1. Вiчний закляклий стояв на
Незмiрному Каменi Вiчностi; безлiч часу
Минуло - то нiч безмежного очiкування;
Вiн задихається - напружений i нетерплячий.
2. Допоки нетерпiння витримати бiльше не змогло
Тяжкого рабства: кришиться, кришиться незмiрна Твердiнь,
Розламуючись вiд Неоглядного до Неоглядного,
3. Розлiтаючись навколо на безлiч уламкiв.
Пророчий гнiв, шукаючи вихiд,
Вiдкинутий назад, i в пил розтоптаний,
Й з риданням невгамовним кришачись,
Розсипається чорний мармур у висотi на уламки.
4. Вiдкинутi у рiзнi боки, мов падаючий
Камiнь, незлiченнi уламки падали
Додолу; i Пустота страшна
Навколо нього, i навкруги лише
5. Падiння! Падiння! Лос падав i падав,
Затонувши швидко, - тяжкого, несе його вниз, вниз!
Хвилина за хвилиною, нiч за нiччю й день за днем -
Iстина не має анi меж, нi Помилок - падiння, падiння,
Роки i столiття минали,
А вiн все летiв крiзь Порожнечу, i все ще для падiння
Порожнеча меж не мала; днi i ночi - не мали кiнця,
Адже нi дня, нi ночi там не було, їхнiй час
Вимiряв вiн у вихорах неспинних своїх
У тiй жахливiй Порожнечi бездоннiй.
6. Вiчний кружляє, обурений,
Спочатку в гнiвi вiн розкинув члени, мов немовля
Що тiльки-но з"явилося на свiт - i стихнув гнiв,
I вiдстороненi думки з"явились вперше;
Потiм пiдняв свою голову, зрощену в Безоднi,
Й падiння його враз змiнило напрям свiй.
7. Стенання доносились безлiч столiть! Допоки не виросли
Гiллястi форми, з яких Людина утворилась
Iз органами кiнцевими i непорушними.
8. I поки вiн падав, то шлях навскiсний
Пробивав у пурпуровiм повiтрi, здiймаючи
Вiтрець слабкий, цими спробами змучений.
9. Безперервно в падiннi Мозок трудився,
I сам себе вiн формував, допоки Порожнеча
Не стала Елементом, що мiг би з легкiстю зростати,
Чи занепасти, чи плавати й лiтати,
I без зусиль щось у зловiснiй Пустотi шукати.