Гриценко Алёна Александровна : другие произведения.

и дальше в поэзию

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:


   Добре.
   Немає нічого.
   Лишися зі мною!
   Відчуваю "Ні".
   Говориш мовою земною,
   Будиш гармонію в мені.
   І нащо вона мені потрібна?
   Звикла до болю, до страждань.
   Звикла до слів твоїх самотніх,
   Віддала душу, наче дань.
  
   Віддала тобі.

28.07.2002

Білий вірш

   Щось говорить мовою тіла?
   Ну не думаю...
   Тіло мови не має.
   Має жести.
   Має міміку.
   Має відчуття.
   Відчуття болю чи задоволення.
   У мене частіше болю.
   Іноді сама роблю біль.
   Тому що я до нього звикла.
   Звикла з ним жити.
   Звикла його терпіти.
   Терпіти мовчки чи стогоном.
   А ти?

28.07.2002

   Щось болить.
   І що - я знаю.
   Ти болиш.
   Ти і життя.
   Намагаюсь бути з Богом,
   Хоч це тяжко.
   Каяття.
   Намагаюсь біль порвати.
   Намагаюсь помовчать,
   Почуття закрить за грати
   Та нічого не сказать.
   Тяжко...
   Хочеться кричати.
   Я змовчу.
   Ти мене вчив.
   Не пилятиму я грати.
   Дух мій тіло моє вбив.

14.08.2002

   Я не знаю.
   Така грішна!
   Щось наболіло,
   Що аж тре.
   Та мій біль (завжди невтішний)
   Відчуваю, що не вмре.
   Час пливе за течією,
   А я - проти кожен раз.
   Нащо? Думкою моєю
   Не змінити сталий час.

25.08.2002

   Рішення прийнято.
   Я була проти.
   Ні, не зважай,
   Я не плачу,
   Я проти.
   Жереб вже кинуто.
   Щезли оплоти.
   Ні, не кажи,
   Я все знаю.
   Я проти.
   Сонце ще піднято.
   Кров іде з рота.
   Ні, нема болю.
   Я знаю.
   Я проти.

29.05.2002

   Знов
   Бунтуєш, думко? Рвися далі!
   Змітай на шляху все брудне!
   Ним вже насичилась природа,
   Воно повсюди лиш одне!
   І в душах осідає в намул,
   Зтираючи стук серця вщерть,
   Притискуючи добрий намір
   В куток і кликаючи смерть.
   Ти рвешся к сонцю? Нащо? Довго!
   Лишайся тут і гний в гріхах,
   Бо тут - країна, мати, друзі
   Розкидані по всіх льохах.
   Лиш деякі шукають правду,
   І так життя проходить, наче сон,
   Нести до людства неможливо,
   Бо правда в межах заборон.
   17.02.02
  
   Похмурі обличчя по місту пливуть,
   Їх очі - мов склянки, пусті всередині,
   І ноги вже самі, без наказу йдуть,
   Життя не помітне, самі лише тіні.
   Ви чуєте шорох? То шепіт одежі.
   Ви чуєте кроки? То мова взуття.
   Слова? То лиш луна з далекої вежі,
   Живого нема - відійшло в небуття.

***

   Що таке краса?
   Сніжинка?
   Таємниця людських душ?
   Може, це легка
   Пір'їнка?
   Чи дзеркала всіх калюж?
   Чи, можливо, це згноїла,
   Зтерта вами вщент душа?
   Це опущені вітрила,
   Це кишені без гроша...
   2.04.2002

Повинні

   Важко слово підібрати,
   Щоб воно звучало,
   Важко думку висловляти,
   Як душі начало.
   Тяжко голос надривати,
   Щоб почули люди,
   Щоб відкинули назавжди
   Справи й думи Юди.
   Мусим бути чисті, чесні,
   Як роса весняна,
   Щоб звучало слово "людство"
   Наче слово "мама"...
  

***

   А може, зійти з глузду краще?
   Не докучатиме вже біль,
   Не догризатиме вже душу
   Настирлива безсмертна міль.
   Не дратуватисе вже сонце,
   Ховаючи бажаний блиск
   Тоді, коли він так потрібен,
   Коли шукають лише зиск.
   Без розуму не зрозумієш,
   Чи дурять, чи хотять чогось,
   То, певно, краще бути дурнем,
   Ніж розуміти хоч когось.
  

В нікуди

   Мить, ти пройшла...
   А совість стука,
   Все рветься в душу...
   Ні, нема.
   Нема їй місця, гнати мусиш,
   Все гнати мусиш без кінця...
  
   Ти так любив...
   Тепер не любиш.
   Вона пішла,
   А совість жде.
   Душа щось хоче...
   Думку губиш.
   Вже мить пройшла.
   Вже ти ніде.
  
   Рипить підлога.
   Мить блукає.
   Шукає совість.
   Нащо? Де?
   Стежин немає тобі в душу,
   Душа чекає не тебе.
   Не мрія, це така реальність.
   Твоє життя - це ритм нуля.
   Не відчуваєш.
   Лиш шукаєш
   Себе у карті короля.
  
   Мить, ти пройшла...
   Ніхто не стука,
   Душа завмерла.
   Ще жива.
   Жива у думці.
   Жити мусиш.
   Ти мусиш жити без кінця.

20. 05. 2002

   Закрий долонями обличчя.
   Ти не побачиш вічний біль.
   Ти - мрія.
   Так і залишайся.
   Не сип на рани мої сіль.

23.05.2002

   Сонце стало.
   Умилось.
   Подивилось на тебе.
   Чорні діри
   Лишились
   Від очей і від неба.
   Річка вмила
   У зорях
   Те, що з тебе лишилось...
   Знов у солі втопила,
   В болях...
   Серце спинилось.
   Вогник зірки
   Освятить.
   Нагадаю, бо мушу.
   Він покропить
   Собою
   Цю підпалену душу.

04.06.2002

   Закрий очі.
   Не дивися на це.
   Краще бути сліпим,
   Ніж плювати в лице.
   Подивися униз.
   Під ногами лиш кров.
   Не топчи біль чужий
   І не плюй туди знов.

06.07.2002

   Натягнув перчатки.
   Умився.
   Гріх на пальцях у тебе присів.
   Серце витягнув.
   Ти вже втомився.
   Гріх всміхнувся. Трон пекла посів.

24.07.2002

   Обридло писати все чітко...
   Думки, вилітайте, як є!
   Нехай поміняються стопи,
   Тому що це -
   Щастя моє!
   Нехай
   Після ночі ступає
   Ще темрява
   На полотні,
   Тому що надії немає -
   Як зорі, висить нагорі.
   Нема навіть віри в кохання.
   Кохання?
   Це щось надлюдське.
   Хіба ще є люди?
   Терпіння...Чекання...
   Думки копошаться на дні.
   Десь там,
   В глибині,
   Бо нагору
   Їм шляху нема.
   Всі одні.

18.12.2001

Мені соромно

   Мені соромно за безсилля,
   І від цього хворіє душа.
   Я не можу спинити насилля,
   А в карманах нема ні гроша.
   Всі кишені протерті на діри
   І подерті такі ж, як життя,
   Та радію одному, напевно, -
   Що думки не пішли в небуття.
   Ти хотіла постукати в совість?
   Спробуй. Може, почуєш когось.
   Може, є ще на світі ті люди,
   Що живуть і шукають чогось...
   Може бути...Лиш хаос в долоні,
   Той самий, що і в моїх думках.
   Я в своїх почуттів у полоні,
   Десь загублена в мрійних хмарках...

25.12.2001

  
   Думи мої, думи мої,
   Лихо мені з вами,
   Чом гасаєте по мозку
   Брудними ногами?
   Чом в очах проміння б"єте?
   Чого кров до краплі п"єте?
  
  
   Має?
   Тече повітря крізь дірки,
   Проколені у хмарах зверху,
   Проміння це таке ламке,
   Наповнює життя доверху.
   Ламається, летить донизу,
   Теплом охоплюючи даль,
   Ховається десь на карнизах,
   Чекаючи на людський жаль,
   Який ще треба пошукати,
   Бо віднайти нам важко те,
   Чого нема в буденних душах,
   Що має серце золоте...

25.12.2001

   Хочу сказати
   Чому ти кров"ю заливаєш
   Все небо, зорі, місяць й сонце?
   Чому ти повінь викликаєш
   В судинах неба крізь віконце?
   Навіщо кров"ю поливати
   Ту землю - матінку мою,
   Вона вже захлиналась нею,
   На смак вже знає кров твою.
   Не треба боляче робити,
   Той біль тобі вернеться, знай.
   Не плюй в колодязь - пити будеш,
   Не хочеш знати - пам'ятай.
   17.01.2001
   Тихий зойк...
   Під ногами багно золотом блищить.
   Крик душі...
   Всередині все ломається, тріщить.
   Сніг іде.
   В душу падає так ніжно, холодно,
   Лиш мороз
   Обертає живі м"язи в полотно.
   Не бунтуй!
   Не бунтуй, душе, бо ти одна!
   Усю кров
   Висмоктала вже до дна...
   Сліз нема.
   Циркулюють замість крові по мені,
   Світ очей
   Десь закляк. Всі наче голені.
   Ти не знав?
   О, не бажай це ворогу!
   Смерть душі -
   Це занадто для расплати дорого!

27.11.2001

Серцю

   Серце щось плаче, щось стогне, болить,
   Краще б зомліло на деяку мить,
   Краще б замовкло, спинилось, зірвалось,
   Щоб не відчула я біль, тугу, жалість,
   Щоб не могла я страждати так часто,
   Щоб не чекала весь час тільки щастя...
   Серце! Лиш ти мені жить не даєш,
   Чого ти так скачеш, чого ребра б'єш?
   Чого хаотично пульсуєш з думками?
   Навіщо чіпати старі мої рани?
   О, серце, безжалісний мій кровосос,
   Спинися, бо в мозку пульсує лиш "Sos",
   Бо стогнуть думки і душа в тобі плаче,
   Бо ти - наче кат і мій ворог неначе...

10.01.2002

Зима

   Небо, що ти?
   Звідки та блакить?
   Нащо ти зірками
   Плодоносиш в мить?
   Нащо родиш взимку
   Мушок снігових?
   Я не хочу дихать
   На красунь отих...
   Смерть - це подих будня,
   Ніжності шматок...
   З неба і на землю -
   Все лиш доля, рок.

11.01.2002

  

Просто

   Не журися - біль проходить,
   Біль не вічний,
   Він зника...
   До очей кров не доходить,
   Тому блакить
   Їх затуля.
   Ввечері неспокій кличе,
   Все бунтує
   Просто так,
   А думки планують віче,
   Щоб зібратись
   Знов не так.
   Вони в мене неспокійні,
   Бунтівливі, як ніхто,
   Але це...
   Це тяжко, знаю,
   Лиш я звикла все одно.

20.12.2001

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   1
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"