Фрайс Ириссия: другие произведения.

Кільце Стихій

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Литературные конкурсы на Litnet. Переходи и читай!
Конкурсы романов на Author.Today

Конкурс фантрассказа Блэк-Джек-21
Поиск утраченного смысла. Загадка Лукоморья
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Предупреждение: пишу на украинском. Что будет если взять инфантильную принцессу, вора, шарлатанку и психованную космическую пиратку, снабдить могущественными артефактами и отправить спасать мир? Героический поход или полный бардак? Oказывается, ни один из вариантов...ЗАМОРОЖЕНО

Кільце Стихій





  Пролог
  
  Усі мас-медіа планети Vipuro доносили про паніку, що царювала в головному космопорту.
  "Викрадено найновіший, найшвидший, найпотужніший (ясно, що і найбільш засекречений) військовий зореліт!" - кричали газети. А коли виявилось, що це зробила... тринадцятирічна прийомна дочка графа Сан Анжело, головного амбасадора системи, скандал був неминучий.
  - "Яким чином дитина з такої прекрасної, впливової родини дійшла до такого?" - питали люди.
  Як, в біса?!! Ну як вона зуміла перехитрити всі забезпечення? - ламав голову шеф служби охорони. Жоден пристрій не віднотував нічиєї присутності, сигналізація мовчала... корабель просто зник!
  Граф Александро Сан Анжело за тиждень постарішав на десять років.
  У цьому є лише один плюс - думав він - про Крістіну ми більше не почуємо.
  Граф помилявся. Коли із сусідніх систем почали надходити повідомлення про піратські напади, його життя стало суцільним кошмаром.
  - Крістіна завжди була якась не така, - пояснювала репортерам зведена сестра наймолодшої піратки тисячоліття. - Весь світ був для неї чимсь ворожим... і вона нікого не любила, скоріше навпаки... всі її дратували, якщо можна так сказати. І, зрозумійте нас правильно, ми раді її позбутися.
  
  Юна Крістіна Сан Анжело програмувала стрибок у нуль-простір, заодно слухаючи трансмісії.
  - Ви так просто не забудете мене!
  Зі злючою усмішкою дівча розгромило супутникову станцію, на щастя, автоматичну...
  
  * * *
  
  У маленькій кімнатці на самій вершині Вежі Єдинорога тьмяно горіла одна-єдина воскова свічка. Запах жасмину і акації не встиг іще вивітритись. Раніше це була таємна схованка королеви Джаанте, тепер же там не було нічого крім трьох дзеркал, у яких відбивалася лише космічна темрява.
  - І ми маємо тут працювати? - Стікс понуро роззирнувся.
  - Не роби трагедії! - Макс зручно розсівся у вичаруваному кріслі і єхидно всміхнувся.
  Рекс, як завжди, промовчав. У цій команді він знав найбільше, але рідко коли з власної волі ділився інформацією. Стікса це постійно виводило з себе, та йому довелося навчитись терпіти вічну напівіронічну таємничу міну брата.
  Ось Рекс підійшов до дзеркала, торкнувся і прошепотів:
  - Лелія...
  
  * * *
  
  - Я викликаю дух... а чий власне?
  В салоні екстрасенсорних послуг ворожки Лелії, зібрались родичі померлого. У маленькій обшарпаній кімнатці, від підлоги до стелі заваленій різноманітним мотлохом, ледве знайшлося місце для старого розхитаного стола, кількох оббитих вилинялим вельветом крісел, чотирьох відвідувачів, і власне самої хазяйки.
  Сама панна Лелія (вона ж - Лариса Перекотиполе) натхненно вдавала надприродне осяяння. На вигляд їй було щось близько двадцяти двох, з класичної шарлатанки - майже нічого. Крім костюму, стилізованого на український народний: довга коричнева спідниця оздоблена рослинним орнаментом, чорна вишивана бісером безрукавка, біла сорочка з широкими рукавами, червоне намисто на шиї і сіра хустка на плечах. Розпущене темне волосся Лелія старанно зачесала назад і перев'язала червоною стрічкою, відкривши симпатичне, кругле і дещо повнувате личко. Карі очі хитро поблискували з-під грубих чорних брів, тільки повні коралові вуста усміхалися витренуваною перед дзеркалом відсутньою усмішкою, що дівчині аж ніяк не личило.
  - Дух, ти вже з нами? Якщо так, то постукай двічі, якщо ні, то один раз!
  Покійний клієнт вперто не бажав з'являтися на виклик чародійки-початківця. Спіритичні сеанси ніколи не були сильною стороною непопулярної ясновидиці. Вона не вміла знімати порчі, їй не давалися ані привороти, ані гадання на кавовій гущі. Часом вона виймала з шухляди витерту колоду карт, але тільки для того щоб зіграти сама з собою в дурня, безсовісно махлюючи при тому. Ні, у Лелії був інший талант. Вона читала думки. У тому винний був чи то Чорнобиль, чи озеро з токсичними відходами у яке дівчина в дитинстві пірнула... невідомо.
  Раптом поверхня кришталевої (а насправді дешевої скляної) кулі вкрилася росою. Фіранки затріпотіли, хоча вікно й не думало відчинятися.
  - Це ти, дух? - З надією запитала Лелія.
  Кришталева куля закрутилася, весело поблискуючи круглими боками.
  - Ну? - сестра померлого широко позіхнула. Надприродне її не проймало. Вона перестала вірити в Діда Мороза раніше, ніж про нього дізналася.
  Лелія подумки вилаялася. Що це в біса коїться? Може попросити дідуся Віктора перевірити кімнату на присутність полтергейста?
  - Ти будеш говорити з нами, дух? - поцікавилась ворожка, просто щоб не мовчати.
  Стіл затрусився. Лелія занепокоєно провела рукою по вишитій скатертині. Та всі магніти лежали на місці, спецефекти точно вимкнені... У тому що це не привиди вона була впевнена. В них Лелія вірила ще менше, ніж її конкуренти.
  - Ну? - клієнтка не придумала нічого оригінальнішого, а може не знала інших слів.
  Та тут сталося таке, після чого вона не просто визнала існування паранормального, але й всерйоз захопилася ритуалами вуду і шаманством. Кажуть, досягла значних успіхів.
  Лелія без попередження розчинилася у повітрі. Ворожки не знайшли aні міліція, aні кредитори, ані закоханий по вуха місцевий кримінальний авторитет....
  
  * * *
  
  Рекс став перед наступним люстром:
  - Моргана, принцеса Джійр...
  
  * * *
  
  Моргіана затято сперечалася з королем. Не один місяць вона просила вислати її з дипломатичною місією до Архіпелагу, та його Величність не погоджувався, вимагаючи спершу закінчити навчання.
  - Я вже досягла шостого ступеня! - Не вгавала принцеса.
  - Наскільки мені відомо, Моргіано, найвищим є десятий. - Аргумент не подіяв. Король Емріс строго поглянув на племінницю. - А принц Мартін тобі не пара. Хоч він тобі і подобається. Їдеш до школи Відьом і крапка.
  Марі почервоніла. На останньому балу Мартін справив на неї незабутнє враження. Вона так легко не здасться, о ні!
  Юна чарівниця церемоніально вклонилася і, насупившись, пішла пакувати речі.
  У її кімнатах панував звичний хаос. Служка розпачливо намагалась довести все до ладу, та її зусилля були даремні. Тепер же вона була змушена шукати улюблених суконь принцеси, щоб Моргіана знов не поперевертала всього догори дном, узявшись до діла сама.
  Марі відкрила скриньку з прикрасами... і охнула. Серед вишуканих браслетів, перстнів і кольє лежав простий кулон-краплинка на золотому ланцюжку. Рубін з Символом Порталу всередині. Саме про цей Камінь чародійка читала недавно у вицвілій від часу книзі. Легендарний артефакт Великої Трійки...
  Моргіана тріумфально засміялася. До школи Відьом вона найближчим часом точно не поїде...
  
  * * *
  
  Рекс споглядав на останнє дзеркало, сумніваючись.
  Макс висловив його побоювання вголос.
  - Ми не можемо вибрати когось іншого? Чи королева не бачила?... Ця дівчина - абсолютне зло!
  - Ми не обговорюємо наказів! Ми їх виконуємо! - розсердився Стікс.
  - Брате, а що ти робиш, як ніхто не наказує тобі думати? - Макса бісила така надмірна правильність. (Рекса, імовірно, теж, та він, як завжди, мовчав...)
  - Джаанте знає що робить. - Макс раптом все побачив. Не вагаючись більше ані секунди, він торкнувся чорної, як ніч, поверхні:
  - Мета Ратус...
  
  * * *
  
  Мета меланхолійно вимкнула сигнал тривоги. Пістолетом.
  Її пальці звично забігали по клавішам керування, настроюючи зореліт на самознищення.
  З презирливою усмішкою вона виглянула в ілюмінатор. Поліцейських крейсерів сила-силенна - зірок не видно. Та що вони для піратки з п'ятирічним стажем... враховуючи те, що зараз їй вісімнадцять. У них на всіх один мозок і тим не користуються. Ну от, за десять хвилин корабель рвоне.
  Мета зло засміялася - видовище буде першокласне. Романтичне як зараза, шкода що не вдасться помилуватись.
  Знов завила сирена. Ламають вхідні двері - вирахувала дівчина.
  Мета зупинилась біля мерехтливої грані ТМ-екрану*. До кабіни пілотів пробивались перші поліцейські роботи. Посилати живих за Метою не насмілювався ніхто. Піраточка мала неприємну звичку стріляти в кожного, хто на свою біду її роздратував. А до цієї категорії зараховувалось, нажаль, все, що рухається.
  - Леедь Крьстьнн Сеенн 'ннгеелло, вссс з'ррреешштовнно за пьр'тство, дивеерсьй, викр'дееннь... - Автомати говорили з жахливим креетинньським акцентом, саме тим, котрий дівчина так ненавиділа...
  Мета із задоволенням рознесла робота з іонної рушниці, що до того часу висіла на спинці її крісла.
  Ну ось - пора до телепорту. Двадцять секунд... десять... Мета схопила рюкзак і... щезла. Копи не могли здивуватися. Не були запрограмовані на емоції. Лише передали по радіо, що "цьль втр'чеенно".
  А от Мета могла б. Якби встигла. Бо причиною її передчасного зникнення був зовсім не ТМ-екран...
  
  [1]ТМ-екран - екран телепортації матерії. Позичено у Гаррі Гаррісона.
  [2]на планеті Креетиннь знаходиться найбільший в галактиці Мети завод з виготовлення людиноподібних роботів
  
   Розділ 1.
   Моргіана чудово знала, куди йти. Легенду про Трьох відьма вивчила напам'ять ще в юні роки. Вежа Прибуття... Яка ж вона височенна! Ну чому ці Троє наказали збудувати саме вежу? Для тих самих цілей ідеально підійшов би павільйон або альтанка! Сорок четверта сходинка, лишилося ще з півтисячі... І чому Обрані мусять з'явитися не десь там, а саме на даху? Сто перша сходинка. Тільки б не спізнитися...
  Що ж. Останнє не вдалося. Таке теж буває. Вже в проході чародійка зіштовхнулася з дуже дивно одягненою світловолосою дівчиною, ще зовсім молоденькою. Вираз злостивого тріумфу застиг на обличчі, яке в інших обставинах можна було б назвати гарним. В сталевих очах не було нічого крім обітниці кривавих неприємностей. За нею поволі спускалася дещо старша, чорнява 'відьма' при чому остання навіть з відсутнім поглядом і розгубленою посмішкою виглядала набагато симпатичніше. Принцеса чомусь одразу зрозуміла, що з тією першою їй ніколи не вдасться знайти спільну мову.
  ‒ Я чекала на вас. ‒ Моргіана вклонилася, згідно з етикетом вітаючи Обраних.
  ‒ Унизу? ‒ Іронічно спитала 'відьма'. Якимсь чином вона вже про все здогадалася. Білява промовчала. Та краще й не озвучувати того, що було написано на її обличчі.
  ‒ Між іншим, мене звуть Моргіана, принцеса Джійр. Я чарівниця. ‒ Назвалася принцеса, з відразою споглядаючи на пістолет в руці білявки.
  ‒ Дуже приємно, ‒ нервово усміхаючись промовила 'відьма'. ‒ А я Лариса Перекотиполе. Але можна просто Лелія. Панну розлючену і озброєну звуть Мета Ратус, вона зла на весь світ і надзвичайно небезпечна. І нам дуже цікаво, де ми опинилися і чому?
  - За себе говори! - Прогарчала Мета. - Я лише хочу телепортуватись на мій 'Зоряний меч' і покінчити зі зграєю невдах, що полюють на мою голову.
  - Це навряд чи можливо, принаймні в найближчому часі. - Розвела руками Моргіана. - Я думаю, ви повернетесь до своїх світів як тільки ми виконаємо завдання, визначене нам долею.
   Мета перестала розмахувати своєю нищівною зброєю і дещо заспокоїлась. Справа в тім, що піраточка була невиправною авантюристкою, і тяга до пригод часом змушувала забувати про все, навіть про прокляття, що переслідувало її з дитинства - здатність відчувати чужі емоції, часто такі нікчемні, що Мета не витримувала у людському товаристві більше п'ятнадцяти хвилин. А чутливий 'нюх' дівчини власне вловив жадану суть слів принцеси - пригода!!! Тому Мета сховала пістолет і приготувалась уважно слухати.
  - Отже, - озвалася Лелія, - це схоже на популярний фентезі-сюжет. Група обраних дістає завдання врятувати світ. Вгадала?
  Моргіана здивовано витріщилась на неї і механічно кивнула. Ведучи дівчат в напрямку палацу, вона розповідала.
  - Так, в загальному ти права, Леліє. Не знаю, звідки тобі це відомо, все ж, ти обрана! А в деталях це виглядало так: приблизно двісті років тому Зелений материк став Безлюдним. Сталося щось настільки страшне, що навіть не увійшло в історію. Сили зла вирвалися на волю і почали спустошувати людські країни одну за другою. Нарешті дійшло до того, що люди вже не могли боротися, сили захисників було повністю вичерпано. Розвалилася навіть непереможна імперія Джійр, що раніше простягалась на весь материк Ранньої Весни. Королівство Джійр, де ми зараз знаходимось, займає не більше десятої частини колись могутньої держави. І тоді, коли надії вже не було, в час темряви і сум'яття, з'явилися троє братів. Воїн, Маг і Провидець. Прийшли вони нізвідкіль, до того ніхто й не чув про них і не відав. Та завдяки їх дивовижній силі і єдності народ Джійр виграв битву зі злом. Точніше, виграв ці двісті років перепочинку. Коли запанував такий жаданий спокій, Троє зібралися покинути нас у той же таємничий спосіб. Провидець наостанок передрік повторний прихід сил зла і вирішальний бій. Розпізнати обраних до нової битви допоможуть камені-талісмани: Ключ землі, Арка полум'я, Перстень вітру і Око моря. Об'єднані на Безлюдному материку в Кільці стихій, вони назавжди закриють ворогові дорогу в наш світ. І ось сьогодні вранці я знайшла Арку серед своїх коштовностей, а отже біда не за горами. Тому я і знала, що слід на вас чекати. Місце прибуття загальновідоме, Троє наказали збудувати трикляту вежу ще в ті часи, коли ходили по нашій землі.
  - Ану, покажи свій талісман, чаклунко! - Зажадала Мета.
  Моргіана ображено похнюпилась, та все ж вийняла з кишені рубіновий кулон-крапельку. Лелія несподівано скрикнула. Така ж прикраса, лише смарагдова, лежала на її долоні. Мета видобула зі сховку в рюкзаку діамант.
  - І ти хочеш сказати, що через цей ось нікчемний камінець мене занесло невідомо куди, у якийсь паралельний вимір, тричі метеоритами прострелений?!! - Гримнула піратка.
  - Ні-ні, Мето. - Втрутилася Лелія. - Все навпаки. Саме тому, що тебе перекинуло сюди, ти отримала камінь. Це класика! Принцесо Моргано, а що в нас за талісмани?
  - В мене Полум'я. Вітер у Мети. - Придивившись, визначила принцеса. - А у тебе, Леліє, Земля. Щодо Води, думаю, це буде хтось з місцевих, оскільки на вежі були лише ви. Ось, ми майже прийшли. Коли будемо всередині, я покличу слуг, вони проведуть вас до ваших кімнат. А я тим часом подбаю про аудієнцію у короля.
  Палац у столиці не вражав розкішшю. Це була фортеця, понура і неприступна. Високі мури неприязно лупали чорними отворами бійниць, товстелезні залізні ворота шкірились ікластою пащею, внутрішні галереї і переходи приховували в собі безліч пасток для ворога, що прорвався б крізь зовнішню оборону. Єдиними оздобами сірих кам'яних стін були різнокольорові штандарти. Символ імперії Джійр, срібний дельфін на біло-жовтому полі, красувався на найвищій вежі. Морський птах на тлі моря, прапор королеви-амазонки Аттеї, тріпотів поряд. Над воротами повівали стяги кількох найславніших родів королівства в свиті гербових щитів дрібнішої шляхти. Жодних колон, ліпнини і золота. Причина такої простоти була продиктована історією. Раніше місто Джет було звичайнісіньким фортом, на кордоні з войовничими Амазонками. Та саме його Троє визначили як місце повернення легенди. Саме через це нинішній король, Емріс, вирішив перенести столицю зі спекотного Генду. А амазонки, після особливо нищівної атаки піратів, з власної волі принесли присягу королям Джійр, в обмін на захист. І джійрський воєнний флот сумлінно дотримувався умови.
  Моргіана провела дівчат через таємний хід, павутинням котрих був пронизаний замок. У низькому коридорі панувала вогка напівтемрява. Кроки дівчат відбивалися від стін зловісним шелестом. Лелія вмить згадала що таке клаустрофобія. А Мета, як не дивно, почувалася цілком комфортно. У незатишній атмосфері підземелля вгадувався елемент підступного гумору будівничого. Так що коли уважне око відшукало по дорозі кільканадцять неактивованих "несподіванок", піратка зовсім не здивувалась.
  Коридор звивався змією, то розширювався, так що в ньому могло розминутися двоє вершників, то звужувався, і дівчата мусили просуватися боком. Нарешті Моргіана вперлася у здавалося б суцільну стіну. Лелія щось пробурмотіла собі під носа і поблажливо усміхнулась. Та коли принцеса намалювала в повітрі знак полум'яними лініями, відкрила рота. Фрагмент стіни розчинився без найменшого звуку. Дівчата опинились в просторій галереї. Повсюди висіли портрети коронованих осіб. Мета на мить зупинилася. На контрабанді витворів мистецтва вона зналася достатньо, щоб ствердити незвичну майстерність невідомих художників. Зображення були точні, як фотографії, та завдяки таємничим прийомам навіть найбридкіше обличчя в цій галереї виглядало як з обкладинки журналу мод.
  - Традиція, - прокоментувала Моргіана, - династію правителів Джійр малює найвідоміша династія художників. А професійні секрети передаються в них з покоління в покоління. Мене тут немає, і не шукай, Леліє. І не буде. Справа в тім, що в галереї висять тільки портрети королів і королев. А я не маю прав на трон.
  - Тому що чарівниця? - Поцікавилась Лелія, приглядаючись до зображення амазонки в повному озброєнні, королеви Аттеї. Світлокоса войовниця чимось нагадувала їй Мету.
  - Навпаки. - Заперечила Моргіана. - Стану хоч кимсь, якщо трон мені не світить. Та й талант мій в землю не зариєш. Неконтрольована Сила, це ж стихійне лихо!
  - О, а я можу запитати, чому ти не спадкоємиця трону, хоча й принцеса?
  - Можеш, Леліє, але я не знаю, що тобі відповісти. - Моргіана пильно поглянула в намальоване обличчя короля Емріса. Карі очі мали подібний вираз та й деякі інші риси у чаклунки і монарха були спільні.
  - Я королівського роду, - в задумі вимовила принцеса, - та не знаю, хто мої батьки. Король Емріс старанно приховує від мене правду, але я коли-небудь про все дізнаюсь!
  Мета дивилась на Моргіану з дивним виразом сталевих очей. Наскільки ж простіше принцесі знайти відповідь на питання, котре не давало піратці спати протягом всього її недовгого життя. Ким були її власні батьки? Чому покинули в притулку, з якого забрав її граф Александро?
  Розмова в галереї сама собою зів'яла. Навіть життєрадісність Лелії не витримала змагання з меланхолією Моргіани і гіркотою Мети. Усім трьом полегшало, коли нарешті з'явились слуги, і принцеса роздала кілька наказів.
  Мету і Лелію розвели по кімнатах.
  Не дивлячись на те, що надворі стояла пізня весна, у апартаментах, приділених Меті натопили грубку. І вогонь не був зайвим. Морський вітер свистів у щілинах, приносячи з собою вогкість і запах солі. Мета, звична до будь-яких умов, не надто розглядалась. Піратка звично перевірила вікно, двері, двічі просканувала стіни, і, поставивши нашвидкуруч сигналізацію, скочила на ліжко, навіть не знявши чобітків.
  Не встигла вона розслабитись, як у двері хтось постукав. Лелія - здогадалась Мета ще до того як кинула оком на дані з міні-камери. Гостя нерішуче постукала знову.
  - Заходь. - Неприязно буркнула Мета, впустивши Лелію всередину. - Чого тобі?
  - Не лютуй. - Лелія з цікавістю роззирнулася по кімнаті. - Гарний пейзаж за вікном. А прийшла я щоб ближче з тобою познайомитись, якщо вже ми разом у все це встряли. Наша принцеска тутешня, вона в курсі справи. А от у нас однакові проблеми, погоджуєшся?
  - Ну, можливо. - Кивнула піратка, вже не так агресивно настроєна. - А ти непогано тримаєшся, Леліє. Без істерик і зайвого шуму. Чому?
  - Знаєш, коли ти зачитуєшся літературою фентезі до того, що потрапляєш в залежність, починаєш всерйоз марити міжсвітовими подорожами і квестами, здійснення мрій не стане шоком. Крім того, я не залишила вдома нічого, без чого не обійшлася б тут. А ти, Мето? Ти теж не надто здивована, і вже зовсім не розгублена.
  - Так це інша справа. - Криво всміхнулася Мета. - Я взагалі до мого світу не пасую. Ні вміннями, ні поведінкою. Правоохоронці невимовно зрадіють, якщо я покину його назавжди. А факт існування паралельних реальностей у нас вже давно доведено, тільки практичної цінності йому немає. Сама подорож для мене як подарунок, бо мій світ уже не дає мені тих емоцій і гострих відчуттів, що раніше. Пригоди! Це, як не як, сенс мого життя! До речі, а яким це чином ти блокуєшся від мене, Леліє?
  - Не знаю, автоматично. Я з тих, кого називають телепатами. - Ворожка знітилась. - Ти вже мені пробач, я спробувала тебе прочитати. Та в мене анічогісінько не вийшло. Ти що, теж?
  Мета розгнівано глянула на Лелію. На неї неможливо було довго сердитися. Чесні очі дівчини інстинктивно викликали довіру, просте відкрите обличчя заспокоювало, а заблоковані емпатичні відчуття давали таку рідкісну можливість поспілкуватися без неприємних побічних ефектів, що Мета не просто не могла не скористатись з ситуації. Лелія, - зрозуміла Мета, - це рідкісний шанс нарешті виговоритись, саме той, котрого вона так потребувала. Лелія вислухає та не стане оцінювати.
  - Я неконтрольований емпат. - Пояснила Мета, важко зітхаючи. - І те, що я не маю на це жодного впливу, часто доводить мене до білої гарячки. Особливо коли я вловлюю емоції, що стосуються особисто мене. Яке право вони всі мають так про мене думати?!! Навіть ця малолітня вертихвістка Моргіана уже відноситься до мене як до скаженої собаки! А що я їй зробила? До біса! Мені воно вже в печінках сидить!!! Бажала б я не мати мого дару, тоді у мене нормальне життя було б! Леліє, скажи, а як ти з цим живеш? Невже так само?
  - О, ні. - Ворожка винувато всміхнулась. - У мене таких проблем уже немає, я свій талант використовую для власної користі, по можливості. От, провидицю вдавала, чи там конкурентів мого шанувальника читала. А спочатку було теж важко. Аж страшно робиться... невже в головах окремих людей може бути стільки гидоти? Та й рутинні думки такі нудні. Особливо дратує коли думки оточуючих зливаються в одне рівномірне тло, як розмови у ресторанному залі підчас великої вечірки. Ось і довелось швидко вчитись закриватись. Тобі, мабуть, складніше, від емоцій просто так не відмахнешся. А хоч трохи відволікатись можеш?
  - Не завжди. Дуже і дуже нечасто. Тому намагаюсь уникати зустрічей уживу. Якщо вже розмовляю, то за допомогою відеозв'язку. Леліє, а ти можеш мене навчити відмежовуватись? - Зацікавилась Мета.
  - Мабуть, ні. У кожному разі, не зараз. - З жалем відповіла Лелія. - До всіх цих прийомів я дійшла інтуїтивно, іноді сама не знаю як воно діє. Та й різні у нас сфери сприйняття, мені здається. Але приховувати нічого не буду. Якщо зможеш скористатись, з радістю поділюся інформацією. Тільки зачекай деякий час, мені треба серйозно подумати і спробувати розібратися, може тоді й зумію пояснити.
  Мета розчаровано опустила погляд. Ще одна талановита, та на жаль, невчена особа. Допомоги нізвідки чекати. Піратка знову відгородилася від світу щитом холодної люті.
  Лелія, помітивши стан нової знайомої, запропонувала прогулянку. Як не дивно, подіяло. Оскільки напрямок визначала Мета, дівчата швидко опинились у корчмі, де проводила вільний час королівська сторожа. Може піратка і уникала товариства, та однозначно не уникала пригод на свою голову.
  Простора зала, оздоблена корабельною символікою і освітлена магічними вогнями, Меті надзвичайно припала до душі. Піраточка невимушеним кроком прочимчикувала до вільного столика і жестом звернула увагу хазяїна. Той очей не міг звести з пари найдивніших відвідувачок, що приймав вперше за своє повне вражень життя. Хто тільки не заглядав до його закладу - солдати короля, амазонки, чародії, та навіть лорди-злодії! Але ніколи поріг "Сонного кракена" не переступала нога тендітної білявки у небаченій сукні-броні і її милої товаришки. Слід пояснити, що Мета і не подумала змінити звичний одяг на костюм, запропонований служницею. Так що на піратці і досі була сталевого кольору коротка сукня, з захисними пластинами титанового сплаву і зінтегрованим генератором захисного поля, краща від будь-якого лицарського панцира, та шолом-діадема, вона ж багатофункційний пристрій: передавач, сканер, мінікомп'ютер, навігатор, записник... звісно ж, все що необхідно успішному піратському капітану. На поясі Мети висів невідлучний пістолет. А ось Лелія піддалася атмосфері і переодягнулася в темно-вишневий оксамитовий стрій для верхової їзди, що тільки підкреслював її вроду. При боці дівчина пристебнула рапіру, хоч вправлятися з нею вміла не надто добре - кілька прийомів, вивчених за короткий час відвідувань фехтувальної секції у школі, становили всї її навички.
  - Ну, що запропонуєте скуштувати двом красуням, що уперше прибули до столиці? - Сміло завела мову Мета.
  - А у красунь в кишені брязкає? - Впав їй у слово шинкар.
  Мета і Лелія перезирнулися однаково розгублено. Ворожка із сумнівом витягла кілька зім'ятих гривень і негайно ж сховала, щоб себе не соромити. Пластикові кредити Мети на Джійрі теж не мали жодної вартості.
  - А, собача кров! - Вилаялась Лелія. - Мето, схоже з грішми в нас повна лажа.
  - Не бери в голову. - Легковажно махнула рукою піратка. - Обійдемось.
  - Не варто засмучуватись.
  Мета різко розвернулась і вперла дуло пістолета просто межи очі молодикові в мундирі гвардійця. Той якимсь шостим чуттям збагнув, що це небезпечна зброя і ще більш небезпечна дівчина. І зачепити її міг би лише той, кому життя недороге.
  - Мето, тільки не вбивай, це не його провина що клепки в голові бракує. - Лелія намагалася обернути все у жарт, але насправді не вірила, що змогла б зупинити розлючену піратку.
  - Оцього? - Мета презирливо скривилась і повернула пістолет у кобуру. - Забагато честі.
  - А щоб тобі добре було! - Лелія зітхнула з полегшенням.
  Солдат потер лоба, не вірячи що так легко відбувся. Ще більшим було здивування Леліі, колим він насмілився запросити дівчат до кутка, де його товариші вже розважались грою в карти.
  Мета вчинила щось неймовірне - посміхнулась, майже доброзичливо і... погодилась. Лелія на мить втратила мову.
  - М-мето, ти справді хочеш ризикнути нервами?
  - Ясно! - Підморгнула їй піраточка. - Вони ж самі напрошуються. Та не лякайся, я стримаюсь. Щонайменше один прийом блокування дару мені відомий. І це азарт.
  Лелія відповіла усмішкою вкрай задоволеної капосниці. Спілкування з космічною піраткою впливало на спокійну і добру вдачу ворожки не найкращим чином.
  Карти роздано. Гра незнайома ані Лелії, ані Меті, та правила нескладні. Сім мастей, дев'ять виграшних комбінацій і одна абсолютна, незалежна від модифікаторів, котрих чотири, по числу стихій. Нічого, що подібні карти дівчата побачили вперше. Нічого, що за столом професійний шулер. Лелія теж нівроку. До того ж наділена талантом читати думки. І Мета дасть собі раду. Її емпатія в умовах гри незвичним чином сконцентрувалась, мов лезо направлене проти суперників.
  
  - В мене розклад Алхіміка. Чорт зна що. Мето?
  - Комбінація Лицаря і модифікатор Лорда.
  - Пощастило. Леліє?
  - Королівська свита.
  - Що дає нам... так, дайте-но підрахую... найсильніші карти у Лелії, але Лорд віднімає десять очків і виграє Мета, вітаю. Як щодо реваншу?
  Лелія напружилась. Досі вони з Метою вигравали, та досвідчена шахрайка розуміла - їх вміло дурять, заманюють у пастку. Ось зараз гра буде серйозною. Спритність проти спритності. Піратка, озирнувшись на напарницю, кивнула, погоджуючись на ще одну роздачу. Ніхто крім неї не помітив, як Лелія нишком підмінила карти, удаючи що невміло тасує колоду.
  - На все! - Азартно вигукнула Лелія.
  Лейтенант-шулер з усмішкою докинув золоті монети на середину столу. Капітан гвардії сердито заскреготів зубами і зняв з себе пояс і срібний браслет.
  - Квазари і кварки! - Мета поставила на кін весь свій попередній виграш.
  - Роздаю.
  Мета з кам'яним обличчям заглянула в свої карти. Не може бути! Лелію слід за таке пристрелити! Повний провал!!! Та піратка не виказала себе нічим.
  - Ну що? Розкриваємось? - Це невдаха-капітан, що сумно поглядає на улюблений пояс, уже передчуваючи, що з ним доведеться розлучитись. - В мене порожньо.
  - Алхімік і три Стрільці. - Зітхнула Лелія. Комбінація була однією з найслабших, а модифікатори легко перебивались кожним іншим. - Мето, що в тебе?
  - Я наостанок. - Піратка замислено почесала перенісся і перевела погляд на сусіда.
  - Що ж. Удача на моєму боці.- Тріумфально вищирився гвардієць, ефектно розвертаючи віяло карт. Велика Трійка, Відьма, Король, Амазонка і Лорд. Майже стовідсотковий виграш. Комбінація, яку могла перебити лише одна-єдина.
  - Абсолют! - Карти гучно ляснули об стіл. Шість королів і сьома зі смішною назвою "шеф-бос". В корчмі стало так тихо, що навіть мухи від сорому принишкли. А потім загриміли оплески.
  Мета з усмішкою розкланялась і згребла виграш у сумку. Хоча пояс повернула, не підійшов за розміром. Лейтенант застиг неначе заморожений закляттям. У його очах лише читалось найважливіше питання "яким чином???" Сам же Трійку з рукава витягав. І над потугами чорноволосої змахлювати лише посміявся. Білявці мала дістатися Відображена Корона, а враження таке, що карти в останню мить змінили малюнок! Невже чари? Та ні, виключено. Сигнальний амулет навіть не писнув. Висновок один. Напоровся на фахівця, що перевищує його рівень як людина перевищує собаку. Отже, щоб не зашкодити репутації ще більше...
  - Щиро вітаю. Та продовжити надзвичай захоплюючу гру не зможу. Пробачте мені, леді.
  - Та не варто. Ми вже й самі збиралися закінчувати. - Лагідно посміхнулась Лелія.
  - Давайте замовимо чого-небудь і просто посидимо. - Запропонувала Мета.
  Лелія не розуміла, що коїться. Невже піратка настільки хороша акторка, що зуміла розіграти телепата? Та Мета розвіяла вагання товаришки коротким питанням подумки: "прикриєш коли почну казитися?"
  Телепатка ледь помітно кивнула у відповідь.



 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com Н.Любимка "Долг феникса. Академия Хилт"(Любовное фэнтези) В.Чернованова "Попала, или Жена для тирана - 2"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Рейд на Селену"(Киберпанк) М.Атаманов "Искажающие реальность-2"(ЛитРПГ) И.Головань "Десять тысяч стилей. Книга третья"(Уся (Wuxia)) Л.Лэй "Над Синим Небом"(Научная фантастика) В.Кретов "Легенда 5, Война богов"(ЛитРПГ) А.Кутищев "Мультикласс "Турнир""(ЛитРПГ) Т.Май "Светлая для тёмного"(Любовное фэнтези) С.Эл "Телохранитель для убийцы"(Боевик)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Мартин "Твой последний шазам" С.Лыжина "Последние дни Константинополя.Ромеи и турки" С.Бакшеев "Предвидящая"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"