Аннотация: Вiчна молодiсть! Суспiльство прекрасних, повних життєвих сил молодих людей! Нiяких хвороб i вiкових погiршень у самопочуттi! Iдея створення щеплення, що запобiгає старiнню органiзму - чи це не гiдна мрiя i достойна мета життя?!
ЩЕПЛЕННЯ ВIД СТАРОСТИ
ОПОВIДАННЯ
(14 сiчня 2021 року)
-1-
Прокинувшись ще до свiтанку, ми швиденько зiбралися i поїхали в Київ. Син вступив до унiверситету, i ми з чоловiком вирiшили допомогти йому в оформленнi необхiдних документiв та облаштуваннi у гуртожитку. Приїхали вже на початку дев'ятої, сходили на кафедру, отримали кiмнату. Ходiння туди-сюди, пiдйоми i спуски по сходах мене дещо вимотали, хотiлося просто сiсти i вiдпочити.
- Галя, мабуть, ми з Серьогою впораємося самi, ти тiльки даремно плутаєшся пiд ногами. Може, посидиш десь у парку? - Запропонував Володя.
- А вам ще довго? - З сумнiвом поцiкавилася я.
- Треба з'їздити до вiйськкомату, потiм прописатися, потiм дещо купити в кiмнату... Думаю, знадобиться кiлька годин.
- Отакої... А менi доведеться весь цей час або сидiти в машинi, або тягатися за вами.
- Або погуляти по парку! - Додав син. - Погода он яка чудова!
- А як я дiзнаюся, що ви вже впоралися?
- Коли впораємося, зателефонуємо тобi, ти скажеш, де перебуваєш, i ми за тобою пiд'їдемо. Пообiдаємо в якомусь кафе, а там вирiшимо що робити далi. - I вони поїхали.
Парк знаходився неподалiк вiд унiверситету. Я йшла по його алеях i нiби поверталася у молодiсть...
***
...Ми вчилися в унiверситетi на бiологiчному факультетi. Вже на другому курсi у нас з Володею зав'язалися романтичнi стосунки, якi, втiм, не вiдволiкали нас вiд навчання. У той час ми були захопленi iдеєю створення засобу, який би запобiгав старiнню органiзму. Вiчна молодiсть! Суспiльство прекрасних, повних життєвих сил молодих людей! Нiяких хвороб i вiкових погiршень у самопочуттi! Чи це не гiдна життєва мета i мрiя?! Нас, таких мрiйникiв, у групi виявилося семеро, одним з яких був Веня Сивохiн, син нашого улюбленого викладача бiологiї Iллi Андрiйовича та доброзичливої хiмiчки Анни Сергiївни. Жили Сивохiни неподалiк, одразу же за парком, у трикiмнатнiй квартирi на четвертому поверсi. Ця квартира була частим мiсцем зустрiчi нашої сiмки. Ми збиралися в нiй у погану погоду, висували рiзнi гiпотези пошукiв вiчної молодостi, iнодi абсолютно фантастичнi, сперечалися, мрiяли... Iлля Андрiйович часто брав участь у цих суперечках-мрiях нарiвнi з нами, а Анна Сергiївна повертала нас до реальностi, пропонуючи то бутерброди, то чай з печивом.
Особливо менi запам'ятався вечiр пiсля отримання дипломiв. Наша сiмка, купивши велику коробку зефiру i пачку дорогої кави, якi дуже любили Сивохiни, прийшла до них попрощатися. Сидячи за великим столом, виставленим посеред кiмнати, ми пили каву i будували плани на майбутнє. Запам'яталося останнє побажання Iллi Андрiйовича:
- Ну, молодь, на вас вся надiя! Бажаю вам вiдкрити щеплення вiд старостi!
***
Потiм випускникiв розкидало по країнi. Ми з Володею одружилися i спочатку навiть працювали разом в одному з науково-дослiдних iнститутiв. Щоб пережити чергову кризу, Володi довелося кинути iнститут i, пiшовши по стопах свого батька-столяра, вiдкрити власну справу - виробництво меблiв. Тепер вiн мiцно стоїть на ногах, має кiлька майстерень i магазинiв, а доходи вiд них дозволяють нам не тiльки нормально жити, а й щороку вiдпочивати десь за кордоном.
Я з науково-дослiдного iнституту, який перестав iснувати, перейшла до приватної бiохiмiчної лабораторiї, що займається рiзними аналiзами. Моя сфера - аналiзи ДНК, якi замовляють то правоохороннi чи медичнi органи, то окремi громадяни, якi сумнiваються в своєму батькiвствi... I хоча у нас є кiлька десяткiв пiддослiдних щурiв i кроликiв, анi часу, анi коштiв на здiйснення iнших дослiджень у мене немає. Мрiя про винахiд засобу для здобуття вiчної молодостi вiдiйшла в область снiв...
***
Ноги винесли мене з парку i зупинилися бiля будинку Сивохiних. "Цiкаво, чим тепер займаються Сивохiни? Як вони тепер виглядають? Тодi їм було приблизно по сорок сiм рокiв, отже, тепер їм десь по шiстдесят сiм... Люди похилого вiку пiд сiмдесят..." - я i не помiтила, як цi думки винесли мене на четвертий поверх, i завмерла бiля дверей Сивохiних з пiднятою до дзвiнка рукою. "А що, як вони тут бiльше не живуть?" - подумала я, але рука вже натиснула на дзвiнок.
- Хто там? - Почувся з-за дверей молодий голос.
- Я би хотiла поговорити з Iллею Андрiйовичем i...
- Бабуся i дiдусь поїхали на дачу. - Не вiдкриваючи дверей, вiдповiв голос. - Вони там будуть до кiнця осенi.
"Бабуся та дiдусь! Хоча, якщо нашому синовi вже майже вiсiмнадцять... Веня, звичайно ж, теж одружився i у нього є дiти, може, такi ж дорослi, як наш..."
Задзвонив телефон.
- Ти де? - Запитав Володя. - Ми вже з усiма справами впоралися i жахливо хочемо їсти!
За обiдом в кафе Володя i Сергiй навперебiй розповiли про свої поневiряння по установах, показали новенький студентський квиток Сергiя i повiдомили, якi речi довелося купити в його кiмнату...
- Чим тепер займемося? - Запитала я, вiдставляючи порожню тарiлку i беручись за другу страву.
- Я би хотiв залишитися у гуртожитку, щоб познайомитися з сусiдами, роздивитися, звикнути до дорослого життя. - Вiдповiв Сергiй.
- А я би хотiв пожити кiлька днiв у Києвi, походити по вулицях, згадати молодiсть. - Вiдкинувся на спинку стiльця Володя. - Ти як? Ми би могли пожити в готелi. I Сергiю би екскурсiю по наших мiсцях провели.
- Ну, якщо згадувати про молодiсть, то почати можна було би з вiзиту до Сивохiних. - Погодилася я.
- Клас! Але з порожнiми руками якось не комiльфо... - Замислився Володя. - То що ж їм купити?
- Квiти i вино! Безпрограшний варiант! - З виглядом знавця запропонував Сергiй.
- Вони ж зовсiм не п'ють спиртного! - Згадала я. - Чи, в усякому разi, ранiше не пили.
- А що ж вони пили? - Здивувався син.
- Хорошу каву! I заїдали її зефiром. - Володя взявся за каву з булочкою.
- Тодi й купiть їм каву та зефiр!
- Я щодо кави сумнiваюся. - Замислилась я. - Їм же вже пiд сiмдесят - тиск, судини... От моїй мамi, наприклад, каву зовсiм не можна.
- Ну, не знаю... - Володя покликав офiцiанта, щоб розрахуватися. - Квiти i зефiр у будь-якому вiцi допустимi, а каву вони можуть вiддати синовi чи пригостити знайомих. Я би зупинився саме на цьому наборi. То що? Пiдкинемо Серьогу до гуртожитку, а потiм поїдемо до Веньчиного дому?
- Вони на дачi. Вдома тiльки онука.
- Онука? То... Якось в головi не вкладається... Значить, поїдемо на дачу! Ех, i давно же ми там не були!
- У магазин заскочити не забудьте! - Вже виходячи з машини i прощаючись, нагадав нам син. - Бо з'явитеся до людей похилого вiку з порожнiми руками.
-2-
До дачi Сивохiних ми пiд'їхали близько п'ятої вечора. Серпневе сонце стояло ще досить високо, освiтлюючи критий новою зеленою черепицею дах двоповерхового будинку, що визирав над зеленою огорожею за решiткою. Будинок виглядав майже так само, як ранiше, тiльки над гаражем, прибудованим до будинку, з'явилася засклена оранжерея. Ми пiдiйшли до ворiт i натиснули кнопку дзвiнка.
- Якими молодими були ми... - Замiсть дзвiнка зазвучала пiсня.
Ворота поволi почали вiдсуватися вбiк. Ми в'їхали на асфальтований майданчик перед будинком. Поки виходили з машини, на ганок вийшло подружжя Сивохiних. Таке ж молоде, як ранiше! Якщо менi зараз сорок два, а виглядаю я приблизно на тридцять п'ять, то їм, з великою натяжкою, знаючи, що вони на двадцять п'ять рокiв старшi, можна було дати близько сорока!
- Якi ви... - Простягаючи Iллi Андрiйовичу пакет з величезною коробкою зефiру i банкою кави, промовив Володя.
- Аж не вiриться! - Вручаючи Аннi Сергiївнi букет, захоплено розглядала їх я.
- Намагаємося! Свiже повiтря... - Теж посмiхаючись, вiдповiла Анна Сергiївна.
- I кохання! Це найголовнiше! - Пiдхопив Iлля Андрiйович. - Тож, проходьте до будинку! - I вiн легко, зовсiм по-молодому, пiднявся сходами до дверей.
Потiм ми сидiли на верандi, пили каву з зефiром i згадували студентськi роки... Поки нашу увагу не привернуло гучне хропiння.
- Володя встав о третiй годинi ранку i весь день провiв за кермом. - Вибачаючись, почала виправдовуватися я, намагаючись його розбуркати. - Ми з сином поспали в дорозi, а вiн нiяк не мiг... Нiяк не прокидається!
- То й не чiпай його! Нехай вiдпочине. - Анна Сергiївна дбайливо прикрила Володю пледом. - Он, сонце вже сховалося за дерева.
- А як же?.. Адже нам ще у готель...
- Переночуєте у нас! Гайда, я покажу вашу кiмнату! - Iлля Андрiйович рiшуче встав i поманив мене за собою.
- Пам'ятаєш, як ви у нас всiєю компанiєю ночували?
Я пам'ятала. Тодi ми затрималися на дачi допiзна, i Сивохiни залишили нас всiх ночувати. Нас, трьох дiвчаток, розмiстили в однiй з двох спалень на другому поверсi, а чотирьом хлопцям розстелили просто на пiдлозi у вiтальнi.
- У нас тут майже нiчого не змiнилося. От тiльки оранжерея!... - Iлля Андрiйович з гордiстю пiдвiв мене до скляних дверей, що виходили на засклений дах гаража.
Оранжерея була чудовою. Тут росли i кiвi, i банани, i ще якiсь екзотичнi фрукти. I все це - на площi всього п'ять на сiм метрiв. Правда, по вертикальних сiтках догори вилися рослини, на яких гронами висiли помiдори черрi, велика полуниця i малюсiнькi огiрочки.
Помилувавшись рослинами в оранжереї, ми вийшли до кiмнати перед спальнями, званої Сивохiними "верхньою вiтальнею", та пiдiйшли до вiкна.
- А цього будинку у вас ранiше не було. - Помiтила я. - Ранiше тут, здається, стояв дерев'яний сарай.
- Так. Я його знiс i побудував лабораторiю. Свою власну! Не мiг же я залишитися на пенсiї без якось захоплення. Це моє хобi! Моє головне заняття!
Лабораторiя представляла собою двоповерхову цегляну будiвлю з великими вiкнами, яка за розмiрами не поступалася головному будинку.
- А ось i ми! - Анна Сергiївна пiднялася до кiмнати, ведучи пiд руку заспаного Володю.
- А чим ви займаєтеся у своїй лабораторiї? - Запитала я Iллю Андрiйовича, повертаючись вiд вiкна.
- Вам пора вже лягати спати! Завтра поговорите! - Розпорядилася Анна Сергiївна. - Ранок мудрiший за вечiр!
Поки я прийняла душ, Володя вже мiцно спав у лiжку. Я теж швидко заснула, але годинi о третiй прокинулася. Вийшла у верхню вiтальню i пiдiйшла до вiкна. Вiкна другого поверху лабораторiї яскраво свiтилися у темрявi, мабуть, господар теж не спав i чимось там займався. Через кiлька хвилин свiтло у вiкнах згасло i незабаром кроки Iллi Андрiйовича почулися на сходах.
- А, Галина, ти теж не спиш? Тодi склади компанiю старому.
- Який же ви старий?! Вам не дати бiльше сорока!
- Якщо чесно, то за всiма бiологiчними показниками менi не бiльше тридцяти двох. - Вiдповiв Iлля Андрiйович, сiдаючи в крiсло перед вiкном i жестом пропонуючи менi сiсти поруч. - Знала би ти, яким коштом це менi далося!
- Сподiваюся, душу дияволу ви не продали? - Жартома вiдповiла я.
- У диявола я не вiрю. А от у бiологiю... - Вiн схопився з крiсла, пiдiйшов до протилежної вiд вiкна стiнi i дiстав з книжкової полицi великий конверт. - Що ти думаєш про це? - Простягнув вiн менi пластикову теку-файл.
Розстiбнувши кнопку файлу, я висипала на журнальний столик перед собою купу вирiзок з журналiв i газет.
В одних говорилося про медуз, якi живуть практично вiчно, циклiчно то старiючи, то омолоджуючись. В iнших йшлося про ретровiруси, слiди яких вченi знаходять в ДНК як тварин, так i людей. У третiх розповiдалося про випадки раптового омолодження старих. Про ретровiруси я мала певне уявлення, про медуз теж чула. Легенди старовини й iсторичнi хронiки мене не дуже вразили, а от сучаснi випадки...
Таких виявилося кiлька, причому пiдтверджених авторитетними вченими. В Iталiї, в Китаї, в Пiвденнiй Америцi i навiть в Африцi, вже у наш час, у кiлькох людей, що дожили до похилого вiку, процес старiння раптом повернув назад. У них почала розгладжуватися шкiра, випали старi i виросли новi зуби, вiдновився колiр волосся, з'явилися бадьорiсть i сили, а у декого навiть вiдновилися дiтороднi функцiї. Переглянувши цi вирiзки, я пiдняла голову на свого спiврозмовника:
- Невже ви дiйсно вiдкрили щеплення вiд старостi?!
- Що за "але"? - Насмiлилася я перервати його мовчання.
- Я вiдкрив це саме щеплення. I навiть випробував його на собi, своїй дружинi та синовi. А от iншим... Справа в тому, що щеплення дуже небезпечне. З усiх щурiв, що брали участь у дослiдах, у мене i тепер, пiсля п'яти рокiв дослiджень, виживають лише близько сорока семи вiдсоткiв. Та й ми з дружиною теж ледь не померли...
- Розкажiть!
- У трьох словах про це не розкажеш ... Але якщо тобi все одно не спиться, я, мабуть, розповiм.
I Iлля Андрiйович почав розповiдати.
***
Iлля Андрiйович не просто мрiяв про вiчну молодiсть, вiн постiйно вивчав все, що могло стати в нагодi на шляху до неї. Одного разу, вивчаючи дiлянки ДНК ретровiрусiв, вбудованих в ланцюжки ДНК пiддослiдних щурiв, вiн подумав: "Якщо вiруснi захворювання можуть змiнювати ДНК органiзму, то непогано було би заразити його корисним вiрусом. Вiрусом, який вмонтує в ДНК цього органiзму дiлянку, що вiдповiдає за молодiсть". Тодi вiн впритул взявся за вивчення безсмертних медуз i вiрусiв.
Якщо не вдаватися у подробицi, то через пару рокiв дослiджень, йому вдалося створити абсолютно новий штам вiрусiв, у яких дiлянки, що вiдповiдають за старiння, були замiненi на новi, омолоджуючi. Заражаючи щурiв цим вiрусом, Iлля Андрiйович сподiвався отримати вiчно молодих особин.
Та не так сталося, як гадалося. Практично всi щури, що отримали щеплення нового вiрусу, вмирали протягом пари днiв. Найбiльш мiцним з них вдавалося у страшних муках прожити близько тижня. I тiльки одна з щурiв пiсля важкої хвороби, втративши всi зуби i шерсть, зумiла вижити i поступово одужати.
- Ця щуриця пiсля того досвiду живе у мене вже три роки, чотири мiсяцi i вiсiмнадцять днiв. I почувається пречудово! Я назвав її Кларою.
- Якщо вiрус залишив вiдбиток молодостi в її ДНК, то її нащадки...
- Її нащадки мають набагато бiльшу тривалiсть життя, нiж контрольнi групи, i практично не мають вiкових змiн.
- То...
- I все. Навiть переливання кровi вiд Клари та її дiтей iншим щурам не давало потрiбного результату. Хiба що дещо полегшувало симптоматику i перебiг хвороби, але все одно призводило до смертi понад п'ятдесяти вiдсоткiв заражених вiрусом зразкiв.
- А як же...?
- Як же я? Це щеплення стало моєю нав'язливою iдеєю. Я вже не мiг жити, не перевiривши дiю вiрусу на собi. Анна розумiла, що я не вiдступлю, i через деякий час коливань i сумнiвiв все ж таки погодилася з моїми переконаннями. Я ввiв собi мiнiмальну дозу... - Iлля Андрiйович знову замовк.
- Iлля Андрiйович! - Торкнулася я його руки.
- Це було жахливо! Ще й досi спогади викликають бiль, страх i навiть жах. Анна сидiла бiля мого лiжка, намагаючись лiками полегшити мiй стан i продовжуючи, не дивлячись нi на що, вести записи. - Вiн знову пiдвiвся, дiстав з полицi товстий зошит i простягнув менi. - Можеш подивитися!
Видно було, що спогади про пережитi випробування вивели його з колiї: лоб вкрився потом, руки тремтiли, у рухах вiдчувалася невпевненiсть.
- Я, мабуть, вип'ю заспокiйливого i спробую заснути. - Iлля Андрiйович попрямував до своєї спальнi. - Тобi теж не варто засиджуватися, встигнеш прочитати i завтра. - Вiн непевно махнув рукою i зник за дверима.
Я пiшла у надану нам кiмнату, подивилась на сплячого Володю, сiла до журнального столика i розкрила зошит...
-3-
Зошит був розкреслений таблицею: дата, час, температура, тиск, зовнiшнiй вигляд, симптоматика, допомiжнi препарати, зауваження... Анна Сергiївна, не дивлячись на важкий стан чоловiка, сумлiнно вела спостереження i ретельно все записувала.
Вiрус Iлля Андрiйович ввiв собi разом з фiзiологiчним розчином внутрiвенно о восьмiй годинi ранку, вiдразу же пiсля снiданку, вiдправившись в iзольовану кiмнату своєї лабораторiї, перетворену на лiкарняну палату. Аннi Сергiївнi дозволялося заходити до неї лише в спецiальному костюмi, знiмати який можна було лише пiсля ретельної антивiрусної обробки.
Вже на дванадцяту годину дня йому стало погано: температура пiднялася до сорока градусiв, його то морозило, то кидало в жар, почалися судоми, запаморочення, блювота... До вечора температура пiднялася до сорока двох. Нiякi лiки не дiяли, тiльки висипане на нього вiдро льоду знизило температуру до тридцяти дев'яти i семи десятих. Тiло звивалося вiд болю i судом, почалося гарячкове марення. Всю нiч Анна Сергiївна намагалася якось полегшити стан чоловiка, роблячи iн'єкцiї жарознижуючих i знеболюючих препаратiв, поки о сьомiй п'ятнадцять ранку вiн не впав у кому.
Викликати швидку допомогу Iлля Андрiйович заборонив. Та й що лiкарi могли зробити? Адже нiхто ще нiколи не стикався з подiбним вiрусом.
Так, сидячи бiля лiжка вмираючого чоловiка у захисному костюмi, Анна Сергiївна на деякий час задрiмала. Прокинулась вона вiд дотику Iллi Андрiйовича. Автоматично подивилася на годинник - було тринадцять годин двадцять двi хвилини. Iлля Андрiйович виглядав хоча й виснаженим, але цiлком здоровим. Температура - тридцять сiм i два, тиск у нормi. Запаморочення й нудота зникли. Незважаючи на ломоту у всьому тiлi, з'явився апетит.
Анна Сергiївна вийшла в тамбур, омила пiд дезинфiкуючим душем захисний костюм, зняла його i кинула в пiч. Потiм вийшла у другий тамбур i прийняла душ вже сама. Пiдiгрiвши обiд, поїла i понесла тарiлки чоловiковi. Переодягнувшись у новий костюм, знову увiйшла до лiкарняної палати. Годувати Iллю Андрiйовича довелося з ложечки, бо, зовсiм знесилившись, вiн не мiг пiдняти рук. Пiсля обiду Iлля Андрiйович заснув i проспав до самого ранку. Анна Сергiївна, будучи готовою скочити будь-якої митi, спостерiгала за ним по монiтору з сусiдньої кiмнати, провiвши нiч без захисного костюма на нормальному диванi.
О сьомiй ранку, розiгрiвши тут же в мiкрохвильовцi снiданок, вона переодяглася в костюм i знову увiйшла до чоловiка. На звук дверей вiн вiдкрив очi i сiв у лiжку. Їв вiн уже сам, вiдчував себе цiлком здоровим.
Про всяк випадок Iлля Андрiйович провiв в iзольованiй палатi цiлий тиждень. Записи про своє самопочуття вже вiв сам. Анну Сергiївну без захисного костюма до себе не впускав. Провiвши необхiднi аналiзи, на свободу зважився вийти на десятий день пiсля введення в органiзм вiрусу.
Змiни стали помiтнi за два тижнi: шкiра помiтно помолодшала, стали зникати зморшки i плями, пропала в'ялiсть м'язiв, з'явилася бадьорiсть. Вiдзначивши цi змiни, Iлля Андрiйович в ейфорiї носився по дачi пару днiв, поки знову не почався озноб. З ознобом знову прийшло пiдвищення температури до тридцяти восьми i трьох десятих, тиск впав до дев'яноста на п'ятдесят п'ять, почали кровоточити ясна i хитатися зуби. Протягом трьох днiв стан повiльно полiпшувався, але всi зуби випали. Ще за тиждень по дому ходив, на вигляд, п'ятдесятирiчний чоловiк, бадьорий, але беззубий, потемнiле волосся якого не давало приводу сумнiватися у дiї щеплення. Ще через пару днiв прорiзався перший новий зуб...
-4-
Прокинулася я вiд того, що Володя спробував накрити мене ковдрою, яка сповзла пiд час сну. Я лежала в крiслi, поклавши ноги на журнальний столик, пiд яким валявся зошит, даний менi напередоднi Iллею Андрiйовичем. Виявляється, всi вже поснiдали i збиралися прогулятися до рiчки, що протiкає за садом метрах у ста п'ятдесяти вiд садиби. Разом з Володею я спустилася у нижню вiтальню, прихопивши з собою зошит.
- Я тобi залишила бутерброди i чай, хоча, вiн уже охолов. - Анна Сергiївна зняла серветку, що прикривала тацю з залишеним для мене снiданком. - Попоїж, ми тебе зачекаємо.
Я присiла до столу, поклавши зошит на його край.
- Що, зачиталася й не спала всю нiч? - Весело пiдморгнув менi господар. - До чого дочитала?
- До появи першого зуба.
- Ну, далi не цiкаво. Я можу скорочено розповiсти по дорозi до рiчки. - Iлля Андрiйович прибрав зошит зi столу i вiднiс його в кабiнет.
Я поспiхом перекусила, запила бутерброди ледь теплим чаєм i ми через веранду вийшли в сад. Анна Сергiївна показувала свої квiти i кущi, Iлля Андрiйович хвалився врожаями фруктiв, Володя телефоном вiддавав якiсь розпорядження по своїй роботi. Погода була чудовою. Ми вийшли через хвiртку з саду i почали спускатися пологим схилом, порослим високою травою, до рiчки.
- То що там з зубом? - Запитав Володя, наздоганяючи нас i ховаючи телефон у кишеню.
- Iлля Андрiйович вивiв новий вiрус, перехворiвши яким можна повернути собi молодiсть. Три роки тому вiн провiв експеримент на собi i мало не помер, але потiм почав молодшати. У нього повипадали всi старi зуби, а на їх мiсцi стали прорiзатися новi. - Коротко повiдомила я. - Розкажiть, що було далi.
- Пiсля того щеплення я помолодшав рокiв на двадцять, на вигляд менi було вже близько п'ятдесяти. Звичайно ж, я мрiяв омолодити й Анну, але боявся ризикувати її життям. Тому вирiшив провести ще один експеримент на собi. Через пiвроку пiсля першого щеплення Iлля Андрiйович ввiв собi вже трохи бiльшу дозу. Цього разу перебiг хвороби був набагато легшим. Температура близько тридцяти восьми градусiв протрималася всього два днi, нудота, слабкiсть i ломота у суглобах були не такими сильними, як ранiше, судом i блювоти не було. Вже на третiй день вiн вiдчував себе цiлком здоровим. Провiвши аналiзи, Iлля Андрiйович виявив у своїй ДНК вбудованi дiлянки вiрусiв, якi повернули старiння назад. Всього за мiсяць вiн помолодшав ще рокiв на десять.
- А як же Анна Сергiївна? - Запитав Володя, дивлячись, як молода жiнка пiдстрибом спустилася з крутого схилу i пiдбiгла по пiщаному березi до води.
- Аннi Сергiївнi я не вводив чистого вiруса. Знаючи, що у нас однакова група кровi, я ввiв нову дозу собi, а через день, коли хвороба була у самому розпалi, перелив свою заражену кров Аннi.
- То як? Ви нормально це перенесли? - Запитала я, опускаючись поруч з нею навпочiпки i пробуючи воду рукою.
- Слава богу, я нiчого не пам'ятаю. - Смiючись, вiдповiла та. - Я просто майже вiдразу впала в кому. Вода чудова Хто купатися? - I вона почала роздягатися, кидаючи одяг на траву.
Ми все роздяглися i стрибнули в рiчку. Поплававши i попустувавши у водi, сiли на березi у мереживнiй тiнi старого абрикоса.
- А довго ви були у комi? - Не могла я залишити розпочатої теми.
- Анна була у комi близько тижня - шiсть дiб i п'ять з половиною годин. - Зiтхнув Iлля Андрiйович. - I весь цей час температура її тiла не знижувалася нижче тридцяти дев'яти, навiть коли я обкладав її льодом. А перед комою у неї була жахлива гарячка, тiло просто закручувалося у спiраль, вона кричала вiд болю так, що волосся ставало дибки.
- Нiчого не пам'ятаю! - Засмiялась Анна Сергiївна.
- А я навiть трохи знову не посивiв! Думав, що своїми руками вiдправив її на той свiт...
- Але ж все обiйшлося! Я прокинулася здоровою i молодшою!
- Так, пiсля коми ти тiльки те й робила, що спала. Уявляєте, спала по двадцять годин на добу, прокидаючись тiльки щоб поїсти i справити потреби. I так ще цiлих шiсть дiб! А якою вона була слабкою! - Iлля Андрiйович помiтно розхвилювався.
- Та що ти?! Все ж минулося! - Анна Сергiївна заспокiйливо поклала на його руку свою.
- Так, минулося. Друге щеплення пройшло набагато легше, а третє взагалi викликало лише легкий нежить.
- Ви зробили їй три щеплення? - Здивувався Володя.
- Так. Так само, як i собi. Наступнi щеплення я робив чистим вiрусом пiд прикриттям своєї кровi, яка вже повнiстю до нього адаптувалася.
- Я би так не змiг! - Вигукнув Володя. - Пiсля того, як вона мало не померла... Ви смiлива людина!
- Вiн ще й Венечцi зробив таке щеплення. - Вiдповiла Анна Сергiївна, з гордiстю дивлячись на свого чоловiка.
- А вiн як? Теж хворiв? - Запитала я.
- Хворiв, але вже не так сильно. Я вводив йому свою та Анчину кров невеликими дозами. У нього все пройшло не складнiше, нiж звичайний грип.
- Зате вiн тепер виглядає всього на пару рокiв старше, нiж його дев'ятнадцятирiчна донька!
- А його дружина? Ви її теж омолодили? - Продовжувала розпитувати я.
- З Iрою було складнiше. - Вiдповiв Iлля Андрiйович. - У неї зовсiм iнша група кровi. Довелося спочатку прищепити Свiтланку, нашу онуку.
- Та вона ж зовсiм молода! Ви не боялися, що вона перетвориться на немовля? - Здивувався Володя.
- Повнiстю сформований скелет, м'язи та органи теж виросли, тож цей процес може пiти назад тiльки у казках. - Заперечив Iлля Андрiйович. - Молодий органiзм, обробивши щеплення, просто отримав можливiсть не старiти надалi.
- Свiтланка майже не хворiла, у неї тiльки до вечора трохи пiднялася температура, всього до тридцяти семи i дев'яти десятих. Її трохи знобило i накотила втома, а на ранок вона була абсолютно здоровою! - Анна Сергiївна встала i почала обтрушувати з себе прилиплi травинки.
- Через деякий час я ввiв їй чистий вiрус, а на другий день вiд неї перелив заражену кров матерi. - Схопився слiдом за дружиною Iлля Андрiйович i подав менi руку, допомагаючи встати.
- Iрочка теж перенесла щеплення цiлком нормально, похворiвши всього три днi. Тепер у нас у всiх є щеплення вiд старостi. - Бадьоро пiднiмаючись схилом, похвалилася Анна Сергiївна.
- Тож, скоро ви почнете масове виробництво? - Запитав Володя, забiгши наперед i вiдкриваючи хвiртку, щоб пропустити нас усiх знову до саду.
- О! До цього ще далеко! Давайте-но я вам покажу свої роботи... - Хазяїн звернув з головної дорiжки на бiчну i повiв нас до лабораторiї.
В усiх примiщеннях першого поверху лабораторiї стояли клiтки зi щурами.
- Тут у мене контрольнi групи, тут витратний матерiал, тут прищеплене потомство... - Показував Iлля Андрiйович своє господарство. - А оце - Клара! - З гордiстю i навiть любов'ю вiн вказав на розкiшну триколiрну щурицю, що сидiла в центрi великої клiтки разом з молодим самцем. - За календарним вiком вона вже глибока старенька, яка повинна була померти вiд старостi ще минулого року. - Просунувши до клiтки половинку морквини, вiн пiдманив Клару до себе i погладив її по голiвцi. - Але дивiться, як вона себе почуває!
Клара саме схопила морквину i почала її зосереджено та голосно гризти. Почувши цей звук, до неї пiдбiг самець. Клара встала у загрозливу позу i раптом погнала самця по всiй клiтцi. Набiгавшись, вона милостиво допустила його до огризка моркви, а сама знову пiдiйшла до прутiв решiтки за черговою порцiєю пестощiв вiд господаря.
- Позитивно щеплення вiрусу сприймають тiльки її нащадки. У первинних пiддослiдних лише вiсiмнадцять вiдсоткiв позитивних результатiв, у нащадкiв тих, що вижили - сорок три вiдсотки, та й тi пiсля дуже важких хвороб. Цього дуже мало для того, щоб переходити до дослiдiв над людьми. Зараз я намагаюся створити сироватку з кровi тих, що вижили та їх нащадкiв, але вона поки малоефективна. - Iлля Андрiйович запросив нас на другий поверх.
Тут були лабораторiї з комп'ютерним оснащенням, серйозним противiрусним захистом, герметичними манипуляцiйними боксами, кiмнатою-палатою, стерилiзацiйними камерами i кiмнатою вiдпочинку.
- Сам вiрус я зберiгаю у пiдвалi. Там створенi особливi умови, що забезпечують його зберiгання та перешкоджають його проникненню до навколишнього свiту. Поки я не знайду потрiбну формулу щеплення, вiн може знищити все людство.
- А вiрус що, дуже заразний? - Здивувався Володя.
- Будь-який вiрус заразний. А цей ще й дуже агресивний. Його дiя проявляється вже за пару годин пiсля контакту iз зараженим об'єктом, а популяцiя з п'ятдесяти особин вимирає у просторому примiщеннi всього за чотири днi. Тi, що вижили, залишаються заразними протягом ще трьох днiв. Через тиждень пiсля зараження, щепленi особини, що вижили, вже не несуть загрози оточуючим i навiть можуть передавати вбудованi вiрусом дiлянки ДНК своїм нащадкам. - Повiдомив Iлля Андрiйович, ставши бiля стiни з графiками i звертаючись до нас, як до студентiв в iнститутськiй аудиторiї. - Але i тi, отримавши щеплення чистого вiрусу, виживають не завжди. Доводиться вводити привиту кров. Це збiльшує виживанiсть об'єктiв до п'ятдесяти семи вiдсоткiв.
- I це все ви робите самi? - Захопилася я. - Без помiчникiв?
- У мене є один чудовий помiчник - Анна! Але, звичайно ж, зайвi руки i голови не завадили би.
- А Веня? - Запитав Володя.
- Веня займається медичним обладнанням. До речi, все, що ви тут бачите, створено саме на його виробництвi.
- Я би дуже хотiла... - Невпевнено почала я.
- У тебе що, роботи немає?! - Зупинив мене Володя. - З твоїм кволеньким iмунiтетом тiльки з вiрусами i працювати! Та якщо повз тебе проходить людина з легким нежитем, ти на мiсяць звалюєшся! А тут такий вiрус, який ще невiдомо чим лiкувати! - Володя розхвилювався не на жарт.
- Заспокойся! Нiхто її не запрошує. - Зупинила його Анна Сергiївна. - От просунемося трохи вперед, тодi i будемо шукати помiчникiв.
***
Пiсля обiду ми, обмiнявшись телефонами i домовившись бiльше не втрачати одне одного з поля зору, повернулися до Києва. Знявши номер у готелi, зустрiлися з сином i поїхали кататися мiстом. Через чотири днi, першого вересня, Сергiйко приступив до занять в унiверситетi, а ми повернулися додому.
-5-
Знаючи про експерименти Iллi Андрiйовича, мої дослiди з тестами ДНК тепер здавалися менi такими мiзерними, що на роботу ходити стало не цiкаво. Тому, коли у перших числах сiчня Iлля Андрiйович зателефонував i сказав, що його дослiдження вийшли на новий рiвень, я страшенно зрадiла.
- От тепер менi потрiбнi додатковi руки i мiзки, а також додатковий витратний матерiал. - Повiдомив вiн.
- Я готова їхати! А на роботi вiзьму вiдпустку.
- А я не згоден! - Заперечив Володя - А якщо ти там заразишся i помреш?!
- Володю, не турбуйся! - Втрутилася Анна Сергiївна. - Венечка розробив таке обладнання, що можливiсть зараження зведена практично до нуля! Галочцi нiщо не загрожуватиме.
Пiсля довгих вмовлянь Володя, нарештi, погодився мене вiдпустити. Оформивши на роботi мiсячну вiдпустку та взявши ще мiсяць за свiй рахунок, я була готова їхати до Києва. Перед вiд'їздом менi навiть вдалося вибити ордер на отримання в Києвi практично необмеженого числа лабораторних щурiв, мишей та кроликiв в якостi витратного матерiалу для проведення бiологiчних i медичних дослiдiв.
***
Володя обiйшов всю лабораторiю Сивохiна, поговорив з Венiамiном про його ексклюзивне обладнання, переконався у безпецi робiт, якi я мала проводити, дав настанови синовi на майбутню сесiю i поїхав, бо кинути свої майстернi надовго нiяк не мiг. А я, оселившись у Сивохiних, разом з ними приступила до дослiдiв.
Щотижня Веня привозив нам новi партiї витратних матерiалiв. Анна Сергiївна розробила хiмiчну формулу препарату, який допомагав легше переносити зараження вiрусом. Iлля Андрiйович зумiв видiлити сироватку, яка несла в собi менш агресивний штам вiрусу з необхiдною для омолодження дiлянкою ДНК. Незважаючи на постiйну роботу мiнi-крематорiю, виживших особин ставало все бiльше. Коли позитивний результат досяг вiсiмдесяти вiдсоткiв, Iлля Андрiйович вирiшив перейти до дослiдiв над людьми.
Я погодилася не замислюючись. Володя, почувши про це, кинув всi справи i примчав на дачу пiд Києвом.
- Про що ти тiльки думаєш?! - Кричав вiн. - Навiть нормальнi, здоровi люди ледве вижили пiсля цього щеплення! А ти!..
- По-перше, щеплення вже менш агресивне. - Пробувала заперечувати я. - А по-друге...
- А по-друге, тобi його зроблять тiльки пiсля мене! Якщо я виживу, тобi переллють мою кров, благо вона у нас однiєї групи... I не заперечуй, я погоджуся тiльки на таких умовах! - Вiдрiзав вiн.
I тут менi стало страшно. Про себе я якось не думала, але втратити Володю...
- Нiчого страшного. - Заспокоювала мене Анна Сергiївна. - Ми же пережили. А Володя i молодший, нiж були ми, i здоровiший... До того ж вiрус тепер не такий агресивний, i препарати у нас новi з'явилися...
***
Двадцять сьомого лютого Володя пройшов в iзольовану палату на другому поверсi лабораторiї. Рiвно о восьмiй годинi Iлля Андрiйович ввiв йому препарат з вiрусом. О дванадцятiй у Володi пiднялася температура до тридцяти дев'яти з половиною градусiв. Щоб зменшити ризик для мене, нiхто до нього поки не заходив. Спiлкувалися ми за допомогою комп'ютера, з якого Iлля Андрiйович i Анна Сергiївна давали Володi поради, як i що приймати. Новi препарати допомогли йому перенести бiль i не допустили судом. Лежачи у лiжку, Володя сумлiнно вимiрював температуру, тиск, описував своє самопочуття. До восьмої вечора вiн настiльки втомився, що вже насилу вiдкривав очi. Анна Сергiївна, яка вже мала iмунiтет до вiрусу, пiшла до нього i залишилася там на нiч, час вiд часу проводячи необхiднi замiри i роблячи iн'єкцiї своїх препаратiв. Я залишалася у кiмнатi спостереження...
Вранцi Володя прокинувся майже здоровим. Температура знизилася до тридцяти семи i семи десятих, окрiм слабкостi, нiяких iнших симптомiв не залишилося. Про всяк випадок, його протримали в палатi тиждень. Вийшов вiн звiдти вiдпочилим i повним сил. А вночi вiн довiв менi, що його органiзм вже почав омолоджуватися...
***
На початку квiтня Володя отримав нове щеплення вiрусу i, практично не вiдчуваючи нiякого дискомфорту, дав перелити менi свою адаптовану до нього кров. Мiй органiзм, майже нездатний чинити опiр хворобам, витримував пiдвищену до тридцяти восьми градусiв температуру три днi, поки вона не пiшла на спад. Стрибаючий то вниз, то вгору тиск стабiлiзували за допомогою розроблених Анною Сергiївною препаратiв, якi також зменшувати нудоту, бiль i запаморочення. Щоб легше переносити цi симптоми, менi через крапельницю вводили снодiйне. За п'ять днiв я вже вiдчувала себе цiлком стерпно, якщо не брати до уваги жахливої слабкостi. На десятий день мене випустили з лабораторiї ...
***
Зараз, пiсля того, як нам з Володею зробили вже по три щеплення, ми вiдчуваємо себе чудово. Знайомi дивуються, як молодо ми стали виглядати. Ми вiдбуваємося жартами, нiби почали вести здоровий спосiб життя i займатися спортом. А вчора нам знову подзвонив Iлля Андрiйович:
- Галя, Володя, як ви там? - Запитав вiн.
- Чудово! - В один голос вiдповiли ми.
- Енергiя б'є через край! - Додав Володя.
- Аналiзи показали, що необхiднi дiлянки надiйно прилаштувалися в ДНК, у мене навiть пiдвищився загальний iмунiтет! - Радiсно повiдомила я.
- От i чудово. Якщо вже ви так легко пережили цей експеримент, отже, прийшов час проводити його на iнших добровольцях. Для вас є завдання.
- Яке?
- Обдзвонiть всю нашу групу, всiх тих, хто збирався у нас в студентськi роки, нагадайте про нашi мрiї, розкажiть про нашi дослiди i запросiть їх до нас. Почнемо з мрiйникiв!...