Нiч має тисячi очей, а день лише один. Це написав Желязни, а я повторив за ним. I записав у зошит з джинсовою обкладинкою. Зошити мiнялись, обкладинка -- нi. Слова наповнювали новою душею вiчно джинсове тiло. Де тепер той зошит, я хочу забрати свої слова. Я приклею їх на пергамент, повiшу на стiнi. Кожної ночi по дорозi в сон я зупинятимусь бiля цього напису i казатиму: " Брехня ". Нiколи я не оспiвуватиму нi зброю мужчини, нi гнiв богинi.
Улетай на крыльях ветра ты в край родной, родная песня наша. Туда, где мы тебя свободно пели...
На костях давнiх гiр, високо над замороженими садами, сидiтимемо ми з леопардом. Останнi iстоти, що не вiритимуть в сон. Забираю назад свої слова, о леопард, це не все. Немає кохання роздiленого чи не роздiленого. Деяких речей не можна роздiляти чи подiляти.
За радостью страданья, за радостью страданья...
Чому я пригадав тебе, мертвий леопард? Я нiколи не бачив тебе, а ти не здогадувався про моє iснування; менi байдужа твоя доля, а тобi моя. Не вiр в сон, леопард. Колись я знайду тебе, пiсля всього...
Сонце не зiйде бiльше i пiсля зими знову буде нiч. З усiєю можливою злобою б`ється за ребрами серце.