Пiд кiнець липня 1920 року будьонiвцi, проганяючи польських жовнiрiв, захопили село Хотин, кiлометрiв за 20 вiд Радивилова.
I тут уже, що називається, вiдвели душу: привернув увагу винзавод мiсцевого помiщика Свєшникова, тож заходилися вчиняти "ревiзiю". А коли спиртне добряче забило памороки, пiшли по селi шукати молодиць. Нi, гаких "червоних" тут не виглядали - цi були червоними вiд того, що дурна кров шибонула в обличчя.
Дiзнавшись про свавiлля кiнармiйцiв, Семен Будьонний наказав пiдiрвати завод, а спокусливий спирт, що там зберiгався, випустити в рiчку.
Такої оказiї в довколишнiх селах зроду-вiку не знали: Хотинка несла в своїх нешироких берегах не воду, а горiлку. До самого її впадання у Пляшiвку любителi хмiльного припадали до рiчки, мовби до цiлющої, набирали чyдo-вoдицi в глечики, вiдра, ночви i навiть у корита.
Не здатнi були й армiйськi командири втримати дисциплiну серед свого бравого вояцтва. На закуску гамузом iшла городина з прилеглих обiйсть, очманiлi вершники революцiї нишпорили по хатах у пошуках хлiба, сала. Вуха в'янули в селян вiд розгнузданих крикiв, присмачених розлогими матюками.
Розповiдають, навiть бувалий командарм не втримався, щоб не спробувати хотинського трунку - йому, звiсно, не з рiчки його зачерпнули.
Про все це згадував очевидець того гуляння, письменник Iсаак Бабель у своєму щоденнику, який при бажаннi можна виявити в Iнтернетi й прочитати докладнiше.