Хищная Птица : другие произведения.

Психологiя i мотивацiϊ авторiв фанфiкiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
  • Аннотация:
    Опублiковано в 2007 роцi в журналi "Порог", у 2009 роцi в журналi "Украϊнський фантастичний оглядач (УФО)". Доповнений для "УФО" текст.


Наталiя Дев'ятко

  

Психологiя i мотивацiϊ авторiв фанфiкiв

    []
   Фанфiкшен або фенфiкшен (вiд англ. funfiction) - твори, написанi фанами за мотивами вiдомих книжок, фiльмiв, серiалiв.
   У наш час фанфiкшен з забавок молодих авторiв стає явищем, що досить негативно оцiнюється авторами-професiоналами. Доволi часто менi доводилося зустрiчати в'ϊдливi заяви письменникiв, що, мовляв, творцi фанфiкiв, наслiдувачi, звертаються до чужих свiтiв завдяки бiдностi власноϊ фантазiϊ. Вони не можуть написати нiчого свого, i тому використовують уже створене.
   Iснує думка, що автори фанфiкiв нiколи не стануть повноцiнними письменниками. А редактори i суддi лiтературних конкурсiв часто навiть не читають оповiдання, де зустрiчаються слова "гном", "ельф", "хобiт", "вампiр", "дракон", iмена вiдомих героϊв.
   Автори фанфiкiв об'єднуються у замкнутi вiртуальнi спiльноти (замкнутi часто для тих, хто створює власнi свiти), так захищаючись вiд необдуманоϊ i грубоϊ критики i кепкування.
    []
   Здавалося б, автору фанфiкiв, як кажуть, нiчого не "свiтить" у письменництвi, а успiхи Перумова, Єськова, Ємца випадковi i дуже сумнiвнi, але якщо зробити кiлька часових зрiзiв вiртуального лiтературного простору, то виявиться, що з кожним роком авторiв, якi пишуть фанфiки, стає все бiльше.
   Чому так вiдбувається, я i спробувала зрозумiти.
  
   Проаналiзувавши твори кiлькох десяткiв таких вiртуальних спiльнот i поспiлкувавшись з авторами, виявилось, що мотивацiєю до "наслiдувального" твору можуть бути три почуття:
  
   - Любов;
   - Заздрiсть;
   - Спроба реалiзувати себе, покликана жагою до письменництва.
  
   Любов.
    []
   Авторами творiв з цiєϊ групи найчастiше стають наймолодшi, зазвичай школярi або студенти, але майже завжди до 30 рокiв. Їхнi оповiдання, вiршi i, зрiдка, романи повнiстю витриманi в дусi оригiнальних творiв. Автори iмiтують картину свiту, часто наслiдують образи головних героϊв, дотримуються законiв. Нiщо у "продовженнi" не суперечить оригiналу.
   Автор занурюється у чужий свiт i в мiру свого таланту намагається "дописати" або "розширити" твiр, вiдповiсти на запитання, на якi не дає вiдповiдi автор оригiналу, уточнити деякi моменти, краще описати образи героϊв, зрозумiти ϊхнi вчинки i почуття. Iнодi здається, що твори такого роду схожi на кришталевi новорiчнi кулi, крихкi i чарiвнi. Струсиш таку iграшку - закрутиться хурделиця, снiг уляжеться, вкриваючи бiлою шубкою дерева i будиночок. Але кожного разу по-рiзному. Малюнок не повторюється.
   Цi твори написанi з нiжнiстю, любовно i часто талановито. Читаєш такi твори, i сумуєш: чому автор не використав свою майстернiсть i настiльки тонке вiдчуття тексту для створення власного свiту?
   Але, закохуючись у чужий свiт, автор часто наче потрапляє до зачарованого лiсу, залишаючись у ньому назавжди. Так, справдi, чим бiльше часу автор витрачає на фанфiкшен, тим менший у нього шанс вийти на узлiсся пущi, яка виросла завдяки його любовi.
   Чому ж автори забрiдають у зачарованi лiси чужоϊ фантазiϊ? Вiдповiдь виявилася, на диво, простою - самотнiсть i гiркота нерозумiння.
    []
   Автор фанфiкiв, часто ще школяр, дитина, закохана у вигаданий свiт тому, що нею нехтує свiт звичайний. Книга для такоϊ людини стає справжнiшою за реальний свiт, а героϊ, хай злi i жорстокi, але вiрнi своϊй подобi, замiнюють друзiв. Автор вступає в контакт з текстом i героями, намагається зрозумiти ϊх i вписати власний образ у чужий свiт. Вiн не бажає розлучатися з книгою, яка йому полюбилася, дала найяскравiшi емоцiϊ, тому вiн обережно продовжує сюжет або "розмовляє" з героями, намагаючись побачити в них бiльшу глибину, чим бачив, коли був читачем, виправдовує негiдникiв й описує переживання позитивних героϊв.
   Але такий молодий автор фанфiкiв постiйно вiдчуває жах. Вiн боϊться порушити рiвновагу чужого свiту, але разом з тим усвiдомлює, що в якусь мить свiт може його бiльше не прийняти. Не автор створює i продовжує життя чужого свiту, а свiт, до якого автор ставиться, мов до живоϊ iстоти, вростає у психiку, пiдкорюючи людину собi, причаровуючи i все бiльше вiдрiзуючи вiд ворожоϊ i сiроϊ реальностi.
   Але бiльш за все автор боϊться написати щось своє. Вiн хоче мандрувати з власними героями шляхами пригод свого царства, але ця "необроблена" земля лякає його не менше за реальнiсть. Вона теж ворожа, бо непередбачувана, тому i небезпечна.
    []
   Дуже не багатьом авторам, коли вони досягають високого рiвня майстерностi, вдається переступити через цей жах. Бо вони бояться знову стати самотнiми, незрозумiлими i непотрiбними, бояться, що любов, яку вони вiдчувають до чужого твору (а твiр натомiсть захищає ϊх), зникне.
   Знаходячись пiд заступництвом чужого свiту i спiлкуючись здебiльшого з такими самими авторами фанфiкiв, людина втрачає зв'язок з вже iснуючими друзями, хай i не такими класними, як героϊ улюбленого твору, i часто взагалi втрачає здатнiсть до повноцiнного спiлкування. Iнтернет, що дає можливiсть приходити у спiльноту пiд рiзними iменами, змiнювати маски, раптово зникати, уникаючи проблем, стає домом для таких самотнiх авторiв.
    []
   Iлюзiя повноцiнного життя колись все одно розiб'ється, але повернути втрачений час буде вже не можна. А ситуацiя, яка склалася у сучаснiй лiтературi, i несерйозне, насмiшкувате вiдношення до нового поколiння штовхають в обiйми лiсу, що причаровує коханням до чужих творiв, все нових молодих авторiв. Замiсть того, щоб пояснювати, що фанфiкшен може бути лише сходинкою до справжньоϊ, своєϊ лiтератури, старшi письменники лише спостерiгають за тим, що вiдбувається, в кращому випадку не втручаючись.
  
   Заздрiсть.
   Ця група найбiльш чисельна, ϊϊ представники сiдають за клавiатуру або беруть до рук ручку тому, що ними керує елементарна заздрiсть. Їх "давить жаба", що у когось вийшло написати книгу, а у них - нi. Вони вважають прикольним посмiятися над вiдомим автором, його героями i проблемами, пiднятими у творi. Вони пишуть фанфiки в стилi пародiй i стьобу, намагаючись показати "погляд з iншого боку".
    []
   Але насправдi в ϊхнiх "творiннях" немає нiчого, окрiм безсилоϊ злоби та заздростi, навiть коли цi почуття масуються пiд любов до книжки, а стьоб ввижається ще одним проявом захоплення. Часто цi люди теж не задоволенi життям, вони жадають влади, яка ϊм по мiрцi. Їх можуть ображати або принижувати в реальностi, чи просто не помiчати серед "сiроϊ маси", тому вони хочуть вiдiгратися хоча б на творах, якi "вiдповiсти не здатнi", а заразом i на прихильниках цих книг i фiльмiв, бо до автора оригiналу ϊм не дотягнутися. Сили не вистачить, а про талант я вже мовчу.
   Так, iнодi пародiϊ виявляються досить смiшними, але якими бляклими вони стануть, якщо читач звернеться до оригiналу!
   []
   Але пародiϊ теж користуються популярнiстю. "Последний Кольценосец" Єськова, цiлковито бездарна "Таня Гротер", й особливо твори Бєлянiна, що стебеться над усiм, що дихає, знаходять своϊх читачiв. Чому? Їхнiми читачами у бiльшостi випадкiв виявляються люди, що не прагнуть думати, а лише розважатися (бо життя в них - "важке"), якi не реалiзувалися у власному життя, отруєнi заздрiстю, але не вмiють писати, або тi, кого за iснування Радянського Союзу привчили до "наших вiдповiдей Заходу". Люди, в чию психiку була закинута установка "нашоϊ вiдповiдi", завiдомо "кращоϊ", нiж оригiнал, передали ϊϊ своϊм дiтям.
   Цi установки шкiдливi для психiки, викривлюють iстиннi уявлення про свiт та його цiнностi. Але анi батьки, анi видавцi про це не думають. Навпаки - останнiм часом видавцi знайшли можливiсть скористатися творчим потенцiалом усiх рiзновмотивованих груп авторiв фанфiкiв, але про те трохи пiзнiше.
   Жага наживи - ще одна типова характерна риса авторiв цiєϊ групи фанфiкшен. Вони ладнi продати все i самих себе заразом, щоб заробити грошi. Не заради чогось, не заради мети, а просто заробляти, щоб "жити красиво".
   Їхнi переспiви i пародiϊ завжди будуть порожнiми, але з яким завзяттям вони просувають своϊ "творiння" на ринок! I чим далi, тим бiльше видавцiв самi починають замовляти такий товар. Так з'являються безкiнечнi переробки Лук'яненковських "Дозорiв", безкiнечнi чарiвнi школи, коледжi, унiверситети, а про кiлькiсть дивних артефактiв, спроможних знищити свiт, i казати не треба.
    []
   Цi твори можуть бути i не опублiкованi. Але про них часто знають у лiтературнiй тусовцi, ϊхнiх творцiв зазвичай пiдтримують автори оригiнальних напрямiв. Можна сказати, що таким чином багато авторiв (однi пишуть, iншi хвалять) мстяться творцям бестселерiв за популярнiсть. Посперечатися з великими вони не можуть, ще не вистачить сил i таланту (часто взагалi нiколи не вистачить з таким вiдношенням до лiтератури, що пiдточує i збiднює внутрiшнiй свiт автора). А так вони хоча б заляпають грязюкою цiкавi, затребуванi твори i вдосталь посмiються.
   Радує лише те, що автори цих пародiйних "творiв" майже завжди приреченi на невiдомiсть, а ϊхнi "творiння" помруть у пам'ятi читачiв набагато ранiше за оригiнали.
  
   Реалiзувати себе або творити.
    []
   Якщо для першоϊ групи (любов) в дiалозi з улюбленою книгою стороннiй читач може бути зайвим, а друга (заздрiсть) не мислить себе без великоϊ кiлькостi читачiв й обурених прихильникiв оригiналу, то автори третьоϊ групи не одразу усвiдомлюють потребу в аудиторiϊ. Вони, як i в першому випадку, закохуються у чужий свiт, захоплюються ним, але не потрапляють в чаклунськi сiтi чужоϊ фантазiϊ. Цим авторам хочеться творити, але творити своє, а досвiду i смiливостi поки немає. У них теж помiтний страх нерозумiння, але не такий сильний, як у авторiв першоϊ групи. Вони лякаються самих себе, власноϊ фантазiϊ i вигадки, побоюються зробити помилку, якщо пiдуть за покликом серця, але проти канонiв i законiв шаблонного жанру, наче ця помилка буде коштувати ϊм майбутньоϊ популярностi.
    []
   Майже всi автори мрiють про аудиторiю, хоча не кожний зiзнається в цьому бажаннi, але цi аудиторiϊ мають рiзнi характеристики. У деяких бажанi аудиторiϊ вирiзняються розмiром, у деяких ступенем розумiння чи елiтарнiстю. Але можна сказати, що, якщо автор виносить свiй твiр на суд читачiв, найчастiше публiкує в Iнтернетi, то вiн не належить до того маленького вiдсотку, якому, окрiм тексту i себе самого нiхто не потрiбен. Автор потребує читацькоϊ уваги i вiдгуку.
   З одного боку, щоб привернути увагу читача, а з iншого, через вiдсутнiсть власноϊ майстерностi та емоцiйного досвiду, молодий автор, невпевнений у власних силах i талантi, звертається до вiдомих, улюблених творiв.
    []
   Але автори з цiєϊ групи не цiнують закони свiту оригiнального тексту. Сюжет i героϊ потрiбнi як засiб для досягнення мети, якою в даному випадку є самореалiзацiя, викликана пробудженням власноϊ фантазiϊ. Використовуючи образи героϊв як ляльковi фiгурки, а прописаний чужий свiт як тло та декорацiϊ, молодий автор творить власний сюжет. Часто вводиться власний персонаж, зазвичай психологiчно скопiйований з образу автора, з ким спiвпадає навiть у зовнiшностi i вiцi.
   Цей герой (вiн же автор, що подорожує в чужому свiтi) починає конкурувати зi справжнiми героями оригiнального твору. Поступово новий герой (автор, стверджуючи свою владу завдяки майстерностi i фантазiϊ) займає мiсце головного героя, а оригiнальнi героϊ стають фоновими, помiчниками або супротивниками. Тому i можна прочитати у фанфiку про те, як у Гаррi Поттера з'явилася подружка, так сильно схожа на автора альтернативноϊ iсторiϊ.
   Для авторiв цiєϊ групи не може бути й мови про глибинне розумiння авторського оригiнального тексту. Чужий твiр грає роль трамплiну до власного свiту. Так, наприклад, вчинив Нiк Перумов, а тодi Вiра Камша (вже зi свiтами Перумова).
   Але, загравшись готовими чужими образами i переспiвуючи чужi проблеми, переписуючи чужий сюжет, емоцiйно повторюючи його повороти, молодий автор теж може потрапити у пастку, з якоϊ нелегко вибратися. Таке стається навiть iз талановитими i вже не юними авторами. Та сама Камша, хоча в третiй частинi "Хронiк Арцiϊ" (першi двi були написанi "на полi" Перумова) пiшла своϊм шляхом, повнiстю не уникнула подвiйного ставлення до своєϊ творчостi. Прихильники "Вiдблискiв Етерни" (повнiстю оригiнального циклу) дуже рiдко стають поцiновувачами свiту "Арцiϊ", а тi, хто мiг би до нестями закохатися в свiт "Етерни", але спочатку беруть до рук якусь книгу з iншого циклу i розчаровуються, вже навряд колись прочитають ще якийсь твiр цього автора. Так письменник може втратити багато своϊх потенцiйних читачiв.
    []
   Але пасток для молодих ще бiльше. Сучасна лiтературна спiльнота не зацiкавлена у народженнi нового поколiння авторiв (сьогоднi цiй молодi десь 15-25 рокiв), тому ситуацiя на ринку i в самому суспiльствi сильно деформована. Через це молодим авторам, якi не впевненi в собi i поки що мало вмiють, нiкому пояснити небезпеку, яку являє собою фанфiкшен. Бо через етап наслiдування проходить майже кожен, лише не всi втiлюють цi фантазiϊ у творах. Навпаки, лiтературна спiльнота провокує молодого автора користуватися вже iснуючими образами й усiляко "клює i кусає" спалахи новоϊ оригiнальноϊ уяви. На сьогоднi ця тенденцiя призвела до великого попиту на молодих авторiв-одноденок. Бiльшiсть з них потрапляють в серiю "Армада", в рiзноманiтнi гумористично-фантастичнi серiй (особливо "гумористичну фентезi"), "S.T.A.L.K.E.R", працюють в циклах на кшталт "Ричард - довгi руки" як "лiтературнi негри" тощо. Молодий автор, який ще повнiстю не повiрив власному свiтовi i щойно вiдчув, що вже час розпрощатися зi свiтом фанфiку (неважливо, що його спонукало писати фанфiки до того), вже володiє мiнiмальною письменницькою технiкою, але ще не впевнений в собi. Такий автор найчастiше i стає жертвою спокуси продавати свiй талант i писати на замовлення навiть не пiд власним iменем, а емоцiйний досвiд написання фанфiкiв i специфiчне ставлення до чужого тексту (особливо для другоϊ та третьоϊ групи) роблять цю працю прийнятною, що дуже швидко затягує автора у вир, з якого вже не вибратися.
    []
   Таким чином спiльнота трохи знiмає енергетичну напругу творчих процесiв, насичує ринок мотлохом i знижує читацький рiвень, чим захищає себе вiд змiн, як i будь-яка консервативна система, що цiлком закономiрно. На творчостi ж автора, який заграється чужими образами i невчасно перейде до власних свiтiв (а ще гiрше все ж спокуситься на замовленi тексти i стане "лiтнегром" хоча б на рiк), назавжди залишиться вiдбиток вторинностi, i йому доведеться докласти величезних зусиль, щоб звiльнитися з-пiд чужого впливу.
    []
   Але є й ще легший шлях до пастки: можна використовувати усiм вiдомi знаки, продовжувати гру, навiть загравати з лiтературною тусовкою. Що багато хто, не знаючи про iснування iншого шляху, i роблять. Так автори, що почали писати пiд впливом таланту, стають гравцями i пустоцвiтами. Пiсля перетворення на пустоцвiт вони можуть бути прийнятi до лiтературноϊ тусовки, бо вже не становлять конкуренцiϊ для професiйних авторiв.
   Свiтоглядна парадигма постмодерну такий пiдхiд до творчостi цiлком дозволяє i навiть схвалює. Якого розмаху в Украϊнi досягли цi iгри, можна судити хоча б по тому, що переробка "Червоноϊ Шапки", де героϊня п'є, палить i вiдбирає у бабусi пенсiю, не лише потрапила у шкiльний пiдручник, але й отримала шалене схвалення вiдомих представникiв лiтературноϊ тусовки i навiть деяких полiтичних сил.
   Якщо ж розкол та несправедлива iєрархiя мiж оригiнальними авторами й авторами фанфiкiв буде зберiгатися, бiльшiсть авторiв молодого поколiння опиниться у своєрiднiй резервацiϊ, де царюватиме фанфiкшен та замовленi порожнi твори, а долати власний ляк, створювати оригiнальнi свiти i шукати шляхи до видавництв та журналiв буде марним витрачанням часу i сил.
    []
   Саме поведiнкою тусовки та видавництв зумовлений зрiст кiлькостi фанфiкiв, а тодi i творiв, написаних "лiтературними неграми", у нашому культурно-iнформацiйному просторi. Енергетично заряджаючись вiд психологiчних проблем, спровокованих глобалiзацiєю та iнформатизацiєю суспiльства, в лiтературi вже вiдбувається розкол на оригiнальнi твори та неоригiнальнi, такi як, наприклад, фанфiки. При цьому цi свiти функцiонують майже паралельно, перетинаючись тiльки через працю "лiтнегрiв", а навiть тимчасова приналежнiсть до бiльш "низького" фанфiкшену може утруднити просування оригiнальних текстiв автора.
   I хоча фанфiки замолоду пишуть майже всi автори, лiтературна тусовка без шкоди для себе звертатиметься до фанфiкшену i надалi (члени тусовки вже у лiтературнiй спiльнотi, а потрапивши туди, дуже складно пiти), використовуючи ϊх як елементи власних лiтературних iгор.
   Щоб цi процеси не стали незворотними, а читачi остаточно не отруϊлися дурманом шаблонних текстiв (а майже всякий фанфiк i будь-який твiр, написаний на замовлення, завжди шаблоннi), зараз необхiдно авторам усiх поколiнь i жанрiв, особливо масових, таких як фантастика та фентезi, замислитися про цi проблеми i разом знайти вихiд. Нашкодити своєму культурно-iнформацiйному простору в умовах глобальних змiн свiту - те саме, що втратити всi позицiϊ у свiтовiй культурi i вiдмовитись вiд можливостi зробити значущий внесок у свiтову iсторiю.
    []
   Врештi-решт, лише нам самим вирiшувати: прагнути стати авторами бестселерiв, чи залишитися на рiвнi "Червоноϊ Шапки", яка крадькома глушить спиртне i катається на вовку.
   Лише б не було пiзно.
  


Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"