Одного гамiрного дня, в пiсляобiднiй час, хазяїн мiсцевого базару Аль-Акiль смажив собi на пательнi айву. Айва була смачна i свiжа, i Аль-Акiль був радий, що нарештi зможе її скуштувати. Вiн вже акуратно нарiзав її скибочками, як в хату (навiть не постукавши!) влетiв Ель-Намаль - його друг, що був купцем на базарi i продавав зерно.
- Аль-Акiле, Аль-Акiле! Горе, о горе, Аль-Акiле! Що ж то таке робиться, га? Рятуй мене, Аль-Акiле! - Ель-Намаль так голосно кричав i зчинив стiльки галасу, що Аль-Акiль вже був ладен на все, аби тiльки його заспокоїти, - i навiть забув про свою айву.
- Та що с тобою сталося, чого ти влетiв неначе пiщана буря?
- Лихо, ой лииихо!.. - тiльки й мiг йому вiдповiсти Ел-Намаль, бо захекався, поки добiг до його хати, i тiльки безпомiчно сперся рукою на стiну.
- Та щоб тобi добре було, яке лихо, кажи вже нормально!
Ель-Намаль тiльки трохи пiдняв палець, попросивши зачекати з хвилинку, а потiм нарештi заговорив:
- Зерно... Зерно з*їли! П*ять мiшкiв, п*ять! - i кажучи це, вiн показав п*ятiрню на руцi i витрiщив очi, даючи осягнути масштаби його збиткiв. - То все що лишилось продавати цього тижня!
- Чи тобi повилазило? Хто б за нiч з*їв п*ять мiшкiв зерна?
- Та мишi, хто ж ще!
- Ти їх що там, розводив? Ти хоч знаєш, скiльки їх мало бути?
- Та й знати не хочу! А зерна нема, самi лиш лушпайки у мiшках лишились, i всi погризенi - точно мишачими зубами! Як не вiриш, то пiшли подивимось!
- Повiрю тобi на слово...
- Еее нi, ходiм-ходiм! Ти точно маєш це побачити!
Аль-Акiль кинув погляд на айву i зiтхнув. "Ну що з ним робити..." - подумав вiн, й пiшов натягувати кафтан.
- Добре, тiльки поїдемо, а не пiдемо - йди вибери собi коня з конюшнi, потiм вiдправиш когось, аби повернули.
- Та якби я мiг! Слуги зранку всi повтiкали, побачивши таке диво!
- А на кого ж ти крамницю лишив? - здивувався Аль-Акiль, йдучи до конюшнi.
- Та зачинив собi, i побiг!
- Це ж звiдки ти бiг, коли сталося все зранку, а зараз вже майже вечiр?
- Так спочатку зi слугами розбиравсь - менi ж без них нiяк! Та й допитати усiх треба було! От поки домовились iз ними - що я їх обiцяю вiдпустити пiсля допиту, потiм поки всiх послухав, а потiм намаз, то вже й вечiр...
- Зрозумiло, сiдай вже... Бiда одна з тобою, пришлю потiм Ридвана за конем...
Як Аль-Акiль шукав Ель-Намалю нових слуг
Зовсiм скоро вони приїхали до крамницi Ель-Намаля. Пройшовши кудись углиб невеличкого навiсу, Ель-Намаль ткнув рукою на куток з п*ятьма порожнiми мiшками. I справдi - лише на днi лишились надгризенi зернятка, чи й зовсiм самi лиш лушпайки, а в якихось - взагалi мишачi кубла, наче у мiшках вони просидiли без нагляду не один тиждень.
- Дивись-но, Ель-Намале, тут й справдi мишачi кубла.. То може тобi мiшки пiдмiнили?
- Нi, Аль-Акiле, мiшки тi самi - я в них не перший раз зерно насипаю.
- Ну якщо то справдi були мишi, то де ж були твої коти? В тебе здається вони завжди водилися саме аби мишей не було.
- В мене є пiдозра, що вони втекти значно ранiше слуг, ще вночi...
- Ти ба, тобi схоже в кадi треба було йти, а не в крамарi! Допити, пiдозри - а за зерном не вслiдкував! Де ти бачив котiв, якi б вiд мишей тiкали? Може то твої слуги прийшли з мiшками, та й пересипали вночi, поки тебе не було! А ти всiх повiдпускав!
- Аль-Акiле, поможи, благаю! Ну до кого менi ще звертатись, як не до тебе!
- I що я маю зробити по-твоєму? Мишей шукати, чи що? Чи котiв?
- Та хоча б слуг! - благально протягнув Ель-Намаль, бо думка друга здалася йому цiлком логiчною.
- I де я їх тобi маю шукати? Добре, поїхали на ринок, та радше за новими, бо навряд чи ти зараз знайдеш там старих.
- Як я тобi вдячний, Аль-Акiле, ти не уявляєш!
***
На ринку Аль-Акiль зустрiв свого знайомого Басида. Вiн був одягнений у синю жилетку, а на головi носив червоненьку феску. На базарi Басид зазвичай допомагав знайти нових слуг на базарi, а тому трапився дуже вчасно. Отже, спочатку вони втрьох пiшли шукати Ель-Намалю нових слуг. Басид привiв їх у квартал найманцiв, де кожен знаходив слугу на свiй смак i лад.
- Ель-Намале, йди-но сюди! - пiдзиває його Аль-Акiль до смуглявого юнака з довгими чорними вусами. - Чудовий слуга з нього тобi буде!
Трохи згодом повертається знову Ель-Намаль, та й каже:
- За роботу дорого просить. Не пiдходить.
- Ель-Намале, а цього? - питає Аль-Акiль, пiдводячи до наступного.
- Щось худий.
- Ель-Намале, може цього? Он диви, i не худий, й за роботу - копiйки.
- Товстуватий щось якийсь...
- Ель-Намале, ось, дивись! Не товстий, i не худий, грошей теж багато не просить.
- Зараз з ним поговорю... - так промовив Ель-Намаль, й знову скоро повернувсь -
- Цей не тямить щось нiчого...
Довго ходив Ель-Намаль, довго придивлявся, та так нi до кого i не придивився...
- Ель-Намаль, iди додому! Слуг я й сам тобi знайду, i до тебе їх вiдправлю, бо з тобою простирчимо тут до ранку! - так от Аль-Акiль урвав його роздуми про те, де б знайти тямущого слугу за невеликi грошi, i поскакав навпростець до ринкової площi, попросивши Басида вiдправити тому гарних слуг на його розсуд, а Басид, доручивши це своєму помiчнику, у справах попрямував туди ж...
***
Пiд*їхавши до площi, Аль-Акiль знову побачив Басида, який стояв поруч з купкою закляклих людей. Обличчя в них були розпашiлi, червонi, i задоволенi - як пiсля доброго вина.
- Аль-Акiле, дивись-но, це не твого знайомого слуги?
Аль-Акiль побачив серед них хлопчака, якого Ель-Намаль часто вiдправляв за чимось до нього, та й iнших вiн час вiд часу бачив у крамницi. Тепер погляд у них був замрiяно-блаженний, дивились вони кудись далеко-далеко, i геть не помiчали нiкого навкруги.
- Та вони, але що це з ними, Басиде?
- А хiба я знаю? Ось цей старий чоловiк каже, що бачив, як вони сюди прийшли пiсля обiднього намазу, стали з кимось балакати про роботу, а коли вiн знову глянув в їх бiк, то вони вже такi i були.
- Як вас звати, чоловiче?
- Ельхам-заде, - протягнув старець слабким голосом, - ооось тут прянощi продаю... - i вiн повiльно показав на свiй невеликий стiл, завалений пахучими травами. Сам вiн вже був скрючений i настiльки старий, що невiдомо, як вiн взагалi ще досi мiг працювати крамарем.
- То ви не бачили, вiд чого вони заклякли?
- Нiii, пане, не бачив... Вони хiба що поздоровкались, та я не бачив з ким, i от пiсля цього вони й заклякли.
- Пiсля того, як з ними поздоровкались?
- Саме так.
- Ви певнi в цому?
- Так. Я старий, шановний Аль-Акiль, та ще при розумi.
- Я не сумнiваюся, але хiба таке буває... Проте, дякую, шановний Ельхам-заде.
- Немає за що... - протягнув той i побрiв до свого навiсу.
Чарiвниця Мурiмах
Якраз з-за рогу того ряду, де була крамничка Ельхам-заде, вийшла стара з вигляду жiнка - розпатлане сиве волосся вибилось з-пiд сiрої чалми, широка стрiчка якої спускалася на спину, а льняне темне плаття знизу вже було зовсiм сiрим вiд пилюки. Видно було, що вона кульгає на лiву ногу.
- То що тепер з ними робити, Аль-Акiле? - спитав Басид, показуючи на все так само нерухомих слуг.
- Басиде, ти за цю частину ринку вiдповiдаєш - ну то ти й думай! Бо я гадки не маю - виклич їм лiкаря, чи що...
- Я вже викликав, та вiн не знає, що з ними.
- Ну то вiдведи до мечетi, там знайдуть, що з ними робити.
- Оце вже краща думка...
- Але як ти думаєщ, що то за чортiвня коїться з крамницею Ель-Намаля?
- Ох, не знаю... Схоже на якiсь чари... Може вiн з сусiднiми крамарями посваривсь? Та ти й хiба не знаєш, як вiн торгує своїм зерном? Наче тi зерна золотi, а не пшеничнi. А ще кажуть, що вiн якраз днями не схотiв продати зерна однiй старiй, коли в тiєї майже не було грошей. От може то йому така кара.
- I те правда, друже... А що то за стара була?
- Та ж її тут усi знають - вона десь поруч мешкає. Стара вже, живе одна, та й грошей обмаль. Всi її жалiють, й нiколи грошей надто багато не беруть, тим паче, що вона знається на лiкуваннi. А он вона до речi йде! Треба спитати в неї, може вона порадить, що робити з цими слугами.
- Гей, панi Мурiмах! Доброго вам вечора!
- Доброго, Басиде, доброго... I вам, шановний, доброго, - стара зиркнула на Аль-Акiля й здивовано подивилась на колишнiх слуг Ель-Намаля. - А що то з ними стало? - спитала вона. - Ой, то така довга iсторiя, панi Мурiмах... Заклякли, й нiхто не знає вiд чого. Може ви що порадите? - Та коли ж вони встигли, коли зранку ще були живi-здоровi? - А ви їх бачили зранку? - Басид вiд зацiкавлення аж пiдскочив. - Бачила, поздоровкалася ще, та й пiшла собi... Двоє чоловiкiв переглянулися мiж собою. - То це ви поздоровкались? - спитав Басид. - Тобто? - стара схоже що не розумiла, що вiн має на увазi. - Давайте пiдiйдемо до Ельхама-заде, панi Мурiмах. - Але ж менi хоч трохи глянути на них треба... - Та надивились вже, далебi... - кинув сумно Аль-Акiль, а Басид, обернувшись до нього, побачив що тепер закляк i кiнь. На щастя, не з таким дивним виразом обличчя, як в слуг, проте з мiсця рушати вiн не хотiв. - Ну от i тобi доброго вечора побажали! - розсмiявся Басид. Панi Мурiмах, що це ви таке робите, га? - вже серйознiше запитав вiн. Стара схоже починала розумiти, що й до чого. - Ой лишенько! То ви гадаєте, що то через те, що я привiталася, чи що? Але Аль-Акiле, я ж не з конем вашим вiталася, а з вами. - Ну то ви певно й не зi слугами за зерно сварились, а з Ель-Намалем... - А то хто такий буде? - То крамар, що не продав вам зерна цього тижня, пам'ятаєте? Так от це - його слуги, а це - його друг й хазяїн базару, Аль-Акiль, - пiдсказав Басид. - То що в той день сталося, панi Мурiмах? Як ви посварились? Стара тiльки зойкнула, наче щось згадавши, i мало не плачучи почала благати Аль-Акiля з Басидом не вести її до кадi, i що все це вона ненавмисне, i зараз все пояснить, i зараз виправить... - Та годi вже вам, панi Мурiмах! Розказуйте нарештi, що сталось! - не витримав Аль-Акiль. -Я прийшла до Ель-Намаля по зерно, бо всi iншi крамницi вже були зачиненi. Ель-Намаль дуже нечемно вигнав мене, та так, що я впала й забилася. Я була зла, а тому i кинула йому вслiд, щоб йому та крамниця поперек горла стала, i щоб i сам вiн зi своєю торгiвлею закляк... - стара заридала, i прикриваючи обличчя руками все ще продовжувала: - А пiсля цього сьогоднi всi цi закляклi слуги, й ваш кiнь... Я ненавмисне, справдi! - Тодi все зрозумiло... Всi, хто мав вiдношення до Ель-Намаля, i з ким ви вiдтодi вiталися, мали неприємностi. Чудове слiвце у вас! Але то ви ще не бачили, що в нього в крамницi скоїлось! - засмiявся Аль-Акiль, а стара тим часом продовжувала вибачатись. - Та не плачте, панi Мурiмах! Менi Басид трохи про вас розповiв. Нiхто вас не поведе до кадi, тiльки зробiть щось з цими слугами. I ще з моїм бiдолашним конем, вiн тут взагалi нi до чого. - Аж я тепер не знаю як! - i стара заридала ще сильнiше. "Ну от, чудово..." - подумав було Аль-Акiль, як Мурiмах оживилася, й кинулася до слуг. - На все добре, хлопцi! - голосно прокричала вона й вiдiйшла назад до двох здивованих чоловiкiв. - Можливо якщо я з ними навпаки розпрощаюся, вони й стануть такими як були! - пояснила вона. Через кiлька хвилин слуги й справдi почали приходити до тями - щезали дивнi посмiшки, погляд ставав осмисленим, а ще через якийсь час вiд них вже посипались питання, чому вони стоять тут i чого надворi вже вечiр. Вiдповiдати їм окрiм як Басиду було нiкому, тож роботи йому додалось надовго. А тим часом радощам Мурiмах не було меж. - То що я тепер винна Ель-Намалю, пане Аль-Акiле? - Нiчого. Вiн сам винен, тож з ним менi ще треба буде побалакати... В мене тiльки єдине до вас прохання, панi Мурiмах. - Яке? - Будьте обережнiшi зi словами наступного разу! - i посмiхнувшись, вiн з нею попрощавсь. Мурiмах пiшла допомагати Басиду з все ще хворими на вигляд слугами, а кiнь Аль-Акiля нарештi теж згодився їхати додому, де його хазяїн нарештi змiг посмакувати смаженою айвою.