Вечорiло. Сутiнки нависали над будинками, ковзали мiж деревами, огортали все довкола ледь помiтним смутком.
Вона вийшла, коли вже зовсiм стемнiло. Вона завжди виходила о такiй порi подивитися на небо. Бо там, високо-високо, де сяють зорi, щось невiдоме було i загадкове, щось таке близьке i водночас далеке. Щось таке, чого Вона не могла повнiстю збагнути. Воно манило Ї§ i кликало. I Вона йшла. Йшла за невiдомим.
Пiднявши очi догори, деякий час пильно вдивлялася, ковзаючи поглядом вiд однiє зiрки до iншо§. Потiм погляд зупинився, завмер, нiби роздумуючи. У ньому зявилося запитання, здивування i ще щось - щось тремтливе i збентежене.
Раптом Вона вигукнула:
- Там зявилася ще одна Зiрка!
- На небi багато зiрок.
- Але §§ не було ранiше!
- Ти просто не помiчала.
- Нi. Ї§ не було. Вона велика i дуже яскрава. Найбiльша!
Цiє ночi Їй наснилася Зiрка. Вона була на небi одна, i не було iнших зiрок.
Дуже повiльно минав день. i Їй здалося, що вiн навмисне не хоче вiдпускати Ї, що день знає щось таке, чого не знає Вона... Але вечiр таки прийшов, бо не може бути по-iншому.
З надiєю невiдомо на що, з якимось незрозумiлим острахом пiдняла очi. Зiрка була. Вона сяяла. I здавалася ще бiльшою i яскравiшою серед усiх iнших зiрок. Вона була все на тому ж мiсцi. ...але сон...чому Їй наснився такий сон? Чому там на небi Вона була зовсiм одна i не було iнших зiрок?.. А очi все вдивлялися. А серце чомусь щемiло и хотiло зрозумiть... i... зрозумiло... Так гарна, така яскрава, серед усiх зiрок була i справдi одна.. самотня. I коли придивитися уважнiше, можна було це помiтити.
- Скажи, хто Ти? Звiдки Ти? Хто привiв Тебе туди i залишив?
Зiрка мовчала.
- Чому Ти така самотня? Ти ж така гарна! Поговори зi мною...
Мовчання дихало i стогнало.
А Зiрка сяяла...Iнодi Вона здригалася i тремтiла, нiби боялася чогось. Iнодi блiдла, ставала тьмянiшою. Мабудь, у такi хвилини Їй було дуже холодно...
А голос благав i, долiтаючи до неба, ставав тихим, ледь чутним, а може, й зовсiм нiмим...
Зiрка сяяла i тремтiла... Можливо, Вона теж говорила. Можливо, звала когось. А може, навiть i плакала... Але Вона була так далеко, що §§ нiхто не чув...