Heinrich von Reder. "Wir sind des Geyers schwarzer Haufen"
Вiтер здiймається над Брайтенфельдом. Довго було того чекати, проте - вже скоро. Чути iмперськi барабани, чути дим вiд спалених селищ i людей, i рев полум'я, i лизнi, i - чорний, масний порох. Вiн осiдає на землю, на мене, робить мене - важким, копченим, як очi того парубiйка, що тримає моє ратовище. З iншого краю поля виднiються кривавi знамена Тiллi. Чорний орел готовий шматувати живу плоть, чорний вовк з гербу Вольфштайну готовий рвати горлянки, мов тi хорватськi пси, що ще недавно збиткувалися з наших селян, розкошували на кровi...
Де ви тепер? Тремтите? Пiдiбгали хвости?
Правильно.
Вiтер здiймається над Брайтенфельдом. В'ється моє чорне полотно. Ткали його вдови, вишивали - сироти. Крає непроглядну iмлу бiлий зигзаг - блискавка, чи лiтери N та I, чи - вовчий гак. Wolfs Angel. То є наша сутнiсть. Вiд самого Флорiана Гайєра, вiд нещасних забитих селян, якi раптом осягнули себе людьми, а не бидлом, i не пiдняли благородних зарiзяк на вила. Вiд Гайєра - до Брайтенфельду, i всюди, де народ повстає проти звiрiв у людських подобах. Я не захищу вас, моя Чорна Зграя, доведена до краю. По Вовчому Гаку проляже дорога у Смерть. На одному кiнцi гаку - м'ясо для вовка. На iншому - ваша рука. Сильна, загартована рука. Рука пiдiймається i б'є. Ти помреш сьогоднi, мiй юний друже, i хронiки не згадають твого iменi, проте на чорний прапор з бiлим вольфсангелем збiжиться iмперська сила, i ревiтимуть гармати, i найманцi кинуться вiдробляти чотири гульдени, але я не впаду. Пiдi мною стоятимете ви, не живi й не мертвi, навiки вiльнi, сини осиротiлих матерiв, чоловiки вдовиць. Рука з алебардою опуститься, гак ударить у хижу пащеку, краючи час, щоб одiзватися моцним ударом за кiлькасот миль i рокiв, у жахливому, прекрасному мiстi, серед ночi, диму i вогню, де лави юнi стоятимуть з вольфсангелями на щитах i боронитимуть вiд очманiлих хижакiв Iдею Нацiї, а тi кричатимуть дурними голосами: "Свастика!"...
Не смiйте.
Воїни Другої дивiзiї Waffen-SS "Das Reich" теж носили мене на бронi, та вовками були i служили химерам, а не народовi.
Не смiйте.
Свастика - то сонце. Вовчий Гак - то залiзо, кров i смерть. Бiле на чорному. Єдина зброя, залишена людинi у вiйнi з нелюддю.
Бiлий метал хромить темнi води часу.
Хто ти сьогоднi, мiй юний друже? Людина - чи нелюд?
Зграя - чи народ?
I коли ви - народ, розгорнiть мене, несiть перед строєм i спiвайте "Алiлуя!" - i дiзнаєтесь, чим пахне вiтер над Брайтенфельдом!