Гуцуляк Олег Борисович: другие произведения.

Філософія, зрештою

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Позиція Ф. Ніцше є мужнім ("надлюдським") прийняттям індивідом вироку долі (у християнстві говорять про взяття свого хреста"). Це - "шлях вогню через ліс", "шлях Рами", "шлях Пандавів", "шлях андекавів". Це, за Е. Юнгером, своєрідна "партизанська війна" на духовному фронті, коли людина самостійно протистоїть ("не-антействує") ворожим їй обставинам. Це призводить "йдучого через ліс" до зустрічі із самим собою, в результаті він набуває "спадок", тобто відпочатковий духовно - тілесний родовий зв'язок. Як Зігфрід, йдучи через ліс, зустрічає Дракона і здобуває Скарб Нібелунгів... Як Персей, що перемагає Дракона і отримує Андромеду та всю Ефіопію ...
  Олег Гуцуляк
  Філософія, зрештою
  
  
  Найкоротший шлях
  до самого себе
  веде довкола світу.
  Герман КАЙЗЕРЛІНГ
  
  ...Отак на вітрі
  Пожежа знищує ліс.
  Не зраджуй!
  Тарас МЕЛЬНИЧУК
  
  
  1.
  
  Київський російськомовний щомісячник "Взгляд" (редактор - Лесь Качковський, доктор хімічних наук, письменник і виходець з Буковини) у числі 1 - 2 за 1997 рік подає (без підпису) у вигляді редакційної статті притчу про вихід із лісової хащі. (наводимо мовою оригіналу): "Большую цель можно достигнуть. Мальчик заблудился в лесу. Он не знал, что делать и куда идти. Начал даже плакать. Но потом взял себя в руки, набрался храбрости, забрался на большое дерево и увидел свой путь. Где нам найти такое дерево, чтобы не плутать в жизни? Такое дерево есть. Это наша большая цель, но она должна быть действительно большая, как это дерево. А значит, лежать за пределами жизни. Большая цель - это цель, которую можно достичь. Но только после смерти ... Большая цель помогает увидеть свой путь .. Человек, не имеющий большой цели, не знает свой путь. Это непутевый человек. Ведь он ставит только цели, достижимые при жизни".
  
  Виникає запитання: якщо ти заволодів ціллю (виліз на дерево), тоді навіщо шукати шлях? Хіба не логічніше інше: ми видряпуємося на дерево саме тому, щоб знайти з його висоти ціль - шлях виходу з лісу? Отже, автори газети "Взгляд" видають засіб за мету.
  
  Так, важко побачити шлях, коли всі дерева однакової висоти і однаково закривають краєвид і сам шлях, що плутається десь внизу, на грунті, де "... коріниться ... кожне суще як суще"(i).
  
  На це Г. Гегель розраджував: "... Що з того, що нам заваджає листя! Або гілки! Пробивайтеся до сонця, а якщо змучитеся, теж добре! Тим приємнішим буде сон!"(ii).
  
  Одначе така "захмарна" перспектива мало-кого приваблює у наш посткомуністичний час (власне, на гегелівськый традиції, що йде від Платона, базує свій світогляд марксизм).
  
  Тоді, принаймні, слід очікувати на листопад. Навіть спробувати допомогти йому. Для цього А. Камю у своїй Нобелівській лекції наводить іншу притчу: після того, як Лу Андреас-Саломе відмовилася вийти за Ф. Ніцше заміж, він "... занурився у повну самотність; пригнічений і одночасно наснажений перспективою своєї величезної праці, котру йому тепер випадало здійснити без жодної допомоги, він ночами блукав горами, що оточували Генуезьку затоку і, розпалюючи гігантські вогнища з листя і віття, дивився, як їх пожирає вогонь"(iii), "... той первинний вогонь, котрий перемагає все кінечне і буденне у людському Я"(iv). Як сказав М. Фуко, "... Ніцше ... спалив заради нас ще до того, як ми народилися, плутані обіцянки діалектики та антропології"(v).
  
  Цим вогнем для Ф. Ніцше є "воля до влади", заради якої здійснюється зречення від "волі до життя" в умовах обезличуючої (das Man) влади Маси: "...Завдання полягає в тому, щоб розлучитися із самою волею до життя, для цього слід піднестися і над його гіркотою, і над його однобарвністю, і над його пістрявістю"vi. Будучи відданим учнем А. Шопенгауера, Ф. Ніцше вчинив так, як написано вчителем у "Ідеях етики" : першим та найважливішим кроком у запереченні волі до життя є істинна і чиста безшлюбність. Тобто не накладати на себе руки, бо ж самовбивця відштовхується не від самого життя, а тільки від того, що робить його неприємним і заваджає насолоджуватися його радощами, чому й кладе кінець всім цим отруюючим життя подіям . Іншими словами, "... Оскільки воля сама по собі не має мети і оскільки всяке конкретне бажання спрямоване лише на той короткотривалий стан, який породжує біль свого повторного відновлення, єдине щастя, яке нам судилося пізнати, полягає у зреченні. Лише тоді ілюзорні об'єкти бажання перестають хвилювати нас, і ми починаємо проникати зором за вуаль Майї до універсальної волі, яка лежить в її основі. Самосвідомість, яка різнить нас від тварин, приносить лише усвідомлення розчарування, і якщо їй судилося стати нашою втіхою, то вона має бути спрямованою на показ ілюзорної природи бажання. Зречення різниться від спокою, воно має вартість лише тоді, коли воно приходить на зміну сприйняттю марноти тимчасових прагнень. Звідси: його можна досягти, лише здобувши досвід, ставши мудрим. Саме це романтичне захоплення актом останнього (але не зрілого) зречення лягло в основу філософії вагнерівського "Кільця нібелунгів"..."(vii) .
  
  Як резюмував К. Ясперс, Ф. Ніцше зрозумів, що людина не може досягти своєї мети, якою вона бажає тільки саму себе, "йти далі" ("шляхом через ліс"), але без Бога, і тому повторював завжди слова Гете про те, що дійсну повагу можна відчувати тільки до того, хто не шукає самого себе і що самовіддані характери такого роду зустрічаються тільки там, де зіткнемося з міцно вкоріненим релігійним життям, з утвердженням на непохитних основах віросповідання, самодостатнім у тому сенсі, що воно не залежить від часу з його духом та його наукою. А отже, за Ф. Ніцше, слід не шукати самих себе, щоб знайти людину (viii).
  
  Позиція Ф. Ніцше є мужнім ("надлюдським") прийняттям індивідом вироку долі (у християнстві говорять про взяття свого хреста"). Це - "шлях вогню через ліс", "шлях Рами", "шлях Пандавів", "шлях андекавів". Це, за Е. Юнгером, своєрідна "партизанська війна" на духовному фронті, коли людина самостійно протистоїть ("не-антействує") ворожим їй обставинам. Це призводить "йдучого через ліс" до зустрічі із самим собою, в результаті він набуває "спадок", тобто відпочатковий духовно - тілесний родовий зв'язок. Як Зігфрід, йдучи через ліс, зустрічає Дракона і здобуває Скарб Нібелунгів... Як Персей, що перемагає Дракона і отримує Андромеду та всю Ефіопію ...
  
  Але слід не блукати між деревами, не шукати шлях поміж них. Слід нехтувати ними. Не самими "листями" та "гілками", а самими "деревами", тобто не елементами сущого (предмети , що оточують людину , та безособистісні відносини), а саме суще, у владі якого людина (Das-Sein) і перебуває, а отже - і не рахується із вимогами буття.
  
  2.
  
  Філософія ("любомудрість"), начебто, є поверненням людини до самої себе, до відпочаткового буття (Sein), свідомим встановленням відповідності свого існування з ним, реалізацією екзистенціальної людської сутності. Ні мислення, ні мова, ні жодні інші інтелектуальні акти не можуть пробитися у буття крізь "хащі" - суще, вони "застрягають" у них. Буття непізнаване науковими методами, предметною свідомістю взагалі, воно іманентне (внутрішньопритаманне) свідомості як такій.
  
  Тільки усвідомлюючи, що все це лише суще (і що буття є і є тільки як буття всього сущого), ми прислухаємося до "голосу буття", дослухаємося до нього, слідуючи за його покликом.
  
  Автор "Буття і часу" додає, що очікувана нами відкритість полю зору "... нам ще просто не зустрілася", не зустрілося "... те, що дозволяє горизонтові бути тим, чим він є", тобто "... горизонт і трансцендентність доступні тільки з висоти речей і нашого уявлення та визначаються тільки у стосунку до них"(ix). З погляду М. Хайдеггера єдиним ключем до буття як такого є поетична мова, яку досліджують феноменологічним методом пізнання, що, за В. Болюбашем, "... дає нам неупереджений підхід до пізнання дійсності, тобто підхід відкритої думки й розуміння людини як існуючої істоти з моменту до моменту. Людське буття (-) це екзистенціяльний процес, який неможливо всеохопно раз і назавжди пізнати" (x). Ця безкінечність, що й розкриває сенс людини і людства, і є тим "телосом", у світлі якого існує постійне іманентне осмислення людського існування.
  
  На думку К. Ясперса, для досягнення "безумовного буття" слід пройти три етапи трансцендування: 1) орієнтація у світі (усвідомлення обмеженості тільки предметного його витлумачення); 2) прояснення екзистенції (усвідомлення душі); 3) читання шифрів "трансценденції". Цими шифрами є наявне буття природи і людини. Також зашифрованими вираженнями трансценденції є мистецтво (від класики до авангарду, фотореалізму та поп-культури), що є одночасно й особливим типом інтенціональності: воно звернене до духовного світу особистості. На думку М. Дюфрена, мистецтво не тільки повертає людину до самої себе, але й відкриває "людське обличчя" речей, виражаючи тим самим гармонійну єдність людини і природи (які, як визначалося вище, є шифрами трансценденції) і дозволяє людині повернутися до відпочаткового, неспоживацького відношення до природи.
  
  Найбільш удатно читати шифри трансценденції спосібний той, хто стоїть ближче до міфологічної епохи. "...Міф - це постійна, стійка і водночас внутрішньо рухома образно-сюжетна модель, що виражає, тлумачить і частково проектує найуніверсальніші особливості та закономірності людського буття"(xi).
  
  3.
  
  У ситуації "недобування до Буття" певні традиції звертаються до Небуття. Наприклад, буддизм наголошує на тлінності всього існуючого, світотоворчим началом оголошується велике Ніщо ("Шунья", Порожнеча), "... бо воно єдине у світі є незнищуваним ...: воно є деякою органічною цілісністю, що віддзеркалює й разом вбирає в себе всі наявні та можливі смисли. Тому воно здійснюється і як Сансара - безперервний і нескінчений потік перетворень, і як Нірвана - абсолютне осердя поглинання й занурення смслів в одвічне заспокоєння. В ... буддиській філософії була розвинена своєрідна "негативна діалектика" - метод спростування буття як первинної визначеності світу. Це був ніби дзеркальний відбиток діалектики греків (Зенон, Платон, та інші), спрямованої, навпаки, на спростування істинності небуття й ствердження буття"(xii).
  
  Власне у боротьбі з буддизмом індуїстська "контр-реформація" стала на позицію, що без буття саме Небуття не могло б бути як таке, а тому є Первинне Буття і ми маємо всі підстави говорити про його первинність ("аді-ті") стосовно до Небуття ("а-діті"). Наприклад, "... Радхакрішнан заявляє, що притримується ідеї "первинності буття", що лежить в основі всього: "Дійсне існування світу означає існування Буття, з котрого він походить. Буття - це основа будь-якого існування, хоча саме по собі воно є щось існуюче" ... Радхакрішнан вважає, що, хоча, саме по собі воно є щось існуюче" ... Радхакрішнан вважає, що , хоча буття і носить об'єктивний характер, тобто не залежить ні від чого, воно, однак, не є об'єкт серед об'єктів і в цьому сенсі не існує як схоже до решти ... Буття ... ні від чого не залежить і навіть не може бути поставлене в один ряд з усією рештою. "Якби не було Буття, ніщо не могло б існувати. Буття - у всьому, що існує ... але саме не має жодної основи. Це не об'єкт думки, це не продукт виробництва. Воно являє собою абсолютний контраст у відношенні до всього сущого, воно корінним чином від нього відмінне". Принципова відмінність Буття визначається його божественним, духовним характером. Власне на божественності тримається його творча сила, створююча і пронизуюча все суще. Тому, "якщо щось існує, отже, є Буття ... і воно - Божественний Дух" ... Радхакрішнан використовує поняття "Верховне" (The Supreme), Абсолют, Світовий Дух, Універсальне Буття та інші для вираження системи взаємозв'язків із всесвітом ... Сутність буття пізнавана. Потребу до пізнання ... і безумовну можливість ... пізнання Радхакрішнан пов'язує з природним прагненням людини до свободи і щастя. "Людина не може бути щаслива без пізнання істини" ... "Істина, - вказує він, - не відображення реальності у почутті та інтелекті, а творча містерія, котру випробовує душа у своїй найглибшій суті. Це не питання про суб'єкт, що пізнає об'єкт. Вона включає у себе усвідомлення того, що суб'єкт і об'єкт єдині у більш глибшому сенсі, ніж це може пояснити будь-яка фізична аналогія"(xiii).
  
  В європейській традиції Буття (Трансценденція, Абсолют, Бог) є "таїною", "несубстанційним абсолютом" (за Г. Марселем), "Ніщо" (за Ж.-П. Сартром), що ототожнюється зі "свободою". Е. Фромм конкретизує трансценденцію як спонтанну активність цілісної, інтегрованої особистості, а Е. Кехлер - як "життєву силу" ("продукт цілісної органічної конституції"). У Ф. Ніцше життя являє собою специфічну волю до акумуляції "сили" (Macht "сила", "влада"), і ця сама "воля до влади" є лише "пафос" - найелементарніший факт, з котрого тільки і виникає становлення, дія.
  
  Людське буття, за Г. Марселем, є "буттям-всупереч-смерті" (за П. Тілліхом та А. Камю - це "мужність бути"), тобто "буття - всупереч - небуттю", відмова підкоритися диктатові Небуття (з його декларацією "Навіщо жити, якщо однаково помирати!"), заявивши: "Ні! По - вашому - не буде!" (слід розрізняти проголошення заперечення лише певним формам буття, як це наявне у М. Шеллера, та Велике "Ні" - Небуттю).
  
  Воїнами Буття (Warrior of Being), пасіонаріями ставали як Чінгізхан, Аттіла, так і Богдан Хмельницький: у першого відібрали табуни, у другого та третього, відповідно, - священні могили та хутір ... У "межових ситуаціях" ("у черты", за М. Реріхом) самій людині з особливою силою відкривається екзистенція як буттєве ядро особистості, як буттєва характеристика людської реальності. "Межова ситуація" (війна, боротьба, загання, страждання, смертельна хвороба, смерть тощо) у кожній людині здійснює "... невідворотньою усвідомлення власної кінечності, вириваючи її зі світу повсякденності, заклопотаності, пристрасті і гіркота котрого виявляють тепер свою несуттєвість. І тільки насправді переживши тендітність і кінечність свого існування, людина може відкрити для себе трансцендентний світ (особливий рід буття, - О.Г.), конкретніше, його існування, таємним чином пов'язане з її власним. Тільки знаки трансцендентного, виявленні у цьому іманентному світі, можуть освітити новим сенсом людську екзистенцію, вказавши у той же час всю глибину і значимість екзистенціального спілкування з іншими (іншим) - перед обличчям трансцендентного" (xiv). Саме у "межовій ситуації" переживання більш тісніше зв'язує людину із буттям, ніж рефлексія, бо "... емоція , співпадаюча з реальністю, не тільки виражає пізнання, але є саме пізнання, готове до дії, вже сама дія"xv, вона - расова реакція людини, коли, щоб врятувати життя перед загрозою смерті, виступає одвічний інстинкт (xvi).
  
  Суть пасіонарія полягає в абсолютному подоланні ним тих чи інших явищ, стереотипів, метанаративів, що претендують на абсолютну вартість. Воїн Буття, поставлений на прю "звитяжного духу", - одержимий, і тільки за ним, зрештою, людство погоджується визнати (після багатьох невдалих спроб вгамувати) право на відхилення від "буденного світу", на відмову від боязні втратити самого себе, якщо один із власних вчинків, що випадково вирвався з-під контролю, здійсниться і заведе суб'єкта далі, ніж він хотів, ніж він розраховував (xvii). Він втікає від "повсякденності" у "незвичні" події (андерграунд, "межові ситуації", еміграцію або революцію), у невідомість наступного подарунку долі з реальним передбаченням свого певного психологічного стану. У цій втечі і проступає "страх" (der Angst), охоплюючий всю сутність людини (просто страшно, страшно "бути", коли у тебе відбирають табун, хутір, заробітню платню, дружину, особистість) як особливе "розташування" людського існування, звільняюче екзистенцію від "розпаду" (так вдало проілюстрованого в українській літературі Ю. Іздриком у романі "Воццек"). Саме цей страх, як говорить М. Хайдеггер, примушує людину зосередитися на своєму власному бутті і зробити неважливою оточуючу "речевість", протиставити себе ситуації, коли відбувається перетворення його у річ, предметність. Іншими словами, "... вирвавшись із "речевоподібного" недійсного існування, людське буття набуває свою справжність у якості можливості і тим самим "екзистує" у модусі майбутнього, названого Хайдеггером як "забігання вперед" (Vorwegsein). Ось тут, набуваючи своє справжнє ("аутентичне") існування в якості свобідної, екзистенція стає "своїм - буттям - наперед", тобто спосібною уяснити свої можливості і здійснити вибір" (xviii).
  
  Вибір людиною екзистенціальнного (сартрівського) принципу існування - це свідомий її вступ у гру із життям "на задоволення", в той час як есхатологічний принцип є грою зі смертю "в безсмертя душі". Якщо ж людина дотримується ідеї еволюціонізму, то грає з буттям "на вдосконалення" (xix) .
  
  Тільки справжня трагедія - це війна між Воїнами Буття. Тільки їх оспівує епос: ахейці і троянці, пандави і каурави, бургунди і гунни, франки і маври, русичі і половці, племена богині Дану і фомори ... Це - війна ("Полемос"), яка , за Гераклітом Темним, " ... є батько всього і всього цар, - одним вона визначила бути богами, іншим - людьми, одним - рабами, іншим - вільними". Епос оголює першостворену реальність, що полягає у боротьбі між силами хаосу і космосу. Не дивна, отже, популярність сучасної форми епосу - літературного жанру "фентезі" , де особистість підноситься над буденними імперативами, що заковують, стримують людську свободу, та спрямовується до "утвердження волі до влади" над собою, своїми проблемами, обставинами, страхами, і яка остаточно реалізується тільки на ідеї (архетипі) "... гіпостазування міжіндивідуальних цілей, рішення за свобідним вибором підпорядковуватися створеному для себе правопорядку, який знаходить своє символічне вираження у особі глави держави" (xx), або "Бога Світла" (за Р. Желязни), він же - іудейський Магед, мусульманський Махді, перський Мітра, буддійський Майтрейя...
  
  i Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Избр.стт. позд. периода творч. / Перев. с нем. Под ред. А.Л. Доброхотова. - М.: Высш.шк., 1991. - С.74.
  
  ii Гегель Г.В.Г. Работы разных лет: В 2-х тт. - М.: Наука, 1971. - Т.2. - С.224.
  
  iii Камю А. Художник и его время // Камю А. Бунтующий человек: Философия. Политика. Искусство / Пер. с фр. Общ.ред., сост. и предисл. А.М. Руткевича. - М.: Политиздат, 1990. - С.376.
  
  iv Хамитов Н. Философия человека: Поиск пределов. Пределы мужского и женского: Введение в метаантропологию. - К.: Наук.думка, 1997. - С.57.
  
  v Цит.за: Соболь О.Н. Постмодернистская перспектива: От метафизики рабского состояния к философии беспокойной свободы // Социальная перспектива (Философско - методологический анализ совр. зарубежных концепцмй) / Отв.ред. А.Т. Гордиенко. - К.: Наук.думка, 1992. - С.75.
  
  vi Нарский И.С. Артур Шопенгауер - теоретик вселенского пессимизма // Шопенгауэр А. Избранные произведения / Пер. с нем. Сост., предисл., примеч. И.С. Нарский. - М.: Просвещение, 1992. - С.31.
  
  vii Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії: Від Декарта до Вітгенштайна / З англ. - К.: Основи, 1998. - С.201 - 202.
  
  viii Ясперс К. Ницше и христианство / Перев. с нем. Под ред. Т.Ю. Бородай. - М.: Медиум, 1994. - С. 57 -58.
  
  ix Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Избр.стт. позд. периода творч. / Перев. с нем. Под ред. А.Л. Доброхотова. - М.: Высш.шк., 1991. - С.116.
  
  x Болюбаш В. Переживання буття нації з погляду екзистенціяльної феноменології (Погляд на творчу думку укр. дисидентів) // Збірник на пошану Володимира Янева / Ред. О. Горбач. - Мюнхен: Вид-во УВУ, 1983. - С.190.
  
  xi Андрухович Ю. Поетичний текст як нашарування міфів (Зі спостережень над "Книгою Лева" Б.-І. Антонича) // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Ів.-Франківськ: Плай, 1995. - Вип.1. - С.180.
  
  xii Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія людини. - К.: Абрис, 1995. - С.106.
  
  xiii Литман А.Д. Философская мысль независимой Индии (Академические системы и религиозно-философские учения). - М.: Наука, 1966. - С.118 - 122.
  
  xiv Гайденко П.П. Человек и история в экзистенциальной философии Карла Ясперса // Ясперс К. Смысл и назначение истории / Пер. с нем. - М.: Политиздат, 1991. - С.18.
  
  xv Senghor L.S. On African Socialism. - London, 1964. - P. 71.
  
  xvi Senghor L.S. Negritude et humanisme. - Paris, 1964. - P.12.
  
  xvii Лэне П. Ирреволюция /Пер. с фр. Предисл. Л. Зориной. - М.: Прогресс, 1975. - С.248.
  
  xviii Бычко В.В. Лабиринтах свободы. - М.: Политиздат, 1976. - С.112 - 113.
  
  xix Калинин Д. Одинокое сознание под куполом небесного цирка (Эссе) // Социальные и гуманитарные науки: Отечественная и зарубежная литература: Реферативный журнал. Серия 3. Философские науки. - 1993. - Љ1. - С. 222 - 223.
  
  xx Вейнингер О. Пол и характер: Принципиальное исследование / Пер. с нем. - М.: Терра, 1992
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Н.Щерба "Ведьмин крест" Д.Аксенов "Реформатор" В.Абоян "Древо войны" И.Сударева "Двойная честь" В.Михальчук "Клыки на погонах" Т.Устименко "Принц для Сумасшедшей принцессы" Ю.Зонис "Дети Богов" О.Демченко "Семь легенд мира" М.Палев "Серебряный ятаган пирата" В.Филоненко "Сто рентген за удачу" А.Каменистый "Время одиночек" Е.Малиновская "Кодекс дракона" В.Вегашин "Почерк Зверя" О.Баумгертнер "Коготь Дракона" Т.Григорьев "Все не просто" Д.Казаков "Кровавый рассвет" С.Шкенев "Архангелы Сталина" Я.Алексеева "Сестра Рока" Л.Астахова "Ничего невозможного" Д.Морозов, И.Эльтеррус "Фиолетовый меч" А.Астахов "Щит Найнавы"

Сайт - "Художники"
Доска об'явлений "Книги"