Раптом вона полетiла, але не вверх, вниз - пiсок розповзся пiд ногами, вiдкриваючи жадiбну безодню. Падала в морок i холод без крику, без волання, лише одна думка пекла мозок: "Долю не обминеш..."
Коли прийшла до тями, довго не могла зрозумiти, що з нею, чому вона тут. У головi пояснiшало - вона помiтила, що лежить серед камiння, але кiстки цiлi, бо встигла iнстинктивно згрупуватися.
Обмацуючи стiни, з жахом зрозумiла, що вони гладенькi, як скло.
Отвiр здавався недосяжно - далеким, та вона повинна вибратися з пастки. Впершись спиною, ногами й руками в стiни, дiвчина повiльно пiдiймалась. Перший метр, другий, третiй... Ось-ось рука доторкнеться до краю.
Пiсок пригорщами полетiв її в обличчя - вона не втрималась i важко, неначе спiлий плiд, гупнула об дно. Дно затрiщало, загуркотiло i просипалося вниз.
Пiднявшись, не повiрила своїм очам - попереду лилося тьмяне свiтло. З надiєю йшла на нього, не помiчаючи, що з вертикального колодязя потрапила в горизонтальний тунель. Хвилин через 7 знайшла джерело свiтла. Це був смолоскип. Через кiлька крокiв - ще один, потiм другий, третiй, четвертий...
Луна донесла голоси. Вона три доби не бачила людей, тому без остережно побiгла вперед.
- Долю не обманеш...
Знайомi слова зупинили її на пiвдорозi. Нечутно скрадаючись, дiвчина знайшла в стiнi невеликий отвiр-вiконце, до якого приникла i ледь не скрикнула - перед її очима була приймальня Храму Долi.
Яка iронiя! Вона ризикувала життям аби дiстатися сюди i вже давно втратила надiю, що колись поставить своє запитання Оракулу.
А тепер, опинившись бiля самого серця Храму, не знала, що робити далi.
- Оракул передає тобi лише три слова: Долю не обманеш, - мовила жриця в блакитнiй тунiцi.
Молода прохачка пiдхопилася з колiн i обурилась:
- I це все? Але ж я чекала цiлий мiсяць!
- Iншi чекають набагато бiльше, - нагадала жриця. Тобi грiх сердитися, принцесо, адже тобi придiлено час.
- Ще б пак! Я ж бо наречена короля!
- Яка вiдтягує весiлля, - iронiчно посмiхнулася жриця.
- Але ж я повинна впевнитися, що буду з ним щаслива, - прошепотiла принцеса. - Благаю, дай вiдповiдь, жрице!
Жiнка в блакитному похитала головою:
- Вiд себе я нiчого не можу додати, а вiдповiдь Оракула ти вже знаєш.
Розчарована принцеса мовчала.
***
Вона знайшла вихiд з лабiринту, що оточував Храм Долi.
Вiдчувала, як душа занурюється у безмежну лють, i нiчого не могла з цим зробити, бо з дитинства була палка i нестримна як вогонь.
Хотiлося трощити, бити, ламати i кричати, кричати вiд безсилля...
Крiм принцеси, подiбну вiдповiдь Оракула отримало ще троє людей. I вона все це бачила i довго не вiрила, що так може бути. Але чому Храм обманює людей? Сотнi паломникiв роками чекали бiля стiн Храму на зустрiч з Оракулом. I лише одиницi досягали жаданої аудiєнцiї, вiд якої було мало користi.
Дiвчина, захлинаючись вiд злостi, говорила сама з собою:
- Якщо Оракул не вiдає про майбутнє, навiщо ця брехня? Навiщо цей культ Долi, богинi майбутнього людини? Культ глупоти людської!.. О, якби я змогла зруйнувати його, то не пошкодувала б i життя!
***
Панi Удача i Пан Випадок були на її боцi: охоронцi принцеси швидко пропустили жрицю в блакитнiй тунiцi (на диво, легко вона вкрала її в Храмi).
Принцеса нетерпляче запитала:
- Невже Оракул змилувався? Ти прийшла з новим вiщуванням?
- Нi, Оракул не зазирав у твоє майбутнє, як i нi в чиє взагалi.
- Що ти говориш?! Що за єресь?
Принцеса була перелякано-блiда, а лже-жриця суворо-спокiйна.
- Вiщування Оракула фальшивi. Я гадаю, нiхто не може передбачити долю людини. Долi, як сили, що керує нами, не iснує.
- Схаменись! - вигукнула фанатично принцеса i занесла руку аби вдарити єретичку.
Дiвчина перехопила її руку, стисла до болю, одразу ж вiдпустила, здригнувшись, немов вiд раптового укусу змiї.
Очi незнайомки закрилися, дихання стало уривчасто-сполоханим. Її голосний шепiт змусив принцесу тремтiти.
- Ти розбила серце одного заради синiх зрадливих очей iншого... За це будеш покарана... Той, для кого ти переступила через сумлiння, заслiплений твоєю красою... вiн не бачить твоєї душi... Спокiй отримаєш пiсля спокуси, i дар серця - через втрати...
Ясновидяча втратила свiдомiсть. Налякана принцеса тремтiла, хоча стояла нестерпна спека.
У намет увiйшла жриця.
- Ми самi подбаємо про неї, - владно мовила вона.
Охоронцi Храму забрали непритомну вiщунку.
Пекельний вiтер сiрроко розбуркував пустелю, несучи на своїх чорних крилах смерть незахищеному життю. Пiщаний дощ лився на паломницьке поселення.
***
Кiстляво-високий, з довгим сивим волосся i молодими синiми очами - зовсiм не таким уявлявся їй Оракул.
Вiн спокiйно слухав її чесну розповiдь про те, як за допомогою принцеси намагалася пiдняти повстання проти Храму Долi.
- Скажiть, адже я права в тому, що Долi не iснує? Я цiлком у ваших руках, тому скажiть правду!
- Не цiєї правди ти хочеш. Та я вiдповiм на твоє запитання. Доля є уяви, що доля людини - плетиво, яке сплетене ще до її народження. Одна нитка, головна, - те, що має бути, iнша, примарлива, - те, що може бути. Вiд волi людини залежать багато подiй у життi. Замiнити невдалу головну нитку примарливою кращою легко i водночас дуже важко. Пiдштовхнути людину до правильного вибору повинен Оракул. I це справжнє мистецтво.
- Але чому там, у Храмi, люди отримували однакову вiдповiдь? - запитавши це, вона зрозумiла, що знає вiдповiдь.
- Так робили з мого наказу, спецiально для твоїх вух.
- Чому?
- Тепер моя черга запитувати, - Оракул пiднявся iз свого трону i пiдiйшов до неї. - Коли ти залишалася на самотi, коли дивилася на зорi, коли прокидалася вночi вiд незрозумiлих слiз, ти не замислювалася над тим, що належиш iншому життю? Що для тебе є щось бiльш високе i вагоме? Невже ти не зрозумiла природу дивного потягу, незрозумiлого поклику? Твоя душа не знала спокою, її щось вело в Храм Долi. Адже так? Чи ти будеш заперечувати?
- Нi, - дiвчина вiдчувала шалений стукiт серця, страх холодною ковдрою вкривав її з головою. - Стривайте... Тодi це означає...
- Що ти моя спадкоємиця, ти наступний Оракул, - закiнчив старий.