Що таке самореалiзацiя? Це питання може зацiкавити кожного з нас, i не обов'язково бути обiзнаним в основах фiлософi¬ людського буття, щоб зацiкавитися складним словом. Звiсно, ми чугмо його регулярно, вважагмо, що знагмо значення цього термiну... та що вiдповiсть будь-хто з нас, якщо задати йому таке питання?.. Чи багато наших ровесникiв, чуючи про самореалiзацiю, думаг, що це стосугться саме них? Чи розумiгмо ми, що "самореалiзацiя" - це наша щоденна справа, справа молодого, а iнодi й старшого поколiння?
Всi ми запамороченi iнстинктами та догмами. Спитайте, примiром, яку-небудь звичайну дiвчину (чи хлопця, в даному випадку це не граг велико¬ ролi), яка мета ¬¬ життя, в чому вона вбачаг свiй шлях до самореалiзацi¬. Звiсно ж, вiдповiсть дiвчина, я хочу закiнчити вищого навчального закладу, заробити собi на життя, знайти хорошого чоловiка (чи дружину), i виховати дiтей, адже саме це завжди було дiйсною, очiкуваною реальнiстю для кожного з нас! Найбiльш цiкава людина навiть процитуг приказку "В життi треба збудувати хату, посадити дерево та виростити сина". Так навчали ¬¬ батьки, вчителi в школi, старшi.
Та не цей шлях обираг моя хороша знайома, геро¬ня сьогоднiшнього матерiалу. Вона вбачаг самореалiзацiю у зовсiм iнших шляхах - у шляхах до власно¬ свободи, яка маг виражатися зовсiм не в добрiй квартирi, забезпеченому чоловiковi та дiтях, якими можна керувати. Керувати, зауважуг Алiна Iлясова, можна тiльки власною долею. Власним майбутнiм.
Ще в початкових класах школи, коли iншi дiвчатка думали лише про сво¬ оцiнки та про те, щоб ¬х не оскаржили суворi мами, моя знайома зустрiлася з важкою дилемою - якими очима дивитися на навчання? Коли друзi вважають, що зарекомендувати себе - це гарно вчитися, чи г приводом для протилежно¬ точки зору двiйка за метелика з кольорового паперу, який ну аж нiяк не виходив? Перший клас, перша двiйка... з ким не бувало. Але ж всi, в кого не виходило робити метелика, кле¬ли зелену травичку та сонечка, сказавши "а метелик буде вдома з мамою". Одна Алiна старалася. I от пояснили заплаканiй дитинi, що оцiнки не грають велико¬ ролi - роль граг те, що ти вмiгш робити i знагш.
А кiлька рокiв потому фанатична вiдмiнниця-сусiдка дивувала весь двiр враженим "Дiвчата! А подивiться-но на оту дiвчину, що сидить на гойдалцi! Ви знагте, що вона не хоче бути вiдмiнницею?!". Так, для здiбно¬ дитини, що гарно вчиться, не прогулюг, не ображаг вчителiв i друзiв, не хотiти бути вiдмiнницею - дивно. А вона вирiшила "Буду писати вiршi, буду спiвати, i всi мо¬ вчителi зрозумiють, яка я класна!".
Майже кожен з читачiв, мабуть, тепер подумаг "Це що, самореалiзацiя г здатнiстю через нетрадицiйнi шляхи досягти успiху серед вищих iнстанцiй?!". Так, доля правди в цьому г. Як у будь-якому жартi.
А правда в тому, що у палкому бажаннi якось виразити себе дiвчинка росла. I... загубилася серед дивного, апатичного свiту. Розмови з "друзями" були приблизно такими: "- А пiдемо туди... - Куди?! Та що ж там робити? Краще телевiзора подивлюсь... - А давай зробимо оце! - Краще зробити уроки! - А що ти думагш про оце? - Яка дурня, краще давай поговоримо про привабливих хлопцiв!". Усi ровесники були цiлковитими прикладами тих, що живуть за догмами й iнстинктами суспiльства. Довелося йти до мережi Iнтернет - шукати рiднi душi.
Алiна не йшла до популярностi, до яскравого вираження себе. Вона просто розмiщувала сво¬ тексти. Рiк... другий... на третiй рiк ¬¬ помiтили. У той час, як однокласники на чолi з вiдмiнницею-сусiдкою без усяко¬ цiкавостi завойовували популярнiсть у "тусовках" чи серед вчителiв, вона вже в чотирнадцять рокiв почала працювати у московськiй газетi журналiстом. В п'ятнадцять вперше побачила надрукованими сво¬ вiршi. В шiстнадцять сидiла iз гiтарою на сценi у школi мистецтв, яку закiнчила через силу, без цiкавостi, адже не вважала за потрiбне вiсiм рокiв сидiти за нелюбим фортепiано.
А вiдмiнниця-сусiдка iз вiчним "о боже, який хлопець! яка машина! який свiт! яка мрiя!" заходила до ¬¬ мами додому i крiзь зуби проказувала "Тут казали, що Алiна якусь статтю написала, i ще якiсь вiршi... нехай принесе до школи, там якусь стiнгазету робити збираються...". Реалiзуватися вона, як i бiльшiсть сво¬х ровесникiв, i не пробувала - тiльки захоплюватися. Та це ще непоганий приклад - у багатьох i захоплення нiякого нiчим не було...
Алiна ж на мог питання стосовно самореалiзацi¬ вiдповiла так: "Самореалiзацiя? Це - моя змога жити. Саме жити, а не iснувати, як усi навколо, голови в яких забитi iдеалами про те, що все буде прекрасно i... стандартно. Вони не розкривають себе. Я ж - всьому свiтовi..."
I тодi я подивилася навколо i побачила, що люди не сяють - просто мовчать, не вiдриваючи АБО очей вiд пiдручника, АБО рота вiд пляшки. Деяким навiть вдагться робити це одночасно. Байдужiсть до самих себе штрикаг ¬х у груди - а вони не помiчають, адже байдужi навiть до не¬.
Чи ми такi? Чи ми хочемо жити? Чи ми хочемо бути кимсь? Чи ми хочемо справжньо¬ душевно¬ свободи, яку може запропонувати душа кожного з нас?..
А на кiнець я можу тiльки процитувати один з раннiх вiршiв Алiни, написаний у не такi вже й далекi чотирнадцять (цiг¬ зими дiвчинi виповниться лише сiмнадцять рокiв):
Якщо ти пройдеш
Крiзь схили, крiзь свiтання, крiзь море, крiзь мiсячне сяйво,