Нiчнi вогнi великого мiста. Вони чарують, ваблять, закохують. Кожну нiч... ясну зоряну нiч вони розбивають серця й на небi стає на одну зiрку менше. А! Ви ж не знаєте! Добре, тодi я розповiм все по порядку.
Одного разу, вночi, я сидiла зi своїм коханим на березi моря. Ми милувались зiрками, слухали легкий вiтерець, який повiваючи, зiгрiвав нас у прохолодну нiч i раптом... Раптом я побачила, як падає зiрка...
- Поглянь, коханий, як гарно падає зiрка!
- Лихоманка закоханих...
- Ти про що?!
- Невже ти не знаєш цiєї iсторiї!?
- Менi вже цiкаво!
- Знаєш, а зiрки теж кохають, але безнадiйно, адже воно в них не щасливе. Усе нiчне небо, якщо подивитись дуже - дуже близько, вкрито прозорою темно - синьою пеленою. I по той бiк її знаходиться багато зiрок. Вхiд, так як i вихiд, у потойбiчний свiт нiчного неба є тiльки один i охороняє його мiсяць. Усi думають, що мiсяць для того, щоб вночi було свiтлiше, але це не так. Вiн простий охоронець, який не випускає зiрок.
- Але навiщо зiркам тiкати, якщо...
- Не перебивай, я ще не закiнчив. Якось давно, коли на Землi з'явилась людина й почала будувати мiста, на небi сталося горе. Одна з зiрок побачила вдалинi вогник. Це був вогник, який вигадала людина. До речi, забув сказати, коли зiрка народжується, то вона як i ми ходить до школи. I вчителi завжди кажуть, щоб зiрки нiколи не дивилися донизу, казали, що цього нi за що у свiтi не можна робити, але не пояснювали чому. I одна з зiрок не послухалась, бо вмирала вiд цiкавостi, що ж там таке!? Ну вона, як ти.
- Нормально, що означає, як я?!?
- А ти нiколи нiкого не слухаєш i робиш усе навпаки, але я продовжу. Вона, не послухавшись, подивилась вниз i побачила якийсь вогник. Вiн не давав їй спокою, вiн манив її... вона просто закохалася у нього. Так зване кохання з першого погляду.
- Як у нас iз тобою!?
-Нi, у нас було з другого погляду. Пам'ятаєш, з першого ти мене добре не роздивилась. А зiрка днями й ночами думала тiльки про цей вогник i нiяк не могла забути про нього. Вона гадала, що вiн сяє тiльки для неї, що це її доля й вона повинна бути тiльки з ним. I якось вона вирiшила полетiти до нього. Коли всi лягли спати, вона написала листа й пiшла до єдиного виходу на небi. Люди пiсля цiєї iсторiї стали називати його портал закоханих. Пiдiйшовши до порталу закоханих i подивившись униз, зiрка злякалась, їй стало лячно й вона не хотiла стрибати, але зi словами: "Моє кохання, я лечу до тебе, щоб з'єднати двi частинки нашого серця й кохати один одного вiчно", - все - таки полетiла донизу. Пiсля цього Бог поставив мiсяць охороняти портал закоханих, адже це був перший, але не останнiй випадок. А в народi отримав назву лихоманка закоханих.
- А що сталося з зiркою?
- Вона, як i всi iншi, впала в море й погасла, а разом з нею погасла її душа, в якiй назавжди залишилось кохання. Бо справжнє кохання завжди залишається в наших серцях i навiть холоднi хвилi моря не в змозi його загасити...