Найдорожча для мене людина

Той, хто найдорожчих має,
Усяк про них в пiснях спiває,
Усяк їх бачить увi снi,
Вони тут є, а завтра - нi...

.................................

Оленка - подругу так звуть,
I вiрю я, колись, мабуть,
Зустрiнемось... але не знаю...
Лише мiраж в очах я маю...
Дозвольте, друзi, розказати,
Що довелось в життi нам мати...
Iсторiя ця невелика.
Як мiсяць нас обох поклика,
Так i здружилися ми з нею...
А дружба схожа на лiлею:
Вона цвiте - її зiрвуть,
Цвiсти спокiйно не дадуть...
Ми гуляли, ми дружили,
Разом вчились, поруч жили.
Нiхто нiколи нас не трога,
Ми вiрили в одного Бога.
Характер, мрiя i лице - 
Було в нас схоже усе це.
Були веселi ми весь час,
Та горе налягло на нас...
I лише зараз я допнула,
Яка людина Лєна була.
I як Хамiль, великий вчений,
Один фiлософ навiжений,
Сказав, що глибина любовi - 
В перекладi на нашiй мовi,
Без усiлякої науки - 
Пiзнається лиш в час розлуки...