Аннотация: Розмова друзів, які після довгих космо-відряджень зібралися за столом, торкнулася доцільності втручання людей в екологічні проблеми інших Ересів*.
РОЗМОВА ЗА ЧАШКОЮ ЧАЮ
ОПОВІДАННЯ
(17 вересня 2018 року)
Ми сиділи за столом під розлогою яблоницею на березі мальовничого ставка в центрі плодового саду. Через постійні відрядження наша компанія давно не збиралася. Тому ми дуже зраділи, коли чергове наше перебування на Землі співпало зі святом - столітнім ювілеєм Відродження Екології Землі.
У чайній піраміді на сонячних батареях закипав чай, заварений на листках яблониці. Суміш ароматів яблуні, суниці, терпких танинів і легких ноток лимону підіймалася від чашок до крони з висячими на ній великими, розмірами з грейпфрут, ягодам яблониці - гібрида яблуні з суницею. На столі у фруктовій вазі, крім рожевих яблониць, лежали також яскраво-червоні грушевишні і темно-фіолетові бананаси. Всі тости з приводу свята були проголошені ще за обідом, тож розмова повільно кружляла навколо екологічної теми.
- От ти кажеш, що треба прийняти Закон про невтручання землян в екологічні проблеми інших Ересів*. - Перекочуючи яблоничку з однієї руки в іншу, заперечувала космопсихолог Галина медику Алексу. - І на певному етапі я цілком підтримую цю ідею. Але іноді втручання просто необхідно.
- Н-да, якби тоді, триста років тому назад якісь просунуті Ереси втрутилися б у нашу екологію, то нам би не довелося будувати закриті міста-купола на Землі, під землею, всередині Місяця і на поверхні Марса. - Задумливо протягнув капітан міжпланетного ваговоза Кшистоф.
- Якби вони втрутилися, ми б набагато пізніше вийшли в Космос! - Гаряче запротестувала історик гуманоїдних рас Заріна. - Саме те, що нам довелося будувати закриті екосистеми і шукати порятунку від токсичної екології й вивело нас до інших світів! Це стало поштовхом до прогресу! - Вона в пориві суперечки мало не перекинула чашку з гарячим чаєм. Кшистоф майже в польоті зумів її підхопити і поставити на місце. - Потім закриті системи на Землі, розширюючись, зливалися в усе більші, поки не з"єдналися під єдиним куполом неба! - Заріна трохи заспокоїлася і відкинулася на спинку садового крісла. - Так само сталося і на Марсі - окремі екосистеми злилися в одну і Марс став повністю придатним для життя. А підмісячні міста?!
- Ніхто й не сперечається, що земна екологічна катастрофа стала для нас стресовим іспитом на звання Ересів. - Ставлячи чашку на стіл, заспокійливим тоном продовжив Алекс. - От саме тому я і виступаю за Закон про заборону на втручання.
- Друзі, не треба сперечатися! - Знову заговорила Галина. - От я вам зараз
розповім історію, про те як вимерла одна з цивілізацій, і ви самі вирішите, чи
- Ну-ну, що ж такого могло статися в твоїх мандрах, що могло б похитнути мою впевненість? - Глузливо піднявши праву бров, нахилився трохи ближче до столу Алекс.
- Якось мені довелось одну зміну відпрацювати на Акві. - Зручніше вмостившись у своєму кріслі, почала Галина. - Планета представляла собою невеликі ґрунтові пагорби серед численних озер, струмків і річечок. Хоча вода у водоймах булла злегка солонуватою з присмаком різних мінералів, морів на планеті не було. Тепла вода, де мілче, де глибше, де проточна, де стояча, і серед неї - пагорби з вологою землею і буйною рослинністю висотою до трьох-чотирьох метрів.
Серед всіляких риб і земноводних домінував вид Майже-Жаб, розмірами з людину і з ознаками розуму, як його розуміємо ми. Вони були зараховані в Каталог Ересів у розділі "Земноводні" під ім'ям Жаболюди.
- До речі, мене вже давно мучить питання: чому майже всі гуманоїдні Ереси, як правило, земноводні? - Перервала розповідь історик Заріна. - Ми ледве не єдиний виняток з цього правила.
- Тут питання треба ставити з точністю до навпаки! - Заходився пояснювати доктор Алекс. - Саме те, що на водних планетах Эресами стають сааме земноводні, ніяких питань не викликає. Дивно, як це на нашій планеті, на якій суша складає всього близько двадцяти дев'яти відсотків, розумним зумів стати вид, що мешкає на суші!
- А я читав про теорію, за якою і ми вийшли з води. - Стрепенувся Капітан. - Там писалося, що дуже давно - я погано розбираюся в ерах, - коли сухопутні кити, дельфіни, морські котики, і інші ссавці стали жити у воді, туди ж пішла і частина людиноподібних. Саме тому у нас немає волосяного покриву, і нам сняться сни про польоти - чим плавання не політ? Але потім ми знову вийшли на сушу і ці перебудови змусили наш мозок пристосовуватися до нових умов, а отже, і розвиватися.
- Цілком може бути. - Погодився Алекс. - Ну, що там було на Акві?
- Суспільство Жаболюдей складалося з сімей: пара батьків з виводком дітей, які жили з ними до статевозрілого віку - десять-дванадцять років. Потім діти йшли і створювали свої сім'ї. При тривалості життя тридцять п'ять - сорок років, самки могли відкладати дві-три кладки ікри за все життя. З однієї кладки вылуплялось близько п'ятнадцяти дитинчат, але до зрілості, як правило, доживало не більше семи.
- Чому ж така смертність? Хвороби? - Поцікавився доктор Алекс.
- Ні. Все через їх просто маніакальну любов до різних змагань, в переважній більшості просто дуже небезпечних для життя.
- Ну ясно! Це і згубило їх цивілізацію! - Надкушуючи грушевишню, безапеляційно вигукнув Кшиштоф.
- А от і ні! Ні травми, ні смерті, а нерозумне втручання в екологію.
- У них що, були свої заводи, фабрики, шкідливі виробництва? - Вирішив уточнити Кшиштоф.
- Нічого такого. Ні до якого масового виробництва їх суспільство ще не доросло.
- Тоді що ж? - Чи не зрозуміла Заріна.
- Справа в тому, що кожна сім'я, облаштовуючи своє житло - нору в земляному пагорбі, намагалася визначити на майбутнє й свою територію. Пагорб з буйною кущево-трав'яною рослинністю, в якому виривалася велика нора з декількома приміщеннями різного рівня вологості, відокремлювався від інших територій сухою смугою. На цій смузі по периметру навколо житла ретельно знищувалася вся рослинність. Земля без кореневої системи висихала під сонцем, сухі ділянки розмивалися дощами, набрякали і перетворювалися на болота, стаючи придатними лише для мікроскопічних видів живих істот планети. З плином часу таких сухих ділянок ставало все більше, планета з водної перетворювалася в болотяну.
Коли на Акву прилетіли перші люди, її стан був хоча і критичним, але цілком поправним. Ми пояснювали аборигенам, до чого може призвести їх бездумне слідування традиціям, пропонували замінити "сухі смуги" на "живоплоти", але ті нас не слухали. В результаті, вже через шістдесят років після першого контакту, населення Жаболюдей скоротилося до критичного і почалося стрімке вимирання виду.
- Ну так треба було насаджувати! - Знайшов рішення Кшиштоф.
- А хіба це не втручання? - Галина обвела всіх запитливим поглядом. - Так, ми пішли на це. Почали засаджувати смуги генно-модифікованою рослинністю на основі місцевого матеріалу, але з більш глибоким корінням і зовні більш схожою на наші дерева.
- То й як? - Нетерпляче підігнав Кшиштоф.
- Це допомогло врятувати територію, але не зупинило загибель суспільства.
- А що там зараз? - Зажадала продовження розповіді Заріна.
- Зараз планета цілком пристосована для нас.
- То Жаболюді що, вимерли всі до одного? - Засмутився Алекс.
- Нам вдалося врятувати кілька сімейств і поселити їх у резервації, де вдається штучно підтримувати всі необхідні для них умови. Зараз їх поголів'я зросло до сотні родин, але їхня цивілізація, забувши про традиції, припинила своє існування. А шкода, у них були чудові вокальні здібності, а їх хори могли б прикрасити концерти у будь-якій частині Всесвіту...
- Вони ще й співали... А про що? - Запитав Кшиштоф.
- Через пісні вони передавали підростаючому поколінню всі свої знання, всю свою історію, всі традиції і спортивні досягнення - це була енциклопедія їх суспільства. - Пояснила Галина.
- Подумати тільки, пісенна історія цивілізації потонула в болоті... - Задумливо протягнула Заріна.
- Але ж якби ми втрутилися раніше, можливо її вдалося б зберегти. - Підвела підсумок Галина. - Нехай навіть пожертвувавши подальшим розвитком і прогресом...