Ящук Владимир Иванович : другие произведения.

Венок сонетов

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:



                  Лiдiя Мокiєвська


                  Озеро бачу у снах

                  (Лидия Мокиевская. Мне снится озеро)


                  Вiнок сонетiв


                  Мадригал

                  Омана сну глибока i ясна, -
                  З небес менi сподiване послання,
                  Енергiї незнаної струна
                  Роз"ятрить душу струмом трепетання.
                  Озветься стоголосо далина,
                  Багрянцем озера умиється свiтання,
                  А десь там - гай i дiм мiй вирина, -
                  Чудова мить осягнення за гранню
                  Утрачених язичницьких часiв -
                  У цих мiсцях наш праотець ходив,
                  Собi вподобавши цю Бiлозерську землю.
                  Нуртують хвилi озера, мов дзвiн,
                  А берег лунко стримує розгiн.
                  Хай сон трива - я нурт його приємлю.

                  1.
                  Омана сну глибока i ясна,
                  Незримо виникаючи iз ночi,
                  В той вiчний край запрошує вона,
                  Де хвиля загадкове щось шепоче,
                  Де марево самотнього човна,
                  Що на каналi веслами плюскоче,
                  Де ранньої зiрницi таїна
                  Передрiка бентежне i уроче...
                  Шаленство сну в душi моїй вита -
                  Їй до снаги безумна висота
                  Вiд досвiтку до пiзнього смеркання.
                  За мить вiдступить темiнь-темнота -
                  Хтось явиться i тихо прочита
                  З небес менi сподiване послання.

                  2.
                  З небес менi сподiване послання
                  Я тiльки в снi зумiю осягти,
                  Бо вдосвiта словес тих одiяння
                  Порозриває буря суєти.
                  Залишиться хiба що спогадання...
                  Настане день - i, щоб дiйти мети,
                  Новим тривогам i новим ваганням
                  Дозволю я у серцi прорости.
                  Ах, тiльки б знати, скiльки там ще вiку
                  Терпiтимуть поета-недорiку
                  Ця путь-дорога й рiдна сторона.
                  Та розум наш влаштований безлико,
                  Чи вмiстить нашу пiсню смутку й крику
                  Енергiї незнаної струна?

                  3.
                  Енергiї незнаної струна
                  Вiщує сон - i де його загадки,
                  I смисл який у видивах зрина -
                  Хто пояснити зможе, 
                  мов лампадка,
                  До глибини, до сутностi, до дна
                  Туман розсiявши i вищого порядку
                  Слова знайшовши, в чому новизна
                  Трудiв моїх i в чому їх розгадка.
                  Все витлумачить, видно, не дано
                  В видiннях тих, немов нiме кiно,
                  Та дивних букв мiстичне поєднання
                  Розбудить все, що вже давним-давно
                  В менi дрiмало летаргiйним сном, -
                  Роз"ятрить душу струмом трепетання.

                  4.
                  Роз"ятрить душу струмом трепетання,
                  Вiдкриє код нечитаних письмен -
                  I десь за гранню свiтообертання
                  Почую голоси я тих сирен,
                  Що їх, забувши про самовладання,
                  Сприймав плавець, вирiвнюючи крен
                  Своєї шхуни. Та новi страждання
                  Менi звiстує "Книга мельпомен".
                  I - вiр не вiр - немов на сполох птиця,
                  Злетить душа туди, де заiскриться
                  Зiрок вервечка дзвiнко-неземна.
                  I спалахне мiж них моя зiрниця,
                  Моя розрада, втiха, таємниця,
                  Озветься стоголосо далина.


                  5.
                  Озветься стоголосо далина -
                  Прийдуть у сон i вулиця знайома, 
                  I озеро, й щемливi iмена,
                  Мов з аркушiв забутого альбому.
                  Бульвару ген вказiвка напрямна,
                  Що за тополями ховає втому.
                  Ось древнiй вал - iсторiї луна...
                  Як легко тут, бо тут я знову вдома.
                  Менi звiдсiль така виднiє даль,
                  Що тонуть в нiй i горе, i печаль,
                  В душi - непереборнi поривання.
                  "Й нiчого вже в минулому не жаль"...
                  Нехай пiтьми розвiється вуаль -
                  Багрянцем озера умиється свiтання.

                  6.
                  Багрянцем озера умиється свiтання -
                  I ночi нiби зовсiм не було.
                  А я - уся вагання, вся - благання:
                  А скiльки лiт, вiкiв уже спливло
                  Мого напiвдрiмотного блукання?
                  I скiльки рiк в озера затекло,
                  I скiльки доль, занесених в писання,
                  Зiбрало їх вологе, тьмяне скло?
                  А час над нами напина вiтрила.
                  На жаль, збагнуть здебiльшого несила,
                  Коли пiдстереже нас мiлина.
                  Тож ми умить, бодай нас лихо било,
                  Вже летимо, обпалюючи крила...
                  А десь там - гай i дiм мiй вирина.

                  7.
                  А десь там - гай i дiм мiй вирина...
                  Але сильнiшi бурi i знегоди,
                  I що крутiша дасться вишина,
                  Тим вниз стрiмкiшi стерегтимуть сходи.
                  I нас поглине час-трясовина.
                  Не вiр: "не буде роду переводу".
                  Тож марновiрнiсть наша i смiшна,
                  I жалюгiдна, як прогноз погоди.
                  Про що звiщає видиво зi сну,
                  Що зникло, наче сутiнь на стiну?
                  Над ним не владне жодне заклинання.
                  То як же долю я свою збагну,
                  Знання про це, спiвмiрне знамену, -
                  Чудова мить осягнення за гранню.

                  8.
                  Чудова мить осягнення за гранню
                  Колишнiх днiв, уривкiв сновидiнь,
                  Але навряд чи ти на запитання
                  Знайдеш не вiдповiдь - бодай химерну тiнь
                  Того, що долею звемо чи безталанням,
                  Того, що з заводей виводить на бистрiнь,
                  Бо є таки жорстка межа пiзнання -
                  I недосяжна в неї височiнь.
                  Та доль ланцюг мiльйони лiт не рветься,
                  До ланки ланка з вiку в вiк кується,
                  А значить вiрю я, що й поготiв
                  В моєї долi, наче у фортецi,
                  Є свiй секрет, послання, пломiнець є
                  Утрачених язичницьких часiв.

                  9,
                  Утрачених язичницьких часiв
                  Не зберегли нам книги лiтописнi,
                  Тому не знаю, хто в менi ожив,
                  Чий голос озивається у пiснi.
                  Минали днi, такi, як сотнi днiв,
                  Минала доля, тиха i безвiсна.
                  Вони жили серед густих лiсiв,
                  Ще збереглася стежка їх первiсна.
                  Iмен нема. Але красивi лиця
                  I смуток, що таїться у зiницях,
                  В iконах бачу, наче диво з див.
                  В нiчних дощах i в спалахах зiрницi
                  Виразно уявляю, то не сниться:
                  У цих лiсах наш праотець ходив.

                  10.
                  У цих лiсах наш праотець ходив,
                  Назвав озера, болота i рiки -
                  I тим про себе пам"ять заронив,
                  I не зiтреться карб оцей довiку.
                  Бурхливий час в вiночок доль заплiв
                  I мiй букетик квiту невеликий:
                  Це вже увiчнено - тут з"єднання шляхiв,
                  Якi зближали свiт багатоликий.
                  Iшли в пiвнiчний i в пiвденний бiк,
                  Добро й любов розносячи навiк.
                  Де шлях бiльш сутнiй, я й не вiдокремлю.
                  У фресках храму - той далекий вiк, 
                  Коли якийсь незнаний чоловiк
                  Собi вподобав Бiлозерську землю.

                  11.
                  Собi вподобав Бiлозерську землю
                  Не вiн один. Бо тут така краса -
                  Тремка, мiнорна, чиста, позаземна...
                  Якi тут ранки i яка роса!
                  I як зiрки зчудовано й недремно
                  Вдивляються в глибiнь, а небеса
                  Дарують водам барву синьо-темну.
                  Тут неповторна сонячна яса
                  Над схилом валу досить ще високим,
                  А коло озера врочистiшають кроки -
                  Сама минувшина сягає тих глибин.
                  ...Та не зарiс кущами рiв широкий,
                  Сюди iз хащ бiжать струмкiв потоки,
                  Нуртують води озера, мов дзвiн.

                  12.
                  Нуртують води озера, мов дзвiн.
                  I є канал бiля старої лави.
                  О, як багато пам"ятає вiн!
                  Смолою пахне втомлена заплава.
                  Iдуть вiки - й взнаки дається тлiн,
                  Тополi лиш незмiнно величавi,
                  А також не швидкий до перемiн
                  Наш древнiй вал, величний в ратнiй славi.
                  Йому над свiтом довго панувати,
                  Хоча нiщо не вiчне, будуть втрати,
                  Адже життя нiхто не спинить плин.
                  А мiсто хай понад вiки i дати
                  Стоїть над озером, де хвиля рiзкувата,
                  А берег лунко стримує розгiн.

                
                  13.
                  А берег лунко стримує розгiн,
                  Лиш бiчевник наплив його ударiв
                  Вiдбити може в"яззю мотузин, -
                  На рубежi своїм стоїть недаром.
                  I пам"ятає шурхотiння линв,
                  Коли по озеру йшли баржi iз товаром,
                  I бурлаки - могутнi як один -
                  Iз злидарем дiлилися "наваром".
                  Та непомiтно сон свiй бiг спиня -
                  I я бреду вже майже навмання,
                  Аби за мить вернутися на землю.
                  Поглине нас химерна метушня -
                  Й поблякнуть радiсть i принади дня.
                  Хай сон трива - я нурт його приємлю.

                  14.
                  Хай сон трива - я нурт його приємлю.
                  Душе моя, ти вдома ще побудь -
                  Тут все таке бентежне i приємне,
                  А вдосвiта проляже iнша путь.
                  Радiю я вiдкрито, нiжно, щемно
                  Ударам хвиль - i осягаю суть
                  Летючих днiв i крапель недаремних
                  На листi верб, як обважнiла ртуть.
                  Вони для озера - нове життя й пiдмога,
                  А плескiт хвиль - про них немовби спогад,
                  Який повторить ранiшня луна.
                  А я забуду знову всi тривоги -
                  Й полину у незвiданi дороги -
                  Омана сну глибока i ясна.

                  Переклад Володимира Ящука.



 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"