Пролог Чому усiх так цiкавить ця дурнувата любов? Менi вона зовсiм не потрiбна, я хочу жити своїм життям, без кохання. Але я нiкому не потрiбна. Ця сiмя - посланцi самого диявола. Не так? Тодi чому перетворювати моє життя в ад. Кожним словом наче натякаючи - "Ти нам не потрiбна" або "Знай своє мiсце". Ви нормальнi? Самi народили мене без мiсця у цьому свiтi, яке я поспiх маю виколювати гострим ножем iз бетонної перегородки. I це не афоризм, який я вигадую щоб затьмити свiй бiль... Це - моє життя, яке нiчого не варте та може розiрватися як резиновий браслет на двi частини, без можливостi з ремонтувати iз тими самими деталями, та без можливостi купити новi.
- Клер! Скiльки можна спати? Ти що не маєш будильника. - Це лiтнi канiкули... - сонно вiдповiла я, показуючи вказiвним пальцем кудись у сторону вiкна, а лицем впираючись у подушку. - А це - моє тiло, яке створює свiй розпорядок дня. " Боже, ну скiльки можна кричати, здається ти вибiгла з гарячої ванної ошпаривши свої ноги. Але я не кажу це тобi, тому що боюся знову сидiти iз заплаканим лицем та ножем у руках." - То ти у нас така розумна? Може тебе на шоу талантiв показати? Неповнолiтнiй генiй. - Ну чого ти так? Нi, я звiсно не проти - показуй. "Але я не пройду нi одно конкурсу iз такою групою пiдтримки." - подумки пронеслось у головi Клер. - Завжди хочеш щоб останнє слово було за тобою? Швидко одягнулась i пiшла на вулицю. - Добре, добре. " ТА навiщо менi те, останнє слово? Я просто хочу спокiйно прожити цей ранок, чого не зрозумiлого?" - Як ти мене дiстала! - голосно закричала матiр. Клер ледь помiтно випустила сльозу i тихо наче це була не вона, а море прошепотiла: "Аналогiчна ситуацiя". Вона скоса поглянула на жiнку, яка називала себе - її матiрю i подумала про те, чи не узяли її з дитбудинку, але де у таких мiсцях є такi заклади вона точно не знала. Дiвчина швидка одягнула одяг i лише на декiлька секунд пiдiйшла до дзеркала. - Що? Бачиш яка некрасива? - з кривою посмiшкою сказав брат.
- Чому ти так? "Хоч ти на хвилину закрий свiй красивий ротик i дай менi спокiйно зробити цю довбану зачiску, поки я не перерiзала тобi горла." - Бо ти тупа, ясно? До речi сьогоднi на снiданок хлiб iз соком. - Ммм...щось ти занадто радiєш. " Чогось на твоєму лицi , така посмiшка наче у нас на снiданку була присутня Англiйська королева" - Тому що я снiдав йогуртом та булочками. - Але ж це не чесно, я такий ж член сiмї як i ти.
" Та скiльки потакати йому, вiн вам принц , а я Попелюшка?" - Не такий ж, менi усi радi, а ти краще б не народжувалась. - I ти це кажеш сестрi. " Колись помреш i перед богом на це вiдповiдатимеш, я не хочу воювати iз тобою" - Ти менi не сестра, знаєш чому? Бо я хочу нормальну сестру. - Тобто та дiвчина, яка нiколи не перечитиме тобi - iдеальна сестра? " Ти хочеш щоб свiт пiдлаштовувся пiд тебе, але навiть вiн бачить як ти чмо братику"
- Ти iдiот. - вiн закинув у голову дiвчинi свою футболку.
- Хотiла б поспiлкуватися, але менi час на кухню. "Хотiлось би поговорити, але ти менi нiхто" Клер вибiгла з кiмнати i направилась на кухню, де матiр мила посуд. Дiвчина присiла на стiл, налила соку та задумалась, але i цього було досить щоб органiзувати - зовсiм не потрiбну, навiть лишню сварку. - Ти бачиш що я роблю? - запитала жiнка. - Миєш посуд? " Ти що своїх очей не маєш, що вирiшила скористатися моїми, ти - миєш посуд, що тут не зрозумiлого i ще мене тупою називаєте" - Нi, я роблю твою роботу та ще й псую свiй манiкюр.
- У мене взагалi нема манiкюру. "Менi все рiвно що ти робиш, а якщо хочеш щоб я мила посуд, то не слiд зразу пiсля мого прокинення бiгти на кухню." - Тому що ти нiколи не стежиш за собою. - Нiби у мене є можливiсть, ви навiть... - Замовчи! - сказала вона не давши дiвчинi договорити. " Та як ти можеш закривати менi рот, не треба було народжувати" - Мовчу... " Добре, я замовчу, але продовжу обговорювати тебе в думках, за чашкою кави iз моїми мiзками, яким звiсно далеко до твоїх. Мiй мозок вважає що я нiколи не говоритиму те, що думаю, вiн помиляється, настане день..." - Дай менi свiй стакан. - Я ще не випила. "Ти знущаєшся? Не даш менi навiть попити?"