Сиджу, брате, тут з самого ранку! Така нудьга, що i висловити тобi не можу. Смикнув ж мене чорт звикнути до цiєї ловлi! Знаю, що нiсенiтниця, а сиджу! Сиджу, як негiдник якийсь, як каторжний, i на воду дивлюся, як дурень якийсь!
А. П. Чехов "Дочка Альбiону"
Його товстiї пальцi, як хроби, жирнi
А слова, як пудовiї гирi, вiрнi ...
О.Е. Мандельштам "Ми живем, пiд собою не чуючи країни"
Ранок, лiтнiй ранок, нескiнченний лiтнiй ранок. Зарослою польовою дорогою, порушуючи тишу брязкотом, галасливим сопiнням, гикавкою, а деколи i досадливо обуреним чортиханням, мчить на розбитому велосипедi хирлявий на вигляд рибалка, одягнений в не доведи Господи що, а саме в те непристойно зношене i майже завжди дещо неохайно паскудне, що любить напнути на себе це неспокiйне i невибагливе плем'я одвiчно охочих до ранкового клювання громадян. Поклажа, найдорогоцiннiша поклажа за його плечима, жмут пов'язаних вудок всiх кольорiв i розмiрiв, то снує догори, коли велосипед, трохи нахилившись, ненавмисним ривком пiрнає у западинку, калюжку або просто вириту сумлiнним псом ямку, то раптово, коли велосипедисту вдається з розгону вискочити на деяке пiдвищення чергового горбка, вельми чутливо i боляче, з усього розмаху плескає рибалку по щуплiй його спинi, вiрнiше, по надзвичайно делiкатному i вразливо значущому її закiнченню, що знаходиться трохи нижче пояса.
До речi, треба б зауважити, що цей хитромудро розмiркований маневр, а саме вискакування з розгону з ямок i западинок, а iнодi i непередбачено глибоких калюж, не завжди вдається квапливому рибалцi, тому що ланцюг велосипеда вочевидь старезний i зношений, до того ж його слабко натягнуто, тому що зубчатка, точнiше незмiнно належний до неї атрибут - настовбурченi колючим їжаком зуби, давно затуплено стерта i безсило слабка, як жалюгiдно слабкi i хирно хисткi зуби вiсiмдесятилiтньої шекерявої старої, тому що заднє колесо, голосно скриплячи i виляючи з боку на бiк, виписує по трав'янiй росицi i дорожньому пилу готичну хитромудрiсть витончено небачених вензельних вiсiмок. Тому, варто лише велосипедисту необачно упiймати ґав та при пiдйомi натиснути вiд усiєї окрилено нетерплячої рибальської душi на скавчачи педалi - ланц премерзенно i остогидно пiдло зiскакує з цiєї самої зубчатки, змушуючи мандрiвника в який вже раз безславно покидати сiдельце та, прикро лаючись, перекидати свого норовливого залiзного коника навзнак , щоб знову, нашвидкуруч, квапливим поспiхом, прилаштувати заiржавiлий ланцюг на належне йому, вiдведене самим Господом Богом, гiдне його званню i призначенню законне мiсце.
Втiм, саме те, що перед нами рибалка, зовсiм необов'язково виводити з наявностi бiдолашного жмута вудок, похапцем перев'язаних першою-лiпшою шнурiвкою. Але прискорене дихання i гучне, по-юнацьки гучне серцебиття, але радiсне збудження очiкування, але посмiшка, що час вiд часу несподiвано i раптово блукає на губах, звичайно непосвяченому читачевi дивно незрозумiла i абсолютно нi з чим не пов'язана (подекуди її ще називають пришелепуватою), замарена посмiшка щасливого i водночас нестямно-одержимого мрiйливого завзяття - все це разом, смiю зауважити, є незаперечною ознакою високо одухотвореного створiння пiд лагiдно милозвучною назвою - рибалка.
Однак наш рибалка вибрався вочевидь рано. Ще все спало, вiддаючись розкошi досвiтнього спокою i блаженству ранкового сновидiння, розкошi того чуттєво солодкого i водночас чуйного сновидiння, коли витончена снага полохливої уяви цнотливо чиста i прозора, коли легкий серпанок примхливо оманливого мрiяння плине над вашою головою, являючи перед очима бажанi картини - одну яскравiше, жвавiше i натхненно спокусливiшу за iншу, коли дрiмота хвилинного забуття небесною принадою обману чарує ваш розум, коли... Одним словом, ще все спало, тихо i мирно вiддаючись лiнощам досвiтнього забуття.
Спали птицi, в чуйнiй напiвдрiмотi примостившись край затишних своїх гнiздечок над численним крикливим i ненажерливим потомством, що ще не встигло позбутися м'якого i привабливо нiжного, як дотик материнської руки, пуху. Спали спритнi i верткi мишi, яким минулого, осяйно жаркого лiтнього дня пiсля щасливої бiганини округою полiв та городiв пiдфортунило понатягати в дрiбнопомiснi свої нiрки безлiч дорогоцiнного скарбу: зерняток, стеблинок, пiр'їнок, та й iншого безсумнiвного в наших очах мотлоху. У чималiй калюжi, безтурботно закотивши опуклi оченята i з очевидним задоволенням виставивши з води переднi лапки та широко усмiхнену умиротвореним спокоєм фiзiономiю, спало зелене жабеня галантно привабливої, з витонченим лоском перламутрового переливу, колiрної зовнiшностi. Жабеня, яке лише нещодавно перейшло з убогого чину темношкiрих пуголовкiв до величi титулярного кошу яскраво голосистих жабок, надзвичайно пишалося цим своїм чудовим перетворенням, цим несподiваним стрибком в iєрархiчнiй табелi кар'єрного росту, цим подарунком мiнливою долi, цiєю посмiшкою вiдтепер прихильної йому, непостiйної i примхливо непередбачуваної планиди.
Також чим ще останнiм часом вельми пишалося наше жабеня, так це спритною стрункiстю надзвичайно рвучко стрибучих i рухливо прудких заднiх лапок. Саме тепер, коли гiгантська хвиля, що її здiйняло велосипедне колесо, раптово в'їхавши в калюжу, накрила його з головою, саме тепер, блискавично розвернувшись углиб, очманiлий i нiчого не розумiючий, вiн з особливо героїчним завзяттям, сильно i безглуздо почав смикати перетинчастими i стрункими своїми заднiми лапками i .. майже миттєво опинився в благодатно рятiвнiй каламутi знайомо мулистого дна.
Однак ще було очевидко рано. Все дрiмало, втiшно прохолоджуючись у сiрiй млi досвiтнього спокою. Сонце, легкою блискавицею лише позначивши мiсце свого сходу, мабуть ще не могло зiгрiти нi турботливої птицi, нi моторної мишi, нi метелика, нi бабки, нi навiть найдрiбнiшої, самої крихiтно незначущої чорної мурашки - тої, що вiдбилася вiд свого мурашника i що чекає тепер пiд листочком чебрецю першого сонячного променя, щоб за тiнню деревоподiбно високих трав вгадати надiйнорятiвний напрямок майбутнього шляху. Хоча, звичайно, мурашка могла б i забратися десь вище, наприклад, на самий верх будь-якої травинки, i вже звiдти, докладно i розсудливо, провести рекогносцировку довколишнього ландшафту, що вона, мурашка, ранiше з незмiнно супутнiм успiхом робила не раз. Але саме тепер це зробити було неможливо. I зробити це було неможливо з однiєї вельми простої i важливо значущої причини, усе навкруги: трави, кущi, птахи, мишi, бабки, листя, не розквiтлi суцвiття, розквiтлi суцвiття, стебла, гiлки, зав'язi, дерева, сама мурашка i взагалi все, все, все довкола, навiть павутиння небачене по вишукано витонченiй, ажуровiй красi штудерно вигадливого оздоблення - усе довкiл, весь благословенний промислом Божого провидiння, весь благословенний втiленням любовi i досконалостi, весь благословенний Божий свiт, яскраво виблискуючи слiпучим багатством срiбла, дiамантiв i перлiв, потопав у холоднотремтливiй свiжостi вранiшньої роси.