Хаген Альварсон : другие произведения.

Суржик

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Российские историки не очень-то любят вспоминать об этом происшествии. Оно и понятно: во-первых, Конотопская битва не имела значительных последствий, а во-вторых - одно дело потерпеть поражение от каких-нито немцев, шведов или на худой конец монголо-татар, как-никак - от именитого противника, и совсем другое - от каких-то, прости-господи, "украинцев"...

  

Суржик

   Рука його тримала пiрнач, очi його тримали ϊхнi погляди. Рука, що звикла до пера i чорнил. Очi, де оселився розпач сутiнкiв. Рука не тремтить. Та очам несила дивитись.
   Вони чекали. Вони довго чекали. Усi тут. Борзi хорти Богдановi, що пiд'ϊдали з його столу. Голоднi очi. Писарчук, казали вони. Виговчик. А хто в вас читати-писати вмiє? От ти, Мартине... ти вже мертвий, Пушкарю, тебе стратили у Полтавi.
   Мертвий, ну так i що - все одно тут.
   Чого бажаєте, братчики-сiроманцi, Олексiєвi друзi? Стривайте, цезар оддячить вам за тую дружбу. Краще гнилу воду пити, краще хлiб червивий жерти, нiж честь лицарську зганьбити, волю вiльну забути i пiд панську руку лягти - не ти казав, Богуне? Не ти, Сiрко, урус-шайтан?..
   Ще побачите той хлiб кривавий. Та не тужiть тодi.
   - Товариство низове не бажає тебе гетьманом. Клади булаву! Чи маєш що сказати?
   I голос, схожий на щербатий дзвiн:
   - Хай буде воля товариства i Господа Бога. Та перед тим...
  

1

   ...Безмежне поле, ген до виднокраю. Вiтер жене золотi хвилi пiд синiм небом, наче море шумує. Колосся стигле до землi хилиться, та ще не скоро жнива, ще не скоро косарi жито жатимуть. Жито, i пшеницю, i ячмiнь, i овес. Далi, далi бiжать хвилi...
   - Iванцю, за вiтряка не забiгай!
   - Добре, матусю!
   Бiжить собi далi, з вiтром наввипередки. Аж ось - вiтряк. Махає крильми, вiтається, обертається хрест, наче сонце. Старий вiтряк, аж чорний вiд часу. Вiтер i борошно. Бiжiмо далi! Далi - вже самiсiнький поля кiнець, пiшли горби, луки, ручай дзюрчить. Он косарi йдуть, усi в брилях, троє голi по пояс, а останнiй - у бiлiй сорочцi, такiй чистiй, аж око рiже. I без вiзерункiв. От вiн спиняється, до тебе, Iванцю, обертається. Не ходи за вiтряка! Пiднiмає косар очi, бриля знiмає. Що то за один? Синi очi, крижанi, холоднi, мов небо, те небо, яке ти ще побачиш пiд Конотопом, пiд гармати i кiнський лемент... Очi смертi.
   Твоϊ очi.
   Що смерть у бiлiй сорочцi тримає у правiй руцi? Косу тримає.
   Що смерть тримає у лiвiй руцi? Паляницю.
   Полудень...
   ...Сиплеться зерно. Пшениця, жито, ячмiнь, овес. Натрудженi руки, такi красивi, мiшають зерня, добренько мiшають, тодi - перетруть на порох, на борошно, з усiх злакiв, що пiд ясним сонцем ростуть, i буде з того борошна паляниця, та не проста. Такий хлiб зветься - суржик. Хлiб сонця. Його шанують понад золото. На весiллi стiл прикрашає. Молодi цiлуються...
   ...Дощ. Злива, без межi, без краю, од самого сотворiння свiту. Багно. Бруд. Всюди. Холодний, жирний бруд. Розкидана солома, пожухла, торiшня, не жовта - сiра. Чоботи. Сiно - солома, сiно - солома, кру-гом! Чужi чоботи, чужа мова. На пiдошвах, на халявах чужинських чобiт - потоптане зерно. Також торiшнє. Його багато, воно нiчого не коштує.
   Чорний дим мляво тягнеться у небо. Непевна масна цiвка - а вчора палало незле. Пожежi, грабунки, насилля. Палають скирти. Палають поля. Все палає, що сухе. Його Свiтлiсть князь Пожарський веде переможне вiйсько. I вогонь рушить за ним, адже князь має виправдати родове прiзвище. Братчики-православнi прийшли. Хто не заховався - Господь своϊх розшукає...
   I захiд сонця фарбує бiлу, без прикрас, сорочку смертi у червоне.
  

2

   ... - А скажуть: злiϊ москалики пiдступно напали на неньку, - хто це промовляє таким глухим голосом, ти чи смерть? - Скажуть: зрадили москалики Богдана. Чого не смiєтеся? Хто покликав царську пошесть, лиху пожежу? Не ти, Безпалий? Не ви, Пушкарю, Тетеря, Апостол, Ханенко, хто там ще?.. Мовчiть, живi, i мертвi - мовчiть! Достоту брехнi. По вiнця! Богуна я розумiю. Людина славна, шляхетна, себе не шкодувала у вiйнi з ляхами. Нiколи не буде миру мiж ним та короною польською. Вiн i Хмеля не слухав... I тебе, Сiрко, я розумiю, тебе кличуть урус-шайтаном, i не дарма! Вiйсько Низове Запорiзьке, героϊ Хмельниччини, тiла вашi по всiй Вкраϊнi лежать порубанi, кiсточки бiлi вовки-сiроманцi догризають, - так бо ви боронили волю i честь! А Виговчик, писарчук, безбородько! - зволiв вас панам ляським назад у хлопство вiддати. То так вам пояснили. Добресенько. А цар-батечко, що у Москвi бiлокам'янiй на золотому престолi сидить, свята людина i захисник вiри православноϊ. А хто з вас хоробрий, то поϊдьмо оце зараз у Московщину, то я вам покажу, як там ведеться селянам-гречкосiям. Яка там воля вiльна, як людей на хорти та конi мiняють. Крiпакiв своϊх, православних. То правда, що ляхи на запорожцiв як на бидло поглядають, та у Московщинi "боляри" за худобу мають i власний народ, не те що чужих. Запроданець ляський, кажете ви. Авжеж. Краще бути запроданцем московським. Червоний сап'яновий чобiт "боярина" милiший за жовтий чобiт польського пана.
   Татарва iде - а слiдом вогонь. Лях iде - а слiдом вогонь. Москаль iде - а слiдом вогонь.
   Завжди, завжди так.
   А я казав: хай розiрвуть одне одного. Нас нiхто не пожалiє.
   Тобi смiшно, Брюховецький? Тобi соромно, Безпалий?
   Як там казав ваш дружок Ромадановський: "Винных Бог сыщет, а войско надобно потешить!" - воно звичайно, посполитим людям руки-ноги рубати вельми потiшно. Христом-богом єдиновiрцi закликали, єдино у тому виннi, що мешкали у Конотопi, не ми, не тi, хто влаштували свiтлому князевi другi Пилявцi на рiчцi Соснiвцi. Нас-бо не дiстав, дзуськи.
   Але ж - треба потiшити.
   Я тобi сам спечу паляницю з людськими пальцями, Iване Безпалий. Моя мати панною була, та не цуралась, i менi не годиться. Спечу тобi суржик смачненький. То може ти втямиш, яка вiльна воля у сусiдiв...
  

3

   ...Рука тримає пiрнач. Все ще тримає. Поруч - пишна паляниця. З усiх злакiв, що пiд сонцем ясним ростуть. Священний хлiб. Живi i мертвi - колом стоять, а в колi тому - гетьман i смерть.
   Сорочка у смертi - наскрiзь кров'ю просякла, а здається - сiк калиновий. Нiчого смерть не каже, лише косою хлiб розрiзає. Очi пiдводить... Хотiв скрикнути Iван, наче його самого рiжуть: не можна хлiба торкатися тим лезом, що життя вiдняло! А смерть лише усмiхнулася, i крик колом став у горлi. А з хлiба розкраяного кров тече, i з сорочки стiкає, стiл заливає, на пiдлогу збiгає, - на столi мапа лежала, то тепер геть чисто кров'ю залита. Дзвони б'ють на Сiчi, дзвони плачуть по усiх церквах, зриваються дзвони чавуннi, та мовчить той єдиний Цар-Дзвiн, що у Москвi коло Кремля щербатий стоϊть.
   Руϊна. Смерть мовчить, лише усмiхається. Руϊна.
   Козаки-сiчовики несуть корогви й образи похiднi, Покрова-Богородиця, на червоному та золотом писана, сльозами плаче, побивається:
   - Синочки моϊ, що ж ви робите! Синочки моϊ любi, що ж ви коϊте! Для того я вас пестила, щоб ви поϊдом одне одного ϊли? Згляньтеся, дiточки моϊ, вже кров'ю Славутич почорнiв, вже несила сонцю ясному на вашу кривду дивитись...
   Ви ж брати i сестри, дiти моϊ. На Вкраϊнi пшениця достигає, у Московiϊ - жито, у землях польських та литовських - овес та ячмiнь. Усi злаки пiд одними сонцем, усi народи пiд єдиним богом, один у вас батько, одна мати. Помирiться, станьте, як хлiб-суржик, i скону вам не буде!
   Так плакала Покрова-Богородиця за дiтьми своϊми. А смерть смiялась, бо знала, що скаже пан гетьман Iван Остапович Виговський.
   - Пiзно плачеш ти, Покрова-Богородице, марно побиваєшся, Мати-Земленька свята, - шепотiв колишнiй писар Вiйська Кошового. - Один я знав думи Богдановi, то вiн не бажав, щоби однi християни iнших на базарi гендлювали, як бидло, проти того i боровся. Нiде нема селяниновi тоϊ волi, як тiльки на Гетьманщинi, а я знаю, про що кажу, бо ϊздив по свiтi чимало. I про суржик, про хлiб святий, iз рiзного зерня мiшаний, правда - та руки твоϊ, Мати, не тi, що колись.
   Перебери те зерня. Подивись. Вiдчуй.
   Воно вже не те. Є в тому суржику гниле зерно, плiсняве, негiдне. I те зерно весь хлiб отруϊть.
   Ти знаєш, Мати-Земле, як корчаться тi, хто того хлiба звiдав? Отрута цей суржик. Не вбиває, та покручем робить - i того, хто вустами торкнувся, i дiтей його. Будуть синочки твоϊ виродкiв плодити...
   Краще хай гинуть.
  

4

   ... - То що, пане Гуляницький, - гетьман пiдкручує вуса, осмiхається, - як вам цi "потєшнi робяти"? Я чув, вашi хлопцi за час облоги ϊх мало не десять тисяч живцем з'ϊли?
   - Не смiйтеся, ради Бога, пане гетьмане, - зiтхає полковник. - Не знаєте, як ми вас чекали... Уся Московщина на нас сунула, так я чув. Цар має вiйсько у багато тисяч...
   - ...i з тих тисяч майже усi люто ненавидять солдатчину, пане полковнику, - очi гетьмана стають кригою, - бо то крiпаки здебiльшого. ϊх налякай добряче, так i духу ϊх тут не буде. Кiннота мене бiльше непокоϊть. Та й низовикiв Безпалого там доста.
   - Але ж з нами Мехмед-Гiрей i татари.
   - Ти був, пане полковнику, пiд Берестечком?.. Та й моϊ "затяжнi" пiдуть геть, щойно кiнчаться грошi. Де ставка Трубецького?
   - У Таборищi.
   - Гаразд, - гетьман обвiв нараду сяючим поглядом, здавалося, на посмiшцi його наморозь, - Бог послав нам знову Пилявцi, i грiх буде не повторити ϊх пiд Конотопом!
   ...Тиша. Мара над болотом. Тихо плескотить Соснiвка, далi озивається ледь чутно Куколка. Раптом птаство здiймається i кидається зграйками у рiзнi боки.
   - А знаете ли вы, Ваша Светлость, - промовляє сам до себе гетьман, - отчего это место зовётся Конотопом? Не знаете? Ну то скоро дiзнаєтесь.
   ...Соснiвку загатили нижче течiϊ. Вода пiднялась. Семеон Пожарський про те гадки не мав. I дуже здивувався, коли конi почали грузнути, а вiдступ перетворився на рiзанину. Мало того, що виговчики покрали кiнний резерв Трубецького, мало того, що заманили його самого у пастку, мало того, що гамселили iз гармат у притул, то ще оце!.. Свiтлiйший князь брудно лаявся, грозився, та на його очах гинув цвiт царськоϊ кiнноти...
   - Цей Пожарський не дуже "кнiжен", - гетьман перемазаний сажею i багном, у хмарах гарматного диму, задоволений, наче кiт, що здибав глек сметани. - Не чув, либонь, як хан Ногай штурмував Липецьк-Конотоп. Не в дiда онук, так я скажу. Сагайдачний ходив на Москву, та йому випав гiднiший суперник!
   - Петро Конашевич-Сагайдачний не схотiв битися з єдиновiрцями до кiнця i покинув ляхiв, - нагадав Гуляницький.
   - У нього єдиновiрцi були достойнi, - пирхнув гетьман. - Ти чув, що вони спiвали? Як там...
  
   Князь Пожарский удалой
   Нас ведет походом.
   - Куда?
   - На Сосновку!
   - Зачем?
   - На базар!
   - Что там купим?
   - Самовар!
   - Зачем?
   - Будем ляхов, татар резать, хохлов бить!
   - Будем чай горячий пить!
   - Ура!
  
   - Ура! - пiшi козаки йдуть плече у плече, пiдводять мушкети, - вогонь!
   Вiдходять, вперед ступає новий ряд...
   ...Конi дико iржуть, хропуть, тонуть, тягнучи на дно i вершникiв, це вже не битва, а справжнi Конотопи. У давнi часи, коли люди ще не знали Христа, коня клали на требу боговi сонця Даждьбогу. Скiльки коней принесли в жертву тут?.. А московськi стрiльцi тiкають, кинувши важкi бердишi та самопали, рвучи i скидаючи довгополi червонi свитки, а ϊм у спину летять кулi i картеч, впиваються списи i шаблi, а попереду на них чекають аркани, бо татари прийшли по обiцяний ясир...
   - То як, харош чайок-то? - кепкує гетьман, над головою звиваються хмари кольору сталi, i тоϊ ж барви набувають очi, i гiрка усмiшка крає лице. - А банькi не хатiтє лi?..
   ... - Виродок, прєдатель, хрiстапродавєц! - Пожарський аж труситься вiд злостi, могутнiй чолов'яга, i був би козак - цiни б йому не було, не скиглить, не чекає на милiсть. - А вихадi со мною на поєдiнок! Баiшься, да?!
   - Ти ж ранений, свiтлий княже, - втомлено зiтхає гетьман. - Та й не мiй бранець. Маю передати тебе Мехмедовi, як усiх полонених. Може, вiн i вийде з тобою на ґерць...
   Склянi, повнi ненавистi очi у спину.
   ...Може, хан i вийшов би, та Пожарський спочатку облаяв його, а тодi наплював межи очi.
   - Такий ошатний мурза, а плюється, як верблюд-шайтан, - голову свiтлого князя виносять геть, на червоному килимi не видно кровi. Мехмед-Гiрей не знає, що нащадки пишатимуться верблюдячою вдачею богатиря Семеона Пожарського...
  

5

   ... - Я, Iван Остапович Виговський, гетьман Вiйська Кошового, вiдрiкаюся вiд булави, - пальцi розтискаються, пiрнач важко, наче з осудом падає на стiл. - Радiйте, панове. Ви обдурили сiчовикiв, вiтаю. Скоро одних заб'ють у кайдани московськi, других - у ляськi, ну i вам трохи перепаде. Не буде другого Богдана, не буде волi, а вiтер стане сухий та гiркий. Так я прорiкаю, без жалю чи радостi, та народ наш вже звiдав волi, i ви не заженете його у хлопство. Не одну палицю зламаєте, щоби вовка на вiвцю обернути. Втiм, бийте, може вдасться.
   Жерiть той суржик iз гнилого зерна. Смачного.
   Я ранiше так собi гадав, що те гниле зерно проросло на московськiм полi. А тепер гадаю, що не у Москвi чи не у Польщi справа. Це у нас щось прогнило...
   ...Кров не тече з паляницi. Хлiб тепер черствий, плiснявий, чорний. Скiльки ще йому тут лежати? Сонце сiдає над болотами Конотопа. Сорочка смертi тепер - чорна, чорнiсiнька, як нiч. I навiть смерть не смiється...
   Минуть столiття, i змiшаються народи, i змiшаються мови, i покрученою мовою пишатимуться вченi люди, i казатимуть: суржик - оце жива мова, та ϊхнiй суржик буде мертвий. Може, ще зiйде сонце над Днiпром-Славутою, i тодi добрi люди очистять зерно вiд полови, i спечуть запашний, справжнiй, живий хлiб. З усiх злакiв, що ростуть пiд сонцем. Та до тоϊ пори черствий, червивий, смердючий суржик, схожий на попiл, труϊтиме народ гiрше за вiйни й голодомори...
  
   ...Безмежне поле, ген до виднокраю. Вiтер жене золотi хвилi пiд синiм небом, наче море шумує. Колосся стигле до землi хилиться, та ще не скоро жнива, ще не скоро косарi жито жатимуть. Жито, i пшеницю, i ячмiнь, i овес. Далi, далi бiжать хвилi...
   Вiтряк iще стоϊть тут, i струменить ручай.
   Та вже нема за ним смертi.
   На кого вiн чекає тут? Може, на тебе? Може, ти пiдiйдеш до старих, розмашистих крил, станеш на колiна перед хрестом, що обертається, i згадаєш Конотопську битву, i тодi помолишся, щоб не ставали марними такi славнi перемоги нашого народу?
   I може, тодi скресне крига в очах гетьмана, якого не зрозумiли анi тодi, анi нинi?..
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"