Я шов вулицею зустрчав знайом погляди, кивав до них головою, тльки не розумв, що я роблю в цьому мсц. нтуця пдказувала мен, що я маю тут бути все. Он де Тарас - друг з молодост, з тих часв, коли ми разом захищали свою спльну Родину. У Тараса на грудях виднвся великий шрам - псля нальоту бомбардувальникв. Вн опинився близько бля мсця падння. Дивно, як вн вижив псля того. Чи...
--
Серёжа, пошли, випьем за друзей, пошли!
--
Не можу, Тарас, не можу, мушу йти дал.- рвучко вдповв я армйському другов.
З обох бокв пднмались висок новобудови, скрзь звучав общепонятный, тут я згадав, як колись в дитинств, коли я збирався пти погуляти надвр, мй батько мен сказав: Пам'ятай, сину, вони - наш вороги, з ними не вступай на одну дорогу, хня дорога - погана. Згадалися змучен, але добр та розумн батьков очу, його злегка благаючий погляд та його боязка посмшка...
--
Ви щось будете? - спитала офцантка, що була вдягнена якось по-старому.
--
Так, як звичайно, -сказав я.
Мен чомусь вдразу згадалось, як мати з сестрою робили вареники на кухн, а я сидв збоку захоплено димився на це специфчне, я б сказав, мистецтво. Сину, йди, принеси води, я пити хочу. Принсши води, я сказав те, що сказав мен батько тод, коли я збирався надвр, про них. Мама рвучко обняла мене своми, обсипаними мукою руками, з болем подивилась на сестру, що ледве стримувала сльози, а потм на фотографю, обгорнуту чорною стрчкою, що стояла на пдвконнику. Мовчи!.
--
Ось, як завжди, - сказала офцантка. - вона поставила на стл двйну порцю пельменв.
--
Дякую.
В голову вврвався ще один спогад, примний. Чи згдна Ви, Оксана, вийти замж за Сергя ? Так. Я подивився на не. В очах ледь-ледь бринли сльози. Саме тод я автоматично-пдсвдомо вдповв Так почув вже десь там, далеко за нами з Оксаною голос: Владою, наданою мен, оголошую вас чоловком та дружиною. Я згадую, що тод мен пригадалась наша перша зустрч з мою майбутньою жнкою. Вона бдбулась в цьому ж кафе, де я зараз сиджу. Тут зайнято? - Н, можете ссти. Я вдразу помтив, що це була незвичайна красуня. Ви часто тут бувате?- Так, майже кожного дня. Я Сергй- Оксана. Тод я полюбив, коли вона сказала сво м'я.
Я побачив, що з'в вже десь третину сво порц.
53-й рк був для мене жахливим. Я був на похорон Стална.Був. Бачив натовп. Чув крики та зойки. Крики, як я чув увсн ще рк.
Я подивився високо, у вкно, де стояла Оксана з нашим синочком Андрйком. Я люблю тебе! - я прокричав це, не дивлячись на те, що був вбраний у вйськову форму. Я тод був щасливим.
Тату, тату! Ну скльки тебе можна чекати? Андрй одружувався. А як звати - здаться, Марйка, якась бухгалтерка, - баби, як звичайно, балакали, цокаючись келишками, причому, хто куди. Я тод навть сльозу впустив.
--
таке було...
--
Що, ви щось хотли? - офцантка працювала по-справжньому.
--
Н, дякую, я так... - я щось занадто почав згадувати сво життя. Що з мною?
Тато, ти вже тепер не просто тато, ти тепер справджнй дд - Андрй тод нби вдрапорту- вав. Оксана пдбгла поцлувала його. Добре, добре - я тод не був пишномовний.
--
Добре, добре... - я вже в один з останнх пельменв.
Що з мамою? - Андрй з Оленкою, дочкою, прибг захеканий. Я тод вдповв щось про автокатастрофу, машини, магазин, але зараз не пам'ятаю, що саме. Як бабуся? - Оленка, студентка, була ще, здаться, розгубленша, нж Андрй. Оксана вижила. Псля того, як потрапи-ла пд автомобль, стала, напевно, уважнше переходити дороги.
--
Ну где же ты, мы тебя ждем. - Тарас нетерпляче чекав на вулиц.
--
Зараз, вже йду...
* * *
Лкарю, ну як вн ? - спитала Оксана, сидячи бля Сергя на лжку - Жити буде. нфаркт пережив. Не бйся, до ста рокв доживу, - сказав, посмхаючись, Сергй. Сиве волосся спадало йому на оч... Раптом щось кольнуло в серц.
Знов, - Сергй був здивований. Не може бути! - крикнув лкар, хапаючись за лки...
* * *
Я з'в останнй пельмень.
--
Пора! Довго вже! - це вже крикнув за дверима кафе брат Микола. Бля нього стояли батьки Тарас, командир дивз та т, що теж були на похорон Стална.
--
Пора... - я посмхнувся офцантц. Пдйшов до дверей вдкрив х.
* * *
Сергй востанн вдихнув повтря подивився навкруги. Стояли вс. Оксана, з очей яко безперервно лилися сльози, Андрй з Марчкою та Оленка. Вн закрив оч.
* * *
На вулиц мене зустрчали батько з матр'ю, Тарас, що загинув пд бомбою, брат, що теж помер на вйн, багато нших.
* * *
- Кажуть, що перед смертю люди бачать все сво життя, - тихо сказав Андрй, - може, це й так.