Аннотация: Кiлька артефактiв невiдомої цивiлiзацiї вiком близько ста двадцяти мiльйонiв рокiв змушують археологiв вiдправитися в експедицiю. Знахiдки цiєї експедицiї перевертають всю iсторiю людства...
ЄВАНГЕЛIЄ ВIД БОГIВ
ПОВIСТЬ
(7 сiчня 2018 року)
ЧАСТИНА ПЕРША
ЗНАХIДКА СТОЛIТТЯ
* 1 *
Рано вранцi, ще тiльки почало свiтати, у мене задзвонив телефон.
- Алло? - Я з закритими очима на дотик пiдняв трубку i перекинувся на спину.
- Доктор Глюкнер? - Пролунало з неї з лондонським акцентом.
- Так. Чим можу... - Очi вiдкриватися не хотiли, язик ледь ворушився.
- Вас турбують з офiсу Генрi Уiлфрi.
- Менi це iм'я нi про що не говорить. - Я позiхнув i зiбрався покласти трубку на мiсце.
- Невже?! Хоча, якщо ви займаєтеся лише наукою... Генрi Уiлфрi - один з найбагатших людей свiту. Вiн орудує сотнями мiльярдiв!
- I навiщо ж я йому знадобився? - Я почав прокидатися, очi вiдкрилися. Раптом я згадав, що не раз чув це iм'я на iсторичних та археологiчних симпозiумах.
- З чого би почати?.. Генрi Уiлфрi вже багато рокiв цiкавиться археологiєю, часто спонсорує i органiзовує рiзнi експедицiї. I саме зараз вiн збирає нову експедицiю. Вас вiн хоче бачити керiвником цiєї експедицiї, зрозумiло, з вiдповiдним окладом.
Я ошелешено сiв на лiжку i зачепив важiль телефону. У трубцi почулися гудки вiдбою. Не минуло й десяти секунд, як телефон знову задзвонив.
- Не поспiшайте вiдмовлятися! Ваш оклад складе два мiльйони доларiв до початку поїздки i вiд двох до п'яти за результатами експедицiї! Це дуже хороша пропозицiя!
Отакої!.. Одна така експедицiя - i про викладання в унiверситетi можна буде забути, повнiстю присвятивши себе власним дослiдженням. На тiй сторонi моє мовчання витлумачили як нерiшучiсть i продовжили вмовляння.
- Доктор Глюкнер! Ви тут?
- Так я вас слухаю.
- Чим Ви сьогоднi займаєтеся?
Сьогоднi був вихiдний. Я збирався досхочу повалятися в лiжку, а потiм взятися за розшифровку стародавнього протошумерського артефакту, видобутого недавно в єгипетськiй антикварнiй крамницi. Щось в цьому артефактi було не так: сама пластина виконана з лiддiта, за твердiстю який можна було порiвняти з гранiтом. Її нiби вирiзали за допомогою лазера, настiльки вона була тонкою, пласкою i майже гладкою. З плином часу кiлька шматочкiв по краях вiдкололися, а з правого верхнього кута вниз мало не до середини пролягла трiщина. Письмена на пластинi були схожi на клинопис тертерiйскiх табличок, якi старше шумерських на тисячу рокiв, але все ж вiдрiзнялися вiд них. На вiдмiну вiд шумерського клинопису, який переважно видавлювався у м'якiй глинi, цi знаки, схоже, гравiрувалися якимось iнструментом на твердому каменi.
- Ну, взагалi-то у мене є деяка робота...
- Годинки на двi Ви її можете вiдкласти? Генрi Уiлфрi хотiв би з Вами зустрiтися.
- Двi години особливої погоди не роблять... А що, вiн приїхав сюди, в Сан-Дiєго?
- Нi, але якщо ви погодитеся на зустрiч, то хвилин за тридцять до Вас прилетить його вертолiт i доставить Вас до нас, в Нью-Йоркський офiс.
Дух авантюризму i жага пригод пружиною скинули мене з лiжка i змусили забiгати по кiмнатi.
- Вже за пiвгодини?!
- Не турбуйтеся, вiдразу ж пiсля розмови Вас доставлять назад! Погоджуйтеся, Ви нiчого не втрачаєте, проте отримати можете дуже багато.
- А куди збирається експедицiя? - Поцiкавився я.
- Поки це таємниця. Ви все дiзнаєтеся при особистiй зустрiчi з босом. Так менi вiдправляти вертолiт?
- Вiдправляйте! Я буду готовий. У трубцi одразу ж почулися гудки вiдбою.
Швидко вмившись i одягнувшись, розпихавши по кишенях документи i банкiвськi картки, я тiльки було подумав, що цей дзвiнок мiг бути й чиїмось безглуздим розiграшем, як за вiкном почувся гуркiт i на мiй газон опустився синьо-зелений вертолiт.
З вертольота вистрибнув молодий хлопець в джинсових штанах та куртцi i, побачивши мене на сходах веранди, поманив рукою до машини. Пригнувшись вiд вiтру, створюваного лопатями, я побiг до нього.
- Мiстер Глюкнер? - Я кивнув. - Сiдайте, пристiбатися! - I ми вiдразу ж злетiли.
Ви пробували розмовляти в вертольотi? Гуркiт такий, що все одно нiчого не почуєш, тому до Нью-Йорка ми летiли мовчки. Вийшовши з вертольота, який приземлився на даху дзеркального хмарочоса, я, нарештi, знову вiдновив слух.
- Нам сюди, до лiфта! - Забiгши вперед, хлопець повiв мене до жовтих дверей.
На який поверх ми спустилися, я не звернув уваги. Всього за кiлька секунд дверi лiфта вiдчинилися i ми опинилися в широкому i довгому коридорi, схожому на коридор космiчного корабля: всюди спалахували i переливалися свiтловi плями, забарвлення стiн, пiдлоги i стелi змiнювалося таким немислимим чином, що створювалося враження втрати простору i навiть ширяння в невагомостi. Пiдхопивши мене пiд лiкоть, хлопець потягнув моє ошелешений тiло... куди? Важко вiдповiсти. Абсолютно несподiвано в плямi фiолетового свiтла, що змiнювало свої вiдтiнки, раптом вiдкрився свiтлий отвiр в цiлком земний кабiнет. Одна стiна кабiнету представляла собою велике панорамне вiкно, за яким вiдкривався вид на Нью-Йорк з висоти пташиного польоту. Бiля вiкна розташовувався ряд живих рослин в дiжках, пiд ними - зручнi крiсла i столики. У дальньому лiвому кутку стояв великий письмовий стiл, заставлений комп'ютерами. Справа розташовувався стiл засiдань з напiвпрозорими пластиковими стiльцями.
З-за письмового столу з легким дзижчанням викотилося iнвалiдне крiсло. У ньому сидiв маленький, схожий на мумiю з живими очима, чоловiк. Розтягнувши рот у привiтнiй усмiшцi, Генрi Уiлфрi покотив до мене, простягаючи руку для потиску.
- Дуже радий, що Ви, мiстер Глюкнер, придiлили менi трохи свого дорогоцiнного часу! Проходьте до вiкна, сiдайте! Вiскi? Ром? Кава? - Торочив вiн, катаючись у своєму крiслi туди-сюди.
- У цей час доби я б не вiдмовився вiд кави. - Я сiв у зручне крiсло i поклав ногу на ногу. - Хоча можна крапнути в нього трохи коньяку.
Мiльярдер поклацав кнопками на панелi свого крiсла i в кiмнату влетiв дрон з невеликим контейнером. Акуратно поставивши контейнер на столик, дрон полетiв за дверi.
- Як до Вас зручнiше звертатися - доктор Глюкнер, мiстер Ернст? - Бос розкрив контейнер i виставив з нього на стiл чашку кави на блюдцi з крекерами для мене i келих брендi для себе.
- Можна просто Ернст. - Вiдповiв я, беручи в руки чашку i вiдпиваючи ковток.
- Ха-ха-ха! - Радiсно розсмiявся мiй спiврозмовник. - А мене називайте просто Генрi! Будемо знайомi! - I вiн вiдпив великий ковток зi свого келиха. - Як вам подобається вид з мого вiкна?
- Вражає. Але ж Ви запросили мене не каву розпивати та видами милуватися?
- Люблю дiлових людей! Не встиг прилетiти, як одразу до справи! - Генрi вiд'їхав вiд вiкна до свого письмового столу i повернувся назад з якоюсь коробкою на колiнах. - Що ви скажете ось про це зображення? - Вiн простягнув менi аркуш паперу з вiдксереним малюнком: у колi стояли динозавр i людина, яка ледь дiставала до середини його тулуба, обидва показували правими руками в одну сторону. Я покрутив папiрець, розглядаючи зображення.
- Дивний якийсь динозавр... вiддалено схожий на тиранозавра рекса, але... Морда якась коротша i сплощення, хвiст укорочений, проте руки значно бiльш розвиненi... I постава... Майже пряма... Хтось невмiло малював динозавра, надаючи йому бiльшої схожостi з людиною.
- Так, так... А що ви скажете на це? - Уiлфрi вийняв з коробки кам'яний диск з таким самим зображенням.
Я подумки ахнув - диск був виконаний з такого ж каменю - лiддiта, як i моя нерозшифрована пластина.
- Мiж iншим, аналiз показав, що цьому диску близько ста двадцяти мiльйонiв рокiв!
- Ну, цього не може бути! Адже людей тодi ще не могло бути.
- А хто це сказав? Люди? Та що вони взагалi знають?! - Крiсло закрутилося по кiмнатi. - Ви ж знаєте, що i динозаври i ссавцi виникли на Землi майже одночасно, близько ста п'ятдесяти - ста сорока мiльйонiв рокiв тому - в трiасовому перiодi, i мирно жили плiч-о-плiч протягом ста двадцяти мiльйонiв рокiв.
- Так звiсно. I хоча число видiв мезозойських ссавцiв перевищувало число видiв динозаврiв, всi вони були занадто дрiбними, а тому мало цiкавлять популяризаторiв науки.
- Тобто, Ви згоднi, що ссавцi живуть на Землi бiльше ста сорока мiльйонiв рокiв?
- Вiд фактiв нiкуди не дiнешся.
- А що Ви думаєте про незвичайнi знахiдки, яким iсторики не можуть дати пояснення та ховають у свої засiки? - Спiврозмовник пiдвiвся в крiслi, обiпершись руками об пiдлокiтники.
- Що ви маєте на увазi? - Насторожився я.
- Багато чого!!! Наприклад, камiнь з закам"янiлим у ньому мiкрочипом, якому приблизно сто п'ятдесят рокiв! I загадковий механiзм, якому бiльше ста двадцяти мiльйонiв! Компакт диск багатомiльйонного вiку! I металеву бiблiотеку, знайдену в печерах Анд! I кам'яну бiблiотеку Iки в Перу, де на каменях зображенi люди i динозаври! I скам'янiлi людськi слiди, яким бiльше ста мiльйонiв рокiв! I рiзнi астрономiчнi диски з рiзних кiнцiв планети!! I камiнь iз зображенням Сонячної системи, чоловiка i жiнки! Майже таке ж зображення на нашому космiчному посланнi, летить у вiдкритому космосi!!! - Уiлфрi зовсiм захекався i, важко дихаючи, зупинив крiсло навпроти мене.
- Звичайно ж, я про них чув. Кiлька з названих вами артефактiв навiть тримав у своїх руках. Але... Можливо датування було не точним, або...
- Нiяких або! Датування точне - я перевiряв багато разiв! Адже я можу дозволити собi найкраще обладнання.
- Ну, тодi я навiть i не знаю, що сказати. Iсторiя...
- Iсторiю пора переписати!!! - Мiльярдер вже зовсiм почервонiв i вкрився крапельками поту. У кiмнату влетiв дрон, сiв на руку Уiлфрi i ввiв йому якусь iн'єкцiю.
Поки вiдбувалася ця процедура, бос значно заспокоївся i, вiдкинувшись головою на спинку крiсла, запитав:
- А що ви знаєте про троодонiв?
- Напевно, те ж, що i всi. Цей динозавр жив приблизно сто мiльйонiв рокiв тому, мав зрiст вiд пiвтора до двох метрiв, ходив на заднiх лапах, на переднiх мав такий же, як у нас розвинений хапальний палець. Досить розвинений мозок, майже як у людиноподiбних мавп. Вiв вiн нiчний спосiб життя, мiг мiркувати, розумiти, виробляти стратегiю полювання... Такий собi шимпанзе динозаврового свiту.
- Або здичавiлий нащадок бiльш давнього розумного предка-динозавра. - Це Уiлфрi вимовив майже пошепки.
- Ви гадаєте, що до людини iснувала цивiлiзацiя розумних динозаврiв?! -Я пiдхопився зi свого крiсла i навис над спiврозмовником.
- Так, вважаю. I у мене є до цього деякi пiдстави.
- Якi? - Я знову сiв.
- Ну, можна було б почати з того, що майже у всiх народiв iснують легенди про драконiв, якi навчили первiсних людей i ремеслу, i землеробству, i дали багато iнших знань...
- Можна додати i статуї рептилоїдiв на Маркiзьких островах Полiнезiї... - Iронiчно продовжив я.
- Можна було б. Але... Менi до рук потрапили деякi артефакти... - Уiлфрi, дiстаючи зi своєї коробки, почав викладати на столик передi мною спочатку вже знайомий менi диск, потiм кам'яну пластину прямокутної форми з письменами, майже як на моїй табличцi, потiм якийсь овальний предмет. - Цi письмена поки нiхто не розшифрував. - Коментував вiн. - Ось цей скам'янiлий овальний предмет при спектральному аналiзi показав наявнiсть якогось невiдомого пластику i металiв, а коли я показав своїм програмiстам креслення, отриманi пiсля хвильового просвiчування, вони в один голос заявили, що це схоже на мобiлку. Правда, рука, яка могла її тримати, рази в три мала б бути бiльше людської...
- Хвилиночку... - Я почав по черзi розглядати предмети. Безумовно, вони були схожi на стародавнi артефакти. - А де Ви все це знайшли?
- О, це був цiлий квест! Спочатку в одному з Тибетських монастирiв мiй представник знайшов пергаментнi рукописи, в яких згадувалося про страшну таємницю, заховану в горах. Потiм вiн розшукав цю таємницю - кiлька кам'яних фiгурок динозаврiв i людей, а також кам'янi таблицi з письменами i малюнками.
- Встановили вiк?
- Так.
- I?
- Близько ста мiльйонiв рокiв.
- Ви думаєте, що серед усього розмаїття як динозаврiв, так i ссавцiв майже одночасно виникли два види розумних?
- Так! - Генрi урочисто кивнув головою.
- I що далi? - У мене перехопило дух.
- Серед гравiювань на каменi були мапи. За цими мапами я i хочу спорядити експедицiю. I хоча географiя Землi тодi була суттєво iншою, вiд величезного протоматерiка Гондвани i зараз збереглися цiлi шматки.
- Покажiть менi цi мапи!
- Нi! Я вирiшив їх поки нiкому не показувати.
- Але як же...
- Та якби я мiг, я б i сам вирушив на пошуки! Але... - Вiн з жалем ляснув по пiдлокiтниках свого iнвалiдного крiсла. - Експедицiя буде отримувати мої покроковi вказiвки, благо у нас є iнтернет. То Ви згоднi її очолити?
- Ну, хоча б в яку країну ми вирушаємо?
- Тобто, Ви вже згоднi? - Я кивнув. - Дiзнаєтеся на мiсцi по обстановцi. Поки я не хочу нiчого розкривати.
- Ну, в усякому разi, це не Європа. - Вголос розмiрковував я. - Адже на мiсцi Європи в крейдяний перiод було море Тетiс... А от Африка чи Азiя...
- Так, Ви вгадали - це Африка. - Кивнув Уiлфрi.
- Але нам знадобляться...
- У Вас буде i транспорт, i iнструменти, i лабораторiя з усiм необхiдним обладнанням, i зв'язок, i цiла команда - шестеро вiйськових i дев'ять вчених. А Ви - начальник експедицiї - шiстнадцятий.
- Ну, i коли Ви плануєте вiдправляти цю експедицiю?
- Якщо Ви згоднi, то вже пiслязавтра.
- Можливо, це буде найбiльша авантюра в моєму життi, але я згоден.
- Тодi назвiть номер своєї банкiвської картки.
- Навiщо?
- Я вiдразу ж перекину Вам аванс - два мiльйони доларiв. Не дарма ж Вам витрачати свiй час...
Того ж дня на вертольотi я повернувся додому. Зiбравши в сумку деякi речi, смартфон, планшет, ноутбук, диски i флешки з письменами i ключами для розшифровок, я окинув поглядом свiй будинок, поставив його на сигналiзацiю i сiв у вертолiт, що чекав на мене. Ввечерi я знову був у Нью-Йорку. Мене розмiстили в трикiмнатних апартаментах на двадцять першому поверсi хмарочоса Генрi Уiлфрi.
Вранцi я познайомився майже з усiма членами моєї експедицiї. Прибуваючи до Нью-Йорка, вони заселялися в кiмнати на цьому ж поверсi i одразу ж йшли до мене представлятися. Семеро вчених, поєднуючи по двi-три професiї, представляли собою такi науковi напрямки: археологiя, геологiя, палеонтологiя, антропологiя, палеографiя i криптографiя. У команду також потрапили два iнженери-iсторики, що спецiалiзуються на технiчних досягненнях як минулого, так сьогодення та майбутнього нашої цивiлiзацiї.
Серед усiх цих докторiв рiзних наук виявилися i три жiнки: доктор палеонтологiї i палеограф Дiна Грiфiц - тридцятидворiчна струнка блондинка; доктор археологiї та антропологiї Меган Морган - кiстлява сорокатрирiчна жiнка з вицвiлим, коротко стриженим волоссям, схожими на клоччя; i рудувата мiнiатюрна Сiндi Стар - доктор геологiї i палеонтологiї тридцяти шести рокiв. Всi iншi члени моєї команди виявилися чоловiками рiзного вiку, старшим з яких був я, Ернст Глюкнер, сорокап'ятирiчний доктор археологiї, палеонтологiї i палеологiї, а наймолодшим - двадцятидев'ятирiчний геолог i антрополог Джек Флай, з тонкими вусиками, що додавали йому схожостi з кiношним гангстером.
Знайомство, ведення документацiї, отримання спорядження i iнструкцiй зайняли майже весь день. Ввечерi, коли адреналiн почав вiдпускати, я вiдчув неймовiрну втому. Впавши на лiжко, раптом згадав, що жодного разу за день не поїв. Вставати не хотiлося. Пiднявши слухавку телефону, що стояв на тумбочцi бiля лiжка, я вiдразу ж почув приємний жiночий голос:
- Сервiсна служба слухає. Чого Ви бажаєте?
- Менi б чогось попоїсти...
- Легка вечеря чи щось бiльш iстотне?
- Бачте, я так забiгався, що взагалi сьогоднi нiчого не їв...
- Вас зрозумiла, за кiлька хвилин вам доставлять вечерю в номер. - I дiвчина на тому кiнцi дроту вiдключилася.
Повечерявши, я майже вiдразу ж провалився в сон i проспав до самого ранку. Вранцi, пiсля спiльного снiданку в кафе на другому поверсi, всi члени моєї команди зiбралися за великим столом в кабiнетi Генрi Уiлфрi.
- Ну-с, панове, - Потер вiн свої сухорлявi ручки, - Ви всi вже трохи знаєте про мету нашої експедицiї: будемо шукати артефакти, якi свiдчать про iснування спiльної цивiлiзацiї динозаврiв - я їх назвав Сапiенсозаврами чи навiть Сапозаврами - i предкiв людини, яких я назвав Першолюдьми. Почувся скептичний гул голосiв.
- Багато хто з вас не подiляє цiєї гiпотези. У такому випадку ви зможете її як пiдтвердити, так i спростувати, спираючись на факти! З керiвником експедицiї ви всi вже познайомилися. - Я встав i кивнув. - А мiж собою перезнайомитися пiд час експедицiї. Ну, бажаю нам всiм удачi! Пора вирушати.
Ми встали i, прихопивши свої заздалегiдь зiбранi речi, поїхали в аеропорт. Там, бiля трапа приватного лiтака, нам представили групу вiйськових, якi повиннi були супроводжувати нашу експедицiю - це були три офiцери i три сержанти.
* 2 *
Лiтак взяв курс кудись на пiвденний схiд. Точнiше сказати не можу через хмари, якi суцiльною збитою ковдрою розстелилися пiд лiтаком i заважали визначитися з мiсцевiстю. В дорозi нiчого цiкавого не вiдбувалося. Майже всi члени експедицiї втупилися в свої планшети i ноутбуки, тiльки непосидючий в силу своєї молодостi доктор Флай бродив по салону, сiдав то до одного, то до iншого, заводив короткi бесiди, намагався флiртувати з жiнками.
Я порiвнював знаки своєї кам'яної таблицi зi всiлякими письменами, закладеними в палеографiчну базу. Пару разiв я ловив себе на тому, що дрiмав, два рази помiчник пiлота розносив нам їжу i напої, кiлька разiв я вставав, щоб розiм'ятися...
Майже при заходi сонця ми приземлилися на якомусь маленькому аеродромi. Неподалiк розташовувалося лише кiлька ангарiв, бiля яких нас вже чекало три трейлера i два армiйських всюдиходи. У двох трейлерах виявилися повнiстю укомплектованi лабораторiї, напханi усiляким устаткуванням i електронiкою, а в третьому - дивани та крiсла для пасажирiв i невелика кухня. Крiм того, в трейлерах були сантехнiчнi кабiнки, телевiзори, комп'ютери.
Ми розсiлися по всiх машинах: сержанти за кермом трейлерiв, офiцери i один з iнженерiв - в всюдиходах, всi вченi, крiм одного з палеонтологiв i другого iнженера - в пасажирському трейлерi, а тi двоє взялися за вивчення обладнання в пересувних лабораторiях. Експедицiя рушила безмежною саваною в сторону, протилежну червоному заходу. Щойно сонце торкнулося горизонту, майже вiдразу ж, без сутiнкiв, настала нiч - мабуть, ми перебували десь неподалiк екватора. Монотонна їзда крiзь чорноту ночi занурила мене в тривожний сон, що переривався поштовхами на вибоїнах бездорiжжя. На свiтанку попереду показалися обриси якихось не дуже високих гiр.
- Поки що не дуже. - Чесно вiдповiв я. - Я, звичайно, розумiю, що ми знаходимося десь в Африцi, але хотiлося б знати, куди саме ми прямуємо?
- Гори вже з"явилися?
- Так, майже на горизонтi.
- От туди ви i їдете. Коли доїдете, телефонуйте. - I вiн вiдключився.
Майже через годину ми пiд'їхали до пiднiжжя стародавнiх, обтесаних вiтром гiр, якi прямовисною стiною перегородили нам шлях i простиралися злiва направо, наскiльки сягало око. Я знову зв'язався з босом.
- Привiт, Генрi! Ми вперлися в гори. Що далi?
- Потрiбно провести розвiдку. У цiй стiнi повинен бути прохiд.
Щоб прискорити пошуки гiпотетичного проходу, я розпорядився залишити га мiсцi трейлери з бiльшiстю людей пiд охороною вiйськових, а силами кiлькох людей на двох всюдиходах вiдправитися в рiзнi боки вздовж стрiмких скель.
Зi мною поїхали капiтан Джон Грей - за кермом, i палеонтолог-палеограф Дiна Грiфiц в якостi другого пасажира. У другому всюдиходi вирушили лейтенант Рiд Кортнi, археолог-криптограф Седрiк Роуз i геолог-палеонтолог Сiндi Стар.
Ми їхали, майже притулившись до скель, iнодi об'їжджаючи каменi, що обвалилися. Колеса пiдгинали високу, майже в людський зрiст траву, нас кидало з боку в бiк так, що, навiть мiцно вчепившись у скоби, прикрiпленi з бокiв салону, ми не могли втриматися.
- Ой! Вибачте, доктор Глюкнер. - Симпатична блондинка Дiна Грiфiц наразилася носом у мої колiна, випросталася i з подвоєною силою вчепилася в скобу обома руками. - Ви щось бачите?
- Можете називати мене просто Ернст. В таких умовах це буде бiльш доречно.
- Тодi i мене називайте просто Дiною.
- Поки що нiчого немає. Слухайте, капiтане, чи не можна трохи знизити швидкiсть? Як би чого не пропустити.
- Можу знизитися до двадцяти п'яти кiлометрiв на годину. Так Вам пiдiйде?
- Так, дуже дякую.
Кидати стало менше, а розглядати стiни скель легше. Час вiд часу ми зв'язувалися з другим всюдиходом. Вони поки теж нiчого не знаходили.
- Все, бiльше не можу! - Зцiпивши зуби, побiлiлими губами промовила Дiна. - Мене захитало, менi треба вийти.
Капiтан зупинив машину. Я iз задоволенням вибрався з неї слiдом за дiвчиною. Трохи розiм'явшись, ми рушили вздовж скелi пiшки. Капiтан Грей, то заглушаючи мотор, то знову заводячи його, рушив за нами. Метрiв через сiмсот, за уступом скелi ми виявили попереду якийсь промiжок у скелях.
- Он! Там, здається, просвiт. Бiжимо? - I, не чекаючи моєї вiдповiдi, доктор палеонтологiї i палеографiї, як дiвчисько, побiгла в зазначеному напрямку.
Я швидким кроком пiшов за нею. Дiйсно, в цьому мiсцi лiнiя скель переривалася, утворюючи рiвний прохiд мiж абсолютно вертикальними стiнами. Дiна збиралася було увiйти в цей коридор, але я зупинив її.
- Стоп! Нiхто нiкуди не йде. Спочатку зв'яжемося з босом.
Я набрав номер i почув життєрадiсний голос Уiлфрi:
- Ну що, знайшли щось?
- Можливо. Тут скелi значно нижчi, нiж були до цього, їхня лiнiя переривається, утворюючи прохiд шириною близько восьми метрiв, який врiзається пiд прямим кутом вглиб скельного масиву. Стiнки проходу вертикальнi, ближче до входу злегка обсипалися, далi виглядають нiби вирiзаними в тортi ножем. На перший погляд, прохiд схожий на штучний.
- Далеко веде коридор?
- Поки не видно. Вiд скель падають тiнi i прохiд до кiнця не проглядається, хоча стелi не має.
- Це те, що ми шукали. Тепер будьте уважнi: потрiбно оглядати всi стiнки по обидвi сторони проходу - шукайте знак, схожий на той, що ви бачили в моєму кабiнетi.
- Динозавра з людиною? - Уточнив я.
- Так. Не поспiшайте, очищайте вiд наростiв i наносiв кожен сантиметр, адже пройшла сотня мiльйонiв рокiв. Там повинен бути знак!
Я вiдключився i викликав усiх до знайденого проходу. Майже через годину бiля нього зiбралися всi три трейлера i другий всюдихiд. Вся команда, крiм водiїв машин, взявши в руки мачете, археологiчнi лопатки i ножики, рiвномiрно розподiлившись уздовж обох стiн, планомiрно взялася за їх обстеження, поступово просуваючись вглиб скельного коридору. Висота гiр в цьому мiсцi не перевищувала ста п'ятдесяти метрiв, причому на висотi двадцяти метрiв ознаки штучного прорiзування скель зникали, там вони мали бiльш природнi форми. Тому я розпорядився, щоб у висоту скелi оглядали теж не бiльше, нiж на двадцять метрiв. У цьому нам допомагали сержанти - веснянкуватий Стiв Круз i чорношкiрий Робiн Барт, що мали за спиною вiдмiнну альпiнiстської пiдготовку.
Ближче до полудня жiнки вирушили в житловий трейлер i приготували нам обiд - суп з консервiв, боби з м'ясною пiдливою i розчинний лимонад. Перекусивши, ми знову взялися до роботи: хто рубав мачете траву, звiльняючи вiд неї основу коридору; хто лазив по верху скель, закрiплюючи мотузки, хто розчищав скельнi стiнки, намагаючись виявити на них будь-якi знаки; хто вводив у коридор транспорт...
До настання темряви ми просунулися вглиб всього на сорок метрiв. В очищений коридор один за одним в'їхали обидва всюдиходи i один трейлер. Два iнших трейлери встали зовнi, перегородивши собою прохiд. Капiтан Грей одразу ж розставив на них чергових: лейтенанта Рiда Кортнi i сержанта Нiка Тренса. Вiйськовi швидко розгорнули намети, розвели мiж ними багаття, встановили прожектори, вивезли подалi в савану i спорожнили там бiотуалети. Табiр, затиснутий мiж двома прямовисними стiнами скель, набув обжитого вигляду.
Я оголосив вiдбiй, але вiдпочивати не мiг. Попросивши капiтана органiзувати менi пiдсвiчування скель прожекторами, я продовжив роботу. До мене приєдналося ще кiлька людей. Я працював майже до першої години ночi, потiм пiшов спати. Двоє людей, продовжували очищення скель i пiсля цього.
Вранцi, зв'язавшись зi мною, Уiлфрi висловив припущення, що висота огляду скель може бути обмежена п'ятьма-шiстьма метрами.
- Якщо людина на зображеннi має зрiст приблизно до двох метрiв, то сапозавр може бути чотириметровим. Занадто високо свої зображення вони б не розмiщували. - Мiркував вiн.
- Якщо вашi припущення вiрнi, то це значно прискорить наше просування. - Погодився я.
- У крайньому випадку, завжди можна повернутися назад i оглянути все. - Пiдсумував, вiдключаючись, Генрi.
Поснiдавши, група знову приступила до археологiчних пошукiв. Раптом, на одному з уступiв трохи в сторонi вiд мене я побачив зображення динозавра. Спочатку я остовпiв, а потiм кинувся до знахiдки. Динозавр смикнувся i сховався в щiлинi - це виявилася просто ящiрка, що грiлася на сонечку. Я вирiшив прогулятися по коридору, щоб визначити його довжину. Коридор з невеликим ухилом йшов донизу. Прорубуючи собi прохiд серед трави, я досить швидко йшов посерединi скельного проходу, повертаючи голову то в одну, то в iншу сторону, i розглядаючи стiни здалеку. Пройшовши так приблизно з кiлометр, я зрозумiв, що стiнки коридору не сходяться в якiйсь далекiй перспективi, а упираються в тупик. Викликавши по рацiї всюдихiд, я продовжив шлях. Всього за сiм хвилин мене на всюдиходi нагнали лейтенант Вудi Купер i археолог-криптограф Седрiк Роуз. Пiдминаючи пiд колеса траву, ми дiсталися до тупика за шiсть хвилин. Довжина всього коридору виявилася близько п'яти кiлометрiв, далi вiн пiд прямим кутом звертав налiво. Ширина нового коридору залишалася такою ж - близько восьми метрiв. Я вирiшив дослiджувати перший коридор двома командами, що йшли назустрiч одна однiй вiд його початку i вiд тупика. Всюдиходи почали пiдминати траву, звiльняючи вчених вiд необхiдностi викошувати її за допомогою мачете. Прискорюваний цiкавiстю, я разом з сержантом-альпiнiстом Бартом зайнявся оглядом тупикової стiни.
Незважаючи на те, що в тiнi скель сонце пекло не так сильно, як на вiдкритiй саванi, спека стояла нестерпна. Поступово навiть найстiйкiшi з нас переодяглися в шорти, майки i шльопанцi. Навiть вiйськовi змiнили свої штани i кiтелi на плямистi шорти i майки, продовжуючи, правда, хизуватися в вiйськових черевиках. Жiнок ми вiд роботи поки звiльнили i вони перебували в прохолодi кондицiонера, час вiд часу розносячи нам лимонад з льодом. Пообiдавши не розiгрiтими м'ясними i овочевими консервами, трохи вiдпочивши пiд кондицiонерами, ми знову взялися за розчищення стiн.
Мою увагу привернув великий нарiст лишайника у виглядi майже правильного кола дiаметром до пiвметра, що розташувався на висотi трохи бiльше пiвтора метри. Такi кола, квадрати, ромби та iншi фiгури, розпалюючи фантазiю археологiв, часто зустрiчаються в природi, та все ж... Я почав зчищати лишайник разом з тонким шаром каменю вiд периферiї до центру. Одне сантиметрове кiльце, друге... I раптом, почавши третє коло, я виявив пiд шаром наносiв борозну. Став розчищати її i вiдкрив абсолютно правильне коло дiаметром сорок три сантиметри, глибоко вирiзане в каменi.
Я покликав геолога-археолога Люка Дiксона, що знаходився неподалiк, i ми взялися розчищати коло удвох. Пiд натиском лопаточок i ножiв наносна порода вiдвалювалася невеликими шматками, робота просувалася повiльно, але вже через годину стало зрозумiло, що в колi є якесь зображення. Зробивши невеликий перепочинок, я скликав до знайденого знаку практично всю команду. Двоє вiйськових залишалися на посту бiля входу в скельний коридор.
- Друзi! Здається, ми знайшли те, що шукали! - Моє збудження передалося iншим i вони бурхливо висловили бажання нам допомагати. - Не всi вiдразу! - Зупинив я їх запал. - Я розумiю, що всiм нам хочеться першими доторкнутися до чергової таємницi, але працювати на такiй маленькiй площi одночасно можуть лише двоє людей. Будемо працювати по черзi. А iншим в цей час пропоную зайнятися розчищенням вiд трави перпендикулярного проходу. Навiть якщо нам туди йти не знадобиться, можна буде влаштувати тут свiй табiр. I сам першим взявся за мачете.
Поки Меган Морган i iнженер-iсторик Дональд Гук першими змiнили нас з Люком на стiнi, всi решта кинулися на боротьбу з травою: хто рубав її мачете, хто збирав у великi оберемки i зв'язував, хто вiдносив до протилежної стiни i складав у штабелi - вона могла стати в нагодi як для пiдстилок, так i для розпалювання багаття.
Не минуло й двох годин, як iнженер Робертсон, який працював в цей час на стiнi разом з Сiндi Стар, голосно покликав усiх до себе. Почекавши, поки всi пiдiйдуть, вiн урочисто полив коло водою з фляги, i нашим очам предстало вже знайоме зображення: в колi стояли динозавр i людина, правими руками вказуючи в сторону перпендикулярного проходу.
- Треба зв'язатися з босом. - Промовила Дiна i подивилася на мене.
Я тут же набрав номер i повiдомив про нашу знахiдку.
- Все, стiни ззаду можете бiльше не оглядати. Iдiть туди, куди вказують Сапозавр i Людина на зображеннi. Тiльки нiчого не пропускайте!
Знайшов кому казати - археологам! Ми продовжили знищення трави, а Майкл Робертсон залишився щось вивчати на стiнi.
Я рубав траву вузької стежкою посерединi коридору, вирвавшись на пару метрiв вперед вiд iнших членiв експедицiї. Рубав швидко, без зупинок, з нестримним азартом шукача. Цей коридор теж йшов донизу з ще бiльшим ухилом, попереду вгадувався новий глухий кут. Довжина коридору була трохи менше трьох кiлометрiв.
Раз - два, раз - два, раз - дзень! Мiй мачете з дзвоном ковзнув по каменю, коли до нової глухої стiни залишалося близько п'ятдесяти метрiв. Серед трави сховався кам'яний стовп заввишки близько метра десяти - метра п'ятнадцяти i приблизно пiвтора метри в дiаметрi. Я акуратно викосив траву навколо знахiдки i почав очищати її вiд наносiв. За пару хвилин таке ж "дзень" пролунало праворуч вiд мене, ще через деякий час - злiва. Поступово ми розчистили ряд однакових стовпiв, що гребiнкою розташувалися поперек проходу. Всього їх було три, розташовувалися вони на однакових вiдстанях один вiд одного i викликали вiдчуття штучного походження.
Майкл,який прибiг подивитися на нашу нову знахiдку, подiлився своїми мiркуваннями:
- Я вирiшив перевiрити, куди вказують нашi господарi.
- Якi господарi? - Не зрозумiв я.
- Ну, тi, що зображенi на знаку. Так от, я продовжую лiнiю руки людини i лiнiю лапи - чи руки? динозавра. Цiкаво, що виявиться там, де цi лiнiї зiйдуться?.. - I вiн пiшов назад до стiни.
Всi iншi взялися розчищати стовпи вiд наносiв. Через деякий час я виявив на своєму стовпi вирiзане в каменi зображення: передi мною стояв чоловiк. Права рука, пiднята на рiвень грудей i повернена до мене долонею, наче застерiгала: "Стiй!", а лiва вказувала в бiк правої стiни скельного коридору. Нiг у людини не було. Припустивши, що вони ховаються пiд наносами грунту, я почав розкопувати низ стовпа.
З рiзних бокiв почулися вигуки, що сповiщали про знайденi й на iнших стовпах зображення. Я оглянув кожне: всi люди на однакових тригранних кам'яних стовпах з пласкою вершиною стояли обличчями до нас в однiй i тiй самiй позi, зупиняючи нас правою рукою i вказуючи на праву сторону коридору лiвою. I всi були без нiг.
- Давайте вiдкопаємо їх ноги. - Запропонував я i повернувся до свого стовпа.
Трикутнi в поперечному перерiзi стовпи розташовувалися так, що пiдстави трикутникiв iз зображеннями людей перебували з нашого боку кам'яної "гребiнки", а вершини вказували всередину коридору. "Неначе стрiлки, що вказують шлях, але i застережують" - подумав я, розкопуючи свiй стовп. I от на повнiстю розкопаному стовпi передi мною постав чоловiк в повний зрiст - два з половиною метри. Зображення на каменi передавало мiцну статуру з гармонiйними обрисами, абсолютно не схожу на фiгуру якогось троглодита. На сучасну людину цей предок теж не дуже був схожий: вiн був, якщо можна так висловитися, бiльш досконалим.
- Як давньогрецькi боги... - Пролунав шепiт за моєю спиною.
Я озирнувся. Ззаду, вiдступивши на пару метрiв назад, вишикувалася вся наша група i вдивлялася в обличчя людей, вiддалених вiд нас на мiльйони рокiв. Я теж вiдступив. Прекраснi велетнi наполегливо пропонували нам пройти до правої стiни.
- Йдiть сюди! - Закричав звiдти Майкл. - Я теж дещо знайшов!
Ми кинулися до нього. Не доходячи до лiнiї "гребiнки" якихось пiвтора метри, наш iнженер-археолог розчищав на стiнi нове зображення. На рiвнi людського зросту промальовувалася голова такого ж, як i на стовпах, чоловiка, але тiльки в профiль.
- Троє можуть допомагати розчищати зображення. - Запропонував я. -Двоє - розкопувати пiдлогу до рiвня стоп людей на стовпах. Четверо - вирiвнювати майданчик по обидвi сторони вiд стовпiв до того ж рiвня, двоє - виносити грунт, висипаючи їх уздовж стiн першого коридору. Ще троє хай, вирубуючи траву, йдуть на розвiдку вперед, до глухої стiни.
Розподiливши людей по процесам, сам я став розкопувати майданчик за стовпами, приблизно на метр вiд них. Потiм до мене приєдналися i розвiдники, якi повiдомили, що наступна стiна - справжнiй глухий кут, далi нiяких коридорiв i проходiв немає.
Коли ми розкопали майданчик шириною чотири метри (два по одну сторону "гребiнки" i два - по iншу) i довжиною вiсiм (вiд стiни до стiни), люди, що працювали на стiнi, сказали, що готовi показати нам зображення. Щоб зображення було бiльш чiтким, знадобилося багато води. Капiтан Грей, пiдiгнавши один з трейлерiв i розкотивши пожежний рукав, поливав стiну водою, на якiй все виразнiше проступали глибокi борозни.
Це було зображення динозавра i людини. Тут вони були, мабуть, у повний зрiст: Людина - два з половиною метри, Сапозавр - близько п'яти метрiв. "Рука" динозавра вказувала кудись вниз, а людина, стоячи в профiль, замахнулася величезною кувалдою. Вiд руки i вiд сокири круглими заглибленнями в скелi йшов пунктир.
- Виявляється, це не все зображення! - Вигукнув Люк Дiксон i почав розчищати стiну далi. Йому допомагав Седрiк Роуз.
Решта, вже при свiтлi прожекторiв вечеряли на вiдкритому повiтрi, спостерiгаючи за роботою своїх колег i обговорюючи сьогоднiшнi знахiдки. Я вирiшив не дзвонити нашому босовi, поки не побачу всiєї картини.
Вся картина вiдкрилася близько десятої години вечора. У свiтлi спрямованих пiд кутом прожекторiв, виразно проступив пунктир до вирiзаного на стiнi стовпчика, висотою метр сорок. Поруч, в однiй лiнiї з нашою "гребiнкою" виявився ще один стовпчик - висотою метр сорок, як на зображеннi, але чотиригранного перетину.
- Думаю, по цьому стовпчику треба вдарити молотком. - Висловила загальне припущення доктор Морган.
- З якою силою вдарити? - Запитав iнженер Робертсон.
- От i займiться розрахунками. - Запропонував я йому, а сам набрав боса.
Повiдомивши Генрi Уiлфрi про всi знайденi зображення, переславши йому вiдео з рiзних ракурсiв i отримавши вказiвку не починати експериментiв до завтра, я оголосив у таборi вiдбiй. До цього часу вiйськовi пiдiгнали всi нашi машини до другого коридору i влаштували нову стоянку. Виснаженi фiзично i емоцiйно люди, крiм двох вартових, вляглися спати хто в трейлерi, хто в наметах. Табiр затих до ранку.
* 3 *
Прокинувся я вiд шуму якихось двигунiв. Вибравшись з намету, я побачив над головою тiнь вертольота. Всi члени експедицiї, розбудженi як i я, вибиралися з наметiв i трейлерiв i здивовано перемовлялися. I тут пролунав дзвiнок телефону.
- Привiт, Ернст! Мої пташки вже прилетiли?
- Щось прилетiло, але я ще не зовсiм в курсi...
- Це нове обладнання, яке може вам знадобитися i робочi! Тепер-то роботи додасться! Я просто носом чую, що ми на порозi!!! Треба ж, спiльна цивiлiзацiя Людей i Динозаврiв! Ну бувай! Не буду вiдволiкати вас вiд розвантаження! - I бос вiдключився.
- Ну що ж, ходiмо до вертольота. - Запропонував я своїм соратникам, i ми пiшли до виходу з коридору.
Нашi вiйськовi були на ногах i керували розвантаженням вертольотiв. Їх виявилося три. З першого, один за iншим, виїжджали мiнi-екскаватори, навантажувачi, самохiднi буровi установки i iнша технiка. З другого десятка два робочих виносили якiсь ящики i вантажили їх на машини. Щось велике збиралося iз запчастин бiля третього...
- Шеф! - Пiдбiг до мене капiтан Грей. - Я розпорядився розгортати сонячну електростанцiю прямо тут, у саванi, не заходячи в тiнь скель. Ви не проти?
- Цiлком розумно. - Погодився я. - Взагалi, все, що стосується облаштування та охорони табору нехай буде у Вашому розпорядженнi. А я буду займатися археологiєю.
- О'кей! Тодi всю технiку, яка вам може знадобитися, я вiдправлю до "гребiнки". - I вiн знову побiг до вертольотiв.
В цей час злетiв один з вертольотiв, який вже розвантажили, за кiлька хвилин за ним зник i другий. Бачачи, що допомога наукових спiвробiтникiв вiйськовим i робочим не потрiбна, ми повернулися в табiр.
Поки наша археологiчна команда снiдала, обидва скельних коридори перетворилися на справжнє поселення - робiтники, що прибули, встановили цiлком комфортнi збiрнi будиночки з кондицiонерами, душовими та бiотуалетами у другому коридорi; всю велику технiку - в першому, дрiбну - ближче до "гребiнки". Небо над нашими головами затяглося маскувальною сiткою, закрiпленою на скелях, яка створювала в проходах мереживну тiнь. Майже бiля самого входу розташувався мiнi-табiр вiйськових, штат яких поповнився ще шiстьма солдатами. Рiвно о десятiй зателефонував Генрi. Так уже повелося, що мене всi стали називати шефом, а Генрi Уiлфрi - босом.
- Ну як? Що збираєтеся робити? - Поцiкавився бос.
- Збираємося вдарити по стовпчику. - Висловив я спiльне бажання.
- Не поспiшайте. Я тут помiркував... Загалом, спочатку за допомогою бульдозерiв треба розкопати весь майданчик вiд "гребiнки" до тупика.
- Ви думаєте, там щось є?
- Не виключено. В усякому разi, це не завадить. Щойно закiнчите, зв'яжiться зi мною по iнтернету.
- Генрi, який iнтернет в цiй глушинi?! - Вигукнув я.
- Iнтернет просто чудовий! Я запустив на орбiту парочку супутникiв, отже, зв'язок у нас буде цiлодобовим! - I мiй бос вiдключився.
Двоє робiтникiв на мiнi-бульдозерах стали знiмати шар за шаром щебiнку та грунт на майданчику вiсiм на п'ятдесят метрiв. Щойно їх леза досягали скельної основи, до роботи пiдключалися робочi з лопатами i археологи. Через деякий час вся площадка була розкопана.
На нiй борознами глибиною i шириною по сiм сантиметрiв викреслювався прямокутник. Вiн починався за сiмдесят дев'ять сантиметрiв вiд стовпiв "гребiнки" i через двадцять чотири з половиною метри упирався в щабель висотою шiстдесят три сантиметри. Ширина цього прямокутника становила п'ять метрiв тридцять два сантиметри. У центрi цiєї площадки були вибитi зображення: злiва - Людини, а праворуч поруч з ним - Сапозавра, обидва, мало не взявшись за руки, в повний зрiст - два з половиною i п'ять метрiв. На цей раз парочка була зображена зi спини, начебто кудись йдучи, але повернувши голови на нас.
Поки йшло розчищення, археолог-геолог Люк Дiксон i геолог-палеонтолог Сiндi Стар збирали проби i вираховували в лабораторiї вiк знайдених зображень. Через деякий час вони пiдiйшли до мене.
- Шеф, ми закiнчили з хронологiєю. - Якось не зовсiм впевнено почала Сiндi.
- Ну?! - З нетерпiнням вигукнув я.
- Все вказує на те, що зображення були нанесенi якимось невiдомим способом гравiювання приблизно... сто двадцять - сто десять мiльйонiв рокiв тому.
- Але цього нiяк не може бути! - Гаряче вступив Дiксон. - За цi сто двадцять мiльйонiв висота нанесеного грунту повинна була б бути значно бiльшою, а вже нiяк не пiвтора метри! Щось тут не сходиться...
- Знаєте що... - Задумався я. - У мене викликає певнi сумнiви постiйний ухил вниз наших коридорiв... Розрахуйте-но, на скiльки метрiв вниз вiд початкового входу знаходиться ця площадка...
Люк i Сiндi згiдно кивнули i, взявши собi на допомогу одного з iнженерiв i одного робочого, за допомогою теодолiтiв приступили до вимiрiв.
Показавши босовi оглядове зображення майданчика, зображення на стiнi i стовпiв "гребiнки", ми отримали дозвiл i повернулися до маленького стовпчика, по якому, мабуть, наш предок мав вдарити молотом. Нашi iнженери ще з вечора розрахували силу удару i, пiдiгнавши автонавантажувач з лебiдкою, приготувалися рiзко опустити на нього розрахований вантаж. Всi чекали моєї команди. Я озирнувся: вся моя експедицiя скупчилася навколо стовпiв "гребiнки" ближче до правої стiни, робочi розсiлися трохи далi за ними, вiйськовi, якi в цей час не несли вахту бiля входу в коридор, стояли трохи далi. Я пiдняв руку, готуючись дати вiдмашку i... Щось мене зупинило.
- Усiм вiдiйти за "гребiнку"! - Скомандував я.
Кiлька людей знехотя вiдiйшли зi зручних, як вони вважали, мiсць. Я теж зробив пару крокiв назад. Весь розкопаний майданчик до самого тупика тепер був зовсiм вiльний.
- Давай! - Махнув я рукою.
Iнженер Робертсон вiдпустив вантаж на лебiдцi i вiн впав на стовпчик бiля стiни, вiдразу ж загнавши його повнiстю в скельну основу. Секунд десять нiчого не вiдбувалося. А потiм почався землетрус...
Я ледве втримався на ногах, вхопившись рукою за стiну, бiля якої стояв. Дехто, хто стояв ближче до "гребiнки", попадали. Дрiбне тремтiння пiд ногами, супроводжуване гучним скреготом, почало поступово стихати i ми побачили, як величезна кам'яна плита iз зображенням Сапозавра i Людини поповзла пiд щабель розчищеного майданчика, вiдкриваючи величезний люк. Вiд несподiванки всi застигли i прийшли до тями лише тодi, коли "кришка" в'їхала пiд щабель, вiдкривши величезнi сходи, що вели кудись вниз пiд тупикову стiну.
Вiд вузької, майже метрової ширини, смужки бiля "гребiнки" вниз вели сходи, обрамленi з бокiв площадками балкончикiв, над сходами нависав "козирок" до самого глухого кута. Внизу було темно.
Все це в прямому ефiрi передавалося босовi через iнтернет.
- Зробiть вимiри всього, що вiдкрилося. Вниз поки не спускайтеся, пошлiть на розвiдку дронiв. - Розпорядився зi свого кабiнету бос.
Поки ми з iнженерами займалися дронами, нашi археологи взялися замiряти ступенi i майданчики.
Отже, сходи виявилася наче складеними з двох частин - одна для Сапозаврiв, iнша - для Людей. Та, що призначалася людям, розташовувалася злiва i була шириною 1,76 метра, з висотою ступенiв 41 сантиметр i глибиною 46. Сходи для ящерiв впритул примикала до людських, але, зрозумiло, були бiльшими: ширина - 3,53 метра, висота ступенiв - 63 сантиметри, глибина - 87. Бiчнi балкончики, що утворилися пiсля вiдкриття "люка" виявилися шириною по 1,34 метра, а "козирок" над сходами - майже 24,5 метра.
Ми вирiшили вiдправити вниз три дрони на вiдстанi три-чотири метри один за iншим, щоб, якщо щось трапиться з першим, другий i третiй могли передати картинку.
Усi скупчилися бiля монiторiв, а дрони заковзали вздовж сходiв, висвiтлюючи шлях прожекторами. По обидва боки монолiтнi кам'янi стiни були настiльки рiвними, нiби їх не витiсували, а вирiзали в скелi якимось гострим iнструментом. На глибинi трохи бiльше дев'яти метрiв сходи закiнчувалися широким майданчиком, вiд якого вправо i влiво вели два коридори, а прямо вiдкривався вхiд в якесь велике примiщення. З бокiв вiд сходiв стояли два кам'яних Сапозаври зi складеними на грудях лапами (чи все ж таки руками?).
- Так хто ж тут головний - Сапозаври чи Люди? - Почулося риторичне питання ззаду. Вiдповiдати на нього нiхто не став.
По зображенню на монiторах побiгли замiрянi дронами зведення: токсичних речовин немає, хвороботворних бактерiй немає. Склад повiтря, хоча i бiльш розрiдженого, поступово наближався до зовнiшнього.
- Звичайно, ця ж коробочка була закрита десятки, а то i сотнi мiльйонiв рокiв! Не поспiшайте спускатися - нехай повiтря вирiвняється. - Радив i потирав ручки Генрi, то з'являючись у полi зору монiтора зв'язку, то вiддаляючись вiд нього.
- Ну, на сходах-то повiтря вже оновилося. - Висловив своє нетерпiння хтось iз моїх пiдопiчних. - Хоча б сходи ми можемо почати вивчати?
I я, i бос погодилися, що сходи вивчати вже цiлком можна i всi мої археологи, iсторики, геологи та iже з ними кинулися вниз, очищаючи i ступенi, i стiнки вiд багатовiкових нашарувань пилу. Так, розчищаючи їх сантиметр за сантиметром, працюючи з перервами на їжу та сон, через два днi ми вiдкрили абсолютно гладкi, наче оплавленi поверхнi, на якi невiдомим способом, схожим на гравiювання, були нанесенi зображення.
Злiва, бiля людських сходiв, на стiнi були зображенi Люди. Двох з половиною метровi велетнi, всi без одягу спускалися по сходах, щось несучи на плечах i у руках. Ми не знайшли жодного схожого обличчя, хоча щось спiльне у них було. До якої раси вони належали? Антропологам було важко це визначити. Такої раси на Землi зараз не iснувало. Їх тiла були настiльки досконалi, що здавалися божественними, а риси облич просто прекрасними. Невже це були нашi предки?! В такому разi, ми, їх нащадки, дуже сильно деградували...
Праворуч, бiля сапозаврових сходiв, спускалися по стiнi п'ятиметровi динозаври з настiльки розумними i одухотвореними обличчями (мордами їх назвати просто язик не повертався), що вiдчувалося - це i є господарi печери. Вони теж були без одягу.
Ступенi обох сходiв не були стертими, отже, користувалися сходами або не занадто часто, або не надто довго.
Очищенi вiд скам'янiлого пилу статуї Сапозаврiв по обидва боки вiд сходiв виявилися наче виплавленими з твердої породи, їх глянсовi поверхнi як дзеркала вiдбивали свiтло прожекторiв вiд дронiв, що снували туди-сюди. Прямо за ними в очищенiй стiнi виявилися два симетрично розташованих отвори дiаметром по 17 сантиметрiв. Запущенi в них дрони, розчистили систему вентиляцiї, що виходила на боковi "балкончики" в скельному коридорi i закритi кам'яними "пробками". Вiдкоркувавши всi "пробки", ми запустили бiльше повiтря в пiдземелля, i вже через три днi повiтря всерединi нiчим не вiдрiзнялося вiд повiтря ззовнi. Тодi ми i почали дослiдження пiдземних примiщень.
За цей час геодезична зйомка була закiнчена. Вона показала, що рiвень майданчика, пiд яким вiдкрилися сходи, нижче рiвня входу в початковий коридор мiж скелями на двадцять шiсть з половиною метрiв.
- Але цього для ста двадцяти мiльйонiв рокiв все одно мало! - Не вгамовувався Дiксон.
- Доктор Дiксон! - З центрального монiтора пiдкликав його наш бос, який знаходився на постiйному зв'язку. - Я змушений розкрити Вам одну з моїх засекречених iнформацiй... Пересилаю Вам вiдеозапис розмови з шаманом одного з довколишнiх племен... - Пальцi боса забiгали по клавiатурi сусiднього комп'ютера.
Ввечерi, пiсля вечерi ми зiбралися бiля одного з монiторiв зв'язку, щоб подивитися переданий нам запис.
У сутiнках куреня, стiни якого були прикрашенi розвiшаними на них страшними масками, бiля розкладеного у центрi ледь тлiючого багаття, на звiриних шкурах, один навпроти одного сидiв чорний, висохлий як мумiя, обвiшаний амулетами сивий шаман i молодий чоловiк європейської зовнiшностi в шортах i сорочцi пiсочного кольору. Трохи осторонь за спиною молодого чоловiка сидiв чорношкiрий перекладач, за допомогою якого i вiдбувався дiалог:
- Повторiть ще раз, як називається ваше плем'я? - Попросив європеєць, поправляючи встановлену на якомусь пеньку камеру.
- Розчищувачiв Коридори в Горах. Колись наше плем'я було велике i могутнє. I поки воно виконувало всi заповiданi предками i богами традицiї, воно було непереможним. Потiм плем'я розсiялося, традицiї розгубилися i ми стали такими, якими ви нас бачите... - Старий задумався i нiби задрiмав.
Кiлька хвилин європеєць мовчав, але потiм, все ж наважився розбудити чорношкiрого шамана i продовжити розпитування: