Коли сонце ховає останнi променi за недосяжний горизонт, на мiсто насуваються сутiнки. За ними приходить нiч, володарка людських снiв i таємних бажань. Вночi люди знiмають маски i стають самими собою. Вже немає потреби грати на публiку, погоджуватись з тим, чим не згоден, адже нiч дає певну свободу, звiльняючи наше справжнє "я". Iнодi ми, самi того не помiчаючи, вириваємось iз пут щоденної рутини i жадiбно вдихаємо прохолодне нiчне повiтря. Нам вже не потрiбно вiдповiдати на безлiч запитань тому, кого зовсiм не цiкавить наша власна думка, ми просто вiдчуваємо життя, яке тече крiзь нiч, невпинно, постiйно, назавжди. З-за хмар визирне мiсяць- i хтось побачить наше справжнє обличчя, можливо, злякається.