- Сподiваюся, ви усвiдомлююте важливiсть цiєї мiсiї, - озвався голос з-за, вочевидь, двостороннього дзеркала. Ми мовчки кивнули у вiдповiдь, сподiваючись, що надчутливi мiкрофони все ж таки не вловлять шалений стукiт наших сердець.
- Питання? - знову прозвучав голос iз задзеркалля.
- А можна взяти особистi речi? - Не втрималася я, побоюючись, що таблетки вiд снiв-жахiв на борт не пропустять.
- Кожному дозволено взяти одну, найнеобхiднiшу рiч. Виключення: таблетки вiд снiв-жахiв, контрацептиви, будь-яка косметична продукцiя i окуляри.
Заборона на останнiй з перерахованих предметiв неабияк засмутив лiтнього чоловiка у пiджаку iз замшевими латками на лiктях:
- Вибачте, але ж я без окулярiв слiпий, як крiт, - спробував заперечити вiн.
- Вони вам там не знадобляться, пане професоре. Члени екiпажу повиннi бути стовiдсотково природнiми - будь-що штучне може провалити всю операцiю.
- А як щодо курсу молодого бiйця, чи щось на кшталт? - поцiкавився худорлявий чоловiк, зовсiм не атлетичної статури.
- На це часу немає! На збори - чотири години. Абсолютна секретнiсть. Рiднi,друзi i колеги по роботi отримуватимуть вiд вас поштовi листiвки з Мачу-Пiчу.
- Перепрошую, але я й досi не розумiю що саме входитиме в мої, тобто нашi обов'язки, - заговорив i третiй член майбутьої команди: огрядний рудий парубок рокiв двадцяти п'яти, з обличчям риби.
Голос звучав через динамiки, розмiщенi майже пiд стелею безвiконної зали, тому здавалося, що до новоспечених астронавтiв звертається сам Господь, проте, хоч в iснуваннi Бога нiхто з присутнiх не сумнiвався, а от наявнiсть фiзичного тiла у Голоса викликало неабиякий сумнiв.
- Хiба у вашому штатi бракує фахiвцiв, тренованих до потiбних операцiй? - знову занервував професор.
- Ви iдеальнi кандидати. Решта - дiзнаєтеся у свiй час вiд капiтана корабля.
Рiвно о п'ятiй вечора за Києвом, професор бiологiчних наук, водiй тролейбуса, дресирувальник дельфiнiв i я, очишенi вiд айфонiв, тоналок, цигарок, лаку для нiгтiв, iмплантантiв в зубах i таблеток вiд снiв-жахiв ступили на порт "Пiлiгрима-3000". Нас зустiв капiтан, i посмiшка у нього була наче перемальована з поштових марок, якi в кiнцi далекого 20-столiття випускали до Дня Космонавтики.
- Ласкаво просимо на наш зорелiт, панi та панове.
Ми несмiливо зайшли у середину.
- Присядемо на дорiжку! - Капiтан поводився так, наче полiт був звичайнiсiньким атракцiоном - не бiльше.
Професор спробував поправити неiснуючi окуляри i нервово затоптався на мiсцi:
- Це якесь безглуздя. У мене хвора дружина. Що вона про мене подумає, коли отримає ту готельну поштiвку?
- Панове,-- капiтан заговорив тепер твердим голосом, з якимось штучним металевим вiдлунням, - нам усiм дуже пощастить, якщо листiвки встигнуть дiйти до адресатiв. А зараз прошу зайняти свої мiсця.
Внутрiшня напруга у колективi зростала, тому досвiдчений капiтан "Пiлiгриму-3000" знову подарував присутнiм свою зiркову посмiшку -- це спрацювало!
- Вмощуйтесь зручнiше. Перед вами на дисплеї перелiк снiв, раджу пропустити детективнi i тривожнi й обирати з колонки "Легкi" або "Безтурботнi". Таким чином вам вдастся уникнути навiть найдрiбнiших незручностей довгого польоту.
Мої пальцi неслухняно тремтiли, бiгаючи помiж "Легкими" снами i "Безтурботними".
- Раджу вам, панi Ялю, зупинити вибiр на останнiй колонцi.
- А можна подивитися на Землю, перед тим як... - спитала я, не забираючи вказiвного пальця з "Безтурботних".
- Так.
Наша планета застигла жовто-блакитним медальйоном на чорнiй шиї Всесвiту. Щоправда, синiх вiдтiнкiв залишалося значно менше, нiж на супутникових знiмках 50-рiчної давнини. Складалося враження, що блакитний топаз у медальйонi, хтось замiнив на пожовклий авантюрин з асиметрично вкрапленими блакирними намистинками де-не-де. Зробилося сумну i холодно, i усi, окрiм командира, майже одночасно викликали собi сон на замовлення.
Я бiгла босонiж теплою, хоч i росяною конюшиною. За мною - моя маленька сестричка. Сад був лагiдним i вишнево-яблучним. З вiдкритого вiкна кухнi вилiтали солодкi аромати млинцiв. Мама махнула нам рукою:
- Повертайтеся! - вона заговорила голосом керманича зорельоту, i я вiдкрила очi.
- Ми на мiсцi. Як вам спалося? - капiтан лагiдно глянув на нас, i менi здалося, що то тато будить мене до школи.
- Здається, всi гарно вiдпочили! - не ждучи вiдповiдi вiд ще не зовсiм прокинутих астронавтiв, зробив висновок командир.
- Хочу вас познайомити з iще одним членом нашої з вами команди. Тiльки, прошу не виказувати подиву, бо вiн гiперчутливий до людських емоцiй.
Капiтан на якусь мить зник, але невдовзi повернувся з... невеличкою мавпочкою на плечi.
- Aotus Zonalis! - не втримався професор, здивовано плеснувши у долонi.
- Знайомтесь, шановнi, це - Мапа. Мапа вирiс у нашому космiчному центрi, i його улюбленими iграшками були карти, ось звiдки походить його iм'я, правда, Мапо?!
Мапа кивнув, погоджуючись з капiтаном.
Решта членiв команди почувалися трохи нiяково, коли їх представили Мапi.
Мапа пильно дивився у очi кожному. Найдовше свiй погляд затримав на рудоволосому дресирувальнику дельфiнiв.
- Ну, друзi, пора!
Безкраї степи плавно переростали на горизонтi у блiдо-фiолетове небо. Жодного дерева чи кущика, наскiльки бачило око, не було. Лише високi, менi майже по пояс, м'якi трави, з родини злакових, повiльно i монотонно, наче
кожна травинка змовилася iз сусiднiми, синхронно вимальовували жовто-салатовi хвилi. Першим зiйшов на землю Мапа i одразу ж зник у трав'яних джунглях.
- Мапо! - я спробувала покликати його, але мої голосовi зв'язки лише безсило завiбрували.
Капiтан, наче очiкував цього. Вiн повернувся до мене всiм тiлом i мовчки сказав:
- Тепер ви розумiєте чому саме вас було обрано для Мiсiї "ПриЗемлення"?
Губи керманича не ворушилися, але i професор, i водiй тролейбуса, i рудий дресирувальник, i я одночасно кивнули на знак згоди.
- На цiй планетi усi живi iстоти спiлкуються телепатично. Звук - це лише безглузде розбазарювання життєвоважливої енергiї, тому вам доведеться звикнути до цього, - капiтан глянув на Мапу, який саме повернувся з розвiдки.
- Нiкого? - поцiкавився вiн в Аотус Зоналiса.
- Покищо нiкого, але вiтер змiнив напрямок. Вони прийдуть! - вiдповiв Мапа так само мовчки, але кожен розбiрливо чув його думки.
Потiм Мапа звернувся до нас:
- Не дивуйтеся. Я, як i ви, однi з небагатьох хто зберiг на Землi здатнiсть телепатично спiлкуватися. Впевнений, ви не раз помiчали, що думки ваших спiврозмовникiв озвучуються геть iнакше. Але ви списували це на свою багату уяву i навмисне приглушували свiй дар. Тепер зберiться, бо саме завдяки йому, дару, залежить наш з вами, землян, порятунок.
- Ви хочете сказати, що колись телепатiя була звичною справою для землян? - шанобливо звернувся до Мапи водiй тролейбуса.
- Звiсна рiч. - Мапа рiзко перевiв погляд в iнший бiк, повертаючись до нас спиною, - Дивiться! - вiн показав на злакове море, а точнiше на одну єдину хвилю, яка бунтарськи змiнила напрямок коливань, закликаючи побратимiв розвернутися i бiгти у бiк прибульцiв - нас.
Коли вiйсько трави перешикувалося - на горизонтi з'явилася хмара, що безшумно, звiсно, але неймовiрно швидко рухалася в наш бiк. Тепер коричнева мара набула чiткiших обрисiв i перетворилася на стадо зубрiв - велетнiв. На своє привелике подивування, страху не було, лише цiкавiсть.
Зубри заговорили всi разом, але може то був лише їхнiй вожак, просто наш мозок зчитував його думки разом iз подрiбленим вiдлунням; хоче, нi, мабуть, вожака серед них таки не було i вони всi повноправнi керiвники, звернулися до нас в один (неiснуючий) голос:
- Повертайтеся звiдки прийшли! Це наша земля!
- Ми прийшли з миром! - вiдповiв капiтан за всiх нас.
- Ви знову усе зiпсуєте! Повертайтеся на Крокус. Тут НАШ дiм.
- Крокус? - подумала я, але зубри проiгнорували моє питання.
- Дозвольте менi, - звернувся до капiтана Мапа, виряджаючи себе у посли. - З очевидних причин їм буде простiше спiлкуватися зi мною.
Страшний головний бiль блискавкою вдарив слабкий людський мозок, i я затисла голову в лещата долонь. Четверо iнших землян зробили те саме, значить атака вже розпочалась i непроханих гостей бiльше ввiчливо не проситимуть. Проте бiль тривав не довго, коли зубри, разом iз схильованою травою повернули назад, прийшло просвiтлення i ... Мапа.
- Вони згоднi пристати на нашi умови! - вiдпепортував мавп'ячий посол Миру, - Але Грiзлi так просто не здадуться, навiть якщо я їм розповiм про потенцiйну вiйну. Вони не такi миролюбивi, як брати Зубри i не такi просвiтленi. З ними буде важче ще й тому, що кожен з них - одинак i не визнає зграї.
- Дозвольте тепер менi спробувати, - зробив крок вперед дресирувальник дельфiнiв, звертаючись чомусь не до капiтана, а до Мапи, - вiд своїх пiдопiчних я багато чому навчився, наприклад думати не по-людськи ширше. Дозвольте, прошу вас!
Вiдомо, що мовчання, хай навiть подумки, -- це знак згоди, тому рибоголовий пiшов назустрiч хутрянiй горi, що виросла перед ним. Грiзлiподiбний стояв на заднiх лапах, власне, вони лише так i пересувалися тут, а не на чотирьох, як звикли їхнi земнi побратими.
- Ми вб'ємо вас тут, таким чином прибульцi з Крокуса не посягатимуть на нашу землю.
- Ви забуваєте, шановний, що ми - Земляни i ми повернулися додому! Крокус впав. Його природнi ресурси вечерпано i води залишилося на один свiтовий рiк. Ви не можете забрати у нас те, що даровано Всесвiтом, - дресирувальник i сам не знав що несе, але думки виринали iз глибин пiдсвiдомостi i звучали аж надто переконливо, - ми зможемо вирiшити усе миром, я вiрю в це. Iнакше вашому брату знову доведеься ходити на чотирьох лапах.
Вiд останнього аргументу Грiзлi-велетня затрясло i вiн безпомiчно вишкалив бiлi iкла.
Щось вiдбувалося, здається, вiн телепатично зв'язувався з iншими грiзлi одинаками. Земляни не розумiли значення усiх його думок, але основна була явною - можливi переговори мiж мешканцями Землi-1 i Землi-2 (Крокуса).
- То ми прийшли звiдси? Це наш справжнiй дiм? - запитала я у командира, наперед знаючи вiдповiдь.
- Так. Коли Земля вiддала людям усе, що могла - ми перебралися на Крокус - i започаткували там нову Землю, а тепер час повертатися додому!
- Ми не забули попереднiй урок, - заговорив Грiзлi, - Вiйну ми, звiсно, програємо, - тепер з усiх бокiв нас оточили Грiзнi-одинаки, якi збиралися у зграю лише в час в небезпеки, себто вдруге за iсторiю Землi-1. Повертайтеся, але за увоми, що наш народ, - Грiзлi говорили i вiд iменi Зубрiв, - житеме незалежно. Ви повиннi гарантувати нам свободу i навчити землян з Крокуса Єдиного Закону Спiвiснування.
Могутнi спини примоходячих Ведмедiв робилися меншими i скоро зовсiм розчинилися у травах. Небо ставало бузковим. Разом iз першими сутiнками ми зайняли мiсця на "Пiлiгримi-3000", але перш нiж обрати собi сон, перед поверненням на Крокус-Землю, я мусила спитати це ( вже знову голосом):
- Пане керманичу, а ви ж так i не назвалися?
- Хiба? - капiтан посмiхнувся, як космонавт з поштової марки, - Юра. Гагарiн.
P.S. вiд автора: Ви думаєте я це вигадала? Нi, я просто записала свiй сон. Насниться ж таке! ;-)
![gagarin [Julia Kosivchuk]](/img/k/koswchuk_j_f/pryzemlennqtxt-2/gagarin.gif)