Аннотация: Дещо про графiтi. А ще - про неохайнiсть
Наче вiхтем по стiнi
У Радивиловi на стiнах будiвель де-не-де впадають у вiчi яскравi рiзнобарвнi написи й малюнки - характер недбалих лiнiй i фiгур, що iнодi нагадують щось непристойне, iз вухами видають внутрiшнiй свiт авторiв цих витворiв. Недешевi балончики для пiдфарбовування автомобiлiв, побутової технiки (а саме такi знаряддя художеств було пущено в дiло), слiд зазначити, далеко не кожному пiдлiтковi по кишенi, аби розквацювати фарби просто так - по парканах iз шиферу, по стiнах...
Хто ж вiн, анонiмний творець "нетлiнностей", якi нi стерти, нi змити неможливо? Не алкоголiк, у того б не вистачило глузду тратитися на якiсь химери. Не з жебракiв, факт. Мабуть, проявити себе таким сумнiвним способом прагнеться тому, кому видiлитися з натовпу попросту нiчим. Що називається, нi до спiву, нi до танцю, нi до розмови... А тут кiлька недбалих мазкiв по стiнi - i ти вже стаєш наче бiльш значущим, адже зроблене тобою рано чи пiзно помiтять усi, воно перетвориться на об"єкт оцiнок, нарiкань i обурень.
Узагалi-то прагнення видiлитися - риса непогана. Ми цiнуємо нестандартнiсть мислення, яке породжує новi iдеї, здатнi дивувати. Навiть рiзнi написи, малюнки й знаки, що видряпуються казна-де або наносяться фарбою, далеко не в усiх зустрiчають рiшучий осуд. Хтось схильний убачати в цьому стихiйний сплеск мистецького авангардизму. Угорський фотограф Брассаї сорок рокiв тому випустив альбом "Графiтi", де були вмiщенi знiмки написiв i малюнкiв на стiнах в околицях Парижа. Хтось це купував, комусь подобалося. Енциклопедiї переконують, що навiть найбiльш нежиттєвi сюжети, як графiтi, фотомайстер умiв насичити теплотою людської присутностi. Вiдомий режисер "Зоряних вiйн" Джордж Лукас, знiмаючи на початку 70-х картину про своє поколiння, теж не обiйшов увагою хистку тему, - свiдчення тому назва стрiчки - "Американськi графiтi". А ось у мене графiтi чомусь найбiльше асоцiюється з нашими громадським туалетами - на жаль, нi в Америцi, нi в Парижi я не був, нема з чим порiвнювати, навiть не знаю, чим там малювали, якщо не було пiд рукою балончика з фарбою... Зате маю уявлення, як малюють у нас. Навряд чи типовi нашi "розписи" можна було б показувати на екранi або друкувати у фотоальбомах, тим паче в кольорi.
Далеко не безневинною розвагою знуджених молодикiв виглядають видряпанi слова на лавах у провiнцiйних вокзалах (як-от i на залiзничнiй станцiї Радивилiв), у павiльйонах автобусних зупинок, у пiд"їздах багатоповерхiвок... Мало того, що зiпсовано iнтер"єр, так iще ж нас i дiтей наших примушують раз у раз натикатися поглядом на нецензурщину, мимоволi перетягуючи її в активний лексикон. Цiлком згоден iз моїм колегою, який вважає, що через такi слова нiби вiдбувається самоiдентифiкацiя негласного писарчука. Коротко, ємко, зухвало - i все ж про себе, нiчого кращого просто на думку не спало . Який є, такий є. Iнакше навiщо ж поряд залишати бiльш конкретне: "Тут був Колян"? Хочеться зрозумiти мотивацiю вчинку. Що виходить: видряпав усе - i на душi потеплiло, адже про нього знатимуть iншi? Колян? Який Колян? А той, що на лавi (на парканi, в туалетi). Звучить! Ось вона, слава!
Тiльки не списуймо все на несформованих пiдлiткiв, на недолiки шкiльного виховання. У передвиборнi перiоди боротьбою за владу освячується i залiплювання стiн самвидавськими плакатами мало не з тим самим остогидлим набором лайливих слiв, i псування офiцiйних агiтплакатiв, на яких знайомi обличчя обростають рогами, котячими вусами...
Це, звичайно, не графiтi i навряд чи належить до стилю модерн.
До речi, про модерн. Вiдома берлiнська стiна, яка простояла 28 рокiв, iз захiдної сторони була не просто нудним муром iз колючим дротом - її вкривали графiтi, що їх з iнтересом розглядали туристи. У Радивиловi чимало сiрих фасадiв, великих торцевих стiн, нудьгу яких у радянськi часи скрашували величезнi плакати. Замiсть них нiчого не вигадано. Ось тут i напрошується думка про доцiльнiсть графiтi - не у виконаннi мазiїв та нездар, а про освоєння технiки розбризкування стiйких фарб мiсцевими художниками. По-моєму, вийшло б яскраво i в чомусь оригiнально. Приклад: на комбiнатi хлiбопродуктiв два роки тому стiну елеватора заввишки з десятиповерховий дiм прикрасили кольорами нацiональної символiки i тризубом, якi видно здалеку. Чому б не подумати про це у мiстi загалом? Мiж iншим, на Заходi мiська влада не боїться експериментувати - аби зменшити масштаби стихiйного самовираження з допомогою рiзного роду настiнних любовних освiдчень i непристойностей, для графiтi спецiально вiдводять урбанiстичнi зони.
Ну, а тих, хто шукає "екстрiму", не маючи нi мистецького хисту, нi навичок, нi доброго смаку, я авжеж не плекаю iлюзiй навернути до спроб збагнути такi речi, як авангардизм, кубiзм чи футуризм. Достатньо для початку навчитися, наприклад, вирiзувати фiгурки з дерева. Та чи зацiкавить? Куди простiше всi перекособоченi почуття, все сум"яття душi, невизначенiсть долi, всi розчарування ураз розмазати вiхтем по стiнi. Кажуть, отой безладний вихор кольорiв здатен асоцiюватися з наркотичною маячнею...
З дитинства нас привчають мити руки перед їжею - не заради гарних манер, якогось там аристократичного етикету, а для нашого ж здоров"я. Адже руками легко переносяться рiзнi мiкроби, особливо влiтку, звiсно, не в пригорщах переносяться, а десь на пальцях, якi щойно рахували грошi, пiдсували крiсло чи тримали вiник.
Йдеться про речi настiльки очевиднi й банальнi, що, здавалося б, говорити про них аж смiшно.
Овва, зовсiм то не очевиднi iстини - i в цьому переконують у Радивиловi базар, продовольчi магазини, ларьочки, бари. Життєвi обставини багатьох нинi змусили стати за прилавок i торгувати. I як правильно торгувати, знають, напевно, всi. Тiльки не у всiх вистачає терпiння дотримуватись вимог. Я - не тiльки про привiтнiсть у спiлкуваннi з покупцем, про точнiсть розрахункiв. А передусiм про охайнiсть, особисту гiгiєну продавця.
Ну, якщо ти продаєш картоплю чи помiдори, нiхто на твої руки й уваги не зверне, тим паче не зазиратиме пiд нiгтi. Має там бруду з пiвпуда - твої проблеми. Картоплю ми почистимо, помiдори ретельно помиємо. Iнша справа, коли торгують хлiбом, розважуваним печивом, тiстечками, сиром, тобто харчовими товарами, якi пiсля купiвлi вже нiхто не митиме, не пропарюватиме й не смажитиме (може, за винятком сиру, iз якого зроблять сирники)...
В одному з магазинiв молода дiвчина, яка щойно вивантажувала з вiзка упаковки з продукцiєю, на моє прохання пiдiйшла до прилавка i тут же, не миючи рук i не вдягаючи рукавичку, взялася зважувати тiстечко, поклавши його просто на не застелену вагу. Вiд такого нехлюйства когось i занудити може. А на моє зауваження досить зухвало промимрила: "Можна подумати, що у вас там вдома культура..." Ну, як у кого вдома, це його особиста справа, а торгiвля - все-таки рiч далеко не особиста. Вiдтодi нiхто з моєї родини i з моїх знайомих, яким розповiв повчальну iсторiю, не купують у тому магазинi нi розфасованого печива, вафель, нi тiстечок та хлiбобулочних виробiв. Їй-право, вибiр тепер є - i вiд послуг неакуратного продавця можна вiдмовитися назовсiм.
На жаль, досить часто до недбальства ми заохочуємо торговельникiв самi - своєю поблажливiстю, небажанням "сваритися" або й власною непривченiстю до гiгiєнiчно-санiтарних норм (таким ця стаття, ймовiрно, здасться чистоплюйством). Тому й iснують у Радивиловi торговi точки з харчовими продуктами, де вони, будучи неприкритими, викладенi на рiвнi голови бродячого пса й майже завжди огорнутi малопомiтною пилюкою, що здiймається за перехожими. Хочеш придбати й посмакувати - будь ласка...
В один з базарних днiв я вирiшив купити грамiв двiстi печива, але щось не таланило натрапити на продавця, який би брав його, вдягнувши вiдповiдну рукавичку чи бодай накинувши на руку целофановий пакетик. I ось - нарештi! Але яким же було розчарування, коли в покупця передi мною тiєю ж рукавичкою взяли грошi i видали йому здачу. Навiщо ж тодi вся бутафорiя? Адже, як вiдомо, саме через паперовi купюри, котрi в якi тiльки руки не потрапляють, найчастiше передаються грiзнi iнфекцiї.
"А про кого, власне, мова?" - спитає читач. Чому не названi конкретнi прiзвища? Нi, ви краще пройдiться базаром, торговельними точками, придивiться до стилю роботи продавцiв - i самi побачите їх в обличчя. А якщо не побачите, значить одне з двох: або вони не були неохайними нiколи, або щойно прочитали оцю статтю.
Та чи надовго вона допоможе?