1. I потiм Жителi тих Мiст
Вiдчули що Нерви перетворюються в Мозок,
Й твердiти почали Кiстки,
В хутких недугах i стражданнях,
Iз гострим болем, скреготом, i хвилюванням,
Якi чути було на всiх берегах, аж поки не ослабли
Почуття, зсихаючи зсередини,
Перед темним павутинням з недугiв.
2. Аж допоки очi всохлi не заволокло пеленою,
Через яку не розрiзняли лицемiрства полотно.
Проте смугастий слиз у їхнiх небесах
Зiбраний разом їх вузьким сприйняттям,
Перетворився на повiтря прозоре, бо очi їх
Стали малими, немов у людей.
I в формах змiїних, що всихалися разом,
Семифутовими за зростом зостались вони.
3. Шiсть днiв всихалися вони i їх життя,
Й на сьомий день вони вiдпочивали
Й благословили вони сьомий день в хворобливiй надiї,
Й про вiчне життя своє забули.
4. I тридцять мiст їх роздiлились
У виглядi подiбно до людського серця.
Не могли вони бiльш за бажанням повстати
У нескiнченнiй порожнечi, але прикутими
Виявились до землi своїм вузьким сприйняттям.
Жили лиш певний вiдрiзок часу,
Потiм полишали тiло бридке
Щелепам, що в мороку їх пожирають.
5. Й ридали їхнi дiти, й будували
Гробницi у вiдлюдних мiсцях,
I сформували мудростi закони, й назвали їх
Одвiчним законом Божим.
6. I тридцять мiст лишились
Оточенi солоними водами - тепер
Це мiсце зветься Африка,
Давнiшнє ж його ймення - Єгипет.
7. Решта ж синiв Урiзена
Побачила побратимiв своїх, що корчились разом
Бiля Тенет Урiзена.
Переконання марними були,
Бо ж вуха мешканцiв
В"ялi стали, глухi до всього i байдужi,
I очi не могли їх вiдрiзнити
Побратимiв iз iнших мiст.
8. Тодi Фузон скликав разом
Решту синiв Урiзена
Й покинули вони тi ненадiйнi землi -
Назвавши їх Єгиптом, зникли з них.
9. Й навколо океан солоний хвилями грав.