Стрiмкi, як падiння


Пам'ятатиму довгi шляхи
крiзь травневу смарагдову Польщу,
лице доньки в автобуснiм склi,
нiби мiсяць блiде, i тонке, як обличчя мадонн,
що стуляють долонi в альтанках
за штакетниками, що бiлiють,
нiби слово "пробач";
все просте: чорнi латки землi i березовий гай,
людний ярмарок - свято у мiстi -
повз якi ти промчався i втратив навiк,
i нiколи уже, i нiчого не вдiєш...
Ще втiкач, ще refugee,
пiлигрим iз дiтьми,
що в собi уособлює батька i матiр,
Богом схований в жменю - i це весь резон,
розшифровка стрiмких, як падiння, подiй,
спроба щось пояснити хоча би собi,
зупинитися там, де, мов сiтка, м'яка
врештi виникне крапка, межа
i впiймає, поверне, нехай не додому,
прикладе врештi зiлля цiлюще до ран.

6.05.2022.