Аннотация: Иногда мы не замечаем того как наши животные ведут себя, пока мы не наблюдаем за ними...
Великий переполох у склянцi
Над мiстечком Iнсектвiль пiдiймалося сонце. Жителi мiста - в бiльшостi сво§й комахи, тiльки-но почали виглядати зi сво§х домiвок, заспано розглядаючи вулицi мiста.
Мiстечко було одним iз тих,де усi усiх знали, тому навiть дверi на нiч не зачиняли. А ось чому його Iнсектвiль назвали, навiть найстарiша гусiнь не пам'ятає.
Лiхт'Арик жив у цьому мiстi усе своє життя.
Молодому свiтлячковi не аби як подобався Iнсектвiль. За його тишу та спокiй, бо як вiн i сам собi не раз зiзнавався, вiн був не з хороброго десятка.
Тут майже нiчого не вiдбувалося. День минав за днем.
Сусiдами Лiхт'Арика були двоє старих лицарiв - Гор, жук-олень, та Бор, жук-носорiг. Вони були жуками Велико§ Честi та Моралi - жуками з велико§ букви Ж, так сказати.
Пiд впливом такого сусiдства, Лiхт'Арик навiть сам по хоробрiшав, та iнодi, у якостi виключення та у пошуках пригод, не замикав на нiч дверi.
Вiн частенько заходив навiдатись до цих здоровенних братiв, а вони у свою чергу просто обожнювали розповiдати Лiхт'Ариковi про сво§ армiйськi пригоди та подвиги. Зазвичай, чим бiльше кухлiв п'янкого дубового соку осушували во§ни, тим яскравiшими ставали пригоди.
Одного разу, пiд час розповiдi про те, як брати тiльки у двох розгромили неприступну фортецю зловiсних термiтiв, Лiхт'Арик, поринувши у сво§ думки, визирнув у вiкно.
- Що, хлопче, нiяк не пiдiйдеш до не§? - переборовши гикавку, запитав Гор.
Вiд тако§ рiзко§ змiни теми Лiхт'Арика аж пересмикнуло.
"Як вони можуть заливатися цим пiйлом?!"- кожного разу дивувався свiтлячок.
- Наберися смiливостi, дитино, - вже Бор узяв слово, - Вона дiвка горда - сама не пiдiйде.
Лiхт'Арик тiльки в'яло кивнув.
Вони говорили, про жучиху, що жила навпроти. Мора була дочкою мiського двiрника, жука-гнойовика - пана Лайняра.
Мора подобалася Лiхт'Арику скiльки вiн себе пам'ятав, та не тiльки трусiть, не давала йому заговорити з нею, а ще й його рiд.
Жучок був з багато§ сiм'§ Лiхт'Арикивочей, а сiм'я Лайнярiв хоч i була шанованою у мiстi, та все ж жила за межею бiдностi.
Домiвкою Мори була ямка у землi, накрита сухим листочком, тодi коли Лiхт'Арик жив у елiтнiй щiлинцi пiд корiнцем Великого дерева.
Його батько нiколи б не пробачив синовi, якби той зв'язався б iз донькою двiрника.
Хоча Лiхт'Арик звiсно вже пробував заговорити з Морою. Вона якраз котила кульку смiття, коли вiн на силу вимовив "привiт". Вiд здивування Мора випустила кульку и вона покаталася на свiтлячка. Тому, не можна сказати впевнено, що це було вдале знайомство, але пiсля того жучиха кожного разу весело вiталася з Лiхт'Ариком.
День, який докорiнно змiнив життя молодого свiтлячка, почався як самий звичайний нудний день.
Лiхт'Арик пожалкував, що вчора у вечорi дав братам-лицарям себе напо§ти. Сьогоднi вiн на силу встав. Все ще дивуючись, як цi дiдугани так багато п'ють, вiн вилетiв на вулицю.
Лiхт'Арик не дуже любив виходити у день. Це пояснювалось хоча б тим, що у день, вiн не так гарно сяяв, втрачаючи свiй природний шарм.
"Чого це мене смикнуло так рано прокинутись?" - подумав Лiхт'Арик, прижмурившись, оглянувши пусту вулицю.
Раптом вiн вiдчув якийсь неприємний запах вiд якого його навiть почало мутити.
Свiтлячок здивувався, бо ранiше не помiчав за собою слабкостi шлунку. Десь вдалечинi, у цiй навiть густiй тишi, не очiкувано ледь-ледь почулася музика.
Потроху дорогу почав спускатися туман. Щось у цьому було доволi знайоме ще з дитинства.
"Та бiс iз ним! - подумав Лiхт'Арик, чимало що може з перепою почутися, треба йти спати".
***
Наступного разу жучок прокинувся вiд гучно§ сирени.
Цвiркуни - мiська варта - голосили на увесь Iнсектарiум, про те, що щось сталося.
Все ще помираючи вiд головного болю, свiтлячок визирнув у вiкно. На вулицi зiбралися майже усi мешканцi мiста. На §х обличчях застиг жах, хоча деякi особливо активну жучки та мошки аж палали вiд цiкавостi та захвату.
I тут Лiхт'Арик вiдчув дивний запах. Вiн дурманив... Головний бiль майже вiдразу вiдпустив.
"Так ось, що зранку менi здалося знайомим,- зрозумiв жучок,- саме цей запах, але тодi вiн був слабшим. Фумiгатори! Вони знову повернулися до мiста!".
Вибiгши на вулицю, Лiхт'Арик сховався за невеликою купиною.
Вiн не помилився. Агресивна релiгiйна секта Фумiгаторiв знову вирушила познущатися над його тихим мiстечком. До складу секти входили в основному комарi. Вони з'являлися у мiстi, висмоктували з нього всi соки, та також швидко зникали до наступного разу.
По головнiй вулицi §хало три пекельнi машини фумiгаторiв. Лiхт'Арик вже бачив такi у дитинствi. Саме через них над мiстом навис дурман. Перша машина заряджалася рiдкою отрутою i була найнебезпечнiшою. Iншi двi заряджалися отруйними пластинами. Один пострiл таких машин мiг коштувати життям десяткам комах. Цi виродки забрали життя матерi свiтлячка. Отрута була безпечною для фумiгаторiв, бо тi вводили §§ собi в органiзм малими дозами, та отримали iмунiтет, але отрута безжалiсно понiвечила §х мiзки. Тому, комарi були трохи загальмованi, а також тупi та дуже неадекватнi.
Лiхт'Арик не побачив у натовпi Бора i Гора.
"Мабуть ще й досi дрихнуть пiсля учорашнього..".
Зробивши такi висновки, жучок крадькома почав просуватися до будинку друзiв.
Як завжди було вiдчинено. Всерединi було темно. Запах дубового соку забивав усi iншi, що йшли з вулицi.
Лiхт'Арик почув тихесенький трiскiт за спиною, але не встиг обернутися, як дужий жучище повалив його на пiдлогу усiєю своєю вагою. У свiтлячка склалося враження нiби його крихiтне тiльце от-от не витримає, i вiн, Лiхт'Арик, залишиться на цiй пiдлозi маленькою калюжкою.
- Що, не подобається, бiсiв фанатик?! - Жук-носорiг притис ще дужче.
- Пане Бор! - запищав Лiхт'Арик, бо вже майже не мiг дихати, - пане Бор, це я!
Жук на мить завмер, а потiм рiзко пiдвiвся, пiдiймаючи за собою i свiтлячка.
- Та щоб тебе, хлопче, а ти тут звiдки? - струсив з себе пил Бор, - ото я й подумав, що якийсь ти слабенький як на Фумiгатора.
Лiхт'Арик нiяк не мiг вiддихатись.
- Що будемо робити? - насилу вимовив жучок.
- Бити треба, малий, але §х, покидькiв, дуже багато для лобово§ атаки, - з тiнi вийшов пан Гор, тримаючи у руках дворучний шип троянди.
Лiхт'Арик зиркнув у вiкно. Вiд побаченого жучка аж морозом обдало.
Машини фумiгаторiв §хали абияк, зносячи на своєму шляху невдало, на §х погляд, побудованi будиночки.
Комашня бiгла по дорозi iз криками та жужжанням.
Та тут посеред дороги з'явилася Мора, вставши на шляху бандитiв. Жучиха стала на захист свого будиночку-ямки, який був наступний у планi на знос.
Лiхт'Арик було кинувся до дверей, та жук-носорiг його затримав.
- Дурень! Розчавлять, тай не помiтять! Обрав час для геройства, - буркнув вiн.
- Та треба ж якось дiяти! - жучок аж здихнув iз полегшенням, коли Бор його затримав, бо не знав насправдi, що збирається робити, але виду не подав.
- Не зараз. Зачекаємо ночi, - Гор дивився у напiвзакрите занавiссю з листя вiкно.
Лiхт'Арик лише кивнув, не в змозi вiдвести очей вiд Мори.
***
Мора залишилась жива. Фумiгатори взяли дiвчину у полон. Це комарам дорого обiйшлося.
Мора - дiвчина у тiлi - вiддала свою свободу в замiн на два зламаних хоботки та чотири вивихнутi крильця.
Красуню врештi решт заспоко§ли та зв'язали.
Фумiгатори влаштували свiй "штаб" у мiсцевiм шинку "У пана Жужкевича". Старий Жужкевич навряд був щасливий таким обставинам, та зустрiв "шановних гостей" з розпростертими обiймами.
Шинкаря турбували тiльки грошi. Не впусти вiн фумiгаторiв, то шинка разом iз Жужкевичем вже нiхто б не побачив.
- Таки проходьте панове добрi, - стiлився перед комарами клоп-шинкар.
Вiд такого лицемiрства Лiхт'Арика мало не вивернуло.
- От стара тля! Мало не черевця лиже! - Сплюнув зi злiстю пан Бор.
Уловивши погляд свiтлячка, вiн спокiйно промовив:
- Мору триматимуть десь там. Як стемнiє, пiдемо та заберемо §§.
- А пiд шумок ще й двiйко фумiгаторських голiв захватимо, - реготнув Гор.
Лiхт'Арик слабо всмiхнувся.
- Мине зможемо вiдбити мiсто самотужки.
- А нам i не треба, хлопче, - Бор наточував шип, - наше завдання - подати знак, гвардiя, яку ми вже попередили, закiнчить розпочате нами.
"Гвардiя", подумав iз захопленням свiтлячок.
Перед очима одразу з'явилися мужнi во§ни, вдягнутi у чорно-жовтi мiцнi лати. Вони, величезнi, озброєнi гострими жалами, що били без промаху i жалю.
Лiхт'Арик глибоко поринув у сво§ думки. Вiн думав про Мору, мiсто... ворогiв, гвардiю, та знову про Мору.
З цього трансу свiтлячка вивiв Гор.
Жук кинув Лiхт'Арику невеликий шип шипшини. Шип i справдi був маленький, та все одно мало не вдвiчi бiльший за жучка.
- Час виходити. Шершнi чекатимуть сигналу за пiв години.
Лiхт'Арик налякано кивнув i рушив за во§нами. Вiн тримав у лапках зброю, але не мав навiть найменшо§ здогадки, що з нею робити.
За кiлька хвилин вони пiдiйшли до шинку. Бiля входу вартувала пара комарiв.
- Прибираємо цих, та йдемо в середину. Все робимо тихо, - Гор узяв двiйко малих шипшинових шипiв.
Мить...друга...i обидва вартовi тихо сповзли додолу, кожен iз шипом помiж очей. Цi покидьки i зрозумiти не встигли, що саме §х убило.
Все начебто йшло за планом, але тут iз дверей вийшов Жужкевич.
- Ой, Божечки! - вiд переляку його закрученi у спiральку вусики, стали рiвними, як нiколи, - тривога! Таки тривога!
Старий клоп заверещав наче рiзаний, та побiг назад у шинок.
- От паскудний жук! Що ж вiн ко§ть!
Не встиг Бор назвати шинкаря ще якимось паскудством, як iз шинку вивалило десь iз десяток фумiгаторiв.
Двох комарiв скосило шипшиновими шипами, а на iнших брати кинулися iз кущiв з бойовим кличем.
Почалася битва. На радiсть Лiхт'Ариковi, брати не давали навiть мiзерного шансу комарам себе вбити. Ще троє ворогiв впали на землю з проломленими головами. Свiтлячок помiтив, як з оточуючих вулиць почали з'являтися численнi вороги.
- Лiхт'Арик! - крикнув Гор, тримаючи за горлянку помираючого ворога, - бiжи у шинок, та шукай свою кохану! Ми стримаємо §х тут!
Жучок, наче вiдчув якийсь внутрiшнiй поштовх, вистрибнув iз кущiв.
Одразу перед ним встав комар iз шипом у руках.
Лiхт'Арик вже хотiв було злякатися, але не встиг. На ворога, зверху вниз, упав "меч" Гора, зрiвнявши покидька iз землею.
Свiтлячок кинувся у шинок. У залi вiн зустрiв ще одного комара. Фумiгатор зiскалив злу посмiшку, побачивши слабенького свiтлячка, замiсть гвардiйця-шершня, якого очiкував.
Лiхт'Арик зробив крок назад i уперся спиною у стiну. Усе з тiєю ж посмiшкою до нього почав наближатися комар. Свiтлячок виставив перед собою шип, але це тiльки збiльшило посмiшку покидька.
Раптом, коли Лiхт'Арик вже попрощався iз життям, у вiкно влетiло щось палаюче i збило фумiгатора з нiг.
Як змiг розгледiти жучок, це "щось" було iншим комаром.
"Знак" - вирiшив Лiхт'Арик.
Шинок зайнявся.
Колись боягузливий жучок - зараз кинувся нагору у пошуках кохано§.
Свiтлячок знайшов Мору на другому поверсi. Вiн хотiв пiдiйти до непритомно§ дiвчини, але Жужкевич перекрив йому шлях.
- Ти щось шукаєш, Сухарику? - неприємним голосом проскрипiв шинкар.
- Мене звати Лiхт'Арик! - Обурився свiтлячок.
- Таки немає рiзницi, Сух'арику, - вже навмисне помилився Жужкевич.
- Навiщо ти це робиш, старий клоп? Вiдiйди, - Лiхт'Арик хотiв обiйти жука, але той не дав йому це зробити.
- Наступає новий лад, хлопче. Треба обирати вигiдну для себе сторону.
Свiтлячок помiтив, як Жужкевич дiстав з-за пазухи шип.
- Ти обрав не ту сторону, йолопе! - крикнув жучок i кинувся на клопа.
Лiхт'Арик на силу впорався iз приступом нудоти, коли кров шинкаря ляпнула йому на лапки.
Жужкевич хрипнув, та повалився на спину, розкинувши лапами.
Ще деякий час свiтлячок не мiг поворухнутися. Потiм, трохи прийшовши в себе, вiн обережно обiйшов тiло шинкаря i лагiдно узяв Мору на лапки.
А вулицi почувся гучний гул. Це нарештi прибула гвардiя.
Лiхт'Арик визирнув у вiкно. Бо§ йшли по усьому мiстечку.
Побачивши шершнiв, фумiгатори почали вiдступати. Тут i там лежали мертвi комахи.
Лiхт'Арик повiльно винiс Мору на вулицю. Вiн був упевнений, що все в його життi вiд сьогоднi змiниться.
***
В цю пiзню годину в офiсi працювало тiльки двоє чоловiкiв.
Солодко позiхнувши, Сергiй Васильович пiдiйшов до вiкна. Раптом, кинувши погляд на iнцектарiум, що тулився бiля стiни, вiн кликнув товариша.
- Санич, дивись, як казав, усi повиздихали, - Сергiй Васильович зазирнув у iнсектарiум, - як знав, що не варто тут цi фумiгатори палити...