Коця Татiнна : другие произведения.

Латта

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  • Аннотация:
    переселення у iнший свiт, тiло, злиття душ, порятунок свiту i вимираючi види магiчних iстот. незабагато на бiдну голову? А якщо ти ще й втратила память. Тодi треба надiятись лише на удачу, винахiдливiсть i друзiв, якими щедро надiляє тебе Доля.Правда на ворогiв вона теж нескупится...
       Пролог i кусь 1 глави)
   Висока трава приємно лоскотала живiт при ходьбi, що доволi вiдволiкало мене вiд задуманого. Стараючись все тихiше i тихiше ступати я пробиралась до своє цiлi. Ось вона! Я присiла i почала пробиратися вже повзком. Тихо , ще тихiше... Стрибок!!! Ну як завжди!!! Ну чому, чому у мене така свiтла шерстка?! Менi звичайно подобається моя сiро - блакитна шубка, але у мене бiлоснiжний хвiст i лапки !
   Хоча хвiст теж моя i гордiсть. Пухнастий , без єдино сiро§ шерстинки, вiн дуже подобається мо§й доглядальницi. Але завжди мене видає!!! I дньом i вночi, мiй хвiст як сигнал, тiкайте хто може! Надоло менi це як гiрка редька, як каже доглядальниця.
  
  Ой! Вибачте, я за дiлом забула i представитися. Я Таллi, улюблена кiшка своє доглядальницi. Я уже майже доросла, менi майже рiк! Усi говорять що я красуня i уже розумна! Менi дуже подобається. Ну добре, я побiгла . Мене уже кличе моя доглядальниця, яка дiйсно вiрить у те що вона моя хазяйка . Кажiть смiшно? Але нестрашно! Я  дуже люблю, крiм того вона уже налила менi
  Ой! Вибачте, я за дiлом забула i представитися. Я Таллi, улюблена кiшка своє доглядальницi. Я уже майже доросла, менi майже рiк! Усi говорять що я красуня i уже розумна! Менi дуже подобається. Ну добре, я побiгла . Мене уже кличе моя доглядальниця, яка дiйсно вiрить у те що вона моя хазяйка . Кажiть смiшно? Але нестрашно! Я  дуже люблю, крiм того вона уже налила менi повну мисочку запашного молочка.
  
  ***
  
   Вона знову сидiла на пiдвiконнику i вдивлялася у даль. Уже 2 тижнi Немала можливостi зустрiтися з друзями через дурну травму. Ну хто ж мiг подумати що через простий вивих ноги вона не поде на практику з усiма. Хоча могла це i передбачити. З нею завжди так. Синяки з не майже нiколи не злазили, i не через якiсь проблеми, просто з неуважностi.
   Правда знаходила вона х в самих неочiкуваних мiсцях. Захотiлось прогулятись,- будь ласка! Полiзла через кущi , вся позаражалась; зайшло щось у голову, полiзла на дерево, умудрилась стукнутись тою ж головою у гiлку i повиснути 'новорiчною прикрасою'. Можна вважати , що  Вiдчуття вело дiвчину по самiй небезпечнiй, зате цiкавiй стежцi. Ось i тепер  потянуло було пiсля дощу у парк, де вона гуляла напролом, а не як нормальнi люди по стежках. В результатi з парку вишкандибало щось у болотi, торiшньому листi i хроме. Вигляд був настiльки плачевний, що й хотiв дати милостиню якийсь бомж , коли вона попри нього шкандибала.
   Тепер вона сидить вдома. У деканатi зразу попередили , що нiчого страшного , але практику з усiма проходити вже не зможу. Також практику буду вiдробляти не на морi, як вся моя група, а у горах з експедицiєю , що запланована блище до кiнця лiта( радувало мою ногу) з моє кафедри.
   Одногрупницi зразу почали чуть не завидувати: студентка де в далекi Альпи! Студентку така перспектива не дуже радувала, скорiше вже трохи лякала.
  Мiсяць пройшов швидше нiж думала Тайя, чи як  кличуть Тай. Нога вже не давала про себе знати довший час. Похiдний рубзак зiбраний, вiза вiдкрита. Вона навiть уже змирилася з поздкою i з тим що 3 тижнi не побачить друзiв. Правда так i незрозумiла мету експедицi. У деканатi дуже туманно пояснювали.
   Одне все ж таки Тай засмучувало - вона не знала з ким де! Нiхто з них у не не викладав, хоча можливо х бачила та iмена й нiчого не дали. Але нiчого, завтра вона все побачить. А експедицiя для студентки - географа 2 курсу це дiйсно круто! Хоча i не розумiла навiщо вона там здалася? А дух авантюри вже повнiстю  обкрутив...
   А ось i день вiд'зду . Їхали вони звiсно поздом, - лiтак, та ще й такiй великiй групi, де я була дев'ятою, факультету не оплатити - бюджет притискає . Добре хоч позд оплатили. Вiдповiдно у них купа пересадок i доберуться вони через 2, можливо навiть 3 днi, i це лиш до останнього вокзалу. Звiдти експедицiя рушить вже пiшки.
   Отож, швидке прощання з оравою родичiв, i вагон Який вiдвезе нас до Будапешту, де запланована перша зупинка. Декiлька годин , з яких вона майже все проспала, пройшли тихо. Тому прибуття в Будапешт i застало  майже зненацька. До наступного позда було щ декiлька годин, тож усi розбрелися по свох справах, усi крiм Тай. На не залишили усi речi, щоб вона за ними наглянула. Вони так Вирiшили 2 проблеми: зекономили на камерi схову i нiкому не прийшлося вiдповiдати за студентку, а тим паче потiм  шукати. <неи Новий позд зустрiв х м'якими купе, гарною замiною наших , пост союзних вагонiв . Тай нарештi змогла роздивитися свох супутникiв. На очi зразу попалися, яскрава парочка, близнята Iра та Юра, Обоє блондини з свiтло - блакитними очима, вони були дзеркальним вiдображенням один одного, тiльки в рiзних статях. Було цiкаво за ними спостерiгати, тим паче що кожен якнайбiльше хотiв пiдколоти iншого. А коли не чубилися мiж собою , бралися за ближнього свого. Їм було десь 23-25 рокiв на вигляд, та дивлячись на поведiнку явно молодшi навiть вiд мене . Вони , як i майже всi, були аспiрантами. Головою ж був професор Анатолiй Ярославович, якому було приблизно 45 - 50 рокiв, якого всi кликали просто Професор, саме так з велико букви . Вiн був доволi високий брюнет з сивиною на висках , який нiколи не розлучався з своми окулярами в золотiй квадратнiй оправi.
   З ним сидiв його син Денис, який до нас не мав вiдношення, просто за компанiю з батьком похав. Юля завжди тиха i чимось зачитана, була в iншому свiтi, i просто хотiлось сказати - абонент зараз недоступний. А ось  подружка Оля нагадувала маленький смерч , здавалось це риже чудо було усюди, вiдповiдно  нiс, весь у веснянках, устиг побувати де треба i нетреба. Зараз вона флiртувала з Павлом ,у якого не було нiчого визначного крiм вух. Здавалось що чебурашку малювали з нього. Зараз , завдяки Олi Вони пашiли червоним, що не залишили поза увагою близнята. I нарештi останнiй супутник Коля, ось так просто i зi смаком, як вiн каже, звався хнiй масовик - затiйник i мрiя майже всiх дiвчат не тiльки кафедри, але й факультету. Був вiн високий, з чорною чуприною i прям величезними синiми очима. Його можна було побачити у любому скупченi народу, винуватцем яких найчастiше i був. От i зараз дiстав свою гiтару i щось тихенько наспiвував.
   Тай дуже здивувалась побачивши його тут, а потiм подумала, що просто не знала його прiзвища, так що нiчого дивного. Компанiя пiдiбралася колоритна, тому час у дорозi пройшов доволi весело i непомiтно. Тайя практично не помiчала часу як вони добралися до мiсця i уже другий день йшли все в глиб гiр. Ранiше Тай не була в горах, обмежувалось курсом молодого мандрiвника при школi, тому  все цiкавило. Правда два днi непереривного ходу давались в знаки i навiть вивих який був не так давно , давав про себе знати.
   Про все що стосується експедицi,  супутники мовчали. Тiльки у Олi я бачила веселi iскринки в очах. I ось коли вона вже тiльки мрiяла про ванну i м'яке лiжко, вони ввiйшли в долину. Вона була саме така як малюють в iлюстрацiях до казок. Височеннi гори сяяли бiлими снiговими шапками, що переходили до практично синiх скель оточених нiжно зеленим шарфом лiсiв. Посеред долини було декiлька озер. Найменше з видимих, було завбiльшки з басейн, а найбiльше займало майже четверть долини . У ньому як у дзеркалi вiдображалось усе, i гори в оточенi лiсiв i небо, яке в честь лiта було насиченого синього кольору i чисте - чисте. Тай ще нiколи не бачила тако краси. Були звiсно фотографi i рiзноманiтнi картинки, якi зустрiчались в Iнтернетi , але вони нiщо в порiвняннi з власними враженнями вiд побаченого. У всiє групи помiтно пiднявся настрiй. Тай подумалось, чи не ця долина i є цiлю  експедицi, та усi далi мовчали на цю тему. Коли добралися до перших озер вирiшили зробити привал, тим бiльше що обiд був не за горами. Незважаючи на гiрську мiсцевiсть, був дуже жаркий день, а важку рубзаки за спиною не надто тiшили.<неиПоводивши рукою по водi найблищого озерця Оля весело крикнула:
  
   - Гайда купатись!!!
   - Давай ! - несподiвано пiдтримала  Юля.
   - Та iдiть уже . - пробурчав Юра, який мав готувати сьогоднi обiд.
   - Що самому не терпится ? - незабула пiдколоти Iра.
   Ось так у метушнi усi крiм чергових Юри i Павла, збиралися на купання. Справжнiй фурор справив Професор, який вийшов з кущiву плавках з слоном. Нi, звичайно нiхто нiчого не сказав, але усiх прям трясло з стримуваного смiху, а Коля закашлявся , щоб не видати себе. Професор з червоними вухами перший пiшов в озеро, роблячи вигляд ' це не я i хата не моя '. Що Викликало ще одну хвилю кашлю, тепер в усiх.
   Тай спочатку захотiлося трошки розiм'ятися, без тягаря за спиною i вона пiшла понад берегом. Недалеко з озера витiкав струмок. Вiн був настiльки чистим, що здавалося свiтився з середини. Не стримуючи свою допитливiсть, вона пiшла за струмком. За декiлька хвилин струмок вивiв  до озерця. Тай нiколи не бачила Таких озер. Воно було не велике, оточене суцiльною стiною дерев i чагарникiв
   I тiльки в двох мiсцях мало до себе пiдхiд. Там де вона зараз стояла i де з озерця витiкав ще один струмок. Сонце вже було в зенiтi i вода слiпила, нагадуючи скорiше розтоплене срiбло або ртуть, а не воду. Дiвчина знову не стримуючись зайшла в воду. неиВода була тепла, навiть теплiша за повiтря. Тай повiльно стала заходити. У озерцi було пiщане дно без жодно водорослi , ступати було м'яко i саме задоволення. Нарештi поплила. На серединi Тай знову здивувалася . Озерце було iдеально круглим. Нiби хтось невiдомий накреслив берег циркулем.
   Ось Тай наважилась i пiрнула. Воно було набагато глибше нiж дiвчина думала. Через кiлька метрiв дно раптово пропадало, i видно далеко бо до нього не проходив жодний промiнчик крiзь кристально чисту воду. Випливши на поверхню Тай Вдихнула i затримавши дихання пiрнула , щоб краще роздивитися дно. Вона пiдплила до темного провалу i раптом  пронизав страх . Повiтря рiзко забракло. Тай загребла руками i ногами щоб якнайскорiше виплисти... i тут вона зачепила ногою крижаний потiк, що снував пiд темною пеленою глибини. Миттєво ногу скрутило у спазмi, легенi залишились зовсiм без повiтря, яке вона випустила з несподiванки. Вода хлинула в легенi, а тiло ще бiльше опустилось у крижану течiю. У скованому жахом i бiллю мозку раптом пройшла абсолютно спокiйна думка : ' ну , хоч помру у надзвичайно красивому мiсцi ' . I свiдомiсть покинула ...
  ***
  
   Ну чому? Чому саме я? Я така хороша i пухнаста Таллi? так i знала що вiд тих людей нiчого хорошогоНедiждесся! Ну ось тепер замiсть того щоб нiжитись на колiнах у своє доглядальницi, я трясуся у цiй клiтцi.Тут же не лягти, нi сiсти, а я щей й голодна. Ну i яке шило в пятiй точцi потянуло мене лiзти до тих людей? Навiщо я почала гратися тим кристалом? Ну невинна я що вiн засвiтився!!! Я ж тiльки лапу на нього поклала! Крiм того коли вiдпустила , свiтитись вiн терестав! Некидати ж мене через це в клiтку. Ну принаймi сти дали б, а то вже обiд, а я ще вiд ранку нiчого нела!
   Ось так думаючи я наглядала за всiм що могла побачити. А бачила я небагато.
   Моя клiтка була причеплина з боку до сiдла. Такщо бачила я найбiльше кiнський бiк. Вiд нього несло потом та ще й хвiст часто бив по мой клiтцi. З iншого боку були кущi. I все! Ми уже доволi довгий час iшли по вузькiй стежинi у лiсi. i з того мiсця куди мене причипили крiм кущiв нiчого видно небуло.
  Але ось ми вийшли не берег озера i мене вiдчепили вiд кiнського боку.Я побачила що до берега причеплений плiт i на нього зараз складають речi. Серед них i поставили мене. Менi це дуже несподобалось. Вони що обiйти озеро неможуть?
   Тим часом ми вiдплили на доволi великувiдстань. I тут цей iдiот зачепив мене веслом!!! Далi я бачу тiльки кадри :клiтка тягне мене все глибше, вода глушить i заливаєтся в легенi, вода все темнiша, i уже обпалює холодом. Сташний холод i темiнь... Це все.
  ***
  
   Темнота. Абсолютно невидно нiчого, невiдчуваєтся нiчого, дихати непотрiбно. Суцiльне не огортає, заповнює твою сутнiсть. Ти сама стаєш тiнню. Немає бiльше тебе, ти лише спогад, який скоро забудется, бо тут немає спогадiв, тут немає меж ,тут нiчого немає. I втойже час це непустота, це просто морок, яким уже є ти, хоча тебе уже теж немає...
   I раптом голос, голос який неможе тут iснувати. Так близько i так рiзко що здалося що кричать:
  -Ти хочеш жити? Раптом спогади нахлинули хвилею, що збили би з нiг якби вона стояла.
   - Хто ти?
   -Яка рiзниця? Ти хочеш жити?
   -Так!!!
   -Навiть якщо ти бiльше небудеш собою?
  Але ж я буду,Буду, навiдмiну вiд зараз...
   - Так!!!
   -Навiть якщо ти будеш лиш частинкою?
   -Так!!!
   -Добре, - голос був задоволений. -Тодi познайомся з своєю частиною.
  Легкий смiх, як розбитий кришталь, i я розумiю що я тут неодна.
   -Хто ти?
   -Хто ти?
   -Я Таллi.
   -Я Тай.
   - Як похоже...
   -Ми тепер одне?
   -Напевно.
   -Як нас тодi звати?
   -Ми ж половинки.
   - Тодi ми Латта...
  Глава 1
  
  Як болить голова! Якби пила б, думала б що похмiлля!Ммм... Може все ж пила? Де це я? Я. Я? А хто я? Так треба все з початку почати. Я... Я... Я Т... Нi.О! Я Латта! Латта точно! Молодець! Тепер друге. Латта це хто? Ммм... Може очi вiдкрити? напевно це непогана думка. Усе вiдкриваю! Таксс... Лiс, кущi, трава, у якiй я зараз i лежу... Десь близько вода, чую як хлюпоче.Так, з мiсцевiстю трохи ясно. Тепер я! Ой, мамочки!!! Де мiй одяг? Чи я нудист i завжди так ходжу? Нi, непамятаю такого. Хоча нетакого теж непамятаю.Треба встати.
   Ось так роздумуючи вона i побрела на звук води.Напившись, струмок дiйсно був близько, дiвчина почала розглядати своє вiдображення. I невпiнала себе! Вiдчуття двоякостi нетiльки непокидало,а й все росло i росло. Лице i найоме i нi. Моло воно доволi тонкi риси, трохи пухкi губи i моленький акуратний нiс. Очi, трохи розкосi з невичним забарвленням. З обiдком темно - зеленого ,як мохкольру, воно до середини переходило до яскраво жовтого, золотистого кольору. Щось неймовiрно котяче у них проскакувало. Волосся свiтле i надзвичайно мяке доходило до талi i... вуха. Два срiблястих вуха, явно представника котячих, вони активно повертались у напрямку звукiв що лунали в лiсi. Тож нелишалось нiяко надi що це нерiднi.
   -Ще хвоста нехватало.- сказала i зачувши неладне обернулась. Так i є. Хвiст - 1 штука. Навiдмiну вiд вух, бiлоснiжний, пухнастий i гнучкийЮзавдовжки до середини iкри.
   Стало цiкаво, як досi незаплуталась у ньому.Тому встала i попробувала пройтись. Хвiст немiшав. Крiм того, Латта вiдчула що може ним рухати. Повернуланаправо, налiво, заставила стати трубою. Все легко получалось, хоча трохи i незвично. З iншогобоку, хвiст був рiдни - рiдним, а от стояти на двох ногах - незвично.Але неможе бути що вона ходила на чотирьох. Ноги були занадто довгi для цього, та й руки занадто нiжнi ,як для того щоб ними ходили. Значить все таки вона прямоходяча.
   Врештi , будучи задоволеною, хоча i здивованою оглядом,Латта пiшла шукати одяг. Незнайшовши нiчого, вона щераз задумалась, як тут опинилась в такому виглядi. Але ж неходити голою, тож вирiшила iмпровiзувати. Знайшовши декiлька великих листкiв лапуха, зчепила х доволi мiцною травою, назви яко незнала.Получилось щось, аля амазонка.Звiсно некутюр, але на перший час зiйде.
   Закiнчивши з одягом, перейшла до наступних проблем,неменш важливих.Живiт зразу ж нагадав про себе i визначив навтупнi дi, а саме пошук ди. dd>   -Такссс, Я тут - незнаю де,маю пiти туди - незнаю куди, i по меншiй мiрi знайти щось з ди. Весело!!! - з почуттям говорила Латта собi , пробираючись крiз зарослi на наступну поляну.А потiм ще на одну. Нiчого похожого на жу незустрiчалось.
   I ось нарештi дерево з плодами! Червонi.ю чимось схожi на яблука, вони давали солодкуватий запах з нотками ванiлi.
   ЇЖА!!! Дiвчина вже уявляла як впяляєтся убами в нiжну мякоть плоду. Руки вже тянулись зiрвати один...
  -НI!!!
   Тiло спрацювало ранiше нiж Латта, взагалi щось зрозумiла! Зупинившись, вона лиш усвiдомила, що стоть на чотирюх, шерсть на хвостi здиблена, а сама вона шипить на якогось типа, що стирчить з кущiв.
  -Ти хто? -крикнула вона.
  -Я теж саме хочу у тебе запитати тебе.-вiдповiв.
  -Я перша запитала- встаючи рiвно, настояла на своєму.
  -Можеш мене звати Мелаш.
  -Я Латта. Приємно познайомитись
  -Ммм. Менi теж. Але що ти тут робиш?
  -Яка тобi рiзниця?
  -Велика. Знаєш, нечасто зустрiчаєш серед Мертвого Лiсу когось живого. Крiм того коли цей живий намагаєтся iсти плоди Подарунку Пекла.
  -Плоди чого?
  -Подарунка Пекла, однiє з самих отруйних рослин, проти не навiт протиотрути нема.
  -Ясненько.- Латта поспiшно вiдiйшла вiд дерева.-А чому Мертвий Лiс? Вiн доволi живий i незасохлий, крiмтого шум чути, наврячче мерте таке шумне.
  -А ти хочаб одну тварину бачила? Чи принаймi хоч один спiв пташки, чула?
  Латта задумалась. Вона дiйсно нiкого небачила й нечула. Яле тодi звiдки шум? I якщо тут неможливо зустрiти живих, то що тут робить цей Мелаш? Останнє питання вона повторила в слух.
  -А незабагато ти хочеш знати?
  - Небiльшу чим ти.-з iронiєю добавила дiвчина.
  -Ну гаразд,- якось занадто легко здався Мелаш. -Мене послали проходити Iспит.
  -Який такий Iспит?
  У Мой родинi, при доходженi до певного вiку, хлопець повинен пройти Iспит Мертвим Лiсом.
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"