Аннотация: Эта статья, где дается отпор украинским националистам от культуры, была опубликована в 1990 году в газете "Молода гвардiя.", и, к огромному моему сожалению, не потеряла актуальности до сих пор...
Для жителей России, слабо знакомых с украинской спецификой, могу дать несколько пояснений. Условно Украину можно разделить по языковому признаку на несколько крупных регионов: центральный, северный, южный, западный, восточный и, отдельно, Крым. Собственно Украиной следовало бы назвать только центральный и северный регионы, где говорят на том украинском языке, который, по сути, является ничем иным, как диалектом русского языка, так как разница между ними значительно меньше, чем, например, разница между диалектами немецкого языка в различных землях Германии, где немцы из различных земель могут совершенно не понять друг друга, но никому и в голову не приходит разделять немецкий язык на серию отдельных языков, и уж тем более никто не собирается разваливать Германию по этому поводу.
Восточный и южный регионы Украины, по большому счету, не являются собственно Украиной. Это регионы были отвоеваны Россией у Турции в 18-19 веках и заселены русскими поселенцами. Это же относится и к Крыму, который с легкой руки Н.С.Хрущова был просто "подарен" Украине. Было бы глупо ожидать восторженного отношения к украинскому языку со стороны населения этих трех регионов.
Совершенно по-иному обстоят дела в западном регионе. Как говорится, вы будете смеяться, но это тоже не есть собственно Украина, но...бывшая территория Польши, которая с легкой руки И.В.Сталина была присоединена в 1939 году при известных всем исторических обстоятельствах. Язык, на котором общаются жители этого региона, является диалектом польского языка, что и не удивительно, поскольку значительная часть западного региона никогда не входила ни в состав Украины, ни в состав Российской Империи, ни, даже, в состав Киевской Руси. Но именно этот языковый вариант пытаются повсеместно насаждать в настоящее время. Причина кроется в особенностях буржуазной революции 1991 года на Украине, движущей силой которой стали украинские националисты, в большинстве своем - выходцы из западного региона. Не имея за душой ничего, кроме языкового своеобразия, и даже не являясь истинными националистами, поскольку кроме развала и разграбления страны ни к чему более и они и не стремились, украинские, в кавычках, патриоты очень нуждались в идеологическом прикрытии. Таким прикрытием и стал языковый вопрос. В рамках данного вопроса, в 1990 году, некто Аполлінарій Мацевич, писатель, выступил со статьей, в которой пламенно призвал народ к повсеместной украинизации. Мне захотелось ему как-то ответить. По иронии судьбы, моя статья вышла в переводе на украинский язык, и теперь мне не хотелось бы лишать читателя возможности прочесть ее именно в таком виде. Многое из того, что было актуальным тогда, увы, остается актуальным и теперь. Разница заключается лишь в том, что тогда я мог только предполагать будущее развитие событий, а теперь могу сказать, что являюсь гражданином страны, которая может сбить гражданский самолет, и президент лишь пожмет плечами:"Тоже, мне, трагедия!" Что Украина будет воровать российский газ, и тот же президент скажет: "Воровали, воруем и будем воровать!" Что руководитель национального банка, раздав баснословные деньги по заведомо невозвратным кредитам, станет с ангельским лицом, эдакий херувимчик, ломиться в президенты. Заметьте, покрыть убытки государсва по компенсациям за сбитый самолет, за украденные газ, за розданные кредиты и по многим другим подобным делам, предлагается народу Украины!
Будет ли народ и далее все терпеть, или грядет новая революция - посмотрим. Только не думайте, что революция решит ваши проблемы. Один мой знакомый когда-то сказал: "Ты хочешь революции? - Останешься без последних штанов!" За последние десять лет я убедился в том, что он был совершенно прав. В конце-концов, еще Наполеон говорил, что революцию делают массы, а наживаются на ней единицы. Так что, те, кто стоял у Белого Дома, как вам живется теперь? А господа Березовские с вами стояли?
Дорога в ад вымощена благими намерениями. По-украински, "шлях у пекло".
ШЛЯХ У ПЕКЛО.
Шановний А. Мацевич! Коли рік тому було надруковано програму Руху в "Літературній Україні", я висловив своє ставлення до неї в листі, який газета опублікувала. Визнаючи прогресивність програми, я, однак, вказав на перегин у ній в бік мовного питання. Газета не надрукувала частини листа, де я писав про те, що така постановка питання про мову призведе до громадянської війни на культурній ниві, що мільйони громадян утискатимуться у своїх правах. Слід гадати, серед тих, хто сортує листи в редакції, були і ваші однодумці, прихильники, якщо можна так висловитися, однобокої демократії.
Минув рік, і всі мої побоювання справдилися. В економічній галузі Рух. не дав нічого — виконується лише програма українізації. Ваша стаття — яскравий тому приклад. При цьому створюється образ внутрішнього ворога — неукраїнців та українців, які зухвало спілкуються російською мовою. Але ж це кожен третій громадянин республіки! Ви пропонуєте в адміністративному порядку заткнути рота дояркам, бригадирам, інженерам і державним службовцям. Ви пропонуєте відгородитися китайською стіною від російськоЏ мови, творів мистецтва, музики, культури в цілому. Ви пропонуєте робити паралельний переклад з російської на українську, пропонуєте в передачах на замовлення виконувати лише угодні Вам твори. "...Це все повинно бути українське". Ви вимагаєте, щоб телебачення стало "незалежним" — від кого? Від двадцятимільйонного російськомовного населення України? Ви шість разів скористалися в своїй статті терміном "русифікація" і жодного разу — "насильницька українізація". Чому? Чим "русифікація" відрізняється від "українізації", якщо в обох випадках грубо порушуються права людини?
З Вашої статті стає цілком очевидним, що "українізацію" Ви злом не вважаєте, але справа в тому, що українська культура, про благо якої Ви так невтомно піклуєтеся, в останні десятиріччя підтримувалася і розвивалася саме до Вас подібними діячами. І ніхто, крім Вас, не винен у тому, що українською мовою виходять сірі й нудні книги, які ніхто не хотів і не хоче читати. Втім, таким письменникам, як Ви, це не заважало отримувати солідні гонорари, мати хороші квартири, дорогі дачі, автомобілі, відпочивати на фешенебельних курортах, подорожувати іншими країнами, користуватися спецрозподільниками і лікуватися в закладах літфонду. Вам добре жилося і в період застою, а більш-менш талановиті з вас втекли з милої серцю України в Москву, до "москалів" за славою.
Тепер ви пішли ва-банк: вирішили відгородитися від СРСР, створити для себе режим найбільшого благосприяння, так би мовити, тепличні умови для "мовознавців". У цій грі за владу Ви без розсудно легко розпоряджаєтеся долями десятків мільйонів жителів України. Ваш план дій легко вгадується з Вашої статті: відокремлення УРСР від СРСР, створення своєї армії, внутрішніх військ, органів держбезпеки, міліції, церкви — навіщо? Для боротьби з внутрішнім ворогом, образ якого Ви створили в своїй статті, з тими, хто не бажає читати книги письменника Аполлінарія Мацевича?
Втім, не все настільки сумне у Вашій статті, шановний А. Мацевичу. Ваша позиція внести в Конституцію пункт, згідно з яким будь-який районний суд дістане право усувати президента республіки, не має аналогів у світовій практиці. Тому хоч це і єдина Ваша конкретна пропозиція, вона гідна бути відомою широкій світовій громадськості — нехай знають, як організувати суспільство, щоб керівники "працювали по правді".
Шлях у пекло, як відомо, вимощений благородними намірами. Чи не здається Вам, що люди, котрі наївно повірили в можливість дива на грунті національного самовизначення — і водночас усі стануть щасливими і багатими, як тільки Україна вийде зі складу СРСР, — марно очікують такого дива, оскільки добробут кожного залежить перш за все не від того, якою мовою говорять люди, а від стану економіки? Цю дитячу віру Ви імпортуЊте з Литви, але, може, спершу подивимося, чим скінчиться литовський експеримент, керуючись народною мудрістю: "Не лізь у воду, не знаючи броду"?
З іншого боку, чи не здається Вам, що хтось невидимий експериментує з СРСР у цілому, дякуючи чому то тут, то там ведуться досліди з однією й тією ж метою — нащупати шляхи розвалу СРСР? А тисячі наївних простаків збираються на вулицях і площах, маючи в політичному словнику лише одне слово: "геть" — нічого більше.
Хто Ви, один із тисяч простачків чи один із режисерів? Як режисер. Ви ставите цілком визначену мету — "українізувати" телебачення і радіо, дитячі садки і ясла, школи та інші навчальні заклади, державні, партійні, торговельні заклади і армію, Російську Православну Церкву, всіляку рекламу та інші види інформації, заборонити потік російської літератури — від художньої до будь-якої технічної. Усі ці заходи не дадуть нічого, крім можливості маніпулювання масами і придушення інакомислячих.
Таким чином, стає зрозумілим з Вашої статті, що один бюрократичний апарат готовий поступитися іншому — тільки й того, і Ви не знаєте, як реально допомогти народам України вийти з тяжкого економічного стану, але особисто для себе Ви бачите вихід в "українізації" всіх сторін життя в республіці на підставі Закону про мови, який було прийнято без референдуму й поспіхом. Ви також маєте намір добиватися поліпшення становища виключно для себе особисто, добиваючись відокремлення України від СРСР так само поспіхом і без референдуму, як це намагаються зробити в Литві.
Припустимо, Вам це вдалося, але коли влада опиниться у Ваших руках, Ви виставите ідею внутрішнього ворога — цей образ ви й створюєте в своїй статті. Ви звинуватите "русифіковану" частину населення в усіх бідах і тим приховаєте свою некомпетентність, а під шумок будете жити далі, як "видатний український письменник".
Мушу Вас гірко розчарувати, шановний А. Мацевич. Шлях, який Ви і Ваші однодумці обрали, веде не до благополуччя та розквіту, а до громадянськоЏ війни — цього разу не на культурнЁй ниві, а справжньої, в якій немає переможця — є лише переможені. Чи не краще провести загальнонаціональний референдум і за його результатами переглянути Закон про мови? Цілком очевидно, що такі питання, як питання про державну мову, про вихід зі складу СРСР та інші не менш важливі, що зачіпають інтереси кожного жителя республіки, повинні вирішуватися після загального обговорення, під час якого треба з'ясувати всі наслідки прийнятого рішення для кожного громадянина УРСР, після чого вже можна проводити референдум і приймати відповідний Закон.
Може, тоді менше буде таких статей, у яких третя частина населення республіки називається громадянами другого сорту.