Самиздат:
[Регистрация]
[Найти]
[Рейтинги]
[Обсуждения]
[Новинки]
[Обзоры]
[Помощь|Техвопросы]
Бути людино
Я виходжу iз дому раненько,
Коли сонце лиш сходить з землi,
Босонiж в рiзних травах рiдненьких,
Я iду у долини й яри.
Розступається пишнеє дерево,
Прогинаються квiти ряснi,
Я сiдаю на горбику, в зеленi,
I вслухаюсь в струмочка шуми.
Запитаю у неба широкого:
Забереш мене в хмари сво§?
Я частиною стану небесною,
I блакиттю над свiтом земним.
"Нi, не вийде,- кричить небо синєє,
Насуваючи брови страшнi,
Не частина ти неба всевишнього,
Не хмаринка, не дощ i не снiг".
Запитаю у сонця палючого,
Чи не може мене воно взять,
На маленькому свiтлому променi,
Чи не зможу такою й я стать?
"Ти слабка, i не втримаєш променя,
Не зiгрiєш навколо сади,
Не освiтиш, ти сторону темною,
Не сховаєшся в сонця - iди".
Запитаю у ластiвки пильно§,
Що лiтає, як вiльна душа,
Чи не можу взмахнути й я крилами,
I всю тяжiсть лишити в степах?
"Не лiтати тобi помiж птахами,
Не здiйнятися стрiмко у вись,
Бо людина не в силах лiтати,
Бо людину тримають грiхи".
Я благала в струмочка прозорого,
Що без впину бiжить i бiжить,
Що вже завтра втiкає у море,
Усе знає i бачить ввесь свiт.
Я благала, всi квiти веснянi§,
Я благала, вiтрiв i лiса,
Не лишайте мене в свiтi з тварями,
Не людська у менi є душа.
Та не можу я стати i квiткою,
Що мов спалах - живе лише мить,
Нi струмком, нi травинкою лiтньою,
Анi вiтром гiрським, не летiть.
Повертаюсь на заходi сонечка,
Я в будинок батькiв у селi,
I так тяжко, так сумно у серцi менi,
Що не можу життя я змiнить.
I лишуся у свiтi людиною,
Самовпевнена, вперта, лиха,
Що гадає "керую всiм свiтом я",
I заплаче тихенько душа.
Связаться с программистом сайта.