Лише iлюзiя досконалого свiту. Заплющенi очi та байдуже, що вiдбувається навкруги. Так легше iгнорувати провину, коли не видно доказiв.
Пекучий холод, байдужi погляди, остогидлi домiвки...поворот на лiво...знайома вулиця i власна будiвля. Постiйна буденнiсть, що повертає кожного вечора у цей кам*яний будинок. Так кожного дня з нестерпною ненавистю до свого життя, вона чекала ночi. А далi нарештi заплющенi очi , кольоровi сни та навнi мрi. Крилатi надi на слiпуче майбутнє... Мелодiйний звук дитячого смiху...(А вiн мiг лунати i для не.) I знову день. Тьмянi стiни, нiмi перехожi та глухий крик свiдомостi.
Реальнiсть втратила своє значення, змiшалася з нав*язливими фантазiями. Вона жила лише з заплющеними очима, концентруючись бажаних сподiваннях i забуваючи смертельну зраду, стираючи мiсяцi зi своє пам*ятi. ( Його поява могла дати сенс дiям, вiдчуттям). Життя перестало бути цiлiсною кiнострiчкою, тiльки уривки рiзних кадрiв...
Тепер вона сидiла на брудному звалищi пустих пляшок та використаних будiвельних матерiалiв - кладовищi забутих обiцянок. Милувалася заходом сонця, його яскравими багряними кольорами. За декiлька хвилин усе зануриться i пiтьму i, хтозна, можливо, вже нiколи не прокинеться. Завтра може i не бути...( Так, як i вже для нього.) Ї порожнiй погляд дивився у небо, наче звинувачуючи його у всiх свох даремних почуттях, у всiх свох безглуздих снах, у своєму грiху. Бездоганно-чистi снiжинки, якi мило танцювали у повiтрi, насправдi були безжалiсно вискубаним пiр*ям з обрiзаних крил ангела, ангела... ( А вiн мiг змiнити цей свiт у кращий бiк.) Усвiдомлення страшно помилки ковзало по поверхнi мозку, залишаючи незмиваючi вiдбитки на психiцi. Не бачачи очевидних наслiдкiв, боячись невiдомого майбутнього, вона стала на той шлях, приєдналась до тiє когорти людей, яких, незважаючи на життєвi обставини, називають жорстокими дiтовбивцями, позбавивши свого малюка права на самоствердження.
Вона оглянулась довкола... Мертве мiсце, що навiювало апатiю та розчарування...як i iснування. Знову заплющенi очi й ескiз iдеального щастя....Раптом щось змусило повернутись у дiйснiсть. Далекi звуки безтурботного смiху. Одна мить...i у серцi зародилась надiя.
З вiкна було видно лише безлiч чужих лиць, а будинки з*являлися i швидко зникали за поворотами. Автобус набирав швидкiсть, везучи до потрiбно вулицi...Ї конечна зупинка *Дитячий будинок*...Вона на хвилину заплющила очi...потiм глянула у вiкно i впевнено вийшла, залишивши лише напис на замерзлому вiкнi * Я хочу жити з розплющеними очима*.