Сноррі Стурлусон : другие произведения.

Розділи 43-49

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Егіль продовжує чудити, нищить все живе і виголошує пафосні вірші власного виробництва.


43. Про поїздку Ельвіра й Егіля

  
   Ельвіром звався один муж. Він був домочадцем Торіра, його дворецьким і розпорядником у його господі. Він же був скарбничим і збирав борги. Ельвір був уже в літах, хоч і лишався чоловіком діяльним.
   Сталося так, що Ельвір мав їхати по борги, що люди завинили Торірові з весни. Він мав гребного човна і взяв дванадцять хатніх Торіра з собою. Тоді Егілю покращало і він став на ноги. Тоді він знудився сидіти вдома, коли інші пороз'їжджалися. Тож він пішов до Ельвіра і сказав, що хоче поїхати з ним. А Ельвір завважив, що годний супутник не зайвий, та й місця у човні не бракувало. Вирішив Егіль поїхати з ними. Егіль узяв свою зброю - меча, списа й щита. Рушили вони своїм шляхом, щойно були готові, та потрапили у сильний шторм, із пронизливим та супротивним вітром, але вони звитяжно продовжили шлях і взялися за весла.
   Так повернула їхня подорож, що під кінець дня вони прибули на острів Атлей і зійшли на суходіл. На тому острові була велика садиба, що належала Ейрікові конунгу. Керував нею муж, якого звали Бардом. Він прозвався Атлейяр-Бард1 і був там великим намісником і порядкував сумлінно. Він був не родовитим, але його сильно шанували Ейрік конунг і королева Гуннхільд.
   Люди Ельвіра відтягли корабель подалі від прибою, а потім пішли до садиби і зустріли Барда надворі. Вони розповіли йому про свою подорож і сказали, що хотіли б переночувати. Бард бачив, що вони змокли до нитки, і супроводив їх до якоїсь кухні. Вона стояла осторонь дому. Він велів як слід розпалити вогнище, щоб вони могли висушити одяг.
   А коли вони просушилися, Бард повернувся.
   - Тепер, - сказав він, - вам тут накриють на стіл. Я певен, що ви би залюбки пішли спочивати, бо сильно втомилися від негоди.
   Ельвіру це стало до ґусту. Затим внесли стола і подали їжу, хліб і масло, і поставили великі миски зі скіром2.
   Бард сказав:
   - Дуже мені тепер прикро, що пива нема, інакше почастував би вас так добре, як хотів би. Але вам доведеться задовольнитися тим, що є.
   Ельвір із подорожніми дуже заспрагли, тому пили скір. Потім велів Бард принести сколотини, а вони й сколотини пили.
   - Я б залюбки пригостив вас кращим питвом, коли мав би його.
   Соломи там не бракувало. Бард запропонував їм лягати спати на підлозі.
  

44. Егіль убив Атлейяр-Барда

  
   Того ж самого вечора на Атлей прибули Ейрік конунг і Гуннхільд, і Бард улаштував для них застілля в будинку напроти. Там мало відбутися принесення дісам3, тож у тій залі бучно гуляли й добряче бражилися.
   Конунг спитав, де подівся Бард:
   - Щось я його тут не бачу.
   Йому відказали:
   - Бард надворі зі своїми гостями.
   - Що ж то за гості, - сказав конунг, - якщо він воліє бути там із ними, а не тут із нами?
   Йому відказали, що то прибули хатні Торіра херсіра. Конунг мовив:
   - Пошліть за ними та покличте їх сюди.
   Так і зробили, додавши, що конунг воліє зустрітися з ними.
   Отже, вони прийшли. Конунг добре зустрів Ельвіра і сказав йому сісти на почесне місце навпроти нього, а його подорожнім - позаду. Так і зробили. Егіль сів поруч із Ельвіром.
   Потім внесли пиво. Почали виголошувати заздоровниці, одну за одною, і треба було осушити рога після кожної. А коли запала ніч, Ельвірові супутники вже не могли дати собі раду: хтось блював просто у залі, а хтось і вибігав за двері. Бард же хутенько носив їм питво. Тоді взяв Егіль того рога, якого Бард підніс Ельвірові, та сам і перехилив. Бард сказав, що Егіль, певно, дуже спраглий, і дав йому ще один повний ріг і запросив осушити. Егіль узяв ріг і сказав вісу:
  
   Клявся міцно ґазда,
   Що не буде пива,
   Як же зможе воїн
   Требу класти дісам?
   Приховав ти кепсько
   Цей ганебний вчинок,
   І тому прозвешся
   Бардом Брехуном ти.
  
   Бард попросив його пити й облишити цей глум. Егіль випивав кожен ріг, що йому підносили, за себе і за Ельвіра також.
   Тоді пішов Бард до королеви й сказав, що бачив одного мужа, який ганьбить їх усіх, бо випиває кожен ріг і ніяк не може втамувати спрагу. Королева й Бард підмішали до пива отрути й віднесли до зали. Потім Бард зробив на рогу чаклунську позначку й віддав його служниці. Та подала ріг Егілю й запросила випити. Тоді Егіль узяв ножа і порізав собі руку. Він узяв ріг, вирізав на ньому руну й офарбив її кров'ю. Він сказав:
  
   Ріжу руну на розі.
   Чари червоним фарбую.
   Слово чарівниче
   Звіра лісового.
   Вип'ю, коли воля
   Веселої дівки.
   Певен: нам на лихо
   Пиво Бард позначив.
  
   Ріг репнув і пиво пролилося на солому. Тоді Ельвірові стало зле. Піднявся тоді Егіль і пішов з Ельвіром за двері, та взявся за меча. А коли вони вийшли, підійшов до них Бард і попросив Ельвіра випити з ним на прощання. Егіль вихопив питво і сказав вісу:
  
   Ель візьму, бо Ельвір
   Весь блідий зробився.
   Хай зіллється брага
   Зливою крізь вуса.
   Ти свого лихого
   Присуду не знаєш,
   Хай тебе хльоскає
   Хаварова хвища. 4
  
   Егіль відкинув рога й вихопив меча. У передпокою було темно. Егіль встромив меча Бардові крізь груди так, що вістря вийшло зі спини. Бард упав замертво, з рани хльостала кров. А тоді й Ельвір упав і почав блювати. А Егіль вибіг з хати. Надворі вже запав морок. Егіль кинувся тікати звідти геть.
   А люди помітили, що у передпокою лежать два тіла - Бард і Ельвір. Тоді вийшов туди конунг і велів внести каганця. Люди побачили, що Ельвір валяється без тями, а Бард убитий, аж уся підлога залита його кров'ю.
   Тоді спитав конунг, чи бачив хтось того здорованя, що пив більше за решту. Люди сказали, що він пішов геть.
   - Знайдіть його, - сказав конунг, - і приведіть до мене.
   Стали вони його шукати по всій хаті, але не знайшли. Тоді пішли вони до кухні, де спочивала решта людей Ельвіра. Люди конунга спитали, чи не приходив Егіль.
   Ті відповіли, що Егіль увірвався до приміщення, схопив свою зброю, -
   - А потім пішов геть звідси.
   Про це розповіли конунгові. Конунг велів своїм людям піти на берег і захопити всі судна, що є на острові:
   - Вранці, коли розвидніє, обшукаємо весь острів і вб'ємо того мужа.
  

45. Торір херсір просить милості для Егіля

  
   Егіль попростував до кораблів, але коли він дістався берегу, там уже всюди були люди. Він блукав там цілу ніч, але не дістав жодного човника.
   А коли розвидніло, дістався Егіль якого мису. Звідти він побачив острів за повноводою протокою. Тоді він зняв шолома, щита й меча, відламав у списа вістря, а ратовище викинув у море, тоді склав зброю до купи, зав'язав у вузол і закинув його собі за спину. Далі він пірнув у море і плив, не спиняючись, поки не дістався того острову. Острів звався Саудей5, він був доволі великий і зарослий чагарями. Там випасали худобу, корів і овець, з острову Атлей. І коли Егіль дістався острову, то побгав свій одяг. Вже настала днина і вийшло сонце.
   Коли стало видно, велів Ейрік конунг обшукати острів. Пошуки тривали довго, бо острів був величенький, а Егіля не знайшли. Тоді вирушили на човні шукати на інших островах.
   А коли звечоріло, дванадцятеро людей погребли шукати Егіля на Саудей, хоч там поблизу було повно інших островів. Егіль побачив човна, що пристав до острова, і дев'ятеро людей зійшли на берег. Егіль заліг у кущах до того, як човен підійшов до землі.
   Ось вони розділилися по-троє і пішли на пошуки, а ще троє лишилися стерегти човен. І коли шукачі віддалилися, підвівся Егіль і рушив до човна. А ті троє, що лишилися стерегти, не помітили, як він наблизився. Егіль зарубав першого, другий кинувся тікати і дертися на якусь кручу. Егіль рубонув його й відсік йому ногу. Третій скочив у човна і став відштовхуватися від землі багром, та Егіль схопився за каната, підтягнув човна до себе й сам у нього скочив, і небагато часу минуло, перш ніж він убив вартового й викинув тіло за борт. Тоді Егіль взявся за весла й рушив геть звідти. Він веслував усю ніч і весь наступний день, і не спинявся, поки не прибув до Торіра херсіра. А Ельвір із подорожніми пішли від конунга з миром.
   А ті люди, що лишилися на Саудеї, провели там багато ночей і вбивали худобу собі на харч, розвели багаття і підтримували жар. Вони зробили такий великий пломінь, що його побачили у них вдома. І коли той вогонь помітили, то прислали за ними човен. Тоді конунг поїхав далі. Він вирушив по інших учтах.
   Ельвір і його люди прибули додому раніше за Егіля, а Торір і Торольф щойно повернулися з весілля. Ельвір розповів новини, що Бард убитий і як воно так сталося, але не міг сказати, куди подівся Егіль, а Торольф сильно засмутився, і Арінбьорн також. Гадали вони, що той уже не повернеться. А наступного ранку дістався Егіль додому. І коли Торольф дізнався про це, то підвівся, вийшов до нього і спитав, яким чином він звідти вибрався і які новини може розповісти про ці свої мандри. Егіль сказав вісу:
  
   Утекти від Лісти6
   Земель вартового
   Невелика справа,
   Бо владика й Гуннхільд
   Слуг своїх сумлінних
   Уже не діждуться:
   Троє до чертогів Хель
   Вирушили жити.
  
   Арінбьорн зрадів з такого повороту справи, кажучи батькові своєму, щоби той дістав від конунга помилування для Егіля. Торір сказав:
   - Люди напевно розсудять так, що Бард отримав належне, коли був убитий, хоча Егіль, як і багато хто з його родичів, не дуже боїться гніву конунга, а цей тягар не всякий годен нести. Втім, я все ж спробую дістати королівське помилування для нього.
   Торір вирушив шукати конунга, а Арінбьорн лишився вдома і сказав, що їх має спіткати спільний присуд. А коли Торір прибув до конунга, то просив його прийняти викуп за Егіля й розсудити цю справу. Ейрік конунг був у сильному гніві, тож з ним важко було дати раду.
   Конунг мовив, що справдилися слова його батька, що цьому роду нема віри, хоч і вдовольнив клопотання Торіра:
   - Але я скасую помилування, якщо цього Егіля побачать десь у моїй державі. Лише через приязнь до тебе, Торіре, я дарую йому таку милість.
   Конунг назвав викуп, що здався йому пристойним, а Торір все сплатив і поїхав додому.
  

46. Похід Торольфа і Егіля до Курляндії

  
   Торольф і Егіль замешкали у Торіра і були там у належній пошані, а навесні підготували великий бойовий корабель, зібрали людей і вирушили влітку Східним Шляхом, брали здобич і мали багато битв. Прибули вони до Курляндії, пристали до берегу, домовилися з тамтешнім людом про перемир'я на половину місяця й торгували. А коли строк вийшов, заходилися вони воювати і вже тоді приставали у різних місцях.
   Якогось дня пристали вони у гирлі великої ріки, порослої густим лісом. Вони вирішили пройтися далі в ліс і поділилися по дванадцять чоловік. Вони заглибилися у хащі, і недалеко зайшли, перш ніж натрапили на поселення. Вони стали вбивати тамтешній люд, а місцеві стали тікати без спротиву. А під кінець дня велів Торольф сурмити відхід. Тоді люди, що втекли до лісу, повернулися, де були, а військо Торольфа повернулося на берег.
   А коли сам Торольф прийшов назад, Егіля там не було, а вже запала темна ніч, і вони вирішили його не шукати. Егіль же з дванадцятьма людьми ішов через ліс, і помітили вони велику поле і хутір. Один будинок стояв просто перед ними, тож вони оточили його й увірвалися всередину, та жодної людини не знайшли, і тому просто взяли там все добро, що знайшли. Будинок був чималенький, тож вони там затрималися надовго, а коли вийшли надвір і пішли з хутора, то між ними і лісом уже була ватага, готова напасти на них.
   Між ними і лісом була висока загорожа. Тоді мовив Егіль, щоб усі йшли за ним уздовж тину так, щоб їх не могли оточити. Егіль пішов першим, а інші за ним, і так близько, що між ними не можна було пройти. Курші7 напали на них мерщій і міцно зі списами й стрілами, та у ближній бій не йшли. А Егіль і його супутники спершу не помітили, що по інший бік також іде огорожа, яка перетинає їм шлях. Курші напали на них у глухому куті, деякі били списами і мечами крізь огорожу, а деякі накидали одяг їм на зброю. Зрештою вони були зранені, тому їх схопили, зв'язали і відволоки на хутір.
   Муж той, якому належав хутір, був могутній і заможний. Він мав дорослого сина. Стали вони радитись, що робити з бранцями. Мовив ґазда, що рада його така, аби вбити їх усіх у них же на очах. Ґаздин син відказав, що на дворі вже затемно, щоб катувати бранців. Він просив дочекатися ранку. Тож полонених кинули до якоїсь клуні й лишили там міцно зв'язаними. Егіля прив'язали до стовпа за руки і ноги. Потім клуню надійно заперли, і курші пішли до хати вечеряти, веселилися й випивали. Егіль почав трусити стовпа, доки не вивернув його з підлоги. Тож стовп завалився. Віддерся Егіль від стовпа і звільнив руки, розірвавши пута зубами, а потім звільнив і ноги. Потім він розв'язав соратників своїх.
   А коли вони звільнилися, то почали шукати вихід з тої клуні. Клуню було зведено з дебелих колод, а в іншому кінці була перегородка. Кинулися вони та її зламали. За нею була інша клуня, також зведена з колод. Вони увійшли туди.
   Тоді почули вони людську мову, що долинала знизу. Стали вони шукати і знайшли накривку на підлозі. Глянули вони всередину. Там була глибокий льох. Звідти й чулася мова. Спитав Егіль, що там за люди сидять. Йому відповів один муж і назвався Акі. Егіль спитав, чи не хотіли б вони вибратися звідти. Акі відповів, що із задоволенням це зробили б. Тоді Егіль і його товариші хутко залізли до льоху й витягли звідти трьох чоловіків.
   Акі сказав, що то двоє його синів і що вони є данцями, і що їх захопили минулого літа.
   - Взимку мені, - сказав він, - добре велося. Мене зробили наглядачем за припасами й учтами, а хлопців обернули на рабів, і то вже було гірше. Тоді я вирішив утекти, і так ми і зробили, але нас піймали. Після цього нас сюди і запроторили.
   - Ти маєш знати, як влаштовано хутір, - сказав Егіль. - Як би нам вибратися?
   Акі сказав, що тут є ще одна перегородка:
   - Зламайте її. Тоді потрапите у стодолу для зерна, а звідти вже можете вийти, коли хочете.
   Так вони й зробили - зламали перегородку, потім опинилися у стодолі, а звідти вийшли надвір. Навкруги було темно. Тоді мовили вони, що треба вшиватися до лісу.
   Егіль мовив до Акі:
   - Якщо ти знаєш цей хутір, то може скажеш, чи не могли б ми тут чимось розжитися?
   Акі сказав, що тут майна не бракує:
   - Тут є велике горище, де спить хазяїн. Там чимало зброї.
   Егіль запропонував навідати те горище, і коли вони піднялися, то побачили, що там відкрито. Всередині було світло: слуги готували постіль хазяям. Егіль сказав, аби хтось лишився назовні, стерегти, щоб ніхто не втік. Тоді Егіль забрався на горище, озброївся, бо того добра там справді не бракувало, і перебив усіх слуг. Затим всі його люди озброїлися якнайкраще. Акі відкинув накривку на підлозі й глянув туди, мовлячи, що цей хід веде до комори. Вони запалили вогонь і рушили туди. Там вони знайшли майно бонда, різні гарні речі й силу-силенну срібла. Тож вони набрали краму й потягли звідти. Егіль узяв собі величенького баняка для пива. Тоді пішли вони до лісу.
   А коли вони були вже в лісі, Егіль спинився й мовив:
   - Ми все зробили геть не так, як личить воїнам. Ми просто потягли майно бонда в нього з-під носу. Тому ганьба нам навік. Повернімося нині на хутір, і тоді дізнаємось, хто чого вартий.
   Усі люди йому заперечили, кажучи, що хочуть піти на корабель. Егіль поставив баняка на землю. Потім побіг він на хутір. І коли наблизився, то побачив, що слуги виносять столи з кухні до головної зали. Егіль помітив у кухні великий вогонь під казанами. Пішов він туди. Там лежали дебелі колоди, а вогнище влаштовано так, як у тих краях було заведено: запалювали один край колоди, і вся вона згорала. Егіль схопив колоду, поніс до зали і поставив так, що палаючий край притулився до стріхи, критої корою. Вогонь хутко перекинувся на дах. А ті, що випивали в залі, нічого не помітили, аж поки полум'я не проникло з даху всередину. Кинулися вони тоді до дверей, а вийти було не так вже просто, бо двері підпирали дровиняки, а ще там стояв Егіль. Він убивав кожного, хто вибігав крізь двері. Та настала мить, коли всю хату охопило полум'я, і тоді він [ґазда] загинув. Та ж доля спіткала усіх, хто був усередині, а Егіль повернувся до лісу шукати своїх подорожніх. Тоді вони всі разом вирушили на корабель. Сказав Егіль, що візьме собі пивного баняка в якості долі ватажка, а той баняк був повний срібла.
   Торольф і люди його зраділи, коли Егіль повернувся. Вони відійшли від берегу щойно вранці. Акі та його сини лишилися при Егілеві. Влітку вони вирушили до Данії, грабували купецькі судна і розбійничали всюди, куди приходили.
  

47. Похід на Лунд8

  
   Тоді у Данії правив Харальд син Горма, а Горм9, батько його, вже помер. Країна тоді була геть сплюндрована. В Данії розвелося забагато вікінгів. Акі добре знав Данію, як на морі, так і на землі. Егіль часто його питав, куди їм варто податися, щоб добряче розжитися майном.
   І коли вони прибули до Ейрасунду10, сказав Акі, що далі від берегу стоїть велике торгове місто, що зветься Лундом, і додав, що там повно скарбів, але, схоже, городяни дадуть відсіч. Тоді стали люди радитись, чи варто йти туди, чи ні. Думки розділилися: дехто був за, дехто - проти. Вирішили зробити, як скажуть ватажки. Торольф забажав іти. Тоді спитали в Егіля, яка його рада. Він сказав вісу:
  
   Хай мечі засяють,
   Годівники вовка.11
   Звершимо діяння
   Цим безжальним літом.
   Рушимо до Лунду
   Люд життя лишати.
   Під вечірнім сонцем хай
   Спис співає страшно.
  
   Після цього вирішили йти і рушили на Лунд. А городяни дізналися про напад і стали чинити опір. Навколо міста була дерев'яна кріпость. Оборонці зайняли її. Почалася битва. Егіль першим дістався всередину кріпості. Після цього городяни стали тікати. Була там страшенна різанина. Вікінги розграбували місто і спалили його, перш ніж піти звідти, та повернулися на свої кораблі.
  

48. Егіль зимує з Арінбьорном

  
   Торольф повів свій загін до Халланду і пристав до якоїсь гавані, де вони не грабували. Там неподалік сидів ярлом муж наймення Арнфід. І коли він почув, що вікінги прибули до його земель, то послав людей дізнатися, бажають вони миру чи війни. І коли посланці прибули до Торольфа і виклали йому ту справу, він відказав, що воювати тут не буде, бо тут нема чого взяти з бою, і країна ця небагата.
   Посланці повернулися до ярла і розповіли, чим скінчилася їхня справа. І коли ярл дізнався, що йому нема потреби скликати військо, то вирішив сам поїхати до тих вікінгів. І коли зустрівся з ними, то пішла в них добра бесіда. Ярл запросив Торольфа до себе на застілля зі стількома людьми, скільки той захоче мати при собі. Торольф відповів згодою.
   Потім ярл прислав для них коней. Вирушили вони в путь - Торольф і Егіль, і мали при собі три дюжини люду. А коли прибули до ярла, той зустрів їх гостинно. Провели їх до зали. Коли вони ввійшли, їх почастували питвом. Так вони просиділи до вечора.
   А перед тим, як внесли столи, сказав ярл, що треба кидати жереб, якому чоловіку з якою жінкою сідати пити, а ті, кому жінки не лишилося, пили самі. Жереб кидали у полу плаща, а ярл виймав. Ярл мав дочку, дорослу і гарну. Сидіти з нею на учті жереб випав Егілеві. Дочка ярла ходила між столами й забавлялася. Егіль підвівся і підійшов до ослону, на якому вона сиділа вдень. І коли люди зайняли свої місця, пішла і дочка ярла на своє. Вона сказала:
  
   Ти чому, юначе,
   Ти, який так рідко
   Вовка теплим м'ясом
   Годував, сидиш тут?
   Крик не чув ти крука
   Над кривавим трупом.
   Мечів гостролезих
   Зустрічі не бачив.
  
   Егіль сів поруч із нею. Він сказав:
  
   Я з мечем кривавим, -
   Ворон мій супутник, -
   І співочим списом
   З вікінгами рушив
   У сувору борню.
   Пойняв пломінь житла.
   Я тіла кривавив
   На стіні фортеці.
  
   Тоді стали вони пити разом і веселилися весь вечір. Застілля вийшло таке пречудове, що тривало і наступного дня. Потім вікінги повернулися на корабель. Розпрощалися вони з ярлом друзями і обмінялися подарунками. Потім Торольф повів загін на острови Бреннейяр. За тих часів там було повно вікінгів, бо через ті острови ходили купецькі кораблі.
   Акі та його сини вирушили додому. Він був вельми заможний муж і мав багато дворів у Ютландії. Розпрощалися вони приязно і звали одне одного любими друзями.
   А коли настала осінь, Торольф поїхав на північ у Норвегію і прибув до Фіордів до Торіра херсіра. Той зустрів мандрівників добре, а Арінбьорн, син його, ще ліпше. Просив він, аби Егіль міг зостатися в них на зиму. Егіль погодився.
   Та коли Торір почув прохання Арінбьорна, то сказав, що той трохи поквапився.
   - Я не певен, - сказав він, - що це сподобається Ейрікові конунгу, адже після убивства Барда він не воліє, щоб Егіль жив на його землях.
   - Ти, батьку, можеш погодити з конунгом ту справу, - сказав Арінбьорн, - щоб Егіль зимував у нас. Ти можеш запросити Торольфа, зятя свого, зазимувати в тебе, відтак і Егіль муситиме залишитися тут.
   Після тих слів збагнув Торір, що Арінбьорн так чи інак вчинить на свій розсуд. Тоді він запросив Торольфа зимувати в нього, а той погодився. Тож вони зимували там разом і ще дванадцять чоловік з ними.
   Були двоє братів, знаних як Торвальд Владний і Торфід Міцний. Вони були близькими родичами Бьорна Хольда і виховувалися разом з ним. Обоє були люди високі й сильні, дуже завзяті та рішучі. Вони супроводжали Бьорна, коли той ходив у вікінги, а коли він осів на землі, ті брати пішли до Торольфа і були з ним у виправах. Вони стояли на носі корабля, та коли Егіль сам став ватажком, Торфід подавсь до нього і стояв на носі його корабля. Ті брати завжди супроводжали Торольфа, і він шанував їх більше за інших своїх корабельників. Тої зими брати теж були при Торольфові та сиділи поруч із синами Скаллагріма. Торольф сидів на почесному місці й пив із Торіром, а Егіль сидів навпроти Арінбьорна та пив із ним. При кожному спомині12 вони мали підводитися і йти одне одному назустріч.
   Восени Торір херсір вирушив до Ейріка конунга. Конунг прийняв його добре. І коли вони розговорилися, то спитав Торір конунга, чи той не візьме за лихо, коли Егіль залишиться в нього зимувати.
   Конунг відповів на те милостиво, кажучи, що Торір може просити, чого забажає:
   - Але таке не минулося б жодному іншому мужеві, який приймав би у себе того Егіля.
   А коли Гуннхільд почула ті слова, то мовила:
   - Гадаю я, Ейріку, що нині ти став значно поблажливішим до умовлянь, аніж зазвичай, і вже не пам'ятаєш, якої шкоди тобі наробили, і потуратимеш синам Скаллагріма, доки вони не вб'ють ще якогось твого близького родича. І хоча ти вважаєш убивство Барда дещицею, я вважаю цілком інакше.
   Конунг сказав:
   - Ти, Гуннхільд, більше за решту напучуєш мене бути суворим, а колись же між тобою і Торольфом було більше приязні, ніж тепер. Але я не візьму назад слова, що дав за тих братів.
   - Був Торольф доладний тут, при тобі, - сказала вона, - поки Егіль його не зіпсував, а нині я вважаю, що між ними нема різниці.
   Торір вирушив додому, коли був готовий, і переказав братам слова короля і королеви.
  

49. Убивство Торвальда Владного і помста Егіля

  
   Ейвінд Хвалько і Альф Розбійник13 були братами Гуннхільд, синами Ецура Тоті. Вони були мужі поставні, повні сили й відваги. Вони були у великій пошані в Ейріка конунга й Гуннхільд. В народі вони не мали поваги. Тоді вони були ще молоді, хоч і досягли повноліття.
   Навесні стало відомо, що влітку має відбутися велика треба у Гауларі. Там був головний храм. Туди зібралося чимало люду з Фіордів, з Фьяліру та із Согну, і прибули всі видатні люди. Ейрік конунг також приїхав.
   Тоді мовила Гуннхільд братам своїм:
   - Я бажаю, щоб на тому велелюдді ви убили когось із синів Скаллагріма, а краще - обох.
   Вони відказали, що зроблять це.
   Торір херсір також налаштувався їхати туди. Він покликав Арінбьорна на розмову.
   - Тепер я поїду на требу, - сказав він, - але не хочу, щоб Егіль їхав туди. Я знаю настрій Гуннхільд, і вдачу Егіля, і міць конунга, тож нелегко буде дати раду, коли вони зустрінуться. А Егіля неможливо буде втримати, якщо ти теж поїдеш. А Торольф хай їде зі мною, - додав він, - і його супутники також. Хай Торольф принесе жертви за себе і за брата.
   Потім Арінбьорн сказав Егілеві, що він має лишитися вдома:
   - І я лишуся теж.
   Егіль сказав, що хай так і буде.
   Отже, Торір із рештою вирушили на требу, і була там сила-силенна люду і страшна пиятика. Торольф вирушив із Торіром, як і мав, і вони не розлучалися день і ніч. Ейвінд сказав Гуннхільд, що ніяк не може дістати Торольфа.
   Вона попросила його вбити когось із його людей:
   - Краще вже так, ніж ніяк.
   Тож якось увечері, коли конунг уже пішов спочивати, як і Торір з Торольфом, а Торфід і Торвальд ще сиділи, прийшли ті брати, Ейвінд і Альф, і сіли поруч, і всім було дуже весело, і спершу стали пити по колу. Потім стали пити по-двоє з одного рогу. Ейвінд пив із Торвальдом, а Альф - із Торфідом. А коли геть споночіло, стали пити, проливаючи, тож почалася страшна колотнеча. Тоді підхопився Ейвінд і вгородив у Торвальда ніж, і наніс йому смертельну рану. Потім підвелися й інші, люди конунга і хатні Торіра, але й ті, й інші були беззбройні, бо там був священний храм, а найбільш затятих розборонили. Більше того вечора нічого не сталося.
   Ейвінд скоїв убивство у храмі, тож його назвали вовком14, і він мав їхати геть. Конунг просив узяти за це викуп, але Торольф і Торір відказали, що ніколи не брали викупу за людину і надалі не братимуть, і на тому вони розпрощалися. Торір зі своїми поїхав додому.
   Ейрік конунг і Гуннхільд відіслали Ейвінда до Данії до Харальда конунга сина Горма, бо він не міг більше лишатися у норвезьких краях. Конунг добре прийняв його із супутниками. Ейвінд прибув до Данії на великому бойовому кораблі. Потім посадив конунг Ейвінда захищати країну од вікінгів. Ейвінд був чудовий воєначальник.
   А коли зима минула, стали Торольф і Егіль готуватися до вікінгу. І як були готові, то вирушили Східним Шляхом. А коли йшли через Вік, то завернули на південь уздовж Ютландії та грабували там, а тоді рушили до Фрисландії й провели там усе літо, а тоді повернулися до Данії.
   І коли вони прибули туди, де межували Данія і Фрисландія, і пристали до землі, якось увечері, коли люди готувалися спочивати на кораблях, до корабля Егіля підійшли двоє людей і сказали, що мають до нього справу. Їх провели до нього.
   Вони сказали, що Акі Багатий послав їх до нього у такій справі, що:
   - Ейвінд Хвалько ходить уздовж берегів Ютландії та чекає, коли ви поїдете з півдня, і привів таке велике військо, що ви не встоїте, коли він рушить проти вас усі свої сили. А сам він ходить із двома невеликими кораблями, що наразі спинилися тут неподалік.
   І коли Егіль почув ті новини, то велів прибрати намети і тихцем вийти в море. Так і зробили. Дістались вони того місця, де Ейвінд став на якір, і напали на нього зі зброєю і з камінням. Там загинуло багато люду з загону Ейвінда, а сам він стрибнув за борт і поплив до землі, як і ті його люди, кому вдалося врятуватись. А Егіль, забравши кораблі, поклажу і зброю, наступного дня повернувся до своїх. Торольф запитав, де його носило і звідки він узяв ті кораблі, що приїхали з ним. Егіль сказав, що раніше цими кораблями володів Ейвінд Хвалько, і саме в нього він їх і забрав. Тоді Егіль промовив:
  
   Трапила нас буря
   Поблизу Ютланду.
   Бився добре вікінг,
   Беріг данський берег,
   Перш ніж у протоку
   Кинувся за військом
   З коня хвильового
   Ейвінд Хвальковитий.15
  
   Торольф сказав:
   - Я гадаю, що після цього ми не повернемося до Норвегії восени, як задумали раніше.
   Егіль відказав, що в такому разі було би добре податися ще кудись.
  

Примітки

  
   1) Тобто "Бард з острову Атлі".
   2) Скір - кисломолочний слабоалкогольний напій, аналог кумису.
   3) Діси - божества-покровителі, переважно жіночої подоби, певної місцини або людини.
   4) "Хаварова хвища" (regni Hávars) - тобто "дощ Одіна", кеннінг на позначення битви.
   5) Тобто "Овечій острів".
   6) "Лісти земель вартовий" (Lista láðvarðaðar) - кеннінг на позначення норвезького правителя, де Ліста (норв. Listeren) - поетична назва Норвегії, а "вартовий землі" - сталий троп для конунга.
   7) Взагалі-то кури, а не курші (в оригіналі kúrir), але воювати з курами - це, погодьтеся, ще та кумедія.
   8) Лунд (нині - адміністративний центр однойменної комуни на південному заході Сконе, Швеція) засновано не раніше 990 року, відтак або ця подія саги - повністю вигадка, або поселення з такою ж назвою побудували на новому місці (що, зрештою, для середньовічних міст було мало не буденною практикою).
   9) Горм Старий син Хардакнута (883-941) - перший конунг об'єднаної Данії; Харальд Синій Зуб (918-986) - його син і спадкоємець.
   10) Протока Ересунн (Зунд).
   11) "Годівники вовка" (ulfs tannlituðr) - точніше: "ті, хто фарбують вовчі зуби", кеннінг для воїнів.
   12) На святах було заведено споминати померлих родичів і друзів, а також богів.
   13) В оригіналі askmaðr, "ясеневий муж", "людина на ясеневому кораблі", тобто мореплавець, вікінг (пор. сакс. ascmanni, дав.-англ. öscmen із тим же значенням).
   14) В оригіналі "var hann vargr orðinn": юридична формула, згідно якої людина опинялася поза законом.
   15) "Буря" (в оригіналі - hríð) - тут: битва; "кінь хвиль" (unnar hesti) - кеннінг на позначення корабля.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"