Аннотация: Вторая глава повести "Цену жизни спроси у смерти". Опять же для украиноязычных читателей. Если будет необходимость - можно сделать вполне приличный перевод. Комменты - очень полезны и я буду очень благодарна за помощь.
***
Ми хали в машинi додому вiд дiдуся. Вранцi бачилася з Жанною, точнiше годинi о 12-тiй та все мiстечко спало пiсля шалено зустрiчi Нового i проводiв Старого рокiв. Ми поговорили, я дiзналась яку дурницю зробила Жанна з Марком. Ця iнформацiя стала для мене неочiкуваною, я впала в ступор i до цього часу не можу повнiстю повiрити в те, що це могло статися. Про що казав Жаннi Марк - я не запитувала, хоча й дуже хотiлось.
Тiльки-но я прихала додому, задзвонив телефон. Це Жанна:
- Я домовилась з Соєю. Iдемо гуляти. Збирайся. Зустрiчаємось о 18. - Протараторила вона як кулемет, i поклала трубку. Напевне, наявнiсть моє згоди хвилювала в останню чергу. Свою згоду я дала вже коротким гудкам.
Я безцiльно снувала по квартирi i геть не поспiшала. На дiвочi прогулянки з балачками можна не особливо прибиратися. Не хлопцiв же йдемо клети!
- Ти ще не одягнена? - З жахом залементували Жанна i Соя ще з порогу. - Давай збирайся, нас чекають!
- Куди це ви вбралися? - Висунулась русява голова моє сестри Рiти.
- Пшла звiдси! Тебе не звали.
- А мене гукати не треба, я сама приходжу!
- От як прийшла, так i пiдеш!
Я iз кислою мiною спостерiгала горде шестя дитяти. От уже!
- I все таки хто нас чекає?
- А нас хтось чекає? - Здивовано подивилась на мене Жанна. - Давай збирайся!!
- Тодi чого ви такi розфуфиренi, коли нас нiхто не чекає?
Вискочивши з квартири вже при повному парадi, я знову почала смикати дiвчат:
- То може менi хтось скаже,що тут вiдбувається?
- Зараз все сама побачиш, коли вийдемо на вулицю.
Вийшовши з пiд'зду я нiчого не побачила.
- Н-ну? - З очiкуванням подивилась на цих двох.
- Шо "Ну?", де "Ну?" Пiшли вже! - Пiдштовхувала мене в спину Жанна.
В темрявi копошилась зграйка людей, пiдозрiло схожих на всiх з Новорiчно компанi.
- Нiчого не хочеш сказати? - Повернулась я до Жанни. Соя передбачливо вiдбилась вiд нас до компанi, в надi, що мiй гнiв не зачепить.
- А що тобi вже скажеш? Ми х випадково зустрiли. - I щоб вiдкараскатись вiд мене, гукнула до решти:
- I взагалi, ми йдемо чи нi?
- Менi хтось пояснить - куди ми йдемо? - Всi зробили вiдмороженi пики, лише Голий повернув сво окуляри в мою сторону:
- До Валентина. На хату.
- До двадцять друго нуль-нуль. Поки його вдома нема. - Ян доповнив похмiльного брата.
- А вiн хоч зна?
... Питання зависло в холодному та сирому повiтрi.
... Ми майже дiйшли до будинку, в який Голий активно тицяв пальцем, коли Соя вгреблась, що й там кудись там треба там. Потягнувши Голого на буксирi "скрилась в нєiзвестном направлєi". Репетування та упирання Голого на не нiяк не дiяли i траєкторiю свого "польоту" вона нi на градус не змiнила.
***
... Я ото не пойму... "Стою серед лiта у лижi озутий, чи то люди дурнi, чи то я шизонутий?!." - аналогiчне питання з Соєю. Грати на нервах - покликання. Чи то в не любов до Голого прокинулась, чи то вона мене так не любить?.. Хоча нах треба, щоб вона мене любила? Хай тягне, такого барахла - цiле мiстечко!
Та кому то цiкаво? Менi? Менi.
Заглянувши менi в очi, Лiна зупинилась. Та-а-ак. "Сiсi-в-комi" вже не пройде:
- Та знаю я, знаю... Чого так дивишся? Так. Це все я влаштувала. - Подруга не сказала нi слова. I дивилась на мене, як моя ж власна совiсть. - Совiсть я в першому класi на цукерки промiняла. Ти ж знаєш, як я х люблю!.. - Я опустила очi. - Та й Славко вже дiстав. "Де дiлась?" та "Коли приде?", лишилось пообiцяти, що як тiльки придеш - одразу пiдемо гуляти разом. - Я поколупала пальцем подол куртки. - А ти що - проти?
- Ага, питаннядуже вчасне.
Гiрка новина душила, як величезна зелена жаба.
- Я хочу дещо сказати...
- А то типу я тобi рот закриваю...
- Та не огризайся, я сама це прекрасно роблю!
- Типу, "сам з собою веду тиху розмову..."?
- Щас пiдеш далеко i без мене! - Є слова та дi, в котрих я не можу терпiти власну подругу. Зараз саме один з них. - Коротше кажучи, я розповiла все Со про Новий рiк. Точнiше, майже все. I-i, Голий все знає.
Я розвернулась, щоб iти далi. Не хочеться дивитись в очi, навiть подрузi. Соромно.
- ШО? Що знає?
- Про мене з Кущиним.
- Звiдки?
- Марк.
***
... Квартира була точнiсiнько такого ж формату як у Тетяни. Таке враження, що архiтектори здурiли. Дивна штука: обидвi квартири (Танина та Валiкова), здавались нежилими. Так, примiщення для цiкавого проведення часу. Нi речей, нi столових приборiв - все нiби для проформи.
Опис загального виду: Жанна i Марк - повний мороз, Соя чiплялась до Сашка, а той не мiг второпати - чи пограти на нервах у Жанни, чи вiдкараскуватись вiд нав'язиво Со; Славко крутився поруч, як цуцик. Схоже вiн по-своєму сприйняв нашу розмову.
Яник зайняв себе дiставанням людей по телефону. В хiд йшли приколи типу: "Ви нас залили", "А Дiма вдома? Нi? Ну тодi передайте йому, що я вагiтна i на аборт не згодна!". Уявiть собi реакцiю. Сашка це дiстало i вiн розiрвав телефонний кабель. Отримавши "i в хвiст i в гриву" вiд Тетяни, почав ремонтувати те, що нагадив.
Досить цiкаво було спостерiгати, як вiн, стоячи навколiшках, зачищав зубами провiд. Я навiть не втрималась:
- Саш, ти що молишся? - дружнiй регiт.
Голий вiдволiкся i його дзизнуло током прямо в носа.
До богеми нашого задрипаного мiстечка приєдналась ще одна особа. Знайома Жанни. Шото тут не то.
Звуть Оксаною. Дiвчина десь 165 см, крiпенько збита, з темними очима, кирпатим носиком i свiтлим волоссям. Я не скажу, що шалено пiддаюсь першому враженню, та вона менi конкретно не сподобалась.
***
... Голий дiстав, скiльки мене можна колупати оцим тупим поглядом? Так робити вид невинно вiвцi - тiльки вiн умiє!!!
В дверi подзвонили. До кiмнати зайшла Ксанка. Вона явно не очiкувала мене тут побачити. В принципi, я теж.
Пронизавши мене якимось дивним поглядом, вона присiла поряд з Тетяною, щось нашiптуючи в вухо. Таня важно кивала, скошуючи свiй погляд на мене.
... Звякнув Вєля i вся братiя вивалила з квартири, лишивши нам Сашка. Соя та Лiна весело потирали ручки, сидячи поряд з ним на диванi.
Чехов-середнiй впав у лiричнi роздуми:
- Ось я тут один i троє дiвчат. Що буде далi?
- А що може бути далi?! Кiнець твоєму цнотливому життю. - Лiна жалiсливо погладила Голого по голiвцi, зробивши при цьому невиннi оченята.
- Так, зґвалтуємо тебе. - Пiдхопила я комедiю, сiдаючи Сашку на колiна.
- I нiхто тебе не врятує... - Со теж вистачило кебетi пiдiграти.
- Ви знаєте, я краще пiду, - награно зляканим голосом сказав Голий, при цьому спихаючи мене з колiн.
- Та куди ти пiдеш? - Заклiпала оченятами Соя, займаючи покинутий мною "трон".
Вiдчинились дверi i в кiмнату спочатку зайшли пляшки, а потiм Веля, котрий х нiс. Процесiю замикав Марк.
- О! Добре, що ви прийшли! Мене тут зґвалтувати хотiли!!!
- Угу... Слухайте його бiльше, - голосом психiатра проговорила Лiна. - У нього самооцiнка завищена...
... Все продовжувалось по наженiй колi - на цей раз на розливi був Марк. Трохи скособочившись додолу впала пачка горiшкiв зачепивши мою рюмку. Не пiде перша... Краще пропустити... Та хто там мене слухав!..
... Пiсля чарки люди розповзлись по квартирi, як таргани по комуналцi. Перший подвиг смiло можна вiддати Алiнi - розкривши балконнi дверi, так, просто помилуватись краєвидами. Не встигла навiть слова сказати, як на не ззаду налетiв Янiслав:
- Не лiзь туди!!
- Та не лiзу я! - Лiнка брикалась як рибка в руках вмiлого рибака.
- Не лiзь кажу! У людей там кисляк стоть... i борщ...
- А ти звiдки знаєш? - спитався хтось з гурту.
- А вiн вже там був... зранку. - Засмiявся Сашко, - провiтритись ходив.
- А мене не пускаєш? - Звернулась нiби до всiх Алiна. - Вiдчепись сказала!
Вiдбрикавшись вiд обiймiв Яна, подружка сховалась за мирно воркуючими Соєю i Сашком.
ЗА КАДРОМ
Взагалi не збирались сьогоднi з ними зустрiчатись. Славина неординарнiсть зрушила всi плани. Герман просив за ними поспостерiгати, а Слава - в атаку. Та я теж... Але менi пробачається.
Чого лише коштували видирання в Голого слухавки i крики:
- Жанно, а де Лiна? Вона скоро приде? А коли вона приде, ви вийдете гуляти з нами?
Ми натякнули Германовi про таку поведiнку братчика.
- Дiйте за обставинами. Головне перевiрити ранiше, чим вони встигнуть очухатись. Ефект несподiванки.
Лiнка явилась пiд вечiр. Тож довелось дiяти експромтом.
Вийшовши типу по дзвiнку Вєлi, ми лишили Голого на вартi. Керував цiєю радою я, бо Єгор кудись вз'хав.
Стоячи перед збориськом, я запитав те, заради чого ми власне i зiбрались:
- Будемо влаштовувати м перевiрку?
- Краще дочекатись призду Єгора. - Вперся рогом Яник.
- Поки вiн приде у них буде час, щоб оговтатись.
- Але Єгор - головний... - Вєля вперше показав свiй норов, причому не дуже добрий.
- Поки його нема, тут головний - я. Всiм зрозумiло? Герман дав добро. Питань нема?
Питань бiльше не було. Тiльки Янiслав, подлубавшись в асфальтi, поповз до Ксанки, яка робила вид "ой, я не такая... ой, я жду трамвая..."
Я взагалi не розумiю, чому вона тут крутилась? Вона ж "з iншо контори".
- Лишiть менi Жанну. - Почувся голос.
Але на прохання вiдповiддю була тиша.
Я та Соя сидiли на схiдцях в пiд'здi:
- Знаєш, менi це вже набридло! Пам'ятаєш, я тобi розповiдала про хлопця, котрий менi подобається?
- Ну.
- Ну, що "ну?"? Я тобi питання поставила! Чому ти менi завжди так вiдповiдаєш?
Менi ледь вдалось втримати смiх. Я добре знала, що моє "ну", шалено дратує Сою.
- По-моєму, тема бесiди була зовсiм iншою... - Свом тоном я показала, що мене не цiкавлять дурнуватi питання.
- Добре... - Знiтилась вона, - Вибач. Так от, я не можу зрозумiти, чому вiн бiгає за тiєю стервиною? Я намагалась привернути до себе його увагу, але чомусь вiн в мою сторону навiть не дивиться! Може просто тому, що вона йому очi на всiх закрила? Та ну... Не розумiю...
Соя почала переходити на бiльш високi октави. В мене заболiла голова.
- Так от... - Продовжувала вона, - Вона на нього, просто-напросто, кладе! А вiн як дурень... Ну що робити?
- Ти краще менi скажи, що тебе бiльш всього нервує - те, що вiн з нею, чи те, що вiн не з тобою?
- Що-що?
- Тааак... Зрозумiло... - Як казав мiй знайомий, "блондинiзм - не залежить вiд кольору волосся", а в не ще й волосся таке як треба... - Наприклад, в тебе є стара, щербата i непотрiбна тобi чашка. Вона десь там в тебе валяється. Приходить сусiд i випадково натрапивши на цю чашку, просить тебе вiддати йому. Хоч вона потрiбна тобi, як в одному мiсцi дверi, ти починаєш запевняти сусiда, а згодом i сама вiриш в те, що вiд цiє чашки залежить ледь не все твоє життя.
Соя впала в глибокi роздуми. Та я добре знала вiдповiдь, яку Соя напевне нiколи не визнає. Їй просто очi мусолили чужi стосунки. Можете менi повiрити. Я добре знаю.
- Алло-алло! - на схiдцях з'явився Супермен Саша, котрий врятував мене вiд нескiнченно i безрезультатно розмови. - Ви чого на холодi стирчите?
- 6 вище нуля! Ташкент! - Вперлась Соя.
- Сашко правий. Ходiмо в квартиру.
На вiкнi сидiв Марк, а Вєля робив вигляд бурхливо дiяльностi бiля кухонного столу. Зустрiвши погляд Марка я вiдчула щось неладне. Щось задумав, змiй-спокусник. Але що саме? Соя хотiла примоститись поряд з Жанною, та Слава "ненав'язливо" випровадив з кухнi, намагаючись не привертати нашо з Жанною уваги.
Вєля почав задкувати до плити, а Марк тупо дивлячись в очi, пiдставив пiднiжку. Вєля, звичайно ж, перечепився. Намагаючись втриматись на ногах вiн вхопився рукою за решiтку плити пiд якою палав вогонь! Вiдновивши рiвновагу, за кiлька секунд, вiн прийняв руку, навiть не помiтивши тако дрiбницi, як розжарена полум'ям камфорка.
ЗА КАДРОМ
Все було трохи не так, як домовлялись. На кухню вперло Сою, яка нам ну нi в яку дiрку. Ї взяв на себе Чехов. Голiмий з нього актор. Але досягти того що було потрiбно нам вдалось. Як ми й розраховували. Жанка, з переляканими очима, витягла з кухнi подругу. Лiнку палив власний спокiй. А ще очi. Вона нiби вiдчувала, що буде.
- Ти ЦЕ бачила?? - Чувся збуджений голос Жанни на схiдцях пiд'зду. Зачинивши вхiднi дверi, я пiдiйшов ближче, але так щоб мене не помiтили. - Я, здається з розуму схожу...
- З розуму сходять по одинцi. А я це теж бачила. - Спокiйно вiдповiла Алiна.
- Як ти можеш так спокiйно про це говорити? Я навiть не знаю як це все можна пояснити!
- А що тут пояснювати? Ти сама все добре бачила. Та й навряд чи тебе заспокоть спостерiгання за тим, як я б'юсь головою об стiнку.
- Але те що я бачила - просто не логiчно! Ти розумiєш? Не логiчно!! - Голос Жанни притих. Потiм почувся вибух iстеричного смiху. - Хотiла б я це побачити!
- Що? - Схоже Лiнка вiдволiклась на сво думки.
- Лiно... ау... - Жанна поклацала пальцями. - Так ти думаєш битись головою об стiнку?
- Нащо? Краще подумати, що далi з цим всiм цирком робити будемо.
- Менi не подобається як ти про це говориш. Нiчого не хочеш сказати?
Вiдповiдi, яка мене теж цiкавила, почути не вдалось. Винесло Голого та Сою, якi перебили розмову. За ними зiбрались додому Тетяна та Оксана. От i добре. Можна буде спробувати витягти з не цю iнформацiю самотужки. В мене є один спосiб. Перевiрений. Але знадобиться допомога. Точнiше Сила. Ще й Таня звалила. Не буде заважати.
ПОМIЖРЯДДЯ
Я та Голий прийшли з вулицi. Хай там що, але зима таки була неправдиво тепла. Я подивилась як вони розсiлись. Слава на канапi, Марк бiля стiльчика з провiантом, Вєля став за спиною у Лiни. Вони нiби утворили трикутник. Жанна всiлась бiля Кущина, а Лiну посадили з навпроти нього(в трикутник). Я бажала примоститись бiля Жанни та Лiни. Та тiльки-но я наблизилась ближче до Лiни мене нiби щось штовхнуло. Я торкнулась плеча Жанни. Вона здригнулась, дивлячись в очi Марка. Марк, Вєля i Слава подивились на мене, як на ворога народу. Вєля швидко схопився i всадив мене на своє мiсце , а сам вмостився на вiкно.
ЗА КАДРОМ
Тупа блондинка. Вона навiть не второпала, що зробила. Тiльки-но вона переступила "межу", як звiдти виштовхнуло. Але ж вона зачепила Жанну. Погано.
Пiсля цiє маленько неприємностi i перегрупування, ми продовжили почате. Мета: розкрити секрети Лiни. Хiд досягнення: з допомогою сили напоти i розговорити . Вона не зможе опиратися нам трьом.
В самий вiдповiдальний момент ми вiдчули присутнiсть iншо сили. Вона була величезна, дика, та ще й нестримна.
Нас трьох спочатку овiяло холодом, а потiм стало важко дихати вiд жару. А потiм все зникло так нiби й не було.
...Що це? Невже все пiшло шкереберть? Та нiбито нi. Лiна спокiйно сидiла передi мною. Це не могло здатися. Що за фiгня?
Жанна пiшла додому, а ми, з новоприбулими (Тетяна i Валентин), пiшли гуляти по мiсту.
- Я обiцяв тобi подарунок до Нового року. - Притримав я Лiну за руку. Всi пiшли вперед, а ми лишились вдвох. - Пам'ятаєш?
- Припустимо. - Напоти вдалось. Тепер лишилось розговорити. Але поспiшати не слiд. I я притягши Лiну до себе, нiжно поцiлував. Губи були м'якi i пiддатливi. Їй, схоже, було все одно.
- Ось вiн. - Додав я вiдiйшовши вiд не на крок, але не випускаючи з обiймiв.
- Фiговий в тебе подарунок. - Викрутившись, Алiна пiшла за рештою.
Я встиг вхопити за руку i рiзко смикнув на себе. Блiн. Такого менi ще нiхто не говорив. Вона втративши рiвновагу полетiла прямо на мене. Впiймавши Лiну в крупкi обiйми, я впився в губи пристрасним поцiлунком.
- I що ти цим хотiв сказати? - Очi незрозумiлого сiро-зелено-блакитного кольору вивчаюче дивились на мене.
- Хочу бути поруч. - Я провiв рукою по волоссю. - Знати про тебе бiльше.
- Тобi це не потрiбно. - Лiна повернулась до мене спиною. - Повiр менi.
- Чому? - Невже?! Невже ми не змогли. Так, не змогли. I все через ту Силу...
- Там немає нiчого такого. I не такого теж. - I вона пiшла.
Нiчого, анi випите, анi поцiлунки, навiть сила не дiяли на не. Лiна вперто не хотiла розкривати свох таємниць. Та й Жанна той ще горiшок. Навiть те, що я зробив нiчого менi не розкрило.
Треба поговорити з братом...
Навiщо вiн вчора це зробив?
Я сидiла на парканчику, спостерiгаючи за Кущиним, котрий крутився серед решти люду. Голий з Жанною мило сховались вiд решти, вирiшувати сво проблеми. А проблем було вдосталь. I не тiльки з Сашком.
Пiсля того вечора нiчого не стало яснiше. Навiть навпаки. Навiщо вiн це робить? Я, Жанна. Що далi? Соя? Та нi. До кого до кого, а до Со вiн явно iнтересу не має. Схоже на те, що вона його дратує. Чи заважає. I не тiльки йому.
...Слава з Малим тягали мене на руках, передаючи один одному. Мо протести нiяк не сприймались.
- Невже тобi подобається бути лялькою? - Обiзвався нiби в нiкуди Марк, тiльки-но менi вдалось втекти вiд братикiв.
- Тiльки не кажи менi, що ти сприймаєш нас по iншому. - Я стала навпроти. - Все одно не повiрю.
- А ти хотiла б по iншому? - Зеленi очi блиснули з-пiд пасма кучерявого волосся.
- А хiба так може бути?
- Не вiдповiдай питанням на питання! - Сердито буркнув вiн.
- А ти будь простiше i люди до тебе потягнуться.
- Говориш, як мiй брат.
- В тебе є брат? Менший?
- Старший. - Вiн опустив очi. - Давай не будемо про це.
- Як хочеш.
... Здається я страждаю на параною. Сашко плентається за мною, при цьому старанно роблячи вигляд, що йому до мене байдуже. Соя йому в цьому дуже навiть непогано пiдiгрує. Чому вiн (Сашко, звичайно) вирiшив, що мене це повинно хвилювати? Он менi й Марка вистачає...
Не знайшовши собi нiякого заннятя, я вирiшила пiти подiставати Лiну. Мене зачепила наша вчорашня розмова:
- Лiн?
- Гу?
- Ти чого така смурна?
- А, - Махнула рукою вона. - Знову з Марком поцапались. Що ти хотiла?
- Поговорити. - Я надала обличчю самий чесний i невинний вигляд. - Мене цiкавить, як це називається i чому я нiчого не розумiю?..
Я очiкувала цього запитання. Але менi здавалось, що вона зрозумiє ранiше. Треба було розкривати карти. Хоч я i не знаю як й все пояснити. Зрозумiє? Я й сама багато чого не розумiю. Навiть зараз.
- Коли ти пiшла вчитись до бурситету, а я лишилась "протирати штанцi" в школi, ми майже не спiлкувались. Пам'ятаєш?..
Сьогоднi ми знову зустрiлись. Знову в тому самому складi.
Голий забрав мене з дому, потiм по дорозi збирались забрати Алiну. Ми встигли прогулятись, а потiм задзвонив телефон.
Знаєш, Щоденнику, хто телефонував?? От, здогадайся!
Костянтин. Вiн стояв пiд самим будинком просячи, щоб я вийшла. Звiдкiль вiн здогадався, що я там - самiй цiкаво.
Середнiй Чехов дививсь на мене ТАКИМИ очима, наче я пiшла Батькiвщину продавати за "фунт iзюма"...
- Ба... Костику, що тут робиш? - Зробила я "здивовано-привiтне" обличчя. Не впустивши при цьому можливостi повiситись на шию колишньому.
В Костика вiдпала щелепа, але вiн теж не дурнем був. Голий скрипнув зубами, розвернувся на пiдборах, i, з гордо пiднятою головою, пiшов до магазину. Коли за спиною цього, в окулярах, закрились дверi, я зашипiла немов кiшка:
- Що ти тут робиш? Я ж, здається просила не шукати мене? Чи то менi здалось? - Я вибралась з його обiймiв.
- Власне, я прийшов попросити в тебе про послугу.
- Слухаю тебе. - З мого тону можна було зрозумiти, що крiм мила та мотузки з мене хрiн що вiзьмеш...
- Я хотiв би попросити, - почав вiн з початку. - Отi НАШI фото, з ботанiчного саду, та всi НАШI фото з осiннього перiоду.
- Забирай. Зайдеш завтра, я перекину х тобi на диск. Все?
- Я би з радiстю, та не можу. Розумiєш? Просто вже все скiнчено. - Пiсля цих слiв Костика прорвало, як дамбу, наповнену водою.
- Так, я не розумiю як можна було промiняти мене на ОТЕ? Ототе, що терлося бiля тебе. Таке незрозумiле та ще й в окулярах!
- Ти окулярофiл? Чи окулярофоб?
- А яка власне рiзниця? Всеодно вiн мене не вартий. Чи тебе... Тебе.
- Не думаю, що тобi це вирiшувати.
- Боюсь я, ти ще пожалкуєш про те, що так сталось... - сказав Костик.
Я плюнула йому в слiд, ледь не потрапивши в спину. Напевне, я "сволоч безчувственная"... Це просто так виглядає. Щоденнику, ти ж знаєш мене, як нiхто в цьому життi. Чому менi здається, що я не все правильно зробила?..
В магазинi мене чекав Чехов. Вiн так голосно сопiв вiд образи та моє наглостi, що я мимо волi подумала - як вiн ще продавщицю не покусав?
- Що? - Невинним голосом запитала я.
- Де? - Ми вийшли з магазину, так нiчого й не купивши.
- Досить кривитись. Ти добре зрозумiв.
- Хто то був? - Голос з байдужого зривається на ревнивий.
- А ти точно це хочеш знати? - Я пiдпалила край цигарки. - Тьху!
- Точно. Ну як на смак фiльтр? - Вiн посмiхнувся, пiдпалюючи нову з правильно сторони.
- Дякую. - Я смачно затягнулась. - То людина, яку я промiняла на тебе. I здається, я вже жалкую про цей ви... - Я не встигла договорити. Мене нагло перебили поцiлунком.
- Це все ти. - Очi Єгора палали. - Навiщо? Влади замало?
- Тiльки не треба робити з себе святу невиннiсть. - Рено скорчив єхидну мiну. - Нiби ти не хотiв заграбастати те, що тобi не належить!..
- Не таким способом.
- Ой, ну тiльки не треба. Ми ж обоє добре розумiємо, що лише завдяки цьому цирку вона пройде переродження i ми зможемо отримати силу, яка нам i не снилась. I не кажи, що я неправий.
- Забирайся!!
- Якi ми нервовi! Невже ти гадаєш, що пiсля таких старань я вiдступлюсь? - Рено вигнув брову знаком питання.
- Ти сам би до цього не додумався б, - спокiйний ззовнi, Єгор палав в серединi.
- Не треба мене недооцiнювати. Для досягнення цiлi - всi засоби хорошi.
- Якраз оцiнюю я об'єктивно... - Єгор не встиг договорити, як кулак Рено вдарив стiну бiля обличчя Єгора.
- Ти не змусиш мене вiдступитись. - Пошипiв Рено. - Тим паче, що я знаю деякi подробицi з твого тодiшньго життя. Чи ти вже забув, що тво ручки теж в кровi?
- А ти певно забув про ненародженого сина?.. Чи як ти там кажеш про цiлi?..
Ми вирiшили пройтися. Я i Марк. Кожен копирсався в свох думках, тому мовчали. Я прийшла до тями лише коли Марк взяв мене за руку. I чого це йому не йметься? Опа, по направленню до нас чимчикували Рено i Єгор.
- Привiт. - Вигляд Рено не обiцяв нiчого хорошого. - А ви що тут робите?
- Можу запитати те саме. - Схоже Марк теж був не в захватi.
- До твого брата йдемо. - Рено перевiв погляд не мене:
- Хочеш з ним познайомитись? Дуже цiкава людина.
...Коротше кажучи, наш курс пролiг до будинку Марка. Вже потiм до нас приєдналися Жанна та Чехов середнiй. З дiловим виглядом наче несе сирi яйця в руках, Єгор зайшов до квартири. Виявилось, що ще одна наша спiльна знайома сюди iнколи приходить.
Перед ним зайшла Оксана, та сама знайома.
Брат Марка не примусив себе довго чекати. Це був русявий хлопчина середнього зросту. При ходьбi вiн трохи накульгував.
- Привiт, - Якось по-свояцьки i одночасно нахабно привiтався вiн. - Давай знайомитись.
- Лiна. - Моя вiдповiдь звучала не менш нахабно.
Вiн окинув мене оцiнюючим поглядом.
- А в тебе музикальнi пальцi.
Вiн взяв мою руку в сво долонi i пiднiс до очей.
- Ти не представився. - Ця фраза була сказана напiв автоматi, бо я нарештi подивилася в його очi...
ПОМIЖРЯДДЯ
Як же я вчасно повернув очi. Картинка неначе з дешевого бульварного чтива. "Вiн дивився на не, вона на нього. I в х очах читалась здивованiсть". Можна було б обiйтись без цього. Я й так знав, хто вона. Чи точнiше - вони. Ксанка вже встигла доповiсти. Та й Єгор не залишився в боргу: "Ми зустрiли тих, про кого казав Герман".