Салатовий колiр пахне теплицею, молодими наїжаченими огiрками, теплими бджолами на жовтих коронах суцвiть i ще не стиглим сонцем. Я добре пам'ятаю запах молодого зеленого кольору i не пам'ятаю його взагалi.
- Але хiба це не природньо? - хрипло, з легким скляним вiдлунням, шарготить менi лаврове листя.
Я обережно вирибалюю його з вузького горла банки. Лаврове листя завжди пахне минулим! - пiдсумовую вiдчуте я i вiдчиняю кватирку. Це наш умовний знак! Жовтень лише цього й чекав: вiн миттєво залiтає в дiм, осiдлавши навженi протяги. Вiн почувається тут, як вдома: безцеремонно зазирає у кожну шухляду, у скрипучi шафи, кидає лимоннi блiки на порцелянове пузо китайського чайника з неймовiрно красивою дiвчиною з бiлим зимовим облличчям, на бурштиновi боки слоїкiв з абрикосовим варенням, а також на мої колiна i тепло-вологий нiс кота Нiкотина. Кiт образливо, хоч i лiниво, струшує з себе iще не вицвiлий Жовтень i розчинюється у темному причiлку. Всi кутки у нашому домi вже впали у сплячку, i лише соннi павуки час-вiд-часу пульсують живими серцями на невидимих жилах.
Жовтий колiр пахне спогадами, барбарисом, пiзнiми жоржинами на маминiй блузцi, карамелькою i опалим горiховим листям.
... i ще чимось далеким... А! Знаю! Другим вiчним коханням! Звiсно другим, бо перше живе у зимових запахах, але анi ялинкою з iще бабусиними iграшками, анi мандаринами, поцяцькованими гiрляндовими веселками, Жовтень не пахне, тому альбоми зi свiтлинами давноминулого Сiчня пiрнають углиб шафи. Натомiсть виймється пiдручник з алгебри 1993 року випуску, який проти його згоди (начебто я питала), виконував важливу функцiю архiварiуса, ставши домiвкою для мого гербарiя. Думаю, тепер вiн пишається цим, бо серед його формул i непосильних задач i досi живе дубовий листочок, пiдiбраний у день смертi його батька-дерева, спиленого рокiв двадцять тому.
Об мою гомiлку треться нiкотиновий колiр, i його вологий нiс викликає Листопад. Йому, Нiкотину, затишно серед роздягнених дерев i моїх теплих вовняних шкарпеток, i йому вже пахне, пахне бiлим.
А менi -- нi. Менi заклало нiс вiд протягiв, i Жовтень ображено зачиняє кватирку, прихоплюючи iз собою дубового свiдка мого кольорового дитинства.
Запах Жовтий. Юля Косiвчук, 5 вересня 2013 р, Берклi