Гайдученко Галина Викторовна : другие произведения.

Тесла

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Чи iснує на орбiтi Землi планета-антипод, що ховається за Сонцем? Перевiрити цю гiпотезу вирiшує мiльярдер з необмеженими науковими i технiчними можливостями, споряджаючи ксмiчну експедицiю...

  
  ТЕСЛА
  ПОВIСТЬ
  (1 березеня 2019 року)
  
  * 1 *
   З самого ранку я вiдчувала, що за мною хтось стежить. "З якої це радостi? Я що - шпигун якийсь, або олiгарх, або в якiйсь секретнiй установi працюю? Так нi ж, пишу собi потихеньку, нiкого не чiпаю, нiчого не знаю..." Я зупинилася бiля вiтрини i поправила волосся перед своїм вiдображенням. Нiкого пiдозрiлого не помiтила, але вiдчуття стеження нiкуди не подiлося. "А може, це якийсь таємно закоханий шанувальник?.. Ой, а якщо це манiяк?!!!" У мене пробiг мороз по шкiрi, я сторожко озирнулася, втягнула голову в плечi i прискореним кроком пiшла далi.
   Навколо туди-сюди нескiнченним потоком снували люди, по дорозi одна за одною мчали машини. "Свiдкiв забагато" - подумала я - "Тут мене вбивати нiхто не буде". Я уповiльнила темп i трохи розслабилася. "А може, у мене просто шизофренiя? Манiя переслiдування? На грунтi бурхливої фантазiї..."
   Я зайшла в магазин i купила пачку сардельок. Але мозок вже нiяк не мiг залишатися спокiйним i старанно фотографував усiх перехожих, що стояли в черзi, швидко проходили повз або проїжджали на повiльнiй швидкостi. "От i перевiрю, хто попадається всюди i завжди. Хоча, може, це звичайний маршрут для звичайних людей, як i для мене..."
   Вдома почуття стеження пропало, i я навiть накидала кiстяк детективного оповiдання. А вранцi, щойно я вийшла з дому, все почалося спочатку. Тепер я впiзнавала багатьох перехожих, пасажирiв у маршрутцi, продавчинь у магазинах... Люди перестали бути безликими. Дехто траплялися менi тiльки на вулицi, iншi - i на вулицi, i в маршрутцi, третi - в магазинi або в бiблiотецi. I тiльки один довготелесий хлопець в насунутiй на очi кепцi опинявся всюди. Щоб вiдкинути випадковi збiги, я вирiшила помотатися по всьому мiсту. Зайшла в музей - хлопець був i там, зайшла в ломбард, прилаштувалася в кiнець короткої черги, майже дiйшла до прилавка, i тут вiн увiйшов. Я, зробивши вигляд, що передумала, махнула рукою i вийшла назовнi.
   Неподалiк до зупинки пiд'їжджав тролейбус, i я кинулася за ним. Стрибнувши на пiднiжку i озирнувшись, я побачила, як хлопець ловить таксi. Таксi їхало за автобусом кiлька зупинок, потiм пiшло на обгiн i я втратила його з поля зору. На наступнiй зупинцi я вирiшила вийти.
   Цей район мiста був менi не знайомий, тому я просто пiшла уздовж вулицi. Хлопець вискочив з-за рогу, мало не зiткнувшись зi мною. Його здивованi очi на мить розгублено блиснули з-пiд козирка кепки i вiдразу ж сховалися. Тепер я була впевнена, що вiн за мною стежить. Зупинивши першу-лiпшу машину, я поїхала додому.
   Хлопець сидiв на лавцi дворового дитячого майданчика i, здавалося, бездумно слухав музику в навушниках. "Ну все! Пора це припинити!" - я розплатилася, подякувала водiєвi, рiшуче грюкнула дверима i попрямувала до хлопця.
   - Привiт! - Я поставила руки в боки. - Чим займаєшся?
   - Та так... Сиджу... - Хлопець вiд несподiванки схопився i зам'явся.
   - Угу. Сидиш, нiкого не чiпаєш... - Я постаралася вкласти в свiй голос якомога бiльше сарказму. - Втомився, напевно, по всьому мiсту мотатися?
   - Та я... З чого ви взяли?.. Я просто...
   - Ти просто за мною стежив! - Тоном, що не терпить заперечень, вiдрiзала я. - Зiзнавайся, що тобi треба?
   Тут у нього в кишенi задзеленчав мобiльник. Хлопець приклав його до вуха i через пару секунд простягнув менi:
   - Це вас.
   - Як мене? - Розгубилася я. - Чому?
   - Галина? - Почувся чоловiчий голос у трубцi. - Коли ви помiтили наше стеження?
   - Вчора, з самого ранку. А для чого...
   - А ми почали позавчора ввечерi! - Весело розсмiявся голос. - Давайте я вам все поясню при зустрiчi. Ви не надто зайнятi завтра вдень, годинки так... о третiй?
   - У мене завжди є чим зайнятися! - Гордо скинула я голову. - Я, мiж iншим, вчора новий детектив почала!
   - Читати чи писати? - Весело запитав мобiльник.
   - Чукча не читач, чукча письменник! - Словами з анекдоту вiдповiла я. - Отже, якщо ви просто хочете поговорити...
   - Не просто. У мене є до вас фантастична пропозицiя, вiд якої ви навряд чи захочете вiдмовитися. - Слово "фантастична" голос видiлив так, що у мене одразу ж побiгли мурашки по шкiрi вiд нестримної цiкавостi.
   - Ну, якщо подумати... я б могла зробити перерву в своїй роботi саме о третiй годинi.
   - Чудово! Я буду чекати вас у кафе "Буржуй"!
   - А як я вас впiзнаю?
   - А вам i не треба мене впiзнавати, я сам вас впiзнаю! - I в трубцi пiбiкнуло.
  
  * 2 *
   Мiй новий знайомий виявився показним чоловiком десь пiд сорок, з темно русявим волоссям, яке трохи почало сивiти на скронях. Чимось його зовнiшнiсть здалася менi знайомою, але...
   Щойно я з"явилася на порозi кафе, вiн одразу ж схопився з-за столика i замахав менi руками.
   - Галина! Сюди! - Пiдбiг до мене, провiв до столика, вiдсунув стiлець i допомiг сiсти. - Я вже зробив замовлення, щоб часу даремно не втрачати.
   Стiл уже був повнiстю сервiрований до обiду. У горщиках пахтiв борщ, в тарiлочках апетитно ряснiли салати, пiд серветкою ховалися пампушки з часником, у чашках вистигав чай...
   - А раптом я чогось не їм... - Почала було я.
   - Я все про вас знаю! Ви терпiти не можете жилки i хрящi, у вас алергiя на ракiв i сиру рибу, чай ви п'єте охолодженим, а шоколадом та солодощами навiть зловживаєте.
   - ...?
   - Не дивуйтеся, я наводив про вас довiдки.
   - I чим же я могла вас зацiкавити? Я ж не якась супер-пупер красуня...
   - Вашi зовнiшнi данi мене цiкавлять найменше. Хоча ви i не позбавленi деякої привабливостi. Але... Я хочу запропонувати вам полiт у космос!
   - Ов-ва! - Вiд несподiванки я мало не вдавилася. - Знайшли космонавта! Я ж навiть до тренажерного залу не ходжу, хоча люблю гуляти пiшки i плавати. Але цього...
   - Цього цiлком достатньо!
   - А ви, бува, не...
   - Не божевiльний! Вибачте, забув вам представитися, я - Роман Ахмутiн.
   - Ов-ва! - Знову вигукнула я вiд несподiванки.
   Тепер я зрозумiла, чому вiн здався менi знайомим - я багато разiв бачила його по телевiзору. Ще б пак! Роман Ахмутiн вважався найбагатшою людиною не тiльки в Українi, а й в усьому свiтi! I чому цей найкрутiший мiльярдер Землi раптом зупинив на менi свою увагу? В головi нiщо не стикувалося. Думки, в умовах незрозумiлостей, вирiшили пiти з моєї голови, залишивши дах трохи зсунутим. З абсолютно порожньою головою я просто в цю голову їла, ложку за ложкою вiдправляючи наваристий борщ до рота. Через пару хвилин я почала вiдзначати його смаковi якостi.
   Не пам'ятаю, як саме вiдбувався наш подальший дiалог, але опинившись ввечерi вдома, я, вже лежачи у лiжку, змогла оцiнити iнформацiю, що надiйшла до мозку.
   Найбагатша людина планети, Роман Ахмутiн, маючи практично необмеженi фiнансовi можливостi, захоплювався наукою. Я i ранiше чула, що вiн фiнансував то однi, то iншi науковi дослiдження, технiчнi проекти, вкладав грошi в новi розробки. Але, виявляється, у нього був навiть власний науково-дослiдницький фiзико-астрономiчний iнститут. Причому засекречений.
   Викупивши частину природного заповiдника в Карпатах, в однiй з нiкому не вiдомих розгалужених печер вiн облаштував науковий центр з найсучаснiшим обладнанням, з лабораторiями i виробничими цехами, з власним аеродромом i обсерваторiєю. На нього працювали найвидатнiшi вченi планети, роблячи вiдкриття у найрiзноманiтнiших областях науки i технiки.
   Деякий час тому, на одному з блошиних ринкiв Європи йому попався ранiше невiдомий автограф Нiколи Тесли, розшифровкою якого зайнялися кращi фахiвцi. З цього рукопису Роман дiзнався дещо несподiване про Тунгуський метеорит.
   Тунгуський вибух стався 30 липня 1908 року в результатi якихось експериментiв Тесли, якi пiшли не зовсiм так, як вiн розраховував. Вибравши для експерименту мало заселенi простори Сибiру, Теслi вдалося представити свiй спрямований вибух, як падiння великого метеорита. I хоча до громадськостi доходили деякi вiдгомони причетностi Нiколи Тесли до цiєї подiї, вони були на рiвнi чуток i гiпотез, не бiльше.
   У знайденому Романом Ахмутiним рукописi Тесла проводив розрахунки наслiдкiв цього вибуху i дiйшов висновку, що вибух був лише побiчним незначним ефектом набагато бiльшої i значущої у космiчних масштабах подiї. Виходило, що Тесла створив 3D-копiю всiєї нашої планети...
   Згiдно з розрахунками, нова Копi-Земля повинна була бути вiдкинута по земнiй орбiтi на протилежну сторону по вiдношенню до Сонця. Поки нашi ракети i супутники не виходили за межi земної орбiти, пiдтвердити або спростувати цю версiю не вдавалося. Не чекаючи польотiв до Марса, з якого вся картина могла б прояснитися, Роман Ахмутiн вирiшив спорядити експедицiю до Копi-Землi.
   - Ух ти! - Не втримала я подиву. - А якщо це не правда, якщо планета не iснує?
   - От моя експедицiя i дасть вiдповiдь! Результати цiєї експедицiї повиннi прояснити: а) чи iснує в дiйсностi планета-антипод; б) якщо iснує, то створена вона, як копiя Землi, або є природною планетою; в) чи iснує на нiй життя.
   - Це скiльки ж часу доведеться летiти!... - Я почала подумки пiдраховувати. - Середнiй дiаметр орбiти Землi приблизно 151 млн кiлометрiв... До протилежного кiнця по орбiтi близько 235 мiльйонiв... Швидкiсть Землi - 14,89 км/сек... Якщо летiти їй назустрiч з другою космiчною швидкiстю - 11,2 км/сек, знадобиться... бiльше 104 дiб! Це ж майже три з половиною мiсяця!
   - Летiти будемо на п'ятiй. - Вклинився в мої розрахунки Ахмутiн.
   - Нiчого собi! А хiба є такi ракети?
   - У мене є.
   - Тодi... П'ята - 43,6 км/сек... Знадобиться 46,5 дiб, трохи бiльше пiвтора мiсяця!
   - Не так вже й багато, правда?
   - Це дивлячись з ким летiти. - Спробувала я пожартувати. - Якщо самiй, то може здатися вiчнiстю.
   - Експедицiя розрахована на шiсть чоловiк. Але я попередньо розшукав двадцять - познайомитеся, попрацюєте разом, подивитеся, з ким краще взаємозв'язок... Потiм з двадцяти я оберу шiсть. Може, ви й не полетите.
   - Як це я не полечу?! - Обурився у менi авантюрист. - Я ж... А кого ви ще вiдiбрали?
   - Психологiв, лiнгвiстiв, iнженерiв, мрiйникiв, фiзикiв, геологiв, антропологiв...
   - А до чого тут я?
   - Взагалi-то я захоплююся фантастикою, i якось натрапив на вашi книги. По-перше, ви мрiйниця, а по-друге, мої фахiвцi - психологи та соцiологи - вважають, що у вас дуже сильно розвинена пiдсвiдомiсть. Ви, випадково поговоривши пару хвилин з людиною, можете в своїх оповiданнях дати їй дуже глибоку психологiчну характеристику. Проходячи просто по вулицi, потiм, iнтуїтивно передбачаючи, описуєте в творах такi подiї, про якi нiхто б не здогадався.
   - Правда? Я i не знала...
   - Правда-правда, ми перевiряли.
   - Ну i?..
   - Так от, командир корабля буде вести фактичний щоденник. Бортовi комп'ютери i вiдеокамери будуть все фiксувати. А ви зi своєю iнтуїцiєю будете писати оповiдання. Так, як ви пишете зазвичай. Це дасть нам додаткову iнтуїтивну iнформацiю.
   - Отак летiти, нiчого не робити, а тiльки писати для свого задоволення?
   - Так. I отримати за це три мiльйони.
   - Гривень або доларiв? Хоча, яка рiзниця, я таку суму хоч так, хоч так уявити не можу.
   - В доларах. Причому один мiльйон ви отримаєте одразу, щойно буде сформована команда, а два - пiсля повернення на Землю.
   - Якщо повернемося...
   - Навiть якщо не повернетесь, їх отримають вашi близькi. Якщо, звичайно, ви полетите.
   - Саме я точно полечу! Я з усiма можу ужитися! Я знаєте, яка!...
   - От i перевiримо на базi. Вам потрiбен час для роздумiв?
   - А що тут думати? Тут летiти треба! - Я аж пiдскочила, нiби збиралася летiти просто зараз.
   - От i чудово. У недiлю ввечерi за вами на шкiльний стадiон прилетить мiй вертолiт, будьте готовi. Тiльки поки нiкому не кажiть всiєї правди. Скажiть, що їдете вiдпочивати. Поживете, мовляв, мiсяць у Карпатах, а там видно буде...
   Все це я прокручувала в своїй головi до самого ранку, то зриваючись з лiжка, то бiгаючи по кiмнатi, то знову накриваючись з головою ковдрою. До недiлi залишалося цiлих три днi - з глузду з'їхати! "А раптом мене не вiдберуть?.. А раптом я сама злякаюсь?.. А раптом там щось станеться, i я не повернуся .. А раптом там живуть iнопланетяни?.."
   Вранцi я повiдомила батькiв, що знайомi запропонували менi пожити мiсяць у Карпатах.
   - А що ти там будеш робити цiлий мiсяць? - Не вiдкладаючи газети, запитав тато.
   - Милуватися природою, гуляти, вiдпочивати, писати...
   - I все безкоштовно? - Не повiрила мама.
   - У родичiв моїх знайомих там свiй будинок. Вони їдуть на мiсяць за кордон - чи то до Калiфорнiї, то чи в Мексику, точно не пам'ятаю. - Натхненно почала заливати я. - А за будинком дивитися нiкому. Знайомi можуть поїхати лише на тиждень, от i запропонували менi... Поїдемо разом, а потiм вони повернуться, а я залишуся.
   - Ой, авантюристка! - Вигукнула мама. - А якщо грабiжники?
   - А якщо нi?
   - Нехай їде. - Папа рiшуче згорнув газету i вiдклав її у бiк. - Вже доросла, як-не-як тридцять другий рiк! Може, з кимось там познайомиться...
   - Ти ще в космос її вiдправ, щоб з кимось познайомилася! - Вигукнула мама.
   Я аж вушка притисла вiд її несподiваної проникливостi.
   - Та нi, я на Землi собi пару знайду. - Якось не дуже переконливо поспiшила я ухилитися вiд космосу i пiшла збирати речi.
  
  * 3 *
   Вертолiт сiв на великий бетонований майданчик, розташований високо в горах. Невеликий хутiрець у Карпатах, що складався з десяти акуратних двоповерхових будиночкiв, нiчим не вiдрiзнявся вiд сучасного альпiйського курорту, якi я бачила на картинках у журналах. Посипанi галькою дорiжки, акуратнi газони вздовж них. Новi будиночки з усiма зручностями двома вуличками сходилися до невеликого майданчику, що упирався у майже прямовисну скелясту гору, зверху порослу вiковими смереками. Просто до скелi прилаштувалася бiльш велика будiвля - ресторан i адмiнiстрацiя. На перший погляд. Насправдi за цiєю будiвлею знаходився вхiд до величезної системи печер, перетворених на науково-дослiдний iнститут з секретними лабораторiями i виробництвами.
   Просто у ресторанi, пiсля обiду, для нас провели вступний iнструктаж.
   - Отже, вiтаю вас на дослiдницькiй базi "Смерека"! - Звернувся до нас сухорлявий дядечко рокiв пiд сорок. - Звуть мене Вiктор, я буду вашим тренером-куратором. З усiх питань ви повиннi звертатися саме до мене. А тепер ми познайомимося: нiяких прiзвищ, лише iмена!
   Вiдзначивши, що Галина була тiльки одна, iнших iмен я не запам'ятала. Нам видали роздрукованi розклади на тиждень i вiдправили до будиночкiв.
   Розселивши двадцять чоловiк по двоє в будиночку, для нас провели невелику екскурсiю по територiї i печерi. Чисто поверхневу. Коли я спробувала сунути нiс трохи глибше, мене тихесенько по ньому клацнули, сказавши, що далi у нас немає допуску.
   Весь цей мiсяць був схожий на вiдпочинок у санаторiї. З нами проводили психологiчнi тренiнги, робили медичнi вимiри, влаштовували спортивнi змагання, читали пiзнавальнi лекцiї про космос i про гiпотези iснування планети на протилежному боцi земної орбiти. Нам був дозволений допуск до бiблiотеки i до комп'ютерiв, iнформацiю дозволялося добувати будь-яку, було б бажання. У вiльний час ми гуляли, спiлкувалися, розважалися - для цього нам влаштовували дискотеки, екскурсiї в гори, вечори запитань i вiдповiдей. Годували смачно i вишукано. Нiяких вилазок в цивiлiзацiю не допускалось. Повна iзоляцiя вiд решти свiту.
   Я почала описувати все, що вiдбувається, у новому творi, який поки назвала "Орбiта". Поступово, у мiру знайомства, навколо мене (чи то я влилася у неї) сформувалася група з семи осiб, яким перебувати разом було завжди приємно i цiкаво, - троє чоловiкiв i чотири жiнки: Галина, Свiтлана, Лариса, Наталя, Сергiй, Андрiй та Михайло. Майже так само сформувалися ще двi групи.
   Вже за тиждень я переселилася зi своєї хатинки, в якiй опинилася з великою i гучної вчителькою фiзики Варварою, до будиночка Свiтлани, яка весь час радiсно свiтилася i була бiльш спокiйною, теж фiзички, але з ВНЗ. Подiбним чином перетасувалися й iншi. Наша сiмка зайняла три будиночка на околицi хутора - в двох по двоє оселилися Свєта i я, Наташа i Лариса, а троє чоловiкiв зайняли ще один будиночок. Нашi хатинки розташовувалися трикутником: два жiночих - на однiй сторонi газону, чоловiчий - на iнший. Травень поступово перетворювався на лiто, i ми часто сидiли просто на травi, знайомлячи приятелiв з цiкавими моментами свого життя i роботи.
   Наташа, мiнiатюрна брюнетка двадцяти семи рокiв, з короткою, майже хлопчачою стрижкою i пацанськими замашками, виявилася антропологом, нещодавно захистила дисертацiю про паралельне iснування в давнi часи декiлькох видiв доiсторичних людей. Вона постiйно розповiдала щось цiкаве про неандертальцiв i еректусiв, флоренсiв i денисовцiв.
   Сергiй, тридцятирiчний високий i статний хлопець з манерами аристократа, був завжди акуратним i випрасуваним, чим би ми не займалися. Ось ми разом копаємо ямки, висаджуючи дерева, у пилюцi, у брудi, розхристанi, а вiн - як модель на подiумi, хоча працював нарiвнi з усiма. Психолог i лiнгвiст, вiн вiльно володiв п'ятьма мовами, крiм росiйської та української. Менi дуже сподобалося, як вiн майже непомiтно мiг керувати ситуацiями, якi iнодi у нас виникали.
   Лариса, двадцяти шести рiчна руда хохотушка, була соцiологом i iсториком, яка бiльш глибоко спецiалiзувалася на Новiтнiй iсторiї. Свої розповiдi вона зазвичай починала словами: "А ви знаєте, що б сталося, якби Ленiн не виступив на броньовику?..." або "А ви знаєте, що б сталося, якби Гiтлера пiдстрелили на Першiй Свiтовiй?..." I починала будувати абсолютно новi гiпотези iсторiї.
   Михайло, не дивлячись на вже солiдний вiк - тридцять дев'ять рокiв (!) - любив романтику i пiснi бiля багаття. Худий i жилавий, вiн тiльки недавно повернувся з геологiчної експедицiї, не встигнувши навiть збрити чорну, як смола, бороду, в якiй вже яскраво свiтилися окремi срiбнi нитки, i тому був схожий на билинного спiвця. Найбiльше в життi його цiкавили слiди глобальних катастроф, якi вiн вiдшукував у надрах Землi. По цих слiдах вiн писав древню iсторiю: як виверження вулканiв впливало на клiмат, флору i фауну; як перемiщення лiтосферних плит змiнювало вигляд земних континентiв i морiв; як землетруси знищували цiлi види тварин. За що б вiн не брався, все у нього виходило. Здавалося, не було в усьому свiтi справи, яку б вiн не мiг зробити.
   Свєта, блондинка з довгими, до пояса, розпущеними локонами, в тридцять п'ять рокiв вже була доктором фiзичних наук. Вона займалася лазерами, астрономiєю i чорними дiрами. Вiд неї я дiзналася, що, виявляється, на рiвнi мiкрочастинок вже можливi перемiщення в часi i в просторi.
   Андрiй був старший за мене всього на три мiсяцi, тобто йому виповнився тридцять один рiк i сiм мiсяцiв. Середнього зросту, нормальної статури, звичайна русява стрижка... Нiчого примiтного. Незвичайними були тiльки його яскраво блакитнi очi. Вiн виявився медиком, хоча вирiс у родинi антропологiв, а тому непогано розбирався i в цiй галузi.
   Я, Галина. У тридцять один рiк, маючи за спиною вищi iнженерну i педагогiчну освiти, я от вже як з пiвроку звiльнилася зi школи i весь час вiддаю фантазiям i письменництву. Виглядаю я рокiв на двадцять п'ять, густе русяве волосся заплiтаю у довгу, нижче пояса косу. Живу з батьками, якi взагалi вважають мене ще дитиною.
   I всi ми просто обожнювали фантастику! Будь-яку!! Були б якiсь незвичайнi iдеї i привiд для польоту думок!!!
   На третьому тижнi перебування на базi "Смерека" нашi ряди почали рiдшати. Кожного дня вiд"їжджало по двi-три людини, поки, зрештою, до кiнця мiсяця не залишилося тiльки шестеро - вся наша сiмка, крiм Наташi.
   - Команда вiдiбрана, ви тепер є членами екiпажу науково-дослiдного корабля "Тесла-1" i скоро почнете готуватися до польоту! - Повiдомив нам тренер-куратор. - А поки йдiть, збирайте речi!
   - Як збирати речi? - Змахуючи вiями як справжня блондинка, запитала Свєта. - Хiба ми полетимо не в комбiнезонах або скафандрах?
   - Збирайте речi додому! - Увiйшов до зали ресторану Ахмутiн. - Я вам даю два мiсяцi вiдпустки для вирiшення всiх необхiдних питань. А це вам! - I вiн роздав нам пластиковi банкiвськi картки. - Картки безiменнi, пiнкоди я вивiв на вашi мобiлки. Приїдете додому, можете помiняти. На кожнiй картцi, як i домовлялися, по мiльйону доларiв.
   - Ф"юiть! - Присвиснув Михайло i його гiтара, голосно дзенькнув струнами, впала на пiдлогу.
  * 4 *
   Два мiсяцi пролетiли дуже швидко. За цей час я встигла купити батькам, якi недавно вийшли на пенсiю, невеликий будиночок з усiма зручностями пiд Одесою, змоталася з ними на вiдпочинок у Чорногорiю, попрощалася з усiма приятелями i знайомими, сказавши, що їду на рiк у закордонне вiдрядження, кудись на Тибет. Батькам, до речi, навiшали на вуха те ж саме, але бiльш докладно.
   Нарештi, в серединi серпня, вiддавши мамi картку iз залишком грошей, я на поїздi поїхала до Львова. Там, просто з вокзалу, нас уже всiх шiстьох забрав спецiальний автобус i вiдвiз до "Смереки".
   I почалася справжня пiдготовка. Ми бiгали, стрибали i плавали, водили машини, вертольоти i лiтаки, стрибали з парашутом i пiрнали з аквалангом, танцювали бальнi танцi i займалися рукопашними єдиноборствами. Ми тiснiше знайомилися з iсторiєю, геологiєю, медициною, антропологiєю, астрономiєю, фiзикою, культурологiєю, психологiєю i безлiччю iнших наук. Ми вивчали роботи Нiколи Тесли i розраховували орбiти планет Сонячної Системи. Ми тренувалися на макетах космольотiв i навiть вилiтали на земну орбiту, вiдчуваючи на собi всi принади невагомостi... I все це по 12-14 годин на день, в такому шаленому темпi, що добираючись до лiжка, вiдразу ж вирубалися.
   Останнi кiлька днiв ми жили в мiнi-каютах космiчного корабля, встановленого у пiдземнiй шахтi. Потрапити на корабель можна було тiльки печерним коридором, тому зовнiшнiх розмiрiв його роздивитися було неможливо. Нашi примiщення складалися з округлої рубки-кают-кампанiї в носi корабля з круглою дiркою в пiдлозi. Ширина кiльця пiдлоги вiд дiрки до стiнок корабля була приблизно три метри. По цьому кiльцю були розставленi крiсла i диванчики, комп'ютери i панелi управлiння, автоматична кухня-їдальня i кiлька тренажерiв.
   Через дiрку в пiдлозi можна було потрапити в центральний коридор, який зараз виглядав як колодязь дiаметром близько двох метрiв. Навколо коридору, розташовувалися входи в мiнi-каюти - спочатку два навпроти один одного, через два метри ще два, але вже в перпендикулярному напрямку, i через два метри знову два, в такому ж положеннi, як i першi. Обстановка в каютах була бiльш нiж мiнiмалiстичною: полка-лiжко, комп'ютерний екран на стiнi, висувний ящик-комод пiд полицею. Всi зручностi: душ i туалет - у кiнцi шестиметрового коридору.
   За житловою секцiєю, кажуть, розмiщувалася складська, а далi - паливнi баки i ступенi, що мали вiдстрiлюватися.
   Двадцять другого жовтня тренер-куратор зiбрав нас в залi ресторану.
   - Вiтаю! - Повiдомив вiн. - Вашi тренування закiнченi. Три дня вам дається на вiдпочинок, а двадцять п'ятого ввечерi ви вилiтаєте.
   - Ух! - Вирвалося у нас всiх майже одночасно.
   Три днi пройшли на повному розслабонi. Нам дозволили зв'язатися з рiдними i попрощатися.
   - Мамо, тату, привiт! - Закричала я, як тiльки побачила на екранi батькiв.
   - Як ти там? Чи не занадто багато працюєш? Годують нормально? - Почала сипати питаннями мама.
   - Та все у неї нормально! - За мене вiдповiв тато. - Засмагла, бадьора, весела, навiть нiби подорослiшала.
   - Так, усе в порядку, роботи багато, але дуже цiкаво! Зв'язок там поганий, тому говорити не виходило. А сьогоднi нас вивезли на екскурсiю до великого мiста i я знайшла iнтернет-кафе. Ви там як?
   - Нормально, вже повнiстю обжилися на новому мiсцi. Кожного дня прогулюємося берегом. - Докладно звiтував тато. - Дме сильний вiтер, море штормить, вода холодна...
   - Проте повiтря! - Вклинилася мама. Учора отримали вiд тебе путiвки до Єгипту, навiть не очiкували, що в листопадi знову опинимося на теплому морi.
   - По вечорах ми читаємо, дивимося телевiзор - вбираємо всю красу пенсiйного життя.
   - А в тебе як, море є? - Це знову мама.
   - Нi, моря немає, проте є гiрська рiчка i чудове озеро. - Почала я прикрашати мiсцевий гiрський струмок i озерце-калюжу на тибетський пейзаж. Я плаваю майже кожен день (а це правда, тiльки плавали ми в басейнi, вирубаному глибоко у печерi). У нас тут ростуть такi екзотичнi фрукти, багато з яких я навiть не знаю, як називаються, я їх майже всi перепробувала! (I це правда, тiльки фрукти нам доставляють лiтаки Романа Ахмутiна).
   Ми ще трохи поговорили, я попрощалася, сказавши, що приблизно пiвроку зв'язку у нас, напевно, не буде, але що я буду надсилати їм грошi i путiвки. Вони все життя мрiяли подорожувати, та так i не змогли, i ось на пенсiї, нарештi, зможуть побачити свiт. Путiвки я купила заздалегiдь, розпорядившись посилати їх по мiрi наближення дати вiд'їзду.
   О восьмiй вечора двадцять п'ятого жовтня Роман Ахмутiн провiв для нас останнiй iнструктаж. Капiтаном "Тесли-1" призначили Свiтлану, її заступником - Сергiя. Обов'язки медика взяв на себе Андрiй, а побутовi питання - Лариса. Михайло мiг бути помiчником для всiх i в будь-якiй сферi. I я... фантазерка i мрiйниця, у якiй, до того ж, руки росли не з того мiсця.
   Тренер-куратор Вiктор коментував комп'ютерний мультик, який демонструвався на великому екранi:
   - Якщо дивитися вiд Полярної зiрки, Земля крутиться навколо Сонця проти годинникової стрiлки. Ви полетите за годинниковою. Отже, вiдiрвавшись вiд Землi на п'ятiй космiчнiй швидкостi, "Тесла-1" i Земля будуть летiти в рiзнi боки, поступово наближаючись по орбiтi одна до одної. Якщо нiякої iншої планети на цiй орбiтi не iснує, то ваш полiт триватиме максимум три мiсяцi i один тиждень, якщо точнiше - приблизно 93 доби, i ви знову зустрiнетеся з Землею. Якщо планета-антипод iснує, то ви вийдете на її орбiту через сорок шiсть з половиною дiб, тобто через мiсяць i 16 днiв.
   Для її вивчення ми даємо вам мiнiмум мiсяць, якщо вона виявиться порожнiм каменем, i максимум три мiсяцi, якщо на нiй є життя. Все одно яке: люди, тварини, бактерiї - що завгодно. Потiм ви злiтаєте i знову летите в колишньому напрямi назустрiч Землi. Що б ви не виявили на Двiйнику, подальшим його вивченням буде займатися iнша експедицiя. Ваше завдання - повернутися живими...
  
  * 5 *
   Антиперевантажувальнi крiсла-лiжанки, великi скафандри, заповненi стабiлiзуючою рiдиною, i випитi за годину до старту, спецiально-розробленi в скельних лабораторiях, препарати зробили старт майже комфортним. Чи то вiчнiсть, то чи мить, мене вдавлювало в тугу темряву, а потiм настала невагомiсть.
   - Натиснiть червону кнопку у себе на животi. - Пролунав голос у навушниках.
   Я обережно пiдняла руку i ранiше вiдпрацьованим рухом натиснула кнопку. Скафандр розкрився i з нього великими краплями, схожими на величезнi мильнi бульбашки, почала випливати стабiлiзуюча рiдина.
   - Тепер можна вiдстебнутися вiд крiсла i звiльнитися вiд скафандра. - Дозволив голос.
   Поки я вибиралася зi скафандра, краплi розпливлися по всiй каютi, деякi почали збиратися в одну велику. Слiдуючи iнструкцiї, я зiбрала рiдину, яка вела себе як ртуть, в спецiальну ємнiсть. Натиснувши кнопку, перетворила крiсло на полку-лiжко i прибрала ємнiсть з рiдиною в ящик пiд лiжком.
   - Приготуйтеся, починаю гравiтацiйну розкрутку! - Знову прозвучало в навушнику.
   Весь житловий корпус був влаштований так, що обертався навколо осi центрального коридору. Гравiтацiя, яка при цьому створювалася, була слабкою, та все ж дозволяла вiдчувати себе бiльш комфортно. Причому в коридорi й рубцi-кают-кампанiї невагомiсть зберiгалася.
   Пару хвилин запаморочення i я вiдчула себе цiлком нормально, приблизно як пiсля "Американських гiрок".
   Слабка гравiтацiя давала можливiсть орiєнтуватися в просторi, але важила я тут разiв у десять менше, нiж на Землi, тобто всього близько п'яти кiлограмiв.
   - Прошу всiх зiбратися у рубцi! - Наказав голос.
   У стiнi вiдкрився овальний прохiд, я визирнула у нього i виплила в невагомiсть коридору. Виявляється, дверi-проходи вiдкривалися у нас не одночасно, а послiдовно, тому нiякого стовпотворiння не вiдбулося. Ми випливали через отвiр у пiдлозi в рубку, вiдпливали в сторону, i там знову починала дiяти слабка гравiтацiя.
   - Приготуватися до розгортання сонячних батарей! В iлюмiнатори поки не дивитися - все можна побачити на монiторах!
   "Якi iлюмiнатори?!" - Покрутила я головою на всi боки. - "Тут же немає нiяких iлюмiнаторiв!"
   На екранi монiтора почав демонструватися комп'ютерний мультик: ось йдуть кадри зльоту ракети, виходу її за орбiту Землi, вiдстрiлу вiдпрацьованої ступенi... "Який великий шматок смiття ми створили!" - промайнуло у мене в головi - "Але ж таких ракет за рiк вилiтає по однiй-двi штуки... А супутники?! Скоро зовсiм не буде мiсця для кораблiв. Доведеться виводити на орбiту космiчних смiттярiв, щоб все це збирали i... куди? Треба побудувати орбiтальний переробний завод. А з переробленого металу, тут же, на орбiтi виготовляти модулi для космiчних станцiй i для кораблiв, якi будуть стартувати не з Землi, а з орбiти..." - i моя фантазiя почала створювати нове оповiдання пiд робочою назвою "Смiттярi".
   У цей час посеред космосу з'явилося збiльшене зображення нашого корабля - величезна сигара з заокругленим кiнцем. Раптом цей кiнець почав розкриватися, як бутон квiтки: спочатку шiсть верхнiх пелюсток, потiм ще шiсть, що були пiд першими. Пелюстки розташувалися величезною парасолькою навколо тiла сигари, а потiм стали повертатися пiд кутом так, щоб отримувати якомога бiльше сонячного свiтла. Наша рубка опинилася неначе пiд скляним куполом, крiзь який стало видно зiрки.
   Я знала, що до Сонця ми були поверненi боком. Але його видно не було - попереду яскраво-чорне небо з зiрками, ближче до пiдлоги кают-кампанiї - сiрий серпанок, створений обертавшимся з шаленою швидкiстю навколо нас Сонцем. "Ой, нi! Це ми обертаємося!... Хоча, яка рiзниця? Добре, що у нас немає бiчних iлюмiнаторiв!" - подумала я - "Iнакше б голова закрутилася... Хоча, при такiй швидкостi обертання, напевно, нiчого б не було помiтно..."
   На зв'язок вийшов Роман Ахмутiн, повiдомив, що всi прилади працюють нормально, "Тесла-1" вийшла строго по розрахованих параметрах, рухається по потрiбнiй орбiтi iз заданою швидкiстю, за всiм стежать комп'ютери i ми можемо розслабитися на найближчi пiвтора мiсяцi й насолоджуватися польотом.
   Ну, ми i розслабилися. То грали, то займалися на тренажерах, то переглядали фiльми, то читали, то писали... Але найбiльше, звичайно ж, спiлкувалися. Тож не дивно, що спiлкуючись в такому тiсному колi, ми незабаром подiлилися на пари. Михайло пiдкотив до Свєти вже на третiй день польоту, i вони стали час вiд часу усамiтнюватися. Сергiй з Ларисою вже через тиждень стали все частiше знаходити привiд для спiльної роботи i спiльного вiдпочинку. Ну а ми з Андрiєм, залишаючись поза їх парами, якось так непомiтно, теж стали все бiльше часу проводити разом.
   Смiшно, але виявилося, що у нас з ним дуже багато спiльного. По-перше, в обох густе золотисто-русяве волосся i яскраво блакитнi очi. По-друге, ми обидва любимо фантазувати з будь-якого приводу, тiльки я з цих фантазiй роблю оповiдання та повiстi, а вiн не знаходив для цього часу. Разом з ним ми закiнчили розпочате мною ще на землi детективне оповiдання "Манiяк", написали пригодницьку повiсть "Космiчнi смiттярi" i працювали над повiстю "Орбiта", вигадуючи найнеймовiрнiшi фантастичнi пригоди, якi начебто з нами вiдбувалися. А по-третє, у нас навiть почерк виявився майже однаковим! А як вiн цiлувався!!! У мене, правда, в цiй сферi не було великого досвiду, але голова вiд його поцiлункiв йшла обертом i я забувала про все на свiтi. Може, це i є любов? До кiнця мiсяця ми, за прикладом iнших, вже усамiтнювалися то в моїй, то в його каютi...
   Приблизно через мiсяць пiсля старту, серед зiрок, видимих крiзь купол, стала вгадуватися Планета. У мiру наближення, вона все бiльше i бiльше ставала схожою на Землю. I навколо неї обертався один Мiсяць! На сорок сьому добу польоту ми, знизивши швидкiсть гальмiвними двигунами до першої космiчної, вийшли на навколопланетну орбiту i заглушили двигуни. Всi материки i океани на планетi були точнiсiнько такими ж, як на Землi. Не залишалося нiяких сумнiвiв - ця планета була копiєю Землi разом з її супутником Мiсяцем. За бажанням Романа Ахмутiна, копiю Землi ми назвали Тесла.
   Весь навколотеслянський космiчний простiр був абсолютно чистим: нi уламкiв ракет, нi штучних супутникiв. Мабуть, у космос тесляни ще не вийшли, хоча електричне освiтлення, де рiдше, де густiше, спостерiгалося по всiй планетi.
   Покружлявши пару днiв над планетою i розкидавши над нею рiй супутникiв для забезпечення зв'язку, ми стали готуватися до посадки.
  * 6 *
   Приземлитися вирiшили у Карпатах, неподалiк вiд того мiсця де на Землi розташовувалися печери бази "Смерека". Зараз наш корабель, який став коротшим завдяки вiдстрiлу вiдпрацьованої при стартi з Землi ступенi, мав в довжину близько п'ятдесяти чотирьох метрiв. Два з половиною метри - висота купола кают-кампанiї, шiсть метрiв - житловi каюти, чотири метри - електро-магнiтний обертальний пристрiй для створення гравiтацiї в каютах, дванадцять з половиною метрiв - господарсько-вантажний вiдсiк i близько двадцяти метрiв - ступень, яку ми повиннi будемо вiдстрiлити пiсля виходу на зворотню траєкторiю. Перегородки мiж секцiями, дно i пелюстки, що закривають купол, подовжували наш корабель ще на дев'ять метрiв.
   Визначивши з орбiти найменш освiтлену електрикою дiлянку ближче до Карпат, ми знову вбралися в антиперевантажувальнi скафандри i включили програму посадки. Пелюстки "квiтки" прикрили купол, захистивши його вiд розiгрiву пiд час спуску, включилися охолоджуючi агрегати, заробили гальмiвнi двигуни...
   Чи то вiчнiсть, чи то миттєвiсть, мене вдавлювало в тугу темряву, а потiм розлилася стабiльна тяжкiсть. Цiлком земне тяжiння тепер здавалося неймовiрним.
   - Натиснiть червону кнопку у себе на животi. - Пролунав голос у навушниках.
   Я насилу пiдняла руку i обережно натиснула кнопку. Скафандр розкрився, i з нього прямо в крiсло хлюпнула стабiлiзуюча рiдина. Добре, що крiсло мало пiддон, в який вона збiгла, не потрапивши на пiдлогу каюти.
   - Тепер можна вiдстебнутися вiд крiсла i звiльнитися вiд скафандра. -Дозволив голос.
   Я насилу вибралася зi скафандра, зiбрала рiдину в ємнiсть для зберiгання i прибрала її в ящик пiд полицею-лiжком, на яку перетворилося крiсло. Рухатися було важко. I це незважаючи на те, що ми з Андрiєм по кiлька годин на добу проводили на тренажерах.
   - Усiм зiбратися в кают-кампанiї! - Розпорядився автоматичний голос.
   Я хотiла звично пiрнути у коридор, але не тут-то було! Невагомостi вже не було. Коридор ракети, яка завдяки посадковим двигунiв сiла на грунт вертикально, знову перетворився на колодязь. У кают-компанiю треба було пiднiматися по скобах, вправлених у стiнку цього колодязя. Вiдвикнувши вiд земного тяжiння, ми долали цей пiдйом досить довго, настiльки, що скупчилися бiля виходу.
   Сяк-так вибравшись з колодязя на пiдлогу рубки, ми розсiлися у крiслах й визначилися по навiгатору, пов'язаному з зовнiшнiм супутником, зi своїм мiсцем розташування. До печер було близько ста шiстдесяти п'яти кiлометрiв. Їх треба було подолати до настання ранку, щоб нiхто з мiсцевих нас не помiтив. Показники приладiв повiдомили, що повiтря за бортом цiлком нормальне, зберiгся звичний нам газовий i бактерiальний склад, температура повiтря +22 градуси, що й не дивно, адже ми повернулися в серпень. Час - двадцять три години сiмнадцять хвилин за мiсцевим меридiаном. Нiяких поселень поблизу не було, навколо - луки з невеликим ухилом вгору в пiвнiчно-захiдному напрямку, там же, приблизно в кiлометрi вiд мiсця посадки - лiс, що пiднiмався у гори.
   - Думаю, нам треба вилiзти i розiм'ятися. - Запропонувала наш капiтан Свєта. - Треба звикнути до земного тяжiння.
   Ми всi погодилися.
   - Гуляти будемо парами по двi години: двоє залишаються на кораблi на зв'язку, двоє гуляють навколо корабля, двоє - подалi. Потiм мiняємося. Таким чином, через шiсть годин ми знову зберемося в рубцi, переведемо корабель на ручне управлiння i на повiтрянiй подушцi вирушимо в гори. До шостої ранку ми будемо бiля печер.
   Так i зробили. З шахти-коридору вiдкрили вхiдний люк, закрiпили мотузяну драбину i почали спускатися назовнi, до землi. Ось вона, зелена трава пiд ногами! Iнфрачервонi окуляри ми пiдняли на лоба, тому що Мiсяць i так все прекрасно висвiтлював.
   Спочатку ми з Андрiєм походжали навколо ракети, знову звикаючи до запахiв польових квiтiв, до звукiв цикад, до шуму вiтру. Повалялися на травi, спробували навiть перекочуватися. Коли Сергiй i Лариса повернулися з далекої прогулянки, щоб змiнити Свiтлану з Мишком, ми теж вирiшили вiдправитися до лiсу.
   - А ну, хто швидше?! - Вигукнув Андрiй, i ми побiгли до дерев, що тьмянiли на тлi зоряного неба.
   Ну, як побiгли?.. Швидше, пошкандибали. Бiгти було важко i через незвичку, i через постiйний пiдйом схилу. Хвилини через чотири ми остаточно вибилися з сил i пiшли повiльно. До лiсу ми дiсталися хвилин за тридцять. Взявшись за руки, ми мовчки йшли, огинаючи височеннi сосни, по земному лiсi, який став таким незвичним. Тут було темно i, щоб не наражатися на дерева, довелося знову надiти окуляри з iнфрачервоним режимом...
   Раптом пролунав пострiл! Куля просвистiла саме мiж нами. За пару секунд - знову пострiл. На цей раз куля ледь не зачепила мою щоку, неприємним гарячим вiтром просвистiвши повз. Стрiляли саме по нас! Ми вiдпустили руки i, пригинаючись, кинулися врозтiч у пiдлiсок.
   - Нi звуку! - Прошепотiв менi у навушник Андрiй.
   - Що там у вас? - Пролунав шепiт Свєти.
   - Стрiляють. - Пошепки вiдгукнулася я.
   На вiльне мiсце мiж двома масивами пiдлiску вийшли двоє чоловiкiв з автоматами.
   - Куди вони подiлися? - Українською запитав один, поправляючи солом'яний бриль на головi.
   - Мабуть, у кущах ховаються. - Вiдповiв другий, у кепцi, i випустив чергу по кущах, в яких ховався Андрiй.
   - Ти як? - Прошепотiла я в мiкрофон, перебiгаючи з кущiв за широкий стовбур сосни.
   - Встиг перебiгти. - Вiдповiв шепiт Андрiя.
   - Гей, ви! Виходьте! - Закричав той, що був у брилi, i випустив чергу по моєму пiдлiску.
   Я вiдбiгла за деревами глибше в лiс.
   - Що тут у вас? - З-за дерев вийшов ще один чоловiк, несучи за плечима великий рюкзак.
   - Туристи. - Володар кепки сплюнув крiзь зуби.
   - Як знаєте?
   - Одягненi якось дивно - не по-нашому. - Вiдповiв, озираючись i поводячи на всi боки дулом, "бриль".
   - Туристи-туристи! З туристiв зиску бiльше, вони завжди з грошима! - Пiдтвердив бандит у кепцi.
   - Туристи - це завжди навар! Не те, що браконьєрство.
   - Знову мокруха? - По-буденному, не дуже й переймаючись, запитав третiй.
   - Та хто їх шукати буде? Заблукали - i все!
   - А раптом це iнопланетяни?! Може, з того самого метеорита, який падав пару годин тому? - З погано прихованим острахом запитав третiй, знiмаючи зi спини рюкзак i ставлячи його до дерева. - А!!! - Раптом диким голосом закричав вiн.
   Це Андрiй, виринувши з-за куща, схопив його i, вивернувши руки за спину, прикрився ним вiд автоматiв, якi одразу ж розгорнулися в його бiк. Я перейшла ближче i приготувалася до стрибка. Хрясь! - хруснула пiд моєю ногою гiлка. Брилястий одразу ж випустив у мiй бiк чергу. Я, присiвши, перекотилася через тулуб, пiдкотилася йому пiд ноги, зробила пiдсiчку i, пiдхоплюючи на льоту автомат, який не припиняв строчити, перекинулася у бiк. Ставши поряд з Андрiєм, я навела автомат на бандитiв.
   - Кидайте зброю! - Теж українською закричала я. - Вас точно нiхто шукати не стане!
   I тут все поле дiї освiтилося яскравим свiтлом. Це приспiли Михайло i Свєта. Пiд яскравими лiхтарями ми всi четверо виглядали досить таки дивно: щiльнi срiблястi трико, окуляри-очницi на пiв обличчя, набалдашники навушникiв по обидва боки голови. Нi дати, нi взяти - справжнi гуманоїди! Бандити просто оторопiли. Кiлька електричних розрядiв - i паралiзованi браконьєри повалилися на землю.
   - Куди їх? - Нi до кого не звертаючись, запитав Мишко.
   - Давайте сюди, розберемося! - Пролунав у навушниках голос Сергiя.
   Сяк-так, згинаючись пiд вагою трьох бандитських тiл, ще не звикнувши до земного тяжiння, ми дотягли полонених до корабля, пiдняли їх у складське примiщення за допомогою лебiдки, закрили в одному з вiдсiкiв i знову зiбралися в рубцi.
   - Подальшi прогулянки скасовуються! - Категорично заявила Свєта. - Термiново вирушаємо до печер. Треба заховати корабель i розiбратися у мiсцевiй обстановцi.
   Мишко сiв за пульт, на ручному управлiннi пiдняв величезну сигару корабля, що перевищувала за габаритами чотири зв'язаних разом вагони, у повiтря, перевернув її горизонтально до землi i, на невеличкiй висотi вiд поверхнi повiв до гiр. До печер ми дiсталися на початку п'ятої години ранку. Розширивши вхiд за допомогою лазерiв, Мишко ввiв корабель всередину гори i поклав його на грунт таким чином, щоб вхiд до коридору виявився збоку.
   - Все, вiдбiй! Ми з Мишком - на вартi, всiм iншим - спати! - Розпорядилася Свєта. - Все iнше - завтра!
  * 7 *
   - Дивнi якiсь у них автомати... - Задумливо промовив Мишко, розглядаючи вiдiбрану напередоднi у бандитiв зброю. У нас немає такої марки...
   Ми всi зiбралися у рубцi на снiданок. Була дев'ята година ранку. Чотири з половиною години сну повернули нам бадьорiсть, органiзми почали звикати до земного тяжiння. До цього часу Мишко вже повiдкручував вiд пiдлоги, що стала стiною, крiсла i розташував їх на стiнцi купола, що стала пiдлогою. Ходити по увiгнутiй поверхнi було незвично.
   - А з полоненими що? Годувати їх будемо? - Поцiкавилася Лариса, вiдправивши посуд в очищувач.
   - Не помруть! - Сердито буркнув Андрiй. - Нехай посидять у темрявi й невiдомостi!
   - Взагалi-то їх треба допитати. - Не погодився Сергiй.
   - То що, сюди їх тягти, чи на складi допитаємо? - Повернувся до Свєти Михайло.
   - Краще на складi, навiщо їм бачити наше обладнання, та й весь корабель. - Задумливо промовила Свєта.
   - Думаю, треба представитися iнопланетянами. - Встав зi свого крiсла Сергiй. - Що б i де б вони потiм не розповiдали, їм нiхто не повiрить.
   - I про це мiсце вони нiчого не повиннi знати! - Вигукнув Мишко. - Поцупили їх iнопланетяни, а куди - невiдомо!
   Ми знову переодяглися в свiтло вiдбиваючi срiблястi трико, надягли на голови навушники i поляризацiйнi окуляри, прикрiпили до комiрцiв мiкрофони i всi разом вирушили до складських вiдсiкiв.
   Увiйшли у вiдсiк з бандитами ми у повнiй темрявi. Крiзь окуляри, переключенi на iнфрачервоний режим, було видно, як полоненi безпорадно озираються, нiчого не бачачи, але вiдчуваючи нашу присутнiсть. Свiтло, яке почало поступово включатися, проявило у починаючому сiрiти просторi нашi фiгури, що кiльцем стояли навколо трьох теслян.
   - Хто ви такi? - Iстерично заверещав один з них.
   - Ми прийшли з миром! - Страшним кiношним голосом проголосив Андрiй. - Ми не хочемо захопити вашу планету!
   - А-а-а!!! - Заверещав все той же голос i чоловiк, впавши на колiна, поповз пiд ноги своїх товаришiв.
   - Якщо ви вiдповiсте на нашi запитання, ми залишимо вам вашi життя! - Ще страшнiшим голосом повiдомив Андрiй. - Вiдповiдайте!
   - Що? Що ви хочете знати?
   - Як називається ваша планета?
   - Земля.
   - Який зараз рiк, число?
   - 10 червня 2019 року, понедiлок.
   - Яка це країна?
   - Україна.
   - Хто у вас править?
   - Президент Яремчук.
   - А чому ви в космос не лiтаєте? - Запитав вже Мишко.
   - Наша технiка до цього не дiйшла.
   - Ух ти! Альтернативна iсторiя! - Пролунав у наших навушниках захоплений шепiт Лариси. - Альтернативне суспiльство!
   - Якi країни знаходяться навколо України, хто в них править? - Продовжив допит Сергiй.
   - Найбiльша - Росiя, там президент Перфiлов, у Бiлорусiї - Лiхачук, в Польщi - не пам'ятаю... А в Америцi - другий термiн править жiнка, її звуть Мерi Джонсон.
   - Мрочек. - Вставив слово другий бандит. - У Польщi править президент Марчин Мрочек.
   - Звiдки у вас зброя? - Перехопив iнiцiативу в допитi Михайло.
   - У всiх є зброя. Згiдно iз законом, з 1983 року зброю дозволяється мати всiм, хто досяг двадцяти рокiв.
   - I всi займаються браконьєрством i бандитствують?
   - Нi, тiльки дехто.
   - За це можна сiсти рокiв на двадцять. Та годi тобi скиглити! - Чоловiк у кепцi штовхнув ногою брилястого, який згорнувся калачиком бiля його нiг. - Бачиш, нiчого поганого нам не роблять.
   - Поки що! - Багатозначно вставив Андрiй.
   - Гаразд, давайте їх погодуємо! - Махнула рукою Свєта.
   - Ви людей їсте? - Знову страшним голосом, облизуючись i погладжуючи себе по животу, запитав Андрiй.
   - Нi, що ви! - Пiдскочили всi троє. - Нам би чогось простiше...
   - М'ясо? Птахи? Риба? Комахи? Медузи? Слимаки? Овочi? Трави?... - Почав перераховувати Андрiй.
   - Можна птицю i овочi. - Зупинив його той, що був у лiсi з рюкзаком.
   До речi, в рюкзаку ми виявили двi пляшки самогонки i кiлька убитих зайцiв.
   - Зараз начаклую! - Озвалася Лариса i вийшла в продовольчий вiдсiк.
   - Вашi iмена? - Поцiкавився Сергiй. - Як вас називати?
   - Я - Микола. - Вiдразу ж представився володар рюкзака. - Це - Ясь, а на пiдлозi сидить Валерчик.
   - А що роблять з рiдиною, яка у вас в рюкзаку? - Повернувся вiд дверей Андрiй, який зiбрався було виходити.
   - Її п'ють!!! - Вiдповiли всi троє хором.
   - А я думав, що це пальне.
   - Пальне, тiльки для душi i тiла! - Вигукнув Ясь. - Можна нам його...
   - Та будь ласка! - Махнув рукою Андрiй i потягнув мене за руку до виходу.
   Випущенi у повiтря дрони-розвiдники показували, що нiкого з людей поблизу немає. До обiду ми займалися маскуванням входу до печери. У роботi нам допомагали два робота-трансформера, якi компактно складалися i не займали багато мiсця у вантажному вiдсiку, ними керував Михайло.
   Пiсля обiду ми всi розсiлися у рубцi.
   - Я пiдключила монiтор до мiсцевого телебачення. - Повiдомила Свєта. - Будемо дивитися телевiзор!
   У програмах новин все було спокiйно, нiяких воєн, нiяких серйозних подiй. Я звертала увагу на одяг - ходили у чому попало, нiяких загальних тенденцiй в модi помiтити не вдавалося. Вулицями їздили автомобiлi дизайну приблизно п'ятдесятих рокiв. У багатьох мiстах стояли руїни великих будiвель, як пiсля бомбардування. Кiлька разiв промайнули вивiски "Полiцiя". Люди у формi по двоє ходили вулицями. У багатьох перехожих була зброя - в кишенях або спецiальних сумочках через плече. У небi лiтали великi пасажирськi i вантажнi дирижаблi та невеликi двох-чотиримiснi лiтачки.
   - Я думаю, в технiчному планi вони вiдстають вiд нас рокiв так на сiмдесят-вiсiмдесят. - Задумливо прокоментував побачене Михайло.
   - Треба б ознайомитися з усiм цим ближче. - Повернулась до Свєти Лариса.
   - Так, за цим ми сюди i прилетiли. - Погодилася Свєта. - Назавтра я розроблю план розвiдки.
   Повертаючись пiсля вечiрньої прогулянки по карпатському лiсi до печери, ми з Андрiєм вирiшили заглянути до полонених. Тi були п'яними в драбадан.
   Наступного дня, пiсля снiданку, ми зайнялися облаштуванням великого залу печери, в якому лежала наша ракета, - не весь же час перебувати всерединi корабля! Провели електрику вiд сонячних батарей i пари вiтрякiв, ближче до дальньої стiнки почали ставити три секцiї-квартирки, облаштували перед ними майданчик для зборiв i окреме примiщення для кухнi.
   На обiд Лариса приготувала тушкованих зайцiв - не пропадати ж здобичi браконьєрiв! А пiсля обiду Свєта повiдомила, що вже у суботу ми всi вирушимо до Києва.
   - А чому, наприклад, не до Львова? - здивувався Андрiй. - Адже Львiв ближче!
   - Ближче - не означає краще! - Вiдрiзала Свєта. - Почнемо прямо з середини. Але... одна людина повинна буде залишитися тут, щоб пiдтримувати зв'язок.
   I ми почали сперечатися, хто залишиться. Залишатися, зрозумiло, не хотiлося нiкому. В остаточному пiдсумку, вирiшили тягнути жереб. Не пощастило Свiтланi.
   - Ну що ж, цей тиждень почергую я, а потiм все одно всiм доведеться.
   Стали встановлювати чергу. Менi дiсталася третiй тиждень, а Андрiю - шостий.
   - До першої вилазки у мiсто треба провести деякi роботи. - Знову заговорила Свєта, коли всi трохи заспокоїлися. - По-перше, як одягнутися, щоб не привертати уваги?
   - Цим займуся я! - Пiдняла я руку.
   - Добре. Де будемо жити?
   - Думаю, можна буде зняти квартиру десь недалеко вiд центру. - Пiдняв руку Сергiй. - Я можу цим зайнятися.
   - Нам потрiбнi будуть мiсцевi грошi.
   - Пiдемо працювати! Ляснув по колiну долонею Михайло. - Я можу хоч рiзноробочим!
   - А я можу давати уроки iноземних мов. - Велично пiдвiв голову Сергiй. - Ну i психологiчнi консультацiї, якщо треба. Але це трохи пiзнiше, коли ознайомлюся з мiсцевим менталiтетом. Н-да, менi, мабуть, знадобиться кабiнет для роботи... Цiкаво, тут приватна дiяльнiсть практикується?
   - Значить, твоя робота буде трохи пiзнiше. Спочатку треба буде походити, придивитися.
   - Iсторiю в школi викладати я не зможу - я ж мiсцеву не знаю, самiй вивчати доведеться... - Засмучено розвела руками Лариса. - Ну, тодi... я можу вести господарство в нашiй квартирi i робити соцiологiчнi опитування.
   - Лiкарем мене без мiсцевого диплома не вiзьмуть... - Задумався Андрiй. - доведеться влаштуватися санiтаром в якусь лiкарню.
   - А я буду писати! - Я схопилася i забiгала по печерi. - Звернуся в якусь редакцiю, запропоную щось зi старого. Потiм, може, i нове накрапаю. Менi обов'язково потрiбен мiй ноутбук! Там стiльки всього готового! Тут же цього нiхто не читав!
   - А я пiду до школи, викладати фiзику. - Свєта розгорнула рулон паперу i повiсила його на стiнку нового будиночка-квартирки, бiля якого ми сидiли. - Отже, ви всi завтра вночi на дроно-ранцях полетите до Києва. Приземляєтеся десь в лiсi, ховаєте ранцi i на свiтанку заходите у мiсто. Тут ви розiйдетеся: Сергiй пiдшукує i знiмає житло, Михайло шукає роботу, щоб одразу отримати якiсь грошi. Лариса шукає бiблiотеку i починає знайомитися з iсторiєю. Андрiй йде до якоїсь лiкарнi i влаштовується санiтаром, а Галина...
   - А я пiду з Андрiєм! - Знову схопилася я. - Менi ж все одно де ходити!
   - Якщо все одно, тодi вже краще з Сергiєм, квартиру краще знiмати вдвох. I ще! Ви повиннi постiйно бути на зв'язку. Знайшли квартиру - повiдомили адресу. Заробили грошi - сказали скiльки, порадилися, що купити. А зi мною зв'язок буде пiдтримувати...
   - Я! - Вигукнув Михайло. - З тобою пiдтримувати зв'язок нiкому iншому я не дозволю! - Жартома зображуючи ревнощi, Михайло пiдiйшов до Свєти i обiйняв її за плечi.
   - Ну i добре! - Потер руки Сергiй. - А що з полоненими робити? Треба б вiд них позбутися.
   - Як, зовсiм? - Михайло провiв ребром долонi по горлу.
   - Ну що ми, звiрi, чи що? Пропоную доставити їх п'яними до найближчого полiцейського вiддiлку i залишити.
   - Думаю, вони ще з ранку весь самогон вижрали i тепер навiть протверезiли. - Похитав головою Андрiй.
   - Отже, треба вигнати новий! Хтось знає, як це робити? - Сергiй обвiв усiх поглядом.
   - Я знаю! - Михайло попрямував до ракети. - От зараз i займуся...
   - Який ти в мене... на всi руки майстер! - Вже у спину Мишку сказала Свiтлана.
   До вечора ми займалися благоустроєм своїх квартир, в яких збиралися оселитися парами, вiд струмка провели водопровiд, облаштували вiдведення каналiзацiї. Було вже досить пiзно, коли ми всi розiйшлися по своїх вже нових оселях...
  * 8 *
   Прокинулася я о сьомiй ранку. Автоматичне освiтлення квартири включилося на "свiтанок". Поруч сопiв Андрiй. Я намагалася не ворушитися, щоб його не розбудити, а в душi у мене повiльно розливалося море щастя. Андрiй прокинувся, подивився на мене, очi його спалахнули блакитним вогнем i з них у мене виплеснулися новi потоки щастя.
   - Чого це ти так посмiхаєшся? - Пiдвiвшись на лiктi, запитав вiн.
   - Не знаю... - Повiльно вiдповiла я, i мене просто захопило новою порцiєю цього безмежного щастя, в якому я плавала, ледь утримуючись свiдомiстю на поверхнi.
   Обличчя Андрiя теж почало розпливатися в блаженнiй усмiшцi. Вiн взяв мене за руку i море перетворилося на океан щастя, поглинувши нас обох повнiстю. Таких почуттiв я в життi нiколи не вiдчувала, мене разом з Андрiєм потягнуло чи то на дно, чи то в центр цього неосяжного, безмежного блаженства... Здавалося, нiчого бiльш сильного iснувати просто не могло!.. Але щойно Андрiй притулився до мене, вiдчуття щастя виросло ще разiв у сто!!! Тепер це була безлiч океанiв, цiлий всесвiт щастя! Здавалося, ми вже досягли межi, але це... Далi аналiзувати я вже нiчого не могла i повнiстю потонула, розчинилася, розпалася на молекули у цьому щасливому блаженствi...
   Отямилися ми, коли почули за стiною гучний крик Лариси:
   - Гей, сонi! Вставайте! Їсти подано!
   Весь день ми готувалися до вилазки. Я переглядала мiсцевi телепрограми i вибирала для нас одяг так, щоб його можна було зробити, злегка змiнивши наш. Мишко спорудив якийсь дивний апарат i гнав самогон - не тiльки для бандитiв, а й так, про всяк випадок. Андрiй допомагав Свєтi облаштувати кабiну спостереження i зв'язку в печерному залi, виносячи все необхiдне з корабля i встановлюючи там, де Свєта вважала за потрiбне. Час вiд часу до нього на допомогу приходив Михайло. Сергiй i Лариса обговорювали стратегiї соцiологiчних опитувань i разом готували їжу. Бандити сидiли пiд замком, в темрявi, отримуючи вiд нас лише наїдки та компот.
   Коли стемнiло, Андрiй, Сергiй та Михайло, напоївши попередньо Миколу, Яся та Валерчика, потягли напiвмертвi їх тiла до найближчого села, що розташовувалося бiля пiднiжжя гiр. За ними полетiла парочка дронiв, передаючи нам на екран картинку цiєї епопеї.
   Ось ми бачимо, як на дроно-ранцях летять Сергiй з пристебнутим до нього Ясем, Михайло з Валерчиком i Андрiй з Миколою. Нiчого не розумiючий Ясь кричить якiсь соромiцькi пiснi i розмахує руками. Байдужий Валерчик десь загубив свiй бриль i звисає з Мишка безформним лантухом. Сплячий на льоту Микола, час вiд часу смикається, прокидаючись, кричить: "Нi фiга собi!", i знову провалюється у сон.
   Ось вдалинi показалися вогнi поселення. Хлопцi приземлилися, не долiтаючи до них, а дрони полетiли далi. Ось дрони послали карту селища зi знайденою ними полiцейською дiльницею. Ось по вулицi селища, що вже засинає, рухаються три пари п'яних людей...
   Дотягнувши бандитiв до будiвлi з вивiскою "ПОЛIЦIЯ", хлопцi обережно поклали їх на ганок, постукали у дверi i сховалися за рогом.
   Вийшов полiцейський, побачив трiйку алкашiв на ганку i зник за дверима. Через кiлька хвилин вийшли вже двоє, попинали знайдених ногами, перевiряючи чи вони живi, i втягли до примiщення. Завислий над пiдвiконням вiдкритого вiкна, дрон показав, як полiцейськi поливали бандитiв водою, намагаючись привести їх до тями, як тi щось намагалися розповiсти про iнопланетян з величезними очима i шишками замiсть вух, якi перенесли їх по повiтрю сюди...
   Поки хлопцi поверталися до табору, ми зiбрали п'ять рюкзакiв: змiнний одяг, батарейки, заряднi пристрої, надувнi спальники, ноутбуки i запас їжi на двi доби. Пiсля повторного iнструктажу i короткого прощання ми, рiвно о двадцять четвертiй годинi вилетiли на пiвнiчний схiд, до Києва.
   О четвертiй годинi ранку, в четвер тринадцятого червня, приземлившись у Голосiївському лiсi, ми заховали пiд розлогим деревом свої ранцi i незабаром увiйшли в мiсто.
  * 9 *
   Спочатку ми з Сергiєм йшли пiшки, до центру було далеко, старих будiвель майже не було, тому мiсцевiсть була невпiзнанною. З шостої години ранку по мiсту поїхали трамваї i електробуси. Звичних для нас автобусiв з бензиновими або газовими двигунами не зустрiчалося. Приватних автомобiлiв на бензинi теж не було, проте з'явилося безлiч веломобiльчикiв, що злегка нагадували iндiйськi велорикшi, але повнiстю закритi й акуратнi, з обтiчним дизайном корпусу. Основна маса городян користувалася саме ними. Всi, хто траплявся нам по дорозi, розмовляли виключно українською.
   - Дивно, нiякого суржику, нiяких русизмiв... - Здивувалася я.
   - Напевно, тут Україна не пiддалася росiйському впливу. - Припустив Сергiй.
   - Тобто, вона могла з самого початку розвиватися, як Україна? А як же Соцiалiстична революцiя з усiма витiкаючими наслiдками?
   - А може, тут її взагалi не було! Тунгуський метеорит упав 1908 року, до революцiї було аж дев'ять рокiв, iсторiя могла до неї просто не дiйти.
   Заскочивши в один з електробусiв, ми проїхали пару зупинок "зайцями", поки пильний водiй не попросив нас або заплатити, або вийти. Так, з пересадками i перебiжками, питаючи у перехожих, скiльки коштує оренда квартири в їхньому районi, ми дiсталися до Оболонi. Це за нашим навiгатором до Оболонi. Мiсцевий спальний район, забудований п'яти i семиповерхiвками, розташований у пiвнiчнiй частинi Києва на правому березi Днiпра, називався "Хорiв". Якщо ранiше нам називали цiни вiд десяти до п'ятнадцяти тисяч гривень в рiк за трикiмнатну квартиру, то тут така ж квартира коштувала вiд семи до дев'яти тисяч гривень на рiк.
   - Цiкаво, це багато чи нi? - Запитала я.
   - Важко сказати, цiни тут зовсiм iншi. Треба б дiзнатися, якi у людей зарплати. - I Сергiй зателефонував Ларисi. - Ларисо! Можеш провести коротке соцопитування? Нам потрiбно знати середнi зарплати, щоб зорiєнтуватися за цiнами.... Добре чекаємо.
   - А що тут чекати? Все одно квартира потрiбна! - Я рiшуче зупинила стареньку, яка кудись дрiботiла. - Вибачте будь ласка. - Почала я українською. - Ми приїжджi, мiста не знаємо. Не пiдкажете, як дiзнатися, де здаються квартири? Нам би мiсяцi на три...
   - Ви удвох жити збираєтеся? - Кинула на нас оцiнюючий погляд старенька.
   - Нi, нас п'ятеро, нам би трикiмнатну...
   - Шкода, я б вам кiмнату запропонувала... Тодi вам треба до тумби. Он, бачите, бiля кожного перехрестя стоять тумби з оголошеннями? Там i шукайте.
   Подякувавши бабусi, ми поспiшили до найближчої тумби. Вся вона була обклеєна рiзними афiшами i оголошеннями. Записавши на мобiлку кiлька адрес, ми вирушили за першою з них, розглядаючи назви вулиць на стовпах- вказiвниках.
   - Я такi стовпи-вказiвники бачила в Одесi. - Вiдзначила я. - Але там вони тiльки в центрi встановлено, а тут - по всьому мiсту. Дуже зручно.
   Ми вже пiднiмалися сходами на третiй поверх семиповерхового будинку, коли на зв'язок вийшла Лариса:
   - Блiц-опитування показало, що середня зарплата у громадян без вищої освiти становить вiд 18 до 20 тисяч гривень на рiк, а з вищою освiтою - вiд 22 до 26 тисяч на рiк. До речi, знаєте, як тут називаються копiйки? Грошi! Гривнi i грошi! Не плутайте!
   Ми зупинилися бiля вiкна на сходовому майданчику.
   - Давай-но, порахуємо, якi тут зарплати на мiсяць. - Сергiй включив на мобiлцi калькулятор. - У робочих вiд 18 до 20 тисяч, в середньому виходить 19 за рiк. В мiсяць - приблизно 1580 гривень. У iнтелiгенцiї... - 2 тисячi.
   - Якщо взяти квартиру за 8 тисяч на рiк на три мiсяцi... це всього 2 тисячi! Тобто, одна мiсячна зарплата iнтелiгента. - Пiдрахувала я вартiсть квартири.
   - Як там у Михайла та Андрiя? Знайшли вони роботу? - Сергiй знову став набирати номер на мобiлцi.
   Виявилося, що Мишко влаштувався теслею у приватну майстерню. Причому, показавши своє вмiння, одразу ж отримав замовлення на пiвтори тисячi гривень.
   - А за скiльки часу ти з цим замовленням впораєшся? - Запитав Сергiй.
   - Тижнiв за два. Але я спробую попросити аванс! Як тiльки домовлюся, передзвоню. А поки - вiдбiй. Менi працювати треба.
   Андрiй влаштувався помiчником санiтара - там винести судно, там помити, там перенести - зi щоденною оплатою вiд шiстдесяти до дев'яноста гривень на день, в залежностi вiд завантаженостi.
   - Не дуже й великi грошi, проте кожен день! - Радiв вiн.
   - Отже, ти i купиш нам продукти! - Вiдразу ж розпорядилася я. - Що вважатимеш за потрiбне. Адресу до вечора дiзнаєшся. Бувай, я тебе люблю!
   Квартира, яку ми знайшли, цiлком нам пiдiйшла. Три окремi кiмнати, кухня, ванна, туалет, коридор, два балкони. Господиня, жiнка рокiв п'ятдесяти, що вийшла до нас iз сусiдньої квартири, погодилася прийняти оплату по частинах: тисячу через тиждень i тисячу через мiсяць.
   - Тiльки у мене меблiв майже нiяких немає. Всього один диван, одне лiжко, стiл i двi табуретки. Все iнше вам самим доведеться... Ой, ще на кухнi скриня з посудом! Для початку зiйде?
   - А швабра i вiдро у вас знайдуться? - Запитала я, проводячи пальцем по товстому шару пилюки на стiльницi.
   - Можу поки свою позичити. Але тiльки до ранку! Вранцi я збираюся прибирати...
   - Давайте до ранку! - Погодилася я.
   Поки ми з Сергiєм вимили двi кiмнати, до квартири дiсталася Лариса. Перекусивши зi своїх запасiв, ми до вечора привели все помешкання у повний порядок. Лариса займалася кухнею: поставила стiл i табуретки, розiбралася з посудом - в скринi виявилося двi каструлi, двi сковорiдки, електрочайник, з десяток тарiлок i вiсiм чашок, ножi, ложки, виделки - а що ще треба? Скриню вона застелила своїм светром i вийшло сидiння на двох. Плита в кухнi виявилася електричною.
   До восьмої години в квартиру ввалився Андрiй, навантажений паперовими пакетами з провiзiєю.
   - Тут картопля, буряк, морква, капуста, цибуля... - Почав вiн вивантажувати свою здобич на стiл. - Ще палка ковбаси, молоко, олiя... I ось, здача! - Андрiй урочисто розгорнув мою руку долонею догори i висипав на неї кiлька купюр i дрiб"язок. - Рiвно сiм гривень шiстдесят три гроша! А проїзд тут коштує 2 грошi на будь-якому мiському транспортi!
   Коли по квартирi почав розноситися апетитний аромат смаженої картоплi, яку Лариса присмачила нашими приправами, у дверi подзвонили.
   - Вибачте. - Всунула цiкавого носа до нас у квартиру господиня. - У вас, випадково, швабра не звiльнилася? Я там молоко розлила... Ой, як у вас тут чисто! А як пахне!!!
   - По запаху я вас i знайшов! - Вiдсунув її в сторону Мишко. - Зголоднiв - бика би з'їв!
   - Тодi прошу всiх за стiл! - Покликала Лариса.
   - Ось вам i швабра, i вiдро, i ганчiрки! - Повернула я прибиральнi iнструменти господинi, яка подалася було за всiма на кухню. - Дуже дякую! - I я закрила за нею дверi.
   Мишко сiв на пiдвiконнi, ми з Андрiєм - на скринi, а Ларисi i Сергiю дiсталися табуретки. Пiд час вечерi Лариса розповiла те, про що дiзналася в бiблiотецi.
  * 10 *
   Найбiльшою i найважливiшою подiєю двадцятого столiття на Теслi - мiсцевi називають свою планету Землею - була Тунгуська Катастрофа. Невеликий, за планетарними мiрками, вибух у районi Пiдкам'яної Тунгуски, що стався 30 липня 1908, спричинив за собою дивнi i страшнi подiї. Науково-дослiднi реконструкцiї тих далеких подiй малювали наступну картину.
   Спочатку, повалилися дерева в радiусi сiмдесяти кiлометрiв вiд епiцентру, а вже через кiлька секунд Земля збiльшила швидкiсть обертання навколо своєї осi в тисячi разiв. Доба, як така, перестала iснувати. Нi Сонця, нi Мiсяця, нi зiрок на небi не було видно, планета опинилася нiби у коконi iз мороку сiрого туману. Це тривало кiлька дiб, якщо вiрити механiчним годинникам, якi працювали в обсерваторiях, фiзичних iнститутах i у допитливих годинникарiв. У цi кiлька дiб зникло електромагнiтне поле Землi, багато людей загинули вiд гiпертонiчних кризiв, iнсультiв i чогось незрозумiлого, названого "тунгуска". Багатьох згубили цунамi, урагани, виверження i землетруси, якi розпочалися раптом й стрясали Землю близько мiсяця. Було зруйновано безлiч мiст, постраждала iнфраструктура всiх країн, стався падiж худоби, птахи встеляли своїми тiлами землю...
   Через два тижнi стало помiтно уповiльнення швидкостi обертання Землi. Сонце i Мiсяць спочатку нiби бiгали один за одним навздогiн, потiм доба стала тривати близько години. Зростання тривалостi доби розтяглося приблизно на мiсяць. За астрономiчними мiрками це було майже миттєве гальмування, в результатi якого тривалiсть доби досягла 25 годин i зберiгається у такому виглядi до теперiшнього часу. У мiру гальмування в пiвнiчнiй пiвкулi стало холоднiшати i пiшов снiг, а в пiвденнiй, навпаки, знову почалося лiто. За положенням зiрок астрономи Англiї визначили, що Земля перенеслася з липня у сiчень.
   Населення Землi-Тесли, яке вижило, повiльно приходило до тями. В умовах розрухи i голоду, коли Росiйська Iмперiя розсипалася на безлiч країн, цар Микола Романов вiдмовився вiд трону i передав правлiння в 1909 роцi Тимчасовому Уряду Росiї на чолi з графом Вiтте, тодiшнiм головою комiтету фiнансiв.
   Україна, Польща, Фiнляндiя, Бiлорусь i всi iншi народностi, що входили до Трагедiї до складу Росiйської Iмперiї, утворили свої незалежнi держави.
   Проiснувавши близько пiвтора року, Тимчасовий Уряд Росiї пiдготував все необхiдне для створення i проголошення 23 жовтня 1909 року Росiйської Демократичної Президентсько-Парламентської Республiки. З вiдомих з нашої iсторiї громадських i полiтичних дiячiв до першого уряду ввiйшли колишнiй мiнiстр внутрiшнiх справ Булигiн, фiлософ-народник Плеханов, член Державної думи Родзянко, засновник i голова Всеросiйського нацiонального союзу Рухлов, член РСДРП Троцький-Бронштейн i Керенський. Столипiн тут не був убитий 1911 року анархiстом Багряним, а став першим Президентом Росiї. Ульянов-Ленiн мiсцевiй великiй iсторiї не вiдомий.
   Дiти царя Олексiй i Анастасiя не пережили Трагедiї i загинули в першi її днi. Одна з його дочок - Ольга, у вiцi двадцяти одного року стала мiнiстром культури другого скликання.
   Нi Першої Свiтової вiйни 1914 року, нi Соцiалiстичної революцiї 1917 мiсцева iсторiя не знає. Народам, якi пережили Катастрофу, було не до того. Країни, що входили ранiше до Росiйської Iмперiї i якi отримали незалежнiсть мирним способом, стали розвиватися своїм шляхом.
   Так, Україна, об'єднавши пiсля Катастрофи всi свої землi, подiлила Карпати з Румунiєю i Чехiєю. Нам пощастило, що ми приземлилися на українськiй територiї. Президентом Української Демократичної Республiки став Павло Скоропадський (видатний полiтичний дiяч України). В Українську Раду увiйшли Володимир Вернадський (учений, фiлософ; став мiнiстром науки), Богдан Кiстякiвський (правознавець, фiлософ, соцiолог, який розробив основнi положення правової держави), Симон Петлюра (лiтературний критик, публiцист, полiтичний i громадський дiяч), Володимир Винниченко (письменник i полiтичний дiяч). Головою Української Ради, як i у нас, був обраний Михайло Грушевський, але не в 1917, а в 1910 роцi.
   Росiя не знала нi Сталiна, нi ГУЛАГа, нi репресiй. В Українi не було русифiкацiї. Всi країни свiту поступово i мирно перейшли на демократичнi рейки. Монархiя збереглася лише в Японськiй та Китайськiй iмперiях, в Iндiйському Раджастанi i в Корейсько-В'єтнамському Королiвствi. Невеликi монархiчнi племена продовжували iснувати в Африцi. Англiя втратила всi свої колонiї. Австралiя стала Демократичними Штатами Австралiї.
   У 1912 роцi Нiкола Тесла, опублiкувавши своє "Останнє Зiзнання", вкоротив собi вiку, взявши до рук оголенi дроти. З цього "Зiзнання" весь свiт дiзнався, що Тунгуська Катастрофа була результатом його невдалого експерименту. Швидке прискорення обертання Землi i сiрий туман навколо неї виявилися видимими i вiдчутними проявами перенесення Землi на протилежну сторону по орбiтi навколо Сонця. Ось чому одразу за липнем 1908 року настав сiчень. Наприкiнцi "Зiзнання" Тесла закликав всiх вчених свiту бiльш вiдповiдально ставитися до своїх експериментiв.
   1914 року було створено Всесвiтню Раду Науки i Винаходiв (ВРНВ). Усiм було заборонено здiйснювати будь-якi експерименти, не звернувшись попередньо до цiєї Ради за дозволом. Видатнi фахiвцi з усього свiту прогнозували можливi наслiдки винаходiв для Землi, до аналiзу пiдключали навiть фантастiв. I тiльки, якщо нiякої загрози нi вченi, нi фантасти передбачити не могли, винахiд дозволялося впроваджувати у життя. Весь свiт, наляканий Тунгуської Катастрофою, що викликала перенесення Землi, глобальнi катастрофи i загибель тисяч людей i тварин, беззаперечно пiдкорявся рiшенням Ради.
   В умовах жорсткого контролю над винаходами i аналiзу їх можливих наслiдкiв, на Землi-Теслi не дiйшли нi до атомних бомб, нi до космiчних подорожей, нi до генетичних модифiкацiй нi до багатьох iнших наших винаходiв. Такої науково-технiчної революцiї ХХ столiття, як у нас, у них не було. Наука i суспiльство розвивалися у тому ж темпi, що i в ХIХ сторiччi - повiльно i обережно.
   Проте, у них була своя Свiтова Вiйна, але не 1939, а 1964 року, i почав її сорокарiчний Президент Нiмеччини Отто Гiтлер, син уже сiмдесяти п'ятирiчного прем'єр-мiнiстра Нiмеччини другого скликання Адольфа Гiтлера.
   Спочатку вiн об'єднав в одну державу всi нiмецькомовнi країни, потiм його апетити розширилися на Захiдну Європу, а з 1966 року вiн вирушив на Схiд, створюючи так звану Велику Нiмецьку Iмперiю. Польща, Чехiя, Словаччина, Бiлорусь, Україна, Румунсько-Молдавська Республiка, велика частина Росiї i всi Кавказькi Демократичнi Республiки були завойованi єдиним нiмецькомовним вiйськом.
   Американськi Штати вели вiйну з Японською Iмперiєю, яка захопила на той час весь Далекий Схiд Росiї та дрiбнi Азiатськi республiки. Iндiйський Раджастан висував територiальнi претензiї Монголiї i Пакистану. Роздiлити з ним Монголiю хотiла i Китайська Iмперiя. В Африцi йшли територiальнi вiйни мiж новими країнами-племенами.
   Як вiдомо, великi iмперiї довго не живуть. Партизанськi i пiдпiльнi рухи розривали Велику Нiмецьку Iмперiю зсередини, i до 1970 року весь свiт знову роздiлився на колишнi країни з майже незмiнними кордонами. Правда, Курили i Камчатка назавжди залишилися японськими. Нагадуванням про вiйну в багатьох мiстах, як пам'ятники, збереглися великi iсторичнi будiвлi, якi зазнали бомбардувань. Недалеко вiд нашої квартири прямо над Днiпром розкинулись якiсь величнi руїни.
   Пiсля Свiтової Вiйни Всесвiтня Рада Науки i Винаходiв додала до своєї назви ще одне слово i стала називатися Всесвiтня Рада Миру, Науки i Винаходiв (ВРМНВ). Великих воєн пiсля 1970 року на Землi-Теслi бiльше не вiдбувалося. Планета жила у мирi ось уже сорок дев'ять рокiв.
   Пiсля пiдпiльно-партизанських рухiв у населення всiх країн залишилося багато зброї. З 1980 року у всьому свiтi почастiшали випадки збройних нападiв, агресiї i мародерства. У цих умовах ВРМНВ вирiшила дозволити громадянам захищатися самостiйно. З 1983 року в усьому свiтi повнолiтнiм громадянам дозволили носити зброю i вона вийшла з пiдпiлля. Незважаючи на загальне озброєння, випадкiв насильства стало значно менше. Таких злочинцiв, якi трапилися нам у Карпатах, нараховувалися одиницi на країну.
   Перехiд у ХХI столiття ознаменувався бiльш широким розвитком електричних технологiй. Електрика завоювала першi позицiї i в побутi, i в транспортi, i у виробництвi. Мiж мiстами снують електричнi потяги. У мiстах - електромобiлi, електробуси i трамваї. У небi лiтають невеликi електролiтаки i дирижаблi з електродвигунами. Заводи i фабрики працюють на електрицi, опалення та охолодження примiщень здiйснюється за допомогою електрики, приготування їжi - теж. Видобуток нафти, вугiлля i газу, у порiвняннi з нами, ледве сягає 20 вiдсоткiв.
  * 11 *
   Вже за пiвнiч ми розiйшлися спати. Нам з Андрiєм дiстався диван, Сергiю з Ларисою - лiжко, а Михайло вмостився на надутому спальнику.
   О сьомiй ранку нас розбудила Лариса.
   - Усiм пiдйом! - Командувала вона, голосно б'ючи ложкою по кришцi каструлi. - На роботу! На роботу!
   На роботу потрiбно було Мишку i Андрiю, тому ми пустили їх "до зручностей" першими. Поки всi приводили себе в порядок, Мiша вiдзвiтував Свєтi про нашi досягнення i переслав аудiозапис розповiдi Лариси. Я видала робiтничкам по двi з половиною гривнi на проїзд i перекус, а решту вiдклала на необхiднi покупки.
   - Ав-ва! Я ж аванс отримав! Цiлих триста гривень! - Мишко вийняв з кишенi пом'яту пачку грошей. - Все десятками!
   Я взяла купюру в руки: на нiй було зображено надзвичайно красиву будiвлю.
   - Певно, пам'ятка якась...
   - От i чудово! Отже, купимо меблi! - Одразу ж згребла грошi Лариса.
   Нагодувавши всiх снiданком, Лариса сунула до кишень працiвникам по пакету з бутербродами i виставила їх за дверi.
   - А ми пiдемо гуляти! - Розпорядилася вона. - Завдання таке: йдемо, дивимося, аналiзуємо, робимо припущення, обговорюємо, приходимо до висновкiв. Попутно шукаємо роботу i меблi.
   - А я вiзьму пару оповiдань. - Полiзла я за роздрукованими ще в печерi аркушами. - Раптом редакцiя попадеться...
   Щойно Михайло поїхав до пiвденної частини Києва - району "Щек", а Андрiй - на схiд, на "Либiдь", ми всi троє - Сергiй, я i Лариса, вирушили на пiшу прогулянку.
   - Цiкаво, а чому райони Києва так називаються, адже деякi нашi назви iснували ще до Тунгуски? - Риторично запитала я.
   - Я думаю, що коли Україна стала незалежною, вона все перейменовувала на свiй лад. - Припустила Лариса.
   - А може, новi райони називали не за назвами поселень, якi були тут ранiше, а так, як вирiшувала Рада? - Додав Сергiй. - О! Дивiться, тумба! Давайте почитаємо оголошення!
   Ми трохи почитали i дiзналися, що на тумбу можна вивiшувати i пропозицiї про послуги: пошиття та ремонт одягу, манiкюр, стрижки, допомога у навчаннi, наймання або здача в оренду житла, складських або виробничих примiщень, прокат вело i електромашин i так далi.
   - Завтра я вивiшу тут оголошення про викладання iноземних мов. - Одразу ж вирiшив Сергiй.
   - Дивiться, меблевий магазин! - Вигукнула Лариса i потягла нас на протилежний бiк вулицi.
   Менi тягатися за ними по магазинах було не цiкаво, тому, помучившись хвилин з двадцять i погодившись з їх вибором, я вiдпросилася на самостiйну прогулянку.
   Тепер мене нiхто не вiдволiкав вiд спостережень. Виявилося, що жителi України, або принаймнi Києва, дуже привiтнi i ввiчливi люди. Нi русизмiв, нi мату, нi навiть просто грубих слiв нi на вулицях, нi в транспортi, нi в кафешках чутно не було. Зате вражало розмаїття фасонiв одягу. Мабуть, в умовах обмеженого технiчного прогресу рацiоналiзаторськi потреби перекинулися у сферу моди. Проходячи повз вiтрини, я вiдзначала, що у теслян були холодильники, кондицiонери, пилососи, пiдлогонатирачi, пральнi машини, телевiзори, магнiтофони, програвачi, рiзнi освiтлювальнi i обiгрiвальнi прилади, друкарськi машинки. I все на електрицi. Комп'ютерiв, мобiлок, смартфонiв, айфонiв i тому подiбного не було. Через кожнi тридцять-сорок метрiв траплялися телефоннi будки, отже, телефон вони винайшли. Метро у цьому Києвi не побудували, замiсть нього було кiлька надземних мостiв-дорiг, що спиралися на висотнi 15-поверховi будiвлi.
   Пiднявшись лiфтом на дах однiєї з висоток, я опинилася у мiнi-скверi: прямо на даху були розбитi газони, росли квiти i кущi, стояли лавочки пiд дахами сонячних батарей. Поспостерiгавши деякий час, як люди входять у електропоїзди, що пiд"їжджали через кожнi три хвилини, я теж зважилася на поїздку. Проїхавши пару зупинок, я вийшла на Хрещатику.
   Мiсцевий Хрещатик на наш був зовсiм не схожий. По обидва боки вулицi стояли трьох-чотирьох поверховi гарнi, величнi й урочистi палаци: Палац Правосуддя, Палац Науки, Палац Пошти, Палац Моди, Палац Кiно, Палац Iсторiї, Палац Лiтератури... Не дивлячись на суботу, всi вони працювали. Я вирiшила зазирнути до одного з них.
   Палац Лiтератури виявився i друкарнею, i бiблiотекою, i мiсцем проведення лiтературних заходiв, i лiтературним театром, i мiсцем зустрiчей, i мiсцем консультативних урокiв для письменникiв-початкiвцiв. Обiйшовши по боковiй галереї першого поверху великий зал для глядачiв, я потрапила в розташовану за ним бiблiотеку. Як не дивно, людей у бiблiотецi було бiльш нiж достатньо - не розбещенi комп'ютером, вони знаходили задоволення в читаннi книг, хоча i кiно, i телебачення у них були. Величезний зал бiблiотеки, стеля якого спиралася на безлiч колон, простягався углиб метрiв на сто, а в ширину мав близько п'ятдесяти. За бiчними стiнами залу розташовувалися зали поменше - для зустрiчей любителiв книги по рiзних жанрах.
   На другому поверсi розташовувалися редакцiї кiлькох газет i книжковi видавництва. Знайшовши "РЕДАКЦIЮ ВIДДIЛУ ФАНТАСТИКИ", я обережно зазирнула в дверi.
   - Ви до кого? - Одразу ж пiдняв вiд столу голову молодий чоловiк в окулярах, один з десятка таких само, що сидiли за столами по всьому залу.
   - Не знаю... Я ось тут написала... - Покопирсавшись у сумцi, я вийняла пачку роздрукованих аркушiв.
   - До якого виду фантастики вiдносяться вашi твори?
   - Та до рiзних.
   - Тодi вам треба пройти до головного редактора. - Хлопець вказав у лiвий дальнiй кут. - Вiн займається розподiлом за видами.
   Головний редактор спокiйно прийняв у мене все, що я йому дала, акуратно занiс всi назви в спецiальну книгу, попросив мене розписатися навпроти кожної i сказав, що за вiдповiддю я можу прийти вже через три днi.
   - А ви що, за три дня встигнете все прочитати? - Здивувалася я.
   - А я i не буду читати. - Вiдповiв той. - Я розподiлю всi вашi оповiдання по одному мiж вiльними спiвробiтниками, а вони i будуть оцiнювати. Якщо щось пiдiйде, ми обов'язково надрукуємо. А якщо нi, можемо направити вас на курси письменникiв.
   - Дякую! - Сказала я i вийшла з редакцiї.
   На третьому поверсi були друкарнi. Електричнi друкарськi верстати працювали з тихим дзижчанням. В одному залi друкувалися газети, в iншому - журнали, там - книги... Тут менi було не цiкаво i я поспiшила на вулицю, прихопивши з собою парочку газет, що лежали на пiдвiконнi.
   Вийшовши з Палацу Лiтератури, я почала розгублено озиратися, не знаючи, куди податися далi.
   - Вас куди-небудь пiдвезти? - Виглянув з електромобiля водiй.
   - Я б хотiла до Днiпра...
   - То сiдайте, будь ласка! Я вас вiдвезу, куди захочете! - Водiй вискочив i галантно вiдчинив передi мною дверцята. - Якiй температурi ви надаєте перевагу?
   - Градусiв дев'ятнадцять-двадцять. - Розгублено промовила я, сiдаючи на сидiння, схоже на диван. - А можна поїхати до руїн великої будiвлi на березi? Я бачила десь бiля Хорiва.
   - Ви не мiсцева? Туристка? - Пiдтримував розмову водiй, включаючи кондицiонер.
   Я кивнула.
   - Цi руїни - пам'ятник подiям Свiтової вiйни. Ранiше там розташовувався Палац Театру, побудований 1957 року. У шести залах для глядачiв могли одночасно грати i драму, i оперету, i короткi комедiйнi постановки, i мiмiчнi, i балетнi, i вистави експериментальних студiй... Наш Палац Театру був вiдомий у всьому свiтi! За честь грати в ньому боролися найвiдомiшi артисти! Тепер, звичайно, теж непоганий, але той...
   Зовсiм непомiтно ми переїхали на правий берег Днiпра i незабаром зупинилися бiля величних руїн. "А раптом у мене не вистачить грошей?!" - пробiгла сторожка думка - "Я ж взяла всього шiстдесят грошiв..."
   - Скiльки з мене? - Намагаючись бути спокiйною, запитала я.
   - Як завжди, чотири гроша. - Вiдповiв водiй. - Весь громадський транспорт стоїть два гроша, а iндивiдуальний - по чотири. Ви що, з iншої країни? З якої?
   Я вирiшила вiдправити себе якнайдалi, тому сказала, що з Бразилiї.
   - А ви дуже добре говорите українською!
   - У мене бабуся була українкою. - Вiдповiла я. - А ось цей проїзд, вiн що, вiд вiдстанi не залежить?
   - Нi, не залежить. У будь-який кiнець - чотири гроша.
   - Здорово! - Вигукнула я.
   - А так у нас не кажуть. - Помiтив водiй. - У нас би сказали: "Чудово!"
   Полазивши по руїнах, я з подивом вiдзначила, що на них не було нi пилу, нi смiття. Всi стiнки, дорiжки, зруйнованi сходи i навiть не прикритi дахами пiдлоги примiщень були ретельно виметенi, пропилососенi i навiть вимитi. У величезних вазах по куточках будiвлi стояли свiжi квiти. Там, де сходовi прольоти були зруйнованi, дорогу перегороджували тоненькi золотавi ниточки-ланцюжки. Пiднявшись по вцiлiлих у правому крилi сходах на половину балкона, яка збереглася i опиралася на колони на самому верху будiвлi, я глянула вниз. Навколо зруйнованого Палацу зеленiли акуратнi газони, сходинки терасами спускалися до води, на кожному майданчику стояли лавки, прикритi навiсами сонячних батарей... "Краса!.. Лiпота!..." - зiтхнула я на повнi груди, наслiдуючи Iвана Васильовича з Булгакiвського твору.
   Тут у мене в кишенi дзвякнув мобiльник.
   - Галя, ти там часом не заблукала? - Питала Лариса. - Додому не збираєшся?
   - Збираюся. - Вiдповiла я i поспiшила вниз.
  
  * 12 *
   За тиждень ми повнiстю облаштували нашу квартиру: двi кiмнати зробили житловими, а третю - кабiнетом для занять. Правда, диван, що розкладається, на нiч перетворювався на лiжко для Михайла. Андрiй через три днi пiдшукав собi роботу ближче, тепер до його лiкарнi було всього хвилин десять ходу. Сергiй знайшов собi двох учнiв: на англiйську та нiмецьку мови. Мишко продовжував роботу над якимось немислимим рiзьбленим меблевим гарнiтуром. Лариса вела господарство, а я писала.
   Коли я через три днi повернулася до Палацу Лiтератури, виявилося, що три моїх оповiдання i одна повiсть вже вiдданi до друку.
   - Такої фантастики у нас ще не було. - Повiдомила менi дiвчина, яку призначили аналiзувати мої твори. - Абсолютно незвичне суспiльство, незрозумiлий менталiтет, та й мова... Дивнi мовнi звороти, у нас таких слiв навiть немає. I як ви їх придумали? А технiка! Польоти в космос, iншi планети... Однi тiльки цi вашi комп'ютери чого вартi!
   - Ну, нафантазувала...
   - До речi! Вам треба спуститися на перший поверх i в бухгалтерiї отримати гонорар! Називаєте жанр - "Фантастика" i своє прiзвище, вам там вже все порахували. I приносьте ще! - Крикнула вона вже менi навздогiн.
   Оповiдання в середньому потягнули по п'ятдесят гривень, а повiсть - трохи бiльше трьохсот! Всього я принесла додому 473 гривнi i 47 грошiв, i ми одразу ж заплатили аванс за квартиру.
   Через те, що всi, крiм мене, були зайнятi справою, а я писати могла i в печерi, черговiсть змiнили. Здавши до редакцiї ще кiлька творiв, в середу ввечерi я поїхала до Голосiївського лiсу, легко знайшла дроно-ранець i полетiла до Карпат...
   Прилетiла я на свiтанку i одразу ж пiшла спати, вiдмахнувшись вiд Свєти, що кинулася до мене з розпитуваннями. Її цiкавiсть я повнiстю задовольнила вже вдень, наминаючи за обидвi щоки розiгрiтi консерви.
   Наступної ночi Свєта полетiла, а я залишилася одна. Обов'язкiв у мене було мало: пiдтримувати постiйний зв'язок можна було не тiльки сидячи в печерi, але i прогулюючись по околицях. Хтось один з команди ввечерi повiдомляв про всi подiї, а також пересилав через стiльниковий зв"язок аудiо та вiдео звiти. Я старанно реєструвала їх у комп'ютерi, сортувала за темами, стежила за роботою всiх систем i писала повiсть "Планета Тесла".
   Через тиждень мене змiнила Лариса. "Вдома" диван у кiмнатi-кабiнетi тепер займав Сергiй, який залишився без пари, а Андрiй перебрався з нього на нове лiжко, разом зi мною. Вiн тепер вже не працював у лiкарнi, знайшов можливiсть допомагати студентам писати курсовi та дипломнi роботи з антропологiї. Вiльного часу у нього тепер було набагато бiльше, бо майже всi матерiали вiн брав з комп'ютера, i ми часто гуляли вдвох по найзатишнiших куточках Києва. Мишко закiнчив свiй гарнiтур i взявся за нову роботу. Грошей нам вистачало, тому Свєта працювати не пiшла. Поки мене не було, вона виконувала обов'язки мого агента - вiднесла до редакцiї ще кiлька оповiдань i забрала гонорар. Тепер вона вивчала технiчнi досягнення мiсцевих, просиджуючи по пiвдня в технiчних унiверситетах i в їх бiблiотеках.
   Черга збилася, тому пiсля Лариси в Карпати вiдправився Андрiй, який щойно закiнчив курсову роботу, бо Сергiй продовжував уроки.
   Провiвши аналiз нашої зайнятостi i пiдрахувавши фiнанси, Свiтлана запропонувала всiм згортати свої роботи i повнiстю зайнятися дослiдженнями Тесли, її iсторiї та суспiльства, її технологiй i екологiї. Грошей з друкарнi цiлком вистачало. Тiльки Сергiй поки не мiг кинути своїх двох учнiв. Мишко отримав завдання: виготовити за допомогою комп"ютера для всiх нас пристойнi мiсцевi документи, щоб ми могли подорожувати i не боятися, що нас розсекретять.
   В серединi серпня Мишко зi Свiтланою вiдправилися у геологiчну експедицiю. Заробляти на неї Мишко вирiшив спiвами пiд гiтару. Йому було цiкаво побувати в тих куточках планети, якi найбiльш постраждали пiсля Тунгуської Катастрофи. Тому в Карпати знову вирушили Андрiй i я, вже разом. Сергiй продовжував уроки та разом з Ларисою вони впритул зайнялися психолого-соцiологiчними дослiдженнями.
   В Карпатах ми займалися не тiльки рутинною роботою i любов'ю, а й фантазували з приводу катастрофи, що створила Теслу. I от якось, коли я просто кидала камiнцi на березi струмка, менi в голову прийшла несподiвана думка. Iнодi камiнчик, який я кидала в iнший, спокiйно завмирав на мiсцi, а той, по якому вiн вдарив, вiдскакував на велику вiдстань.
   "А чому ми вирiшили, що наша Земля - це оригiнал, а Тесла - копiя? А якщо наша Земля i є копiєю, яка створилася на мiсцi справжньою Землi, вiдштовхнувши її на мiсце Тесли?" Новi думки не давали менi спокою i я побiгла до Андрiя, щоб подiлитися ними. "Адже тодi стає зрозумiлим, чому технологiї теслян розвиваються повiльно, в такому ж темпi, що i до вибуху - як вони розвивалися, так i продовжують - повiльно i поступово, без всякого прискорення i технiчної революцiї... А у нас? З'явившись на мiсцi справжньої Землi, наша Земля не зазнала видимих геологiчних i клiматологiчних катаклiзмiв, але отримала ментальне прискорення - революцiї, вiйни, винаходи..."
   Виплеснувши всi цi роздуми на Андрiя, я раптом випалила:
   - Нам термiново потрiбно до Америки!
   - Навiщо?
   - У музей Тесли! Адже пiсля смертi весь його архiв зберiгається саме там. Менi потрiбно знайти документи. Можливо, такi ж самi аркушi, якi у нас знайшов Ахмутiн. Чимось вони повиннi вiдрiзнятися...
   Увечерi ми з Андрiєм навперебiй розповiли про свої пiдозри Свiтланi. У цей час вони з Мишком сидiли бiля вогнища десь у горах Африки.
   - Нiсенiтниця якась! - Вислухавши нас, вiдповiла вона.
   - Тож мене саме через нiсенiтницi з вами i вiдправили! - Вигукнула я. - Ахмутiн саме сподiвався, що я своїми нiсенiтницями допоможу зробити якесь вiдкриття!
   - Так, щось таке вiн казав... Гаразд, через тиждень-пiвтора ми приїдемо i вiдправимо вас до Америки. А поки готуйтеся.
   - Ой, а нам знадобиться допомога Сергiя, у нас з англiйською не дуже, а тим бiльше з зашифрованими документами...
   - Тодi нехай Сергiй прискориться i згортається!
  
  * 13 *
   Наступний тиждень ми з Андрiєм провели, подорожуючи по всiй Українi. У печерi нас знову змiнила Лариса. Сергiй навчав учнiв експрес-методом i збирався закiнчити до середини наступного тижня. Свiтлана з Михайлом ще не повернулися з Африки.
   Сергiй вiдпустив учнiв до п'ятницi двадцять третього серпня. У суботу повернулися Мишко i Свєта. У понедiлок нас посадили на дирижабль, який йшов на Америку. Через три днi подорожi, 29 серпня Сергiй, Андрiй та я висадилися в повiтряному порту Нью-Йорка.
   Вiдзначившись у туристичному агентствi як самостiйнi мандрiвники, ми найняли мiсцевого гiда i вирушили на екскурсiю мiстом. Таких хмарочосiв, як у нас, в тутешньому Нью-Йорку не було, максимум дванадцять-п'ятнадцять поверхiв. Тiльки кiлька величезних напiвзруйнованих пам'яток вiйни свiдчили про минуле зростаннi мiста вгору.
   Музей Нiколи Тесли розташовувався за мiстом на високому штучному пагорбi. Вiн розмiщувався у невеликiй триповерховiй будiвлi з двома високими вежами по краях. На вежах були встановленi сонце- i вiтрогенератори, а також якiсь апарати, що збирають енергiю гроз i тайфунiв. Перший i другий поверхи музею представляли собою експозицiю винаходiв Тесли, його апаратiв i iнструментiв. На третьому зберiгався архiв.
   Поблукавши хвилин двадцять по залах музею, ми попросилися попрацювати з документами.
   - Бачите. - Невпевнено почав черговий екскурсовод. - До архiвних документiв ми не дуже-то охоче пускаємо. Ви ж знаєте, до чого призвели експерименти Тесли?
   - Звичайно знаємо! - Дружно закивали ми головами.
   - Розумiєте, я письменник-фантаст. - За допомогою Сергiя почала пояснювати я. - I саме зараз я пишу фантастичне оповiдання, в якому Земля - це тiльки копiя справжньої планети, що виникла через експерименти Тесли. - Я майже не брехала, тому говорити було легко. - Але для достовiрностi менi потрiбнi деякi з його записiв. Щось таке, що могло б хоч якось зробити мої фантазiї бiльш реалiстичними...
   I нам дозволили!
   - Що шукати? - Запитали Сергiй i Андрiй, щойно ми опинилися наодинцi зi стелажами папок.
   - Щось схоже на той документ, який навiв Ахмутiна на думку про експедицiю!
   Кiлька днiв ми ходили в музей, як на роботу. Методично i планомiрно ми вивчали папку за папкою, зошит за зошитом. Добре, що всi документи були розташованi в стелажах по датах. Ми вивчали роботи Тесли, написанi пiсля 30 липня 1908 року. За чотири роки вiн написав не мало. Тут були записи англiйською i сербською, звичайнi i зашифрованi, з розрахунками i схемами, з кресленнями i малюнками. Нарештi, 3 вересня ми виявили аркушi, схожi на рукопис Ахмутiна.
   Знаючи, як їх треба розшифровувати, використовуючи програму, збережену у мобiлцi, нам вдалося розшифрувати текст досить швидко. Мої припущення виявилися вiрними!
   Виходило, що своїм експериментом Тесла дiйсно створив копiю Землi - Землю-2, яка, зайнявши мiсце Землi-1, вiдштовхнула її зi звичного мiсця. Схеми, креслення, розрахунки пiдтверджували, що саме наша Земля є копiєю. Далi йшли розрахунки i прогнози, що може статися з обома планетами пiсля катастрофи, як будуть розвиватися геологiчнi та соцiологiчнi подiї. Майже все, що припускав Тесла, збулося. Справжня Земля понеслася по орбiтi на пiвроку назад i там майже миттєво стабiлiзувалася. Копiя ж Землi отримала не космiчне, а ментальне прискорення.
   - Чому ж вiн наклав на себе руки? - Дивувався Андрiй. - Ну, копiя, ну, Катастрофа... Та все ж налагодилося!
   - Ось, дивiться! Я знайшла ще один папiрець!
   Цей папiрець був вирваний iз зошита, зiм'ятий, але потiм розправлений i вставлена до зошита на колишнє мiсце з помiткою: "Знайдено у смiттєвому кошику бiля трупа Тесли в день його смертi". Папiрець був зашифрований i його дешифруванням, мабуть, нiхто не займався. Розшифрувавши його ми отримали такий текст:
   "Все було б прекрасно, i нашi двi Землi могли б iснувати паралельно, якби не прискорений технiчний прогрес, який я припускаю на копiї Землi. Всесвiт, який прагне стабiльностi, налаштує менталiтет людей Землi-2 на самознищення. Весь їх прогрес буде вести саме до знищення планети, яка так несподiвано виникла. Але, вийшовши в космос i винайшовши надпотужну зброю, люди з Копiї можуть прилетiти до нас i своїми технiчними досягненнями дати поштовх до знищення всього живого i тут. Ось це i буде справжньою катастрофою. Ось в цьому я i звинувачую себе особливо сильно. Цього я пережити не можу".
   Сфотографувавши документ, ми того ж дня вiдправилися назад, до Києва.
  
  * 14 *
   Було вирiшено готуватися до повернення на Землю, тим бiльше, що наш тримiсячний термiн на Теслi (чи Землi?) вже добiгав кiнця. Я вiднесла до редакцiї останнє оповiдання, в якому розповiдала про справжнi наслiдки Тунгуської Катастрофи. Копiю цiєї розповiдi я направила у Всесвiтнiй Союз Миру, Науки i Винаходiв для аналiзу можливої ситуацiї. Не чекаючи гонорару, 7 вересня ми здали господинi квартиру.
   - Ой, а меблi? А фiранки? А лiжка? Ви що, все менi залишаєте? - Кудкудикала вона, бiгаючи за нами по кiмнатах.
   - Ну, ми розповiмо про вашу гостиннiсть своїм друзям i будемо рекомендувати їм зупинятися тiльки у вас! - Сказав їй Сергiй.
   - Як же я дiзнаюся, що це саме вашi?
   - А ми будемо заздалегiдь, приблизно за тиждень дзвонити. Сподiваюся, цiни для наших ви пiднiмати не будете?
   - Ну звичайно! Ви ж менi таку обстановку зробили - сама б жила!
   Домовившись, що "нашi" будуть говорити, що вони вiд Сергiя, ми вiддали ключi i суботнiм вечором вирушили за мiсто. Вже у темрявi, надiвши дроно-ранцi, ми полетiли до Карпат.
   Пiдготовка до старту зайняла три днi. Майже все обладнання, розташоване в печерi, ми залишили для наступних експедицiй. В нiч з 11 на 12 вересня Мишко вивiв наш корабель на те саме мiсце, де ми приземлилися. Вертикальний старт, вiдстрiл останньої ступенi - i ми полетiли назустрiч нашiй планетi. На орбiтi Тесли тепер теж з'явилося космiчне смiття. От здивуються першi космонавти, коли повз їх iлюмiнатори пропливе щось, явно штучного походження! Хоча, до космосу їм ще рокiв шiстдесят. За цей час ми можемо вже вступити з ними в активний контакт.
   Трохи бiльше пiвтора мiсяця польоту пролетiли в обговореннях i суперечках про майбутнi контакти, про гiпотезу, що саме ми є результатом копiювання Землi, про популярнiсть, яка звалиться на нас пiсля приземлення...
   Але все сталося зовсiм не так. Приземлившись в Олешкiвських Пiсках - найбiльшiй пустелi Європи, розташованiй в Українi неподалiк вiд Херсона, ми з подивом виявили, що нас зустрiчає дуже скромна делегацiя - всього чоловiк вiсiм на чолi з Романом Ахмутiним. На мiсцевому календарi було 27 липня, третє наше лiто за цей рiк. Нас одразу ж посадили в автобус i повезли на базу "Смерека". Яким чином туди через три дня доставили наш корабель, я не знаю.
   Приблизно тиждень ми звiтували про полiт i приходили до тями. У газетах i на телебаченнi промайнула стаття про те, що вiдомий мiльярдер Роман Ахмутiн вiдправляв на орбiту Землi кiлька команд, якi змонтувала для нього приватний космiчний готель на чотирьох пасажирiв i трьох чоловiк обслуговуючого персоналу. Надалi планувалося добудовувати секцiї готелю. Поки велися будiвельнi роботи, проект був засекречений i тiльки тепер, коли все запрацювало, вiн вирiшив про це повiдомити.
   Як не дивно, за цi пiвроку Ахмутiн дiйсно побудував такий готель, назвавши його "Ромаяна" - на честь себе i своєї дружини Яни, але й у спiвзвуччi з давньоiндiйським епосом. Наше повернення з експедицiї було обставлено як звичайне повернення монтажникiв, якi закiнчили свою роботу. Через тиждень у туристичних агентствах з'явилося оголошення про перший тижневий тур на навколоземну орбiту.
   Прочитавши передсмертну записку Нiколи Тесли, Ахмутiн вирiшив не квапити подiї. Вiн майже одразу надрукував моє оповiдання "Планета Тесла" i оголосив конкурс для всiх любителiв фантастики на самий неймовiрний прогноз можливих наслiдкiв контакту землян i теслян, призначивши премiю переможцю в мiльйон доларiв. За допомогою цього конкурсу вiн хотiв передбачити всi можливi помилки, якi можуть призвести до загибелi планети. Наступна, бiльш тривала експедицiя до Теслi планувалася приблизно через рiк.
   Взявши зi всiх нас "пiдписку про нерозголошення", виплативши нам, як i обiцяв, по два мiльйони, Ахмутiн вiдпустив нас по домiвках. До батькiв пiд Одесу ми поїхали разом з Андрiєм.
   - Мамо, тату, привiт! - Зателефонувала я ще з дороги. - Я їду додому, але не одна. Познайомлю вас зi своїм майбутнiм чоловiком.
   - Ти що, якогось тибетця знайшла?! - Мало не зомлiла мама.
   - Нi, це наш! Його звати Андрiй.
   - А чи не занадто ти поспiшаєш? - Запитав тато.
   - Ми ж з ним пiвроку разом працювали! За час роботи ми дуже добре один одного пiзнали...
   - А що вам приготувати? - Занепокоїлася мама.
   - Мама, приготуй що завгодно! Ми так скучили за нашою звичайною їжею!
   Незважаючи на захисне покриття купола нашого корабля, ультрафiолету за час польоту ми отримали бiльше, нiж достатньо, а тому були дуже засмаглими - нi дати, нi взяти, прилетiли звiдкись iз теплих країв. Тому особливо напружуватися в розмовах з батьками не довелося. Крiм того я привезла своє надруковане оповiдання "Планета Тесла". Якщо у мене i проскакувало щось космiчне i позаземне, то воно списувалося на мої фантазiї. Андрiй розповiдав про археологiчнi розкопки i палеонтологiю. Передбачалося, що все, про що вiн казав, вiдбувалося саме в цi пiвроку.
   Пiсля весiлля, яке ми вiдiграли в кiнцi серпня, ми вiдправили i моїх, i його батькiв у весiльну подорож, вiрнiше, у подорож знайомства, а самi залишилися в будинку пiд Одесою. Я теж вирiшила взяти участь у конкурсi Романа Ахмутiна i пишу зараз одразу кiлька оповiдань з абсолютно рiзними наслiдками подiй. Андрiй перевiвся в Одеський унiверситет i викладає там. Обидва ми не втрачаємо надiї ще раз вiдправитися на Теслу. Чи все ж таки на Землю?...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"