Семунд Мудрий : другие произведения.

Друга пiсня про Гудрун (Давня)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Гудрун розповiдає про своє сумне життя.


Загибель Нiфлунгiв

  
   Гуннар i Хегнi взяли тодi все золото, спадщину Фафнiра. На той час мiж Гьюкунгами й Атлi була ворожнеча. Атлi винуватив Гьюкунгiв у смертi Брюнхiльд. Щоб укласти мир, вони мали вiддати йому Гудрун, i дали вони їй випити зiлля забуття, перш нiж видати за Атлi. Сини Атлi були Ерп i Ейтiль, а Сванхiльд - дочкою Сiгурда й Гудрун. Атлi конунг запросив Гуннара i Хегнi до себе i послав Вiнгi й Кнефрода. Гудрун знала, що це пастка, i доправила таємне повiдомлення, щоб вони не приїздили, i надiслала Хегнi на знак пiдтвердження перстень Андваранаут iз вузликом з вовчого хутра. Гуннар просив вiддати за нього Оддрун, сестру Атлi, але той вiдмовив. Тодi вiн узяв за себе Глаумвер, а Хегнi був жонатий на Костберi. Їхнiми синами були Солар, Сневар i Гьюкi. А коли Гьюкунги прибули до Атлi, вмовляла Гудрун синiв своїх просити для Гьюкунгiв життя, та вони не схотiли того робити. Хегнi прокололи мечем, а Гуннара кинули у змiїну яму. Вiн заграв на арфi та приспав змiй, але гадюка вкусила його в печiнку.
  

Давня пiсня про Гудрун

(Друга пiсня про Гудрун)

  
   Тьодрек конунг був при Атлi та втратив там бiльшiсть своїх людей. Тьодрек i Гудрун стали жалiтися одне одному на своє лихо. Вона промовила до нього, кажучи:
  
   1
   Дiвчам я була
   коханим у матерi,
   сяйвом оселi,
   любила братiв,
   доки мя Гьюкi
   разом зi златом,
   разом зi златом
   не видав за Сiгурда.
  
   2
   Кращим був Сiгурд
   за Гьюкi синiв,
   як пагiн цибулi
   за рослу траву,
   олень струнконогий
   за всякого звiра,
   чи злато червоне
   за сивеє срiбло.
  
   3
   Доки мене
   брати не позбавили
   мого чоловiка,
   найпершого з люду;
   не спали й не їли,
   не думали думи
   до того, як Сiгурда
   не погубили.
  
   4
   Гранi чвалав -
   чути хропiння -
   а Сiгурд iз тингу
   сам не приїхав;
   оленi сiдел
   кров'ю стiкали,
   стомились на стежцi
   вони пiд убивцями.
  
   5
   Пiшла я, згорьована,
   Гранi розрадити,
   заплакана, стала
   питати коня;
   Голову Гранi
   схилив до трави,
   певен був кiнь:
   князь неживий.
  
   6
   Довго вагалась,
   довго я думала,
   перш нiж спитати
   про справу правителя.
  
   7
   Гуннар похнюпився,
   повiв менi Хегнi
   про мого Сiгурда
   рани смертельнi:
   "Лiг вiн посiчений
   вiд наших рук,
   Гуторма вбивця
   дiстався вовкам.
  
   8
   Побачиш ти Сiгурда
   на пiвденнiм шляху;
   там ти почуєш
   круковi крики,
   крики орла,
   що тризну знайшов,
   вовк бенкетує
   твоїм чоловiком".
  
   9
   "Хегнi, чому ти
   шкоди такої
   менi, нещасливiй,
   словом завдав?
   Хай тобi серце
   ворони вирвуть
   у тому краю,
   що незнаний тобi!"
  
   10
   Хегнi тодi
   одне вiдповiв,
   з серцем тяжким
   у тузi великiй:
   "Матимеш, Гудрун,
   горе ще бiльше,
   коли менi серце
   ворони вирвуть".
  
   11
   Тодi я пiшла,
   розмову скiнчивши,
   до лiсу - дивитись,
   що вовки лишили;
   я не зiтхала,
   i рук не ламала,
   й не голосила,
   як iншi жiнки,
   коли мертве тiло
   побачила Сiгурда.
  
   12
   Нiчний менi здався
   морок ще глибшим,
   коли я, скорботна,
   сiла над Сiгурдом;
   гадала - було би
   лiпше за все,
   коли менi вовки
   урвали життя,
   або я згорiла,
   нiби береза.
  
   13
   Пiшла я у гори,
   п'ять днiв проминуло,
   доки я Хальфа
   палати знайшла.
  
   14
   Була я при Торi
   аж сiм пiврiч,
   при доцi Хакона
   у Данемарку;
   вона мене тiшила -
   виткала золотом
   зали пiвденнi
   та лебедiв данських.
  
   15
   Ми вишивали
   витязiв iгри,
   i на узорах
   з'явились герої,
   тарчi червонi,
   правителi гунiв,
   мечi та шоломи,
   шляхетнi князi.
  
   16
   Сiгмунда струг
   линув вiд берегу,
   растра золочена,
   штевнi в рiзьбi;
   на бортi ми вишили
   Сiгара й Сiггейра,
   що їхали битись
   на пiвдень до Фьону.
  
   17
   Тодi Грiмхiльд,
   готська княгиня,
   де я замешкала,
   дiзналась (...)
   вона рукодiлля
   вiдклала й покликала
   знову синiв
   своїх i спитала,
   чи хочуть вони
   сестрi вiдплатити,
   за вбитого мужа
   дати їй викуп.
  
   18
   Ладний був Гуннар
   золото дати,
   за втрату сплатити,
   i Хегнi так само.
   Вона запитала,
   хто їхати хоче,
   сiсти в сiдло,
   правити возом,
   чвалати конем,
   яструбом мчати,
   стрiли пускати
   з лука свого.
  
   19
   Вальдар Данський
   з Ярiцлейфом,
   Еймод третiм
   iз Ярiцкаром
   визвались їхати,
   шляхетнi на позiр,
   Лангбарда люди,
   в шатах червоних,
   в бронях коротких,
   в високих шоломах,
   з мечами на пасках,
   з брунатним волоссям.
  
   20
   Кожен менi
   зичив дари,
   зичив дари
   i лагiдно мовив,
   щоби мене
   в смутку великiм
   розрадити певно, -
   не йняла їм вiри.
  
   21
   Дала менi Грiмхiльд
   випити трунку
   гiркого й холодного,
   щоб горе забула;
   його готували
   з моцi землi,
   холоду моря
   та кровi нащадка.
  
   22
   На розi були
   рiзнi знаки
   рiзанi й крашенi, -
   я їх не знала, -
   вересу риба,
   Хаддiнги краю,
   колос незжатий,
   нутрощi звiрiв.
  
   23
   Було у напої
   бiд багатенько,
   квiти всiх древ
   i паленi жолудi,
   серця роса,
   тельбухи з треби,
   свиняча печiнка,
   що горе гамує.
  
   24
   Тодi я забула
   все, що зробили
   тi королi,
   наїзники в залi;
   конунги стали
   тодi на колiна,
   перш нiж вона
   до мене промовила.
  
   Грiмхiльд мовила:
  
   25
   "Дам тобi, Гудрун,
   золото в дар,
   добра усi
   твого мертвого батька,
   перснi червонi,
   Хлодвера зали,
   гарнi покрови
   за вбитого князя.
  
   26
   Гунськi дiвки,
   ткалi управнi,
   шитимуть златом
   для втiхи твоєї;
   маєш ти правити
   Будлi багатством,
   злато вiзьми
   й вийди за Атлi".
  
   Гудрун мовила:
  
   27
   "Я не бажаю
   замiж виходити,
   жiнкою бути
   братовi Брюнхiльд;
   не личить менi
   з Будлi нащадком
   продовжити рiд
   i в радостi жити".
  
   Грiмхiльд мовила:
  
   28
   "Не варто у гнiвi
   гучно гукати,
   хоч i велика
   наша провина;
   хай буде так,
   мов обоє живi
   Сiгурд i Сiгмунд,
   як сина ти вродиш".
  
   Гудрун мовила:
  
   29
   "Не можу я, Грiмхiльд,
   бути щасливою,
   анi звитяжних
   надiями тiшити,
   вiдколи Сiгурда
   рани росу
   пили потвори,
   а крук серце вирвав".
  
   Грiмхiльд мовила:
  
   30
   "Тобi я знайшла
   над усiх благородного
   й величчю першого
   князя за решту;
   будеш його ти,
   допоки жива,
   мужа не матимеш,
   як не погодишся".
  
   Гудрун мовила:
  
   31
   "Годi просити
   знову i знову
   мене породнитися
   з повними скверни;
   Гуннару вiн
   сильно зашкодить
   та у Хегнi
   серце вирве;
   я не спочину,
   доки того
   життя не позбавлю,
   хто гру лез почав".
  
   32
   Грiмхiльд зажурилась
   вiд слова такого,
   що чада її
   будуть страждати,
   що дiтям її
   зробиться лихо.
  
   Грiмхiльд мовила:
  
   33
   "Я дам тобi землi
   з моїми людьми,
   Вiнбьорг i Вальбьорг,
   якщо ти бажаєш;
   тримай їх назавжди
   i згоджуйся, дочко".
  
   Гудрун мовила:
  
   34
   "Я оберу
   конунга того,
   бо мої родичi
   мають потребу;
   не зробить мене
   муж той щасливою,
   а бiль братiв
   дiтей не врятує".
  
   35
   Тодi на коня
   сiв кожен воїн,
   а вальськi жiнки
   сiли по возах;
   ми сiм днiв їхали
   краєм холодним,
   далi сiм днiв
   рiзали хвилi,
   ще сiм днiв їхали
   шляхом сухим.
  
   36
   Тодi вартовi
   високого замку
   браму вiдкрили,
   до двору впустили.
  
   37
   Збудив мене Атлi,
   та я i сама
   лихо вiдчула
   родичiв смертi.
  
   Атлi мовив:
  
   38
   "Так мене нинi
   норни збудили,
   темне пророцтво
   менi показали:
   бачив, як Гудрун,
   Гьюкi дочка,
   отруйний клинок
   у мене встромила".
  
   Гудрун мовила:
  
   39
   "Це до вогню,
   як сниться залiзо,
   злоба жiноча -
   до впертi й пихи;
   рани тобi
   я припалю,
   зцiлю i загою,
   хоч й проти волi".
  
   Атлi мовив:
  
   40
   "Бачив на дворi
   похиленi пагони,
   тi, що велiв я
   тут насадити,
   вирванi з коренем,
   червонi вiд кровi,
   лежать на столi,
   менi на вечерю.
  
   41
   Бачив - з руки я
   пускав яструбiв
   у нестримний полiт
   смертi назустрiч;
   я бачив - серця їхнi,
   кров'ю набухлi,
   з медом я їв,
   духом смутний.
  
   42
   Бачив - тримаю
   я двох щенят,
   голосно скимлять
   тоскно обидва;
   бачив я їхнi
   мертвi тiла,
   змушений був я
   падло те їсти".
  
   Гудрун мовила:
  
   43
   "То будуть люди
   про требу судити
   й бiлим китам
   глави стинати;
   здохнуть вони
   ще проти ночi,
   їх до свiтанку
   з'їдять вартовi".
  
   Атлi мовив:
  
   44
   "Потiм я лiг
   знову на лiжко,
   та спати не хтiв,
   був я готовий..."
  

Примiтки i коментарi

  
   Елегiйна лiнiя вольсунго-нiбелунгiвського сюжету продовжується, але тут зазнає певної дифузiї: в межах промови лемент перериваються фабулою; рефлексiя межується iз розвитком подiй. Можливо, це пов'язано iз недосконалiстю елегiйної методологiї на час створення пiснi: її датують серединою Х столiття, тобто це справдi давня (порiвняно з iншими текстами вольсунго-нiбелунгiвського корпусу) пiсня. Вона де в чому не збiгається з iншими пiснями про Сiгурда: так, його тут убивають не на лiжку, а дорогою на тинг. Очевидно, пiд час переписiв текст зазнав структурних викривлень, але вони не руйнують тривалостi та цiлiсностi наративу. Чiльною темою також є плач Гудрун, але мiстяться й сюжетнi подробицi, що мають паралелi з "Сагою про Вольсунгiв". Прикметними є строфи 14-16 з точки зору iсторiї культури та побуту, сцени вишивання, де сам процес є не лише практичним, утилiтарним, повсякденним заняттям, а й творчим, естетичним (hon mér at gamni - "вона мене тiшила", де gamni вiд gaman - "задоволення", пор. хоч би англ. game - "гра"), а також сюжети творчостi, посилання на локальнi наративи (данськi сказання про батька й сина Сiгара й Сiггейра).
   Також "Друга пiсня про Гудрун" прикметна тим, що термiни "готи" та "гуни" тут вжито не з точки зору поетики, а в якостi бiльш-менш конкретних етнонiмiв.
   Через архаїчнiсть тексту деякi строфи не надто надаються до певної iнтерпретацiї.
  
   Нiфлунги (Хнiфлунги, Нiбелунги) - вiд iсл. nifl, пор. нiм. Nebel - "туман, мара": "люди мари", з точки зору просторово-магiчної приналежностi - мерцi, проклятi люди, приреченi насильницькiй загибелi (з низки причин: зрадницьке вбивство Сiгурда, тобто злам священної клятви; володiння проклятим золотом Фафнiра; сама мандрiвка до країни гунiв, яка тут маркується як хтонiчний простiр, локацiя хаосу, країна смертi). В континентальнiй (нiмецькiй) традицiї нiбелунгами спочатку названо карликiв-цвергiв, що володiли проклятим золотом, згодом - Зiгфрида (повелитель нiбелунгiв), а тодi й бургундiв, королiв Вормсу (Гунтера, Хагена тощо). Тут iдеться, звичайно ж, про синiв Гьюкi, головно Гуннара й Хегнi.
  
   Тьодрiк конунг - король остготiв Теодорiх Великий з роду Амалiв, вiн же Дiтрiх фон Берн нiмецької традицiї, один iз прикладiв того, як у мiфопоетичнiй свiдомостi зливаються в межах єдиного хронотопу iсторичнi персонажi, що за життя жодним чином не перетиналися. Остготи i справдi були пiдданцями й союзниками Аттiли, але сам Теодорiх народився лише 451 року, тодi як Аттiла помер 453, тож у якостi вiйськового вождя (i римського чиновника) Теодорiх проводив незалежну вiд гунiв полiтику i створив державу на теренах сучасної Iталiї та частини Центральної Європи зi столицею в Равеннi (нiм. Берн).
   Дуже кумедно, до речi, що одним iз головних суперникiв Аттiли в битвi на Каталаунських полях був король вестготiв, якого також звали Теодорiхом.
  
   4. оленi сiдел (söduldýr) - радше "звiрi сiдел", кеннiнг на позначення коней.
  
   Тезу Хегнi у строфi 10 можна трактувати як архаїчний маркер родоплемiнної свiдомостi: його смерть буде тяжчою втратою для Гудрун, нiж втрата Сiгурда, бо втрата брата вважалася тяжчою за втрату чоловiка (геть не те бачимо у "Пiснi про Нiбелунгiв", де за феодальною мораллю чоловiк є ближчим за брата).
  
   13. Хальф - вiтчим Сiгурда, другий чоловiк Хьордiс, його матерi.
  
   14. ...у Данемарку (í Danemörku) - тобто у Данiї.
   Хто такi Хакон i його дочка Тора - достеменно невiдомо.
  
   15. витязiв iгри (skatar léku) - кеннiнг на позначення походiв i битв.
  
   16. Сiгар i Сiггейр - легендарнi данськi конунги, батько й син, що згадуються у "Сазi про Форньота та його родичiв" ("Frá Fornjoti ok hans ættmönum").
   Фьон - сучасний данський острiв Фюн.
  
   17. Грiмхiльд - матiр Гудрун та Гьюкунгiв. Можливо, це iм'я спочатку носила сама Гудрун (Крiмхiльда з "Пiснi про Нiбелунгiв" тощо), а вже на Пiвночi було перенесено на її матiр.
   Цей фрагмент тексту пошкоджено.
  
   19. Вальдар Данський, Ярiцлейф, Еймод, Ярiцкар - деякi дослiдники вважають наявнiсть цих iмен доказом руського впливу на скандинавську словеснiсть, iдентифiкуючи Вальдара з Володимиром Великим, а Ярiцлейфа з Ярославом Мудрим, але я не бачу для того пiдстав. Адже iм'я Вальдар (Вальдер, Вальдемар тощо) широко вiдомо i в германських мовах, а слов'янськi iмена Ярiцлейф та Ярiцкар (Ярослав i Ярополк(?)) так само могли потрапити до пiвнiчного наративу й вiд балтiйських слов'ян, iз якими скандинави мали тiснiшi та давнiшi зносини, нiж з Руссю. Ототожнення Еймода з Еймундом з "Саги про Еймунда", норвежцем на чолi варязького загону Ярослава Мудрого, також виглядає дещо спекулятивним.
   ...шляхетнi на позiр (jöfrum líkir) - власне "подiбнi на вепрiв", де "вепр" - хейтi для конунга.
   Лангбарда люди - тут не зовсiм ясно, чи пiд термiном "Лангбард" ("Довгобородий") мається на увазi конкретна персона (Атлi?), чи германський народ лангобардiв.
  
   22. вересу риба (lyngfiskr) - кеннiнг на позначення змiя.
   краю Хаддiнги, // колос незжатий (lands Haddingja, // ax Сskorit) - тут важко сказати напевно, про що саме йдеться. Все впирається у вiрне трактування слова Haddingja. Можливо, йдеться про данського конунга Хаддiнга з "Дiянь данiв" Саксона Граматика, що мандрував царством мертвих, але це мало що пояснює. "Край (земля) Хаддiнги" вiдтак можна розглядати як кеннiнг на позначення моря, або країни мертвих (Хель), вiдтак "незжатий колос землi Хаддiнги" - це водоростi або якась рослина, проте, можливо, колосся - це окремий образ прокреативної семантики, а "земля Хаддiнги" - також окремий образ (наприклад, морськi хвилi, меандричний орнамент, плетiння, характерне загалом для образотворчого мистецтва воїнської культури європейських народiв).
  
   23. серця роса (undögg arins) - кеннiнг на позначення кровi; проте arins ще iнтерпретують як "вогнище", вiдтак undögg arins - це попiл або сажа ("роса вогнища").
  
   24. наїзники в залi (jórbjúng í sal) - iмовiрно вiд jór - "кiнь", але вважаю своїм обов'язком наголосити, що згiдно словника Вiгфуссона-Клiсбi, слово jór-bjúng перекладається як "рiзновид ковбаси".
   Початок строфи не дуже ясний: що саме i ким саме було забуто. Радше за все йдеться про те, що Гудрун забула про свiй бiль з приводу смертi Сiгурда, та навряд чи про його вбивство.
  
   25. Хлодвера зали - про якого Хлодвера йдеться, невiдомо. Саме iм'я - франкського походження (Хлодвiг, Людвiг).
  
   28. Сiгмунд - убитий з волi Брюнхiльд малолiтнiй син Сiгурда й Гудрун.
  
   29. рани роса (sárla) - кеннiнг на позначення кровi.
   потвори (hrægífr) - вовки, вiд hræ - "жах" або "труп".
  
   31. гра лез (eggleiks) - кеннiнг на позначення битви, але тут: убивство Гьюкунгiв з волi Атлi.
  
   35. вальськi жiнки - взагалi-то "кельтськi жiнки", але тут радше "чужинськi жiнки".
  
   Мiж строфами 36 i 37 iснує iмовiрна прогалина в текстi, пов'язана не зi станом рукопису, а з помилкою при переписi: бракує сюжетного зв'язку.
  
   43. треба (sæing) - нема певностi у точному сенсi цього термiну: оригiнальне sæing недвозначно означає "лiжко"; можливо, сталася помилка, i йдеться про sæfing - "жертвопринесення", "треба", але тут може також iтися про семантичне зближення з термiном "полювання" (тут: на китiв). Загалом смисл строфи досить туманний.
  
   Також не зовсiм ясно, кому належать останнi слова пiснi, строфа 44 - Гудрун, Атлi чи ще комусь. У текстi за редакцiєю Гуднi Йоунссона - таки Атлi, тож будемо з того виходити. На цьому мiсцi рукопис обривається.

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"