Аннотация: Деякий час тому пропав король планети Мiрри. Якщо його не знайдуть до закiнчення дворiчного термiну очiкування, влада перейде до його сестри. Але раптом його впiзнають у звичайному червонодеревнику...
Деякий час тому пропав король планети Мiрри. Якщо його не знайдуть до закiнчення дворiчного термiну очiкування, влада перейде до його сестри. Але раптом його впiзнають у звичайному червонодеревнику...
ЗНИКЛИЙ КОРОЛЬ
ОПОВIДАННЯ
(20 листопада 2016 року)
- ...I тодi тато присiдав, розводив руки в сторони, а ти бiг i стрибав у його обiйми з криком...
- Плюх! - Мирослав, лежачи в лiжку, пiдвiвся на подушцi i показав, як вiн це робив.
- А потiм тато садив тебе до себе на плечi i бiг до екiпажу.
- I ми їхали кататися! - Мирослав знову вiдкинувся на подушку, продовжуючи дивитися на вiдео-портрет батька.
- Ну, на сьогоднi досить. Попрощайся з татом i засинай. - Я прилягла поруч з сином i теж стала дивитися на портрет. Електронний годинник портрета показував без тридцяти секунд дев'яту. В цей час Мiровлад на портретi посмiхнувся, помахав нам рукою i, сказавши: "Ну все, пора спати. На добранiч!"- вiдключився.
Син повернувся на бiк i слухняно почав засинати. Я ще деякий час полежала поруч з ним. В головi проносились кадри i думки подiй, що вiдбулися з нами...
Мiй чоловiк Мiровлад Справедливий - Король нашої планети Мiрри. Незважаючи на безлiч обов'язкiв по управлiнню державою, у нього якось знайшовся час на однiй з наукових конференцiй з психорiзновидiв Людей рiзних планет познайомитися зi мною. Були незабутнi зустрiчi, романтичнi i нiжнi залицяння i сiм рокiв тому ми одружилися. Я стала спочатку Королевою, а потiм i Матiр'ю - нашому синовi Мирославу вже п'ять рокiв. Все було прекрасно... було... Майже два роки тому Мiровлад раптом зник. Його розшукували всi служби Королiвства, але нi живим, нi мертвим так i не виявили...
Весь цей час я не втрачала надiї на його повернення i робила все можливе, щоб маленький син, якому тодi було всього три рочки, не забував свого батька. Щовечора перед сном я розповiдаю йому "Казку про тата", в якiй пригадую найменшi подробицi їхнього спiлкування. По залах, кiмнатах i коридорах замку, там, де мiг перебувати Мирослав, були розвiшанi вiдео-портрети: Король i я, Король i син, Король з нами обома, Король за справами, Король на прогулянцi - наш малюк постiйно мiг бачити папу i спiлкуватися з ним.
Так вiдео-портрет Мiровлада в дитячiй спальнi будив сина вранцi: "Мирослав, вставай! Тебе чекає багато цiкавого!", а щовечора, перед сном: "Ну все, пора спати. На добранiч!". Портрет в кабiнетi на питання сина: "Тату, ти зайнятий?" повертався до дверей, посмiхався i вiдповiдав: "Так, трошки зайнятий, пограй поки з мамою або з дiтьми на майданчику". Портрет в класi казав: "Сьогоднi ти дiзнаєшся щось нове i дуже цiкаве. Я не буду тобi заважати, послухаю тут, осторонь".
Куди пропав Король, я не знала, але точно була впевнена, що сам вiн втекти, поїхати чи полетiти, не попрощавшись зi мною, не попередивши мене, нiкуди не мiг. Я пiдозрювала якiсь полiтичнi iнтриги. I найбiльше, особливо останнiм часом, я пiдозрюю в причетностi до зникнення Мiровлада його сестру - герцогиню Славовладу.
Спочатку, як тiльки стало вiдомо, що Король зник, вона, як i всi, дуже переживала, але чим ближче наближалася Дворiчна Межа, тим все виразнiше ставало її бажання зайняти трон.
Дворiчна Межа - це термiн у два роки, закрiплений в Законах Королiвства, по закiнченню якого влада, при хвороби або вiдсутностi з будь-яких причин Короля, могла перейти до його найближчого дорослого кровного родича. Такою найближчою родичкою i була герцогиня Славовлада - амбiтна, самозакохана i самовпевнена особа, яка ставилася до мене з майже неприхованою зарозумiлiстю.
Через сорок три днi спливали два роки з дня проголошення зникнення Короля. Отже, якщо за цей час Король не з'явиться, вiн втратить корону i ми з сином повиннi будемо покинути Королiвський Палац, звiльнивши його для Славовлади.
Але я не втрачаю надiї. Я продовжую жити так, нiби нiчого не сталося. Я веду державнi i мiжпланетнi справи, продовжуючи полiтику Короля. Я навiть продовжую реставрацiю старого крила замку, розпочату Мiровладом до його зникнення. Завдяки моїй наполегливостi, майже всi реставрацiйнi роботи древнiх примiщень вже закiнченi: укрiпленi i вiдреставрованi п'ятсотлiтнi стiни i перекриття, заглиблений i вiдшлiфований листковий вiзерунок на багатовiкових каменях, вiдновленi рiзнокольоровi вiтражi на вiкнах, майже повнiстю вiдреставрованi iнкрустованi деревиною з рiзних планет пiдлога та дверi. Наближаючись до завершення, роботи тепер зосередилися, переважно, в Тронному Залi - пiдлога в ньому поки ще повнiстю розiбрана, дверi i трон законсервованi в коморi, але стiни i вiкна вже блищать колишньою розкiшшю i пишнiстю.
Для укладання та поновлення унiкальної, вiдомої зi статтi у "Галактичному Каталозi Антикварних Предметiв Мистецтва Людства", пiдлоги в Тронному Залi i для реставрацiї Мiрранського Трону я дала оголошення про набiр кращих червонодеревникiв. Саме завтра менi треба буде затвердити бригаду майстрiв, якi i займуться цiєю вiдповiдальною i складною роботою.
Як шкода, що Мiровлад не бере участi в цьому, адже вiн з дитинства захоплювався мистецтвом червонодеревництва, вiн сам реставрував багато з дерев'яного начиння королiвської спадщини. Як би вiн мiг менi допомогти!...
***
На десяту годину ранку в Тронному Залi зiбралося близько тридцяти теслярiвв-червонодеревникiв i з Мiрри, i з її супутникiв Реї i Феї, i з вiддалених планет нашої Системи, i навiть кiлька осiб з планет iнших зiрок.
Пiсля виконання необхiдних формальностей за поданням мене, як Королеви, всi вони сiли за столи, розкривши свої вiдео-портфолiо. Як менi вибрати потрiбних десять чоловiк? Я пiшла вiд столу до столу, розглядаючи зразки їх виробiв на вiдео. Ось цiкавi роботи... Тут теж непогано... Цей менi теж пiдходить... Комусь я ставила питання, повз когось проходила не зупиняючись. I раптом мене наче щось штовхнуло - я стояла перед столом, за яким сидiв змарнiлий чоловiк, з сивиною у волоссi i бородi. Вiн подивився на мене - погляд абсолютно такий же, як у Мiровлада!
- Ви давно працюєте теслею? - Запитала я його.
- Скiльки себе пам'ятаю, завжди був теслею.
- А хто навчав вас цьому ремеслу?
- Мiй батько... Хоча я його, чомусь, зовсiм не пам'ятаю...
- Вибачте, як вас звуть?
- Володимир.
- Пане Володимире, покажiть, будь ласка, вашi роботи. - Я подивилася на його портфолiо, там було всього три роботи. - А чому ви демонструєте лише три роботи? Невже ви так мало зробили чи iншi не представляють iнтересу?
- Я постiйно працюю, блукаю по Феї вiд замовлення до замовлення. Були б руки, а робота завжди знайдеться: то меблi реставрую, то пiдлоги стелю, то роблю вiкна чи дверi, то шкатулки або ще якийсь антикварiат реставрую... Та хiба мало що! Скiльки себе пам'ятаю, я нiколи не сидiв без дiла... А вiдео-портфолiо... Може, я просто забував скидати на нього свої роботи?..
- А як зважилися прилетiти до нас?
- Ну, останнiм часом мене чомусь постiйно сюди тягнуло. Закiнчу роботу, сяду i дивлюся в небо на Мiрру... I така туга раптом охоплює... Ну от, а коли побачив оголошення про набiр теслярiв для реставрацiї Тронного Залу, кинув все - ну, менi i кидати, взагалi-то, було нiчого - i прилетiв. - Вiн поклав руки на стiл i вони здалися менi дуже знайомими, такi ж руки були i у мого Короля.
Незважаючи на незначну кiлькiсть вiдео-робiт, я вирiшила включити Володимира до складу бригади червонодеревникiв. Закiнчивши з комплектацiєю бригади, я подякувала всiм iншим за витрачений час, передала прийнятих працiвникiв на пiклування Головного Реставратора i пiшла займатися iншими справами.
***
Що б я не робила, образ нового теслi-червонодеревника Володимира не виходив у мене з голови. А раптом це мiй Король?.. Але ця борода... Нi, не може бути... I як вiн опинився серед теслярiв?.. I чому не впiзнає мене?..
Наступного дня менi довелося знову з'явитися на мiсцi робiт, щоб вибрати вiдтiнки дерева для iнкрустацiї пiдлоги. Затвердивши з Головним Реставратором всi необхiднi породи деревини, я, вставши на балконi, що оперiзує Тронний Зал по периметру, спостерiгала за робiтниками. Тесляр Володимир постiйно притягував до себе мою увагу. Повороти його голови, жести при розмовi з iншими робiтниками, постава - все було схоже на Короля. От тiльки борода, пiд якою не було видно обличчя...
- Ну, як у вас справи? - Я спустилася з балкона i пiдiйшла до групи теслярiв, якi вiдмiрювали дошки за розмiрами.
- Працюємо потихеньку. - Вiдповiв, не вiдволiкаючись вiд роботи, їх бригадир Даромир, рудоволосий велетень з Реї, однiєї з супутниць Мiрри. - Разом з нашим королем потихеньку пiдлогу кладем.
- Чому з Королем? - Я напружилася: ось воно, зараз виявиться, що Володимир i справдi зниклий Король!
- Це пiсенька така у нас на Реї, її спiвають ще з Докосмiчних Часiв. Тодi у нас Королем був Рейярд Вправний - кажуть, чудовий тесляр-червонодеревник.
- Наверрррноє, такий же, як ваш Корррроль Мiрррровлад. - Вступив у розмову маленький, верткий людино-кiт зi складним муркочучим iм'ям з Муррави. - Пррро ррррабооооти вашшшшого Корррроля у наааас легеееенди хооодять.
Я подивилася на Володимира, але вiн продовжував працювати, як нi в чому не бувало. Може, вiн i не схожий на мого Мiровлада?.. Я ще поспостерiгала за роботою цiєї та двох iнших груп i пiшла на Всепланетну Звiрку - щотижневий звiт всiх служб Мiрри.
***
Наступного дня ми з Мирославом вирiшили обкатати старенький гравiскейт, який йому подарував батько на три рочки.
- Щоб вiн не нудьгував i не припадав пилом на самотi. - З дбайливим виглядом пояснив син, отримавши iграшку з купи iнших i обтираючи її рукавом.
Я ходила, а на деяких дiлянках навiть бiгала за гравiскейтом Мирослава, вiн намагався вiд мене полетiти подалi, я його наздоганяла. Так, смiючись i бавлячись, ми опинилися у дворi Тронного Залу, захаращеному штабелями рiзносортних дощок. Мирослав захотiв випробувати свiй транспорт в нових умовах: вiн злiтав на вершину штабеля, а потiм з'їжджав з нього, як зi снiжної гори. На одному з штабелiв син не розрахував кут нахилу гравiскейта, i його кiнець увiйшов в щiлину мiж дошками. Хоча швидкiсть дитячого транспортного засобу була невисокою, все ж її вистачило для того, щоб дитина випала з крiплень i полетiла вперед вже без скейта.
- Оп-ля! - Це Володимир, що випадково опинився поряд, пiдхопив Мирослава на руки i не дав йому впасти.
- Плюх! - Вiдповiв Мирослав.
I це "Оп-ля!", I це "Плюх!" - були точно такими ж, як ранiше, як при iграх Короля з сином. Я застигла на мiсцi.
- Нiчого не сталося. - Поспiшив мене заспокоїти Володимир. - Я встиг вчасно. - Вiн обережно опустив дитину на землю.
Я прийшла до тями, подякувала рятiвниковi, взяла малюка за руку, вийняла гравiскейт з-пiд дощок i ми пiшли далi вже пiшки.
- Правда, здорово я летiв? - Дiлився враженнями Мирослав. - А як тато... Ой, дядько! Мене пiдхопив! Просто зовсiм, як тато!
***
- I тодi тато брав землевишеньку за держак i крутив нею у тебе перед носом.
- А я стрибав i намагався її зловити ротом! - Ми з Мирославом закiнчували "Казку про тата".
- А коли тобi це вдавалося, тато казав: "Ух, який ти в мене спритний!" I так ви з'їдали цiлу склянку землевишень.
- А потiм ми йшли вмиватися i бризкатися водою! "Плюх! Плюх!" - Синочок зобразив цi "плюхання" вiдповiдними рухами.
- А потiм ви зовсiм мокрi йшли спати. Ну, все, подивися на тата!
- Ну все, пора спати. На добранiч! - Сказав Мiровлад з портрета i вiдключився.
Мирослав повернувся на бiк i, як завжди, майже вiдразу ж сонно засопiв.
Вже бiльше тижня в Тронному Залi працювала нова бригада теслярiв. I так виходило, що майже кожного дня я зустрiчала Володимира. Iнодi менi здавалося, що вiн зовсiм не схожий на Мiровлада, особливо коли носив дошки, але iнодi менi так i кортiло пiдiйти до нього, смикнути за бороду i сказати: "Ну, досить прикидатися! Я тебе впiзнала."
- Свєтомiла! - Пiдiйшла до мене герцогиня Славовлада у супроводi Другого Мiнiстра Дануша пiсля Королiвського Тронного Снiданку. - До закiнчення Дворiчної Межi залишилося рiвно тридцять днiв. З сьогоднiшнього дня преса буде висвiтлювати кожен день Королiвства без Короля.
- Нiчого страшного, нам нема чого приховувати. - Спокiйно вiдповiла я на її зловтiшну посмiшку.
- Ми всi опинимося пiд прицiлом! Цi писаки вивудять на свiтло навiть те, чого не було! - Видно було, що мiй спокiй її дратує. - А менi так хотiлося зiйти на Трон без нервiв!
- Я думаю, що Вам, Славовлада, не варто нервувати з цього приводу, адже Король повернеться вчасно i все буде по-старому. - Звичайно ж, я ледве стримувалася, щоб не кинути звинувачення в зникненнi Короля їй прямо в обличчя. Вклонившись, згiдно з етикетом, я розвернулася i пiшла до сина.
Якщо ранiше придворнi не виявляли свого ставлення до палацових подiй, обмежуючись лише ввiчливим спiвчуттям з приводу зникнення Короля, то тепер явна бiльшiсть демонструвала ознаки пiдвищеної уваги до Славомiри - всi хотiли вислужитися перед майбутньою Королевою.
Просто чекати появи Короля вже ставало неможливим. Прийшов час дiяти.
Увечерi, пiсля закiнчення робочого дня, я пiдiйшла до Головного Реставратора Милуша i запросила його на приватну бесiду в Королiвський Кабiнет.
- Милуш, я знаю, що ви дружили з Королем... - Почала я.
- Так, ми дружили з самого дитинства i навiть разом навчалися теслярськiй справi у майстра Лєсовласа.
- А як ти знаходиш теслю Володимира?
- В якому сенсi? Працює вiн старанно, навiть талановито...
- А вiн тобi нiкого не нагадує? - Я ще сумнiвалася, чи варто розкриватися перед стороннiм.
- Нагадує. - Милуш уважно подивився менi в очi. - Його манера роботи, жести, навiть голос... - Вiн зупинився, я вичiкувально потягнулася до нього. - Так, вiн нагадує менi Короля.
- Ух!... - Я полегшено зiтхнула. - Як гора з плечей! Адже я вже думала, що починаю з"їжджати з глузду. А ти пробував з ним розмовляти?
- Пробував. - Милуш сумно знизав плечима. - Нiчого не зрозумiло: або це не вiн, або... або у нього стерта пам'ять.
- Як це може бути?! - Вигукнула я.
- Все в цьому свiтi можливо... - Задумливо промовив Милуш. - Нам лише залишається сподiватися, що якщо це Король, то пам'ять повернеться до нього до закiнчення Дворiчної Межi, а якщо це не вiн - то сподiватися на повернення справжнього Короля...
Ми посидiли у тишi ще деякий час i тут мене нiби осяяло:
- Милуш, я думаю, що нам не варто просто чекати. Давай спробуємо дiяти.
- Яким чином?
- Треба збрити Володимиру бороду!
- Ну..., а як ми це йому пояснимо?
- Я вже все придумала. Але треба тримати це в секретi. Кому ти можеш довiряти?
- Треба подумати... Бригадир Даромир працював з Мiровладом i дуже вiдданий йому... Ще Перший Мiнiстр Свiтлолюб... Стилiст Зоревлад... ну, i, мабуть, все.
- Цього цiлком достатньо! - Радiсно пiдхопила я i виклала Милушу свiй план.
***
Наступного ранку Головний Реставратор органiзував мою зустрiч з Володимиром, таємно провiвши його до моїх апартаментiв. Бригадир Даромир сказав своїм пiдлеглим, що того викликали для термiнових робiт в примiський замок i тому вiн буде деякий час вiдсутнiй.
- Пане Володимире. - Звернулася я до здивованого теслi. - У нашiй державi виникли деякi складностi. I, щоб якось з ними впоратися, нам потрiбна Ваша допомога.
- Я готовий, Королева, але що я можу...
- Для початку я б попросила вас збрити бороду. Адже це для вас не дуже принципово?
- Ну... Скiльки я себе пам'ятаю, у мене завжди була борода...
- I навiть у дитинствi? - Я посмiхнулася, намагаючись зробити нашу розмову бiльш невимушеною.
- Дивно... Дитинства я не пам'ятаю... I коли вiдпустив бороду, теж...
- Так давайте вiд неї позбудемося! - Я зробила знак Милушу i вiн запросив до кiмнати Стилiста Зоревлада, який чекав у сусiднiй кiмнатi.
- Ну, якщо це треба для справи... - Володимир розгублено озирався то на мене, то на Милуша, то на Зоревлада.
- Повiрте, це не просто примха. - Заспокiйливо промовив Милуш. Вiд цього залежить вся Мiрра.
- Поки це таємниця, але потiм я все поясню. - Я благально притисла руки до грудей.
- Давайте! - Володимир махнув рукою i рiшуче влаштувався в крiслi, витягнувши бороду вперед.
- Мене звуть Зоревлад. - Представився стилiст. - Я над вами трохи почаклую i ми подивимося на результат...
Стилiст приступив до роботи, а ми з Милушем мовчки за нею спостерiгали. Я тримала в руках вiдео-портрет Мiровлада, на якому вiн повертаючись в рiзнi боки, то посмiхався, то хмурився, то завмирав iз задумливим виглядом, то несподiвано заливався реготом.
- Усе! - Нарештi вигукнув Зоревлад i розгорнув крiсло з Володимиром до дзеркала.
Я мовчки поставила поруч з дзеркалом портрет Мiровлада. Погляд Володимира бiгав з портрета на дзеркало i назад. Ми стояли мовчки. Всi були шокованi.
- Не може бути!.. - Нарештi отямився Володимир. - Адже це Король? - Вiн вказав пальцем на портрет, а потiм повiльно перевiв його на своє вiдображення.
- Так, Ви дуже схожi. - Я видихнула i продовжила: - Тепер, коли ми переконалися, що ви абсолютно схожi на Короля, я можу розкрити Вам наш план...
I я розповiла йому про нашi пiдозри про викрадення Короля i про те, що ми хочемо вивести викрадачiв на чисту воду, показавши всiй Мiррi його - Володимира - як Короля, який повернувся, але втратив пам"ять.
***
Наступного ранку до Королiвського Тронного Снiданку вийшов сам Король Мiровлад Справедливий... Всi придворнi, закам'янiвши в шоковому станi, мали щастя спостерiгати, як Король i Королева снiдають, ведучи невимушену бесiду.
Пiд кiнець снiданку, Славовлада, яка нарештi прийшла до тями, раптом заволала iстеричним голосом:
- Це не справжнiй Король! Це самозванець!! Схопiть його!!!
Дехто з придворних пiдхопився, дехто залишився на своїх мiсцях. Стражники, витягнувшись у струнку, розгублено дивилися то на Короля, то на мене, то на Славовладу. Ситуацiю розрядив Перший Мiнiстр Свєтолюб:
- Всi ми бачимо перед собою Короля. Ваша Величнiсть, скажiть, Ви - справжнiй Король чи самозванець?
- Звичайно, справжнiй. - Вiдповiв Володимир, якого я пiдтримала, стиснувши його руку пiд столом.
- А де ж Ви були весь цей час? - Не здавалася сестра-герцогиня.
- Чесно зiзнаюся, я втратив пам'ять i жив на нашому супутнику - Феї. Але нещодавно пам'ять потроху почала повертатися до мене i мене потягло на Мiрру. Тут я згадав i про палац, i про свою дружину i про сина...
- А про те, що з Вами сталося, Ви пам'ятаєте? - Це отямився Другий Мiнiстр Дануш.
- Цього, на жаль, я поки згадати не можу. - Вiдповiв Володимир.
- А мене Ви пам'ятаєте? - Зловтiшно перервала його Славовлада.
- Вас, люба сестро, не згадати неможливо! - Цей вираз "люба сестро" i тон, з яким вiн був вимовлений, безсумнiвно, були настiльки Мiровладiвськими, що Славовладу аж перекосило i вона замовкла, пiджавши губи.
Снiданок був закiнчений, ми встали i попрямували до коридору. За нами потягнулися iншi придворнi. В цей час у кiнцi коридору з'явився Мирослав з гувернанткою. Побачивши батька, вiн кинувся до нього назустрiч з криками "Тато, тато!". Мировлад спочатку розгубився, а потiм присiв i розставив руки в сторони. Малюк кинувся до нього в обiйми:
- Плюх! - Володимир пiдхопив спадкоємця на руки, посадив його собi на плечi й побiг до виходу. Всi придворнi застигли, розкривши роти, тепер нi в кого не було сумнiвiв, що перед ними справжнiй Король - така сцена ранiше вiдбувалася на їх очах кожного дня. Я пiшла за "Королем" i сином до виходу. Володимир з Мирославом на плечах стояв в деякiй розгубленостi - екiпажу перед дверима не було i вiн не знав, що робити далi.
Перший Мiнiстр, одразу зреагувавши, кивнув Розпоряднику i той наказав негайно подати екiпаж.
За кiлька хвилин ми втрьох поїхали кататися. Мирослав розповiдав "татовi", про все, нiби вони не бачилися лише кiлька днiв. Володимир вiдповiдав йому, дивився на нього i вiв себе так, як ранiше це робив Мiровлад.
Пiсля прогулянки син пiшов грати з дiтьми на майданчик, а ми з Володимиром усамiтнилися в королiвському кабiнетi.
- Ну як, у мене все вийшло як треба? - З тривогою звернувся до мене Володимир.
- Все вийшло просто чудово! Нiхто нiчого не запiдозрив.
- Але якщо обман вiдкриється...
- Не турбуйся, ми з Першим Мiнiстром зробимо все, щоб ти не постраждав. Вiдправимо тебе на будь-яку планету на твiй вибiр i заплатимо за цю послугу достатньо для твого життя.
- Я не турбуюся про себе, менi просто якось нiяково називатися Королем, знаючи, що я ним не є.
- А чому ти саме так зустрiв мого сина? - Запитала я.
- Не знаю. - Вiдповiв вiн. - Само якось вийшло.
- Всi твої жести, реакцiї, слова, погляди, вчинки - все виглядало зовсiм як у Мiровлада... Ти знаєш, ми - i я, i вiдданi менi й Королю люди - всi ми думаємо, що ти i є справжнiй Король.
- Але як?... Я ж просто тесля.
- Ми думаємо, що тобi стерли пам'ять i замiнили її. Причому замiнили не дуже якiсно - ти ж сам казав, що не пам'ятаєш нi свого дитинства, нi свого батька... А мати ти пам'ятаєш?
Володимир замислився, напружено намагаючись витягти зi своєї пам'ятi хоч що-небудь.
- Нi, нiчого не пригадую. Пам'ятаю тiльки, що я тесля-червонодеревник i що останнi пiвтора року працював на Феї, подорожуючи вiд об'єкта до об'єкта. У мене навiть немає свого будинку.
- Проте ти пам'ятаєш вислови Короля i його жести! - Переконливо вигукнула я. - Треба просто пiдштовхнути твою пам'ять i ти повернешся. - Я була настiльки впевнена, що це мiй Король, що спробувала було пригорнутися до нього, але вiн вiдсахнувся i вiдсторонив мене рукою.
- А може, я тiльки схожий на Короля? Свєтомiла, давайте не будемо поспiшати. Я згоден грати цю роль до закiнчення Дворiчної Межi, щоб викрити змовникiв...
- А я буду робити все, щоб пам'ять до тебе повернулася!.. От, наприклад, коли ти пiдхопив дитину i посадив до себе на плечi, куди ти з ним побiг?
- Я хотiв покататися з ним в екiпажi...
- В якому екiпажi? Звiдки у тебе виникло таке бажання?
- Не знаю... може, у мене в дитинствi теж був екiпаж?.. Або я катався з якоюсь дитиною в такому...
- А звiдки у простого теслi мiг з'явитися антигравiтацiйний екiпаж? Адже вони є тiльки у осiб королiвської кровi.
- Не знаю... Я нiчого не розумiю! - Але цей екiпаж менi видався знайомим i я хотiв покатати сина... Вашого сина саме на ньому! - Володимир розгублено вiдкинувся на спинку крiсла...
Ми зайнялися повсякденними справами Королiвства i я кожен раз звертала увагу Володимира на те, як легко йому все вдається i наскiльки правильнi рiшення вiн приймає.
***
Наступного дня "Король" разом зi мною проводив Засiдання Мiнiстрiв. Все пройшло чудово, менi тiльки в двох випадках довелося допомогти Володимиру i я постаралася зробити це так, щоб все виглядало як само собою зрозумiле, я ж i ранiше деякими питаннями займалася самостiйно. На Засiданнi Володимир поводився абсолютно так само, як Мiровлад - та ж постава, повороти голови, звернення до мiнiстрiв. Присутня при цьому Славовлада тiльки зтискала губи i перешiптувалася з Другим Мiнiстром.
Особливо яскраво у Володимирi промальовувався Мiровлад, коли вiн спiлкувався з Мирославом. Саме в цi моменти пам'ять нiби починала повертатися до Короля. Можливо, вона поверталася би i в королiвськiй спальнi, але ми уникали про це не тiльки говорити, а й думати...
На п'ятий день Славовлада, яка взяла себе у руки, раптом заявила, що збирається подати в Королiвський Суд прохання про притягнення до вiдповiдальностi Самозванця i при всiх вручила Першому Мiнiстру, як главi Королiвського Суду, срiбний футляр iз заявою. Термiново зiбрана Комiсiя призначила початок проведення слухань через три днi. До Дворiчної Межi залишалося двадцять два днi.
Протягом трьох днiв я, Перший Мiнiстр Свiтлолюб, стилiст Зоревлад i Головний Реставратор Милуш, як один з друзiв Короля, працювали з Володимиром, пояснюючи все, що могло знадобитися в Судi.
Преса, яка фiксувала всi подiї останньої тридцятиденки Дворiчної Межi, постiйно була присутня i в Королiвському палацi, i на засiданнях суду. Пристрастi в суспiльствi все бiльше розпалювалися. Кiлька засiдань пройшли на користь Володимира, але потiм призначений Славовладой Прокурор-Обвинувач приступив до питань, на якi Володимир не мiг вiдповiсти. Всi вони стосувалися iсторiї його зникнення - тут нi пам'ять "Короля", нi нашi знання допомогти нiяк не могли. Славовлада розквiтла в передчуттi перемоги - до Дворiчної Межi залишалося всього дванадцять днiв.
I тут менi прийшла в голову думка скористатися допомогою гiпнотизера. Друг Мiровлада Милуш, на моє прохання, зайнявся пошуками вiдданого Королiвству гiпнотизера, а я почала вмовляти Володимира пройти цю процедуру.
- Але якщо пiд гiпнозом з'ясується, що я i справдi не Король, а простий тесля, я ж не зможу бiльше грати цю роль.
- До Дворiчнїо Межi залишилося зовсiм небагато. Якщо справжнiй Король так i не з'явиться, тобi грати цю роль уже й не доведеться. - Вiдповiдала я. - Але якщо ти виявишся справжнiм Королем, то ми вже точно викриємо змовникiв.
I Володимир погодився. Наступного дня в моїх апартаментах таємно з'явився гiпнотизер на iм'я Любомир. З перших же сеансiв, якi записувалися на вiдео, стало ясно, що Володимир - справжнiй Король Мiровлад Справедливий. Пiд гiпнозом вiн розповiдав i про своє дитинство, i про своїх батькiв - Короля i Королеву, i про взаємини з сестрою i друзями, i про свою полiтику. Коли цi матерiали показали Володимиру, пам'ять до нього стала повертатися набагато швидше i вiн вже не сумнiвався, що є справжнiм Королем. Тодi, нарештi, пiсля довгої розлуки ми з'єдналися в своїй спальнi... I це ще бiльше прискорило вiдновлення пам'ятi Короля.
На наступному Судовому Засiданнi потiк королiвських спогадiв був настiльки переконливим, що Славовлада покинула зал у станi явного ураження.
Сеанси гiпнозу ми продовжували кожен день i, нарештi, коли до Дворiчної Межi залишалося всього п'ять днiв, Король згадав все. Виявилося, як я i передбачала, що iнiцiатором усунення Короля була герцогиня Славовлада. Спочатку вона збиралася просто вбити свого брата, але тодi було б призначено розслiдування i вона першою потрапляла пiд пiдозру. Немає трупа - немає i розслiдування, подумала вона i вирiшила обмежитися викраденням. Зникнення Короля спочатку намагалися представити, як термiновий вiд'їзд, потiм як втому i вiдмову вiд королiвських обов'язкiв. Славомiрi треба було тiльки почекати два роки.
Спочатку Мiровлада тримали в пiдвалах її замiського палацу, але коли пошуки Короля розширилися на все Королiвство, герцогиня вирiшила позбутися його, вiдправивши на Фею i позбавивши його при цьому пам'ятi. Термiново була пiдготовлена нехитра легенда про теслярську професiю новоявленого Володимира, пам'ять Короля стерта i замiнена новою, а сам вiн на простому пасажирському кораблi був вiдправлений на Фею. Славовлада разом зi своїми спiльниками спокiйнiсiнько почала чекати. I якби не поява Володимира в нашому замку, її авантюра могла увiнчатися успiхом.
Все це Мiровлад i виклав на черговому засiданнi Суду. Той одразу ж постановив взяти пiд варту Славовладу, Другого Мiнiстра i всiх, хто був причетний до змови. Почалося розслiдування. Нiхто зi змовникiв своєї провини не визнавав, всi стояли на тому, що Самозванець вигадав всю цю iсторiю, щоб самому зайняти трон.
Коли до Дворiчної Межi залишилося всього три днi, я просто на Засiданнi Королiвського Суду офiцiйно подала заяву про проведення аналiзу ДНК. ДНК-данi Короля зберiгалися в його медичному файлi i в файлi нашого сина. Цей аналiз повинен був остаточно пiдтвердити справжнiсть Короля. Тут же, просто в Залi Суду, у Володимира була взята кров i в присутностi всiх придворних проведенi дослiдження. На великому екранi висвiтився вердикт - стовiдсотковий збiг. Мiровлад остаточно був визнаний законним Королем, останнi сумнiви, якщо вони у когось i залишалися, були розвiянi.
Славовладу та її поплiчникiв одразу ж вiдправили до в"язницi. Почався процес призначення їм мiри покарання.
***
Поступово наше життя поверталася в колишнє русло. Спогади до Мiровлада повнiстю повернулися i вiн надолужує все, що пропустив у спiлкуваннi зi мною i сином. Провина змовникiв була доведена, вони були позбавленi всiх прав i привiлеїв i засудженi до примусових робiт на сiльськогосподарських плантацiях Реї.
Реставрацiя Тронного Залу була закiнчена до рiчницi правлiння Мiровлада Справедливого, сам Король брав активну участь в реставрацiйних роботах. Коли запрошенi на рiчницю гостi - представники Королiвств i Урядiв сусiднiх Планет i Галактик - увiйшли в Тронний Зал, всi вони були враженi його древньою й оновленою пишнiстю. Король сидiв на своєму Тронi, iнкрустованому найдорожчими породами деревини з рiзних планет, i був настiльки впевненим, благородним i привiтним, що про це довго ще говорили по всiх вiдео-екранах i вiдео-газетах.
Звичайно ж, iнформацiя про викрадення Короля випливла назовнi i по цих подiях був знятий фiльм. Якщо захочете, ви можете його переглянути, взявши вiдео у Всегалактичному Фiльмо Фондi.