Ковриженко Вячеслав Викторович : другие произведения.

Турбогвинтовий

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Оценка: 3.00*20  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Потраплянець в мультфiльм Уолта Дiснея. Вiдродився у новому тiлi? Думав в казку потрапив? А ось тобi: iнтриги, скандали, розслiдування... I твоя думка тут нiкого не цiкавить. Пригоди гарантованi, бо хочеш ти цього чи нi, але тепер ти потраплянець. Оригiнал українською.
  Турбоґвинтовий
  
  Назва: Турбоґвинтовий
  Автор: Слав
  Фандом: Лiтачки ( 2013 р.) мультфiльм
  Персонажi / Пейрiнг: Дастi, Доттi, Чух, Капiтан, та iн. Дастi/Iшанi
  Жанр: пригоди, потраплянець
  Попередження: ненормативна лексика, насильство.
  Рейтинг: R
  Розмiр: Максi
  Статус: Завершено
  Дисклеймер: Walt Disney Pictures
  Розмiщення: де хочете, тiльки скиньте посилання.
  
  Глава 1
  
  Iроди! Падлюки! Приблизно так можна коротко передати змiст усiх моїх думок в останнi хвилини життя. Не знаю, за що доля мене так покарала, але з того моменту, як я приїхав на барикади - я постiйно потрапляю у якiсь халепи. I остання з них зараз якраз стоїть на iншому боцi вулицi й цiлиться у наших хлопцiв iз автомата! Я їх одразу впiзнав по штанях - такий вiдбиток на сiдницях буває лише пiсля ящикiв у нашому куренi. Я вкотре переконався, що сiдати за вечерю бiля одного багаття, не познайомившись попередньо зi своїми сусiдами - дуже погана iдея. Схожi на наркоманiв, цi типи майже годину крутилися в таборi, наче вишукуючи когось. Тепер до кiнця життя матиму фобiю на наркоманiв. Треба було одразу доповiсти про це нашому курiнному, але ж без доказiв...
  I ось тепер цi докази розстрiлюють нас, як мiшенi в тирi! Не рятують навiть саморобнi щити й шоломи. Ну прикрився ти щитом, i куля влетiла тобi не в голову, а в груди, чи в шию, чи в живiт... В наших умовах це лише вiдстрочка, та ще й дуже коротка. Ось iще один iз наших повалився на землю, намагаючись затулити дiрку. Ми з Тарасом, нашим медиком-студентом (в першу чергу - медиком), беремо в руки щити i пробиваємося вперед. До нас приєднуються iще двоє з носилками. Одного я знаю - Остап, iз мiсцевих, постiйно тлумачить щось про сайєнтологiю та спiритизм, показує нам свої талiсмани. Взагалi вiн смертi, я так зрозумiв, не боїться, тому й лiзе пiд кулi.
  Минувши перший кордон, починаємо пробиватися до пораненого. Хлопцi з-за барикад намагаються кидати перед нами саморобнi димовi шашки, але їхнього диму замало, щоб повнiстю приховати нас. Дехто додумався жбурляти вперед пiдпаленi шини, щоб вони котилися якомога далi, але перший же камiнчик на їхньому шляху швидко їх зупиняє. Втiм, навiть цього достатньо, аби куля пролетiла на кiлька десяткiв сантиметрiв збоку. Колись була така приказка: зi щитом, або на щитi. У нашому випадку - пiд щитом, щоб не добили пораненого, поки будемо його нести. I вже коли Тарас закiнчив перев'язувати нашого клiєнта, а хлопцi затягнули його на носилки, об мiй щит з iншого боку щось прилетiло. Щось важке, але невеличке. Я спочатку не зрозумiв, але коли ця штуковина закотилася менi за щит... Схожа на шокову гранату, тiльки обмотана скотчем iз цвяхами. Рефлекторно потягнувся, щоб вiдкинути, але не встиг.
  Вибух був настiльки сильним, що нас розкидало, наче конфеттi. Я не запам'ятав момент свого приземлення. Пам'ятаю лише, що було дуже боляче, а в головi починало шумiти. Останнє, що я встиг побачити перед своєю смертю, це якийсь плакат на землi iз анонсами мультикiв. Що ж, принаймнi тепер я на власному досвiдi зможу перевiрити теорiю про Рай, Чистилище та Пекло, можливо потiм наб'ю там пику Остаповi за його брехливi розповiдi. Але потiм для мене не стало нiчого...
  
  Вiдчуття поверталися повiльно. Спочатку було просто неприємно. Потiм був бiль, сильний бiль, мене кудись везли, знову бiль, i черговий сеанс безпам'ятства. Удруге я отямився значно швидше. Бiль у грудях нiкуди не подiвся, але щойно я це зрозумiв, як менi одразу стало значно спокiйнiше. Я все ще живий, суччi дiти!
  Можна з чистою совiстю зiтхнути з полегшенням i розслабитися - тепер вiд мене нiчого не залежить. Скорiш за все мене встигли пiдiбрати медики, що я вважав справжнiм чудом. Я на першому курсi жив бiля станцiї швидкої допомоги й мав змогу кiлька разiв бачити їхнi заїзди. Враховуючи характер моїх ран, я дав би собi один шанс iз десяти, що мене змогли б врятувати. А що сталося iз хлопцями? Дiдько, та нас же там розстрiляли! Хоча нi, карета швидкої на площу проїхати не могла, значить мене встигли затягнути за барикади, i вже звiдти вiдправили до шпиталю. Самотужки тягнути пораненого i водночас прикриватися щитом неможливо, значить хлопцi вижили! I головне - мене змогли утримати на цьому свiтi до приїзду лiкарiв. I нехай хом'як iз жабою в моїй душi йдуть лiсом - поставлю могорич усiм своїм рятiвникам. Ось такi вони - Герої!
  А тим часом до мене поверталися вiдчуття. Усе тiло занiмiло, дихати було важко, нiби мене живцем залили в цемент. Я намагався сфокусувати зiр, але виходило погано: образи були дуже розпливчатi, наче я кiлька мiсяцiв безвилазно сидiв перед старим пузатим монiтором. Звiсно, у мене були деякi проблеми iз зором, але ж не настiльки! Я й окулярами ще покористуватися не встиг! З iншого боку - це можуть бути наслiдки моєї травми. Ну що ж, не буду скаржитися на свiй другий шанс, але такий зiр i затерпле тiло наштовхують на не дуже приємнi роздуми. Скорiше б уже лiкар пiдiйшов...
  Повернути голову також не вдалося - м'язи в тому мiсцi абсолютно не вiдчувалися. Замiсть цього я змiг трохи вигнутися всiм тiлом i, здається, щось зачепив. Збоку одразу ж почувся шум i передi мною з'явився розпливчатий силует синюватого вiдтiнку. Я спочатку подумав, що це такий холодильник на колесах, але щось у ньому було не так...
  - Агов! Чуєш мене? - сказав до мене цей 'холодильник'.
  - Чую. Погано, але чую. I не бачу нiчого.
  - Ну, бачити ти зможеш ще не скоро, - у голосi з'явилися сумнi нотки. - Твiй ковпак, розбитий ущент, а новий Чух привезе лише завтра.
  - Який ще ковпак? Ну добре, все це почекає... Ви батькам моїм не подзвонили?
  - Батькам? - медсестра, а це могла бути тiльки вона, бо голос дуже молодий, замовкла на цiлу хвилину. - Що ти пам'ятаєш останнє?
  В цей момент я подумав, що менi варто притримати язик, бо коли почнуть розбиратися з причинами мого падiння, то мене можуть чекати проблеми не тiльки в унiверситетi, але й вдома, i у мiлiцiї. Краще прикинуся дурником, а там уже видно буде.
  - Ну... Я падаю. Арматура. Удар. Боляче. А далi все як в туманi. А що взагалi сталося?
  - Нiчого-нiчого. - одразу ж захвилювалася медсестра. - Усе буде добре. Чекай тут i нiкуди не зникай.
  - Та куди ж я дiнусь?
  Холодильник розвернувся i пiд звук електромотора швидко зник з поля зору. Цiкаво, невже в нашiй країнi замiсть живого персоналу увели астродроїдiв iз 'Зоряних вiйн'? I це при тому, що цей 'холодильник' крутився i ворушив корпусом, наче той був зроблений iз гуми. А те, наскiльки легко й невимушено вiн рухався - здається ще нiхто не змiг досягнути в робототехнiцi такого результату.
  У своїх роздумах я не помiтив, як медсестра повернулася з кимось, напевно ще одного 'холодильника' привела з собою, i тепер вони удвох, а може й втрьох тихо шушукалися у мене за спиною. Повернутися я не мiг, бо боявся знову щось зачепити. I дiйсно - незабаром вони обидва зупинилися передi мною: синiй i коричневий холодильник. Коричневий був нижчим, але значно ширшим i виглядав масивнiшим. Ох i не подобається менi усе це...
  - Дастi, розкажи менi, як ти впав? - почувся хриплуватий голос коричневого.
  - Дастi?! - так, щось менi це не дуже подобається. - Це ви до мене, чи тут є ще хтось, кого я не бачу?
  - До тебе, до тебе. Можеш описати своє падiння?
  - Е-е-е... - нi, тут точно щось не так. - Не впевнений. Пам'ятаю лише, як мене насадило на залiзяки. А що?
  - Нiчого. Ти пам'ятаєш своїх батькiв?
  - Ну... - треба все заперечувати, доки я не дiзнаюся бiльше. - Батько працює в... А мама... Не пам'ятаю. Стривайте, я ж мав їм подзвонити! У мене десь обов'язково має бути їхнiй телефон!
  - Дастiн, тобi нiкуди дзвонити. - перебив мене 'коричневий'. - Ти вже десять рокiв живеш тут, у Кривiй лопатi. А щодо твоїх батькiв... Доттi тобi все розкаже потiм, коли тебе пiдлатають. Сподiваюся за цей тиждень ти встигнеш стати на крило, бо менi доведеться шукати нового працiвника.
  Не кажучи бiльше нi слова, 'коричневий' виїхав iз примiщення. Цiкаво виходить: я вже десять рокiв живу невiдомо-де, спiлкуюся iз живими 'холодильниками', маю iнше iм'я, i за тиждень маю 'стати на крило'. Або мене з кимось плутають, або... Нi, це нiсенiтницi! Звiсно я останнiм часом захоплювався рiзноманiтними книгами про потраплянцiв, але ж усе - це вигадки! Чи нi?
  Трохи покрутивши очима навколо, я помiтив одну цiкаву рiч - у мене перед носом стирчить якась погнута штуковина i, якщо мої вiдчуття мене не обманюють, воно в мене чухається! Як би менi туди дотягнутися... Поки я ворушився, до мене повернувся синiй холодильничок iз позивним Доттi.
  - Пробачте... Доттi, так? Можете менi почухати там, спереду? Бо дуже вже муляє.
  - Так, звiсно.
  Доттi без усякого ентузiазму дiстала звiдкись вiник i взялася замiтати ним мiй... Нiс?! Так, це був мiй нiс. Я це зрозумiв тодi, коли щетина вiника потрапила в повiтрозбiрник i я з гуркотом пчихнув полум'ям iз вихлопних труб, що стирчали з бокiв. Ну що ж, можу себе поздоровити, я - лiтак. I, судячи з пошкоджень, якi дуже нагадували отриманi моїм рiдним тiлом - попереднiй власник корпусу свого падiння не пережив. Звiсно, грiх скаржитись, але я першi кiлька хвилин був у шоку, поки Доттi не вперiщила мене вiником по головi, чи що там менi її замiняє...
  - Ай! За що?
  - За те, що змусив нас хвилюватися! - почав кричати на мене холодильничок, намагаючись нависнути надi мною, i продовжуючи бити мене. - За те, що не послухався мене! За те, що...
  - А ну тихо! - не витримав я, знову виплюнувши полум'я iз труб. - Я не знаю, що це тiло накоїло ранiше. Але поки я не вирiшу, що то була моя провина - ти не будеш зривати свою злiсть на менi.
  - А якщо я не послухаюсь? - хмикнула Доттi, помахуючи вiником.
  - Я знайду спосiб тобi вiддячити потiм, коли повернуся до норми.
  - Удаєш iз себе злопам'ятного? - уже не так упевнено поцiкавився холодильничок.
  - Просто злий, i з хорошою пам'яттю. Якщо вже ми перейшли на 'ти' - може розкажеш менi, як я тут опинився?
  Iсторiя мого попередника виявилася доволi оригiнальною: хлопець хотiв щось комусь довести, i взявся лiтати кружляти навколо селища, почався дощ, гроза потрапила в Дастiна, i той улетiв у крону дерева. Цiлком можливо, що саме блискавка стала причиною мого потрапляння сюди.
  Дастiн в був звичайним одномоторним сiльськогосподарським лiтаком, працював на трьох навколишнiх фермах, розпилюючи добрива або хiмiкати. А того року вiн захопився повiтряним спортом i до сьогоднiшнього дня залишався головним болем усiх жителiв селища. Усього в селi було три лiтаки: вiн, Шаровань - знову наркоман, фанат хiмiї, справжнє iм'я якого вже всi забули, та капiтан Райлi, або просто Капiтан - iнвалiд вiйни. Характер хлопця Доттi описати не змогла, але на її думку я вiв себе значно спокiйнiше за минулого Дастiна.
  На жаль, нормально нам поговорити не вдалося - бiль у всьому тiлi/корпусi нiяк не давав менi зосередитись i ставав дедалi сильнiшим. Помiтивши це, Доттi сказала, що дасть менi снодiйне й пiдiйде до мене завтра, коли Чух привезе потрiбнi для мого ремонту запчастини. Погодившись, що це найкращий варiант, я вiддався на волю найкращого механiка в окрузi й незабаром сопiв в обидвi труби.
  Я не пам'ятаю, що менi снилося, але сон точно мав автомобiльну тематику.
  Прокинувся я вiд сонячного свiтла, що свiтило менi в очi прямо крiзь вiкно. Поки я думав, що має знаходитись в моїй кабiнi, дверi в ангар вiдчинилися, i щось велике й зелене мало не знесло мене до стiни.
  - Здоров-був Дастi! - прохрипiв задиханий бензовоз, скидаючи на пiдлогу якiсь ящики. - Як ти тут?
  - Нормально, тiльки з пам'яттю не все в порядку. До речi - як тебе звати?
  - Е-е-е. - здоровань так витрiщився на мене, що менi навiть окуляри не були потрiбнi, аби це помiтити. - Як же? Це ж я! Пам'ятаєш мене?
  - Нi, Чух, не пам'ятаю. Але тепер пам'ятатиму.
  - Хвилинку! Як же це ти мене не пам'ятаєш, якщо назвав мене по iменi?
  - Здогадався. Менi Доттi, здається, вчора казала, що ти за запчастинами поїхав.
  - Ох, як же тепер... Невже нiчого не пам'ятаєш? - знiтився бензовоз.
  - Добре, що ще говорити не розучився. - буркнув я, розмiрковуючи тим часом над своєю лiнiєю поведiнки iз Чухом - цей здоровань одразу менi сподобався. - Але подивися на це з iншого боку: у мене зникли шкiдливi звички...
  - Правильно! I як я ранiше про це не подумав?!
  - I з'явилися новi! - закiнчив я фразу.
  - Ось! Тепер я бачу, що це ти, Дастi! - вiн буцнув мене бампером, вiд чого я знову ледве не звалився на землю.
  Поки Чух розказував менi про життя в селищi, я вже почав здогадуватися про всесвiт, в який потрапив. Розпитуючи здорованя про все на свiтi, ми дочекалися появи Доттi, яка одразу ж одягла на мене новий ковпак кабiни, пiсля чого мiй зiр одразу ж покращився. Як я й пiдозрював, механiк виявилася звичайним вантажним каром, вила в якої згиналися не гiрше за людськi руки. Тепер, коли я змiг подивитися на себе в дзеркало, усi мої пiдозри остаточно пiдтвердилися i я вiд душi вилаявся. Довго лаявся, хвилин п'ять. Нарештi я помiтив, що обоє присутнiх дивляться на мене з вiдкритими ротами. Першою отямилася Доттi й погрозила заварити менi всi повiтрозбiрники, якщо я вирiшу повторити такий спiч привселюдно.
  Поки механiк виправляла мiй погнутий корпус, я розмiрковував над ситуацiєю, в якiй опинився. А опинився я в тiлi головного героя мультфiльму 'ЛiТачки', трейлери якого вже давно крутяться в iнтернетi. Не скажу, що це погано, все ж я в дитинствi всерйоз захоплювався авiамоделiзмом, а пiсля появи комп'ютера серйозно пiдсiв на симулятори. Я був би навiть радий, якби не кiлька 'але'. По-перше, обставини мого потрапляння сюди, а особливо вираз обличчя тiєї дитини, натякають на те, що цю послугу для мене зробили не просто так, i очiкується якийсь результат. По-друге, головному герою доведеться взяти участь у гонках i, як я пiдозрюю - перемогти. А творцi мультфiльму просто не могли не придумати якихось перешкод на шляху до успiху. Що ж, доведеться повторити шлях оригiнала i, по можливостi, насолоджуватися новим життям. Я завжди мрiяв про якусь пригоду в життi, i ось - я її отримав! Треба тiльки бути готовим до рiзноманiтних несподiванок.
  Що я знаю? Трейлери багато не показують, але точно знаю, що будуть проблеми десь в океанi, i зустрiч iз паровозом у залiзничному тунелi. Учасникiв гонки я впiзнаю i так, але перед цим доведеться вiдшукати про них усе, що тiльки вдасться: сильнi й слабкi сторони, тактика, характеристики... Переглянути маршрут траси i знайти проблемнi дiлянки, де в оригiнала могли виникнути проблеми. Дастi боявся висоти - у мене таких проблем бути не повинно. Усунути всi недолiки конструкцiї, прибрати все зайве, максимально полегшити корпус, роздобути нормальнi запчастини. I головне - виробити для себе образ справжнього Дастi: доброго i чуйного хлопця, який завжди прийде на допомогу. Допомогу? Точно - там десь має бути момент, коли доведеться допомагати одному з учасникiв. Що ще? Для початку - достатньо, а там буде видно. I починати треба вже зараз.
  - Доттi, а коли я зможу пiднятися в повiтря?
  - От сьогоднi й пiднiмешся, якщо не будеш мене вiдволiкати, - вона стукнула мене ключем у голову, ну не можу я сприймати iнакше кабiну, i знову взялася знiмати обшивку з крил.
  - Слухай, Чух, розкажеш менi про моє минуле? Може тодi я зможу швидше повернутися до норми.
  - Звiсно! Як тiльки закiнчиш - приходь, побалакаємо! - але Доттi щось в його словах не сподобалося i вона повернулася в його бiк. - Ой, щось я тут засидiвся. Ну все, я поїхав! Бувайте!
  I Чух злиняв, залишивши мене наодинцi з механiком. Роботи й справдi було небагато, однак кожен дотик до пошкодженої деталi викликав бiль. Найбiльше пошкодження були пiд двигуном в мiсцi, де крило крiпиться до фюзеляжу. Доттi одразу сказала, що поки це мiсце не заживе, хоча як метал може заживати сам по собi - я не розумiю, менi не можна перенапружуватися. Тодi я спитав у неї, чи можна пiдняти крило вище, i подумки схрестив пальцi. Нi, краще скажу: 'схрестив крила' - пора вже звикати. Займаючись авiамоделiзмом я добре знав, що розташування крила впливає на повiтряний опiр, i достатньо трiшечки його пiдняти, щоб швидкiсть зросла. А якщо зробити перехiд вiд фюзеляжу до крила плавним - взагалi прекрасно. Треба обов'язково вмовити Доттi зробити це.
  Трохи подумавши, подивившись на мою замислену пику, дiвчина погодилась але поставила вимогу, щоб я бiльше нiколи не вдавався до дурниць, не попередивши перед цим її. Потiм був автоген, кiлька хвилин болю i новi вiдчуття увiрвалися в мою бiдну голову. На новому мiсцi крила стали значно бiльш чутливi й рухливi. Напевно пошкоджена дiлянка якось перебивала їхнiй зв'язок iз рештою корпусу. Я не хвилювався про те, що пiсля такої перестановки можуть виникнути проблеми - тiло для мене нове, i я буду звикати вже до хорошої аеродинамiки, а не починатиму свiй шлях з нуля. А поки механiк вправляла менi шасi, я подумав одягнути на колеса обтiчники. Знаю - зайва вага, але навiть кiлька кiлометрiв на годину в такому разi будуть для мене неабияким плюсом.
  Коли все було закiнчено, менi довелося заново вчитися лiтати. Крутити рулями i навiть кивати носом я i так вмiю, а от iз двигуном виникли деякi проблеми - моє минуле тiло просто не мало такого органу, а його розташування було незвичним. Тому спочатку я нiяк не мiг себе змусити навiть завести його. Все, чого я домiгся пiсля цiлої години спроб - черговий факел вогню з труб. Очевидно мiй жарт про забутi навики комусь на небi здався не дуже смiшним. Довелося Доттi виштовхати мене надвiр, а самiй бiгти за Шарованем. Я, вже маючи гiркий досвiд спiлкування iз наркоманами, не збирався його чекати, а з усiх сил намагався вiдчути i запустити цей клятий двигун. О, здається вiн смикнувся. Ще разок! Так-так-так, не зупиняємося! Та-а-а-а-ак!
  Двигун завiвся i я зi свистом почав гасати по злiтнiй смузi. Закiнчилося тим, що я ледве зумiв зупинитися до її кiнця - з гальмами я працювати ще не навчився. I, як казав один невдаха: не було б щастя, та нещастя пiдсобило - я зумiв вiдчути у хвостовому колесi маленький маневровий моторчик, i тепер мiг спокiйно кататися по землi, не заводячи двигун.
  Ще кiлька разiв побiгавши по смузi, я все краще освоювався iз тiлом i, нарештi, вiдчув себе готовим до нових подвигiв. Ставши в самому кiнцi, я запустив двигун i, дочекавшись повних обертiв, вiдпустив гальма. Я ще встиг помiтити, як з-за рогу на подвiр'я перед ангаром вискакує Доттi у супроводi якогось задрипаного бiплана, коли мої колеса вiдiрвалися вiд землi, i я пiднявся у повiтря. Навряд чи я мiг би передати словами тi вiдчуття та емоцiї, якi я пережив у цей момент. Напевно мiй крик чули аж на землi. Але менi на все це було начхати - я летiв!
  Через хвилину я зрозумiв, що менi навiть не доведеться нi до чого звикати. Усi рефлекси i навики тiла нiкуди не зникли, однак новi вiдчуття збивали з пантелику, i iнодi було важко розiбратися у правильнiй послiдовностi дiй. Однак знайшлися й вiдмiнностi. Очевидно попереднiй власник тiла рiдко виводив двигун на максимальну потужнiсть i зараз я вiдчував, що в мене пiд капотом стає гаряче. Водночас я не вiдчував пiд крилами достатньо опори i прагнув летiти швидше, змушуючи турбiну пiд капотом нагрiватися ще сильнiше. Для моєї людської частини це нагадувало плавання в рiчцi проти течiї, коли вода пiд тобою розступається i тебе затягує все глибше й глибше, а єдиний спосiб не потонути - гребти щораз сильнiше. Ще одним стимулом до прискорення став уже знайомий менi бiплан-наркоман, що пiднявся в повiтря слiдом за мною. Я ж чимдуж рвонув вiд нього i кiлька хвилин мусив крутитися над селом, не дозволяючи цьому ненормальному до мене наблизитись. Вiдчуваючи, що в мене пiд капотом зараз щось заклинить, я зважився на ризик i, зробивши гiрку, дав бiплану пiдiйти ближче, пiсля чого розвернувся й зi зниженням увiйшов в пiке, цiлячись у дорiжку бiля свого ангару. Прийом був ризикований, але панiчний страх перед задрипаним лiтаком перекривав усе, i я продовжував спуск, доки до землi не залишилася якась сотня метрiв. Черкаючи колесами кукурудзу, я майже влетiв у свiй ангар, захлопнувши за собою ворота крилом. У вiконце я бачив, як Доттi про щось розмовляє зi Шарованем. Потiм були вмовляння вiдчинити, погрози, благання, i багато-багато хвилин спостерiгання за ненормальним лiтаком на подвiр'ї.
  
  ***
  
  Доттi була вражена поведiнкою свого приятеля. Нi, вона була шокована! Схоже блискавка не тiльки вибила дур з його голови, але й спалила залишки здорового глузду. Ну невже дiйсно можна так панiчно боятися цього старого добрягу? При чому було добре видно, що Дастi не симулює - вона усi його трюки давно знала, i якби не цi очi за склом ковпака - вона б подумала, що перед нею зовсiм iнший лiтак.
  - Схоже я тут зайвий. Що ж, не буду вам заважати? - i бiплан тихенько злиняв, залишивши пiсля себе цiлу калюжу смердючої хiмiї.
  - Дастiн, негайно вiдкривай! - Доттi навiть не почула сказаного, продовжуючи гамселити гайковим ключем по воротах. - Я тебе бити буду!
  - Нехай спочатку вiн зникне! - почулося з того боку ворiт.
  - А ну швидко вiдчиняй, негiдник! Ну нарештi! - Доттi увалилася в ангар, щойно клацнув замок, i знову почала бити ключем, тiльки цього разу не ворота, а лiтака. - Що на тебе найшло, поганець?! Ти чому на свого рятiвника накричав?
  - Ай! Нi на кого я не кричав. Ай! Я взагалi тримався вiд нього якнайдалi.
  - Справдi?! А те, що я усi гаражi та ангари об'їхала, поки його шукала, ти забув? Може тобi розказати, з якої смердючої дiри я його дiставала цього разу, щоб допомогти тобi?!
  - Послухай! - Дастiн махнув крилом, вiдбиваючи ключ, i той мало не полетiв їй в голову. - Вибач. Я дiйсно вдячний тобi за допомогу. Якби ти його не привела, я б так i катався по землi, як iнвалiд. Але це не той чол... лiтак, присутнiсть якого я зараз можу пережити.
  - Що з тобою вiдбувається? - схвильовано пiд'їхала до нього Доттi. - Вiдколи в тебе потрапила та блискавка, ти сам не свiй.
  - Це важко пояснити. Менi здається, що я змiнився. Не скажу, в який бiк, але я це вiдчуваю. Усi цi речi, якi мене оточують... - лiтак обвiв крилом стiну з плакатами i полицю з сувенiрами. - Вони здаються менi новими, наче я бачу їх уперше в життi. Так-само i з тобою, i з Чухом, i з цим смердючкою.
  - Не смiй! - знову почала Доттi, але тут до неї дiйшов сенс почутого, i вона замовкла, вражена такими словами вiд близького друга.
  - Я просто не пам'ятаю всiх вас. Навряд чи я тепер стану таким, як ранiше. I краще ти це почуєш вiд мене зараз, нiж потiм зрозумiєш сама. Усе, тепер можеш мене бити, скiльки побажаєш, - лiтак пiдчепив елероном ключ i подав його Доттi.
  Дiвчина подивилася на ключ, потiм перевела погляд на Дастi. Нi, це був уже не Дастiн. Вiн усе правильно сказав. Перед нею стояв зовсiм iнший лiтак, хоч i схожий на Дастiна, як двi краплi води. I тiльки очi... Нi, у Дастi очi були блакитнi, наче чисте небо, а в цього - сiрi, як дощовi хмари.
  Виїжджаючи з ангара, Доттi не помiтила сонячних зайчикiв на iншому кiнцi поля, якi мiг би давати армiйський бiнокль.
  
  ***
  
  Я вiдчуваю себе мерзотником. I мiг же вiдшукати iнший момент, щоб показати своє нутро, але ж нi - захотiлося чесностi. От i отримуй правду, з усiма її привiлеями. Тепер у тебе немає друзiв. Немає пiдтримки, яка так потрiбна пiд час змагань. Хоча, кого я обманюю? Я вiд самого початку ставився до них як до ресурсу: потрiбного, незамiнного, але ресурсу. Ось i накрилися змагання мiдним тазом. Ну все, досить займатися самокопанням - пора знову тренуватися, якщо я хочу завтра вийти на роботу.
  Пiднявшись у повiтря, я взявся кружляти над Кривою лопатою, вiдпрацьовуючи рiзноманiтнi фiгури пiлотажу. Для початку я зробив кiлька бочок, потiм покрутився на вiражах, а потiм почав робити все пiдряд. Пiдйом на велику висоту не склав нiяких труднощiв, окрiм проблем iз диханням. Уже на трьох тисячах метрiв у мене в головi запаморочилося i я був змушений знизитись. Тепер доведеться шукати собi компресор, аби лiтати високо i швидко. Або, як варiант, взяти кiлька урокiв у Капiтана, якщо вiн мене не пошле. На додачу в мене почала чухатися спина й боки, i я нiяк не мiг себе почухати. Жах!
  Заходячи в черговий вiраж, я в черговий раз вiдчув, як моє крило провалюється крiзь повiтря. Нi, так далi лiтати небезпечно. Менi потрiбна надiйна опора, а не цi фiгурнi рейки, якi помилково називають крилами. Та й у трейлерi Дастiн виглядав iнакше. Доведеться якось налагоджувати стосунки з Доттi, щоб вона дiстала щось нормальне. I обов'язково помiняти гвинт - менi не вистачає тяги. Ех, плани-плани-плани... Для початку треба хоча б навiдатися до свого нового шефа стосовно своєї роботи, бо ще звiльнять.
  Знайти начальника вдалося швидше, нiж я думав. Маленький коричневий вантажник iз погнутим капотом зараз сидiв у своєму кабiнетi/гаражi й читав якiсь папери. Представився Бiлом. Мужиком вiн виявився хорошим, дав менi карту мiсцевостi, щоб я не заблудився, i сказав, як вiдробляти сьогоднiшнiй день. Для цього менi треба було почепити на себе стару поливалку, бо моя була розбита вщент, i покропити одну дiлянку на краю поля. Також я попросився лiтати сам, а не в парi зi Шарованем, але шеф лише вiдмахнувся i сказав, що ми можемо лiтати хоч на капотi один в одного, аби норму виконували.
  I знову мiй курс лежить в гараж Доттi. Я сьогоднi вже тричi пролiтав повз нього, але так i не наважився заїхати. Тепер же менi доведеться зробити це. Та не встиг я постукати у ворота, як почувся гуркiт дизеля i з-за розу вискочив Чух.
  - Фух, нарештi я тебе знайшов. Не знаєш, де Доттi? Я її цiлий ранок шукаю.
  - Це через мене. Розумiєш, я ж вас усiх не пам'ятаю. Я спробував їй це пояснити. Напевно вона сприйняла це близько до мотора.
  - Близько до мотора кажеш... - буркнув Чух, оглядаючи мене вiд носа до хвоста. - Ти дiйсно змiнився. Я думав, ти нiколи не подорослiшаєш. Поїхали зi мною - буду повертати тебе до норми.
  Чух повiв мене до мого ангара й вiдкрив якусь прибудову з боку вiд поля, про iснування якої я навiть не пiдозрював. На вигляд - звичайний сарай. Витягнувши звiдти якийсь ящик, вiн дiстав великий, просякнутий мастилом фотоальбом i почав гортати його з кiнця.
  - Ти захопився авiаспортом не просто так. Минулого року ми дивилися трансляцiю вiдбiркового туру до навколосвiтнього авiараллi, i там показали, як бiля самого фiнiшу розбився один учасник пiд номером сорок шiсть. Як i твiй батько - вiн був пожежником. Перед тiєю злощасною грозою я намагався вiдмовити тебе вiд польоту, але ти сказав, що хочеш довести до кiнця те, чого не змiг сорок шостий. В пам'ять про свого батька.
  - А де мiй батько зараз?
  - Загинув пiд час гасiння лiсової пожежi, - зiтхнув Чух, збираючись з думками. - Вiн винiс на своїх крилах двох туристiв, що опинилися в пастцi. Третього - не встиг. В заповiтi було вказано, щоб тебе вiддали вчитися на фермера. Напевно вiн боявся за тебе, щоб ти не повторив його долi.
  - Ясно. - ми помовчали. - А як ви зi мною познайомилися?
  - Ми з Доттi ранiше просто дiлили один гараж на двох, потiм вiдкрили спiльну майстерню. Ти завалився до нас мокрий i брудний одразу пiсля прильоту i спитав, чи можна у нас переночувати. Ми залишили тебе в майстернi, але ти всю нiч крутився i вранцi там був такий безлад, що навiть згадувати страшно. - Чух ледь помiтно здригнувся i продовжив. - Ти потiм цiлий тиждень наводив лад i допомагав нам у господарствi, поки не влаштувався на роботу. Так ми й познайомилися.
  - Дякую, що розказав. Але я все ще не знаю, як менi можна помиритися з Доттi.
  - А ти спробуй просто розказати їй усе, не приховуючи нiчого. Так, як ти це вiдчуваєш.
  - Гадаєш допоможе? Сьогоднi я вже спробував поговорити вiдверто i ось чим все закiнчилося.
  - А може справа в тiм, що ти розказав їй не все? - Чух пiдморгнув менi, й поїхав до себе, а я так i стояв, дивлячись на фотографiю великого лiтака.
  Так нi до чого й не додумавшись, я кинув альбом на крило i знову поїхав у майстерню. Ворота, як i минулого разу, були закритi. Я постукав i став чекати. Через хвилину постукав знову. Так i не дочекавшись реакцiї, я взявся заглядати в запиленi вiкна, доки не почув якiсь дивнi звуки. Заглянувши на заднiй двiр майстернi, я побачив те, чого нiяк не очiкував - Доттi плакала! Як i в минулому життi, я пiдкрався до неї ззаду i тихенько став чекати, доки вона мене помiтить. А вона не помiчала. Я чув, як скрипить двiрник на її лобовому склi, а пiд колесами вже стояла калюжа. Вирiшивши, що бiльше менi чекати не варто, я поклав альбом поруч так, щоб вона це почула. Не почула? Ой, щось менi пiдказує, що буде боляче.
  - Кхм! - я прочистив горлянку й одразу ж отримав по носi кинутим ключем.
  - Не смiй до мене пiдкрадатися!
  - Вибач.
  - Що, прийшов миритися? -в'їдливо поцiкавилася Доттi, дiстаючи новий ключ.
  - Не зовсiм. Хотiв поставити собi поливалку.
  - А це що? - вона подивилася на вiдкритий фотоальбом.
  - Причина твоїх слi... Твого поганого настрою. - одразу ж поправився я, передчуваючи новi синяки. - Давай ти спочатку поставиш менi бризкалку, а вже потiм будеш бити.
  - Ну дивись - сам запропонував.
  - А спинку менi почухаєш? - полiт чергового ключа став вiдповiддю.
  Установка нового обладнання пройшла дуже швидко, але болiсно. Тепер я нагадую собi комп'ютер, в якого встромили непередбачений конструкцiєю i програмою пристрiй. Вiдчуваючи себе удавом, який проковтнув телятко, я викотився iз майстернi й поїхав на заправку. Доттi навiть не стала мене бити, побачивши мою скривлену пику. Моє прохання щодо пошуку нових крил було сприйнято зi здивуванням i навiть, як менi здалося, деяким схваленням. Сказавши залетiти до неї ввечерi, Доттi вiдпустила мене на роботу, а сама тихенько пiдхопила альбом i зникла в пiдсобцi.
  Заливши в себе повний бак фосфатiв, я зрозумiв, що тепер мiй шлях лежить тiльки у спорт. Щодня тягати ТАКУ вагу може хiба що раб! Розганяючись по злiтнiй смузi, я вiдчув, що мiй двигун скоро почне грiтися вiд такого навантаження. Оте вiдчуття, нiби крила провалюються крiзь повiтря, тепер стало особливо гострим. Ледве набравши висоту, я полетiв до вказаної дiлянки. Як би я не намагався, летiти рiвно не виходило. Я навiть всерйоз став поважати свого попередника за тi рефлекси, що вiн менi залишив. Нарештi, дошкандибавши до поля, я вiдкрив кран i хвилин десять насолоджувався полегшенням, пiсля чого плюнув вниз маслом i полетiв додому. Нi, я розумiю, що такi польоти можуть бути непоганим тренуванням, але ж я так салом заросту!
  Повертаючись у Криву лопату я вiдчував деякий дискомфорт вiд того, що не можу покрутити головою, а в повiтрi обмежений сектор огляду iнодi буває смертельно небезпечним. Я не бачу, що вiдбувається у мене пiд крилами, або за спиною. Поки летiв - разiв десять мало не врiзався в дерева, намагаючись зазирнути собi пiд крило. I так уже незручно - хоч дзеркала чiпляй. Хоча... Так, доведеться чiпляти дзеркала, як у мотоцикла - по обидва боки вiд кабiни.
  Залетiвши у свiй ангар, я взявся шукати по полицях пiдручники чи книги, щоб бiльше дiзнатися про анатомiю лiтакiв. На жаль, Дастi не був любителем почитати. Я взагалi не розумiю, чим вiн жив, окрiм спорту? Тут же нiчого немає, навiть телевiзора! Ось вона - вiдмiннiсть мiж життям людини i машини. З одного боку, це добре бо повсякденних клопотiв майже немає. Але вiдсутнiсть книг... Довелося йти в мiсцеву школу. Вмовити вчительку дати менi потрiбнi книжки вдалося не одразу, бо вона не хотiла пiдходити до вiкна, а я не мiг вiдiрватися вiд дерева, об яке було так приємно чухатися. Iз цiлої купи книг знайшовся лише один пiдручник по мехалогiї (мiсцевий аналог бiологiї), i пiсля його перегляду залишилося бiльше питань, нiж вiдповiдей. Знаєте, що мене найбiльше вразило? Так от я вам зараз скажу: нанiти! Славнозвiснi нанороботи, мiкроскопiчнi машини. Так, тут вони iснують. При чому саме нанiти складають основу всього живого на цiй планетi. Тут вони виступають як аналог наших мiкроорганiзмiв. З них же складається бiльшiсть частин усiх живих механiзмiв. Єдиною органiкою були рослини, але тут була повна аналогiя iз нашим свiтом, тому i вiдмiннiсть мiж флорою i фауною була дуже чiтка. Читаю: 'Корпус бiльшостi лiтакiв має наступну будову: рама, двигун, повiтрозабiрники, вихлопна система, бак, кабiна, допомiжне обладнання, органи керування. У кабiнi мiстяться мозок та очi...' Бiльше читати я не став, хвилюючись за свiй здоровий глузд. Зосередився лише на схемах та малюнках. На жаль, мої пiдозри щодо рухомостi голови/кабiни пiдтвердилися - дуже небагато машин взагалi могли похизуватися рухомою кабiною. Очевидно це недолiк усiх лiтакiв. Також я дiзнався, що усi машини можуть користуватися знаряддями працi. I якщо люди беруть предмет, обхоплюючи його пальцями, то у машин це вiдбувалося за рахунок приклеювання до потрiбної частини тiла: колеса, бампера, крила i т.д. Що ж, принаймнi тепер я знаю, в якому напрямку менi слiд розвиватися. Взагалi життя машин дуже нагадувало людське - для кожного явища або процесу тут був свiй аналог. На жаль старий потертий пiдручник з мехалогiї для дослiдження нового свiту не дуже пiдходив, а про такий предмет як культурологiя мiсцева вчителька навiть уявлення не мала. Довелося читати усе пiдряд, по крихтi збираючи знання цього всесвiту. Що тут ще... Стоп, а що це в кiнцi пiдручника? Правила з технiки безпеки? Цiкаво-цiкаво... Що, невже нiхто з машин не вмiє плавати?! Менi ж доведеться летiти через океан! Значить треба подбати про власну плавучiсть i змонтувати на себе шноркель - не завадить у будь-якому випадку. Та й дихати щодня фосфатами менi не хочеться. Що ще менi може знадобитися? Нi, тут потрiбна думка спецiалiста.
  Наступними були книжки по iсторiї. Тут справи вже йшли краще, але нiяких особливих вiдмiнностей вiд вiдомої менi версiї тут не знайшлося. Звiсно треба було робити поправку на те, що людей тут не iснувало в принципi. Але загалом усе йшло так само, як i в нас. Було дуже цiкаво дивитися на фотографiї Лiнкольна, Бiла Гейтса, Джорджа Буша... I головне - вони дiйсно були на них схожi. Я очiкував знайти якiсь спiльнi риси зi своїм минулим обличчям, дивлячись на своє вiддзеркалення у вiкнi, але таких не виявилося. Водночас я помiтив деякi змiни у своїй зовнiшностi: корпус розширився, ковпак кабiни трохи витягнувся й спуск до хвоста став плавним. Усе, що в мене виросло, тепер було начисто позбавлене фарби, i страшенно чухалося! Цiкаво, що на мене чекає далi? От би ще й двигун вирiс, iнакше я з такими формами взагалi пiднятися не зможу! Добре, хоч Доттi попередив, бо могли б виникнути питання. Ой, як же хочеться їсти, аж у баковi бурчить... Треба подивитися, чим можна пiдзаправитись - може вдома в холодильнику щось є.
  Їдучи додому я згадав, що так нiчого i не дiзнався про свою сiм'ю. Не тутешню, а ту - з минулого життя. Оскiльки бiльшiсть iсторичних фактiв тут вiдповiдали iсторiї того свiту, то була велика ймовiрнiсть того, що й адреса, й номери телефонiв моєї сiм'ї також залишаться незмiнними.
  Надворi вже був вечiр, коли я завалився у свiй ангар i був приємно здивований присутнiстю там Чуха, який намагався пiдключити саморобну антену до телевiзора.
  - О, ти дуже вчасно. Витягуй свої напої - будемо дивитися черговий етап вiдбiркового туру.
  - Ну, не знаю. Я ще думав заглянути в майстерню, щоб Доттi подивилася до мене.
  - Повернеться пiд вечiр - вона поїхала за запчастинами. А менi сказала передати, щоб ти готував всi свої грошi. Ой! - Чух повернувся до мене, та й так i застиг з вiдкритим ротом. - Що це з тобою?
  - Наслiдки блискавки. Бачиш, як мене рознесло? - я покрутився перед ним. - Вiдчуваю себе вагiтним на дев'ятому мiсяцi.
  - Що?!!! - вiд крику Чуха в мене аж у кабiнi загудiло.
  - Тихiше, я ж не серйозно.
  - Ох, не жартуй так бiльше. О, починається! Давай, тягни своє пальне.
  Обережно, аби не перекинути, витягнув iз холодильника двi канiстри i поклав їх перед телевiзором, на якому вже розгорталися кадри повiтряних баталiй. Я ж дивився i намагався запам'ятати кожен вiраж, кожен маневр, який виконували учасники. Зараз я до таких результатiв не дотягну, як би не старався.
  - Чух.
  - Ну? - буркнув той, не вiдриваючись вiд своєї канiстри.
  - Будеш моїм тренером?
  - Буль! Кхе-кхе-кхе! - заправник подавився пальним i знову витрiщився на мене. - Ти серйозно? Пiсля всього, що сталося?
  - Так. Я маю довести до кiнця те, що розпочав. Але цього разу я маю готуватися серйозно. Ти сам бачиш, що фермер з мене тепер нiякий. Якщо Доттi привезе щось путнє - у мене з'явиться шанс пройти вiдбiр. То як?
  - Ох, вмiєш же ти зiпсувати настрiй. Добре. Але бiльше нiяких польотiв пiд час грози.
  Отримавши вiд мене клятву бiльше не ризикувати без причини, Чух заспокоївся i одразу ж став критикувати кожного з учасникiв авiашоу. Уже пiд кiнець передачi я змiг, нарештi, побачити вже вiдомих менi героїв: англiєць-Бульдог, американець Громило та iндiйка Iшанi. Усi троє були призерами численних авiацiйних конкурсiв i мали солiдних спонсорiв, тому конкуренцiя буде серйозною.
  Громило - фаворит повiтряних змагань. Замiнив майже всi свої деталi на вуглепластик, має один iз найпотужнiших двигунiв у своєму класi та унiкальну гвинтомоторну систему, яка повнiстю компенсує обертальний момент. Має прикриття у виглядi двох нахабних пiдлiткiв iз дуже схожими iменами: Нед та Зед. У фiльмi виступав як головний суперник Дастiна. Пiдозрюю, що вiн не цурається нечесних методiв, а значить менi треба готуватися до капостей з його боку. Напевно єдиним його слабким мiсцем можуть бути дальнi перельоти, бо за найменшого вiтру його кидатиме сильнiше за всiх.
  Бульдог - ветеран небесного спорту. Дуже добре почуває себе пiд час дальнiх перельотiв, а два двигуни дозволяють йому розвивати велику швидкiсть. З маневренiстю в нього теж все в порядку, але великi габарити ускладнюють проходження контрольних ворiт. В обмеженому просторi обiгнати його буде вельми складно. Не любить давати коментарi репортерам.
  Iшанi - чемпiонка пан азiатських гонок. Родом з Iндiї, але живе в Канадi. Переможниця в номiнацiї 'Мiс Аеродинамiка'. Попри малопотужний двигун, форма фюзеляжу та крил дозволяє їй витримувати хороший темп польоту на дальнiх дистанцiях. В той же час оригiнальна компоновка надає їй виключну маневренiсть на низьких швидкостях. Мiшень для папарацi всього свiту. З репортерами не спiлкується взагалi, спихаючи це на свого менеджера.
  Решта учасникiв майже нiчим не вiдрiзнялися, але я надряпав їхнi iмена в блокнотi, щоб потiм пошукати iнформацiю про них. Iнтернету в моїй конурi немає, як i телефону, тому доведеться пiдключити Чуха, щоб вiн розiбрав кожного iз конкурентiв на гвинтики, але знайшов спосiб їх перемогти. Менi ж залишаються тренування, тренування, i знову тренування.
  Поки йшла реклама, я випросив у Чуха його планшет i зганяв до школи, де знаходилася єдина на все село точка доступу в Iнтернет. Не знаю, як це роблять лiтаки й машини, але я ледве змiг набрати лист i вiдправити його на електронну скриньку свого брата. Розрахунок виявився вiрним - моя скринька iснувала й тут, з усiма закиданими на неї файлами. Виявляється, що тут я мав вигляд типового УАЗ-469! Адреса пошти брата не змiнилася, хоча аватарка тепер показувала не хлопця в джинсовiй куртцi iз вишитим написом 'Арiя', а якогось зеленого позашляховика iз аналогiчним написом на брезентовому тентi. Хоча, якщо придивитися, деякi риси обличчя/кузова в нього збереглися. Залишилося лише дочекатися вiдповiдi.
  Iз виступами на Майданi було глухо - у захiднiй пресi ця тема майже не висвiтлювалася, а тi вiдомостi, якi доходили сюди, були настiльки спотворенi, що про реальну ситуацiю в країнi можна було лише здогадуватися.
  Уже коли Чух скручував телевiзор, до нас заглянула змилена Доттi й сказала йти за нею. Привiвши мене до майстернi, вона сказала заплющити очi й заїжджати всередину. Провiвши мене пiд крило, щоб я ненароком нiчого не розбив, як я це вмiю, вони залишили мене i дозволили дивитися.
  Я вiдкрив очi. Посеред майстернi стояли, розкладенi на стапелi, пара крил. Вони були прекраснi: широкi й не коротшi за нинiшнi, iз обтiчниками для складного шасi посерединi та шарнiрами для складання, що дозволяли махати ними в будь-якому напрямку. Я навiть не повiрив, що це все для мене. Лякала лише думка про вартiсть такого набору, але Доттi сказала менi не хвилюватися - цi крила, та ще кiлька запчастин були надiсланi в її майстерню незадовго пiсля приїзду оригiнального Дастiна, бо на той час вiн проживав тут. Доттi сказала, що ранiше вони належали моєму батьковi, доки той не став пожежником, i вона взагалi б про них не згадала, якби я не принiс той альбом.
  Операцiю було вирiшено провести негайно, адже завтра менi знову виходити на роботу, а з моїми мутацiями лiтати на старих крилах стало небезпечно. Закрiпивши мене на стапелi, Доттi зняла з мене все додаткове обладнання i почала роботу. Цього разу боляче майже не було. Звикаю, чи що? Але вiдрiзали менi не лише крила, а й стабiлiзатор - для нього теж була замiна. Шасi поки чiпати не стали, щоб новi частини тiла встигли прижитися. Водночас я намагався викласти нашому механiку свої задумки щодо мого тюнiнгу. I якщо iдею з дзеркалами вона ще сприйняла, то встановлювати шноркель вiдмовилася навiдрiз. Пiсля операцiї менi було наказано добре виспатися i спробувати не звалитися зi стапелю увi снi. Я хотiв подякувати Доттi за таку турботу i вiдчув, як мене хилить у сон - напевно вона знову накапала менi в мастило якусь присадку. Ну що ж, пора спати.
  
  
  Глава 2
  
  Наступний ранок почався з крикiв. Доттi спросоння не розiбралася в побаченому, i заверещала клаксоном на всю майстерню i половину села. Даремно я обмовляв Чуха - його голос не йде нi в яке порiвняння iз цiєю сиреною. Я з переляку пiдiрвався, скинув якусь шафу, повалив стапелi й сам гепнувся на пiдлогу. Через хвилину Доттi вже вдруге заглянула в майстерню i довго-довго дивилася на мене. Я ж, зi знятим шасi, продовжив лежати, не ризикуючи допомагати собi щойно отриманими крилами.
  - Дастi? Це ти? - пискнула вона, перелякано заглядаючи у ворота.
  - Вiн полетiв, але обiцяв повернутися, - буркнув я, смикаючись на пiдлозi. - Звiсно я! Що за дурнi питання?
  - Вибач, просто я не чекала, що ти так... Так виглядатимеш.
  - Що, вже не впiзнаєш мене пiсля пластичної операцiї, яку сама ж проводила?
  Пiдiгнавши пiд мене вiзок, Доттi перевезла мене на заднiй двiр i поставила перед дзеркальним листом металу. Там вiдображався зовсiм не Дастi, а якийсь абсолютно iнший лiтак. Тепер я знаю, чому в мене корпус так чухається - вiн росте! Товстий нiс натякав на чималий двигун, корпус у перетинi тепер бiльше нагадував бочку, кабiна iз витягнутої вгору перетворилася у бiльш пласку, кiль став заокругленiшим. Були й iншi змiни, але на фонi таких серйозних перетворень я на них уваги не звернув. Добре, хоч загальнi риси старого корпусу збереглися, бо могли б виникнути проблеми з техпаспортом. Завiвши мене назад у майстерню, Доттi взялася оглядати мене вiд носа до кiнчика хвоста. Схоже мої молитви були почутi й мiй двигун вирiс не тiльки в розмiрах. На перший погляд вiн майже не змiнився, тiльки став трохи довшим. А от повiтрозбiрники й вихлопна система виросли доволi серйозно й тепер займали майже увесь вiльний простiр пiд капотом. Через неконтрольований рiст окремих частин тiла виникли проблеми iз запчастинами, бiльшiсть яких тепер менi не пiдходила. Другою проблемою стало зменшення корисного простору, через що пластиковий бак для хiмiкатiв виявився роздавлений за нiч каркасом фюзеляжу, i його довелося витягувати з мене по шматочках. Звiсно ж, нi про яку роботу в такому станi не було й мови. Шеф, почувши про мою затримку, не повiрив i приїхав сам подивитися на мене, потiм довго їздив навколо й щось бурмотiв собi пiд нiс. Вирiшили, що я лiтатиму з пiдвiсними баками, доки мої метаморфози не завершаться. Коли питання з роботою владналося, я взявся проходити тести. Доттi хотiла скласти повну технiчну карту мене-оновленого й мiсця собi не знаходила, поки йшла процедура дiагностики. I що цiкаво - моя вага в металi зросла, хоча братися йому було нiзвiдки. Ну, хiба що все пальне в баках, а тепер їх у мене було два, зникло безслiдно й тепер мене мучила спрага й голод.
  Поки я проходив огляд, на мене позбiгалися подивитися ледь не всi жителi села, окрiм нашого дорогого Капiтана Райлi. Навiть уже знайома менi вчителька привела зi школи дiтей подивитися на незвичайного пацiєнта. Через годину таких походеньок Доттi це набридло i вона вигнала усiх вiдвiдувачiв надвiр. Вона хотiла ще й ворота замкнути, але цього їй не дав зробити Чух. Виявилося, що цей пройдисвiт продавав бiлетики бажаючим подивитися на мене! Був би вiн битий, якби не завернув менi третину вiд заробiтку - на деталi, як головному експонатовi. Я запропонував Доттi вiдвоювати в нього ще одну третину для неї, але вона пояснила менi, що всi свої заробiтки вони кидають в спiльну касу. Такий-собi цивiльний шлюб. I що менi вразило найбiльше - вони дiйсно любили одне одного, хоч i намагалися цього не показувати. Тихенько порадувавшись за них, я взявся освоювати новi крила. Тепер, коли я отримав деяку подобу рук, я мiг виконувати значно бiльше операцiй i навiть зумiв кiлька разiв пiдстрибнути, наче пiвень, махаючи крилами. Вийшло не дуже вдало, але я сподiвався, що з увiмкнутим двигуном зможу освоїти злiт з мiсця - стрибком.
  Подивувавшись моїй вигадцi, Доттi поставила менi нове шасi й вигнала на злiтну смугу - тренуватися. Цього разу розбiг був зовсiм короткий, не бiльше сотнi метрiв, i я пiднявся в повiтря, круто набираючи висоту. Як i очiкувалося, мiй двигун навiть iз старим гвинтом видавав достатньо тяги, щоб я мiг деякий час пiднiматися навiть вертикально. Так i не знизивши швидкiсть, я вирiвнявся на висотi кiлькох сотень метрiв i пiшов по колу над Кривою лопатою, потроху доводячи двигун до червоного сектору. Десь пiсля вiдмiтки в чотириста кiлометрiв на годину я вiдчув межу для свого двигуна. Подальший рiст швидкостi буде можливий тiльки з iншим гвинтом - нинiшнiй розрахований на поршневi двигуни, а моя турбiна починає набирати потужнiсть тiльки пiсля трьох тисяч обертiв. Або якщо поставлю собi двостороннiй редуктор, як у Громила, щоб гвинти працювали на великих кутах атаки, i мене не крутило вiддачею. На черговому вiражi я зрозумiв, що мої крила бiльше не провалюються, i я вiдчуваю пiд собою тверду опору повiтря. Ну ось, тепер можна всерйоз зайнятися тренуваннями. Хоча нi, треба ще вiдробити свою денну норму - новi крила тепер не дозволять менi впасти.
  Цього разу робота була не каторгою, а майже задоволенням. Завдяки пiдвiшеним пiд крилами канiстрам я брав навiть бiльше хiмiї, нiж Шаровань, викликаючи заздрiсть в останнього. Ось так, гасаючи над полями з повним навантаженням, я вiдпрацьовував розгiн без перевантаження двигуна, прийоми економiї пального та усе iнше, що можна робити без активного маневрування. Експериментував - одним словом. Пiсля робочого дня одразу йшли тренування iз Чухом, де я починав крутитися, як бiлка в колесi. Вiн навiть дiстав книжку 'Мистецтво у вiражах', за якою ганяв мене над лiсосмугами. А вночi бiля рiчки вiн розставляв на землi лiхтарики i їхнi променi, пробиваючись крiзь туман, утворювали стовпи свiтла, мiж якими я мав пролетiти. Ми орiєнтувалися на правила турнiру, обираючи трасу, але Чух завжди ставив лiхтарi трохи ближче.
  Доттi пiсля мого перевтiлення припинила тероризувати мене, i всерйоз зайнялася моєю модернiзацiєю для змагань. Через кiлька днiв, коли мої метаморфози трохи призупинилися, вона запропонувала менi обрати новi кольори. Довго думати не довелося. Iдеї щодо мого нового забарвлення виникли в мене ще тодi, коли я помiтив свою схожiсть iз радянськими IЛ-2 та ЯК-3. Доттi теж була здивована, коли знайшла спiльнi риси мiж мною та фотографiями радянських лiтакiв, але питань не задавала. У результатi низ у мене тепер був блакитного кольору, а верх i боки - в зелений iз сiрими та жовтими плямами.
  Повертаючись додому пiсля чергового робочого дня, я збирався зайнятися прибиранням своєї конури - з новими крилами це вже було реально. Але мої плани зламалися, щойно я приземлився. Посеред подвiр'я стояли тi, кого я менш за все очiкував побачити разом - Доттi з капiтаном Райлi. Дивно, я ж сам мав до нього заглянути...
  - Доброго дня, Капiтан! Як ся маєте? Не чекав вас тут побачити...
  - Чому ти взявся за це? - одразу ж перейшов до дiла Капiтан.
  - Не зрозумiв?
  - Чому ти так прагнеш узяти участь у цих гонках?
  - Ти йому розказала? - буркнув я, дивлячись на Доттi. - Могла б i решту пояснити...
  - Я хочу, щоб ти сам менi це сказав, Дастiн, - перебив мене Капiтан, пiдозрiло примружившись. - Чи як тебе звати насправдi?
  - Що?!
  Ось i накрилася моя легенда мiдним тазом. Вiн нi разу не поговорив зi мною з моменту моєї появи тут, як це зробили усi iншi мешканцi села. I все ж якимось чином змiг вирахувати чужинця в тiлi Дастiна. Радує лише, що це сталося iз самого початку, i є надiя, що це не дуже вплине на канон.
  Доттi вкотре дивилася на мене квадратними очима, напевно в неї скоро виробиться iмунiтет на все, що пов'язано зi мною. А от капiтан Райлi вiв себе абсолютно спокiйно, що наводило на неприємнi роздуми...
  - Бачу ти зрозумiв, про що йде мова, - задоволено кивнув собi Капiтан, i його погляд знову став колючим, як у нашого дiльничного. - Я чекаю пояснень.
  - Нiчого пояснювати, - я знизав крилами, i взявся розказувати майже всю правду. - Був звичайним студентом, вчився. Потiм упав на залiзяку, i отямився вже тут. Здається в нас iз Дастiном, були схожi поранення. Старе iм'я називати не буду - самi розумiєте.
  - Ти не вiдповiв на моє питання.
  - Про гонки? Тут усе дещо складнiше... Чесно - я й сам не знаю. У Дастiна дiйсно була серйозна причина. I в нього все б вийшло, якби не та блискавка. Менi ж потрiбна якась мета, аби влитися в новий для мене свiт. Я вважаю, що мене послали сюди закiнчити те, що вiн розпочав - дуже вже обставини моєї смертi були дивними.
  - Тебе вбили?
  - Ну... - ось тут треба було зберiгати спокiй i не патякати зайвого. - Так.
  - Ясно. Через годину чекаю тебе на пiвнiчнiй смузi. Доттi знає, що треба робити.
  I, не кажучи нi слова, Капiтан поїхав геть. Хвилинку, у нього мав бути помiчник, який би возив його! Здається трейлер фiльму виявився не зовсiм достовiрним. I виникає питання: а чи можна довiряти всьому, що я там побачив? Загалом подiї збiгаються, але ж деталi, деталi...
  Я й не помiтив, проводжаючи поглядом винищувача-ветерана, як Доттi пiд'їхала до мене збоку й притислася кабiною до крила.
  - Дякую.
  - За що? - не зрозумiв я.
  - Що одразу зiзнався. Ми все розумiємо, i пiдтримуватимемо тебе, як i твого... Попередника.
  - А як ви мене вирахували? Це все через мої метаморфози? - я повернув дзеркало, щоб бачити обличчя дiвчини.
  - Нi, Дастi завжди боявся висоти.
  - Ясно, - здається я скоро почну говорити, як Капiтан. - Слухай, а що Капiтан казав робити тобi?
  - Скоро дiзнаєшся! - вигукнула Доттi й помчала до своєї майстернi.
  
  ***
  
  Навiшуючи залiзяччя на крила цього лiтака, Доттi думала про вибрики долi. Те, що спочатку вона сприйняла як дарунок небес, тепер отримало зовсiм iнший змiст. Дастi не просто втратив пам'ять - його мiсце зайняв хтось iнший. Доттi не вважала себе злопам'ятною, але зникнення Дастiна все село сприйняло з полегшенням.
  Розбишака й кривдник, вiн усiх жителiв тримав пiд шипастим колесом. Батько Дастiна добре знав свого сина, тому й вiдправив його до капiтана Райлi сподiваючись, що той зробить з нього нормального лiтака. Але Капiтан тодi вже був прикутий до землi, i в Кривiй лопатi не знайшлося жодного лiтака, який би мiг дати вiдсiч розбишацi. Пiсля двох аварiй iз тими, хто наважився дати йому вiдсiч, майже всi лiтаки поступово покинули селище, i тут залишилися лише тi, кому летiти було нiкуди: Капiтан та Шаровань. Капiтан пiсля своєї невдачi з хлопцем остаточно замкнувся в собi й рiдко покидав свiй ангар. Шаровань же як був наркоманом, так ним i залишився. Для нього майже нiчого не змiнилося: краще раз чи двiчi на тиждень бути битим, анiж постiйно ховатися вiд усього села за своє захоплення хiмiєю.
  Останнiй рiк взагалi був нестерпним. Вона навiть мусила пiдпилювати деталi, щоб Дастiн вiдчував недомагання. Доттi одразу здогадалася, що вiн потрапив в аварiю саме через несправнiсть одного з таких вузлiв. Все село зi спiвчуттям дивилося на неї, але допомогти їй вже нiчим не могли - суд-тех-експерт одразу знайшов би навмисний брак. Однак доля зжалилася над бiдною дiвчиною i вже через кiлька годин пiсля падiння напiвтруп почав подавати ознаки життя. Уявивши що буде, якщо Дастi виживе, вона була готова особисто добити його, тiльки б цей кошмар не повторився. Але бурмотiння лiтака про батькiв змусило її зачекати з цим i, як виявилося, вона зробила правильний вибiр.
  Звiстка про амнезiю викликала полегшення i навiть радiсть, а тому всi дуже швидко змовилися вести себе так, нiби Дастi все життя був їхнiм найкращим другом. Спершу вони намагалися його перевиховати, але дуже швидко стало зрозумiло, що нова особистiсть лiтака не має нiчого спiльного з його попередником. Новий Дастi здавався їй абсолютно чужим, але з плином часу Доттi ловила себе на думцi, що скоро вона сама повiрить у те, що йому каже. Справжнiй Дастiн нiколи б не дозволив себе бити, i нiколи б не став розказувати їй про свою сiм'ю. Ось тодi вона й вирiшила вiддати йому посилку, через яку вiн цiлий рiк тероризував усе село. Страшно навiть подумати, що було б, якби вiн її отримав. Змiни, що стали вiдбуватися з тiлом незнайомця, тiльки укрiпили рiшучiсть дiвчини потоваришувати з ним. Чух, не зважаючи на своє негативне ставлення до Дастiна, особисто продумав усю легенду його попереднього життя. Потiм вiн признався, що давно мрiяв про такий шанс, i йому навiть вигадувати нiчого не довелося - все вже давно було придумано. А потiм, в перший же день вiн прив'язався до новачка i радiв кожному його успiху, наче власному. А тi гонки, що лiтак влаштував пiсля появи Шарованя - взагалi дивилося усе село. I якщо ранiше до Дастiна все ще ставилися насторожено, то пiсля такої вистави увесь лiд в його вiдносинах з оточуючими розтанув остаточно.
  Капiтан Райлi, хоч i був посвячений у таємницю, нi на мить не спускав погляду iз новачка i дуже швидко дiйшов висновку, що це не амнезiя. Не довiряти словам вояки не було резону - Капiтан не даремно так довго служив на флотi, i вмiв зазирнути в душу оточуючих. Коли ж Доттi звернулася до нього з пропозицiєю допомогти Чуху iз тренуваннями, вiн несподiвано погодився i попросив вiдвести його до ангару незнайомця. Ну i останню крапку в цiй iсторiї поклала їхня коротка розмова, в якiй незнайомець зiзнався у всьому. Доттi, хоч i була готова до чогось подiбного, i досi не могла повiрити у почуте. Ведучи лiтака за собою в майстерню, вона зловила себе на тому, що ледве не пiдстрибує вiд щастя. Вона нiяк не могла зiзнатися собi в тому, що постiйно боялася повернення Дастiна i тепер її страхи остаточно розвiялися, а на душi було легко й приємно. Вона на радощах i Чуха розцiлувала б, якби вiн їй зустрiвся. Добре, що цього не сталося.
  Провiвши поглядом перевантаженого незнайомця, Доттi виїхала на заднiй двiр майстернi, де на неї вже чекав Капiтан.
  - Ну?
  - Все поставила, як ви й сказали. Слухайте, а може не варто так... - Доттi колупала землю колесом, не в змозi пiдiбрати потрiбнi слова. - Вiн же у всьому зiзнався?
  - Якби я вiрив усiм пiдряд, мiй арсенал уже давно б висiв пiд крилами Дастiна. Поки я не пересвiдчусь у його намiрах - навiть наближатися до нього не стану.
  - А я йому вiрю! - несподiвано навiть для себе вигукнула Доттi, й поспiшно прикрила рот.
  - Сподiваюсь, що вiн нас не розчарує. I, Доттi... - винищувач пильно подивився в очi дiвчинi.
  - Що?
  - Бiльше нiякої самодiяльностi. Твої витiвки ледве не пiдставили все село. А якби справа дiйшла до суду? Звернулася б до мене - я усе влаштував би так, що нiхто, нiчого й нiколи не дiзнався...
  - Ось тому й не звернулася. - вiдрiзала Доттi й, рiзко розвернувшись, помчала на пiвнiчну смугу.
  - I правильно зробила. - з посмiшкою буркнув собi пiд нiс винищувач, i поїхав слiдом за нею.
  
  ***
  
  Спочатку я мав показати Капiтану все, на що здатен. Загалом це нагадувало менi тренування з Чухом, тiльки тут я повторював кожну вправу по кiлька разiв, намагаючись викластися по повнiй. Можливо справа була в тiм, що капiтан Райлi просто виглядав солiдно зi своїм пропелером у стилi дiдiвських вусiв, i я старався показати себе у всiй красi.
  Гасаючи над полем, я кiлька разiв намагався крутити фiгури вищого пiлотажу, але й сам вiдчував, що виходить у мене погано. Зi швидкiстю та висотою у мене проблем не виникло, однак Капiтан наголосив, що високо менi пiднiматися не можна у будь-якому випадку - мiй двигун на таке не розрахований. Тобто бiльше трьох тисяч менi пiднiматися не варто. А от iз маневренiстю та технiкою виконання фiгур у мене був повний шлак. Зi збiльшенням ваги, я втратив ту маневренiсть, яку мав мiй попередник. Доттi правильно сказала, що у мене в роду були штурмовики: сильнi й мiцнi, вони були королями по вертикалi, але програвали винищувачам у маневреностi. I якраз цим моїм недолiком Капiтан i вирiшив зайнятися.
  Повiтряний бiй та вищий пiлотаж - зовсiм рiзнi речi. Капiтан дуже чiтко пояснив менi це на простому прикладi iз запису одного iз етапiв вiдбору учасникiв. Придивившись уважнiше до манери виконання одних i тих же фiгур рiзними лiтаками, я знайшов деякi вiдмiнностi мiж ними. I якщо однi виконували кожну фiгуру чiтко, iнодi навiть рiзко, наче робот - в iнших увесь полiт був одним суцiльним маневром. Звiсно показники при цьому були не найкращi, але я навчатимусь саме такому стилю маневрування, оскiльки це дозволить зменшити навантаження на мою конструкцiю. Крiм того повiтряний бiй ведеться у вiльному просторi, де немає нiяких правил. Вищий пiлотаж проводиться по чiтко заданому маршруту i окрiм потрiбних для маневрування навикiв кожен лiтак повинен вмiти правильно обходити свого суперника - це один момент, який я повинен засвоїти. Правильна опора на повiтря, використання гравiтацiї, максимальна тяга... Наука польотiв виявилася складнiшою, нiж у симуляторi. Добре, що набутi в минулому життi знання дозволяли хоча б трохи розумiти усе почуте. I часу на це пiшло дуже багато.
  Щодня пiсля роботи я летiв до ангару Капiтана. Його посадкова дорiжка була значно коротшою за ту, що бiля мого ангару, тому я мусив на власному досвiдi освоювати технiку посадки на мiнiмальнiй швидкостi. Одного разу я навiть махав крилами, щоб легше було сiсти. Добре, що нiхто цього позорища не побачив. Кожне наше заняття розпочиналося iз розминки, потiм теорiя, виконання вправ, розбiр помилок, i знову виконання вправ з поправками. Решту свого часу до самої ночi я витрачав на самостiйнi заняття.
  За кiлька днiв до вiдбiркового туру Капiтан придумав менi тест, який покаже мою готовнiсть до конкурсу. Вiн домовився зi своїм знайомим у сусiдньому мiстi, аби я забрав у нього якусь посилку i повернувся назад за якомога менший час. I летiти я маю з повним навантаженням, як i пiд час кожного тренування. Бiльше менi нiяких вказiвок не давали, а просто стусаном вiдправили в полiт.
  В чому перевага сiльськогосподарської авiацiї? В хорошiй навiгацiї. Зараз ця перевага допомагала менi прокласти правильний маршрут, але через зустрiчний вiтер полiт погрожував затягнутися. Вийшовши на прямий курс до своєї цiлi, я поцiкавився картою мiста, аби потiм не гаяти час у пошуках потрiбного будинку. Добре, що я додумався це зробити ще в повiтрi, бо потрiбної адреси в довiднику не знайшлося. Мiстечко Захiдниця взагалi виявилося таким же селом, як i наше, але знаходилося бiля залiзничної колiї, тому воно хоча б значилося на картах. Налякавши зграйку скутерiв на в'їздi, я пролетiв по центральнiй вулицi й по iнерцiї докотився до самого вокзалу. Старий прибиральник на платформi не одразу зрозумiв, що я в нього запитую, але напрямок вказав. Дана менi адреса виявилася мiсцевою назвою, а на картi позначалася абсолютно iнакше. Довелося менi розвертатися i знову шурувати на край мiста в пошуках адреси. Магазин Корбiн та Берк я знайшов майже одразу, але потрiбний менi автомобiль зараз знаходився на складi, котрий розташовувався... Правильно - в протилежному кiнцi мiста. Знайшовши автомобiль, я дiзнався, що пакет, який я мав забрати, зараз лежить у сейфi, а ключ вiд нього... Пiсля свого третього рейсу мiж цими двома точками я вхопив цього пiкапа за бампер i хутко потягнув до магазину. Хвилин через десять, коли я вже був готовий зiрватися, менi вiддали пакунок. Одразу ж виникла проблема: як його везти? Пiд крила вчепити не вийде - вiдiрве, взяти в зуби гвинт не дасть, а тримати в колесах - я ж не злечу... Чи злечу?
  Задум мiй був простий i складний водночас: взяти пакунок колесом, i злетiти моїм курячим методом - пiдмахуючи крилами. Це дасть менi час розiгнатися, а потiм я сiдатиму аналогiчним способом. Тiльки сiдати доведеться на щось м'яке, щоб не пошкодити посилки.
  Виїхавши за мiсто, я кiлька разiв на пробу пiдскочив, працюючи крилами. Iдея провалилася - махати навантаженими крилами було дуже важко. Але пiд час однiєї з таких клоунад я додумався змiнити пiдхiд i проїхатися на одному колесi. Цього разу все пройшло прекрасно i я змiг не тiльки злетiти, але й бiльш-менш м'яко сiсти. Звiсно в моєму свiтi такий трюк закiнчився б аварiєю, але тут, де кожен живий механiзм має певну гнучкiсть, це було реально.
  По дорозi назад менi довелося двiчi сiдати, щоб перекинути посилку iз одного колеса в iнше. Залiтаючи на дорiжку бiля ангару Капiтана я молив усiх богiв, щоб укластися в норматив. Але, судячи iз виразу на обличчi винищувача - менi це не вдалося.
  - Знаєш причини своєї невдачi?
  - Довго грався iз отриманням вантажу.
  - Нi. Я вчив тебе лiтати, а не домовлятися! Навiщо було тягнути пакет в колесах? Невже було важко взяти з собою бухту тросу?
  - Але ж я не знав, що менi може знадобитися! - обурився я. - Менi що -постiйно тягати її з собою?
  - I не тiльки її! - гаркнув Капiтан, забираючи в мене пакет. - Як кожен автомобiль возить з собою аптечку i вогнегасник, так i ти маєш брати з собою в полiт усе, що може тобi знадобитися.
  - А парашут?
  - Особливо парашут!
  Ох, даремно я це сказав. Тепер, окрiм вже навiшеного на мене вантажу, менi доводилося тягати з собою цiлу купу мотлоху, i мотузка там була найлегшим предметом. З нею йшли кiшка та лебiдка, якiсь дроти iз крокодилами на кiнцях, балон зi стисненим повiтрям, вогнегасник, стара короткохвильова радiостанцiя, надувнi понтони... Усе це запаковано в пiдвiсний контейнер у мене на животi. Ну i, як апофеоз параної - вантажний парашут позаду кабiни. Нi, я розумiю, що коли-небудь усе це менi обов'язково знадобиться, але ж як воно заважає...
  Сьогоднiшнiй тест я завалив повнiстю i тепер в якостi покарання мав тягати усе навiшане на мене залiзо до наступного разу. I при цьому - ще й працювати на полi! Хотiв би я знати, в яких умовах жив батько Дастiна, коли робив собi крила з таким запасом мiцностi й пiдйомної сили. Треба буде пошукати домашнiй архiв, щоб хоч трохи дiзнатися про минуле свого донора.
  Закiнчивши вечiрнє тренування, я вiдправився в майстерню на техогляд. Якось так зiйшлося, що уся наша компанiя зiбралася тут. Капiтан iз Чухом дивилися записи попереднiх вiдбiркових турiв а Доттi гралася iз якоюсь залiзякою. Всiвшись на стапель, я вiддався на волю нашої майстринi, а сам розвернув дзеркало i пiдглядав у телевiзор за своєю спиною. Там якраз показували кадри пiлотажу Громила. Лiтак дiйсно був професiоналом своєї справи, але Капiтан постiйно бурчав про викинуту в трубу потужнiсть i щось пояснював. На екранi в цей момент завмерло зображення лiтака пiд час пiдйому, i Чух постiйно тицяв курсором на шлейф зеленого диму з-пiд хвоста спортсмена. Я не дуже прислухався до їхньої суперечки, бiльше зосередившись на кадрах iз участю чемпiона, тому зрозумiв лише те, що вони обговорюють забороненi прийоми. Наприклад установку прискорювача у виглядi димової шашки, або розпилення абразиву перед конкурентами, як це люблять робити усiлякi рекетири... Я подумав, що всi цi правила в спортi мають на метi лише забезпечення видовища для глядачiв, а реальний результат дає те, що залишається за кадром. Громило нiколи б не став чемпiоном, якби грав чесно. Навряд чи вiн користувався допiнгом, але ж є безлiч iнших способiв зiпсувати життя своєму супернику.
  - Та не могли вони допустити його до польотiв з ракетою в дупi! - особливо гучно викрикнув Чух.
  - А що заважало йому засунути собi ту ракету вже пiсля зльоту? - запитав я його, вiдволiкаючись вiд перегляду.
  - Правильно мислиш, - Капiтан повернувся до мене i зi смiшинкою в очах взявся пояснювати. - В правилах не передбачено установку додаткового обладнання пiд час польоту, бо це вважається неможливим. Я на службi знав одного бiйця, що мiг на льоту замiнити собi боєзапас, тому й звернув увагу на маневри Громила - дуже вже схоже на те, що вiн трусив щось всерединi корпуса.
  - Може менi теж буде корисно освоїти такий трюк?
  - Не встигнеш, - зiтхнув вояка, присiвши поруч на вiльний стапель. - У нас залишилося менше тижня до квалiфiкацiї, а ми й досi не нашкребли на вступний внесок. Та й ти ще не готовий...
  - Що треба робити?
  - Тренуватися. Тобi потрiбно багато практики. Проблему з коштами я вiзьму на себе, Доттi пiдготує тебе до змагань, а Чух займеться iнформацiйною пiдтримкою. Вiд тебе вимагається лише результат.
  - Я не пiдведу!
  - Дуже на це сподiваюся, - Капiтан пiдвiвся й поїхав на вихiд. - На роботу завтра не пiдеш. Чекаю на тебе в шiсть годин ранку бiля мого ангару. Будеш вiдпрацьовувати ухиляння.
  - Слухаюсь! - я смикнувся вiддати честь, але вчасно допатрав, що так зiб'ю Доттi з пiдйомника - пора вже забувати людськi звички.
  Поки Доттi мучилася, пiдганяючи менi новий масляний насос, Чух iнструктував мене по правилах пiлотажу пiд час квалiфiкацiї i розказував менi найпоширенiшi помилки новачкiв. В моєму випадку найiмовiрнiшою помилкою могло бути недокручування рулiв на вертикальних воротах - ну не любив я стояти на крилi. На вiражах це ще не так страшно, а от на прямих вiдрiзках менi здавалося, що починаю падати на землю, i рефлекторно намагався вирiвнятися. Звiсно ж це приводило до помилок у виконаннi маневру, втрати швидкостi, правильного курсу, та iнших неприємних наслiдкiв. Ох, якби ж менi ще одну пару крил поставити вертикально... З думок про повiтрянi гонки я переключився на мої улюбленi симулятори. Навiть дивно, що я так довго змiг протягнути без комп'ютера. Тут у мене просто немає на це часу. А можливо це тому, що реальне вiдчуття польоту значно краще за гру. На жаль тут я не зможу переписати константи, щоб на мого героя не дiяло перевантаження, iнерцiя або сила тяжiння. Хоча...
  - Доттi, а ти колись бачила лiтак з вертикальними крилами?
  - Що?! - майстриня так здивувалася, що навiть ключ упустила. - Де це ти такої дурнi набрався?
  - Ну, я читав, що пiд час Другої свiтової проводили експерименти iз рiзноманiтними аеродинамiчними схемами. У нiмцiв був один лiтак iз додатковими вертикальними площинами, що пiдвищували йому маневренiсть по горизонталi, але знижували швидкiсть польоту. От я й подумав: якщо зробити менi...
  - Нi-нi-нi! Ти вже й так виглядаєш, як клоун, а не як спортсмен! Бiльше нiяких вигадок! I навiть не думай звернутися зi своїми 'пропозицiями' до когось iншого, бо заклепаю тобi повiтрозбiрник. Зрозумiв?!
  Я мусив замовкнути, бо iнструмент в 'руках' Доттi недвозначно натякав на можливi наслiдки моєї балакучостi. Але вiд iдеї я не вiдмовився. Звiсно для спортивного лiтака така екзотика як вертикальнi крила не дуже потрiбна, а часом навiть зайва. Але ж я надто важкий, щоб довго лiтати 'на ребрi '. Якби я мiг повернути... А чому б нi? Якщо я зможу повернути частину свого крила вертикально, як це робить Капiтан, коли їде по вулицi, то менi не доведеться ставити нiяких додаткiв. Треба лише вiдпрацювати правильний вихiд фiксаторiв, щоб шарнiри собi не вивихнути. Сьогоднi я вже лiтати не буду, а от завтра зранку - обов'язково спробую. З такими думками я вiдправився додому.
  Наступного ранку Капiтан знову почав мучити мене над полем. Однак цього разу клятий садист знайшов справдi дiєвий спосiб розiгнати мене - Шаровань iз додатковим навiсним двигуном за канiстру нiтратiв погодився цiлий день удавати з себе то переслiдувача, то мiшень. Ось тут менi й довелося вперше випробувати свою iдею з перпендикулярними площинами. Не скажу, що iдея була дуже вдалою, але збити Шарованя з пантелику кiлька разiв удалося. На жаль, утримувати крила в потрiбному положеннi просто не вистачало сил, тому менi довелося вiдмовитися вiд цiєї iдеї. Звiсно, я ж тут такий, всезнаючий i крутий... Сам же повинен розумiти, що якби цей трюк був ефективним, то ним би активно користувалися. Але ж нi - удавав iз себе найрозумнiшого лiтака на планетi...
  Розумiння того, що усi мої задумки нiчого не значать, остаточно переконали мене у необхiдностi тренувань. Бiльше не було сенсу сподiватися, що мої домашнi заготовки допоможуть менi у критичнiй ситуацiї. А от досвiд Капiтана - цiлком. Тому я почав згадувати все, що бачив iз практики вищого пiлотажу. Бiльшiсть учасникiв були лiтаками легкого класу, тому їхнiй стиль пiлотування менi не пiдходив. Найближчим за характеристиками до мене був Бульдог, тому я спробував лiтати в його стилi, розпочинаючи кожен маневр трохи ранiше i, не доводячи його до кiнця - одразу розпочинати iнший. Ця тактика мала деякий успiх, оскiльки я став витрачати менше зусиль, пiлотування проходило легше, а сам я вiдчув, що можу виконувати бiльш крутi маневри. Я тодi ще й пообiцяв собi, що при нагодi подякую Бульдогу за таку технiку.
  Але завдання, поставлене Капiтаном було дiйсно важким. Шаровань, будучи тепер майже вдвiчi легшим за мене, метався над полем як миша в бочцi, а пара додаткових навiсних двигунiв давали йому солiдний запас тяги. Я нiяк не мiг його наздогнати, а усi мої маневри закiнчувалися так i не розпочавшись - надто вже вертлявим виявився бiплан. Однiєю з умов тренування була висота не бiльше сорока метрiв - нiщо для лiтака. I ось у такому тiсному просторi, блукаючи мiж лiсосмугами, я мав спочатку наздогнати Шарованя, а потiм i перегнати, доки вiн не змiнив курс. Зробити це я мiг лише на прямих дiлянках, щоб йому нiкуди було звертати, але таких було надто мало, i вони були доволi короткими. Єдиним шансом на обгiн був завчасний вихiд на дистанцiю, а для цього менi потрiбно було випередити маневр бiплана, чого я не мiг зробити через надмiрну масу.
  Не скажу, що в якийсь момент я став лiтати краще, чи зрозумiв для себе якусь iстину. Нi, такого не сталося. Просто з часом перестав звертати увагу на правильнiсть виконання того чи iншого маневру, що вже довiв до автоматизму, а зосередився лише на своїй метi - дiстати клятого бiплана будь-яким способом. Менi навiть доводилося ворушити носом, аби за рахунок змiщення вектору тяги робити вiражi ще глибшими.
  Пролiтавши увесь день, я так i не добився результату - тiльки пальне потратив. Наступного дня все повторилося, тiльки цього разу окрiм природнiх перешкод у виглядi лiсосмуг посеред поля були пiдвiшенi гiрлянди повiтряних кульок, що iмiтували ворота. I якщо я мусив крутитися мiж ними як вуж на сковорiдцi, до Шаровань просто пролiтав над ними! Ось тут я вже почав вiдверто продувати, не встигаючи навiть лягти на iнше крило. Пiсля десятого збитого маяка на 'змiйцi' я взагалi не став вирiвнюватися, а проходив мiж ними на лiвому крилi, працюючи на поворотах лише стабiлiзатором, а кiлем пiдправляючи себе так, щоб тяга гвинта замiняла менi пiдйомну силу. Швидкiсть впала, але тепер я вже не так сильно вiдставав, як ранiше. Натомiсть я вiдчув, що мiй двигун от-от вiддасть кiнцi й тренування довелося припинити достроково.
  В майстернi Доттi нiчого не змогла пояснити, а дуже довго й витiювато лаялася. Нiчого зi сказаного зрозумiти не вдалося. Я навiть не впевнений, що то були слова. Закiнчивши визвiрятися на мiй бiдний моторчик, вона поїхала кудись на склад i незабаром повернулася iз кiлькома ящиками. В одному виявився новий масляний насос, тiльки значно бiльшого за потрiбний розмiру. Звiсно ж прилаштувати його на мене з першого разу не вдалося, тому цю нiч я мусив провести тут, поки Доттi виточить для нього адаптер на нове гнiздо. А от другий ящик здався менi знайомим. Придивившись до нього уважнiше, я впiзнав у ньому той-самий пакет, доставку якого я провалив. Всерединi лежав турбокомпресор для мого двигуна. Схоже сьогоднiшнiй ремонт затягнеться. I знову менi в масло капає присадка, знову очi наливаються свинцем а до слуху долiтають лайливi слова з-пiд мого капота. Завiса!
  Ага, розiгнався! Не встиг я заснути, як мене вже пiднiмають! I голова болить... Та не трохи, а добряче-так болить. Не дочекавшись вiд мене адекватної реакцiї, Капiтан стусанами вигнав мене на вулицю, i я знову в повiтрi. Майже в повiтрi, бо пiсля вiдриву вiд землi мене почало дуже сильно розхитувати. Тiльки чудом пролетiвши мiж деревами, я поспiшив набрати висоту. Дихати було надзвичайно легко, i вiд цього паморочилося в головi. Я спробував дихати економнiше, i це дало результат: головний бiль та плями перед очима зникли а я зрозумiв, що вже лечу над хмарами. Схоже установка компресора дала деякi побiчнi ефекти, i звикати до нього менi доведеться значно довше, нiж до всього iншого. Водночас я помiтив цiкавий ефект: якщо я намагаюся набрати побiльше повiтря i водночас додаю газу - головний бiль не з'являється, а оберти двигуна одразу наближаються до червоної позначки. Звiсно це неабиякий бонус, але менi доведеться цiлий день налаштовувати контроллер компресора, щоб в подальшому все це робилося без моєї участi. Сподiваюся новi доповнення до дадуть менi той необхiдний мiнiмум, що дозволить виконати поставлену задачу.
  Знову поле, знову маяки, знову клятий бiплан попереду. Але що ще?! Ця скотина взялася розпилювати хiмiкати?! I менi тепер усiм цим дихати?!!! Дзуськи. Я. Тебе. Дiстану!!! Першi ворота, другi, третi, поворот... Не збираюся бiльше вдихати цю наркоту. Ворота вертикальнi, ворота горизонтальнi, знову вертикальнi, поворот i повний газ... Шкода, що у мене немає кулеметiв. В черговий раз роблю петлю Нестерова i помiчаю, що вiдстань мiж нами скорочується! Нужбо, давай мiй моторчик! Ще трохи! Вирiвнююсь над самiсiнькою землею, мало не черкаючи гвинтом кукурудзу, i бачу, як на мене опускається брудно-коричнева хмара. Смердючка все ще попереду, i йде на вiдрив, збираючись накрити мене хвостом iз нiтратiв та амiаку. Нiколи!
  Витискаючи iз двигуна все, що тiльки можна, я вiдчув як повiтряний потiк всерединi мене поступово перестає тиснути на канали, дихання стає легким i потужнiсть двигуна рiзко зростає! Ось вiн - правильний турбонаддув! Вiдчуваю, що довго так не протягну, але утримую критичний для двигуна режим. Метр за метром, я в горизонталi починаю наздоганяти кукурузника, i лише в останнiй момент помiчаю попереду лiсосмугу. Поки я вiдволiкався, бiплан вже звернув на новий курс, а менi залишалося лише пiдняти рулi й перелетiти через дерева - я безнадiйно далеко й швидко вилетiв iз повiтряної траси. Вже повертаючись назад я розумiю, що так i не запам'ятав покази приладiв, i тепер налаштування компресора доведеться проводити знову. Ось так я й лiтав, щоразу наздоганяючи свого мучителя, i так жодного разу й не обiйшовши його. Радувало лише те, що я таки зумiв правильно налаштувати електронiку, щоб двигун не дуже сильно грiвся i видавав максимальну потужнiсть. Ну i зберiг, про всяк випадок режим форсажу. Вже пiдрулюючи до ангару Капiтана я побачив на стоянцi усю нашу команду. Нi слова не кажучи, Доттi пiд'їхала до мене й почала знiмати увесь баласт окрiм вантажного контейнера, а Чух вiдправився в поле ставити новi маяки.
  'Знову буде тест з якоюсь каверзою?' - подумав я, спостерiгаючи за їхньою метушнею. Скiльки б я їх не питав - вони не сказали нi слова. Вiдчуваючи серйознiсть моменту, я вирiшив не балакати даремно, а уважно слухав усе, що менi казав Капiтан. Завдання спершу здалося простим: пролетiти трасу за вказаною схемою за якомога коротший вiдрiзок часу. Виїжджаючи на злiтну смугу я чекав, що менi знову доведеться виступати проти Шарованя, але в повiтрi бiльше нiкого не було.
  Розiгнавшись, я вiдiрвався вiд землi й одразу вивiв двигун на форсаж - потiм шансу розiгнатися може й не бути. Стартовi ворота, перший вiраж i змiйка. Все нормально, тiльки щось вiдстань мiж маяками надто велика - такого ранiше на тренуваннях не траплялося, значить каверза чекає на мене попереду. Знову змiйка i чотири вертикальних прольоти з вiражем мiж ними, напiвпетля з переворотом, i швидкий спуск до фiнiшних ворiт. Пролетiвши їх, я лише тепер помiчаю, що усю дистанцiю пройшов на форсажi i умудрився не спалити собi двигун. Невже навантаження було не таке, як ранiше? Ой, щось менi пiдказує, що я знову не вклався у час. З надiєю дивлюся на Капiтана, але той збиває хронометр ранiше, нiж я встигаю подивитися на циферблат.
  - Завтра в шiсть ранку збираємося бiля майстернi. Полетиш у повнiй викладцi, як i тренувався. Питання?
  - У мене є шанси? - я з надiєю поглянув на хмуре обличчя тренера.
  - Ось завтра й дiзнаємося. Розiйтись!
  - Слухаюсь! - i знову я мало не вибив собi очi крилом - вбитi в училищi звички так просто не зникають.
  
  ***
  
  Органiзатори авiараллi постаралися на славу - навiть вiдбiрковий тур зумiли перетворити на шоу. Напевно для бiльшостi сiльських жителiв це була неабияка подiя, але Капiтан, споглядаючи увесь цей натовп та репортерiв, постiйно недобро щурився й озирався довкола, неначе вишукуючи ворога. Добираючись до вказаного на картi мiсця капiтан Райлi вкотре оцiнив винахiдливiсть свого вихованця - дзеркала заднього огляду усували дискомфорт вiд транспортування хвостом вперед. Якби ж iще Чух не затуляв собою увесь огляд...
  I хоч приїхали вони завчасно - вiльних мiсць залишилося обмаль. Поки Чух влаштовував Капiтана на трибунах, Доттi займалася Дастiном, знiмаючи з того увесь баласт. Залишивши лiтака на стоянцi, вона пiднялася до решти компанiї i влаштувалася на стоянцi поруч. Все ж документ вiйськового дає певнi переваги - вони усi змогли розмiститися на вiдведеному для капiтана Райлi мiсцi.
  Бажаючих взяти участь у вiдборi було багато - майже пiвсотнi лiтакiв. Навряд чи бiльшiсть iз присутнiх тут всерйоз розраховували взяти участь у перегонах. Скорiш за все вони просто хотiли, щоб їх побачила уся країна. Майже годину перед початком змагань у повiтрi крутилися лiтаки повiтряного цирку. Потiм йшла реклама i кадри з минулого вiдбiркового туру. Потiм... Що було потiм - Капiтан уже не дивився, пiрнувши в блаженний свiт снiв. А що тут такого? Дiд уже в лiтах, цiлу нiч не спав, хвилюючись за свого учня... Вiн би навiть в окопах заснув, якби була така можливiсть. Але коли пiдiйшов момент виступу першого учасника - його навiть не довелося будити. Доттi завжди боялася таких моментiв, адже вона дуже давно знала цього вояку, щоб навiть просто знаходитися поруч iз ним.
  Ось перший учасник, якийсь спортсмен легковаговик, проходить трасу. Хлопець показує хорошi результати i чiткiсть маневрування. I хоча перед самою посадкою в нього виникають проблеми з двигуном, але суддi зараховують проходження траси. Другий i третiй виявилися любителями, а от четвертий був серйозним суперником, доки не розпоров носом зелену траву поля - напевно щось iз керуванням було не в порядку.
  Ось так, з-помiж вискочок та любителiв виокремився десяток лiдерiв. Пiдходила черга тридцятого учасника, коли Чух вiдiрвався вiд екрану i звернувся до Капiтана:
  - Як гадаєте, у нього є шанси? - задав вiн питання, яке цiлу нiч мучило їх усiх.
  - Та вiн їх порве на британський прапор.
  - Справдi?! - Доттi аж пiдстрибнула на мiсцi, почувши схвалення в голосi вояки.
  - Сподiваюсь. Бо якщо вiн провалить такий простий виступ - поверне менi увесь завдаток. З вiдсотками. А я втрачу останнi крихти самоповаги.
  Поки вони говорили - черговий претендент врiзався в колону, за що одразу ж був дисквалiфiкований. Iз замотаним гвинтом, спортсмен одразу ж полетiв донизу й з усього маху гепнувся неподалiк вiд свого попередника.
  - Ой! - вигукнула Доттi, прикривши очi, щоб не бачити жахливого падiння. - Може даремно ми йому сказали про цi перегони?
  - Але ж це правда, - буркнув Чух, спостерiгаючи, як невдаху вивозить евакуатор. - Той Дастiн i справдi щось казав про це авiараллi. Хоча я здогадуюсь, в кого вiн хотiв взяти грошi на вступний внесок...
  - Все, замовкли! - гаркнув Капiтан й взявся дивитися у бiнокль.
  Дастiн виїхав зi стоянки й одразу ж на форсажi пройшов першi ворота - все, як на тренуваннях. Навiть на такiй великiй вiдстанi було чути, як завиває на пiдвищених обертах його двигун. Першу помилку вiн допустив, коли робив поворот пiсля крайнiх ворiт, пройшовши надто низько над землею - вiн так i не позбувся свого страху перед втратою висоти, за що тепер i розплачувався зайвими метрами дистанцiї. У бiнокль навiть було видно, як за ним лягає трава. Пiсля наступних ворiт стала помiтна ще одна його помилка - вiн погано витримував кут. Покладаючись на очi, вiн забув про прилади. Поки все йшло добре, але якщо вiн продовжуватиме так i далi, то суддi можуть не зарахувати чисте проходження ворiт. Напевно Дастiн i сам це зрозумiв, бо на пiдходi до четвiрки колон вiн вирiвнявся i вже впевнено увiйшов в вiраж. Знову недостатнiй нахил, але хлопець виправився i другий прохiд виконав чiтко, без жодної помилки. Вийшовши до 'змiйки' Дастi знову перейшов на форсаж i, оскiльки вiдстань мiж колонами тут була бiльшою, нiж на тренуваннях, встиг добре розiгнатися й вийти до наступних ворiт на повнiй швидкостi навiть не смикнувши рулями. Остання вправа дорiкань не викликала, бо була для лiтака улюбленою - пiдйом з переворотом i спуск до фiнiшних ворiт. Витискаючи з двигуна останнi соки, Дастiн так розiгнався, що пiсля фiнiшу мусив знову йти в набiр висоти, щоб погасити швидкiсть i вже спокiйно зайти на посадку.
  - Неймовiрно! Цей хлопець обiйшов усiх! - верещав ведучий, мало не вистрибуючи на злiтну смугу. - Одна хвилина, двадцять двi i двi десятих секунди! Це майже на двi секунди швидше за Синьовика! Подивiться на цi кадри!
  - Так! - Доттi мало не вистрибнула на крило Капiтана, але вчасно схаменулася i залишилася стояти. - Вiн це зробив!
  - Наш Дастi зробив їх усiх, як стоячих! - Чух i сам був готовий танцювати вiд радостi. - Пилюк Чемпiон!!!
  - Тихо! - гаркнув Капiтан, розглядаючи щось у бiнокль, а потiм увiмкнув радiозв'язок. - Дастiн, негайно зникни з аеродрому. До тебе рухаються кiлька незадоволених твоїм виступом. Якщо не зможеш вiдiрватися - пiрнай у хмари й сиди там, скiльки знадобиться. Зустрiчаємося на перехрестi бiля Санта-Камаро. Виконуй.
  - У Дастiна проблеми? - схвильовано запитала Доттi, прислухаючись до їхньої розмови.
  - Чух - забереш документи про проходження туру. Зустрiчаємося на виходi. Доттi - проведи мене крiзь натовп. Тiльки швидше.
  Поки Дастi вiдривався вiд переслiдувачiв та репортерiв, Чух швиденько домовився iз адмiнiстрацiєю i вже був бiля виходу з аеродрому, коли туди пiд'їхали Доттi з Капiтаном. Повантажившись у причеп, вони рушили до вказаного перехрестя. На перший погляд Дастiна там не виявилося, але Капiтан без вагань вказав кудись на узбiччя й зв'язався зi своїм учнем. Доттi не почула їхньої розмови, але коли вони вже вiд'їжджали - з кущiв на дорогу вивалилося ЦЕ: вкрите гiлляччям аморфне утворення iз гвинтом на носi. Струсивши iз себе маскування, лiтак змахнув крилами й майже без розбiгу пiднявся в повiтря, трохи припадаючи на лiве крило. Доттi почала хвилюватися за здоров'я свого друга... Друга? Усього за тиждень вона зiйшлася з цим лiтаком ближче, нiж з будь-ким у селi, окрiм Чуха. Але зиркнувши на задоволену пику капiтана Райлi, вона вiдкинула свої сумнiви геть i подумала, що цi двоє дуже швидко набираються поганих звичок один в одного: перший - параноїк, другий - псих. Порiвнюючи двох, мабуть, найненормальнiших жителiв села вона змогла, нарештi, зiтхнути з полегшенням - усi страхи й переживання були позаду. Принаймнi поки що...
  
  ***
  
  Глава 3
  
  ***
  
  Шериф тривожився. Хтось нагорi точно був гнилим, якщо йому вiддали такий наказ. Вiн нiколи не думав, що в такiй глушинi йому доведеться зiткнутися iз корупцiєю. Але наказ був чiтким i недвозначним: передати певним особам вiдповiдну iнформацiю. Звiсно вiн вiдправився на зустрiч не сам - його помiчники вже зайняли позицiї з двох сторiн. Будучи недурним автомобiлем, вiн готувався до всього, тому наказав своїм помiчникам взяти з собою зброю i записати їхню зустрiч на вiдео, щоб мати собi план вiдходу в разi неприємностей.
  Вже друга ранку, а вiзитерiв все ще не було. I ось, коли вiн вже був готовий плюнути на все - iз нiчного туману, тихенько буркаючи маневровими моторами, з'явилися двоє лiтакiв. Силуети видавали в них спортсменiв, але з теперiшнiми технологiями пiдробити свою зовнiшнiсть було нескладно. Мiсяць на мить виглянув мiж хмарами, освiтивши бiлий та бiло-зелений корпуси лiтакiв, i знову сховався, неначе злякавшись побаченого.
  - Чому так довго? - буркнув шериф, насторожено оглядаючи прибульцiв.
  - Треба було пересвiдчитися у вашiй лояльностi. Дозвольте представитись: я...
  - Бiлий, - перебив його Шериф. - А ти - Зелений. Нiяких iмен.
  - А ви, значить - Шериф? Ну, як скажете. Документи?
  - Ось, - Шериф простягнув Бiлому документи й вiд'їхав трохи назад. - Ще щось?
  - Так. Що Ви можете про нього сказати?
  - Геть не схожий.
  - Це ви про кого? - не зрозумiв Зелений.
  - Не вважайте мене iдiотом. Думаєте я не здогадався, кого ви насправдi шукаєте? Це два рiзних лiтаки, хоч пики у них i схожi...
  - Ми усе перевiримо, - бiлий перервав Шерифа i показав фотографiю пiдозрюваного своєму товаришу - той лише похитав носом. - Дякуємо за допомогу, Шериф.
  Не кажучи бiльше нi слова, Бiлий закинув папку з документами собi в корпус i разом зi своїм товаришем хутко злетiв, обдавши Шерифа зiрваними з крил краплинами ранкового туману. На цьому зустрiч завершилася а усi знятi матерiали вiдправилися в особистий сейф Шерифа.
  
  ***
  
  Не скажу, що для мене вiдбiрковий тур пройшов легко, але тепер я вiрив, що мої шанси на перемогу не настiльки примарнi, як здавалося спочатку. Звiсно у мене є ще цiла купа недолiкiв, якi доведеться виправляти вже на ходу, але принаймнi тепер я знаю, як їх можна згладити в майбутньому.
  Одразу пiсля виступу Шкiпер наказав менi забиратися з аеродрому на всiх парах, що я успiшно й здiйснив. Я навiть змiг розпiзнати тих незадоволених, про яких менi говорив Капiтан - два важких лiтака i один швидкiсний середнячок. Якби я не знав куди дивитися, то навiть не звернув би увагу. Але тут канон менi допомiг i я згадав, що двоє з них крутилися бiля стендiв Громила. Самого чемпiона я не бачив, але був впевнений, що вiн знаходиться десь неподалiк - слiди зелених димових шашок натякали на його особисту присутнiсть. Шкода, що я прилетiв надто пiзно i не змiг на власнi очi подивитися на його стиль. Ким був той двомоторний середнячок, я так i не дiзнався, хоча вiн переслiдував мене найдовше.
  Взявши курс в небо, я пiрнув у хмари i летiв виключно по системi навiгацiї. Час вiд часу винирюючи над хмарою, я дiстався вказаного перехрестя й заховався у придорожнiх кущах, просто звалившись туди. Не дуже вдало звалився - зачепив якийсь корч крилом. Добре, що я вже освоїв вертикальну посадку за принципом махольоту, тому вiд дороги слiдiв не залишилося, а трохи покрутившись на мiсцi, я засипав себе гiлками, якi вкупi iз зеленим забарвленням остаточно приховали мене.
  Сидiти довелося не дуже довго - через пiвгодини на дорозi з'явилася наша компанiя.
  - Коли ми вiд'їдемо - полетиш до старої ферми, що вище по рiчцi, - почув я в ефiрi. - Чух до тебе навiдається i передасть усе необхiдне.
  - Я маю ще щось знати? - запитав я Капiтана, доки вони не вiд'їхали надто далеко. - Що там сталося?
  - Твої конкуренти проклюнулися. Не знаю, хто то був, але найближчим часом тобi в Кривiй лопатi з'являтися не варто. Якщо вони ризикнули позбутися тебе прямо на конкурсi, то їхня поява в Кривiй лопатi - питання часу.
  - Тих двох я бачив бiля стендiв Громила. Двохмоторника я не знаю.
  - Громило кажеш... - на тому кiнцi задумалися. - Значить будуть проблеми. Я постараюся зiбрати для тебе необхiдний мiнiмум обладнання. Зустрiнемося ввечерi - нам є про що поговорити. Вiдбiй.
  Ох, знав би я, куди вляпаюсь... Але про зроблене не шкодую.
  Знайти потрiбну ферму вдалося не одразу. В основному через те, що вона встигла зарости i тепер не дуже вирiзнялася на фонi лiсосмуги. Вже звичним прийомом я провалився вниз i по крутiй траєкторiї пiшов на зниження. Останнiй десяток метрiв довелося пiдтягнути двигуном, але посадка пройшла м'яко. Ну звiсно, адже пiсля того металобрухту, що я на собi тягав, тепер вiдчуваю себе пушинкою. Цiкаво, а лiтаки можуть пiдкачатися, чи їм все дається вiд природи? Он - менi одразу пiсля заселення дали хороший двигун. З такими думками я завалився в гараж, ледве розмiстившись там зi складеними крилами. Тепер треба було просто сидiти й чекати. Зате змiг нормально виспатися пiсля тривожної ночi й важкого дня.
  З дрiмоти мене вирвав виклик по рацiї. Значить Капiтан на пiдходi. I дiйсно - спочатку до ферми виїхав Чух, а потiм i Доттi з Капiтаном. Коли Чух пiд'їхав ближче, я помiтив вм'ятини на його корпусi.
  - Були проблеми? - Поцiкавився я в Капiтана.
  - Нi. Це Доттi його так прикрасила. Але гостi вже були. Ми сказали, що ти пiсля конкурсу бiльше не з'являвся.
  - Гадаю найближчим часом повертатися у Криву лопату менi не варто.
  - Нiчого страшного, - Капiтан витрусив на землю якiсь пакунки зi своїх крил. - Я вже зв'язався зi своїми знайомими. Якщо буде треба - вони прикриють. Можуть навiть новi документи зробити, якщо побажаєш.
  - Нi-нi, я поки нормальний, майже законослухняний громадянин. Давайте вiдкладемо це питання до особливого випадку. Що чути у свiтi?
  - Твоє обличчя на перший шпальтах усiх газет i журналiв, - включився в нашу розмову Чух. - Добре, що одразу пiсля польоту ти встиг здати аналiзи на допiнг, iнакше б тебе дисквалiфiкували. В iнтернетi навiть тоталiзатор зробили на те, чи ризикнеш ти з'явитися на гонках.
  - Ризикну, - буркнув я. - Куди ж я дiнуся?
  - Тодi слухай сюди, - Капiтан закiнчив витрушувати iз себе увесь вантаж i пiд'їхав ближче. - Уважно слiдкуй за своїм оточенням. З таким пiдходом до учасникiв, як у Громила, ти в гонках надовго не затримаєшся. Постарайся зiйтися з кимось iз новачкiв, щоб на тебе звертали увагу. Завжди будь у кадрi.
  - Я знаю, хто тобi пiдiйде! - вигукнув Чух, щось набираючи на планшетi. - Ель Чупакабра - мабуть найяскравiший серед учасникiв. Багато хто вважає його диваком, i вiн сам старається це довести. Родом iз Мексики. Отримав золото на гонках в закритих примiщеннях. Кiлька разiв потрапляв в аварiї, шрами пiсля яких прибрати не вдалося, через що й став носити маску. Характер задиркуватий. Не одружений.
  - Прекрасно. Спробуй з ним подружитися. I взагалi: намагайся знайти спiльну мову з усiма навколо, вивчи їхнi звички, слабкi мiсця. Все, що може тобi допомогти, кожну дрiбничку. I не вiр нiкому, навiть якщо вiн веде себе, як найкращий друг.
  - Добре. А це що таке? - я вказав крилом на коробки на землi.
  - Це твiй вантаж в дорогу.
  - Але в мене все це не влiзе! - ображено вигукнув я, розглядаючи цiлу купу рiзноманiтного залiзяччя.
  - Ось зараз ми й дiзнаємося: що в тебе влiзе, а що - нi.
  Посадовивши мене на привезений стапель, Доттi взялася знiмати з мене старий контейнер-аптечку i навiшувати новий. Схоже цей був зроблений спецiально пiд мене, бо дуже щiльно прилягав до корпусу й точно повторював форму мого товстого пуза. Iз пояснень капiтана я зрозумiв, що це був аналог вiйськового спец-жилету для лiтакiв. Його форма була пiдiбрана таким чином, щоб мати максимальний об'єм при мiнiмальному опорi повiтря. Для цього навiть довелося зняти мою нижню обшивку, що було трохи соромно - статевi механiзми, сполученi зi спускною системою, знаходилися зовсiм поруч (це я в мехалогiї вичитав - не подумайте нiчого такого). Тепер я всерйоз остерiгався, що за рахунок вiдкритого внутрiшнього простору вони запхають в мене усе принесене.
  В першу чергу менi пiд двигун поставили систему нiчного бачення та ще деякi радiолокацiйнi пристрої, що входять до стандартного набору штурмовика. Тепер навiть в туманi та суцiльнiй темрявi я знатиму куди лечу. Сенсорна головка цiєї системи, упакована в кулеподiбний пiдвiс у мене на пiдборiддi, пiд час польоту могла прикриватися зсувною заслiнкою, щоб уникнути зацiкавлених стороннiх поглядiв. Трубки вiд нової системи пожежогасiння також були протягнутi по всьому корпусу. Все, що лежало в мене ранiше, перекочувало в новий багажник. Ще одним нововведенням стали ампули iз присадками, касета з якими розташовувалася безпосередньо пiд капотом прямо у моєму силовому наборi - щоб нiхто не побачив. Окрiм вставлених в крила додаткових двох бакiв, пiд крилами було змонтовано ще два пiдвiсних. А щоб я мiг правильно користуватися усiм цим добром - менi замiнили ковпак кабiни на новий. В мене перед очима висвiтлювалися основнi показники приладiв, стан усiх систем та навiть - Доттi постаралася - iнтерфейс подарованого менi Чухом планшета. Це було зроблено для того, щоб я мiг виходити на зв'язок непомiтно для оточуючих. Проблемою було лише знайти мiсце, де можна пiдключитися до Iнтернету, але з таким фiнансуванням, яке отримали цi гонки - безпровiдна мережа буде на кожнiй точцi нашого маршруту. Принаймнi я на це сподiваюся. Ну а якщо нiчого не вийде - залишалася стара короткохвильова радiостанцiя, хоча у мене були деякi сумнiви щодо її надiйностi. Ну i останнiм штрихом стала емблема ескадрилiї Капiтана на моєму носi.
  - Слухайте, а якщо на мене знову нападуть? Як я маю захищатися?
  - Ти програв, - Доттi посмiхнулася Чуху й дiстала з чергової коробки якусь електронну схему, пояснюючи менi її призначення. - Це електрошоковий пристрiй. Працює в iмпульсному режимi по одному удару в секунду. Раджу налаштувати його на очiкування, щоб вiн завжди був заряджений. Тодi ти можеш бути спокiйним, що тебе точно нiхто не торкнеться. Але навiть не думай вмикати його в грозу - пiд час дощу розрядники на кiнцях крил мають бути знеструмленi.
  - А як щодо повiтряного бою?
  - А тут ми тобi вже не допоможемо. Учасникам заборонено мати будь-яку зброю. Взагалi. Ти й так ризикуєш, ставлячи собi цю штуку.
  - Нiчого. На фонi усiх моїх примочок шокер не дуже видiлятиметься. А при бажаннi я й мотузкою вбити зможу.
  - Ну, для мене мотузки може б i вистачило, а от для Громила... - Капiтан заплющив очi, розмiрковуючи вголос. - Щоб заплутати його гвинт, знадобиться щось значно мiцнiше...
  Ну, взагалi-то я мав на увазi не заплутування гвинта, але для лiтака це те ж саме, що й удавка на шиї. Поки Доттi прокладала електроди шокера, Чух залив менi повнi баки пального, i навiть вручив менi два запасних пiдвiсних - про всяк випадок.
  Я вже-було подумав, що мої друзi вiдправляться додому, але Капiтан сказав менi, що тепер я готовий до нових тренувань. Ну, чогось такого я вiд нього й очiкував - не в правилах нормального офiцера давати солдату вiльний час. Тренування проходили вночi, з використанням усiх встановлених на менi причандал. Поряд iз виконанням поставлених маневрiв я мав практикуватися у застосуваннi своїх апгрейдiв, як то: метання кiшки в цiль, полiт на наднизькiй висотi, польоти вслiпу за приладами та iнше...
  Не знаю, можете вважати мене божевiльним, але менi це подобалося! Це було крутiше за будь-який симулятор! Крутiше навiть за самi гонки! Та що там - Джеймс Бонд тихо курить на балконi! Я вiдчував себе справжнiм суперагентом, дарма що без зброї. Та вона менi й не потрiбна. Якщо на мене накинуться групою - менi нiяка зброя не допоможе. А так я принаймнi встигну забрати кiлькох покидькiв iз собою.
  Ось так, тренуючись ночами, я вiдсипався вдень i передивлявся усе, що Чух скидав менi на планшет. А там була вся iнформацiя про учасникiв, iсторiя авiараллi, записи курйозiв та багато-багато iншого. Я навiть знайшов тут запис лiтакiв-рятувальникiв, робота яких мала багато спiльного з тим, що зараз роблю я. На моє прохання Чух вiдшукав схеми усiх їхнiх маневрiв i дав менi на вивчення. Капiтан також зацiкавився цiєю темою, i включив в мою програму навчання ще й вiдпрацювання дiй в надзвичайних ситуацiях: пожежа, падiння, пошкодження, буксирування поранених та iн. Розбираючись iз усiм цим валом проектiв та пропозицiй, я й сам не помiтив, як пiдiйшов день, точнiше нiч вiдльоту.
  Доттi востаннє перевiряла усi мої системи й давала iнструкцiї. Чух скидав на планшет усе, що могло знадобитися i заправляв баки, а капiтан Райлi домовлявся з кимось через свою радiостанцiю. Цiкаво, а як далеко вона в нього бере?
  - Ну ось i все. Далi працюєш сам. Сподiваюся ти не забудеш моїх урокiв, i не вилетиш на першому ж перельотi.
  - Не забуду, Капiтан, сер! - не вiддавати честь!
  - Звiтуй нам щоразу, як матимеш змогу. Описуй все до найменших дрiбниць. Навiть те, що не розумiєш.
  - Ясно.
  - Пiд час старту ти потрапиш у сильнi вихровi потоки. У нас таке бувало, коли злiтали всiєю ескадрильєю. Свої позивнi не забув?
  - Нi.
  - Тепер щодо твого обладнання. Намагайся ним не користуватися зайвий раз. А якщо користуєшся, то роби це з розумом. Тiльки не перестарайся - я тебе прошу. Бо я ж тебе знаю, ти ж одразу почнеш...
  - Нi, сер, - я випрямив шасi, витягуючись в струнку перед Капiтаном. - Якщо я люблю свої iграшки, це ще не значить, що я дозволю комусь на них дивитися.
  - Сподiваюся на твою розсудливiсть, - посмiхнувся винищувач, звiльняючи менi виїзд. - Покажи їм, на що здатен селюк iз Кривої лопати.
  - Я не селюк, сер! - прокричав я крiзь шум гвинта i, увiмкнувши електронну пiдсвiтку в кабiнi - пiшов на злiт.
  Вiдiрвавшись вiд землi, я пiднявся на висоту три тисячi метрiв, вловив радiомаяк аеропорту Нью-Йорк, i полетiв точно на нього. Сам полiт я не запам'ятав, бо бiльшу частину часу провiв над хмарами. Коли до мiста залишалося менше п'ятдесяти миль, я знизився i на наднизькiй висотi, нижче видимостi радарiв, пiшов до аеропорту. Ще в польотi я кiлька разiв звiрявся iз рiзноманiтними картами i точно знав планування стоянки для учасникiв авiараллi. Мiг би сiсти прямо на свiй майданчик, та тiльки мене б тодi могли неправильно зрозумiти. Iз диспетчерами проблем не виникло - вони взагалi про мою присутнiсть не дiзналися, доки я не перелетiв через паркан на територiю аеропорту. Та й тодi мене нiхто не викликав.
  Склавши крила, я трохи покрутився серед авiалайнерiв i вирулив до потрiбного менi сектору. Якби не вiдсутнiсть прилавкiв - подумав би, що потрапив на ярмарку. Такого рiзнобарв'я палаток та навiсiв я ще не бачив. Але заїхати я туди не встиг - передi мною нiзвiдки, як чортик iз табакерки, з'явився якийсь кар у картузi адмiнiстрацiї гонок.
  - Так-так, i хто тут у нас? Ба, та це ж наш учасник-утiкач! Що ж, тепер доведеться менi тратитись на бензин.
  - Програли в тоталiзатор? - спiвчутливо поцiкавився я.
  - Борони боже - посперечався на канiстру iз оператором. Так, все, не збивай мене. Тебе як звати, герой?
  - Дастiн Пилюк.
  - Пилюк?! - хлопець аж папку вронив. - Ти серйозно?!
  - Так. Ось, в документах все зазначено. - я витягнув з багажника пакет документiв i передав їх йому. - Там навiть пiдпис ваш стоїть. Це ж ви вели той останнiй вiдбiрковий тур?
  - Так. Так... Хвилинку, тут не вказано назву команди!
  - Це обов'язково?
  - Так.
  - Тодi... Може 'Кривi лопастi'? - запропонував я.
  - Ти серйозно? - скривився Рупер - нарештi я знайшов в архiвi вiдеозапис з його iменем. - Придумай щось краще, бо можуть не так зрозумiти. Спортсмени в нас дуже забобоннi.
  Ну i що придумати? Я точно знаю, що в оригiналi команда головного героя так i називалася, але тут... Нiчого не спадає на думку. Що б таке вибрати? Дастi-Дастiн-Dustin-Destiny... Точно! Destiny - в перекладi звучить як доля, неминучiсть, призначення... Або 'канон' - як в моєму випадку. Нехай буде так.
  - Наша команда називатиметься - Доля, - вже серйозно сказав я ведучому.
  - Це вже краще. Все - ось твiй пропуск. Не загуби його. - Рупер налiпив менi на нiс пластикову картку. - Фу! Чим це вiд тебе тхне?
  - Нiтрати, фосфати, амiак та ще цiлий коктейль сильнодiючих отруйних речовин. Не хвилюйтесь - я пройшов дегазацiю.
  - Жах! I як тебе тiльки допустили до участi? Твоя стоянка - остання справа. Тiльки на мийку спочатку зганяй, бо викинуть з територiї хвостом уперед. Перед стартом за тобою заїде тягач iз бортовим номером С-23, заправить тебе i вiдбуксирує на стартову смугу. Iнструкцiї по маршруту отримаєш прямо перед стартом.
  - Дякую. А можна поцiкавитись? - я затримав ведучого, поки вiн знову кудись не втiк.
  - Ну що ще?
  - Учасник Ель Чупакабра вже прибув?
  - Це той товстун в масцi? Його звати Ель Чу. Нi, вiн ще не з'явився. Ти почуєш, коли вiн прибуде. Ха-ха-ха... Почуєш... Ха-ха-ха... - i зник у натовпi.
  Здивований такою поведiнкою хлопця, я рушив на пошуки свого мiсця.
  Учасникiв дiйсно зiбралося багато. При чому по-справжньому спортивних тут було трохи бiльше половини, а решту складали представники iнших галузей авiацiї. Знайшовся навiть один кур'єр iз тримоторною схемою. На його фонi двомоторна мiнiатюрна француженка Крi-Крi просто губилася, хоча й виступала рiвноправним учасником гонок. На жаль довго стояти на одному мiсцi було небезпечно для життя, тому менi доводилося рухатися разом iз натовпом. Якось само собою так вийшло, що мене винесло до одинадцятої стоянки, де розташувався прототип мого стилю пiлотування - Бульдог, власною персоною! Персона дрiмала, але мою присутнiсть вiдчула одразу.
  - Ну чого витрiщився? - буркнув спортсмен.
  - Хотiв би особисто подякувати, - згадав я обiцянку, яку колись дав собi над полем.
  - За що? - як справжнiй англiєць, вiн абсолютно не показував свої емоцiї, хоча брова у нього смикнулася.
  - Один з ваших прийомiв проходження вiражiв врятував менi життя. З тих пiр поклав Ваш стиль в основу своїх тренувань i поклявся, що особисто подякую вам за нього. - якщо вже дякувати, то робити це треба оригiнально, хоча б у виглядi комплiментiв.
  - А хочеш я вiдкрию тобi головну таємницю свого стилю?
  - Чесно? - зараз вiн щось скаже.
  - Нi! - таки сказав. - Слухай, я не знаю, з якого болота ти вилiз, i як ти там тренувався, але тут - змагання. В небi - кожен сам за себе. Зрозумiв?
  - Зрозумiв, - ну i хай йому грець - я свою обiцянку виконав.
  Доля... Все ж правильно я обрав назву для нашої команди. Ця остання фраза Бульдога вiдома менi з трейлера, значить й iншi деталi ще можуть зiйтися. Головне, щоб я нiчого тут серйозно не порушив. Ой! Щось менi тут на хвiст дуже часто наступають. Рухаючись далi, я наткнувся на ще одного героя, вiдомого менi iз трейлеру. Точнiше - героїню. Я так i не розiбрався, як її насправдi звали, але вона мала бути у списку лiдерiв на протязi всiєї гонки. Вiдкриваємо список учасникiв, дивимося по фотографiях... Є! Номер двадцять два - Рошель. Родом iз Канади. Розпочинала кар'єру як поштовий лiтак, потiм стала кур'єром, i на початку року вирiшила спробувати себе у спортi. Це її перше серйозне змагання. Що ж, занесемо її в особливий список. Ой! Та що ж це таке?! Ай!
  - Ну хто там у мене на хвостi топчеться?! - гаркнув я, вимикаючи електронний iнтерфейс, i розвертаючись до свого мучителя.
  - Вибач. Я ненароком, - iще одна героїня намалювалася. - Не дуже боляче?
  - Нормально. Ти, здається, одна iз учасниць? - я зробив задумливу пику, безсоромно оглядаючи її форми. - Як же тебе... Зовсiм iз голови вилетiло.
  - Усi звуть мене просто Iшанi. А тебе?
  - Пилюк Дастi. Пилюк - це прiзвище, а не стан.
  - Приємно познайомитись, Пилюк, - i вона поїхала далi.
  - Менi теж.
  Ну i що це було? Я ж нiби вже виробив в собi iмунiтет до жiночої статi - чому ж мене зараз так корчить? Цiкаво, а скiльки рокiв було Дастiну, коли я в нього заселився? Може це в на мене так гормональний фон впливає? З такими думками я вирушив на пошуки своєї стоянки. По дорозi побачив ще цiлу купу колоритних особистостей, i очолював їхнiй список сумнозвiсний Громило. Це вуглепластикове опудало навiть сюди умудрилося притягнути свiй постамент. I встановив його прямо в центрi всiєї стоянки, щоб його було не оминути. Динамiки та гiльзи вiд феєрверкiв натякали на нещодавню виставу. I хоч як би я не намагався вiдтягнути момент нашого знайомства - опiр натовпу подолати не вдалося й мене винесло прямiсiнько до пiднiжжя сцени.
  - О, наш фермер-таки з'явився на перегони! - вигукнув вiн, перериваючи своє iнтерв'ю. - Я думав - ти не долетиш до Нью-Йорка.
  - Долетiв, як бачиш. I навiть цiлим залишився.
  - Що ж, поздоровляю тебе, тому що бiльше тебе поздоровляти буде нi з чим. Це солiднi змагання, а не побiгеньки вiд хулiганiв. На чому я зупинився? - вiн повернувся до репортерiв, остаточно втративши до мене iнтерес.
  Ледве пропхавшись до виходу, я почув якийсь гам бiля входу. Рупер правильно сказав - Чупакабру чути навiть з iншого кiнця поля. А його клаксони... Спiвчуваю тим, хто був поруч i слухав цю музику на небезпечно близькiй дистанцiї. Народ навколо був зi мною згоден i поспiшив забратися якнайдалi вiд чудовиська, поки вони остаточно не втратили слух. Я ж рухався до входу iз цiлком прагматичних мiркувань - завести знайомство iз диваком. Сподiваюся бiльше вiн своєю гармошкою гратися не буде.
  - Сеньйорас та сеньйоритас!!! Ваш легендаргий герой нарештi з вами!!!
  - Хто цей ненормальний? - шушукалися гонщики, що не могли покинути свої стоянки.
  - Схожий на клоуна, - пискнула Крi-Крi з-пiд крила свого бiльш габаритного суперника.
  - Ти! Хто ти такий?! - Бульдог зовсiм не по-англiйськи визвiрився на новачка. - Як тебе взагалi сюди пропустили?!
  - Ель Чу. Прiзвисько - Чупакабра. Родом iз мексики. Багато хто вважає його диваком, i вiн сам усiляко старається це довести. Отримав золото на гонках у закритих примiщеннях. Кiлька разiв потрапляв в аварiї, шрами пiсля яких не вдалося прибрати, через що й став носити маску. Характер задиркуватий. Не одружений, - як по писаному вiдтарабанив я цитату Чуха.
  - А-а-а... - Бульдог, як i iншi учасники, мовчки витрiщилися на мене.
  - О! Одразу видно мого затятого фаната! Ти, напевно, цiкавився моєю бiографiєю або читаєш мою поезiю, що так добре мене знаєш? - здоровань умить опинився в метрi вiд мене, що я аж вiдсахнувся вiд нього, збивши хвостом пiрамiду якихось банок.
  - Та нi - зайшов на Вiкiпедiю, - у шоку вiд такого напору ляпнув я.
  - Буа-га-га-га... Хи-хи-хи... - почулося звiдусiль.
  - Ох, ну чому завжди так? - зiтхнув Чу, абсолютно втративши свiй iспанський акцент. - Ти намагаєшся зробити комусь приємно, а виходить - комедiя.
  - Буває, - зiтхнув я, вже здогадуючись про свою майбутню репутацiю. - У тебе яке мiсце?
  - П'яте.
  - Значить будемо сусiдами - моя стоянка навпроти. Тiльки не вмикай свої клаксони, добре?! Кажу тобi не вмикай...
  Чує мiй iнжектор - це буде довга нiч.
  
  ***
  
  - Ну, i що вдалося по ньому дiзнатися? - запитав Громило своїх помiчникiв, щойно закiнчив роздавати iнтерв'ю.
  - Нiчого, - буркнув Зед, але пiд незадоволеним поглядом Громила одразу ж поправився. - Тобто дiзналися ми багато, але не впевненi, що це справжнiй Пилюк.
  - Фальшивi документи? - зацiкавився Громило, переглядаючи файли з досьє.
  - Навряд. Скорiше вiн зробив собi пластику. Можна органiзувати перевiрку його аналiзiв пiсля гонки, щоб порiвняти iз записаними в техпаспортi.
  - Зробiть. Що ще дiзналися?
  - Вiн нiколи не пiднiмався вище п'ятисот метрiв. Психологи кажуть, що у нього всi ознаки страху висоти. А ще - у нього аномально потужний двигун.
  - Майже як у тебе, шеф, - ляпнув Зед, за що одразу отримав по носi вiд Неда.
  - В селi кажуть, що вiн став таким пiсля того, як в нього влучила блискавка. Але пiдтвердження ми знайти не змогли. Впродовж останнього мiсяця пережив кiлька пластичних операцiй. За характером - хулiган та забiяка, нiколи не стримує емоцiй i любить давати волю колесам. В основному тренувався на односельцях.
  - А може запропонувати йому приєднатися до нашої компанiї? - i знову Зед отримав по носi. - А що? Вiн вiдчайдух i трохи психований - буде непоганою пiдтримкою... Ай! - черговий удар по носi.
  - Вiн - селюк, цей Смердюк-Дастi... - проричав Громило. - А таким як вiн - не мiсце у вищiй лiзi...
  - Хех, вiрно сказано шеф - селюк-смердюк... Га-га-га!
  
  ***
  
  Ранок розпочався з метушнi обслуговуючого персоналу. Ель Чу вже кудись зник, а я взявся переглядати пошту. Учора я вiдiслав Капiтану рапорт про все побачене й почуте, описав свої думки й iдеї, а сьогоднi мав отримати вiдповiдь.
  'Будь уважним, - писав Капiтан. - Хтось виклав в мережу твоє досьє. I їм вiдомо про твiй мнимий страх висоти. До тебе можуть пiдiслати липових спiвробiтникiв, тому завжди уточнюй їхнi особливi прикмети. В твоїй ситуацiї краще бути параноїком i панiкером, нiж дисквалiфiкованим. Стеж, щоб усi баки були наповненi справжнiм пальним. Коли летiтимеш через Атлантику - слiдкуй за температурою двигуна. Не женися за максимальною швидкiстю, бережи ресурс двигуна. Як тiльки вiдчуєш ознаки зносу - використовуєш присадку ?3, але не пiзнiше, нiж за три години до посадки. Присадки до мастила не забороненi, але афiшувати їх використання не варто. Знайди свiй ритм, який би мiг пiдтримувати впродовж не менше десяти годин. Намагайся пiднятися якомога вище, але не зловживай компресором. Тримайся в хвостi основної групи, щоб тебе бачили якомога менше. На цьому - усе. Чекаю вiд тебе звiт на ключовiй точцi.'
  Хорошi iнструкцiї. Збережу їх в пам'ятi - на майбутнє.
  Сходивши в туалет, вперше в цьому свiтi, я iз сухим двигуном повернувся на свою стоянку. А ось i обслуговуючий персонал. Тягач iз номером С-25 - це ж не мiй номер! Хух, вiн просто помилився стоянкою - фальшива тривога. Мiй тягач з'явився одним iз останнiх, але свою роботу виконав швидко. Єдина затримка виникла iз пальним: мiй двигун був доволi потужним i пального споживав доволi багато, а тому тiєї бочки, що привiз тягач, менi вистачило лише на основнi баки в корпусi та половину пiдвiсного - довелося йому їздити за другою. А пальне у спонсорiв було хорошим: не розведене, майже без присадок, на смак чимось нагадувало томатний сiк - я його любив. Ну i масла нового, замiсть злитого, в бачок накапали. По дорозi на злiтну смугу до мене пiдкотив Рупер i показав картку iз моїм завданням: три тисячi дев'ятсот двадцять дев'ять кiлометрiв над Атлантикою, маршрут, координати для навiгацiйної системи, i ще цiла купа усiляких додаткових даних. Про всяк випадок фотографую все це i скидаю все собi на нашу загальну поштову скриньку, паралельно переглядаючи новi надходження - лист вiд брата так i не надiйшов. Ну що ж, принаймнi я спробував. У цьому всесвiтi мiй прототип так-само виявився нанизаний на арматуру й помер на мiсцi. Цiкавий факт - мене пiдiбрали аж через двi години пiсля припинення стрiльби. Вирiшивши бiльше не мучити себе неприємними роздумами, я очистив свою сторiнку вiд усiх листiв i повнiстю змiнив профiль на новий. Якщо зi мною захочуть зв'язатися - я про це дiзнаюся, але не варто плодити в мережi привидiв. Закривши питання зi своєю сiм'єю, я переключився на новини.
  А в мережi вже йшла пряма трансляцiя зi стартового майданчика. Натовп уболiвальникiв заповнив трибуни й увесь простiр за парканом аеродрому. На iншому каналi я вже бачив порiвняльнi таблицi всiх учасникiв гонок. Знайшов там i себе, прочитав про фобiю свого попередника, дiзнався про пережиту грозу... Щось надто вже багато цей анонiм знає про мене. Сподiваюся йому ще не вiдомо про мою справжню особистiсть.
  Розбираючись iз новинами, я й не помiтив, як нас вивезли на злiтну смугу. З вiртуального свiту в реальний мене витягнув огидний звук клаксонiв збоку - Ель Чу щось натхненно вiщав менi, але я його не чув. Довелося вiдключити навушники i повернутися до свого товариша.
  - Йо, амiго! Щось ти зранку якийсь млявий. Не боїшся проспати старт?
  - Нi, - я вiдключив пiдсвiтку на склi, щоб Чупакабра нiчого не помiтив. - Просто перевiряв, чи все в порядку перед стартом.
  - А що там перевiряти? - щиро здивувався гонщик. - Тут технiки кращi, нiж в моїй майстернi. Навiть гар iз корпусу вiдчистили. Вiдчуваю себе повелителем свiту!
  - Дивись, щоб пiсля такого ремонту тебе не довелося виловлювати десь посеред Атлантики.
  - Ти на що натякаєш? - погрозливо навис надi мною здоровань.
  - Нi на що не натякаю. Просто раджу бути обережним. Менi здається, що не всi iз присутнiх тут дотримуються чесної гри.
  - О, зрозумiв, - одразу ж притих Чу, i нахилився до мене. - Ти теж пiдозрюєш учасника пiд номером одинадцять - Бульдога?
  Я не став йому вiдповiдати, а знову пiдключився до каналу новин. Рейтинги учасникiв мене вже не цiкавили, а от кадри минулорiчного старту, якi зараз крутили для глядачiв, показали менi одну цiкаву деталь - учасники, якi стартували останнiми в черзi, мусили пробиватися крiзь сильний зустрiчний потiк повiтря, i ризикували взагалi не вiдiрватися вiд землi. Думаю менi краще почекати, доки гонщики трохи вiдiйдуть вперед, щоб повiтря заспокоїлося - не хочу перевернутися прямо на злiтнiй смузi, на посмiх глядачам. Зиркнувши вбiк помiчаю, як Чупакабра вирячився на хвiст учасницi, що стояла попереду - Рошель. Та вiн сам так пропустить старт! Стукаю його по крилi й показую вперед.
  Ось тягачi покидають злiтну смугу й звучить команда заводити двигуни. Переключаюся на пiдвiснi баки й уважно дивлюся на турнiрне табло, де почався зворотнiй вiдлiк до старту. Заводжу двигун, але тримаю його на мiнiмальних обертах, мiцно затиснувши гальма. Останнi секунди перед стартом. Ель-Чу аж пригнувся до землi, впираючись колесами у бiлу лiнiю розмiтки.
  Старт! Колона гонщикiв рвонулася вперед, а я ще кiлька секунд барився iз розгоном, за що потрапив у об'єктиви половини камер. Вiдчувши, що опiр повiтря зменшився, я збiльшив крок гвинта й вiдпустив гальма. О, так набагато краще! Тепер можна спокiйно злiтати i набирати висоту. Я сказав набирати, а не летiти паралельно до землi! Та що ж це за лихо таке? Форсаж! Ну нарештi. Вiдриваюся вiд асфальту i одразу прилаштовуюсь у хвiст основнiй хмарi лiтакiв. Пролiтаю над парканом аеродрому i мушу одразу ж ставати на ребро, бо якiсь бовдури взялися запускати феєрверки. I вони цiляться прямо в мене! Ухилившись вiд усiх ракет, я вийшов на курс i взявся строчити у записник свої думки щодо майбутнiх капостей з боку 'глядачiв'. Вже коли аеродром зник за обрiєм, я переключився на радiолокацiю i зi здивуванням побачив попереду один об'єкт, що летiв паралельним курсом. I щось менi пiдказує, що я знайомий iз цим об'єктом. Пiддавши трохи газу, я побачив бiлий корпус наймiнiатюрнiшої учасницi гонок - француженка Крi-Крi вже вийшла на крейсерську швидкiсть, але безнадiйно вiдставала вiд iнших учасникiв.
  - I в такому темпi ти збиралася летiти через усю Атлантику? - я вирiвняв швидкiсть, прилаштувавшись злiва вiд маленької спортсменки.
  - Я зможу! - уперто крикнула та.
  - Я знаю. Питання в тiм - скiльки часу тобi на це знадобиться.
  - Байдуже!
  - Зате менi не байдуже! - гаркнув я на неї. - Тебе ж навiть вiдшукати не зможуть, якщо впадеш!
  - Не впаду! - уже не так упевнено вiдгукнулася Крi-Крi.
  - I що з того? Ти прийдеш на контрольну точку хiба що перед самим вiдльотом. Якщо взагалi встигнеш долетiти, - я тактично не став їй нагадувати про мiзернi розмiри її баку.
  - Я мушу, - зовсiм знiчено пискнула француженка. - Я поклялася, що зроблю це.
  - Краще повертайся. Якщо не жалiєш себе - пожалiй хоча б мене.
  - Я мушу долетiти. Куди ж я дiнусь?
  До болю знайомi слова. Когось вона менi нагадує. Повернувши дзеркало, я уважнiше оглянув Крi-Крi й подумав, що пального на увесь полiт їй точно не вистачить - здохне через кiлька годин, навiть якщо летiтиме максимально економно. А може... Не думаю, що це хороша думка, але поступити iнакше я просто не зможу - i на тому свiтi був дурнем, i навiть могила мене не виправила.
  - Добре. Я тодi допоможу. Ти скiльки важиш?
  - Кiлограм сiмдесят.
  - Скiльки?!
  - Ну добре-добре - дев'яносто!
  Та вона знущається! I як її тiльки пiд час зльоту не здуло? Та навiть я, зi своїми чотирма тоннами мусив за землю чiплятися! Що ж, принаймнi вона легша, за мої гантелi. Тiльки тут менi не доведеться нести всю вагу на собi.
  - Слухай мене уважно, - я вiдкрив багажник i почав спускати кiнець канату. - Зараз чiпляєшся на буксир до мене...
  - Чим? - а ось про це я не подумав.
  - Сама думай. Чiпляєшся й летиш позаду. Двигун зовсiм не глуши, бо замерзнеш. Поки летимо - продумуєш легенду свого перельоту, щоб було, що розказати. Усе ясно?
  - Так.
  - Тодi лови кiшку. Обережно, вона гостра.
  Вiдпустивши канат на сорок метрiв, я знизив швидкiсть до мiнiмуму й дочекався, доки дiвчина закрiпиться на буксирi. З її розмiрами це виявилося не складно - вона просто всiлася на якiр, затиснувши канат переднiм колесом. Тепер можна було летiти спокiйно. Пiднявшись на висоту три тисячi метрiв, я набрав швидкiсть, як менi казав менi Капiтан, i почав гратися з компресором, намагаючись встановити найкраще спiввiдношення повiтря до палива. Крi-крi на мiй запит про самопочуття щось пискнула, але скаржитися не стала.
  Минуло кiлька годин. Я вже використав першу капсулу присадки i перевiв двигун на середнi оберти, аби вона подiяла як слiд. А внизу тим часом почалася гроза. Навiть страшно подумати, що було б з нами обома, якби ми летiли там. I що довше ми летiли, то бiльше падала температура. Вiдчуваючи, що крила починають замерзати, я перевiв канал охолодження двигуна в середину корпуса - стало трохи легше. Але температура продовжувала падати i незабаром я мусив збiльшити оберти, щоб повiтря було гарячим. Крi-Крi позаду спершу намагалася втримуватися в потоцi моїх вихлопних газiв, але я пояснив їй, що тодi наш задум одразу розкриють, i це буде ще гiрше, нiж дисквалiфiкацiя.
  Коли до мети нашого перельоту залишалося менше години польоту, я знизився i вiдчепив Крi-Крi, яка вже майже перетворилася на бурульку. Унизу погода була просто жахливою: мокрий снiг, зустрiчний вiтер, i повно айсбергiв. Менi пiднiматися вже не можна - у мене ж страх висоти, а от француженка мусила знову набирати висоту i продовжувати свiй шлях над хмарами. Щойно ми втратили одне одного з поля зору, я увiмкнув свою електронiку i свiт заповнило зеленувато-синє свiтло, для якого дощ не був перешкодою. Електронна шкала приладiв перетворила виснажливий похiд на захопливий серфiнг у повiтряних потоках мiж крижаними скелями. Холод в крилах вiдступив на заднiй план i я знову вiдчув себе найкрутiшим лiтаком на Землi. Так продовжувалося доти, доки пеленгатор не вловив сигнали аеропорту. Довелося вимикати усi примочки окрiм системи глобальної навiгацiї й скидати швидкiсть. Вже заходячи на посадку я згадав, що менi треба пiдтримувати реноме невдахи, тому поспiшив перекрити канал iмпровiзованої пiчки, за що одразу ж поплатився собачим холодом. Навiть гарячi гази iз вихлопної системи не рятували вiд низької температури.
  Посадка вийшла... Невдалою. Вiдсутнiсть видимостi та злий диспетчер зробили своє чорне дiло i я на повнiй швидкостi пролетiв слизьку злiтну смугу й зарився з головою в снiговий замет на узбiччi - ледве вилiз. Ну, принаймнi тепер я точно вiдповiдаю своєму образу. Обережно, аби мене не здуло вiтром, я вiдшукав стоянку спортсменiв. На входi в теплий ангар мене зловив всюдисущий Рупер i зафiксував час прильоту. Не слухаючи коментарiв в свою адресу, я поспiшив до вогнища, щоб хоч трохи вiдтанути. Займаючись вiдiгрiванням свого бiдного хвоста, я краєм ока помiтив пожвавлення в ангарi. Пiд'їхавши до Ель-Чу, що безуспiшно намагався познайомитися iз об'єктом свого поклонiння, я запитав:
  - Слухай, Чу, а чого це всi так заворушилися?
  - А ти не чув? - пробелькотiв здоровило, не зводячи зачарованого погляду iз канадської спортсменки. - Крi-Крi долетiла. Скоро пiде на посадку.
  - Навiть так... - схоже її списали ще в момент старту. - Пiду я, подивлюся на це чудо. Ти зi мною?
  - Га, що? О, Дастi! Коли ти прилетiв, амiго?!
  - Та я вже цiлу годину тут грiюся. Ох, хлопче... Схоже тебе серйозно накрило. У тебе ранiше хтось колись був?
  - Про що ти кажеш?! Я вперше в своєму життi зустрiв...
  - Все ясно. Ходiмо, подивимося на нашу героїню.
  Вхопивши його за гвинт, я потягнув здорованя за собою.
  Вiдкрилися дверi й в ангар, не без допомоги Рупера, вкотилася купка снiгу iз двома пропелерами - схоже не один я виконав маневр 'занурення з головою'. Поки Крi-Крi обмiтали вiд снiгу, Рупер зафiксував час прильоту i направив її в техчастину на дiагностику. Що ж - сподiваюся дiвчина засвоїть цей урок, схаменеться й бiльше не полетить на вiрну смерть.
  
  
  Глава 4
  
  Не схаменулася. Наступного ранку, перед самим стартом, пiд дахом ангару юна спортсменка вже нарiзала кола, показуючи всiм свiй новий пiдвiсний бак. Ну, не бак - бачок. Та й гондоли двигунiв у неї за нiч якось невловимо змiнилися. Я навiть пiдiйшов до неї поцiкавитися такими змiнами.
  - А я ще два двигуни собi поставила, - похвалилася Крi-Крi. - Тепер двоє штовхають, а двоє - тягнуть.
  - Це не заборонено?
  - Що ти... - посмiхнулася дiвчина. - У мене баки не набагато бiльшi за об'єм двигунiв бiльшостi учасникiв. В адмiнiстрацiї взагалi обiзвали мої моторчики дзижчалками i запропонували замiнити на щось iнше, хами!
  - Сподiваюсь менi бiльше не доведеться тягти тебе через пiвсвiту?
  - Нi, тепер я сама зможу продовжити гонку. Не так швидко, але зможу i... Дякую, що допомiг менi. Повiр, для мене це дуже важливо.
  - Та я бачу. Ну, тодi бажаю успiхiв.
  - Дякую. Тобi теж! - помахала вона менi крилом, i знову спурхнула пiд стелю.
  Повернувшись до своєї стоянки, я знову взявся гортати новини. Ставки на Крi-Крi перед стартом були 1/85, а тепер пiднялися до 1/57. Мав би грошi - неодмiнно заробив би на цьому. Перед стартом мене загнали на техогляд. Причиною для цього став черговий етап моїх мутацiй, завдяки якому я знову мiг похизуватися блискучим фюзеляжем. I що цiкаво - змiни зачепили навiть нещодавно встановлений багажник. Схоче метаморфози стосуються усього мого тiла, у якiй би комплектацiї воно не було. Поки мене фарбували - на пошту впало нове повiдомлення вiд Капiтана.
  'Не буду кричати на тебе за цю дурницю, бо не впевнений - як би сам вчинив на твоєму мiсцi. Твоя задумка iз обiгрiвом корпуса вiд двигуна була цiлком вiрною, але недостатньою - мiг би перевести всередину ще й вихлоп. Тодi ти мiг би пiдiгрiвати ще й крила. Далi буде вже простiше. Над Баварiєю вам влаштують смугу перешкод - там i почнеш викладатися на повну. Летiти будете вже вночi, тож остерiгайся капостей фанатiв та учасникiв. Не гребуй електронiкою - це не заборонено. Якщо вiдчуватимеш проблеми - використай присадки перед початком пiлотажу, бо потiм у тебе на них часу не буде. Заправлятися пiд зав'язку не обов'язково, але пальне дарма не витрачай - тобi потрiбна мiнiмальна вага перед маневровою трасою. Перегони виграють не швидкi, а вправнi. I постарайся утриматися вiд подальших подвигiв, якщо в цьому не буде потреби.'
  Добре, як скажете. А тепер займемося корисним дiлом - накачаємо музики в дорогу. Летiти просто так кiлька годин поспiль було нудно, i я подумав, що було б непогано додати чогось веселого. Арiя, Найтвiш, Рамштайн, Тартак, Океан Ельзи та багато iнших груп iснували i тут. У них навiть репертуар не дуже вiдрiзнявся. Але найголовнiше - вiльне скачування з нашого рiдного сектору iнтернету! Життя набуває сенсу! Часу на музику було якраз до мого старту. Багато закачати не вдалося - закiнчився безкоштовний час в мережi. Але й того, що в мене вже є, буде достатньо для вiдповiдного настрою.
  Злiт i вихiд на курс сьогоднi пройшли значно легше, в основному за рахунок кращої погоди. Пам'ятаючи настанови Капiтана, я трiшки посунув капот, щоб частина газiв з труб iшла всередину. Звiсно буду потiм смердiти, але це краще, нiж розбитися iз замороженими крилами. Одразу ж пiсля старту я вирiшив спробувати нову тактику i намагався скоротити вiдставання вiд моїх бiльш висотних колег. Поки ми ще знаходилися в холодних широтах, я тримав двигун на перегрiвi, стрiмко наздоганяючи конкурентiв. А вони виявилися зовсiм не такi швидкi, як я очiкував. Очевидно вчора мiй вiдрив вiд групи був зумовлений однiєю нерозумною i вiдчайдушною мiнiатюрною спортсменкою. Сьогоднi ж вона йшла на рiвнi з iншими i я зi спокiйною душею пiшов на прискорення.
  Навiть iз соколиним зором я не змiг би знайти гонщикiв у небi, але з допомогою бортової РЛС це не було проблемою. Тепер я стрiмко йшов у них в кiльватерi на вiдстанi кiлькох кiлометрiв, не вiдстаючи нi на метр. Через кiлька годин польоту на обрiї з'явився берег а бортовий навiгатор попередив про скору змiну курсу. Усi лiтаки як по командi пiшли на зниження, а я почав готуватися до маневрiв.
  Смуга перешкод, яку нам влаштували органiзатори, представляла складний маршрут на мiнiмальнiй висотi над ландшафтом. Колись у мене була гра зi схожим сценарiєм - дуже менi подобалася, тiльки надто вже мало в нiй було трас. Я вiдпрацював їхнє проходження до автоматизму i любив пiд музику полiтати. Ось i зараз я створював список композицiй, якi не дозволять менi розслабитися до самого кiнця траси. А ось i вони - летять рядочком, наче горобцi. Нiчого, зараз я вас розжену.
  Стартовi ворота i усi дружньо дивимося на навiгатори - поворот на сiмдесят градусiв. Менi простiше - у мене компас прямо перед очима, а от iншим доводиться вiдволiкатися. Хоча нi - Громило повернув майже одразу. Менi доведеться серйозно викластися, аби просто наздогнати його. Потiм буде проблема обiйти його команду прикриття, що не вiдступають вiд нього нi на крок. Що ж, почнемо з форсажу!
  Першого вiдстаючого обходжу знизу, щоб вiн не почав реагувати ранiше, нiж я вийду вперед. Вечiрнiй туман не дуже сприяє спокiйним польотам, а от для мене таке прикриття - наче менна небесна. Втiм, ми дуже швидко виходимо до наступних ворiт i я чую в ефiрi здивованi вигуки операторiв.
  - Ви подивiться, що вiдбувається! Учорашнiй аутсайдер пiд номером сiм з'являється нiзвiдки! Як вiн майстерно обходить дванадцятого номера! Надзвичайно швидко, за ним не вженешся! Зараз надзвичайно сприятливий момент для скорочення вiдриву i сьомий активно користується складним ландшафтом...
  - А у нас починається боротьба серед лiдерiв. Фаворит гонок, Громило, разом зi своєю командою блокують усi спроби Бульдога вирватися вперед. Так, нашому ветерану зараз непереливки. Проходження ворiт i... Черговий вiраж закiнчується блокуванням. Надто складно обiгнати таку злагоджену команду...
  - Активнi маневри спостерiгаються i мiж представниками слаб... Прошу вибачення - прекрасної частини машин. Учасницi двадцять два, шiсть та сiмнадцять нiяк не можуть визначити порядок обгону. Дiвчата, ви ж так у ворота не пройдете. Дiвчата! Обережно! I номер сiмнадцять не вписується у ворота, i змушена повторити захiд, втрачаючи дорогоцiнний час...
  - I знову вiдзначився номер сьомий - вiн сiв на хвiст номеру чотирнадцять. Джон Епсон - веретан повiтряних перегон, вправно блокує усi спроби новачка обiйти його! Але сьомий не здається. Вiраж! Нi, це бочка! Неймовiрно, вiн зумiв обiйти чотирнадцятого за секунду до проходження ворiт! Дуже ефективний, але ризикований маневр...
  Ну i далi в такому ж стилi. Мої надiї на легку перемогу на цьому етапi наткнулися на чергову перешкоду у виглядi об'єднання двох любителiв, що дуже добре працювали в парi, не дозволяючи менi обiйти їх. Та нiчого: скоро буде довга пряма дiлянка - там i подивимося на розмiр ваших двигунiв.
  Знову форсаж, i я розумiю, що менi просто не вистачить потужностi для обгону. Їхнi двигуни, хоч i слабшi за мiй, але тягнуть за собою меншу масу. Тобто я з ними в рiвних умовах, але їх двоє, i вони працюють в парi. Для обгону менi потрiбно йти з ними паралельним курсом, але на значнiй вiдстанi. Менi б лише трохи простору!
  Ми походимо останнi ворота майже одночасно i хлопцi йдуть у вiдрив на висоту. Я ж продовжую свiй шлях над самiсiнькими кронами дерев. Що ж, принаймнi першу пiлотажну трасу я пройшов спокiйно. Тепер треба не втратити свої позицiї. Наступна пiлотажна зона знаходитиметься вже над материком. Палива в мене достатньо, а от iз мастилом щось негаразд - дуже вже маслонасос надривається. I це при тому, що вiн у мене стоїть вiд якогось важкого лiтака. Та й дихати стало важче... Доведеться пiднятися над туманом i провести дiагностику всiх вузлiв. Але пiднятися не виходило - навiть на двох сотнях метрiв видимiсть не покращилася. Передчуваючи неприємностi, я врубив усе, що в мене є, i розпочав тести прямо тут.
  Поки я займався самообстеженням, ситуацiя в повiтрi докорiнно змiнилася: усi, хто ранiше пiдiймався, тепер тулилися до землi. Напевно нагорi був сильний боковий вiтер. Тут же, пiд щiльним покровом хмар, де свiтла було недостатньо, панувала справжня завiса iз туману, а не поодинокi його жмути, як очiкувалося ранiше.
  I тут я зрозумiв: ось вiн - мiй шанс. Усi iншi учасники, окрiм Громила та його компанiї, не мали такого обладнання, як у мене, i мусили знизити швидкiсть. А йти в туманi виключно по навiгатору - не дуже розумна iдея. Тут ще грала роль модель навiгатора, i учасники з дешевим обладнанням одразу вiдчули усi його недолiки, здаючи свої позицiї. Парочка пiлотажникiв, з якими я зiткнувся, остаточно втратили орiєнтацiю в просторi й мусили розлетiтися на пристойну вiдстань один вiд одного. Тепер, навiть якщо ми раптом вилетимо iз туману, вони просто не встигнуть об'єднатися для супротиву менi. Я пiддав газу i, не зважаючи на неприємнi вiдчуття в двигунi, пiшов на обгiн.
  - I знову Англiя пiдносить нам сюрприз: неочiкуванi погоднi умови ускладнюють життя учасникiв, а складний природний ландшафт не дозволяє користуватися даними повiтряного контролю. Єдиною опорою для учасникiв є їхнi приймачi системи глобального позицiонування. А поки учасники долають несподiвану перешкоду - давайте перенесемося за межi туману й подивимося...
  Цiкаво, у них що - немає жодного репортера iз потрiбною апаратурою?! Теж менi гонки... Але так для мене навiть краще - нiхто не дiзнається про мої вибрики. Хто тут у нас? Ага, я вже вибився в першу десятку! Але далi просуватися не було можливостi: у всiх фаворитiв стояли вiдповiднi примочки, що дозволяли їм орiєнтуватися в туманi, тому тут менi їх крити було нiчим.
  Iз туману ми вилетiли вже в новому порядку, який зберiгався до самого континенту. Попри мої очiкування - нiхто iз учасникiв не намагався набрати висоту. Цiкаво - що їм сказали диспетчери?
  Ну нарештi - материк! Остання дiлянка маршруту знову складалася з повiтряного слалому над Нiмеччиною. Якби не погода - у пiлотажникiв були б реальнi шанси скоротити вiдставання, але тепер, в майже цiлковитiй темрявi, перегони перетворилися у змагання по орiєнтацiї на мiсцевостi. Навiть свiтловi маячки не допомагали. Ворота також проходять виключно по навiгатору, що вже призвело до одного зiткнення з колоною.
  - А у нас надзвичайна ситуацiя, - вiдволiк мене вiд польоту голос ведучого. - Щойно надiйшов сигнал 'сос' вiд учасника пiд номером одинадцять - Бульдог. Викликаю 'Камеру один', опишiть ситуацiю!
  - Здається у Будльога проблеми з лiвим двигуном. Вiн летить наослiп, намагається набрати висоту, але через сильний боковий вiтер втрачає рiвновагу i зривається вниз!
  - Сос! Сос! Сос! Я нiчого не бачу! - почувся в ефiрi голос Бульдога. - Мене заслiпило!
  В зеленуватому сяйвi пiдсвiтки я бачив, як Бульдог намагається вирiвнятися, скидає швидкiсть i в нього мало не врiзається один iз учасникiв, що летiв наступним. Ну i що робити? Невже йому нiхто не допоможе? Хоча хто йому тут реально зможе допомогти? Бiльшiсть учасникiв самi нiчого не бачать, а хто бачив - уже давно попереду й не збираються повертатися. Знову я крайнiй? Добре, що цей момент згадувався в трейлерi фiльму, тому я встиг пiдготуватися. Рiзко скидаю газ i налаштовую рацiю на частоту Бульдога.
  - Бульдог, вирiвняй рулi! - кричу в ефiр, намагаючись не дуже вiддалятися вiд гонщица. - Тепер задирай нiс. Швидше!
  - Стараюсь! - здається його не лише заслiпило, але й щось зламалося, iнакше б ним так не кидало.
  - Я знаю. А тепер слухай сюди, - щойно Бульдог покинув небезпечну зону, я почав iнструктувати його, взявши за основу термiнологiю штурмана в автораллi з мого свiту. - Найрiзкiший твiй поворот, який ти зараз можеш виконати, беремо за одиницю. Подiли його на п'ять частин. Коли я кажу: 'один влiво' - швидко крутиш влiво, доки я не скажу 'Стоп'. Якщо я кажу 'п'ять влiво' - повертаєш вп'ятеро повiльнiше. Так само працюємо i по вертикалi. Ясно?
  - Ясно.
  - Полетiли. Три вправо...
  Вести Бульдога по маршруту виявилося складнiше, нiж я собi уявляв. Решта учасникiв, i навiть мiнiатюрна Крi-Крi вже фiнiшували, однi ми все ще не дiсталися фiнальної точки маршруту. Вже через хвилину Бульдог призвичаївся до мого стилю керування i одразу ж реагував на будь-яку мою команду. Ситуацiя була не з простих: мiсця для маневру мiж пагорбами було зовсiм небагато i нам навiть довелося розминутися iз якимось замком, щоб вийти у бiльш просторий прохiд. Пiднiматися вище було небезпечно - вiтер на висотi ставав дедалi сильнiшим, змушуючи нас притискатися до землi, наскiльки це було можливо. Маневрування ускладнювалося тим, що в Бульдога був не лише неробочий двигун, але й повнiстю паралiзоване лiве крило.
  Двадцять хвилин обережного маневрування i попереду вже блищать вогнi аеродрому. В повiтрi висiло четверо вертольотiв, що тепер дбайливо пiдсвiчували своїми прожекторами маршрут до посадки. Добре, що хоч в очi не свiтили. Аеродром Гiденбург зустрiчав нас абсолютно чистою посадковою смугою та медиками на узбiччi. Але глядачiв з трибун нiхто навiть не подумав прибрати! А якщо бульдог втратить керування i полетить прямо на них - хто буде винен? Скорiш за все адвокати звалять усю вину на мене, але тодi це вже не матиме нiякого значення. Я мусив посадити Бульдога так, щоб нiхто не постраждав. Про всяк випадок я попередив аеродром про можливу небезпеку, але вiдповiдати менi нiхто не спiшив: вони ж не дурнi - самi на себе компромат в ефiрi надиктовувати.
  Плавно минаючи останнi ворота, я веду постраждалого до посадкової смуги, i завчасно кажу йому випутити шасi. Тепер все треба робити швидко й обережно: знижуємося до десяти метрiв над полем, прибрати тягу, трiшки пiдняти нiс i погасити швидкiсть, опустити закрилки... А сам не помiчав, що на автоматi роблю те ж саме. До землi залишається три метри i я командую Бульдогу повнiстю опустити закрилки, але вiн уже вiдчув ефект повiтряної подушки i все iнше робив сам, за звичкою, без моїх вказiвок - менi залишалося лише пiдправляти його по курсу, щоб вiн не вилетiв в кювет. Ну а далi вже була справа технiки. Перетнувши фiнiшну лiнiю, я сказав йому глушити двигун.
  Вiд'їжджаючи в ангар, я крiзь завивання турбiни почув овацiї глядачiв, а сам подумки лаявся на всiх на свiтi. Настрiй не пiдняли навiть поздоровлення вiд iнших учасникiв. Ледве утримавшись, щоб не накричати на них, я заїхав на стоянку i увiмкнув щось важке зi музики, щоб тiльки нiкого не чути. Хвилин десять нiхто мене не турбував, я якраз встиг прослухати двi непоганi мелодiї, коли хтось знову взявся смикати мене за крило.
  - Що?!!! - рикнув я i одразу прикусив язик: передi мною стояв Бульдог iз дуже кислою мiною на обличчi.
  - Я, того...
  - А я - iншого, - вiдрiзати б менi язик за таке, але не стримався. Глибоко вдихнув, видихнув, i вже спокiйнiше продовжив: - Вибач - накипiло. Ти щось хотiв?
  - Ну, ти ж увесь етап продув через мене. Урятував... А чого злий такий?
  - Так я ж тебе на заповнений аеродром садив, а цi... I самi глядачiв евакуювати не додумалися, i на запити не вiдповiдали, i кривлялися в прямому ефiрi... А якби тебе прямо на них понесло?!
  - Добре, що цього не сталося, - здригнувся гонщик. - А ти вже колись потрапляв у такi ситуацiї?
  - Не зовсiм. А чому ти питаєш?
  - Звiдки в тебе такий досвiд? Просто ти так усе робив, нiби наперед знав. - ти навiть не уявляєш Бульдог, наскiльки ти близький до правди! - Я чого приходив - подякувати хотiв.
  - На здоров'я. Слухай, а чому в тебе двигун накрився? Це не через маслонасос?
  - Не знаю, - знизав крилами постраждалий. - Просто вмить перегрiвся, i його заклинило. Я навiть не встиг зрозумiти в чiм справа. А що - у тебе теж таке було?
  - Ага, перегрiвся значить... Ну добре. Ти як, завтра будеш готовий?
  - Звiсно! - одразу ж пiднявся духом Бульдог. - Здається ти казав, що моя технiка пiлотування добре пiдходить для важких лiтакiв. Готовий перевiрити: яка з наших компоновок для цього краща?
  - Завжди готовий!
  Розпрощалися ми з Бульдогом, як найкращi друзi - обов'язково напишу про цього мужика Капiтану. Не кожен ризикне пiдкоритися чужiй волi. Потiм до мене зазирнув Чупакабра. Якщо ви колись бачили, як пiвень злiтає на паркан, то можете собi уявити мою реакцiю, коли вiн спробував зграбастати мене в обiйми. Чи то спосiб мого перемiщення, чи то гнiвна тирада так на нього вплинула, але здоровань бiльше не намагався мене обiйняти.
  Пiсля такого яскравого завершення етапу, усi учасники були запрошенi на вечiрнiй банкет в їхню честь. Добре, що про мене там не згадували, менi зайва слава нi до чого. На жаль мої сподiвання були марними - пiсля музики хтось увiмкнув телевiзор i усi взялися дивитися новини. Я вже встиг усе передивитися i зараз строчив рапорт капiтану, потягуючи четвертий кухоль свiжого мастила. Пального на нiч вирiшив не пити - присадки треба було виводити з механiзму природним шляхом, тому доведеться кiлька разiв прогнати мастило, спустити його, а потiм знову напитися. Аби тiльки не перебрати зайвого. О, прийшла вiдповiдь вiд Капiтана!
  'Добре, що ти зумiв завести знайомство саме iз Бульдогом. Вiн - льотчик старої закалки. Для його поколiння слова 'честь' та 'гiднiсть' ще не втратили свого значення. Але мене тривожать обставини вашого знайомства. Я не про його вiдношення до тебе у Нью-Йорку, а про неполадки з двигуном - вони почалися, коли ви обидва йшли одразу за Громилом. Точнiсiнько так, як це сталося в учасника позаторiшнього раллi. Я спробую звязатися iз ним. Менi здається, що Громило розпилює за собою якусь речовину, що дiє на двигун як абразив - негайно звернись до технiкiв, щоб перевiрили зношенiсть твоєї турбiни. Завтра в тебе буде складний день. Маршрут ще не затверджено, але тут тобi доведеться лiтати так, як я тебе вчив. Погоду обiцяють сонячну, але я не вiрю - готуйся до сильних вiтрiв, не зловживай пiдвiсними баками. Разом iз листом Доттi перешле нову програму для бортової електронiки - тобi має сподобатися.'
  I дiйсно - в кiнцi листа знаходилося посилання на якусь програмку, на якiй я клацнув. Екран затемнився i деякий час я нiчого не бачив, а потiм перед очима з'явилася емблема у виглядi каркаса лiтака з гайковими ключами внизу - знак ескадрилiї, в якiй служив Капiтан. Пiсля завантаження програми я змiг у повнiй мiрi оцiнити стараннiсть Доттi - iнтерфейс набув вигляду екрану комп'ютерної гри. Не було бiльше тiєї монотонностi, що так дратувала мене, коли мiй погляд перескакував iз одного показника на iнший. Та й функцiй тепер стало значно бiльше.
  Усе це дуже добре, але натяки у листi менi дуже не сподобалися. Капiтан багато разiв казав, що вiн винищувач, i вчитиме мене вiдповiдно. Якщо вiн вживає такi слова, значить можливi сутички у повiтрi.
  Я якраз тестував новi режими роботи обладнання, коли мене хтось похлопав по крилi. Вiдключивши iнтерфейс, я озирнувся i наткнувся на пильнi погляди трьох лiтакiв та дивного автомобiльчика. Ну, автiвку я ще знаю, а от хто цi троє - невже чергова каверза вiд конкурентiв?
  - Герр Дастiн! Радий познайомитися з вами! Мене звати Франц-Мессершмiдт! А це - мої колеги: Леон, Пауль та Лукас. Ми вашi палкi фанати!
  - Тихше, Франц. Ми сюди не просто за автографами прилетiли, пам'ятаєш? - штурхнув його бiлий бiплан на iм'я Лукас. - З нами звязався ваш... Тренер, якщо ми все правильно зрозумiли. Ми хотiли б вам дещо розказати, але не тут.
  - О, амiго! Ти вже зiбрав свiй фан-клуб! Поздоровляю! - включився в розмову Чупакабра. - А про що хочете поговорити?
  - Якщо можна - без зайвих вух, - тихо мовив бiплан, i поїхав зi своєю компанiєю до виходу.
  - Якiсь вони дивнi. Тобi так не здається, амiго?
  - Не пiду - не дiзнаюсь.
  - Я з тобою! - одразу ж зiрвався з мiсця Ель Чу. - Може якщо я дiзнаюся секрет твоєї популярностi, то це допоможе менi завоювати гарячий мотор божественної Рошель!
  Я чекав можливих неприємностей, тому кожен наш крок записувався на вiдео. Але побоювання виявилися даремними. Цi троє були тими самими учасниками позаторiшнiх перегон, фотографiї яких переслав менi капiтан. Їхнi слова тiльки пiдтвердили пiдозри вiдносно Громили - Лукас вилетiв з гонок по тiй же причинi, що й Бульдог. Леону заслiпили очi лазерною указкою, коли той проходив вiраж. А Пауля дисквалiфiкували за допiнг одразу пiсля посадки. З того часу хлопцi осiли в Нiмеччинi й тепер займалися тим, що робили повiтрянi причепи для автомобiлiв. Звертаючись до мене, вони сподiвалися таким чином здiйснити помсту своєму вороговi - для них це стало справою честi. Минулого року вони також хотiли допомогти одному з учасникiв, але той вибув ще на першому етапi. Записавши кожне їхнє слово, я одразу ж вiдправив файл Капiтану. Потiм вони похвалилися тим, як допомагають своїм чотириколiсним друзям пiднiматися в повiтря й продемонстрували в якостi першого успiшного зразка трохи схибленого але добродушного Франса. В основному тiльки за його рахунок їхнiй бiзнес досi тримається. Поки я з ними спiлкувався - прийшла вiдповiдь вiд Капiтана: 'Вiзьми у них кiлька урокiв!' Мудре рiшення. Особливо у свiтлi останнiх новин. Цi хлопцi вже ранiше мали справу з Громилом, i знають його трюки. Менi неодмiнно потрiбно з ними потренуватися!
  Лiтаки мою пропозицiю зайнятися тренуванням поночi сприйняли скептично, але погодились. З усiх трьох лише Леон, легкий двомоторник, i досi намагався пiдтримувати себе в формi, бо був обличчям їхньої фiрми, тому лiтати довелося йому, а усi iншi набилися в диспетчерську вежу, як шпроти в банку, i давали менi поради з землi. Використовуючи увесь свiй арсенал приладiв, я вчився протистояти пiдступам Громила, вивчав можливi прийоми його обходу та багато iншого...
  Вранцi я був нiякий: ми з хлопцями до опiвночi тренувалися у пiлотажi, а потiм iще години двi розбирали усi трюки Громила, якi їм вдалося розгадати. Тепер я теж мiг похвалитися лазерною указкою - дуже неприємний сюрприз для тих, хто сяде менi на хвiст. Усi цi хитрощi можуть здатися дитячими забавками, але самi спробуйте пройтися по кiмнатi, якщо в нiй раптово вимкнути свiтло. Для лiтака втратити зiр пiдчас польоту смертельно небезпечно - Бульдог це сьогоднi довiв. Звiсно це буде проти правил, але скинути лазер я завжди встигну. Краще я кiлька рокiв вiдсиджу в тюрмi, анiж знову помру, цього разу - назавжди.
  Повертаючись у свiй ангар я застав бiля входу сумного Ель Чу. Довелося ще пiвгодини слухати одкровення про його нещасливе кохання. Ось тут я й подумав, що йому варто допомогти. Зазвичай у фiльмах, щоб сподобатися дiвчинi достатньо заспiвати пiсню пiд вiкном, що й було показано у трейлерi. Тут же все буде дещо складнiше. Тому я вирiшив звернутися до тих, хто своє життя вже влаштував, тим бiльше, що хлопцi ще не встигли злиняти з аеродрому i тепер вiдсипалися на дальнiх стоянках. Несподiвано найкращим знавцем жiночої сутi виявився Франц - Леон подiлився своїми спостереженнями, що нарахував у того уже десяток подруг, i при цьому вiн якось умудряється тримати їх у дружбi мiж собою. Добре, що допомога знадобилася не менi - цей настирливий автобомiльчик не вiдстав вiд Ель Чу навiть пiсля старту i ще довго переслiдував того в повiтрi, чим заслужив кiлька коментарiв вiд ведучого. Уже прощаючись iз хлопцями я помiтив, що Леон та Пауль з кимось розмовляють. Виявилося, що Франц, сам того не пiдозрюючи, влаштував рекламу їхнiй фiрмi i тепер, коли багато автомобiлiв побачили, що автiвка спокiйно летить поруч iз елiтним гонщиком - захотiли й собi придбати аеропричеп. Тож вийшло, що наше знайомство стало для них не просто шансом помститися, але й на початок повноцiнного життя.
  
  ***
  
  Iшанi виявилася цiнним союзником, тiльки надто ще недосвiдченою вона була в справi повiтряних гонок - всерйоз вiрила в чесну перемогу. Але це лише справа часу, у Громила вже був досвiд вiдбору та перевиховання пiдходящих лiтакiв. На жаль, а може й на щастя, усi вони були чимось схожi на нього i самi прагнули турнути його iз п'єдесталу переможця. Таких довелося усувати. Що ж до Iшанi, то тут виникало питання: чого вона насправдi добивається? Громило дуже добре бачив, що у неї є власний план, але з часу свого вiдбору в учасники гонки вона не зробила нiчого, що б можна було трактувати як iнтригу. Та й дволикiсть дiвчини була якоюсь... Неприродньою. На землi вона була звичайною сором'язливою красунею, а в повiтрi перетворювалася на впертого й безкомпромiсного гонщика. От тiльки вона не використовувала й половини усiх тих можливостей, що їй випадали пiд час польоту. Iнша рiч - її менеджер. З таким типом автомобiлiв знайти спiльну мову вдалося майже одразу, але про спiвпрацю тут навiть не йшлося. Схоже характер Iшанi - його рук справа.
  Залишивши марнi спроби зрозумiти жiночу логiку, Громило переключився на обдумування отриманих вiд Iшанi вiдомостей. З них виходило, що авторитет Пилюка-смердюка серед гонщикiв стрiмко зростає. У нього навiть з'явилося прiзвисько - Поводир. I не лише через те, що вiн вiдмовився вiд гонки, щоб урятувати Бульдога - було ще щось, чого вiн не знав. I оце 'щось' i було причиною, через яку учасниця й досi вагалася щодо його пропозицiї. Якби ж можна було прибрати цього селюка... Але пiсля вчорашнього свого геройства вiн знову опинився в самому кiнцi списку, а втрачати лiдерство тiльки заради того, щоб позбутися небажаного елемента, вiн би нiколи не став. А якщо йому все ж вдасться знову вирватися вперед - у Громила є способи, як зняти його iз перегон.
  Розiбравшись зi своїми планами щодо вискочки, Громило знову взявся вмовляти Iшанi вступити до їхньої команди, але цього разу - без усiлякої впевненостi в успiху. I дiйсно: щойно вiн повернувся до своєї теми, як дiвчина скривилася i остаточно втратила до нього iнтерес, переключившись на новини. Там якраз показували проходження учасниками складного маршруту й повiтряну пригоду, що сталася в кiнцi.
  Клятий смердюк зумiв видiлитися: своїми вибриками вiн привернув до себе увагу всiх телекамер, хоч i намагався триматися в тiнi. Якийсь придурок навiть виклав в мережу запис, як вiн лається на диспетчерiв, щоб тi прибрали глядачiв з трибун. Iдiот - та за таке видовище глядачi будуть платити тисячi, навiть якщо станеться аварiя... Особливо коли станеться аварiя! Так, треба було передбачити такий сценарiй - йому слава рятiвника теж би не завадила, якби для цього не довелося втрачати позицiї рейтингу. I знову крутять вже остогидлий запис передачi:
  - А у нас надзвичайна ситуацiя. - вiщав Брент Мустангрубер - зiрка спортивних телепередач. - Щойно надiйшов сигнал 'сос' вiд учасника пiд номером одинадцять - Бульдог. Викликаю 'Камеру один', опишiть ситуацiю!
  - Здається у Будльога проблеми з лiвим двигуном. Вiн летить наослiп, намагається набрати висоту, але через сильний боковий вiтер втрачає рiвновагу i зривається вниз! Стривайте, поруч з ним є ще хтось! Бульдог вирiвнюється й знову набирає висоту. Критична ситуацiя позаду, але продовжувати гонку в такому станi Бульдог уже не зможе. Але що це? Вiн повертається на дистанцiю! Проходить ворота, знову вирiвнюється... Дещо незграбно, але, враховуючи його повну слiпоту, я не думаю, що суддi будуть чiплятися до чистоти виконання.
  - 'Камера один', хто його веде?
  - Не можу роздивитися - другий лiтак надто добре зливається з мiсцевiстю. Силует гвинтовий, одномоторний. Що ж вiн робить? Куди?! Стоп!! Вони пролiтають мiж вежами замку, мало не чiпляючи дах гвинтами! Усе, вони вiдiрвалися. Рухаються в напямку аеродрому Гiденбург.
  - Зрозумiв вас 'Камера один'. А наш гонщик iз невiдомим поводирем наближається до посадкової смуги. Чи вдасться їм здiйснити посадку? Ким виявиться наш незнайомець? Дiзнаємося про це за хвилину!
  Пiсля такої вистави навiть найтупiший автомобiль зрозумiє, чому Поводира так називають. От тiльки чому серед гонщикiв це прiзвисько гуляло ще пiд час минулої зупинки? I знову питання без вiдповiдi. Схоже вiн серйозно чогось не знає про цього селюка. Та ще й коментар репортера про схожiсть Пилюка iз розвiдником, його дивне забарвлення... Наштовхує на неприємнi роздуми. Треба усе перевiрити.
  Iшанi навiть не помiтила, що Громило залишив її наодинцi. А може помiтила, тiльки нiяк це не показала... Покинувши заклад, гонщик вiдправився у свiй ангар. Новини вiд Неда були невтiшнi: нiчого принципово нового по Пилюку-смердюку дiзнатися не вдалося. Але в досье знайшлася цiкава iнформацiя, яка в свiтлi недавнiх подiй отримала нове значення. В одному селi iз Пилюком жив такий-собi капiтан Райлi - вiйськовий у вiдставцi. Ранiше вiн був iнструктором ескадрилiї. У заповiтi покiйного Пилюка-старшого, який вдалося отримати не зовсiм законним способом, було вказано, що вiн посилає сина саме до цього вояки. Виходить, що образ хулiгана - всього лише маска? Цiкаво, хто ж насправдi ховається пiд нею?
  - Де Зед? - поцiкавився гонщик, коли помiтив вiльне мiсце в ангарi.
  - Стежить за Поводирем... Ой, вибач - за смердюком, - одразу ж виправився Нед, прикусивши собi повiтрозабiрник, аби йому за таке не вибили радiатор.
  - Дiзнаєшся щось нове - одразу скажеш. Я хочу знати все, що вiдбувається навколо цього шмаркача.
  Повертаючись в клуб, Громило вже не вiдчував в собi такої впевненостi, як на початку гонки. Особистiсть Пилюка-Поводира... Тьху - смердюка, ставала дедалi загадковiшою, i це тривожило. Досi вiн мав справу лише iз любителями, максимум - спортсменами, але розвiдник... Кинувши погляд на телевiзор, де показувалися кадри посадки Пилюка й Бульдога, Громило помiтив зелений вiдблиск на лобовому склi хлопця - вiзуальний iнтерфейс. Схожим користувався i сам Громило, але це означає, що у цього лiтака є серйозна пiдтримка - такi речi на звичайному ринку не купиш. Хоч би вiн сам iз мисливця не перетворився на дичину...
  Спроби викинути з голови неприємнi думки виявилися марними. А тому залишався останнiй вихiд - напитися до забуття. Ранiше вiн не зловживав високооктановим пальним, але зараз був не той випадок, коли треба притримуватися рекомендацiй особистого лiкаря. Замовивши собi якомога мiцнiший коктейль, Громило оглянув клуб в пошуках свого головного ворога i, не знайшовши його, вже спокiйно взявся розправлятися зi своїм замовленням...
  Ранок, як i передбачалося, розпочався не дуже приємно - учорашнiй коктейль виявився дуже пiдступним, вдаривши в голову лише тодi, коли Громило витягував уже другий кухоль цього пiйла. Нед та Зед мусили тягнути його пiд крила в свiй ангар, де вiн i пролежав до самого ранку. За годину до старту хлопцi його розштурхали й дали похмелитися канiстрою якогось дуже гидкого мастила, яке вмить прочистило йому двигун. Вивалившись iз санвузла, Громило вже був готовий до нових подвигiв, але Зед, iз властивою йому нетактовнiстю, одразу ж ошелешив його звiсткою про те, що вчора Пилюк зустрiчався iз якимись типами i тренувався в нiчному небi. Що вони там виробляли - Зед роздивитися не змiг, бо вони лiтали без габаритних вогнiв, але судячи iз завивання двигунiв, це було щось iз вищого пiлотажу. Фотографiї невiдомих нiчого йому не сказали: звичайнi лiтаки, яких сотнi. Може це були його тренери? Давши Неду завдання розiбратися iз цими типами, Громило вирушив на розминку - сьогоднi, як i завжди, вiн стартує першим.
  
  ***
  
  Крi-Крi, як завжди, нарiзала кола над аеродромом, прогрiваючи двигуни. Вчора вона прилетiла на фiнiш не останньою, але її така перемога не радувала - сама нещодавно була у схожiй ситуацiї. До неї в ангар навiть Бульдог вчора зазирнув поцiкавитися успiхами. Бiдних мужик навiть не пiдозрював, наскiльки балакучою може бути ця пташка. Вона й сама не помiтила, як розказала йому все-все-все на свiтi. I навiть те, що розказувати було не варто. Але дядько Бульдог, як вона його тепер називала, нi словом не обмовився про її прокол, який вона згадала лише сьогоднi.
  Прогрiвши двигун, Крi-Крi повернула до ангарiв. Всi учасники зараз знаходилися надворi, на своїх стоянках, тому вона не стала сiдати, а залетiла так, як звикла робити це в себе вдома. Аби пiсля чонячного дня не ослiпнути в темрявi ангару, француженка на мить заплющила очi, а коли вiдкрила - мусила рiзко смикнути рулi догори, аби уникнути зiткнення.
  Iшанi в цей час якраз покидала ангар, коли крiзь ворота їй назустрiч залетiло щось маленьке й трiскуче. Вона навiть не встигла злякатися, як маленький лiтачок рiзко злетiв угору i з зойком влiпився в стелю ангару, пiсля чого звалився прямо на голову Iшанi.
  - Вибач, я не знала, що тут iще хтось буде, - пискнула Крi-Крi, а це була саме вона, злiзаючи з нещасної дiвчини.
  - Нiчого, - Iшанi потрусила кабiною i змогла сфокусувати погляд на причинi переполоху.
  - А ти чому ще тут? Ти ж маєш стартувати однiєю з перших? - поцiкавилася француженка.
  - Та так... Треба було трохи побути наодинцi. А що це в тебе таке? - Iшанi кивнула на пiдвiсний бак.
  - А це мене Дастi-Поводир навчив. Я ж над Атлантикою ледве не звалилася, от вiн мене й... - дiвчина замовкла, не договоривши, а потiм продовжила: - I тепер у мене достатньо палива, щоб лiтати на рiвнi з вами! Якби я не вiдстала на першому етапi - була б серед лiдерiв.
  - Справдi? А чому ти його так називаєш? - Iшанi згадала слова Громила. - Вiн що - i тебе через Атлантику вiв?
  - Звiдки ти... - Крi-Крi пiдiрвалася з мiсця, але потiм зрозумiла, що знову проговорилася. - Ох, довгий мiй язик... Так, слухай сюди! Якщо ти хоча б комусь про це...
  - Не бiйся - я нiкому не скажу, - запевнила її дiвчина. - I все ж, як вiн тебе вiв? У вас же тодi були рiзнi швидкостi?
  - Не скажу, але пiдказку дам: вiн заради мене навiть летiв повiльнiше, - буркнула авiетка.
  - Ти серйозно? Вiн що, не хоче перемогти?
  - Знаєш, я не впевнена. А тобi як здається?
  Iшанi задумалась. I коли вона вже, здавалося, була готова вiдповiсти на це складне питання - диспетчер оголосив хвилинну готовнiсть i дiвчата мусили поспiшити на старт.
  
  ***
  
  
  Глава 5
  
  Злiтати останнiм - ще те задоволення. Ми з Бульдогом стартували майже одночасно. Два двигуна проти однiєї турбiни, круїзер проти ваговоза - це обiцяв бути цiкавий поєдинок. I вiн був таким всi сто сорок кiлометрiв, до перших ворiт, де я на вiражi обiйшов Бульдога й вирвався вперед. I хоча ми обидва швидко наздоганяли решту гонщикiв, шансiв перемогти мене у нього вже не було. Пiсля вчорашнього спарингу я досконало освоїв кiлька трюкiв, якi тепер активно вплiтав у свiй вiзерунок польоту. Iз прогрiвом двигуна швидкiсть зростала. Я вiдчував, що можу видати бiльше, однак навiть той небагатий досвiд, який я отримав, пiдказував менi зачекати, зберегти сили для фiнального ривка, коли бiльшiсть учасникiв вже будуть нездатнi до активного супротиву.
  Ось i першi суперники: номер вiсiмнадцять та ще якийсь жовтий спортивний лiтак. Обидва плентаються в самому хвостi колонни. Не збавляючи обертiв, я проходжу над першим iз них i заходжу пiд крило другого. Той в останнiй момент мене помiчає, але ворота попереду не дають йому простору для маневру i вiн змушений стати на iнше крило, люб'язно пропускаючи мене вперед.
  Далi траса опускалася все нижче й нижче. Ландшафт також мiнявся, змiнюючись то скелями, то неозорими полями. Я, вiрний канону, мусив плентатися над самiсiнькою землею. Почасти це дозволяло пiдтримувати концентрацiю, а хороша музика перетворювала полiт на задоволення. Не знаю, може менi на роду було написано стати саме лiтаком, але це вiдчуття... Коли ти летиш крiзь простiр, тебе нiщо не тримає... Вiзуальний iнтерфейс продовжував менi пiдморгувати показниками, двигун гудiв рiвно, спокiйно... Абсолютна свобода. I нехай увесь свiт зачекає...
  Але ж нi - на радарi з'явилася нова позначка. Повернувши дзеркало вгору, я бачу позаду себе силует якогось спортсмена. Але я не пам'ятаю, щоб обганяв лiтак такого кольору. Та й цилiндри пiд його крилами виглядають доволi пiдозрiло. Саботаж? Схоже на те. Доведеться вiдриватися вiд нього, поки я ще не потрапив у халепу. А може на це i є основний розрахунок? Добре, не буду доводити до конфлiкту, прискорююсь i спробую вiдiрватися. От дiдько - у нього пiд крилами прискорювачi! Значить вiдiрватися у мене не вийде. Вмикаю вiдеозапис i переводжу електронiку в бойовий режим, усi другоряднi iндикатори одразу зникають i я починаю набирати висоту. Мiй переслiдувач вперто тримається позаду, неначе витримуючи швидкiсть наближення, i не збирається вiдставати. Навпаки, вiн веде себе надто спокiйно, як для випадкового лiтака. Спроби викликати його на зв'язок успiху не мали, значить це точно саботаж. Тодi не варто затягувати початок, що довше я вагаюся, то бiльше у нього шансiв завершити розпочате.
  Рiзко скидаю швидкiсть i задираю носа, iмiтуючи набiр висоти, а сам зменшую крок гвинта. Мiй суперник ведеться на обманку й рiзко прискорюється вгору, але вже через секунду розумiє, що попався й одразу ж вимикає прискорювачi. Його швидкiсть падає, i поки вiн намагається вирiвнятися, вiдстань мiж нами стає менше сотнi метрiв i я задiюю свiй лазер, намагаючись через дзеркало ослiпити свого суперника. По тому, що вiн трохи збився з курсу я розумiю, що влучив, i ще бiльше скидаю швидкiсть. Шокер у мене вже давно увiмкнутий, i менi залишається лише торкнутися своїм шасi до найманця, щоб вiн вибув iз гри. Ну ж бо, не гальмуй - снiкерсуй! Припини гальмувати, клятий тарантас! Не хочете iти на зближення? Тодi ми йдемо до вас!
  Витягую кiнцi крил iз фiксаторiв i використовую їх як повiтрянi гальма. Переслiдувач, не очiкуючи вiд мене такої пiдлостi, встиг тiльки пiрнути униз, i ось уже я сиджу в нього на хвостi. I ось передi мною стоїть питання: бути чи не бути? Тьху! Треба змiнити музику, бо вже починаю думати про якiсь дурницi. Ось - важка мелодiя без слiв, тiльки барабани, гiтара та синтезатор. На чому я зупинився? Залишити негiдника i продовжити гонку, чи не ризикувати i остаточно затиснути його? Але ж вiн iще не показав те, що приготував для мене, а значить - становить для мене серйозну небезпеку. Якщо почну з ним розбиратися - це можуть використати як компромат. Що ж робити?
  Вирiшувати не довелося - хмара якоїсь сiрої гидоти, що вирвалася з-пiд крил лiтака, остаточно розвiяла усi мої сумнiви i я, оминаючи його туманний слiд, знову почав рватися вперед. Мiй суперник мав перевагу в швидкостi i обiгнати його я б не змiг. В той же час запаси хiмiї в його баках обмеженi i довше кiлькох хвилин... Точно - вiн збирався мене затримати! Ну що ж, тепер я можу спокiйно повертатися на курс, але для цього доведеться пiднятися якомога вище i постiйно маневрувати, аби не потрапити у цей небезпечний хвiст. Я бiльш нiж впевнений, що цей трюк уже колись використовували.
  Знову перейшовши в набiр висоти, я не помiтив, щоб невiдомий мене переслiдував. I що вiн задумав? Менi треба якомога швидше вийти до наступних ворiт, де будуть камери - там вiн точно не наважиться мене переслiдувати. А я зможу повiдомити про порушення пiд час гонок. Запис агресiї у мене є, зразки хiмiї мали залишитися на крилi - достатньо, аби вiдмазатися. Але спершу треба повернутися на трасу.
  Ех, рано я списав цього найманця - якби не радар, я би влетiв прямо в розпилену ним хмару. А так я завчасно зумiв ухилитися вiд атаки i через вiраж зайшов пiд хвiст злочинцю. Зараз я знаходився у його мертвiй зонi, i вирiшив скористатися шансом припинити цю небезпечну гру. Перевертаюся колесами догори i поки вiн не почав маневрувати - рвуся вперед i в прямому сенсi беру його за дупу контактами на колесах! Ой, краще б я цього не робив! Ця скотина обiсрала мене своїм гидотним маслом i, залишаючи за собою туманний слiд розпилюваної хiмiї, iз одним робочим прискорювачем по спiралi полетiла вниз. Не знаю, чи розбився вiн, але зараз мене це вже мало хвилювало - моє друге крило потрапило пiд струмiнь i тепер я вiдчував, як його починає пощипувати. Напевно в баках саботажника була якась кислота. Страшно навiть подумати, що було б, якби воно потрапило менi в повiтрозабiрник. I краще б цей виродок здох, бо iнакше я цю продажну шкуру знайду i особисто влаштую йому нещасний випадок! Серйозно. Перевищення меж необхiдної самооборони? Та менi б до аеродрому дотягнути! Ой, як же пече... Знаю! Треба пiрнути в хмари, щоб атмосферна волога змила з мене цю гидоту!
  Пiсля кiлькох хвилин польоту в хмарах я вiдчув полегшення i зменшив висоту. Навiгатор показував, що я лечу у вiрному напрямку а радар - що мене досi нiхто не обiгнав. Напевно я вже вiдстав на кiлька хвилин вiд графiку, тому треба негайно прискорюватися.
  На жаль на воротах передавати скаргу про стороннiх на маршрутi було нiкому - автоматичнi камери не були оснащенi ретрансляторами радiочастот гонщикiв. Довелося менi, з моїм постраждалим крилом, продовжувати пiлотаж. Скелястий ландшафт утворював прекрасну трасу для фiгурного польоту i лише вказiвки навiгатора дозволяли нам знайти правильну дорогу до наступних ворiт. Тут пiднiматися вище трьохсот метрiв було заборонено, тому я поспiшив порiвнятися iз iншими учасниками гонки i тепер спокiйно йшов на тринадцятому мiсцi, не роблячи спроб обiйти суперникiв. Давши своєму сусiду спереду розслабитись, я дочекався наступних ворiт i знову повторив свiй трюк з пiрнанням пiд крило. Подумки посмiхнувшись, я не став прибирати тягу, а продовжив вiдриватися. Менi потрiбно було вiдiрватися вiд суперника бiльш нiж на кiлометр, щоб перепочити.
  - А ось i нашi учасники, - нарештi я спiймав мiсцеву радiостанцiю. - Подивимося, якi змiни вiдбулися в гонцi за час перельоту. I перша ж несподiванка: Бульдог та Поводир пiсля вчорашнього iнциденту швидко скорочують вiдставання!
  - Подивiться, як вправно номер одинадцять обходить своїх конкурентiв - схоже вiн запозичив цей прийом у номера сьомого. Давайте подивимося на повтор... Дiйсно, вони виконують цей маневр абсолютно однаково! Схоже головного призу авiараллi їм буде недостатньо - цi двоє затiяли власне змагання! А що це iз Поводирем? Невже за час перельоту вiн встиг потрапити в якусь халепу? I при цьому вiн ще й продовжує рватися вперед. Вражаюче прагнення до перемоги!
  Далi ведучi переключились на вибулих учасникiв, i взялися обговорювати нашi з Бульдогом шанси вирватися в лiдери. Не дуже приємно, коли про тебе говорять, як про родовиту кобилу. Єдине, що я змiг видiлити з їхньої розмови - я iз останнього мiсця в турнiрнiй таблицi перемiстився на дванадцяте. Бульдог йшов чотирнадцятим, але з його новою манерою обходити суперникiв, вiн там надовго не затримається.
  Зайнявши позицiю мiж двома учасниками, я взявся дiагностувати системи. Iз крилами все було впорядку, iз двигуном також, якщо не брати до уваги легкий перегрiв. А от слiди мастила з-пiд капоту мене стривожили. Добре, що я вчора так захопився маслом - мого бачка має вистачити до аеродрому. Але в подальшому треба буде його розширити.
  До аеродрому Агри нам було добиратися ще добрих двi години, коли ми вийшли iз пiлотажної зони. I тут погода пiдкинула нам чергову капость - хмарнiсть. Тут уже було не до гонок. Згадавши свiй полiт над Англiєю, я вирiшив ризикнути i повторити прорив. Орiєнтуючись за приладами, я вийшов у хвiст наступному учаснику i коли вже збирався його обiгнати - на радарi з'явилася нова позначка. I вона дуже швидко наближалася до мене. Передчуваючи новi неприємностi, я завис пiд своїм суперником так, щоб вiн мене не помiтив, i максимально приглушив двигун, аби навiть звуком себе не видати. Вiдстань мiж нами була метрiв сорок, але я знаходився у мертвiй зонi, i побачити вiн мене не змiг би, як би не старався.
  Але невiдомий не спiшив нас атакувати, а пройшов на низькiй висотi трохи вперед. Я зумiв його роздивитися. Це був колега того психа, що так вперто намагався мене покропити - його пiдвiснi прискорювачi важко з чимось сплутати. I що тепер робити? Зв'язатися зi спортсменом i попередити його про небезпеку - вiн менi не повiрить. Можна спробувати розiбратися самому, але тут я ризикую отримати небажаного свiдка. Подумавши, що нiчого не втрачаю, я увiмкнув рацiю.
  - Говорить учасник навколосвiтнього авiараллi Поводир. Викликаю невiдомого лiтака, який щойно обiйшов мене на швидкостi бiльше чотирьохсот кiлометрiв на годину. Вiдгукнiться.
  - Це номер п'ятнадцять, - вiдгукнувся спортсмен. - Поводир, тiльки не кажи менi, що тебе хтось обiгнав - не повiрю.
  - Я сам в шоцi, - а злочинець уже прилаштувався попереду спортсмена i вiдкрив клапани. - Але пiсля кожного його прольоту в мене щось вiдмовляє. Будь обережний - схоже вiн полетiв до тебе, i його анiтрохи не хвилює погана видимiсть.
  - Ох ти ж... - я побачив, як спортсмен захитався i рiзко пiшов у вiраж. - Дякую, що попередив. А я думаю: чого це менi так паршиво стало? От покидьок!
  - Що таке? - я прикинувся схвильованим, хоча прекрасно бачив танцi нападника та спортсмена. - Щось вiдмовило?
  - Вiн щось розпилює за собою! I ця гидота забиває менi повiтрянi фiльтри! I скло запилилося!
  - Маневруй i не зупиняйся. Спробуй пiднятися над хмарами - тодi ти його бачитимеш.
  - Зараз спробую.
  Спортсмен, лiтаючи зигзагами наче заєць пiд прицiлом, почав набирати висоту. Саботажник, напевно слухаючи нашу розмову, одразу переключився на мене. Напевно це був уже iнший пiлот, iнакше б вiн не повторив помилки свого попередника. Вiн розраховував вийти на мене влоб. А я просто дочекався потрiбного моменту й пройшовся йому лазером по очах. Лiтак одразу ж втратив орiєнтацiю й спробував розвернутися. Пролiтаючи повз нього, я вiдзначив, що в нього на капотi перед кабiною стоїть щось схоже на мiй блок навiгацiї, тiльки зображення виводилося на екран. Схоже я ослiпив не тiльки його, але й електронiку. Простеживши його полiт до найближчої скелi, я повернувся на курс.
  Набираючи висоту, я розмiрковував про свiй вчинок. Я став причиною смертi... Кого я обманюю? Я завалив двох покидькiв! I анi трохи не шкодую про свiй вчинок. Бiльше того - я не знаходжу в собi жодних почуттiв з цього приводу. Можливо це через те, що я й досi сприймаю жителiв цього всесвiту лише як шматки металу? Можливо. Такi виродки заслуговують вiдплати? Заслуговують. Ну то нехай не ображаються: з ким боролися - на того й напоролися. Це в минулому життi я б ще сто разiв думав, перш нiж взяти в руки палицю. В результатi я помер. Тут же я такої помилки припускатися не збираюся. О, ось iще одна можлива причина - я сам помер через таких виродкiв. Все, припиняємо думати про наболiле i повертаємося до гонок. Готовий побитися об заклад, що жоден детектор брехнi не зможе вивiдати з мене правду, бо це i є правда.
  Пiднявшись над хварами я зустрiвся зi своїм суперником. Лiтак виглядав не дуже здоровим: фарба облущилася, двигун торохтiв, та й очi у нього були червонi навiть пiд склом.
  - Ти як - нормально? - поцiкавився я в нього.
  - Навiть не сподiвайся, - сумно промовив той. - Я сам доберуся до аеродрому - без твоєї допомоги.
  - То ти не проти, якщо я тебе обжену?
  - Та лети вже, дiдько ти турбогвинтовий... - буркнув спортсмен, поглядаючи на свiй двигун.
  Ну, якщо моя допомога цього разу не потрiбна - летимо далi! Подальша дорога пройшла легко, якщо не брати до уваги неприємнi вiдчуття в крилi та розмазане по лобовому склi мастило. Останнє сильно заважало огляду, тому довелося знову переключитися на електронiку.
  Буквально на останнiй сотнi метрiв перед фiнiшними ворiтьми менi вдалося обiгнати ще одного учасника. Той уже розслабився i не встиг нiчого зробити, коли я на шаленiй швидкостi промайнув провз нього. I знову я не встиг загальмувати i був змушений заходити на повторну посадку - це вже стає нехорошою традицiєю. Пора подумати про якiсь аеродинамiчнi гальма. Використовувати для цього власнi крила я не збирався - ще вiдiрве.
  На шляху до ангарiв мене перехопив Рупер.
  - Заїдь-но до нас в адмiнiстрацiю.
  - Це з приводу того ненормального?
  - Якого ненормального?
  - Ну, на мене iз п'ятнадцятим номером у хмарах ледве якийсь псих не налетiв. Та й корозiя деталей пiсля нього з'явилася...
  - Розберемося. Давай - дуй на збори.
  Збори, як виявилося, були звичайним iнструктажем. Нам усiм iнтенсивно розказували, що внаслiдок поганої погоди маршрут гонок довелося змiнити, тому в нас з'явиться ще одна додаткова зупинка на шляху через океан. На нашi з п'ятнадцятим скарги щодо фанатика нiхто не вiдреагував. Окрiм Рупера - вiн одразу ж нашкрябав з нас кiльканадцять пакетiв зразкiв i кудись зник. Сумнiваюся, що цей випадок будуть афiшувати, бо надто вже тихо до нього пiдiйшли експерти - напевно знайшли щось цiкаве. Про всяк випадок я скинув лазер бiля ангару, щоб завтра мати змогу його пiдiбрати. Тихенько розпитавши iнших учасникiв, я дiзнався, що у них над материком також почалися зустрiчi з iншими лiтаками, однак то були здебiльшого фанати або вболiвальники, до прямих сутичок ще не доходило.
  В ангарi кари лише розводили вилами - вони таких пошкоджень не бачили нiде, навiть у п'ятнадцятого, а вiн же постраждав набагато сильнiше вiд мене. З крилами все i так було зрозумiло, а от iз двигуном виникли ускладнення - адаптер до компресора та маслонасоса чи то деформувався, чи то метал у нього виявився поганим, але тепер вiн ледве тримався у своєму гнiздi. Дивно, що я взагалi змiг з ним долетiти до фiнiшу. Звiсно я пiдозрював, з чим це могло бути пов'язано, тому попросив механiкiв зробити другий адаптер так, щоб вiн мав запас гнучкостi - на вирiст. Як завжди, мiсця пiд капотом у мене було з головою, хоча ранiше там усе було забито електронiкою. Очевидно мiй рiст ще не припинився, а просто уповiльнився. Бiльше нiяких серйозних деталей мiняти не довелося, але я вiдчував, що такими темпами менi скоро пора буде заново переписувати собi техпаспорт. Цю проблему я докладно описав у листi.
  Виїжджаючи з ангару я хотiв-було зазирнути в найближче iнтернет-кафе, щоб вiдзвiтуватися Капiтану, але життя внесло мої корективи у свiй план - iнакше це не назвеш. Спочатку я став свiдком чергової спроби мiстера Чу достукатися до серця своєї коханої, яка обов'язково мала закiнчитися ляпасом, якби не сталася друга подiя...
  - Поводир! - мене безцеремонно вхопили за хвiст i розвернули носом до себе. - Що ти тут сидиш? Тебе вже пiдлатали?
  - Ну, можна й так сказати, - не встиг я придумати нiяого кращого, побачивши бiля себе двох антиподiв: Крi-Крi та Iшанi. - А ви чим тут займаєтесь?
  - Та так. Гуляємо... - якось сором'язливо вiдповiла красуня.
  - Ой, Iшанi щойно запропонувала менi полетiти подивитися на Тадж Махал! Ти летиш з нами! - взяла, i поставила мене перед фактом.
  - Ну, я не знаю... - треба рятуватися втечею, поки мене не затягнули в жiночу компанiю. - Я взагалi-то думав...
  Що я там мав думати - я так i не встиг вiдповiсти, бо вперся хвостом в перешкоду i як затравлений звiр дивився на двох дiвчат, що все пiдступали до мене ближче й ближче. Особливо мене лякав вираз обличчя однiєї маленької авiетки, що зараз дуже хитро на мене поглядала. Я рефлекторно спробував вiдсунутися вiд неї якнайдалi, i несподiвано вивалився прямо на голови наших голубкiв: Рошель та Чупакабру. Вивалився доволi вчасно, бо гнiвна тирада з боку двохмоторницi обiрвалася на пiвсловi а я, подивившись на них - знайшов свiй порятунок. Як казав один ненормальний: якщо ти не можеш запобiгти гулянцi - треба її очолити.
  - О, а нам якраз вас i не вистачало!
  - Амiго, як ти невчас... - почав-було Чупакабра, але я так на нього зиркнув, що у нього всi слова iз кабiни вилетiли - не знав, що я так умiю.
  - А ми на Тадж-Махал летимо дивитися. Гайда з нами! Правда дiвчата?
  А цi двi бестiї й самi виглядали розчарованими не менше за мого кремезного друга - точно заздалегiть цей пiдхiд планували. I тут я, такий поганий i пiдступний, усi карти сплутав. Довелося їм погоджуватися. Крi-Крi, звiсно ж, захотiла вiдмовитися з тiєї причини, що дiвчат виявилося троє, а хлопцiв - двоє, але я запропонував кандидатуру одного двомоторного британця, i усi нарiкання як корова язиком злизала. Француженка навiть здавалася не дуже й розчарована такою груповою прогулянкою.
  Поки дiвчата шукали нашого лiтаючого авторитета, я намагався втовкмачити в голову здорованя нову програму дiй: забути, затерти, закатати в асфальт усi його мексиканськi витiвки. Рошель iнколи у своїй мовi використовує французькi вирази, а францiя стереотипно вважається країною романтикiв. Порадив брати приклад iз Крi-Крi. Ось на це я й звернув його увагу. Бiльше я йому нiчого пояснити не встиг - дiвчата повернулися iз витягнутим прямо з ангару Бульдогом, i ми вiдправилися на оглядини мiсцевих пам'яток культури.
  Слiд сказати, що пiсля стрiмкого польоту в сотнi метрiв крiзь скелi й туман, таке неквапливе ширяння над безкраїми полями й лiсами справдi розслабляло. Мої крила вже не ламалися пiд натиском повiтря, двигун не завивав iз останнiх сил. Я вiдчував, як напруга й тривоги останнiх днiв витiкають з мене i на душi стає так легко й приємно... Якось непомiтно оберти турбiни все падали й падали, доки двигун остаточно не затих. Продовжуючи летiти, я не одразу зрозумiв, що мiй гвинт тепер крутиться лише вiд набiгаючого потоку повiтря, а я нi на метр не вiдстав вiд решти групи. I тепер усi вони витрiщалися на мене. Чого б це? А, я ж без двигуна лечу... Стоп, як це - без двигуна?!
  Вмить вивалившись iз нiрвани, i озирнувся довкола. Цiкаво, це Доттi їх так навчила? У всiх очi квадратнi. Хоча нi - Iшанi так нiчого й не помiтила - вона летiла попереду, i озирнутися не могла, хоча менi здалося, що вона сильно замислилася. Якось само-собою склалося так, що ми розбилися по парах: ми з Iшанi летiли попереду, злiва за нею - Чу з Рошель, а справа вiд мене - Крi-Крi з Бульдогом. Я ж легко тримався в повiтрi час вiд часу пiдмахуючи собi крилами. З таким темпом польоту менi цього було достатньо. Вирiшивши не вiдмовляти собi у задоволеннi вiдчути себе орлом, я продовжував свiй полiт, майже повнiстю заглушивши двигун. Час вiд часу поглядаючи на Iшанi я, мабуть, вперше за увесь час свого iснування тут подивився на неї, як на дiвчину. I байдуже, що в мене тепер нове тiло, що я став абсолютно iншою iстотою... Тепер менi тут жити, i яким би не було моє подальше життя - його я нi на що не промiняю.
  А пiд нами пропливали поля, рiчки i озера. Пiд ясним вечiрнiм сонцем усе виглядало настiльки гарним i казковим, що хороший настрiй аж вливався в мене новими силами. Нiби й не було нiяких сутичок, та iнших неприємностей в дорозi, а усе навколо здавалося просто якоюсь цiкавою й захопливою пригодою... Пролiтаючи над якоюсь рiчкою, я побачив внизу зграю планерiв. Напевно в цьому свiтi вони замiняють чайок та iнших птахiв. Не втримавшись, я знизився до них i змiг зблизька роздивитися цих неймовiрних створiнь: абсолютна копiя планера, якщо не брати до уваги його метровi розмiри та складений на носi малесенький гвинт. У моєму всесвiтi будь-який авiамоделiст вiддав би руку й ногу, аби тiльки завести собi таку домашню звiринку. Цiкаво, а чим вони харчуються?
  Не вмикаючи двигуна, я повернувся до нашої компанiї. Цього разу на мене дивилися абсолютно усi - очi Iшанi, напевно, вирiшили заповнити собою усе лобове скло, i в них це дуже симпатично виходило. Усi iншi, вже трохи вiдiйшовши вiд першого шоку, просто дивувалися лiтаку, що лiтає без мотора.
  Тадж-Махал з'явився несподiвано для мене - поки я роздивлявся мiсцеву фауну, ми вже майже долетiли. З повiтря нам на нього подивитися не дали, сказали зачекати хвилин десять, поки звiдти якась делегацiя особливо дорогих туристiв не виїде. Для цього ми присiли вiдпочити з дороги на одну зелену галявину, з якої було видно бiлоснiжнi куполи цiєї визначної пам'ятки. Поки всi заходили на посадку як нормальнi лiтаки, я вирiшив згадати уже забутi навики експериментального польоту i приземлився по-пташиному: перед самою землею задер носа догори, потiм кiлькома змахами скинув швидкiсть, торкнувся заднiм колесом, а потiм м'яко опустився на переднi. Я не боявся засвiтити свої можливостi - тут усi свої, а показати себе хочеться. Мене б iще в чорний колiр перефартувати, i був би справжнiй орел! Але це я вже трохи загнув.
  Робити було нiчого, тому всi займалися тим, чим хотiли. Крi-Крi прихопила з собою фотокамеру i тепер вони з Бульдогом клацались на то фонi куполiв палацу, то бiля рiчки. Чубчик... Тьху - Чупакабра продовжував приставати до двомоторницi, але цього разу лайки чутно не було. Ми з Iшанi просто стояли i дивилися на палац - з нашого мiсця його було видно майже повнiстю. Але я бiльше дивився у дзеркало, роглядаючи особу бiля себе.
  - Гарний, правда? - порушила мовчанку Iшанi, не вiдриваючи погляду вiд видовища.
  - Так, - погодився я i, щоб хоч якось пiдтримати розмову, спробував пригадати те, що нам розказували на iсторiї Азiї та Африки. - I iсторiя створення в нього вiдповiдна... Побудований за наказом нащадка Тамерлана - падишаха Iмперiї Великих Моголiв Шах-Джахана в пам'ять про дружину Мумтаз-Махал, що померла при народженнi чотирнадцятої дитини. Пiзнiше, коли Шах-Джахан помер, його останки перенесли в Тадж-Махал, де вiн навiки возз'єднався зi своєю коханою.
  - Дiйсно, гарна iсторiя, - Iшанi вiдвернулася вiд палацу й подивилася на мене. - А ти багато знаєш, як на звичайного фермера.
  - У мене були хорошi вчителi.
  - Справдi? - вона якось хитро на мене глянула. - Добре, тодi скажеш менi: чому тут так багато тракторiв? - вона вказала крилом в якогось трактора неподалiк. - Чи не знаєш?
  - Ну чому ж? - ой, ну хто мене за язик тягнув, я ж не знаю, чому вони тут вiдповiдають! Хоча, якщо згадати мультфiльм 'Тачки', то там найближчим аналогом тракторiв були корови, а бикiв - комбайни. - Це ж священнi iстоти.
  - Правильно, - задоволено кивнула дiвчина. - Є вiрування, що ми станемо ними в наступному життi.
  Стоп! А з цього мiсця вмикаємо параною i фiльтруємо кожне слово, кожен звук! Це ж треба - так необачно затягнути себе в пастку. I навiть про своє минуле ляпнути вже десь встиг... Я ж iз самого початку знав, що дiвчата усе це навмисно влаштували, i зовсiм забув про жiночу пiдступнiсть. А ще й похизуватися перед дiвчиною захотiв!
  - Можливо, - стримано погодився я, збираючись перевести розмову на iншу тему. - А ти як, рада, що повернулася додому?
  - Ну, складно сказати, - вона знову повернулася до палацу i продовжила, iз ледь сумнiшим голосом. - Я ж тут майже не жила. У мене мiльйони фанатiв по всьому свiтi, й усi чекають вiд мене перемоги.
  - Хто знає - може й дочекаються? - знову погодився я, очiкуючи на подальшу розмову.
  - Слухай, а ти ж любиш лiтати низько, так?
  - Є трохи, - а ось тепер можна починати випускати дезiнформацiю. - Я сьогоднi спробував трохи пiднятися, а закiнчилося все черовим вiзитом до технiкiв.
  - Як же ти будеш летiти через Гiмалаї?
  - Не знаю, - вирiшив зiзнатися я, тим бiльше, що це нiчим менi не грозило. - Якщо не зможу пiднятися - доведеться летiти крiзь гори.
  - Дiйсно, проблема... Слухай, а ти мiг би летiти уздовж залiзницi. Її прокладали давно - мало хто пам'ятає. Звiсно нею добиратися довше, i вона веде в трохи iнший бiк, але там хоча б не треба пiднiматися...
  Далi я вже її не слухав. У моїй дiрявiй пам'ятi миттю спливли кадри, де головний герой намагається вилетiти iз залiзничного тунелю. Може вона просто не знає про цю особливiсть запропонованого маршруту? Нi, тодi б вона його не пропонувала. Та й розмову вона завела не просто так. Якби я не був таким параноїком - не помiтив би. Все ж уроки капiтана Райлi не пройшли для мене даремно.
  - Дякую, що пiдказала...
  - Будь ласка, - якось сумно кивнула вона, що я також помiтив.
  - О, а ось i наша черга! Народ, пiднiмаємося на екскурсiю! - гукнув я по нашiй частотi. - Сьогоднi я буду вашим гiдом!
  Я нiколи не задумувався над професiєю екскурсовода, однак пiсля сьогоднiшньої прогулянки я був впевнений, що зможу на неї влаштуватися. Це виявилося значно легше, нiж проводити урок у середнiх класах школи. Набагато легше...
  Зворотнiй шлях до аеродрому був повною протилежнiстю своєму попереднику. Якщо там усi вилiтали незадоволенi i розслабилися лише пiд кiнець, то тепер напруга все бiльше й бiльше охоплювала мене, з головою компенсуючи короткий перiод безтурботностi. Ось i вилiз iще один шматочок канону - мене заводять в пастку. I постає питання: чи варто туди лiзти? Подивимося на карту мiсцевостi. Там дiйсно iде залiзнична гiлка, але вона вся вкрита численними тунелями крiзь скелi, всерединi яких розминутися iз потягом я майже не зможу. Майже, бо для цього менi доведеться скласти крила i сiсти. Сьогоднi я дiзнався, що навiть зi складеними крилами можу летiти у двох метрах над землею, використовуючи ефект повiтряної подушки, як екраноплан. Залiзнична колiя там одностороння, тому мiсця для маневру не буде. Можна дiзнатися розклад руху поїзду, але я бiльш нiж впевнений, що завтра вiн їхатиме менi назустрiч. Треба вiдписатися Капiтану - може вiн щось порадить. Надiславши йому звiт про усе пережите, я став чекати вiдповiдi, i вiдправився у майстерню, де механiки вже мали зробити менi новий адаптер. Вiдповiдь прийшла саме тодi, коли на мене ставили тi доповнення, якi я попросив: розширений бачок для мастила та новий повiтряний фiльтр-циклон повiтря, щоб в подальшому мiй двигун був захищений вiд усякої вологи та 'хiмiї'.
  'Правильно зробив, що скинув лазер. Той, хто цих лiтакiв готував, точно був вiйськовим. Я чув про прискорювачi ще тодi, коли був курсантом, але потiм вiд них вiдмовилися на користь повноцiнних реактивних двигунiв. Серiйно вони не випускалися, тому дiстати прототипи можна хiба що в музеї або на вiйськових архiвних складах. Я вже здогадуюсь, звiдки вони отримали цi агрегати, але будь готовий до несподiванок. Що ж стосується твоєї пропозицiї прольоту крiзь гори - не можу нiчого сказати. Перелетiти через Гiмалаї було важко навiть для бомбардувальникiв, що вже й казати про бiльш легкi лiтаки. Тобi треба було поцiкавитися цiєю темою у Бульдога - вiн таке ранiше робив. Там дiйсно є тунель, але якщо завтра потяг iтиме з iншого боку - ти ризикуєш звiдти не вилетiти. З iншого боку - тепер всi точно знають, що твiй двигун 'не пристосований' для роботи на висотi. Гадаю для тебе ризик в обох випадках буде однаковим. Але там ти хоча б не зустрiнешся iз найманцями. Будь обережний.'
  Я двiчi прочитав листа, але так i не знайшов у ньому жодних коментарiв стосовно поведiнки Iшанi - я мусив сам складати своє враження про оточуючих. Мене заспокоювало лише те, що вiн не вважає цю ситуацiю критичною, iнакше б дав менi чiткi вказiвки. Цей лист взагалi вiдрiзнявся вiд попереднiх: нiякої конкретики, тiльки загальнi слова. Я навiть запiдозрив, що цей лист - пiдробка, тому вiдiслав iще один, але цього разу на пошту Чуха, щоб отримати пiдтвердження. Лист виявився справжнiм, а сам Чух надiслав менi якiсь уривки iз книжок, в яких обговорювалася загадкова жiноча душа... Чого б це?
  
  ***
  
  Дочекавшись, доки Крi-Крi сяде, дiвчата хотiли вiдправитися в мiсцеве аерокафе, але довелося ще пiвгодини стирчати на iнструктажi для учасникiв, де їм повторно зачитали правила гонок та змусили повторно пiдписатися в журналi по технiцi безпеки. Ну а пiд кiнець виступив Рупер, застерiгаючи їх вiд усiляких контактiв зi стороннiми та фанатиками, якi хочуть зiрвати перегони.
  Проводити час iз цiєю непосидою було дiйсно весело. За останнi три роки її кар'єри це був перший випадок, коли Iшанi могла спiлкуватися вiльно й легко, не зважаючи на думку свого менеджера. Той останнiм часом узагалi був сам не свiй, постiйно пiдштовхуючи дiвчину до усiляких авантюр. Вiн навiть намагався розкрутити її на скандал, за що отримав крилом по бамперу i вже кiлька днiв вперто iгнорувався. Iшанi вже давно навчилася ховатися вiд своєї охорони, але досi в неї не було вагомих причин для втечi. Її менеджер, здавалося, переслiдував якiсь власнi цiлi, повнiстю обмеживши коло її спiлкування iншими зiрками шоу-бiзнесу або такими ж особами, як сам. Можливо вiн сподiвався, що тодi вона сама стане схожою на них, але дiвчина ще бiльше замкнулася в собi i тепер єдиними її знайомими, з якими вона могла перекинутися хоча б парою слiв, залишилися двоє дiвчат-технiкiв, що готували її до виступiв. Та навiть їм вона не могла довiряти. Так продовжувалося три довгих роки, до сьогоднiшнього дня. Момент, коли їй мало не в кабiну врiзалася життєрадiсна Крi-Крi, напевно став для неї тим поштовхом, що змусив дiвчину визирнути з-пiд маски крижаної королеви. Знаючи ставлення великих лiтакiв до своїх менших родичiв, вона мала уявлення, що довелося пережити француженцi, аби потрапити на цi гонки. Але авiетка, здавалося, не помiчає нiчого навколо, i просто насолоджується життям. Ранiше Iшанi звертала увагу на лiтаки з великим двигуном, та пiсля трьох рокiв спiлкування з такими особистостями вiд її захоплення не залишилося й слiду. Вона зрозумiла, що двигун та розмах крил - майже нiчого не значать. I Крi-Крi була яскравим прикладом того, як навiть за вiдсутностi всього вищезгаданого можна досягнути результату i залишитися собою. Якщо чесно - вона сама трохи заздрила крихiтнiй авiетцi, її неiлюзорнiй свободi. Балакаючи з нею про все на свiтi, вона вiдпочивала душею.
  Iшанi й сама не пам'ятала, про що вони говорили, але в якийсь момент Крi-Крi загорiлася iдеєю подивитися на Тадж-Махал.
  - Ну ти сама подумай: облетiла увесь свiт, а так нiчого й не бачила. Ну хто ж мене тодi буде слухати?
  - Добре, вмовила. Покажу я тобi Тадж-Махал. Тiльки охорону свою вiзьму.
  - Охорону? - розчаровано осiла на пiдлогу французенка. - Я думала - ми самi можемо туди-сюди злiтати.
  - Нi, я ж зiрка. А зiрки надто привертають увагу, щоб дозволити собi гуляти поодинцi. А раптом на нас теж якийсь фанатик вискочить? Нi, без охорони я з аеродрому - нi крилом.
  - Фанатик кажеш? - Крi-Крi на мить замислилася, а потiм засяяла з новою силою. - Тодi давай Поводира з собою вiзьмемо? Вiн же вистояв проти того психа - чим тобi не охорона?
  - Ну добре-добре, - Iшанi вже зрозумiла, що сперечатися з цiєю авiеткою марно, та й поєднати приємне з корисним - було б непогано. - Поїхали його шукати.
  Знайти втiкача вдалося майже одразу. Вони пiдстерегли його на виходi iз майстернi: все ще трохи обшарпаного, iз потрiсканою на фюзеляжi фарбою, але цiлком справного. Вiн якраз спостерiгав за кимось з-за купи картонних коробок i вже збирався кудись втекти, але Крi-Крi не дала йому цього зробити, одразу ж загнавши того у вугол.
  - Поводир! - Крi-Крi безстрашно накинулася на хлопця. - Що ти тут сидиш? Тебе вже пiдлатали?
  - Ну, можна й так сказати, - пробелькотiв той. - А ви чим займаєтесь?
  - Та так. Гуляємо... - вiдповiла Iшанi, ледве стримуючи смiх, спостерiгаючи за цiєю кумедною сценою: крихiтна авiетка залякувала майже втричi бiльшого за себе лiтака.
  - Ой, Iшанi щойно запропонувала менi полетiти подивитися на Тадж Махал! Ти летиш з нами! - Крi-Крi не залишила йому шляхiв вiдступу.
  - Ну, я не знаю... - Дастi-Поводир все бiльше й бiльше впирався хвостом в коробки. - Я взагалi-то думав...
  I тут коробки не витримали, i разом з ним вивалилися на iнший бiк, де в цей час агресивно спiлкувалися номери п'ять та двадцять два: Ель Чу та Рошель. А Дастi-Поводир, скориставшись розгубленiстю оточуючих, вмить затягнув до їхньої маленької компанiї i цих двох, а потiм ще й Бульдога запропонував. Хлопець знав, на що тиснути - француженка встигла прив'язатися до старого добряка. Довелося їм вiдправитися на пошуки останнього учасника їхнього походу, а щоб хлопцi не подумали втекти - взяли з них клятву не з'їжджати з мiсця, доки вони не повернуться. Аби швидше вправитися, вони вирiшили роздiлитися. I це було їхньою помилкою.
  Не встигла Iшанi розiйтися iз дiвчатами, як перед нею виросли постатi її охоронцiв а позаду почувся голос лiмузина Алана - її менеджера.
  - Заводиш друзiв серед фаворитiв? Це добре. Нарештi ти почала думати правильно.
  - Хлопчики, скажiть цьому...
  - Замовкни! - рикнув на неї один iз охоронцiв, чого ранiше не траплялося.
  - А тепер слухай сюди, - нiби нiчого й не сталося, продовжив Алан. - У нас домовленiсть iз командою Громила, а конкуренти нам не потрiбнi. Змусь цього смердюка летiти крiзь гори по ущелинах.
  - Навiщо?
  - Не твоя справа. Не зробиш ти - зроблять iншi. Але тобi вiд цього краще не стане. I навiть не думай щось утнути. Мої хлопцi простежать, щоб ти не наробила дурниць пiд час прогулянки.
  I все. Залишивши її стояти посеред смуги, чоловiки зникли. I хоча вона нiкого з них не бачила поблизу - їхнi погляди вiдчувалися обшивкою. I що тепер робити? Вона шукала вiдповiдь i не знаходила. Летiти кудись вже не було жодного бажання.
  Крi-Крi викрала Бульдога з ангару прямо з-пiд ключiв механiкiв так швидко, що тi навiть не встигли зрозумiти в чiм справа, а лiтака вже не було. Оголосивши загальний збiр, вона витягнула двомоторника на злiтну смугу i мало не стусанами змусила його приєднатися до їхньої компанiї.
  Злетiти й набрати потрiбний курс - що може бути простiше? Тим бiльше, що Iшанi не раз лiтала тут в дитинствi. Але тепер полiт над знайомими землями не викликав у неї нiякого задоволення. Ось так вони деякий час летiли мовчки: вона мовчала, бо не могла знайти виходу iз ситуацiї, iншi - бо насолоджувалися пейзажами, i тiльки Крi-Крi трiщала без угаву. Минуло кiлька хвилин i ось навiть цей звук обiрвався. Озирнувшись, Iшанi побачила, що усi витрiщаються кудись униз а там...
  Спершу дiвчина подумала, що їй мерiщиться i сама мало не навернулася в штопор, але вчасно встигла вирiвнятися. Лiтак ширяв над самiсiнькою водою, час вiд часу помахуючи крилами, рухаючись в одному потоцi iз бiлоснiжними рiчковими планерами, якi абсолютно не звертали на нього уваги. Деякi з них навiть пролiтали над ним, неначе вагаючись: сiдати на нього, чи не варто? Минула хвилина, а нiчого не мiнялося. Iшанi й сама не помiтила, як повернула уздовж рiчки, щоб не пропустити такого видовища. Але вони вже наблизилися до повороту рiчки, i зграя планерiв розлетiлася хто-куди, а дивний лiтак, так i не завiвши двигуна, на самих лише крилах повернувся до них i виявився Дастiном! Як вiн це робить?!
  А попереду вже виднiлися бiлоснiжнi куполи Тадж-Махалу. Iз замисленостi її вивiв голос одного з охоронцiв, що представився диспетчером i попросив їх зачекати на галявинi, поки вони нiби-то випровадять туристiв. Iшанi й сама була б не проти розтягнути їхню прогулянку. I знову Дастi-Поводир зумiв її здивувати: сiв на землю абсолютно без пробiгу, наче вертолiт. Скiльки ж iще таємниць приховує цей дивний лiтак? Подальша розмова показала - дуже багато. Спiлкуватися з Поводирем, а Пилюком його назвати вже язик не повертався, виявилося доволi цiкаво. Взагалi вiн останнiми днями зовсiм не нагадував того забитого селюка, якого показували в репортажi з вiдбiркового туру. За час участi в перегонах вiн якось невловимо змiнився. Здавалося вiн знає про Iндiю набагато бiльше за неї саму, хоч нiколи тут ранiше не бував. Сам вiн бiльше нагадував їй не спортсмена iз провiнцiї, а якогось суперагента. Цей образ настiльки мiцно приклеївся до хлопця, що їхнє з Аланом рiшення скооперуватися пiд час гонок iз командою Неборiзiв уже не здавалося настiльки логiчним i вигiдним. От тiльки згадка про тракторiв його чимось рiзко насторожила, i вiн пробув в такому станi до самого кiнця розмови. Вона вже хотiла перевести бесiду на тему його здатностi лiтати без двигуна, коли згадала дещо зi свого дитинства. Вирiшення проблеми було очевидним.
  - Як же ти будеш летiти через Гiмалаї?
  - Не знаю, - зiтхнув хлопець. - Якщо не зможу пiднятися - доведеться летiти крiзь гори.
  - Дiйсно, проблема... Слухай, а ти мiг би летiти уздовж залiзницi. Її прокладали давно - мало хто пам'ятає. Звiсно нею добиратися довше, i вона веде в трохи iнший бiк, але там хоча б не треба пiднiматися...
  В якийсь момент їй здалося, що вiн її не послухається, але потiм...
  - Дякую, що пiдказала.
  - Будь ласка, - з деяким полегшенням вiдповiла вона.
  - О, а ось i наша черга! Народ, пiднiмаємося на екскурсiю! - раптом вигукнув Поводир, розвертаючись на злiт. - Сьогоднi я буду вашим гiдом!
  I злетiв у своєму новому стилi - без розгону.
  На душi було гидко. Звiсно вона i ранiше обманювала й брехала, але тодi цiною не було чиєсь життя. Одна справа змагатися зi своїм суперником, i зовсiм iнша - крутити iнтриги навколо нього. Звiсно у шоу-бiзнесi без цього нiяк, але там всi цим займаються, а тут ти кидаєш палки в гвинт звичайному селюку, який про це навiть не пiдозрює. Вона ще не остаточно скотилася у прiрву егоїзму та мерзоти, щоб бездушно пiдставляти кого-небудь. Даремно вона не слухала своїх батькiв, коли вони не хотiли вiдпускати її у велике мiсто. I тепер, коли їй було сказано завести Поводира в пастку - їй ставало ще сумнiше. Не хотiлося повертатися назад у той напiвзаморожений стан, коли навколишнiй свiт сприймається через фiльтр "корисно-шкiдливо", коли ти не можеш довiряти нiкому, коли кожен твiй крок керований рацiональнiстю i розрахунком... Це було огидно. Але вона знала, що якщо вiдмовиться, то замiсть неї це завдання виконає хтось iнший. А так у неї хоча б буде шанс вберегти Поводиру життя, i здоров'я - якщо вiн її послухається. Звiсно шкода було хлопця, але краще вiн залишиться цiлим. Навiть якщо потiм вiн все життя проклинатиме її iм'я. Але шосте чуття пiдказувало їй: даремно вона сподiвалася на його розсудливiсть - вiн все-одно зробить по-своєму.
  
  ***
  
  
  Глава 6
  
  Ранок видався пасмурним - синоптики як завжди обiцяли сонячну й теплу погоду, а тому я був готовий до нових подвигiв. Учора встиг залiзти в iнтернет i пошукати трохи iнформацiї про ту залiзничну колiю, на яку менi вказала Iшанi. Так, вона дiйсно йшла через усi Гiмалаї, але тут був один нюанс: вона йшла не зовсiм у тому напрямку, який менi потрiбен. Так, якщо я пiду через тунелi, то виграю добрих пiвгодини, але потiм менi доведеться повертатися на курс. А пiсля учорашньої пригоди на всiх нас понавiшували маяки, i тепер кожен наш рух вiдображуватиметься на картi. Звiсно ж я розумiв, що саме за допомогою цього маяка на мене й будуть полювати переслiдувачi, тому зникнути в тунелi - єдиний мiй варiант уникнути проблем. Принаймнi з адмiнiстрацiєю гонок їх точно бути не повинно, адже нам вчора чiтко сказали, що на цьому перельотi нiяких чекпоїнтiв не буде, i головною задачею учасникiв буде просто якнайшвидше дiстатися до фiнiшу. А значить i маршрут кожен обирає для себе сам. Тут я дiйсно був вдячний Iшанi, не зважаючи на пiдсунуту нею свиню - пiсля такого краху чужих планiв, за мене мали б взятися всерйоз i перелiт через Гiмалаї для цього пiдходить найкраще. Навiть Капiтан наказав менi готуватися до повiтряного бою i порадив прикупити кiлька феєрверкiв. Але де ж їх тут вiзьмеш?
  Сьогоднi я стартував з восьмого мiсця. Не знаю, на що розраховували мої вороги, але я вiдбиватися вiд групи не спiшив i намагався дотримуватися їхнього темпу. Повертати на залiзничну колiю треба буде тiльки тодi, коли я пролечу над нею, щоб не подумали, нiби я заздалегiть це планував. Пiднiмаючись все вище й вище разом з iншими учасниками я, нарештi, побачив попереду майже пряму лiнiю залiзницi. Бiльше не зволiкаючи, я зi зниженнiм пiшов до неї, потроху набираючи швидкiсть. Водночас я контролював повiтряний простiр навколо усiма доступними засобами i не забував подивлятися у дзеркала задного огляду.
  Обережнiсть виявилася не зайвою - троє лiтакiв на радарi недвозначно натякали не свої намiри, час вiд часу зриваючись в ущелину i повертаючись звiдти, щоб знову заховатися пiд самими хмарами. Довелося ще бiльше знизитися i навiть випустити шасi, щоб рухатися над самiсiнькою землею. Дiставшись до залiзничної колiї, я помчав уздовж неї так низько, щоб моя кабiна не виглядала навiть над кам'яними насипами з бокiв. Добре, що дорога вiдходила трохи вбiк вiд основного маршруту гонщикiв, iнакше б мене уже давно помiтили. Хвилин за десять я дiстався до вказаного на картi мiсця. Навiть якщо вони i засiкли змiну мого курсу, то їм би просто не вистачило часу, щоб наздогнати мене.
  Тунель виявився трохи бiльшим, нiж я боявся i значно меншим, нiж сподiвався. Навiть не уявляю, як би справжнiй Дастiн мав тут пролетiти: тут же навiть по дiагоналi розмiститися не вийде. Точнiше вийде, але нi про який полiт навiть мрiяти не доведеться. Менi ж залишалося лише пiдгорнути крила пiд себе i, увiмкнувши вогнi - мчати крiзь темряву тунелю, готовим у будь-який момент зупинитися i дати заднiй хiд.
  Перший прогiн пролетiв спокiйно, щоправда ефект повiтряної подушки зi складеними крилами виявився слабший, але випущене шасi рятувало мене вiд небезпеки зачепитися гвинтом за рейки. На виходi з тунелю я ледве не врiзався в ремонтну бригаду залiзничникiв, що вирiшили зазирнути на шум. Далi було кiлька кiлометрiв вiдкритого простору, i черговий тунель. Цього разу летiти було значно довше. I з потягом я-таки зустрiвся. Це сталося за якийсь кiлометр до кiнця тунелю. Я вже бачив сонячне свiтло, коли там з'явився зелений силует локомотива. В оригiналi потяг так i не зупинився, через що Дастiн мало не врiзався в нього. Я ж можу заздалегiдь заявити про себе, i в цьому менi допоможе мiй лазер! Пройшовшись ним по очах паровоза, я змусив його трохи скинути швидкiсть, але все одно менi довелося давати газу й перелiтати через нього - тепер вiн їхав достатньо повiльно, щоб зупинитися задовго до в'їзду в тунель. Ми навiть встигли перекинутися парою слiв, дуже лайливих слiв. Не знав би про цю каверзу заздалегiть - перелякався б до смертi, а так було весело.
  Тепер менi залишалося на всiх парах добиратися до фiнiшного аеродрому. I якщо я не дiстануся туди першим - грiш менi цiна. I я, на всiх парах, помчав до вказаного в навiгаторi пункту.
  Ну i пiдiбрали ж органiзатори аеродром: бо-зна яка висота, злiтна смуга над проваллям, ангарiв немає... I як тiльки це мiсце взагалi знайшли? Коли я вилетiв iз протилежного кiнця злiтної смуги, на посадковому майданчику здiйнявся такий гам, що менi навiть крiзь свист турбiни було його чути. Найбiльше старався диспетчер, який вперто називав мене самозванцем i погрожував вiддати пiд суд за зрив змагань. Через кiлька хвилин такого знущання над моїм приймачем, я плюнув на його крики в ефiрi й вiдключив рацiю. Мене облаяли, прогнали, ще раз облаяли, впiзнали, здивувалися, розпитали, знову здивувалися, запросили на стоянку, а я в цей час уже стояв пiд нашвидкоруч зведеною баштою диспетчера i думав: як би його звiдти стрясти? Пробував по-рiзному, але клятий говорун сидiв там, як приклеєний. Цiкаво, вiн взагалi бачить iще щось окрiм екрану радару? Працiвники адмiнiстрацiї, що готували аеродром до прибуття iнших учасникiв, проводжали мене схвальними поглядами i легкими усмiшками - напевно вiн i їх встиг дiстати.
  Несподiвано я почув черговi викрики диспетчера, але цього разу в адресу iншого учасника. Навiть не здогадуючись, хто це може бути, я подивився в небо i все зрозумiв: Крi-Крi у своєму репертуарi. Ця пташка увесь цей час летiла за мною! I як тiльки встигала? Дочекавшись, доки її вiдмiтять, я пiд'їхав до неї ближче.
  - Поздоровляю! Ти - перший!
  - Дякую, - м'яко розпочав я, набираючись злостi. - I я тебе поздоровляю, що прийшла ранiше за всiх. А тепер поясни менi: ШО ЦЕ БУЛО?!!!
  - Що таке? Я ж тебе не обганяла?
  - При чому тут обгiн?! Ти там могла розбитися! Ну нехай я - псих, але ж ти...
  - А що я? - одразу ж образилася авiiiетка, наїжджаючи на мене. - Я з паровозом в тунелi розминулася, на вiдмiну вiд тебе. Крiм того для мене це був єдиний шлях через Гiмалаї.
  - Гр-р-р! - i правильно ж усе каже.
  Не ставши даремно продовжувати розмову, я пiшов зривати злiсть на чомусь iншому. Пiд руки потрапив якийсь м'яч, схожий на футбольний. Пiдхопивши його, я заїхав за ангари i став лупцювати ним по стiнi. Звiсно крила - не руки, але тренуючись таким чином, я наробляв мiлку моторику. Пiд час нашої екскурсiї в Тадж-Махал я вiдчув, що менi не вистачає практики використання нових кiнцiвок, а вiдсутнiсть нормальних рук перетворювала життя на муку. Так iнодi хотiлося показати комусь непристойний жест, i не було чим! В майбутньому обов'язково зроблю кiнцi крил щiлинними, щоб вони роздiлялися на пальцi. Тодi я зможу виконувати власний техогляд самостiйно, i не тiльки!
  Зупинився я лише тодi, коли на шум зазирнули якiсь хлоп'ята. Схоже це був їхнiй м'яч. Кинувши його їм, я випорхнув на дах ангару й всiвся грiтися на сонцi. Все ж у такому розташуваннi аеродрому був i свiй плюс - вiн з усiх бокiв був чудово захищений вiд вiтрiв. Розвалившись на даховi я довго грiвся, пiдставивши пiд сонце своє синє пузо i не помiтив, як малеча пiднялася до мене i взялася оглядати з усiх бокiв. Я старався не звертати на них увагу й насолоджуватися сонячними ваннами, але виходило погано. Минуло, мабуть, хвилин десять перш, нiж я почув звуки двигунiв. Пiдiрвавшись з мiсця, я став на краю даху й взявся дивитися бортовою електронiкою усi маневри, якi виконував Громило перед посадкою. Ранiше я не мав змоги спостерiгати за цiєю подiєю збоку, але тепер у мене був шанс краще вивчити свого суперника.
  Посадака у Громила дiйсно була оригiнальною. Вiн не скидав швидкiсть до самої землi, потiм вирiвнювався у метрi над смугою i випускав шасi, яке одразу ж торкалося асфальту. Увесь його полiт бiльше нагадував ковзання в повiтрi, не було жодного рiзкого руху, нiякого ширяння над землею. Вiн навiть швидкiсть нiколи не скидав. I кожен його рух був вивiрений до сантиметра - ось що значить досвiд! Решта учасникiв не могли похвалитися такою координацiєю рухiв, тому на них зосереджувати свою увагу я не став. Ну хiба що Iшанi, яка прийшла другою пiсля Громила, але тут я звертав увагу бiльше на форму, нiж на маневри... Стоп, гормони запихаємо далеко-далеко, i намагаємося мислити логiчно. Нi, не виходить. Що ж, я цього не хотiв, але якщо це потрiбно для дiла - присадка номер два! Розтiкаючись з мастилом по всiй системi, присадка дарувала крижаний спокiй та чистi думки - якраз те, чого менi зараз так не вистачало. Тепер робимо висновки: якщо вона знала про напад i була причетна до його органiзацiї, то не стала б посилати мене iншим маршрутом. Якби вона дiяла заодно з Громилом, то їхнiй план точно спрацював би. А може вона дiзналася про напад випадково, i хотiла якось мiнiмiзувати наслiдки? Iмовiрнiсть останнього варiанту найвища.
  Добре, що я прилетiв заздалегiть, ранiше за усiх репортерiв та вболiвальникiв. Тепер же Громило мусив вiдбуватися за нас обох. Менi було цiкаво спостерiгати за виразом його обличчя, коли вiн дiзнався про своє ганебне третє мiсце. А от щодо Iшанi у мене були певнi плани. По-перше, вона прийшла перед Недом та Зедом, а це вже про щось говорить. По-друге, у неї тепер стояв гвинт iз вуглеволокна, як у команди Громила. Значить що? Правильно - вона тепер заодно iз ними. Але пiдiйти до неї все одно доведеться, iнакше це буде дивно. Ой, щось менi холодно, треба трохи прогрiти двигун... I ввести собi трохи каталiзатора (на смак нагадує мiцну каву). I трохи спустити колеса, щоб тихiше пересуватися дахами.
  Стрибаючи з одного ангару на другий, я наблизився до натовпу i тепер бачив усе як на долонi. Цiкаво, а хтось iз присутнiх взагалi колись дивиться вгору? Про всяк випадок я оглянув небо над собою та усi пiдвищення, звiдки за мною могли спостерiгати - нiкого. Значить я один тут такий хитрий. Залишаючись поза увагою кореспондентiв, я змiг пiдслухати розмови учасникiв. Усi зараз обговорювали лише одну тему - мiй пролiт крiзь залiзничний тунель. В якостi свiдка запросили Крi-Крi, яка тепер дуже шкодувала про свiй довгий язик.
  Моя цiль зараз стояла осторонь i просто слухала, нiяк не влiзаючи в обговорення. Вигляд у неї був задумливий i якийсь стривожений. Цiкаво, вона за мене так переживає, чи просто шкодує, що нiчого не вийшло? Дочекавшись, доки Iшанi покине натовп i вiдправиться до себе, я провiв її майже до самого ангару, а потiм тихо опустився на асфальт позаду неї i увiмкнув запис на всьому, що в мене було. Шуму я не наробив, але здiйнятий мною вiтерець насторожив дiвчину i вона завмерла перед ворiтьми.
  - Шалений день, як гадаєш?
  - Що? - Iшанi аж пiдстрибнула, почувши мiй голос, але якось надто повiльно. - А, так, звiсно...
  - О, класний гвинт! Я думав їх ставлять лише для команди Громила.
  - Слухай я...
  - Не сказала, що там буде тунель. Забула, чи що? - я шпарив, не даючи їй сказати нi слова.
  - А... - взагалi завмерла вона, не знаючи що сказати.
  - Вiд тебе я такого не чекав.
  - Я знаю, я погано вчинила...
  - Навiщо?
  - Ну...
  - Я там мало не загинув. А разом зi мною - i Крi-Крi, у якої не було iншого вибору, окрiм як летiти слiдом.
  - Але я...
  - В вона з тобою ще не говорила пiсля цього польоту?
  - Я не хотiла! - не витримала Iшанi, зiрвавшись на крик, аби тiльки я замовк. - Я гадала, що так буде краще! Я думала, що ти просто повернеш назад, - тихо вимовила вона, опустивши очi.
  - А якби я полетiв крiзь ущелину?
  - Ти б... - вона хотiла щось сказати, але запнулася.
  - Загинув. Я знаю. I вдячний тобi за цю пiдказку, навiть якщо вона мала коштувати менi життя, - ох, ну як же вона симпатично дивиться на мене своїми винуватими зеленими очима... Так, здається дiя присадки закiнчується i менi теж пора закруглятися.
  Я вже розвертався їхати геть, коли почув позаду голос:
  - Дякую. За те, що розумiєш i... - я розвернувся до неї i тихенько навiв камеру на дiвчину. - Скажи Крi-Крi, що я дуже шкодую про скоєне. Я не хочу, щоб хтось iз вас постраждав, тому... Вам краще забути про мене! - Iшанi рiзко розвернулася i одним рухом зникла в темрявi ангару.
  - Зачекай! - але ворота вже були замкнутi.
  Стоячи перед ангаром, де хвилину тому вiдбулася дуже важка розмова, я не одразу помiтив ще кiлька позначок на екранi, що означали присутнiсть поруч когось стороннього. Якби я сам ранiше цього не робив - то не додумався б подивитися через дзеркало вгору, на дахи ангарiв. Схоже сьогоднi вони користуються популярнiстю. Ой, щось менi погано... Так, треба негайно вiдвiдати туалет, злити з себе усю ту гидоту, що я наковтався перед розмовою, i знову йти в аерокафе напихатися нормальним мастилом. I поставити шокер в режим очiкування, бо цi незнайомцi, що спостерiгали за нашою розмовою, можуть виявитися не просто шпигунами, а повноцiнними викидайлами. А в моїй ситуацiї бути викинутим iз гонок ногами вперед - перспектива не з найкращих.
  Там же я зустрiв наше товариство i з прикрiстю повiдомив їм, що Iшанi тепер не зможе з нами спiлкуватися. Всi були засмученi втратою, адже ця сором'язлива дiвчина була перлиною нашої компанiї. Крi-Крi про пiдставу я нiчого казати не став, тим бiльше, що про тунель я б дiзнався у будь-якому випадку. Сьогоднi у нас нiяких польотiв заплановано не було - усi, окрiм нас iз француженкою, все ще вiдходили вiд рiзкого перепаду тиску на висотi. Тому нам залишалося тiльки розслабитися i насолоджуватися музикою.
  Менi ж мiсцева культура в горло не лiзла, хотiлося чогось особливого. Покинувши гостинне кафе, я вiдправився бродити по аеродрому. Репортери уже давно порозбiгалися по своїх наметах i льотне поле помiтно очистилося. До вечора було ще кiлька годин, а зайнятися було нiчим. Гуляючи по краю аеродрому над схилом, я й знайшов одне класне мiсце, звiдки вiдкривався чудовий краєвид на усе, що лежить внизу. Тут навiть був своєрiдний постамент, куди можна було залiзти, щоб потрапити прямо в обiйми вiтру. Був би я легшим - мене уже б здуло. Ось так я й простояв невiдомо скiльки, доки мене не виввiв з трансу старий жовтий лiтак, що прямував до постаменту. Менi одразу ж кинулася в очi вiдсутнiсть гвинта та крил, хоча лiтак виглядав цiлком справним i не настiльки старезним, щоб розвалюватися на частини.
  - Бачу моє мiсце вже зайняте... - iз жахливим акцентом промовив старець.
  - Вибачте, я не знав, - я одразу ж зiстрибнув iз постаменту. - Просто замилувався краєвидом.
  - Так, пейзажi тут чудовi. Напевно це єдина причина, по якiй я ще й досi не поїхав звiдси.
  - А можна поцiкавитися iншими?
  - Що? Невже сучасну молодь цiкавить життя якогось дiдугана? - щиро здивувався той.
  - Ну, не щодня побачиш лiтак без крил та гвинта.
  - А, ось ти про що... Це давня iсторiя. Кiлька рокiв тому через мою необачнiсть постраждали машини. Тодi я прийняв обiтницю, що мiй двигун бiльше нiколи не пiднiме мене в повiтря. Якби ж ти знав, наскiльки важко лiтаку жити без неба...
  - Знаю. У мене є один друг, що теж давно не може пiднятися в повiтря... - i тут я дещо згадав. - Хвилинку, а хiба для того, щоб лiтати, обов'язково потрiбен двигун?
  - Ти про що? - не зрозумiв дiд.
  - Зараз покажу.
  Я випростав крила й без розгону стрибнув униз, прямо назустрiч вiтру. Через кiлька секунд мiй полiт стабiлiзувався i я перейшов у полiт вздовж схилу. Вiтер, намагаючись обiгнути скелю, дув менi прямо пiд крила, потроху пiдiймаючи мене все вище й вище. Досягнувши його краю, я розвернувся i таким оригiнальним слаломом знову повернувся до того мiсця, звiдки починав. Потiк повiтря тут був настiльки сильний, що менi навiть крилами махати не довелося.
  - Ось так можна лiтати уздовж схилiв, а якщо крила будуть вiдповiднi, то й далекi перельоти можна здiйснювати, - я згадав свiй старий симулятор планера. - Тiльки там треба буде брати до уваги висхiднi потоки...
  - Якi потоки? Хвилинку, але як же я добиратимуся назад, якщо менi доведеться десь сiдати?
  - Своїм ходом. Шасi у вас на три точки, та й колеса хорошi. А якщо часто лiтатимете - можете перевезти стартову лебiдку на iнший кiнець, яка б потiм тросом витягувала вас на висоту. Я бачив, як хлопцi так робили з iграшковими лiтаками. Чому б не спробувати повторити це по-справжньому?
  - Нiколи не думав, що знову пiднiмуся в повiтря. А якщо не вийде?
  - Вийде. Крила для цього потрiбнi довгi й не дуже широкi, шасi теж замiнити на складне, щоб не заважало в польотi. I максимально себе полегшити, зняти все зайве iз двигуна, бiльшiсть приладiв також будуть вже не потрiбнi... А тренуватися на прив'язi можна навiть з цього постаменту: прив'яжетеся мотузкою, станете пiд вiтер i будете спокiйно стрибати, поки не навчитеся, а там уже зможете злiтати з будь-якого схилу!
  - I все ти знаєш... Зможеш пояснити, якi крила потрiбнi?
  Завiвши мене у свою халупу, дiд витягнув з мене усе, що я знав про польоти в термiках. Я навiть нашкрябав йому контури планера i описав бiльшiсть можливих проблем пiд час польоту. А дiд, як виявилося, свої крила не викинув а зберiг, i попросив мене допомогти йому їх прилаштувати. Потiм я до самого вечора тягав його над аеродромом, доки вiн не зрозумiв майже все, про що я казав. На жаль бiльше з його теперiшнiми крилами зробити не вдалося, але вiн зрозумiв, що йому знадобиться в майбутньому. Прощаючись iз дiдом, я помiтив, що той аж помоложшав рокiв на десять-двадцять.
  - Знаєш, Поводир, - сказав вiн, коли ми прощалися. - Я отримав вiд нашої зустрiчi значно бiльше, нiж очiкував.
  - Як це?
  - Я ж не просто так до тебе пiдiйшов, - дiд посмiхнувся собi в труби. - Але нехай усе це залишиться в минулому. Ти надто хороший хлопець, щоб псувати з тобою вiдносини - схожий на мого внука. Знай, хлопче, - все серйозно продовжив лiтак. - Тепер ворота нашого храму завжди будуть вiдкритими для тебе та твоїх нащадкiв. Прощай, й нехай сонце нiколи тебе не заслiпить, а вiтер завжди триматиме твої крила. - тут мене заслiпив вiдбриск фотокамери неподалiк, а коли я проморгався, дiда вже не було.
  Отакої! На кого ж це я натрапив, якщо вiн розкидається такими словами? Про який храм вiн казав? Ця зустрiч нагадала менi, що цей свiт зовсiм не схожий на казку, i кожне друге зустрiчне падло хоче тебе використати або пiдставити!
  Повернувшись в аерокафе, я зайняв той-самий столик, що й ранiше. На сценi виступали вже iншi артисти, по телевiзору крутили якусь комедiю, спортсмени вiдпочивали перед завтрашнiм днем. Я ж в цей час шукав iнформацiю про найближчi до аеродрому храми. Такий знайшовся лише один, але його мiсце розташування я так i не дiзнався, на картах його не було, а на супутникових знiмках нiчого нормально не роздивишся. Спробував розпитати тутешнiх про дивного дiда, але одразу ж отримав дуже недвозначне попередження вiд бармена.
  - Краще забудь про це. Не шукай собi проблем
  - А що таке? А навiщо вiн тодi шукав зустрiчi зi мною?
  - А менi звiдки знати? Ходять слухи, що десь посеред гiр знаходиться храм бойових монахiв. Дуже вiдлюдькуватi й небезпечнi. Скорiш за все ти протiлав неподалiк i мiг побачити щось зайве. Тому моя тобi порада - забудь, поки вони знову про тебе не згадали.
  Ох, ну й щастить же менi... Не встиг прилетiти, як вже потрапив у неприємностi.
  Облишивши цю невдячну справу, я взявся набирати текст повiдомлення для Капiтана. Ситуацiю з Iшанi описав лише в загальних рисах. Якщо вже Капiтан вирiшив, що я сам мушу будувати свої стосунки iз оточуючими, то бути в курсi усього на свiтi йому тепер не потрiбно.
  Набравши текст, я вiдправився на пошуки мiсця, звiдки його можна було б пiдключитися до мережi. Коли бармен направив мене на заднiй двiр клубу - моя параноя знову пiдняла голову. Звiсно я мiг би обiйтися й без всього цього, але якщо вже доля дає менi шанс зустрiтися зi своїми недоброзичливцями вiч-на-вiч, то цим треба скористатися. Головне, щоб у них при собi не виявилося якоїсь далекобiйної зброї, а пiдкрадатися непомiтно я тепер вмiю.
  Покинувши аерокафе, я зробив вигляд, нiби йду на заднiй двiр, але по дорозi менi рiзко хочеться вiдлити i я повертаю в туалет. За мить перед входом туди я рiзко змахую крилами i перестрибую на iнший бiк кабiнки, де вже спокiйно можу злетiти без зайвого шуму.
  В горах темрява опускається дуже швидко, тому мої дiї залишилися непомiченими. А от двоє здорованiв, що засiли на дахах сусiднiх iз аерокафе ангарiв, свiтилися в нiчному баченнi, як новорiчнi ялинки. Один iз них виявився моїм новим знайомим - це вiн сьогоднi спостерiгав за мною бiля ангару Iшанi. А якщо її тут немає, то вiн мiг прийти сюди хiба що по мою душу. Внизу притаїлося ще двоє тягачiв, напевно силова пiдтримка, але до них я спускатися взагалi не збирався. Зробивши кiлька кiл над ними, я про всяк випадок виставив шокер на максимальну потужнiсть. Доповнивши звiт кiлькома фотографiями та описавши свою поточну ситуацiю, я дав команду його вiдправити, i в цей момент в мене щось врiзалося. Не знаю, що то була за пташка, але її крики привернули увагу бандитiв. Виявилося, що у одного з них був тазер - рiзновид шокера, який може стрiляти своїми дротами у ворога. I вiн мене пiдстрелив! Влучив прямо пiд кабiну, i я секунди двi корчився пiд ударами струму, поки не звалився на дах, а потiм ще пiвхвилини вiдходив вiд ефекту. Це було боляче. Нi не так: це було БОЛЯЧЕ!!! Я навiть вдихнути нормально не мiг, не те що поворухнутися. Якби Доттi не подбала про хорошу iзоляцiю - мiг би взагалi не отямитися. Випустивши на мене увесь заряд, нападних штурхнув мене колесом, аби переконатися у моїй недiєздатностi. Але ж у мене електроди розкиданi по всьому тiлу, тому навiть випадкове торкання вирубило бандита.
  А в цей час другий бандит почув шум i прибiг на допомогу своєму товаришу. Побачивши, як живописно ми лежимо, вiн одразу все зрозумiв., Вiн зiбрався вiдтягнувши першого, але повторив помилку свого попередника - торкнувся мене. I якби ж просто торкнувся, так вiн ще й потiм звалився на мене i кiлька хвилин отримував заряди мого шокера, поки я з-пiд нього не вилiз. Добре, що апаратура не постраждала, iнакше я був би зараз слiпим.
  Придивившись уважнiше до моїх мучителiв я дiзнався одну дуже неприємну новину - вони були мертвими. Ну не можуть живi так витрiщатися в небо, та й плями мастила з пальним пiд себе не пускають. Видерши у першого тазер, я зняв з нього використану касету i поставив запасну - останню. Тепер у мене є далекобiйна зброя на один пострiл. Не думаю, що зараз є сенс розбиратися iз iншими моїми ворогами, але сцену варто вiдiграти до кiнця. Закинувши тазер собi в багажник, я повернувся до туалетiв i так-само знову з'явився на очi спостерiгачам. Менi навiть не довелося iмiтувати полегшене зiтхання, коли знову завалився до кафешки, а запах свiжозлитого мастила довершив образ.
  Сьогоднiшнiй день можна смiливо вважати одним iз найвдалiших: простий короткий перелiт, i цiла доба вiльного часу. Звiно на цьому аеродромi майстернi не такi хорошi, як ранiше, але зробити собi повний техогляд не завадить. Тим бiльше, що пiсля сьогоднiшньої пригоди у мене полетiли запобiжники бортових систем. Та й фарбу менi пiдновити вже час, щоб знову не показувати усiм свiй блискучий металевй корпус. Пам'ятаючи настанови Капiтана, я уважно стежив за тим, щоб менi не пiдсунули якусь гидоту, яку потiм можуть iдентифiкувати як допiнг. Тут же прийшла i вiдповiдь вiд нього, але уже на iншу скниньку:
  'Ми отримали твої фотографiї. Чух упiзнав твого шпигуна, як одного iз охоронцiв Алана Голдстейна - менеджера Iшанi. Всього на нього працюють двоє лiтакiв та п'ятеро тягачiв - усi ранiше були вiйськовими. Намагайся триматися якомога далi вiд них - вони не люблять, коли жертви їхнiх iнтересiв продовжують свою дiяльнiсть. Ходять слухи, що це вони минулого року прибрали двох папарацi, якi хотiли подати в пресу якiсь матерiали стосовно Iшанi та її бiзнесу. Постiйно тримайся на виду у всiх. Тепер тобi не можна лiтати самому. I намагайся не потрапити у неприємностi, хоча б до завтрашнього дня.'
  Ех, Капiтан, пiзно ви там спохватилися - уже потрапив.
  'Дорогi мої односельцi, - писав я у вiдповiдь на щойно прочитаний лист. - Я дуже цiню вашi рекомендацiї, але iнодi вони приходять не зовсiм вчасно. Я вже встиг потрапити у неприємностi. Як результат: два номери 200 вiд шокера. Я не хотiв цього, просто так склалися обставини. Упiзнати мене зможуть хiба що по електричному удару. Вдалося конфiскувати тазер з одним пострiлом. Якщо не брати до уваги вм'ятини на крилi, то я майже не постраждав. Пишу вам iз майстернi, де мене зараз заново фарбують - стара фарба дуже сильно злiзає, а нова хоч якось приховає мої змiни. Деякi деталi також довелося замiнити. А ще - я освоїв вертикальний злiт. Щоправда навiть мої теперiшнi крила для цього не дуже пiдходять. Скажiть Доттi, щоб вона подумала над їхнiм вдосконаленням. Щоб на останнiх двох метрах воно щiлинним - тодi крила будуть краще працювати пiд час махового польоту i дозволять менi лiтати на низьких швидкостях. Схему я вам вислав. Чекаю на рекомендацiї'
  Нiч пройшла вiдносно спокiйно, якщо не брати до уваги звуки вантажних лiтакiв, якi забирали репортерiв на наступну ключову точку. Я ж решту ночi потратив на ознайомлення з нашим маршрутом - тут для учасникiв гонок все було найкращим: метеозведення, супутниковi знiмки, детальнi карти та фотографiї особливо складних маршрутiв.
  Сьогоднi я мав злiтати першим. Наступною, iз вiдривом у десять хвилин виступала Крi-Крi, а ще через п'ятнадцять - Громило iз рештою учасникiв. Менi цей полiт нiяк особливо не запам'ятався, хiба що одного разу довелося пролетiти крiзь дуже вузьку щiлину мiж скелями, зрiзавши добрий кiлометр шляху, але цей маневр я планував заздалегiдь, тому все пройшло спокiйно. Тепер, коли я був в лiдерах, всi камери були зосередженi на менi, i я мiг не хвилюватися про випадки саботажу. Цього разу я не старався йти над самою поверхнею, а летiв по прямiй де тiльки можна, скорочуючи шлях. Такий рацiональний пiдхiд давав свої результати: менi вдалося збiльшити вiдрив аж на цiлу хвилину. I навiть величезна кiлькiсть вертикальних ворiт, що значно ускладнювали менi життя, не змогли мене зупинити. Ранiше я не помiчав, що мiй двигун може працювати на таких обертах, навiть подумав про допiнг, але зменшувати потужнiсть не став. На одному бiльш-менш рiвному вiдрiзку маршруту я провiв дiагностику основних вузлiв i зi здивуванням побачив у себе пiд капотом новий маслонасос. Виявляється вчора технiки не змогли поставити менi старий, тому вирiшили замiнити його на iнший - iз найближчим до нового дiаметром каналiв. Вони так майстерно пiдiгнали його, що я навiть не вiдчував його наявностi. А двигун, щосекунди отримуючи величезну кiлькiсть мастила, давав вiдповiдну вiддачу, не знаючи втоми. Єдиним, що мене зараз хвилювало - недостатнє охолодження двигуна, але я i тут знайшов вихiд. На особливо рiзких поворотах я трохи пiднiмав капот, використовуючи його як повiтрянi гальма, i водночас повнiстю продував двигун.
  Єдиний казус стався вже пiд кiнець гонки, коли я не став облiтати мiсто, а на крилi пройшов через кiлька вулиць. Ну i напоровся на кiлька дротiв, що заплуталися в гвинтi й дуже боляче обшмагали менi увесь капот, пролетiв крiзь рекламний плакат, прийняв на крило чиїсь вивiшанi на нiч прокладки... Коротше, отримавши хвилину фори, я вилетiв з мiста справжнiм опудалом. Добре, що хоч змiг скинути цей мотлох до фiнiшних ворiт. На щастя дрота на гвинтi нiхто не помiтив, i я встиг зняти його до того, як мене знайшли репортери. На жаль цього разу їхня атака була чiтко скоординована, i незабаром мене загнали в кут, де я майже двi години вiдповiдав на усiлякi вiдверто тупi питання. Пiд кiнець, коли всi заспокоїлися, я пообiцяв поставити собi спецiально для таких випадкiв димовi шашки. Повертаючи до адмiнiстрацiї я побачив, як з протилежного боку стоянки на мене гнiвно витрiщається Громило зi своїми посiпаками. Iшанi з ними не було - вже радує.
  Бродячи у пошуках хорошого сигналу бездротової мережi, я наткнувся на Чупакабру, який всiма правдами й неправдами намагався вициганити у якогось технiка старий магнiтофон.
  - Здоров, Чу! - пiд'їхав я до нього. - Що це ти тут шумиш? Чого ти такий знервований? Що сталося?
  - Вiтаю Амiго! Готуйся побачити, як я завоюю серце мого ангела!
  - З цим? - я скептично подивився на магнiтофон. - Ти забув, що я тобi минулого разу казав? Навряд чи Рошель сподобається вуличний реп iз матюками.
  - Я не вiдступлюсь! - образу ж навис надi мною здоровань.
  - Тихо-тихо, я просто прошу тебе змiнити тактику. Ти колись читав лицарськi романи?
  - Ображаєш! Звiсно читав!
  - Ну то слухай.
  Iз технiками вдалося домовитися майже одразу - канiстра високоякiсного пального iз баку спортсмена вирiшила всi питання. А от iз матерiальною частиною довелося помучитися: створити вiдповiдний антураж в умовах аеропорту, де завжди шумно i постiйно метушиться народ, нам допомогли Бульдог та Крi-Крi. Не залишилися осторонь i репортери, якi одразу ж пронюхали про нашу затiю i самi запропонували свої послуги в обмiн на персональне iнтерв'ю для кожного - довелося погоджуватися. В результатi ми на цiлу годину отримали в своє розпорядження усю стоянку для учасникiв гонки, диспетчер давав нам кiлька хвилин на те, щоб провернути нашу аферу, доки усi лiтаки стоятимуть iз заглушеними двигунами, а механiки створили нам чудове затишне мiсце.
  План був наступний: репортери пiд керiвництвом диспетчера ганяють дичину (або точнiше - дiвчину) по аеропорту, потiм Ель Чу героїчно рятує її й вiдводить у безпечне мiсце, де все вже було готово до фiнального дiйства. Перша частина плану пройшла повнiстю за планом, а от далi все вже залежало вiд Ель Чу. Не те, щоб я сумнiвався в його iнтелектуальних здiбностях, але з його натурою треба бути готовим до усього.
  Журналiсти виконали свою роль навiдмiнно, i самi не залишилися в накладi. Загнавши Рошель у кут, як ранiше зробили це зi мною, вони довели бiдну дiвчину до панiки, i в цей момент вiдважний Ель Чу скинув на них заздалегiдь знятий iз бiг-борду плакат. Вхопивши Рошель пiд крило, вiн хутко затягнув її в органiзоване нами мiсце. Стоянка була вiдокремлена вiд решти аеропорту двома довжелезними цистернами, а всерединi ми органiзували зйомки клiпу якоїсь мiсцевої музичної групи, яку пiд 'фанеру' дуже реалiстично iмiтували нашi технiки. Знiмальна група одразу ж мала пiдключили прибульцiв до зйомок в якостi танцюристiв на задньому планi. А щоб Рошель не подумала вiдмовитися - охорона аеропорту мала постiйно "вiдбивати" напади репортерiв. Рошель обов'язково мала почути, що в охоронцiв є наказ захищати лише музикантiв, а не когось iще, а тому єдиний для них вихiд не потрапити у лапи папарацi - вдавати iз себе артистiв.
  I ось почалися 'зйомки' клiпу. Ель Чу взяв дiвчину пiд крило й повiв у танець, а знiмальна група тим часом плавно переводила свiтло на заднiй план, де й вiдбувалося справжнє дiйство. Десять хвилин плавної, романтичної музики зробили своє диво i пiд кiнець дiвчина дiйсно почала отримувати задоволення вiд танцю. Навiть я зi свого даху зумiв роздивитися мрiйливу посмiшку на її обличчi. Пiсля закiнчення зйомок усiх присутнiх швидко вивели, i нашi голубки залишалися наодинцi посеред декорацiй. Поруч залишився стояти той-самий магнiтофон, з якого все почалося, i цiла купа касет iз найрiзноманiтнiшою музикою. Захочуть - повторять. Далi все залежало виключно вiд них. Повертаючись iз нашою компанiєю у свої ангари, ми дружньо радiли за вдало проведену любовну операцiю. Сподiваюся далi у них все буде добре.
  Звiсно не я сам усе це придумав. Бiльшiсть сьогоднiшнього дiйства - заслуга вже знайомого менi аеромобiля, зяким я постiйно консультувався.
  Завалившись у свiй ангар, я взявся переглядати свою пошту в пошуках чергового листа вiд Капiтана, але знайшов дещо iнше - запрошення вступити до фан-клубу Дастiна-Поводира. Задля iнтересу я зазирнув туди i побачив майже сорок тисяч учасникiв. Чесно кажучи мене трохи задiвала така увага до моєї скромної персони, але в цей клуб записалися майже усi учасники авiараллi. Крi-Крi заснувала це товариство одразу пiсля перельоту Атлантики. Цiкаво, чому вона менi нiчого не сказала? Довелося зареєструватися, щоб бути у курсi всiх новин. Мiж iншим, цей сайт користувався пiдтримкою адмiнiстрацiї гонок в особi Рупера. Одразу ж пiсля реєстрацiї мене записали у список сумнiвних осiб, оскiльки моє iм'я було ключовим, тому я ще кiлька хвилин проходив спецiальний тест, аби програма дала менi повнi права.
  Щойно iз реєстрацiєю було завершено - до мене в ангар увiрвалася Крi-Крi. I почала щось щебетати про самозванця, що серед нас завiвся шпигун, що за нами стежать... Довелося її заспокоювати. Хвилин через двадцять, коли вона почала втомлюватися. Надавши менi статус почесного члену клубу, вона ще довго показувала менi все, що вони з Бульдогом там намудрили. Задумка менi сподобалася, але дещо нервувала кiлькiсть фотографiй з моєю участю, якi скидали iншi учасники. Серед них iнколи траплялися i такi, про якi я навiть не пiдозрював: я стрибаю по дахах, я на стапелях пiд час фарбування, мiй двигун... Особливо мене зацiкавила фотографiя, на якiй зображена наша екскурсiя у Тадж-Махал. На форумi цей момент обговорювався особливо активно, адже бiльшiсть учасникiв вважали, що у нас з нею був роман. Як би Крi-Крi не намагалася, але їй так i не вдалося змусити мене дати своїм фанатам пояснення щодо цiєї фотографiї. Вiдмовлявся довго i вперто. Навiть довелося переказати змiстнашої тодiшньої розмови. Вже через кiлька хвилин я зрозумiв, яку велику помилку зробив, коли запис нашої розмови з'явився в мережi пiд виглядом iнтервю! Пообiцявши собi тепер завжди бути iз француженкою насторожi, я повернувся до своєї пошти i вiдкрив лист, який уже пiвгодини чекав на мою увагу.
  'Даремно ти показався на тому сайтi. Тобi зайва увага нi до чого. Ми тут дiзналися, що через погоду вам змiнюють маршрут i додадуть iще одну зупинку на Гавайях. У нас в тому районi колись була база i кiлька сховищ для обладнання. Навряд чи тобi це знадобиться, але їхнi координати я тобi скинув. Не забувай про все те обладнання, яке я тобi дав i будь насторожi. Раджу взяти кiлька димових шашок. Заправляйся пiд зав'язку i намагайся летiти у хмарах. Цей перелiт - iдеальна можливiсть позбутися тебе. Враховуючи твiй хист потрапляти у неприємностi, ми вирiшили летiти в Мексику. Доттi каже, що за нiч зможе поставити тобi новi крила перед останнiм етапом. Та й у мене є для тебе подарунок за зайняте перше мiсце.'
  
  ***
  
  - Ну i як це розумiти?! Двох твоїх хлопцiв завалили їхньою ж зброєю, а ви навiть не знаєте хто це був?! - лiмузин нарiзав кола в ангарi, стираючи дорогi шини.
  - Не гунди, - буркнув тягач, не вiдриваючись вiд екрану комп'ютера. - Чета зi Свистуном треба поховати. По-нормальному. Органiзуєш сам. I досить крутитися - вiдволiкаєш.
  - Добре, - Алан трохи скинув оберти. - Що хоч вдалося дiзнатися? Хто це був?
  - Невiдомо. Навiть Чет зi своєю реакцiєю не змiг ухилитися. Свистуна взяли без єдиного удару, слiдiв побоїв ми не виявили. А потiм його катували - напевно щось випитували. Хлопцi не чули звукiв двигуна, тому навiть на слух розпiзнати його не зможуть.
  - А як щодо селюка? Ти ж казав, що вiн якось лiтає без двигуна?
  - Сумнiваюсь. Такi вмiння не афiшують, а вiн про конспiрацiю навiть не чув. Скорiше просто хулiган, якого правильно навчали... Стоп! А це що у нас таке?
  - Що там? - лiмузин пiд'їхав до комп'ютера й подивився на монiтор, де висiла збiльшена фотографiя їхнього 'селюка' iз обведеною червоним маркером дiлянкою пiд двигуном.
  - TADS - електронно-оптична система для нiчних польотiв, - наче по писаному почав розказувати легковик, що крутив запис. - Тепер зрозумiло, чому вiн так спокiйно себе почуває в хмарах. Схоже спонсори нашого кукурузника теж мають зв'язки iз армiєю - бiльше таку штуку нiде не дiстати...
  - Та я не про це дурню! - тягач штурхнув легковика бампером, що той добряче подер собi крило об стiну. - Ти ззаду, ззаду дивися!
  - Та що там може... Ага!
  - Та пояснiть вже менi нормально! Що там таке?! - не витерпiв лiмузин такого знущання над своїми нервами.
  - Я з цим типом уже зустрiчався ранiше, - тягач кивнув на старого лiтака на задньому планi. - Вiн один iз тих психiв, про яких я тобi розказував. Четверо голiруч пiшли на три десятки добре озброєних найманцiв. За десять хвилин табiр припинив iснування.
  - Що думаєте робити далi?
  - Заспокоїтися й не рипатися. Ми на чужiй територiї. Нам зробили попередження, а такого суперника, - тягач одним ударом розбив компютер вщент, - не варто iгнорувати.
  Алан дурнем не був, i копати собi могилу, як це робили деякi нерозумнi машини, не збирався. Селюк виявився зовсiм не таким простим, як здавалося на перший погляд. Залишивши тягача, справжнє iм'я котрого вiн так i не змiг дiзнатися, як би не намагався, Алан вiдправився провiдати Iшанi. Дiвка знову замкнулася в собi, не сказавши за увесь вечiр нi слова. Таке вже траплялося ранiше, коли вона була з чимось незгодна, i з кожним разом такi приступи ставали все бiльш затяжними. Йому навiть довелося завести власного психолога, щоб хоч якось боротися з жiночою впертiстю, але тут i зараз його не було, а Алану була життєво необхiдна iнформацiя про її нового знайомого.
  Взявши iз собою одного iз хлопцiв в якостi моральної пiдтримки, вiн зайшов в ангар, де дiвчата-технiки готували Iшанi до завтрашнього польоту. Тi, добре знаючи свого начальника, одразу ж зникли з примiщення, залишивши їх наодинцi. Пiд'їхавши ближче, вiн став навпроти дiвчини, щоб постiйно бачити її очi, але та наче дивилася крiзь нього, навiть не моргаючи.
  - Це ти його попередила, - наче стверджуючи розпочав розмову лiмузин.
  - ...
  - Що ти про нього знаєш?
  - ...
  - Можеш мовчати, але тодi ми будемо вибивати вiдомостi з нього.
  Iшанi мовчала, але Алан помiтив, як смикнулися її губи, наче вона хотiла посмiхнутися. Та вони ж змовилися! Ну чим iще можна пояснити такi тiснi стосунки? У дружбу, як i iншi почуття Алан уже давно не вiрив - життя вiдучило. Але одну рiч вiн для себе осягнув - у селюка дiйсно є пiдтримка. I достатньо серйозна, щоб не боятися застосовувати силу. I що тепер казати своїм партнерам? Напевно Громилу не варто знати про їхнiй прорахунок. А ще краще - перевести усi стрiлки на нього. Нехай сам розбирається iз цим селюком, якщо так хоче. Вони свою частину угоди виконали.
  Так нiчого й не домiгшись вiд впертого дiвчиська, Алан покинув ангар, але одразу ж поспiшив до камер спостереження, аби дiзнатися, чим саме займається його пiдопiчна.
  Дочекавшись, доки менеджер зникне, дiвчина витягнула з-пiд себе планшет i взялася читати вiдкриту сторiнку. На вiдмiну вiд Поводира, який i досi не з'явився в мережi, Крi-Крi нi на секунду не втрачала контакту зi своєю подругою, але навiть вона не знала усiх подробиць їхньої останньої розмови. Авiетка нiяк не хотiла зi своєю неiнформованiстю, тому активно копала в цьому напрямку. Iшанi була впевнена, що рано чи пiзно француженка доб'ється свого, але допомагати їй не збиралася - нехай це буде її власною маленькою перемогою.
  Сьогоднi головною темою для їхньої розмови став iмпровiзований репортаж про Ель Чу та Рошель. Виявилося, що це Дастiн пiдштовхнув Чупакабру зiзнатися своїй дiвчинi коханнi, i навiть органiзував увесь процес! Не беручи безпосередньої участi в пiдготовцi, Iшанi була в курсi їхнього плану i пiдкидала свої власнi iдеї, якi Крi-Крi втiлювала вiд свого iменi. Навiть Бульдог, незважаючи на своє ставлення до високих технологiй, теж став мимовiльним оператором, знявши й свою частинi усторiї. Сидячи в своєму ангарi Iшанi кiлька разiв чула, як на вулицi зграя репортерiв ганяє бiдолашну дiвчину по всьому аеропортi. В майбутньому, якщо в цiєї пари все складеться як слiд, Крi-Крi збиралася змонтувати для них справжнiй фiльм.
  Не встигнувши додивитися клiп про цю романтичну iсторiю до кiнця, дiвчина побачила, як в списку активних користувачiв з'явилася фотографiя самого Дастiна. Сама не розумiючи, що вона робить, Iшанi швидко вийшла iз сайту, неначе вiн мiг її побачити. I що з нею вiдбувається? Невже теж закохалася? От якби i їй влаштували таке зiзнання... Стоп, що за думки?!
  Вiдкинувши нi в чому не винний планшет, дiвчина розсердилася на себе: нi, вона не буде вести себе як маленька дiвчинка! Але ж як хочеться...
  А в цей час, по iнший бiк камери, Алан починав розумiти, що його бiзнес накривається мiдним тазом. Ну що ж, вiн не хотiв, але це дiвчисько саме змусило його пiти на крайнощi...
  
  ***
  
  
  Глава 7
  
  ***
  
  Кадри польотiв Дастiна-Поводира були на екранах усiх телевiзорiв, телефонiв, плакатiв... Школярi тепер хизувалися його зображеннями на капотах. Ставки на тоталiзаторах стрибали наче скаженi. З того моменту, як Пилюк вирвався в лiдери, команда 'Destiny', якiй належали авторськi права на бiльшу частину усiєї фан-продукцiї, стала вiдомою не тiльки в штатах.
  Нед та Зед не ризикували пiдходити до шефа. Навiть вiн у роки свого першого трiумфу не змiг завоювати таку популярнiсть. А така увага до якогось селюка бiсила його просто неймовiрно! Вiн уже побив одного механiка, який мав нещастя потрапитися йому на очi з наклейкою селюка на борту. Довелося викликати адвоката i вiдшкодовувати збитки. Цього вечора вiдбулася серйозна розмова зi спонсорами, якi вимагали вiд нього кращих результатiв. Та як би вiн не старався, лiтак з таким потужним двигуном як у Поводира був дуже серйозним конкурентом. Пiсля кожного перельоту вiн здавалося стає тiльки потужнiшим, чого бути не могло в принципi. Пiдiсланi механiки намагалися знайти слiди вживання допiнгiв, але знаходили лише залишки присадок в мастилi, як i у самого Громила. Спроба пiдкинути йому заборонений препарат не вдалася - Рупер одразу ж вiдправив засланця в адмiнiстрацiю, де того швидко розкололи. Пiсля такого провалу до його команди стали придивлятися особливо уважно.
  Пiсля другого розбитого монiтора вiн вже не намагався вивчати свого суперника, а тiльки гучно скрипiв повiтрозабiрником. Який сенс ловити його на вiражах, якщо вiн навiть по прямiй легко його поб'є? Єдиним вразливим мiсцем була його компанiя. I зараз усi вони влаштували iз пристойного аеропорту якийсь цирк, ганяючи за собою репортерiв. Хоча, на роль вiдволiкаючого маневру чудово пiдiйде й iнша особа. Звiсно пiдставляти своїх союзникiв буде ризиковано, але якщо бiльше нiчого не залишиться... Нi, Iшанi ще йому знадобиться, а от влаштувати селюку маленьку диверсiю було б непогано. Треба лише правильно обрати момент.
  - Нед! Iди сюди! - гукнув вiн у вiкно.
  - Я тут, шеф!
  - Слухай уважно. Зараз вiдправляєшся на найближчий аеродром...
  Отримавши iнструкцiї, Нед вирушив на пошуки виконавцiв, а Громило взявся продумувати свiй завтрашнiй маршрут. Вiд цього заняття його вiдволiк шум за вiкном. Визирнувши надвiр, вiн ледве встиг заховатися, щоб не отримати по носi камерою вiд якогось скаженого репортера. Обурений таким ставленням до своєї персони, вiн виїхав на вулюцю, та й так i застиг iз роззявленим ротом - зграя скажених репортерiв гналася за учасницею авiараллi, а та втiкала вiд них, маневруючи мiж великими лiтаками.
  - Куди я потрапив? - запитав небеса лiтак i розвернувся у свiй ангар. Участь у цьому авiараллi подобалася йому все менше й менше.
  
  ***
  
  Правду кажуть: в тихому болотi - чорти водяться. В нашому випадку - чортиха. Вранцi Чупакабра вивалився на злiтну смугу увесь подертий, в порваному плащевi, iз залишками знайомої нам фарби на капотi, i задово-о-о-олений... Схоже сьогоднi у нього була дуже бурхлива нiч. До самого старту ми вiд нього так i не почули жодного нормального слова.
  Вилiтали ми в шiсть годин ранку. Глядачiв на стартi зiбралося небагато, в основному трибуни були зайнятi репортерами, якi намагалися зловити вдалий кадр. Летiти було далеко, тому окрiм вже звичних менi пiдвiсних бакiв довелося взяти ще пару. Звiсно все це буде мене гальмувати, але ж мiй двигун росте, i краще перестрахуватися, нiж потiм посеред океану залишитися з пустими баками. Виїжджаючи на злiтну смугу я зрозумiв, що скоро прийде пора мiняти гвинт - вже зараз вiдчувалася недостатня тяга, що дуже впливало на швидкiсть. Сподiваюся на Гавайях менi вдасться написати Капiтану про це, iнакше я втрачу навiть ту перевагу, яку отримав завдяки переселенню душ.
  Старт та вихiд на маршрут пройшли штатно, i ось з цього моменту я вже мiг собi дозволити повну тягу. Турбiна, як i ранiше, видавала просто чудовi результати, однак навiть з повним кроком гвинта я тепер ледве мiг набрати повну крейсерську швидкiсть. Це одразу ж позначилося на моїх результатах i вже за першу годину польоту я пропустив вперед майже усiх учасникiв гонок. Робити було нiчого, тому я взявся гортати збережену копiю мого фан сайту - цiкаво ж, що про мене пишуть. Час вiд часу поглядаючи на компас, я зберiгав напрям i десь на третiй годинi польоту зустрiвся iз якимось двомоторником, що летiв перехресним курсом. Я про всяк випадок пiднявся у хмари, але курс змiнювати не став. Невiдомий абсолютно нiяк себе не проявляв, тому я не звернув на нього нiякої уваги, доки вiн не пролетiв у п'ятиста метрах пiдi мною. Раптом в динамiках запищав тривожний сигнал, а перед очима з'явився напис 'Ви на мушцi!'. Вже закладаючи вiраж я побачив, як повз мене пролетiла бiла сигара ракети i... Нiчого не сталося. Я вже подумав, що менi пощастило i приготувався навiдатися до мого недоброзичливця, але раптом зрозумiв, що моя електронiка вирубилася. Абсолютно вся! I що найгiрше - здох навiгатор. Тепер я не знав куди летiти. Добре, що мiй двигун не має складного електронного начиння. Можна було б повернути назад i по компасу знову дiстатися до берегу, але тодi про участь у гонках можна буде забути. Ну i що тепер робити? Треба все перевiрити. Але що б я не робив - нiчого не вмикалося. Єдине, що вдалося зробити - виколупати запобiжник iз бортових вогнiв, якi в цей час були вимкнутi, i переставити його на рацiю. Рацiя ожила, але її потужностi було замало, щоб зв'язатися iз кимось на березi. На жаль переставити цей запобiжник на щось iнше не вдалося - не той стандарт, та й кiнцiвок вiдповiдних для цього не було, а наослiп копирсатися у складнiй електронiцi вантажними захватами iз багажника - дурiсть.
  Так я й летiв хвилин десять, доки не додумався перебрати свiй багажник на наявнiсть зайвого вантажу. Бiльшiсть предметiв у ньому були для мене зараз як баласт, але викидати їх я не збирався. Єдиним пристроєм, який зараз мiг менi допомогти, виявилася стара радiостанцiя. На жаль її батарея виявилася посадженою i менi довелося пiдключати її до свого акумулятора й чекати, доки вона вiд нього зарядиться. Звiсно напруга й сила струму в бортовiй мережi була iншою, але вибору в мене все одно не було. Минула ще одна година, друга, а рацiя не подавала ознак життя. Закiнчилося пальне в першiй парi бакiв - їх довелося скинути. Пiсля цього я перевiв двигун в економний режим, аби ще трохи потягнути час. Вирiшивши, що бiльше чекати немає сенсу, я увiмкнув радiостанцiю i спробував когось покликати.
  - Говорить Пилюк Дастi, учасник авiараллi 'На крилах навколо свiту'. Мене хтось чує? Прийом!
  Я повторював це повiдомлення хвилин десять i лише потiм в ефiрi почувся чийсь тихий голос.
  - Говорить авiаносець Доет Хауер. Ви знаходитесь на забороненiй частотi. Негайно назвiться. Прийом.
  - Говорить Пилюк Дастi, учасник авiараллi 'На крилах навколо свiту' пiд номером сiм. В мене стрiляли ракетою i спалили всю електронiку. Лечу курсом на схiд, але прилади вийшли з ладу. Палива вистачить ще години на двi-три максимум. Окрiм бортової рацiї та цiєї стародопотопної радiостанцiї бiльше нiчого не працює. Прийом.
  - Повторiть, вас намагалися збити ракетою, але замiсть цього спалили електронiку? Прийом.
  - Так. Ракета не вибухнула i полетiла далi, але в мене все згорiло. Прийом.
  - Вас зрозумiв. Чекайте, - через хвилину з того боку прийшла вiдповiдь. - Змiнюйте курс на пiвнiчний схiд. Набирайте висоту чотири тисячi, щоб ми змогли вiдстежувати вашi координати. Наступний сеанс зв'язку через одну годину. Кiнець зв'язку.
  - Вас зрозумiв. Вiдбiй.
  Виявилося, що я налаштувався на частоту ескадрилiї, в якiй ранiше служив капiтан Райлi. За iнших умов мене б навiть не послухали, але вихiд на зв'язок на їхнiй аварiйнiй частотi, згадка про використання спецiальної зброї та вiдсутнiсть навiгацiйного пристрою у мене на борту схилили терези ризику на мiй бiк. А може вони просто вирiшили допомогти менi, бо я ношу їхню емблему? Вiдповiдь на це питання я дiзнаюся лише пiсля посадки.
  Не вiдводячи очей вiд компасу, я думав над своєю долею в цьому свiтi. Чомусь життя потраплянця завжди асоцiювалося у мене зi смертельним ризиком, постiйним двобоєм iз переважаючими силами ворога. Але я не думав, що навiть усе це може перетворитися на рутину. Так, я щиро радiю за своїх знайомих, але не шкодую про жоден зi своїх промахiв. Здається я недостатньо прижився у цьому свiтi, щоб всерйоз сприймати усе це. Навiть зараз, розумiючи високу ймовiрнiсть своєї смертi, я сприймаю її як щось неприємне, але не настiльки критичне, щоб за це хвилюватися. Наче усе це для мене чергова комп'ютерна гра.
  Кiлька годин польоту i повнiстю спустошенi пiдвiснi баки. Скидаю зайвий баласт i розумiю, що палива у мене залишилося менше половини вiд стартового запасу. Нарештi вiдведений менi час спливає i я знову виходжу на зв'язок. Менi кажуть зберiгати курс, i що мене зустрiнуть в дорозi. Через пiвгодини i ще один порожнiй внутрiшнiй бак я чую наближення реактивного лiтака. Зробивши коло навколо мене, вiн вирiвняв швидкiсть i сказав прямувати за ним. Я так i зробив, одночасно спостерiгаючи у дзеркало, як за нами невiдступно прямує його напарник. Летiли ми не довго, хвилин двадцять, поки в мене остаточно не закiнчилося пальне.
  Я вже бачив попереду авiаносець, але усi ми розумiли, що долетiти до нього я не зможу - не вистачить висоти. Довелося розкрити свiй секрет й трохи попрацювати крилами. Якщо винищувачi й здивувалися, то нiяк цього не показали. Вже заходячи на посадку я побачив, як впоперек смуги пiднялася сiтка. Влiтати в неї я не збирався, тому виконав свою коронну посадку по-пташиному, обережно опустившись прямо посеред палуби. Iз пустими баками та вiдсутнiстю зайвої пiдвiски це виявилося швидше й простiше, нiж сiдати на ходу. Всi моряки, якi в цей час знаходилися на палубi, просто витрiщалися на мене не менш квадратними за свої кабiни очима, а потiм, по одному, над палубою зазвучали аплодисменти. Ось так, пiд брязкiт вил, мене проводжали до лiфту. Поки я звiльняв смугу, до мене з вiтром долiтали чиїсь слова:
  - Круто. Нiколи такого не бачив...
  - З тебе канiстра...
  - Вiн точно iз нашої ескадрилiї...
  Винищувачiв, якi мене супроводжували, звали Браво та Ехо - двiйнята, хоча й не родичi. Чимось нагадували менi Неда та Зеда, але характером були зовсiм iншi. Поки ми йшли до платформи пiдйомника, я змiг краще роздивитися авiаносець. Довжелезний, бiльший за мою дiлянку в Кривiй лопатi, вiн складав враження нерушимої фортецi яка, однак зараз доволi прудко розсiкала хвилi океану. Вже спускаючись в ангари, я роздивився пику цього здорованя i зрозумiв, що вiн зараз просто спав! Поцiкавившись цим у винищувачiв, я дiзнався кiлька цiкавих фактiв щодо великих машин. Доет, все життя провiв в армiї, тому рефлекси у нього працювали навiть увi снi, чим i користувався екiпаж, не перериваючи виконання жодної мiсiї.
  Капiтан чекав на мене одразу бiля лiфту. По дорозi до майстернi вiн розпитував мене про все, що я бачив i пережив. Я описав йому, як мiг, зовнiшнiй вигляд тiєї ракети i вiдчуття пiсля її прольоту. Сказав, що мiг би показати записи бортової електронiки, якщо їх вдасться вiдновити. Поки капiтан уточнював у мене деякi деталi, один iз механiкiв оглядав мої нутрощi. Все виявилося значно краще, нiж я думав: згорiли лише запобiжники i планшет. Усе iнше в мене було абсолютно справним. Розiбралися також i з надмiрною витратою пального - неправильно налаштоване упорскування пального. Очевидно мої суперники вирiшили перестрахуватися, щоб я точно не долетiв до пункту призначення. Паливну систему налаштували але одразу попередили, що з таким нестандартним двигуном менi треба уникати перегрiву аби не заглохнути. Всього на ремонт пiшло хвилин десять, пiсля чого менi поставили новi пiдвiснi баки i вiдправили на старт.
  - Щастить же тобi, хлопче... - буркнув на прощання капiтан, проводжаючи мене до пiдйомника.
  - В чому?
  - Якби не цей шторм - я б задав тобi багато питань щодо встановленої на тобi апаратури. I не змушуй мене шкодувати про своє рiшення. Порви їх усiх. Не посором честь ескадрилiї!
  - Так, сер! - я вкотре рефлекторно махнув крилом, мало не зачепивши якогось технiка.
  На палубi мене вже чекала катапульта iз кустарною рампою для мого шасi. Поки однi технiки закрiплювали мене перед стартом, iншi заправляли баки пальним. Слiд сказати, що пальне вiйськових дiйсно нагадувало пайок: зовсiм несмачно, але надзвичайно поживно. Шкода, що нам в полiт такого не давали - його б вистачило надовго. Мабуть це єдиний мiнус спонсорського забезпечення.
  Минуло всього пiвгодини з моменту мого прибуття на авiаносець, а я вже готуюся до зльоту. Уся процедура, незважаючи на мої нестандартнi габарити, зайняла менше хвилини. Легкий кивок оператору, i катапульта за кiлька секунд розганяє мене до швидкостi бiльше сотнi кiлометрiв на годину. Таке вiдчуття, нiби менi пiд хвiст запхала ракету. Нi, я не збочинець, але спробувати не вiдмовився б. Вирiвнявшись пiсля старту я пiшов у набiр висоти i лише зиркнувши у дзеркала заднього огляду зрозумiв причини такого поспiху капiтана - увесь горизонт позаду вже був затягнутий свинцевими хмарами, темряву пiд якими раз у раз прорiзали спалахи електричних зарядiв. Пам'ятаючи, чим для мого попередника закiнчилася зустрiч iз блискавкою, я швиденько перейшов на крейсерський режим i помчав геть вiд цього фронту. Попереду в мене були майже пiвтори тисячi кiлометрiв до найближчого аеродрому. Втеча вiд урагану - дуже хороший стимул пiдтримувати темп. Особливо коли тобi здається, що зустрiчний вiтер намагається затягнути тебе в саме пекло...
  Як би я не намагався, уникнути перегрiву не вдалося. Навiть пролiтаючи крiзь дощовi хмари з вiдкритим капотом я лише ненадовго мiг охолодитися, пiсля чого температура знову зростала. Менi доводилося поступово знижувати потужнiсть, але нiчого не виходило. Коли за навiгатором до пункту призначення залишалося трохи менше п'ятисот кiлометрiв, зi мною на зв'язок вийшов диспетчер берегової охорони i попросив поспiшити, бо на острiв насувається шторм i я ризикую просто не встигнути до закриття аеропорту. Довелося менi вивести мотор на крейсерський режим, ризикуючи отримати клин в найбiльш непiдходящий момент. Я був на висотi трохи бiльше п'яти тисяч, коли двигун почав завивати, потiм я вiдчув тупий бiль у роторi, наче нiготь до праски приклав. Я мужньо терпiв аж цiлу хвилину, пiсля чого движок заверещав i ротор заклинило остаточно. Тепер його завести не вдасться. До берегу залишалося трохи бiльше сотнi кiлометрiв, а зустрiчний вiтер ставав дедалi сильнiшим. Пiдмахуючи собi крилами, я поступово знижувався. Пiдвiснi баки все ще були бiльше нiж наполовину повнi, тому триматися в повiтрi було доволi складно, особливо пiд рiзкими поривами вiтру, вiд яких я кiлька разiв мало не зiрвався у штопор - зi старими баками так би й сталося.
  Без двигуна моя швидкiсть впала до двохсот-трьохсот двадцяти кiлометрiв на годину, а ураган вже наступав менi на п'яти. Нарештi попереду з'явилася берегова лiнiя. З цього мiсця треба було бути особливо обережним. Адже якщо пiсля падiння у воду я ще мiг вижити, то падiння на тверду поверхню, i навiть в лiсi завершиться для мене ще однiєю реiнкарнацiєю. Я дуже сподiвався, що у разi такої прикростi менi дадуть ще один шанс, але вiрилося в це слабо.
  Аеропорт з'явився одразу пiсля смуги пальм, неподалiк вiд берега. Його диспетчерська башта, здавалося от-от звалиться пiд поривами вiтру, i я щиро сподiвався, що вона завалиться не на той ангар, в якому знаходитимусь я. Маневрувати над аеропортом часу вже не було - вiтер гнув дерева як траву. Зафiксувавши крила, я нацiлився на останнiй з вiдкритих ангарiв. Тепер треба було тiльки не розбитися, i встигнути загальмувати. Вiтер ставав дедалi сильнiшим, збиваючи менi траекторiю спуску. Швидкiсть зниження тепер була надто великою, щоб я змiг рiвно увiйти в ворота. Менi просто не вистачало висоти. I тодi я пiшов на ризик: я звiльнив пiдвiску. Наче двi бомби, срiбно-сiрi сигари бакiв пiрнули в пiдняту над землею пилюку. Я вже не бачив, що з ними сталося. Позбувшись зайвого вантажу, крила рiзко пiдкинули мене догори, даючи той-самий десяток метрiв, якого менi так не вистачало. Ледве стримавшись, щоб не пiдiгнути шасi, на опори якого звалилася уся моя немаленька вага вкупi з надмiрною швидкiстю, я влетiв в ангар. Так i не встигнувши загальмувати, я врiзався в тонку жерстяну стiну, яка дiлила ангар навпiл. В цей момент я абсолютно не думав про пошкоджене шасi та втраченi баки, про заклинений двигун та зiрваний гвинт. В головi крутилася лише одна думка: "Змiг!"
  
  ***
  
  Негода була жахлива. Страшно навiть подумати, що було б iз учасниками, якби їм не дозволили зробити зупинку тут, на Гавайях. Iшанi ранiше вже бувала тут, але виключно у справах, тому й не мала змоги насолодитися мiсцевими пейзажами. Сьогоднi ж її плани зiрвала ненависна погода. I навiть вiдсутнiсть Алана iз його лоботрясами, якi останнiм часом стали напрочуд спокiйними, не могла покращити її настрiй. А тут ще й Громило постiйно лiзе iз якимись натяками... Втiм, головною причиною її роздратування була вiдсутнiсть в аеропортi одного з учасникiв пiд номером сiм. Поводир мав повернутися ще годину тому - вона сама вираховувала його швидкiсть.
  - Ну чого ти така надута сидиш? - одразу ж приземлилася бiля неї Крi-Крi. - Хвилюєшся за свого хлопця?
  - Вiн не мiй хлопець! - надто рiзко гаркнула дiвчина.
  - Так-так, звiсно. Як скажеш, - не стала заперечувати авiєтка. - Ну i чим будемо займатися, поки є вiльний час?
  - Не знаю.
  - Слухай, а пам'ятаєш, як ми лiтали в Тадж-Махал?
  - Ну?
  - Про що ви з ним тодi говорили?
  Iшанi на мить замислилася й не помiтила, як авiєтка дiстала свiй планшет i тихенько взялася записувати все, що вiдбувається навколо, тримаючи в центрi уваги свою подругу.
  - Ну, про палац, про польоти, про тракторiв...
  - А до чого тут трактори? - не зрозумiла авiєтка.
  Дiвчина й сама не помiтила, як майже слово в слово переказала подрузi змiст їхньої розмови. Вiд цiєї крихiтки взагалi важко було щось довго приховувати, хоча Iшанi й намагалася.
  Несподiвано Крi-Крi зацiкавилася темою реiнбрухтацiї. Подивившись щось в iнтернетi, вона вмить спурхнула зi свого мiсця, зникнувши пiд стелею залу очiкування. Щаслива, небагато лiтакiв комфортно вiдчувають себе в замкнутому просторi. Довго чекати авiєтку не довелося. Незабаром вона повернулася разом iз солiдною бiзнес-кабрiолеткою.
  - То це ви тут бажаєте дiзнатися про своє минуле? - здивувалася та, розглядаючи дiвчину. - Чесно кажучи, я не очiкувала побачити тут таку вiдому особу.
  - Я й сама не очiкувала сюди потрапити, але так вже склалися обставини.
  - Доля, - з розумiнням кивнула ледi. - Нiколи не знаєш, що вона пiдкине тобi наступного разу... То що, бажаєте бiльше дiзнатися про себе?
  - Скiльки? - одразу ж перейшла до дiла Iшанi.
  - Нiскiльки - це у мене як хобi, - зi смiшинкою в очах пояснила жiнка. - Я практикую хiромантiю. Вам прямо тут подивитися, чи може кудись перейдемо?
  - Давайте до нас, в кафе. Ми вас проведемо, - одразу ж нагадала про себе авiєтка, тягнучи за собою незнайомку. - Гадаю багато хто з наших знайомих захоче дiзнатися про своє майбутнє...
  Iшанi тiльки провела поглядом цю дивну парочку й попленталася слiдом за ними. Її думки в цей час були далеко, за сотнi кiлометрiв звiдси. Повернувшись в кафе, дiвчина присiла за столик i знову втупилася в лампу на столi. Їй не була цiкава уся ця метушня, хотiлося просто посидiти й нiчого не робити.
  А погода з кожною годиною ставала дедалi гiршою. Рупер оголосив їм, що якщо до завтра негода не вщухне - вилiт доведеться вiдкласти iще на добу. Ось тут Iшанi й почала хвилюватися всерйоз - потрiбна була неабияка причина, щоб органiзатори гонок змiнили свої плани. Не в змозi бiльше чекати, дiвчина вiдправилася в диспетчерську вежу. Для цього їй навiть не довелося виходити на вулицю, система пiдземних переходiв пiд усiм аеропортом могла послужити справжнiм бункером на випадок атомної вiйни. Диспетчерська вежа, зi своїми п'ятьма залiзобетонними пiлонами, також не була винятком з правила i спокiйно тримала удар стихiї.
  Спершу дiвчину не хотiли впускати, але вона вмовила Рупера взяти її з собою. На жаль з її габаритами залишитися непомiтною в тiсному просторi диспетчерської башти виявилося складно, хоча вона всiма силами намагалася нiкому не заважати.
  Минула ще година, i на радарах з'явилася позначка самотнього лiтака. На жаль вiн не вiдповiдав на запити, хоча й продовжував рухатися в напрямку аеропорту. Довелося чекати, доки вiн не пройде поблизу радiомаяка, i з ним не вдасться встановити нормальний радiозв'язок.
  - Говорить Пилюк Дастi, учасник авiаралi 'На крилах навколо свiту'. Мене хтось чує?
  - Говорить аеропорт Гавайї-2, рухайтеся швидше, бо скоро ми не зможемо вас прийняти. Шторм iде прямо за вами.
  - Вас зрозум...
  Зв'язок увiрвався, бо лiтак вийшов iз зони дiї радiомаяка. Через деякий час диспетчери помiтили його рiзке зниження швидкостi й висоти. Схоже у нього виникли серйознi проблеми. Усi присутнi, включно з Iшанi припали до монiторiв, слiдкуючи за аварiйною посадкою лiтака. Зображення з пристрою нiчного бачення на одному з екранiв показувало, що у лiтака заклинило гвинт, i вiн ледве тримається в повiтрi. Було видно, що будь-який хибний рух стане для нього останнiм. Особливо страшно дiвчинi стало тодi, коли рiзкий порив вiтру збив Дастiна з курсу, i той зiрвався в пiке. В останню мить вiн скинув з-пiд крил якiсь контейнери i рiзко вирiвнявшись з розгону влетiв у вiдкритi для нього ворота ангару, ледве не зачепившись за них крилом. Кiлька довгих хвилин в диспетчерськiй було чути лише завивання вiтру за склом та стукiт перших краплин дощу об скло. Нiхто не знав, наскiльки успiшною була посадка лiтака.
  Нарештi пискнула рацiя одного iз охоронцiв i голос невiдомого механiка:
  - У нас пошкоджений. Викличте швидку... I запросiть сюди офiцiйного представника - йому є на що подивитися.
  - Вже їду! - Рупер, вмить опинився бiля пульту пiдйомника.
  - Я з вами! - дiвчина одразу ж заскочила на платформу.
  - I чому я не здивований? - буркнув той, стаючи бiля спортсменки.
  В ангарi панувала суєта. Всi присутнi розгрiбали завал, з-пiд якого стирчав до болю знайомий хвiст лiтака. Хвiст смикався. За iнших обставин це виглядало б смiшно, якби не було так страшно, адже вона бачила, як вiн сюди залетiв. Довго їй дивитися не дозволили. Коли Рупер оглянув якiсь срiбнi сигари, притягнутi знадвору, вiн потягнув Iшанi геть з ангару, куди вже збiгалися усi механiки, вантажники та iнший вiльний персонал аеропорту. Вiдвiвши знервовану дiвчину назад в кафе, Рупер знову покотив у своїх справах, а Iшанi так i залишилася сидiти.
  - О, а ти всю розвагу пропустила... - одразу ж матерiалiзувалася бiля неї життєрадiсна авiєтка, але побачивши тривогу на обличчi подруги - одразу ж посерйознiшала. - Що сталося?
  - Дастiн потрапив у бурю.
  - Не хвилюйся, я все дiзнаюся. Сиди тут i нiкуди не зникай, - i авiєтка знову буквально розчинилася в повiтрi.
  Озирнувшись на дверi, Iшанi лише зручнiше вмостилася на своєму мiсцi й взялася чекати: Крi-Крi облетить усiх, залiзе в душу кожному, але дiзнається усе, що тiльки можливо. Їй би в репортери йти...
  - Слухай сюди, - несподiвано з'явилася француженка вже через кiлька хвилин. - Пiд час посадки Поводир скинув пiдвiснi баки. При чому це були не тi канiстри, з якими вiн вилiтав, а зовсiм iншого типу. Механiки, якi його зараз ремонтують, стiкали слиною, коли зазирнули йому пiд обшивку. Виявилося, що вiн по дорозi зазирнув на якусь вiйськову базу i дозаправлявся там. А ще твiй Дастi носить справжню емблему однiєї вiйськової ескадрилiї - її щойно ледве вiдчистили вiд кiптяви.
  - Дастi - не мiй!
  - Все-все, мовчу! - одразу ж вiдступилася вiд своїх слiв авiєтка, але в очах у неї танцювали бiсенята.
  - Ну продовжуй! Чого мовчиш?!
  - Рупер каже, що за списком пережитих капостей Дастiн переплюнув усiх учасникiв ралi разом узятих: погане пальне, не налаштованi iнжектори, браковане мастило... Схоже в нього ще й уся електронiка погорiла, бо там всi запобiжники стоять новi. Ох, сподiваюся вiн до завтра встигне стати на крило. Буде дуже сумно, якщо пiсля всього пережитого вiн зiйде з дистанцiї.
  - Ми можемо йому чимось допомогти?
  - Навряд. Хоча... Iшанi, ти - генiй! - вигукнула француженка i повернулася до решти залу. - Народ! Слухайте сюди...
  
  ***
  
  До тями я повернувся тодi, коли один iз механiкiв, якi витягували мене зi стiни, прищемив менi елерон пiдйомником. Я смикнувся, але добився лише чергової хвилi болю. Тепер, при свiтлi ламп та на розчищеному просторi я змiг реально оцiнити свiй паршивий стан: зламаний нiс, вивих обох стоякiв шасi, розiрвана покришка, начисто знесений гвинт, численнi вм'ятини на крилах та фюзеляжi, деформацiя рульових поверхонь... I це лише основнi мої пошкодження. По-хорошому треба на кiлька днiв лягати на стапелi, доки мене будуть повертати у свiт справних. Але часу лише до десяти годин ранку - саме тодi, з урахуванням вiдставання вiд решти учасникiв менi доведеться стартувати. Я майже на годину вiдстаю вiд останнього. Тому рiшення було однозначним: ремонтувати двигун i шукати собi новий гвинт. На шасi та iншi пошкодження часу не вистачало. Окрiм мене iнших постраждалих вiд негоди не виявилося, тому зусилля усiх механiкiв були спрямованi на те, щоб поставити мене на крило до моменту вильоту.
  Знайти запасне колесо потрiбних розмiрiв не вдалося: у мене єдиного стояло важке сiльськогосподарське шасi з болотною гумою. Покришки такого дiаметру можна було знайти хiба що в деяких автомобiлiв, але ж не тут, i не в таку пiзню пору. Звiсно у мене була одна iдея, як це можна виправити, але я залишив її на випадок крайньої потреби. Вiдновити старий гвинт також не вдалося - вiд нього залишився лише розбитий кок. I тут почала давати свої плоди моя популярнiсть - один iз двомоторникiв в ангарах виявився моїм фанатом, i пожертвував на ремонт свiй чотирилопатевий гвинт. Для мене вiн був дещо незручний, але подарованiй кобилi... Поставити менi новий гвинт виявилося простiше, нiж змусити його обертатися - розблокувати заклинений двигун без його повного розбирання не вийшло. Однак вдалося знайти одну з причин поломки - неякiсне мастило. З попереднiм режимом роботи двигуна, коли йшла перевитрата пального, ефект ще бiльш-менш згладжувався, але пiсля правильного налаштування мастило почало вигорати, залишаючи на деталях товстий шар нагару. Менi дуже пощастило, що пiд час роботи температура зростала зовсiм трiшки, iнакше мав би я зараз розплавлений ротор... Рупер, записуючи черговий факт саботажу, вже нiчому не дивувався. Вiн назвав мене найбiльш небажаним учасником за увесь перiод iснування гонок. Якби не здатнiсть до безмоторного польоту, я б уже разiв десять розбився. На жаль про неї знає дедалi бiльша кiлькiсть машин, тому марно сподiватися, що мiй маленький секрет протримається хоча б до кiнця гонок. Пiсля опiвночi механiкам вдалося розiбрати мотор i взятися за його очищення вiд нагару. Я в цей час знаходився на апаратах штучної пiдтримки функцiонування, якi люб'язно надав нам фургон мiсцевого шпиталю. Деталей було багато, а часу до старту залишалося все менше. Пiсля кiлькох годин напруженої роботи мiй двигун зiбрали для тестування. Прогнали тест, подивилися на результати, повторили, знову не повiрили, провели серiю тестiв на рiзних режимах роботи... Потiм вкотре звiрилися з таблицями i показали результат менi.
  За техкартою у мене максимальна потужнiсть двигуна має складати чотириста з хвостиком кiловат, але ж не тисяча двiстi, як тепер! Витрата пального майже не змiнилася, а в деяких режимах роботи виявилася навiть меншою за вказану в документi! Єдиним поясненням, яке змогли дати механiки, були новi пропорцiї двигуна, адже вiн трохи вирiс в довжину. Спершу Рупер хмурився i вимагав проводити все новi й новi перевiрки, але потiм плюнув i махнув на все вилами. Цiкаво, чого це вiн тепер так пильно до мене ставиться?
  Коли почали злiтати першi учасники - завершена була ледве половина вiд запланованого. Неналаштований двигун все ще грiвся, хоча тепер я мiг не боятися випадкового клина. Приємною новиною для мене стала поява в моєму двигунi каналiв примусового охолодження - ще одна причина заклиненої турбiни. Пiд час польоту над океаном бiльшiсть цих каналiв були глухими, тому дiяли як теплоiзоляцiя. Я цiлу годину мусив терпiти вогонь рiзакiв, поки менi їх розкупорювали i ставили додатковий повiтрозабiрник. Цього разу мiсця пiд капотом вже не вистачило i частину цього пристосування довелося вивести назовнi через вирiзаний отвiр. Якщо вам колись вирiзали карман зуба без наркозу, то ви можете собi уявити мої вiдчуття пiд час операцiї. Менше години до старту, а ми ледве встигли розiбратися iз двигуном. Бiльше у мене часу не залишалося. Єдине, що я встиг зробити - вмовити Рупера вiдiслати на нашу поштову скриньку в iнтернетi повiдомлення iз описом усiх моїх пошкоджень.
  На старт мене вивозили на буксирi - моє шасi пiсля учорашньої жорсткої посадки вiдремонтувати так i не встигли. Менi довелося застосувати той крайнiй варiант, якого я так хотiв уникнути - це я про колесо. Тепер його покришку менi замiняла цiла бухта товстого канату. Я чесно сподiвався, що заплетена в косу, вона не розплутається при посадцi, як свiй книжний аналог. Звiсно воно трохи вiдрiзнялося в дiаметрi вiд другого, через що я стояв сильно нахилившись на лiве крило. Але були й позитивнi моменти - з новим гвинтом тяга зросла майже на третину! Звiсно пiд час польоту менi треба буде якось компенсувати створювану ним вiддачу, але це були дрiбницi у порiвняннi з вищою швидкiстю.
  Злiтати в такому виглядi було... Весело. Проводжати навiженого в останню путь зiбрався увесь персонал аеропорту. Навiть честь вiддавали, поки мене витягували на злiтну смугу. Я хотiв їх пiдбадьорити, мовляв: побачимося на iншому кiнцi. На жаль я не врахував, що в англомовному варiантi це звучатиме не дуже позитивно. Один iз операторiв, який знiмав це видовище, порiвняв мене iз побитим японським винищувачем часiв другої свiтової, зараз пiде на таран. Враховуючи мiй теперiшнiй вигляд - порiвняння виявилося доволi вдалим i незабаром стало претендувати на звання мого другого прiзвиська. Гавайський камiкадзе - так мене нарекли масмедiа, коли моя побита туша зi свистом i гуркотом вiдiрвалася вiд злiтної смуги.
  Попереду був цiлий день нудного польоту. Тiльки вийшовши за межi видимостi аеропорту я змiг полегшено зiтхнути - ну не мiг я бiльше прикидатися важкохворим. Може побитим, але не iнвалiдом! Вiдколи менi розкупорили двигун - у мене наче вiдкрилося друге дихання. Навiть не друге, а третє. Новий гвинт був саме тим, що дозволило менi в повнiй мiрi розкрити його потенцiал. Моя максимальна швидкiсть зросла майже до п'ятисот кiлометрiв на годину! Я вiдчував, що можу видати й бiльше, але менi заважала вiддача гвинта. Та й стандартнi пiдвiснi баки замiсть таких зручних сигар вiйськових цистерн, якi я так невчасно скинув, не сприяли набору швидкостi. А так я був впевнений, що за хороших умов на зниженнi я легко видам п'ятсот п'ятдесят кiлометрiв. Зараз же я просто мав пiдтримувати максимально доступну менi швидкiсть, аби наздогнати суперникiв.
  Летiти довго й далеко, робити було нiчого, i я взявся експериментувати iз режимами роботи двигуна. Як виявилося - найбiльшу швидкiсть при мiнiмальнiй витратi пального я можу отримати на висотi не менше шести тисяч метрiв, де без компресора дихати вже неможливо. Що ж, якщо я хочу виграти змагання, менi доведеться забути про 'страх висоти' i боротися в повну силу. Зараз я по вазi майже зрiвнявся з Бульдогом, i при цьому зберiг свої попереднi габарити. Хоча нi, крила у мене теж виросли в ширину - це особливо помiтно на переходi до фюзеляжу. Але менi чомусь здається, що маневренiсть вiд цього тiльки знизилася. Прямо зараз я це перевiряти не став, а от пiсля фiнiшу треба буде влаштувати собi смугу перешкод, щоб на практицi побачити змiни.
  Полiт проходив штатно, нiяких несподiванок не передбачалося. Єдиною подiєю за увесь час польоту стала зустрiч iз останнiм номером гонок - якийсь спортивний бiплан боровся з вiтром, намагався пiднятися якомога вище, але це в нього погано виходило. Пам'ятаючи, чим закiнчилася попередня моя зустрiч, я пiднявся так високо, як тiльки мiг - вiсiм тисяч метрiв, i вже там продовжив свiй подальший шлях. Бортова РЛС справно виконувала свою роботу, показуючи всiх моїх суперникiв внизу а сам я непомiтно залишав їх позаду, вперто продираючись до жаданого першого мiсця.
  Несподiвано на екранi радару з'явилася група позначок. Я вже зрадiв-було, що це Громило зi своїми блазнями, але потiм з'явилися ще кiлька. Електронiка iдентифiкувала їх як мою компанiю, але цього разу до них приєдналася Iшанi. Я спершу подумав приєднатися до них, та моя параноя знову пiдняла голову. Спершу треба було прослухати ефiр, про що вони розмовляють, яка там ситуацiя, а вже потiм з'являтися перед ними. Трохи знизившись, аби заховатися у хмарах, я перейшов на нашу частоту. Минуло ще майже пiвгодини мовчання. Я вже подумав, що так нiчого й не дiзнаюся, але тут менi допомiг випадок: нас наздогнав один зi спортсменiв i вирiшив обiгнати. Обiгнав, i вже хотiв летiти далi, але вiдсутнiсть будь-якої реакцiї та низька швидкiсть групи його зацiкавили.
  - Народ, що у вас сталося?
  - Сорок сьомий, у тебе є буксирний канат? - почувся в ефiрi голос Ель Чу.
  - Звiдки? Хоча... - лiтак на секунду замислився. - В тридцять першого я щось таке бачив. Вiн летить на кiлька позицiй позаду. Наздожене вас години через двi.
  - Не встигнемо. Хiба що...
  I в цей момент радар показав, що швидкiсть Iшанi рiзко впала. У мене було всього кiлька хвилин, доки вона не розбилася об хвилi. Зiрвавшись в пiке, я на ходу почав розмотувати буксирний канат.
  - Iшанi, швидше хапайся за канат.
  - Чим?
  - Руками, ногами, зубами... Чим завгодно, тiльки швидше!
  Пригальмувавши попереду дiвчини, я зафiксував канат. На жаль мiй хвiст перекривав огляд дзеркал, тому менi довелося слухати iнструкцiї Ель Чу. Три тисячi метрiв, а дiвчина нiяк не могла вхопитися за канат. Щойно я вiдчував напругу, як вона зривалася. Двi тисячi... Я ще бiльше загальмував, намагаючись розтягнути зниження. Нарештi пiсля тисячi метрiв я вiдчув, що канат тричi смикнувся i натягнувся. Боячись, що дiвчина знову зiрветься, я трiшки вирiвняв рулi, але навантаження не зникло. Вже впевненiше я додав тяги i перейшов у горизонтальний полiт.
  Вiдчувалося, що Iшанi незвично лiтати на прив'язi - її постiйно смикало з боку в бiк. Менi навiть довелося вiдпустити канат майже до кiнця, щоб хоч трохи згладити ривки.
  - Як ти там? - поцiкавився я в дiвчини, але вiдповiдi так i не почув.
  - Вона не може говорити, - пояснив Чупакабра. - Просто лети рiвно. Можна трохи швидше.
  - Що тут сталося поки мене не було?
  Виявилося, що в Iшанi протiкає бак. Легенда була слабенькою, але бiльше пояснень я мiг отримати хiба що вiд самої дiвчини, тобто тiльки пiсля посадки. Поступово набираючи висоту, я поцiкавився у нашої компанiї, чому вони не продовжують змагання. Чiткої вiдповiдi нiхто з присутнiх дати не змiг. Наполягали на тому, що хвилюються за подругу. Слухаючи їхнє белькотiння я все бiльше пiдозрював, що вони щось вiд мене приховують. Але момент для розпитувань зараз був не найкращий, тому я вiдстав вiд друзiв зi своїми питаннями i зосередився на польотi. Ось так ми й рухалися в шiсть пар крил, доки нас не почали обганяти iншi учасники. Усi шкодували про втраченi позицiї, але продовжували плентатися з моєю швидкiстю. Я ж мусив докладати певних зусиль, щоб утримувати двигун на мiнiмальних обертах.
  Не зважаючи на вiдступаючий ураган, погода все ще залишалася не дуже сприятливою для польотiв. Увесь простiр навколо був вкритий хмарами, видимiсть в районi 500 метрiв, а подекуди й менше. Для зручностi ми знову вишикувалися клином, як пiд час нашої прогулянки над Iндiєю. Взагалi-то треба було б вислати когось вперед, але з моєю апаратурою це було зайве.
  Час минав, а летiти було ще дуже далеко. Передбачалося, що в дорозi ми зможемо сiсти на будь-який аеродром i дозаправитися. Я сiдати не мiг, через цiлком зрозумiлi, видимi неозброєним оком причини. А от чому не могла сiсти Iшанi - для мене залишилося таємницею. Крi-Крi щось белькотiла про аеродинамiку та ще якiсь особливостi оригiнальної компоновки, але для себе я зрозумiв лише те, що тепер до кiнця польоту ми з нею - нерозлучний тандем. На половинi шляху перед нами постала проблема дозаправки. З моїми баками перелетiти половину Тихого океану - не проблема. Але ж не тодi, коли твоя турбiна спалюює майже наполовину бiльше пального тiльки для того, щоб не заглохнути. Навiть використовуючи махову тягу я змiг би лише розтягнути запаси, але при цьому швидко втомлювався i пiддавав свою пасажирку зайвому ризику, адже такий режим польоту створював сильнi завихрення i ривки канату. Рiшення запропонував Чупакабра. Вони з Бульдогом полетять вперед i поставлять собi канiстри зi шлангами, а потiм будуть пiдгодовувати мене прямо в польотi, поки я iз зупиненим гвинтом махатиму крилами. Iдея себе виправдала, хоча таку заправку довелося проводити в кiлька етапiв. В моєму нинiшньому станi маховий полiт виявився ще менш ефективним, тому доводилося компенсувати нестачу тяги поступовим зниженням.
  Потiм була нiч в повiтрi. Iшанi, щоб не втратити свiдомiсть, була змушена увiмкнути щеплення з гвинтом, щоб не дати двигуну застоятись, i пiдзарядити свої акумулятори через магнето. Вiдчувши збiльшення навантаження, я з полегшенням повернув двигун на нормальний режим роботи. Дiвчина не заперечувала, тому я вирiшив бiльше нiчого не мiняти. Та й дозаправка тепер не знадобиться до самого фiнiшу... Не знаю, як трималися iншi, а я впродовж усiєї ночi, по краплi вливав собi в мастило присадки, щоб очi не злипалися. I якщо iншi ще могли дозволити собi трохи покемарити на ходу, то я мусив постiйно дивитися вперед, аби ми не налетiли на скелi.
  Ранок зустрiв нас абсолютно чистим небом над кабiнами i променями сонця, що сходить - в очi. Видовище незабутнє, особливо коли пiсля нього ти ще хвилин десять не можеш нiчого побачити. Не зважаючи на усi бiди й перипетiї наша весела компанiя не опинилася в самому кiнцi турнiрної таблицi - це ми дiзналися вiд Бульдога, який увесь цей час постiйно прослуховував радiоефiр. Сорок сьомий був єдиним учасником, якого ми пропустили вперед. Причину такого успiшного польоту я роздивився вже коли ми пролiтали над землями Мексики - продовгуватi крапельки пiдвiсних бакiв тепер прикрашали усi крила нашої братiї. Усi, окрiм Iшанi.
  До фiнiшного аеродрому залишилося якiсь сорок хвилин польоту. Решту нашої компанiї довелося вiдiслати вперед, щоб не заважали пiд час посадки. Навiгатор стверджував що перед смугою аеродрому буде кiлька кiлометрiв абсолютно рiвної поверхнi, тому ми встигнемо вирiвнятися задовго до пiдльоту. Ну що ж - пора!
  Йдемо на зниження а я знову прошу Iшанi увiмкнути щеплення з гвинтом, щоб буксирний канат постiйно був натягнутим. Дiвчина мовчить, але я вiдчуваю, як ще бiльше зростає навантаження. Тепер менi залишається лише правильно пiдвести її до смуги а далi просто гальмувати одночасно з нею. I робити це обережно, щоб канат не потрапив пiд колесо. Вирiвнялися над пустирем, Iшанi зайняла позицiю трохи збоку вiд мене, щоб бачити смугу попереду. Ми вже випустили шасi й готувалися до дуже жорсткої посадки, коли менi в кабiну увiрвався мерзенний голос коментатора:
  - А ось i наш довгоочiкуваний учасник пiд номером сiм - Гавайський камiкадзе! I вкотре вiн пiдтверджує правильнiсть свого першого прiзвиська: не встиг сам очухатися вiд пошкоджень, як уже веде за собою чергового постраждалого! Стривайте, це та, про кого я думаю?! А наш герой вмiє ловити русалок...
  - Хто-небудь, заберiть цього вилупка вiд мiкрофона, щоб не бовкав пiд крило, - буркнув я в прямий ефiр.
  - Не можемо, - зiтхнули на тому боцi. - Вiн зараз у студiї перед камерами. Смугу вже очистили, глядачiв вiдвели. З богом!
  Рацiю довелося вiдключити. Краще бути глухим, нiж вiдволiкатися на усiляких телепнiв.
  Висота три метри, випускаю закрилки i обережно знижуюсь. Дуже обережно, щоб якомога бiльше скинути швидкiсть перед торканням. Чую позаду короткий виск зiтертої об асфальт гуми - Iшанi вже котиться по смузi, час вiд часу пiдгальмовуючи. Я ж тiльки-тiльки хочу опустити бiльш-менш здорове колесо на землю. Подумки попрощавшись iз життям, я вiдпускаю рулi й вiдчуваю, як навантаження згинає мою праву опору i лiве сурогатне колесо торкається поверхнi. Секунда, i зiтертий канат розпускається на окремi мотузки, що намотуються на вiсь колеса, намертво його блокуючи. З-пiд крила вилiтають снопи iскор, за мить зiтертий алюмiнiєвий диск колеса передає естафету бiльш мiцним деталям, якi працюють як гальмо, розвертаючи мене вже правим колесом вперед. Ледве отримавши пiд собою опору, я до болю викручую рулi на хвостi й крилах, аби втримати рiвновагу. В якийсь момент менi це вдається але я розумiю, що от-от полечу шкереберть прямо по смузi, а Iшанi налетить на мої залишки i... Обрiзаний канат летить геть вiд мене, а я повертаю себе до узбiччя злiтної смуги. Перед тим, як мої опори пiдломилися, я пролiтаю над канавою i з усього маху влiтаю в якийсь кактус, залишки якого розмазуються у мене по склi. Секунд десять ковзання по колючому пiску з камiнням, знову побитi крила, подертий живiт, знову збитий гвинт... Коли все закiнчилося, я навiть не втратив свiдомостi. Просто уявив собi: як я з такою тенденцiєю буду виглядати пiсля змагань? Чесно кажучи менi стало страшно. Не хотiлося решту життя провести нiкому не потрiбним iнвалiдом, як Капiтан. Що з моїм мотором? Чому я не вiдчуваю свого хвоста?
  Почувся звук двигуна, далекi сирени, хтось зупинився поруч... Знайома рожева ганчiрка очистила менi трiснуте скло.
  - Як ти? - надi мною схилилося вже знайоме розмите обличчя Доттi.
  - Я знову помер? - вже не сподiваючись на чудо, запитав я.
  - Нi. Просто дуже побитий i...
  - Стоп! - i в пам'ятi спливла канонiчна сцена з побитим Дастiном. - Ви крила менi привезли?
  - Так. Привезли i крила, i новий фюзеляж... Але ж ти так i не долетiв.
  - Довезете?
  - Це заборонено в правилах, - озвався збоку Чух. - Учасник мав перетнути фiнiшну лiнiю самостiйно.
  - Ясно. Значить поповзу.
  - Що?! - в один голос вигукнули цi двоє.
  - Розчищайте менi дорогу.
  - Не дурiй! - вперлася менi в побитий нiс Доттi. - Тобi пора зупинитися!
  - Я. Не. Для. Того. Стiльки. Пережив. - З кожним словом я пiдтягувався на крилах, все далi вiдповзаючи вiд мiсця падiння. - Щоб. Здатися. Перед. Самим. Фiнiшом!
  Бiль, сльози, образа... I усе це плавало в цiлому океанi ЗЛОСТI. Я не бачив, куди повзу. Не чув нiчого окрiм власних нецензурних вигукiв. Не вiдчував нiчого окрiм болю в подертих крилах, кожен iмпульс якого вказував на черговий ривок до моєї цiлi - бiлої смужки на асфальтi. Я навiть не пам'ятаю, як я повз по ньому, роздираючи своє черево до дiрок. Останнiм, що я в той день запам'ятав, була розпливчаста фiнiшна лiнiя, яку я перекотився боком, уже без правого крила та хвоста...
  
  
  Глава 8
  
  ***
  
  Не так вона уявляла собi закiнчення цього польоту. Все почалося з того, що у неї на пiвдорозi раптово почало витiкати пальне з бакiв. Добре, що поруч опинився Бульдог, на сигнал якого злетiлася уся їхня компанiя i навiть Ель Чу, що змiг вирватися вперед аж на двi позицiї.
  Ситуацiя була критична: усi розумiли, що Iшанi не дотягне навiть до найближчого придатного до посадки острова, не кажучи вже про аеродром. Рiшення запропонувала Крi-Крi.
  - А у вас в когось є канат?
  - Навiщо? - здивувався Бульдог.
  - У мене над Атлантикою теж пальне мало закiнчитися, а Дастiн взяв мене на буксир.
  - То он звiдки ти йому таке прiзвисько придумала! - оглушливо вигукнув в ефiрi Ель Чу.
  - Боюся вас розчарувати ледi, - втрутився в розмову Бульдог, - але навiть в моєму аварiйному комплектi такого троса не знайдеться. Здається в тридцять першого номера може бути - вiн важковаговик. Давайте трохи пригальмуємо i дочекаємося на нього.
  - А на якiй вiн зараз позицiї?
  - Скоро дiзнаємося. Будьте уважнi, щоб нiкого не пропустити.
  Швидкiсть знизили i стали чекати, але навiть так вони не встигли помiтити, як їх обiйшов один з учасникiв. Якби вiн не поцiкавився причиною такого повiльного польоту, вони б його так i не помiтили. Поки з ним ромовляли, пальне в баках закiнчилося, i Iшанi почала втрачати висоту. Вона вже подумала, що тут i настане їй кiнець, як раптом iз хмар прямо до неї в пiке звалився Гавайський камiкадзе, обшивку якого вони рiвняли цiлу нiч.
  - Iшанi, швидше хапайся за канат, - крикнув вiн, вирiвнюючи швидкiсть.
  - Чим?
  - Руками, ногами, зубами... Чим завгодно, тiльки швидше!
  Бiльшiсть сказаних ним слiв вона не зрозумiла, але iнтонацiї вказували на їх лайливе походження.
  Намагаючись триматися рiвно, наскiльки це було можливо, Iшанi спробувала пiдiйти ближче до блискучої металевої штуковини на кiнцi канату, але нiчого не виходило. Ель Чу це помiтив i взявся пiдправляти Дастiна. Справи пiшли краще, але вхопитися за кляту залiзяку все нiяк не вдавалося. Тiльки но їй здавалося, що вона от-от зможе притиснути канат колесом, як той вислизав геть. Всi поради, якi давала їй Крi-Крi були марними. З її аеродинамiкою вхопитися за трос iз вiдкритим шасi нiколи не вдасться. А висота все падала й падала. Незабаром пiд ними вже простяглося безкрає полотно океану. I тодi вона зробила останнє, що залишалося - вхопила залiзяку повiтрозбiрником. Крi-Крi щось кричала їй, але дiвчина не слухала i, щойно вона стиснула блискучий цилiндр, як той вiдкрився! Гострi лапи кiшки встромилися їй в пiднебiння й продiрявили щоки. Дiвчина засмикалася, як субмарина на гачку, але виплюнути пiдступну залiзяку вже не могла - та надто мiцно засiла в корпусi.
  А потiм був довгий перелiт. Iшанi сто разiв встигла проклясти i себе, за те, що не поцiкавилася, i Дастiна - що не попередив. Але вона розумiла, що iншого виходу в неї тодi просто не було. Єдиною втiхою було те, що поруч з нею летiли справжнi друзi. Тi, якi не покинуть в бiдi, якi допоможуть навiть зi шкодою для себе. I вони не залишили її навiть пiсля того як вона фактично зрадила їх!
  Їхня посадка була, мабуть, найвидовищнiшою подiєю за увесь час змагань. Дастiн та Iшанi летiли низько й достатньо повiльно, щоб камери змогли детально зафiксувати їхнiй стан. I якщо дiвчина виглядала ще бiльш-менш цiлою, не беручи до уваги отриманi вiд свого "рятiвника" пошкодження, то сам герой зараз був наочним прикладом того, що лiтати не повинно в принципi: побитий, подертий, iз чужим гвинтом... Справжнiй шок у неї, та й у всiх глядачiв, викликало видовище намотаного з мотузки колеса. I вiн ще й змiг злетiти з ЦИМ?! За ту коротку хвилину, що їхня парочка заходила на посадку, в iнтернетi навiть робилися ставки на результат: аварiя, успiх, загибель або пошкодження одного з них...
  Iшанi приземлилася нормально, як i планувалося. А от сам Дастiн приземлятися не став. Щойно вiн торкнувся асфальту, як його повело, вiн вiдстрелив канат i по дузi пiшов кудись вбiк - напевно вирiшив зробити iще один захiд на посадку.
  Бiльше Iшанi вже не побачила, бо її забрали до шпиталю одразу, щойно вона перетнула фiнiшну лiнiю, навiть не давши до кiнця зупинитися. Цiлий вечiр дiвчата-механiки виймали погнуту кiшку з повiтрозбiрника дiвчини та прибирали слiди вiд пошкоджень. Не встигли вони закiнчити, як в майстерню ввалився Алан i взявся допитувати її. Дiвчина мовчала, не збираючись бiльше цього мерзотника навiть слухати до кiнця змагань. Та й пiсля них - також. Тiльки тепер, згадуючи усе пережите, вона остаточно зрозумiла, що це буде кiнець її кар'єри в будь-якому випадку.
  Знову не домiгшись вiд неї нi слова, Алан забрав iз собою злощасний якiр, залишивши дiвчину наодинцi з собою. Дiвчата так i не повернулися, щоб завершити свою роботу - натяк був бiльш нiж зрозумiлий. I прийнятий. Ось тiльки вона вже нiколи не буде танцювати пiд його клаксон! Не бажаючи бiльше залишатися в цьому неприємному мiсцi, дiвчина виїхала на маневрову дорiжку i вже хотiла кудись зникнути, як за рогом сусiднього ангару почулася розмова. I голоси в нiй були до болю знайомi. Озирнувшись довкола й не побачивши поблизу своїх наглядачiв, Iшанi пiдкотилася ближче i стала слухати.
  Громило лютував. Його посiпаки в такi моменти не ризикували знаходитися навiть поблизу радiостанцiї. Алану ж боятися було нiчого - свого дiлового партнера той точно вбивати не буде. Дочекавшись, доки Громило заспокоїться i сяде на дозаправку пiсля тренування, лiмузин пiд'їхав ближче й кинув перед ним на асфальт розпилений навпiл якiр.
  - Не вийшло. Що робитимемо тепер? - запитав менеджер, вiд'їжджаючи про всяк випадок на кiлька метрiв назад.
  - Робитимемо? Що робитимеш ти - твої особистi проблеми, - ще бiльше розлютився лiтак, випльовуючи вогонь iз труб. - Ти двiчi проколовся! Менi такi партнери не потрiбнi!
  - Значить знову суперники?
  Так i не почувши вiдповiдi, лiмузин покинув ангар чемпiона. Вiн був настiльки заглиблений у свої думки, що навiть не помiтив дiвчину, яка стояла поруч, шокована почутим. Охоронцi ж, подумавши, що усе так i треба, проiгнорували її присутнiсть i поїхали за своїм начальником.
  Виходить її просто списали?! Як вiдпрацьований матерiал?! В очах дiвчини свiт остаточно втратив усiлякi барви.
  
  ***
  
  Знову я прокидаюся iз хворою головою. I що цiкаво - я навiть змiг бiльш-менш нормально виспатися. Перед очима знову все розпливалося, але цього разу навколо мене було значно бiльше шуму, нiж минулого разу. Та й самопочуття було кращим. Принаймнi фюзеляж уже не так болiв, двигун стояв рiвно, а вiдсутнiсть крил вказувала на їхню скору замiну. Розмовляти я не мiг, бо в рот, вихлопнi труби i взагалi у всi можливi дiрки були повстромлюванi рiзноманiтнi трубки та датчики, а моя турбiна завивала так, як нiколи ранiше, навiть без мого на те бажання. Через годину роботи iз фюзеляжем було завершено. Хтось iз механiкiв одягнув менi на голову новий ковпак i зображення повернулося в норму. Ось тiльки тут уже не було передбачено вiртуального iнтерфейсу, тому зайнятися менi зараз було абсолютно нiчим. Довелося просто сидiти й не ворушитися, наскiльки це було можливо.
  Нарештi в полi зору з'явилася Доттi й почала висмикувати з мене всi трубки, й дроти.
  - Тьху! Радий тебе бачити, - привiтав я нашу майстриню, щойно вiдплювався вiд огидного герметика. - Який дiагноз?
  - Ох, був би ти звичайним лiтаком, я б тебе до автомобiля обрiзала. - буркнула дiвчина, не вiдволiкаючись вiд вмiсту свого вiзка. - Щоб так бiльше не лiтав.
  - Не треба. Скiльки часу я тут пролежав?
  Виявилося, що з моменту моєї трiумфальної аварiї, як би парадоксально це не звучало, минуло майже десять годин, бiльшу частину яких я був непритомний, а потiм просто спав. Моя команда вiд самого початку готувалася провести для мене капiтальний ремонт. Але отримавши вiд Рупера список моїх пошкоджень, Капiтан замовив для мене ще й новий корпус. Увесь, повнiстю. Передбачливiсть старого вояки виявилася дуже доречною. Щоб не розказувати менi всього, Доттi просто вiдiбрала в сплячого поруч зi мною Чуха його новий планшет i показала запис мого падiння й усього того, що я виробляв потiм. Пiсля перегляду був у шоку - я нагадував собi контуженого солдата, якому вiдiрвало нижню частину тiла, а вiн i досi повзе в наступ, зачепившись тельбухами за якусь гiлку, i розмотуючи їх за собою... Бр-р-р, аж мурашки по шкiрi побiгли, чи як тут iнакше кажуть: гайки по обшивцi покотилися.
  Вiд мого старого тiла мало що залишилося. З крилами та корпусом усе i так було ясно: погнуто, побито, роздерто або вiдiрвано. Гвинт посадку взагалi не пережив. Найбiльше дiсталося електронiцi, яку навiть кришка не врятувала вiд знайомства з камiнням та пiском. Бортова РЛС уцiлiла майже чудом. Мiй багажник на пузi припинив своє iснування вже тодi, коли я добирався до фiнiшу. Як i увесь його вмiст. Тобто єдиними життєздатними елементами залишилися лише моя кабiна та двигун.
  Якщо говорити простiше, то мене в прямому сенсi пересадили в новий корпус. Це виявилося простiше, нiж по частинах вiдновлювати старий. Доттi цiлу нiч не спала пiсля моєї посадки на Гавайях, прораховуючи всi мої метаморфози i дiйшла висновку, що найкраще менi пiдiйде корпус iз пропорцiями радянського висотного винищувача Як-3 - Капiтан пiдказав, де слiд шукати аналоги. Пiд новий корпус довелося добирати вiдповiднi комплектуючi: баки, стабiлiзатор, новi крила... I все було зроблено з вуглепластику - дорогого, але легкого й мiцного матерiалу. За рахунок використання композитiв вага нового корпусу тепер ледве дотягувала до шестисот кiлограм! Очевидно доходи вiд випуску продукцiї з моїм логотипом виявилися бiльш прибутковою справою, нiж я собi уявляв.
  А ось i мої крила приїхали - справжнiй шедевр. На вiдмiну вiд батькових, цi мали значно бiльше свободи в шарнiрах, а їхнi кiнцi були переробленi вiдповiдно до моїх ексклюзивних вимог. Тепер я мав майже повноцiннi руки! Доттi також постаралася зробити на кiнцi кожного пальця висувнi щупи. Передбачалося, що ними я буду працювати з мiлкими предметами. Коли менi ставили новi крила, Доттi дуже скептично поставилася до моєї iдеї. Напевно вона зi своїми вилами не могла собi уявити, як я одночасно маю користуватися так-званими "пальцями". У чомусь вона виявилася права - це дiйсно виявилося не дуже зручно. Тiльки проблема тут була не у великiй кiлькостi кiнцiвок, а у недостатнiй кiлькостi суглобiв. Одягнiть скрученi з паперу трубочки собi на пальцi, i ви отримаєте уявлення про характер моїх ускладнень. Звiсно першi кiлька хвилин мої спроби користуватися кiнцiвками виглядали незграбними, але потiм я потроху звик. Доттi одразу попередила мене, що збiльшувати кiлькiсть шарнiрiв небезпечно - рiзко падає мiцнiсть конструкцiї. I все це було пофарбовано в чорний колiр. Я не проти антрациту, але хотiлося додати ще чогось, щоб не бути схожим на Громилу... Трохи подумавши, я попросив пошукати бiлу фарбу й нашкрябав на пiдлозi одним зi своїх щупiв контури того, що хотiв отримати в результатi. Майстри сказали, що завтра перед вильотом усе зроблять. Доттi дуже незадоволено дивилася на те, як я по-варварськи використовую її задумку, але щодо цього в мене були зовсiм iншi плани. Пам'ятаючи про можливу майбутню сутичку iз Громилом та його посiпаками, я одразу ж попросив одного з механiкiв виточити менi новi щупи, виконанi у формi пазурiв. Потiм подумав, i попросив зробити такi самi, тiльки бiльшi й грубiшi, i встановити їх бiля колiс - чомусь конструкцiя нового шасi дуже нагадувала менi пташинi лапи, тому я вирiшив пiдкреслити цю рису з користю для себе. Той контейнер, який на мене перед вiдльотом начепив Капiтан, на новий корпус стати вже нiяк не мiг. У мене залишилося лише невелике багажне вiддiлення, але доступ до нього був можливий лише на стоянцi, тому вiд стандартної викладки бiйця було вирiшено вiдмовитися. Турбокомпресор, що поставили замiсть старого, тепер дозволяв менi пiднiматися на висоту майже дванадцяти кiлометрiв. РЛС зi старого корпусу перекочувала в новий. Для її антени мiй фюзеляж був абсолютно прозорим, а я вже звик до переваг, якi вона менi надає. Чутливу, але надто габаритну вiйськову оптичну систему також замiнили на бiльш компактний сучасний цивiльний аналог, доповнивши його кiлькома вiдеокамерами на корпусi, якi не залишали слiпих плям навколо i автоматично вiдслiдковували наближення до мене будь-якого предмета. Уся ця радiсть виводилася менi на скло тактичного шолому, яке в потрiбний момент опускалося перед очима.
  I на десерт - менi поставили двохроторний редуктор для гвинта - точнiсiнько такий, який стояв у Громила. Тепер навiть на максимальних обертах у мене не виникатимуть проблеми з вiддачею гвинта. Одним словом - повний фарш. Дивився я не себе й надивитися не мiг - ну справжнiй шулiка, хiба що з пазурами на крилах. Навiть почав хвилюватися, що з новим корпусом я пiдхопив ще й синдром нарциса. Але це все були дрiбницi. Поступово, поки мене збирали докупи, я вiдчував на собi все бiльше поглядiв. Справжня бiда настала тодi, коли на мене почали задивлятися помiчницi Доттi. Та й сама вона якось дивно поглядала на мене. Нарештi всi роботи були завершенi, i мене ще хвилин десять тримали на стапелях, захоплюючись новим образом. Врештi я не витримав i сам злiз - руки-крила менi це вже дозволяли.
  А потiм почався справжнiй жах: якась iз цих дiвиць захотiла зi мною сфотографуватися, її крик пiдхопила друга, третя сказала, що нiкому мене не вiддасть... Не знаю як, але дуже скоро дiвчата в прямому сенсi загнали мене на стелю, де я висiв, вчепившись руками, ногами й хвостом за балки. Висiв довго, майже пiвгодини, поки в ангар не зазирнули капiтан Райлi з Чухом. Побачивши таке неподобство, Капiтан умить навiв лад i вигнав розбишак на вулицю. Подивившись на мене, вiн лише похитав носом i буркнув:
  - Тепер я розумiю, чому ти захотiв собi такi крила. Злiзай, будемо думати.
  - Про що? - поцiкавився я, спускаючи на землю хвiст, а потiм спускаючись i рештою тiла.
  - Про друзiв. I про те, що вони для тебе зробили.
  - Я чогось не знаю?
  - А ти в неї спитай, - посмiхнувся Чух, вiд'їжджаючи вбiк.
  З-за спини бензовоза виглянула замурзана мордочка Крi-Крi.
  Пiсля нетривалого перiоду звикання до моєї нової зовнiшностi, дiвчина розказала все, що сталося тодi в аеропортi на Гавайях. Виявилося, що той гвинт, з яким я перелетiв пiв океану, нiхто навiть не збирався дарувати! Це Iшанi сама пожертвувала своїм новим гвинтом, пофарбувавши його в iнший колiр, аби про це знало менше народу. Це з її подачi наша ватага скинулася коштами на матерiали для мого ремонту. Бiльше того - вони погрожували Руперу, що самi вийдуть з гонки, якщо мене не допустять до подальшої участi в змаганнях. Що ж це виходить: без їхньої допомоги мене б не поставили на крило?! Менi треба поговорити з ними.
  Виїхавши з ангару, я об'їхав усю нашу компанiю, але вони не приймали подяк, а постiйно переводили стрiлки на Iшанi. Тодi я вирушив на пошуки ангару номер шiсть. Ангар знайшовся швидко, але Iшанi всерединi не виявилося. Дiвчата-механiки мовчали, наче води в карбюратор набрали. Зазирнув в адмiнiстрацiю, але й там її не знайшлося. Мене почала охоплювати тривога - навiть репортери були не в курсi її мiсцезнаходження. Цiлих пiвгодини на увесь аеродром було чути гул моєї турбiни, поки я гасав у пошуках Iшанi. Навiть Громило на шум спустився з небес, за що мало не поплатився розбитою кабiною - менi нiколи було повертати i я просто перестрибнув через нього, попутно черкнувши його лапою по кабiнi.
  Нарештi менi урвався терпець i я свiчкою пiшов у небо. Набравши висоту, я заглушив двигун i повернув свiй нiс донизу. Якщо я не можу знайти дiвчину сам - за мене це зробить радар. I дiйсно, не встиг я вирiвнятися пiсля маневру, як на екранi з'явилася потрiбна менi вiдмiтка: Т-515 - iдентифiкатор Iшанi. Щоправда, вiн знайшовся не на аеродромi, а далеко за його межами - на вершинi якогось пагорбу. А далi я вже розгубився. Ну знайшов я її, а про що говорити зiбрався? Тупо пiдiйти - поцiкавитися, чи це не вона пiдiгнала менi гвинт? Вiдстань скорочувалася, а я так нiчого й не продумав. Ось унизу вже видно слiди вiд колiс дiвчини. Вона що: не летiла, а їхала сюди вiд самого аеродрому? Схоже в неї сталося щось серйозне. Так i не завiвши двигун, я вже звично, за допомогою нових крил, завис i тихо сiв у кiлькох метрах позаду дiвчини.
  Iшанi лежала прямо на землi, пiдiгнувши шасi пiд себе. Поклавши голову на один iз валунiв, вона дивилася вдалину. Схоже вона так i не оговталася пiсля нашої не дуже успiшної посадки, пустий погляд, з'явилися якiсь незрозумiлi вм'ятини на щоках, навiть уся меншою стала...
  Я пiдоспiв якраз до моменту заходу сонця, коли його багрянi променi б'ють прямо в очi, обрисовуючи скелi на горизонтi, але не вже слiплять. На абсолютно чистому небi не було нi хмаринки, тому в якийсь момент свiт виявився подiлений навпiл: сонце зi своїми теплими променями на заходi, i молодий мiсяць на сходi, що своїм холодним свiтлом поволi заливав усю пустелю.
  - Як ти? - ось i все, на що мене вистачило.
  - Погано. - тихо вiдповiла вона, навiть не поворушившись.
  Розмова не клеїлася. Пустеля ставала все холоднiшою, вiтер пронизував до самого каркаса. Я навiть крила мусив скласти, щоб менше мерзнути, а Iшанi цього навiть не помiчала. Мiсяць уже пiднявся високо i увесь простiр навколо нас був наче вкритий срiбним пилом.
  - Давай уже на аеродром - замерзнеш.
  - Не хочу.
  - Чому? Що сталося?
  Деякий час вона мовчала, а потiм пiднялася з насидженого мiсця й подивилася на небо.
  - Навiщо ти у все це вплутався?
  - У що? - не зрозумiв я.
  - Чому взяв участь у змаганнях?
  - Така в мене доля.
  - Доля... Як назва твоєї команди? Тепер тебе точно вб'ють.
  - Так треба було...
  - Не треба було! - зiрвалася на крик дiвчина. - Я ж казала тобi, кричала: тiкай, поки не пiзно! А ти мене не слухав. Великий бiзнес покидають хiба що догори колесами або в iнвалiдному причепi. I другий варiант їх тепер не влаштовує.
  - Тодi чому допомогла? Чому ви вмовляли Рупера?
  - Я була проти, - рiзко перебила вона мене. - Ти навiть гадки не маєш, у яке багно лiзеш, дурню! - вона зiстрибнула зi скелi, так нi разу на мене й не подивившись.
  Почувся гул двигуна, i дiвчина стрiмким силуетом зникла в небесах. Звiсно я мiг би її вiдшукати, але навiщо? Тут i тупому зрозумiло, що у неї якiсь проблеми. Гадаю зараз їй треба просто побути на самотi. Змахнувши крилами, я також злетiв, але взяв курс глибше в пустелю. Цю нiч я планував витратити на освоєння нового тiла. Та й подумати є про що...
  Каньйони порадували мене своїм складним рельєфом. Орiєнтуючись виключно на око, я вiдпрацьовував вiражi, повороти, бочки та iншi фiгури пiлотажу, якi могли менi знадобитися пiд час завтрашнього фiнального поєдинку. Ще в майстернi я порiвняв свої характеристики iз Громилом. Навiть не зважаючи на втричi меншу, у порiвняннi з оригiналом вагу, я програвав Громилу по всiх показниках окрiм потужностi. Не набагато, але програвав.
  Як би я не намагався, я не мiг перевершити результат спортсмена, тому в завтрашнiх змаганнях менi знову доведеться робити ставку на швидкiсть. Прямих вiдрiзкiв, де я мiг би вiльно набирати висоту було всього два: над океаном та на фiнiшному вiдрiзку. Лише там у мене буде реальний шанс скоротити своє вiдставання. Доттi вже сказала менi, що комiтет змагань вирiшив зарахувати мiй перелiт як успiшний, але зi значним часовим штрафом. Звiсно мiй двигун потужний, але одного його менi буде замало - у нас iз Громилом бiльше двох годин вiдриву один вiд одного. I скоротити таке вiдставання буде надзвичайно складно.
  Повертаючись на аеродром, я без двигуна долетiв до самiсiнького ангару й уже хотiв заїхати, коли почув тихi голоси всерединi. Я не змiг утриматися й на мить пригальмував, щоб почути бiльше, та й так i не змiг пiсля цього зрушити з мiсця.
  - Треба йому все розказати, а то що ж це за довiра тодi така буде? - почувся обурений голос Чуха.
  - I що ти йому розкажеш? Що ми його ледве не вбили? - другий голос належав Доттi.
  - Не тiльки. Треба розказати йому все! Усе, що сталося за цi десять рокiв. Я впевнений - вiн зрозумiє.
  - А якщо нi? Будеш його шантажувати цими записами?
  - Чух правильно каже, - утрутився в їхню розмову Капiтан. - Ти бачила, як вiн дряпався до фiнiшу. Ким би цей прибулець не був: вiн - не Дастiн. Цi листи нам усiм окрiм проблем нiчого не принесуть. Вiн уже мертвий. Йому нiчого втрачати, на вiдмiну вiд нас.
  - Але ж вiн тодi нас усiх зненавидить! - вигукнула Доттi.
  - Навiть бiльше - позбудеться нас як свiдкiв. Ми єдинi, хто знає про нього правду.
  - I що з того? - це Чух заговорив. - Хто ж нам повiрить?
  - Нiхто. Але нас це вже не врятує. Ти бачив, як швидко вiн звик до нових кiнцiвок? Наче вже ранiше мав з ними справу. Та ще й це його бажання поставити собi шноркель... Вiн знав, що над океаном у нього виникнуть проблеми. I про тунель розпитував задовго до Iндiї...
  - Ми зрозумiли. - це Доттi перебила Капiтана. - Вiн знає майбутнє. Але ж тодi виходить, що йому вiдомо й про...
  - Так. - погодився Капiтан, всiдаючись на пiдлогу ангара. - Вiн знає про нашi дiї. I тому я сподiваюся на його розумiння. Завтра, прямо перед його вильотом я спробую з ним поговорити. Ви в цей час уже повиннi бути в лiтаку. Я домовився з одним вантажником, щоб вiн вiдвiз вас у безпечне мiсце. Не думаю, що вiн цього не передбачив, але це ваш шанс утекти. I давайте закриємо цю тему.
  Значить не тiльки в Iшанi є свої скелети в шафi... А що вони мали на увазi, коли говорили про записи? Може це кадри з моєї бортової електронiки? Нi, я ж увесь свiй iнтернет-трафiк витратив на музику, а значить жоден великий файл до них потрапити просто не мiг. Та й про авiаносець вони не згадували. Точно - на авiаносцi одразу ж пiдняли б тривогу, якби щось таке у мене було. Значить це блеф? Хм, треба розбиратися. Спробувати зайти до них зараз? Нi, краще трохи полiтаю над аеродромом i повернуся пiзнiше, аби не викликати пiдозри. Принаймнi тепер я починаю розумiти, про яке багно вона казала.
  Пiшки вiдiйшовши вiд ангару, щоб не видати себе дзижчанням маневрового двигуна, я вже хотiв-було трохи погуляти по злiтнiй смузi, але наткнувся на зграю репортерiв. Я навiть розгубився вiд їхнього натиску i почав швиденько вiдступати хвостом вперед, очiкуючи чергового нападу, але вони не спiшили приставати з питаннями, нацiлившись на когось позаду мене. Я зi спiвчуттям обернувся до свого рятiвника, i моє спiвчуття швидко провалилося нижче за авiагоризонт - передi мною стояв Громило. Сподiваюся вiн мене не побачив, адже я так хочу влаштувати йому сюрприз... Добре, що репортери вiдволiкли його на себе i я встиг злиняти звiдти. Пiсля такої зустрiчi менi перехотiлося гуляти.
  Ще раз обдумавши свою промову, я зiбрався з духом i повернувся до своїх. Заїжджаючи в ангар я застав там усю нашу ватагу за обговоренням якоїсь важливої теми.
  - Де ти так довго був? - поцiкавився Капiтан.
  - У мене була розмова з Iшанi. Гадаю в неї якiсь проблеми.
  - У зв'язку з чим?
  - Не знаю. Окрiм нашого спiльного польоту нiчого на думку не спадає.
  - А може у вас пiд час польоту щось сталося? - запропонувала Доттi.
  Я спробував пригадати все, що могло бути причиною проблем, але на думку спадав лише сам факт польоту. А може це було щось, що сталося вже пiсля посадки? Одразу ж згадалася сцена в полi, коли Доттi намагалася мене переконати, що я програв.
  - Доттi, а чому ти намагалася мене зупинити? - запитав я її, забувши про справжню тему розмови.
  - Коли це? - здивувалася вона.
  - Там на полi, серед кактусiв. Ви ж були готовi навiть воскресити мене, якщо знадобиться. Чому тодi вiдмовляла?
  - Не знаю, - знизала плечима дiвчина. - Може просто боялася за тебе. Подивися на нас: ми ж ранiше навiть друзями не були. А тепер ми всi тут, разом, iз купою грошей та славою на увесь свiт. I все це завдяки тобi.
  - Ясно. Я - золотий iдол.
  - Був ним. До сьогоднiшнього дня, - поправив мене Капiтан, закриваючи ворота i розкладаючи по усiх кутках ангару якiсь пристрої.
  - Що змiнилося? - поцiкавився я, готуючись до неприємностей.
  - Ти ризикував собою заради когось. Справжнiй Дастiн на це нiколи б не пiшов.
  - Хвилинку! - я навiть вiдсунувся вiд усiх них. - Я думав, ми цю тему вже давно закрили. Я не Дастiн!
  - Тепер я в це вiрю. Твiй попередник умiв замулювати скло машинам.
  - Я зрозумiв. I що далi?
  - Розкажи йому. - буркнув Чух, дивлячись на Капiтана.
  - Ти не знав, але ще на твоїх перших польотах ми понавiшували на тебе цiлу купу жучкiв i слухали всi твої розмови, навiть коли ти вiдправився на змагання.
  - А якi були причини для пiдозр?
  - Ти холоднокровно вбив трьох лiтакiв. Погодься - вагомий аргумент.
  - Дайте вгадаю - на менi стояли не лише жучки, так? - я вже приготувався з боєм вириватися з ангару, але Капiтан не мiг не передбачити такий варiант.
  - Так. Твоя електронiка все записувала й вiдсилала нам.
  - Розумно - використати проти мене мої ж записи. А якби я втiк?
  - Твiй шокер, - коротко i ясно. Цiкаво, а як вони збираються контролювати мене тепер?
  - I чого ви хотiли домогтися, розказуючи менi це? - запитую їх, а сам уже прикидаю, як краще накинутися на Доттi, щоб прикритися нею, коли по менi почнуть стрiляти.
  - Ми просто хотiли вибачитися й почати будувати нашi стосунки з чистого аркуша. Щоб мiж нами не було нiякої ворожнечi.
  - Тiльки не розказуйте менi, що ви зiтерли записи. Такi речi нiколи не стирають. - я вже ледве стримувався, щоб не роздерти всiх цих запроданцiв на клаптi, незважаючи на почуте ранiше. - I не згадують про них нi за яких обставин. Невже пiсля цього ви сподiвалися отримати мою довiру?
  - Нi. - жорстко обiрвав мене Капiтан. - Це буде умовою нашої подальшої спiвпрацi.
  - Спiвпрацi?! - я глибоко вдихнув i видихнув, кiлька разiв. - А ви навiть бiльшi йолопи, нiж я думав.
  - Припинiть обидва! - зiрвалася Доттi, але нацiлений їй у голову пазур умить остудив гарячу голову.
  - У вас нiчого на мене немає. А от у мене на вас... Здогадуєтеся, що я маю на увазi? - нехай самi придумають для себе зашморг. - А тепер назвiть менi причину, що не дозволить менi перебити всiх вас прямо тут?
  - Дастi, не роби цього, - до вояки потроху почала доходити глибина тiєї дупи, в яку вiн себе загнав.
  - Здається в мене щось з вухами. Я й досi нiчого не чую, - усе ближче, переступаючи з ноги на ногу, я наближався до машин. - Що мене зараз зупиняє?
  - Нiчого, - рiзко видихнув Капiтан. - Це твоє право.
  - Хм, - я прибрав кiгтi, якi невiдомо-коли встиг випустити.
  Я ще кiлька разiв вдихнув, щоб остаточно заспокоїтися, але виходило погано. Я чекав, що Капiтан спробує захиститися власною зброєю, або взагалi пiдiрве мене... Я пiдсвiдомо очiкував сутички й хотiв забрати з собою на той свiт якомога бiльше цих машин. Добре, що цей дiд поламав мої намiри, iнакше б я зараз дуже шкодував про скоєне. Ну, не дуже, але шкодував би, виключно через власну дурiсть.
  - Спiвпрацi не буде. Нiякої. Рiшення про довiру вам я прийняв на третiй день пiсля своєї появи тут. Тепер це питання знову вiдкрите.
  - Дастi...
  - Я не Дастiн. Усi матерiали, включно iз цiєю розмовою давно в мережi. Компромат на кожного з вас уже готовий i чекає свого часу. Вашi заготовки до адресатiв не дiйдуть, а самi вони зникнуть за дуже цiкавих обставин. Спробуєте позбутися мене, i ваше життя перетвориться на тортури - я про це вже подбав. Утекти навiть не намагайтеся - вас знайдуть навiть на iншому материку, iншiй планетi, в iншому всесвiтi. Тепер ЦЕ - буде умовою нашого подальшого спiвiснування.
  - Ти чудовисько! - вигукнула Доттi, коли я вже стояв у воротях.
  - Я знаю.
  Покинувши ангар я вiдправився у спонсорськi майстернi. Слiд було заново перевiрити всi мої системи на наявнiсть сюрпризiв. Сподiваюся Рупер зрозумiє мене.
  Нi жучкiв, нi шокерiв, нi вибухiвки в моєму новому тiлi не знайшлося. Це не означало, що Капiтан не залишив менi нiчого потенцiйно небезпечного. Я взагалi не розумiю, чому вони затiяли цю розмову вже пiсля того, як мене вiдремонтували? Адже я тодi був абсолютно безпорадний, i позбутися мене було надзвичайно просто! Але ж нi - щось пiшло не так! Скорiш за все збунтувався Чух. Хоч би що вiн не казав: Райлi в першу чергу вiйськовий, i лише потiм - старий дiдусь. Це ж яким менi треба було бути дурнем, щоб так довго не помiчати очевидного?! Доведеться шукати собi адвокатiв та детективiв, якi б розкопали усi про цю компанiю. Ну не мiг менi нiхто допомагати за просто так, та ще й фарширувати мене дорогою, вкраденою невiдомо звiдки апаратурою... О, а це iдея: написати лист iз компроматом на Райлi, i поставити його на автоматичне вiдсилання через певний перiод часу пiсля того, як я не дам програмi вiдбiй. Усе, для дiда вузду я знайшов, залишилися ще двоє... Хоча, вони дуже злякалися того, що я нiби то на них накопав. Значить є щось серйозне.
  Стоп! Ну я й iдiот! Вони ж тодi прямим текстом ляпнули, що намагалися мене, тобто оригiнального Дастiна вбити. Менi усi постiйно казали, що в мене потрапила блискавка. На тiлi мали залишилися якiсь слiди, але їх не було - я усю фарбу iз себе здер, коли чухався, i нiчого схожого на собi не побачив. Значить нiякої блискавки насправдi не було. Пiдбити в повiтрi мене теж не могли. Залишається лише саботаж. Ось воно! З цього й треба було починати! Ну все, клятi товаришi, ваш час наближається.
  Як то кажуть: Буду бити акуратно, але сильно!
  
  ***
  
  Капiтан Райлi дивився вслiд новонародженому лiтаку й усiма вiдомими лайливими словами картав себе за таку дурницю. Усе виявилося не так страшно, як вiн боявся, але значно гiрше, нiж вiн того хотiв. Вiн не став їх убивати одразу, однак тепер усi вони залежать вiд цього дивного лiтака. Старий вояка вiдчував, що Безiменний, як вiн його почав подумки називати, знає всi їхнi задумки й грає на цьому, повертаючи все у своїх iнтересах.
  Капiтан Райлi виїхав на вулицю подихати свiжим повiтрям. На небi свiтив мiсяць, заливаючи навколишнiй простiр примарним сяйвом. За iнших умов вiн би подумав, що це гарно, однак зараз вiд такого видовища в нього гайки по корпусу котилися. Одразу в пам'ятi спливали слова Безiменного про його попереднє життя та обставини смертi.
  Уже збираючись повернутися в ангар, Райлi помiтив у небi чийсь силует, що беззвучно ковзав у повiтряних потоках, поступово знижуючись в бiк посадкової смуги. На мить на фонi мiсяця промайнув тонкий стрiлоподiбний силует зi стабiлiзаторами на носi. Зараз на аеродромi був лише один лiтак з такою компоновкою, i якраз до неї в Капiтана зявилися деякi питання - вiйськове ремесло навчило його шукати слабкостi у ворогiв, i навiть нещодавнiх союзникiв.
  Виїхавши до смуги, Райлi зупинився в тiнi й узявся спостерiгати за польотом дiвчини. Вiн не був би собою, якби вiддав Безiменному свiй єдиний комплект апаратури для нiчних польотiв, тому чудово бачив незграбнi спроби дiвчини сiсти без двигуна. Поки вона летiла прямо - у неї все було бiльш-менш добре, але будь-яка спроба навiть просто нахилити крило порушувала баланс i дiвчина мусила рiзко працювати рулями, щоб не звалитися в штопор. Уже перед самою смугою їй таки довелося увiмкнути двигун, бо не вистачало швидкостi для вирiвнювання.
  Дiвчина вже хотiла знову пiднiматися в повiтря, але в цей момент Капiтан вийшов з тiнi.
  - Я гадав, що тiльки новобранцi та новонародженi можуть так лiтати. Як же ти стала спортсменкою, якщо не можеш навiть нормально сiсти?
  - Це не ваша справа, - рiзко вiдповiла Iшанi, збираючись покинути злiтну смугу, але незнайомий лiтак перегородив їй дорогу.
  - Помиляєшся. Мого вихованця буквально по гвинтику збирали пiсля вашої посадки. Я хочу знати: заради кого вiн так себе покалiчив?
  - Ви... Ви тренер Дастiна? Але я думала що ви... Не чекала вас тут зустрiти.
  - Якби ти бiльше уваги придiляла своїм друзям, то познайомилася б i з iншими членами нашої команди. До речi: а чому це ти не чекала мене тут побачити? Тобi про мене вже щось вiдомо. Що, пiд нас уже почали копати? Хоча чому я дивуюся - твiй Алан тiльки на цьому й тримає свiй бiзнес.
  - Вiн просто мiй менеджер!
  - Звiсно. А номер сiм - просто твiй суперник у змаганнях, - єхидство так i лилося з Капiтана. - Якщо вас так тягне одне до одного, то переходила б до нас, а не до того вишкребка.
  - Якби ж усе було так просто...
  - То поясни менi. Часу в нас достатньо.
  Капiтан не даремно був iнструктором своєї ескадрильї, вiн умiв витягувати правду зi своїх пiдопiчних, як би вони її не приховували. Сидячи в затишному кафе за кухлем високооктанового пального, вiн зумiв розговорити дiвчину достатньо, щоб вона розслабилася й перестала звертати увагу на сказане - цю науку розвiдувальної дiяльностi йому вбили ще в перший рiк на офiцерських курсах. З випадкових слiв, натякiв та недомовок складалася цiлком передбачувана картина: дiвчина опинилася в золотiй клiтцi. I допоки вiд неї можна отримати прибуток - Голдстейн її не вiдпустить. А якщо взяти до уваги суму, на яку застраховане її життя... Тепер стають зрозумiлими її неполадки над океаном.
  - Капiтан Райлi, а чому ви не називаєте його по iменi?
  - Тому, що це не його iм'я. Справжнього Дастiна майже мiсяць тому вбила блискавка. А його тiло зайняв хтось iнший.
  - Ви вважаєте, що вiн одержимий? Ха-ха-ха! Ви надто багато слухали Крi-Крi.
  Дiвчина дзвiнко розсмiялася на все кафе, остаточно забувши про всi проблеми та негаразди. Схоже Iшанi нiколи не пила нiчого мiцного, тому Капiтан вирiшив трохи пригальмувати iз вживанням, доки вона не вiдключилася. Уже на порозi, коли Райлi вiв її до ангарiв, Iшанi серйозно подивилася на нього.
  - Вiн дуже на мене сердиться?
  - На тебе? Не думаю. Скорiше на нас. Ми з ним пiсля операцiї трохи посварилися...
  - Операцiї?! - дiвчина зупинилася, наче громом уражена. Навiть хмiль у голосi кудись зник. - Якої операцiї?!
  Здивувавшись такiй реакцiї, Капiтан вiдвiв Iшанi назад у кафе й випросив у власника закладу на кiлька хвилин комп'ютер. Знайшовши потрiбний сайт, як це показував йому Чух, вiн увiмкнув запис. Йому й самому було цiкаво подивитися на цю аварiю з iншого ракурсу, адже вiн тодi знаходився на посадковiй смузi. Десь на серединi запису вiн почув скрип металу. Не повертаючись, вiн глянув у дзеркала позаду барної стiйки. Прокушена до металу губа, омивач на очах, шоковий вираз обличчя... Схоже вона дiйсно до цього моменту не знала, що сталося з Дастiном пiсля посадки.
  - Як же це ви з ним розмовляли, якщо ти навiть не бачила його?
  - Я не поверталася до нього обличчям. Не хотiла, щоб вiн побачив мене такою, - Iшанi показала свої шрами на щоках. - Мене всi завжди любили лише за красу. Я думала, що тодi вiн...
  - Ти про цi прищики? Сумнiваюсь. Ти просто ще не знайома з його стандартами краси, - таємничо хмикнув Капiтан, i знову повiв дiвчину на вихiд.
  Iшанi виглядала розгубленою й неуважною. По дорозi до виходу вона двiчi натикалася на столики, потiм ледве знайшла ворота... Присвятивши всю свою увагу дiвчинi, щоб вона цiлою дiсталася до свого ангара, Капiтан не помiтив темного силуету, що проводжав їх по дахах до самих ворiт, а потiм безслiдно розчинився в небi.
  
  ***
  
  Глава 9
  
  Влаштовуючись на нiч на даху сусiднього ангара, я хотiв бути в курсi всiх перемiщень моїх односельчан, i не прогадав - невдовзi пiсля мого виходу надвiр викотився Капiтан. Потiм вiн зловив Iшанi й мав з нею довгу розмову. Не знаю, про що вони говорили, але пiд кiнець Iшанi була напоєна i чимось серйозно збентежена. Я ледве стримався, щоб не накинутися на цього клятого iнтригана. Схоже вiн також вирiшив використати дiвчину проти мене. Доведеться ще й за нею приглядати. Бiльше цiєї ночi нiяких подiй не сталося.
  Нiч пiд вiдкритим небом не сприяє мiцному здоров'ю, тому першим дiлом я вiдправився в майстернi на дiагностику й заправку. Маляри, як i обiцяли, розфарбували мене по повнiй програмi, обвiвши бiлий колiр золотистими смужками. Поки я висихав пiд ранковим сонцем, звично вистрибнувши на найближчий дах, усi учасники змагань прокинулися й уже крутилися на маневрових дорiжках. Особливо активно проявляв себе Громило, збираючи на себе всi об'єктиви камер i розказуючи, яким хорошим i достойним противником був Дастi, i як вiн за ним сумуватиме... Пiднiми очi, йолоп! Нi, не хоче вiн мене помiчати. А я не буду йому про себе нагадувати. Просто маячитиму на задньому планi на усiх фотографiях - буде йому така маленька капость. Я не злiз iз даху навiть тодi, коли вiн стартував, менi й звiдти все було прекрасно видно.
  До участi в останньому етапi дiйшло всього чотирнадцять учасникiв. Ми з Iшанi мали стартувати останнiми. Я помiтив, що вм'ятини на її щоках нiкуди не подiлися. Навпаки - вони вже взялися шрамами, немов би їх навмисне так залишили.
  - На старт викликається номер сiм - Гавайський камi... Пробачте - Малюк-Повод... Та що ж це таке... Пилюк Дастi викликається на старт! - перебиваючи сам себе, оголосив той-самий злощасний ведучий.
  - А в нас чергова iнтрига, - вiщав iнший на радiо. - Пилюк Дастi, який учора так феноменально фiнiшував, сьогоднi так i не з'явився на аеродромi. Члени його команди стверджують, що їхнiй спортсмен перенiс важку операцiю, але вiд коментарiв вiдмовляються.
  - Скандал на гонках! - на третьому каналi була справжня панiка. - Зникнення спортсмена прямо з ангару! Служба безпеки змагань офiцiйно заявляє, що на момент старту маяки всiх спортсменiв знаходилися в межах аеродрому. Якщо спортсмен не з'явиться на злiтну смугу до моменту старту - на нього чекатиме дисквалiфiкацiя...
  Добре, не будемо доводити суддiв до грiха. Обережно, щоб пил не потрапив на щойно пофарбований нiс, я злетiв на асфальт i поїхав до стоянки. Бiльшiсть спортсменiв уже стартували, тому ми з Iшанi залишилися наодинцi. Зупинившись поруч, я чекав, доки вона мене впiзнає. Не впiзнала, хоча й кидала на мене якiсь пiдозрiлi погляди. Увесь час до старту вона видивлялася щось бiля ангарiв. Я хотiв-було з нею заговорити, але надто довго вагався, а потым її викликали на злiт, i менi залишилося лише проводжати її поглядом. Ох, ну чому ця клята нерышучысть вилызаэ в мене у найбыльш непыдходящий момент!
  Що ж, тепер треба лише виграти гонку. Я стояв i чекав на свою чергу. А в цей час навколо спостерiгалося деяке пожвавлення. Усi метушилися так, наче почалася пожежа, а рупори над трибунами розривалися вiд ненависного голосу ведучого.
  - На старт викликається номер сiм! Якщо номер сiм не з'явиться на злiтнiй смузi за п'ять хвилин до старту - його чекає дисквалiфiкацiя! - а на таймер зворотного вiдлiку на табло показував аж цiлих п'ятнадцять хвилин до старту - устигну!
  - Хлопче, не знаєш, де сидить цей бздун? - я зловив найближчого репортера, вказуючи на динамiки.
  - А, вiн десь тут - у диспетчерськiй засiв. А тобi навiщо?
  - Поговорити хочу з цим 'оратором', вiч-на-вiч. Проведеш? Тiльки швидше - менi ще не старт треба встигнути.
  - Т-т-ти! Гавайський камiкадзе! - i знову квадратнi очi. - Я зрозумiв! За мною!
  Малолiтражник умить вивiв мене до диспетчерської вежi й навiть люб'язно викликав менi лiфт. Пiднiмаючись на вежу, я нiяк не мiг придумати, що б такого оригiнального зробити iз цим бздуном, але нiчого путнього на думку не спадало. I ось дверi вiдчиняються, i я бачу три кари. Один iз них - Рупер, другий - охоронець, а третiй - той, хто менi потрiбен. I саме зараз цей паршивець виголошував чергову промову на тему: який я поганий, що утiк зi змагань. Ну зараз я тобi покажу... Рупер хотiв менi щось сказати але, побачивши мою зловiсну посмiшку, лише приготувався до розваги.
  Випустивши кiгтi, я м'яко, але сильно поклав долоню на дах злiсному патякалу, притиснувши негiдника до пiдлоги. Вiн спробував сiпнутися, але не вийшло.
  - Що це таке? - запанiкував пришелепок. - Охорона! У диспетчерськiй стороннiй!
  - Це я стороннiй? - зловiсно прошепотiв я йому в потилицю, щоб мене було чути й у мiкрофон. - Ти ж мене викликав, от я й прийшов. Напевно ти бажаєш зробити репортаж прямо зi злiтної смуги? Давай я допоможу тобi. А Рупер люб'язно тебе замiнить. Правда? Чи ви знову програли канiстру операторам?
  - Правда-правда. I нi - цього разу я виграв. Двi канiстри. Ги-ги! - ожив той, знаками зупиняючи охоронця. - Давай на смугу, тiльки швидше.
  Ухопивши злiсного коментатора, навiть не цiкавлячись його iменем, я поспiшив у лiфт. До старту залишалося шiсть хвилин, коли ми з цим бздуном викотилися на злiтну смугу.
  - А в нас новина! - новий голос iз динамiкiв звучав набагато приємнiше. - Учасник номер сiм, наш Дастi-Поводир, пiсля операцiї вирiшив змiнити iмiдж. I, судячи з реакцiї представниць прекрасної статi, йому личить. Тiльки, дiвчата, мушу вас розчарувати - мiсце бiля нашого героя вже зайнято. Мiстер Андерс ризикнув своїм здоров'ям зробити репортаж прямо з-пiд крила спортсмена пiд час зльоту. Дастi, як там поживає наш пiддосл... Е-е-е... Наш доброволець?
  - Пищить вiд захвату, - зовсiм не збрехавши буркнув я в ефiр. - Чуєте?
  Мiстер Андерс, як виявилося, дiйсно пищав вiд мiцного захвату, особливо коли я сильнiше стискав його в лапах. На табло спливали останнi секунди перед стартом. Звiсно я не збирався летiти iз цим вилупком у лапах, але добряче розiгнатися з ним було просто необхiдно. Щоб з нього видуло всю ту дур, щоб бiльше не розпускав язика, щоб...
  Старт! Я даю повну тягу i, вiдштовхнувшись пальцями вiд асфальту, вмить набираю швидкiсть. Кар, на якому я тепер фактично сиджу, вже верещить вiд страху, але я його мiцно тримаю. I не вiдпущу, доки ми з ним не почнемо вiдриватися вiд землi. А швидкiсть уже пiд сотню - утричi швидше за будь-якого вантажника. Нарештi пiдйомна сила робить свою справу i я вiдчуваю, як навантаження на крила спадає й вантажник втрачає щеплення з землею.
  - Не спали собi гальма, - крикнув я йому, вiдпускаючи кiгтi.
  - Покидьок!!! - долинає знизу ледь-чутний крик вантажника, що продовжив по iнерцiї котитися смугою.
  - Я знаю.
  I знову майже вертикальний пiдйом. Двигун тягне мене легко, без особливих зусиль. Бiльше немає зайвого вантажу та сотнi кiлограм стародопотопної електронiки, стороннiх елементiв на корпусi...
  Пiдйом закiнчився на висотi восьми тисяч, куди звичайнi лiтаки вже не пiднiмаються, а великi ще не спускаються. Ось тут я вже мiг у повнiй мiрi оцiнити свої новi швидкiснi характеристики - майже сiмсот кiлометрiв на годину! I це лише крейсерська швидкiсть! Шкода, що я не можу користуватися цiєю перевагою на протязi всього польоту. Зараз же я мушу видати все, на що здатен. Новий компресор давав менi бiльшу потужнiсть, тому я не став економити пальне, пiдвiснi баки з яким менi тепер замiняли конструктивнi порожнини крила. Бiльша тяга дає бiльшу пiдйомну силу, тому я починаю швидко пiднiматися до десяти тисяч. Довелося навiть переговорити з парою диспетчерiв, аби менi видiлили повiтряний коридор. Моя швидкiсть тепер складала сiмсот п'ятдесят кiлометрiв на годину - майже удвiчi бiльше за максимальну для бiльшостi учасникiв. На жаль, далi швидкiсть нарощувати вже не було сенсу - я вiдчував наближення флатеру, тому вирiшив не ризикувати, а просто пiдтримувати темп.
  Через годину менi довелося швидко знижуватися, щоб пройти крiзь ключовi ворота. Десь на висотi чотирьох тисяч я обiйшов дванадцятого учасника, що вилiтав перед Iшанi. Значить тепер менi треба просто не збавляти темп, i фiгурний вiдрiзок маршруту попереду дасть моєму двигуну трохи охолонути.
  Вiдрiзок маршруту виявився ненабагато складнiшим за мої вчорашнi викрутаси над скелями. Звiсно тут не можна було пiднiматися вище трьохсот метрiв, а з моєю теперiшньою швидкiстю маневрувати в такому тiсному просторi стало доволi складно, проте маневренiсть моя також виросла. Я навiть не встиг розiм'ятися, як усi ворота залишилися позаду й пiдi мною потягнулася камениста поверхня пустелi. По дорозi я обiйшов iще одного учасника - того-самого бiплана. Вiн навiть не встиг мене помiтити, як я вже був далеко попереду.
  Прокладати маршрут довелося за допомогою РЛС, бо мого зору виявилося недостатньо, щоб вчасно реагувати на змiни в рельєфi мiсцевостi. Урештi-решт система помiтила постiйну повторюванiсть команд i запропонувала їх виконувати автоматично. Я погодився, i менi залишилося лише пролiтати крiзь пiдсвiченi на табло рамки. Без музики все це перетворилося на нудну монотонну роботу, тому сигнал РЛС про наближення двох об'єктiв я сприйняв одразу. Незабаром хвостовi камери показали менi переслiдувачiв: два спортивних лiтаки незнайомих кольорiв. Пiднiмаються з поверхнi, значить наперед знали, де мене шукати. Пiд пузом у кожного висить труба кустарного твердопаливного прискорювача - пiсля минулого випадку я навчився розбиратися в таких штуках. Звiсно я мiг би спробувати вiдiрватися вiд них, але ж вони йдуть на зближення не просто так. Пiднiматися менi не можна, тому доведеться маневрувати лише в горизонтальнiй площинi. Або ж, якщо на них дiйсно стоїть те, що я думаю - просто дозволити їм мене обiгнати. Мабуть, я так i зроблю.
  Рiзко додавши тяги, я роблю вигляд, що намагаюся вiдiрватися i бачу, як за лiтаками потягнулися бiлi хвости реактивної тяги, надаючи миттєвого прискорення своїм власникам. А менi тiльки того й треба було - скидаю оберти й у вiражi втрачаю швидкiсть, пропускаючи попереду себе трасери снарядiв. Снарядiв?! Цi покидьки вирiшили мене розстрiляти?! Ох ти ж... Тепер будь-яка спроба вiдриву стане для мене летальною. Треба сiдати їм на хвiст i молити богiв, щоб вони не додумалися маневрувати у висоту. Усе, можна не молитися - вони зробили свiчку, пропустивши мене пiд собою, й пiшли на другий захiд. I як, на зло - жодного каньйону, в якому можна сховатися. I пiднiматися менi зараз не можна - дисквалiфiкують. Рiзко роблю лiвий кривий вiраж, бочку, скидаю швидкiсть, i знову прискорююсь. А цi гади не спiшать стрiляти - чекають, поки я втомлюсь. Дзуськи! Кручу наднизький пiлотаж так, як тiльки можу i в якийсь момент повз мене знову пролiтають трасери снарядiв, тiльки цього разу значно ближче - за кiлька метрiв збоку. Нi, так вони мене швидко дiстануть. Ой-ой-ой, вони беруть мене в лещата! Чорт iз ними, iз гонками - своя шкура дорожча. Iду у висоту!
  Сам не розумiючи, що роблю, я розвертаюся на одного з них i набираю швидкiсть. Черга снарядiв зверху, знизу, знову знизу, шiстсот метрiв до цiлi, i я бачу, як повз мене пролiтає ще одна черга, тiльки вже ззаду - схоже товариш цього невдахи трохи помилився i прицiлився не у мене. Не влучив, але один зi снарядiв розiрвався достатньо близько, щоб того придурка пошкодило. Скинувши прискорювач, який зламаною сигарою полетiв кудись униз, вiн спробував вирiвнятися, але я вже зайшов йому в хвiст i дуже швидко наздогнав. Витягнувши шасi, я, наче справжнiй степовий орел, спробував вхопити свою здобич за хвiст. Не вдалося - гострi кiгтi роздерли обшивку й силовий набiр, i лiтак, позбувшись стабiлiзаторiв, полетiв донизу. Я ж побачив у нього пiд крилами те, що менi зараз було життєво необхiдно - пiдвiснi гармати! Оце щастить!
  Його товариш не стрiляв, i я вирiшив скористатися моментом i кинувся наздоганяти аварiйника. А той повним ходом перекидався в повiтрi, тому менi довелося знову ловити його лапами, щоб потiм одним рухом вiдiрвати гармати разом iз пiдвiскою. На бiльше часу в мне вже не було i я, випроставши крила iз трофеями в пальцях, вiдпустив невдаху. Кiлометр висоти - цiла вiчнiсть для нормального лiтака, щоб вирiвнятися, i надто мало для того, чиї незакрiпленi крила вгинаються пiд напором повiтря. Добре, що центроплан iз шасi в мене жорсткий - було на що опиратися в повiтрi, а хвостом я пiдправляв собi курс. Посадка бiля мiсця падiння ворога, вiддирання рiдної пiдвiски вiд гармат i прилаштування на нову - усе це зайняло в мене кiлька хвилин, впродовж яких менi довелося бiгати навколо уламкiв, щоб прикриватися димом вiд iншого найманця. Нарештi я був готовий i злетiв у повiтря. Цього разу ми були в рiвних умовах. Я вже порушив правила - менi втрачати нiчого, а от цей виродок, що летить менi в лоб, уже виробив ресурс свого прискорювача i єдиний його шанс уцiлiти - збити мене.
  - Усiм лiтакам негайно скинути зброю, або будете знищенi! - несподiвано пролунав в ефiрi чийсь голос.
  - Говорить учасник авiаралi 'На крилах навколо свiту' пiд номером сiм - Пилюк Дастiн! - викрикнув я в ефiр, одразу закладаючи бочку. - Заявляю про спробу вбивства.
  - Негайно кидайте зброю!
  - А щоб вам було добре... Мене зараз зiб'ють!
  - Кидай зброю!
  Вiдчуваючи, що тут щось нечисто я скинув гармату. Одну.
  - А тепер здохни, виродок! - довга черга снарядiв пройшлася зовсiм поруч, одразу видавши особу мого невидимого спiврозмовника.
  Пропускаючи лiтак пiд собою, я випростав крила i, перехопивши гармату з-пiд лiвого крила в праве на кшталт автомата, майже в упор розрядив її в крило цього виродка. Долетiти йому до землi цiлим я не дозволив - iнстинкт геймера знову кинув мене в погоню за патронами. На жаль, цього разу менi не пощастило зняти трофеї, ворог розбився ранiше.
  Уже спокiйно приземлився бiля нового згарища. Зрозумiло, чому Громило так упевнено себе почував перед вильотом. Ну, принаймнi тепер я впевнений, що зможу дати вiдсiч своїм майбутнiм ворогам, а запис iз моїх камер виправдає мене на будь-якому судi. Все ж класна рiч - вiдео-реєстратор.
  На жаль, вiдкрито везти я iз собою гармату не мiг - мене дисквалiфiкують на перших же воротах i затримають до з'ясування обставин. Тобто гонку я програю в будь-якому випадку. Проте в мене є багажник, у котрий вона може влiзти. Я подивився на годинник i поспiшив злетiти. Усього ця пригода зайняла в мене чотири з восьми хвилин фори перед попереднiм учасником. Доведеться надолужувати втрачений час далi, на бiльш складному рельєфi.
  Пролiтаючи наступнi ворота, я очiкував почути попередження, але в ефiрi лунали лише викрики фанатiв та коментарi ведучих. Невже вони нiчого не помiтили? А як же мiй маяк? Ну, якщо менi нiчого не iнкримiнують - не буду їм пiдказувати. Даю газу, й мчу далi так швидко, як тiльки можна.
  Поступово рельєф починає змiнюватися, камениста пустеля вкривається чагарниками, з'являються тонкi деревця... Ось уже пiшли першi нормальнi поля, а не тi ферми кактусiв, якi я минав досi. Черговi ворота, i я вже бачу попереду Бульдога. Не збавляючи швидкостi, я пролiтаю пiд ним, пославши в ефiр привiтання. Знову фiгурний вiдрiзок i я не помiчаю, як позаду залишаються черговi ворота. Дiдько - я пройшов їх горизонтально! Закладаю вiраж, проходжу ворота на крилi й мчу далi. Треба бути обережнiшим, бо так я точно програю.
  Через годину ми перетнули кордон Мексики. Про це мене сповiстив навiгатор. Попереду було майже двi години польоту над пустелею. Якщо мої розрахунки вiрнi, то такими темпами я скоро зустрiнуся iз самим Громилом та його посiпаками. Головне - не втрачати пильностi. I не вiдпускати важiль акселератора!
  
  ***
  
  Минулий день Громило провiв у майстернi Неборiзiв, навiшуючи на себе все, що тiльки може йому знадобитися. Останнiй етап змагань обiцяв бути дуже складним в планi конкурентiв. Серед учасникiв залишилося багато вiдомих i яскравих постатей, неполадки в яких викличуть пильний iнтерес з боку їхнiх спонсорiв, тому силовий вплив доведеться залишити для найбiльш настирних, на кшталт того селюка... Це ж яким треба бути психом, щоб на власних крилах повзти до фiнiшу? Така впертiсть викликала повагу. I страх. Ранiше Громило вже стикався iз такими суперниками i на власнiй шкурi вiдчув, чим може закiнчитися двобiй. Саме для таких ситуацiй вiн i тримав при собi цих двох телепнiв. Реальної користi вiд них майже немає, але в якостi страховки вони iнодi бувають незамiнними. Їх вiн теж загнав на стапелi, щоб вони були готовi прикрити його хвiст, якщо дуже припече.
  Пiсля модернiзацiї вiн цiлий вечiр крутився навколо сьомого ангару, де збирали докупи селюка. Вiн хотiв на власнi очi побачити, чи буде пiсля ремонту цей кукурузник таким же небезпечним, як i до цього? Але як би вiн не старався, дочекатися появи того вiн так i не змiг. Лише одного разу дверi ангару були вiдкритими, але коли вiн проїжджав поруч - там уже нiкого не було. Спроби вiдшукати селюка також провалилися - його не було нiде. Навiть Рупер не був у курсi його мiсцезнаходження. I при цьому по аеродромi постiйно чувся свист його турбiни - цей звук вiн би нi з чим не сплутав. Здавалося вiн лунає звiдусiль. Уся ця iсторiя подобалася йому все менше й менше, а пiдслухана байка тiєї мiлкої авiєтки про лiтаки-привиди тiльки породила новi страхи.
  Аби заспокоїтися, вiн полетiв тренуватися. Поруч з аеродромом знаходились живописнi скелi, у лабiринтi яких можна було вiдпрацьовувати крутi вiражi. Уже на посадцi вiн наткнувся на Алана Голдстейна. Цей невдаха притягнув йому якийсь огризок залiза й поцiкавився їхнiми майбутнiми планами. Роздратування, яке ледве-ледве вдалося приборкати, з новою силою виплеснулося на лiмузина, Громило наговорив багато дурниць i лише згодом вiн зрозумiв, що накоїв - Iшанi знову зламала усi його плани. I тут уже не вдасться все повернути назад: Алан уже розпатякав свiжу новину репортерам, а заперечувати свої власнi слова - миттєва втрата iмiджу. I у всьому винен цей клятий селюк!
  Вночi спалося дуже погано. Йому постiйно здавалося, що хтось шастає по даху ангару, тiльки й, чекаючи моменту, коли вiн залишиться наодинцi. Двiчi вiн був готовий поклястися, що бачив тiнь лiтака, який лiтає над аеродромом, але не було нiякого шуму вiд роботи двигуна. I вiд цього ставало ще страшнiше. Громило нiколи не думав, що колись буде так боятися привидiв. Точнiше вiн знав, що боїться їх, але нiколи й нiкому в цьому не зiзнавався. Навiть собi.
  Зранку спортсмен був знервований. Нед та Зед мусили влити в нього кiлька лiтрiв високооктанового пального, щоб вiн отямився. Спершу це не дало результату, але коли вiн дiзнався, що з учорашнього дня Пилюк так i не показався нiкому на очi - iндикатор його настрою швидко поповз угору. I навiть жаль вiд утрати нового яскравого члена команди Неборiзiв якось безслiдно зник. Виходячи на злiтну смугу, Громило кинув погляд на стоянку з учасниками й з радiстю побачив порожнє мiсце пiд номером сiм - Пилюк i досi не з'явився на старт. Вiн i сам не помiтив, як на його обличчi виступила посмiшка, на що репортери кинулися, як комбайн на червону ганчiрку. I навiть їхнi каверзнi запитання не змогли зiпсувати йому настрiй.
  Вiдтодi минуло майже три години й Громило вже був упевнений у своїй перемозi, адже вiн на добрих пiвгодини випереджав усiх iнших учасникiв. Вiн не мiг дочекатися моменту, коли його рацiя почне приймати сигнали мiсцевих радiостанцiй, аби ведучi в черговий раз потiшили його самолюбство. I яким же було його здивування, коли замiсть нього в ефiрi почали обговорювати зовсiм iншого учасника:
  - Схоже пережита нещодавно операцiя пiшла на користь нашому герою. За показаннями технiчної комiсiї його маса в порiвняннi з попередньою скоротилася бiльше нiж утричi лише за рахунок зняття зайвого навантаження!
  - Та хiба глядачiв зараз хвилюють його характеристики? Ви подивiться на його стиль! Тiльки з моменту старту його коронний 'розгiн' став легендарним! У нашу студiю надiйшло вже бiльше тисячi дзвiнкiв вiд представниць прекрасної статi з проханням повторити цей трюк! За попереднiми пiдсумками журналу Аутос, його вже визнали його одним iз десяти найсексуальнiших лiтакiв року! Ось так, iз невiдомостi в популярнiсть, з останнього мiсця - у фаворити! Гавайський камiкадзе стрiмко наздоганяє дiйсного чемпiона повiтряних гонок Громила з його командою.
  - Якщо розрив мiж ними на момент старту складав кiлька годин, то тепер вiн не бiльше двадцяти хвилин i продовжує скорочуватися. Якщо так пiде й далi - ми отримаємо нового чемпiона. А поки спортсмени ще не потрапити в зону дiї наших камер, давайте ще раз подивимося на нашого оновленого Поводира-Дастi.
  - Шеф! - почувся в рацiї голос Неда. - Здається нас наздоганяють.
  - Хто?
  - Не знаю. Чорний з бiлим, але я таких гонщикiв не пам'ятаю. Летить низько.
  - Як? Ми ж хвилин на десять вiдiрвалися вiд останнього учасника!
  - Вiн швидко наближається.
  - Гр-р-р-р! Розвертаємося! Треба позбутися конкурентiв до того, як нас побачать камери.
  Поки близнюки ховалися у найближчому каньйонi, Громило заклав вiраж, обходячи скелю. Невiдомий лiтак дiйсно йшов доволi швидко, не гiрше за нього самого. Пiдлiтаючи до нього ближче, Громило вилупився на незнайомця квадратними очима. Такий звук двигуна мiг мати лише один лiтак... Цей селюк знову претендує на його звання! Але навiть новi деталi не змiнять його сутi.
  
  ***
  
  РЛС показувала попереду Неда та Зеда, якi намагалися сховатися у складках рель'єфу. Увiмкнувши запис, я пролетiв повз них, очiкуючи на їхнi подальшi дiї. I вони не забарилися себе проявити: вискочивши позаду, вони прилаштувалися з бокiв, в той час як Громило заходив згори. Пiсля моєї сутички iз мексиканцями такий цирк мене навiть не розсмiшив. Я мiг легко порвати будь-кого з них, у прямому сенсi. Натомiсть я чекав до останнього, розраховуючи отримати ще один компромат. У моєму нинiшньому становищi будь-яка iнформацiя буде на вагу золота. Нарештi цi комедiанти вишикувалися i почали притискати мене до землi.
  - Що, кукурузник, не хочеш трохи покосити траву? - нахабно промовив Громило, впираючись колесом менi в кабiну. - То давай я тобi допоможу.
  Не слухаючи його тупих реплiк, я додав обертiв, щоб не втратити швидкостi й, випроставши руки над головою - вхопив того за шасi. Ох, як же вiн заверещав, особливо коли я загнав пазурi йому в колеса!
  На жаль ця iдилiя продовжувалася не довго. Посiпаки Громили швидко оговталися вiд мого перетворення й спробували збити мене зi свого шефа. Частково їм це вдалося: я вiдiрвався вiд Громили, але прихопив iз собою одну трубу iз його шасi. Багажник у мене вже був зайнятий, тому сувенiр довелося викинути.
  Громило дурнем не був, тому несподiвано швидко пiшов у вiдрив. При цьому його двигун завивав якось надривно, з перебоями. Напевно в нього там стоїть система впорскування закисi азоту. Не знаю, як йому вдалося її поставити без вiдому техкомiсiї, але тепер наздогнати його було дуже важко, якщо взагалi можливо. Я навiть не знаю, скiльки балонiв у нього там стоїть. Може вiн здохне через хвилину, а може пертиме аж до самого фiнiшу... У мене ж зараз буде двобiй iз його вишкребками, у яких теж може стояти така система.
  I вони мене не розчарували - обидва мали азот i, що вже зовсiм неймовiрно - кулемети! Їхнi пострiли були непомiтнi, але бiль вiд пробитих отворiв у крилi та на носi ясно показав, що це не робить їх менш смертельними. Добре, що хоча б кулi були звичайними, бо горiти менi зараз ясним полум'ям до самої землi - пального в крилах було ще достатньо, аби перетворити мене на метеорит. Хотiв компромат i докази - отримуй. А тепер треба виживати, поки тебе не збили!
  Свiчкою пiшовши вгору, я набрав висоту й уже там дiстав iз багажника гармату.
  - Готовий. Можемо повертатися на трасу. - почувся на загальнiй частотi голос одного з двiйнят.
  - Може проконтролювати?
  - I продути гонку?!
  Напевно близнюки вирiшили, що пiдбили мене, бо одразу ж втратили до мене iнтерес i повернулися на маршрут. Як необачно...
  Наздоганяючи їх я почув уже знайоме завивання двигунiв. Нед, чи то був Зед - я не розбирався, навiть не зрозумiв, що сталося, коли я звалився йому на голову. Звiсно вiн спробував вирватися, але цим зробив усе тiльки гiрше. Своїми пазурами я зiрвав йому усю обшивку вiд кабiни й до кiнчика хвоста. Другий, почувши в ефiрi зойк товариша, одразу ж усе зрозумiв i заклав вiраж, намагаючись узяти мене на мушку. У порiвняннi з мексиканцями його спроби вдавати iз себе винищувача виглядали жалюгiдно, але я не став удруге повторювати ту саму помилку й, пiддавши газу, знову взяв гармату в руки. Добре мати камеру в пальцях - одразу бачиш куди цiлишся. Та навiть з такою перевагою влучити в забiяку не змiг - надто великою була вiдстань, i надто мала практика стрiльби. Однак ефект вiд атаки був не гiршим. Гармата - не кулемет, тому трасери розривних снарядiв та хмари їхнiх осколкiв швидко вгамували придурка. Не очiкуючи перетворитися з мисливця на жертву, вишкребок розвернувся й на повнiй швидкостi, петляючи не гiрше за зайця пiд прицiлом, зник за горизонтом. На жаль, цей залп був останнiм - патрони в гарматi закiнчилися i я її скинув у якiсь чагарники бiля скель, щоб потiм можна було знайти.
  Уже збираючись продовжити свiй шлях, я почув по радiо, як пiдбитий вишкребок передає якийсь шифрований сигнал. Я подумав, що вiн викликає в пiдмогу ще якихось найманцiв, iнакше б сигнал був на вiдкритiй частотi. Тепер у мене не було зброї, щоб захищатися, але я знав, у кого її можна дiстати. Я прослiдкував димний хвiст недобитка до якоїсь лiсосмуги на схилi пагорба. Помiтивши мене в небi, покидьок спробував заховатися там, але я не збирався давати йому навiть шансу на порятунок. Лiтати над деревами я не став - не хочу бути пiдбитим, а от побiгати лiсом було б непогано. Лiтаки по землi рухаються в основному на маневрових двигунах, якi чути здалеку. Я ж вмiв пересуватися пiшки, хоч iз хвостом це було не дуже зручно. Крiм того, кулемет лiтака був умонтований у корпус, а значить цiлитися в обмеженому просторi йому буде складно. Ось на це я й вирiшив зробити ставку. Орiєнтуючись на позначку РЛС, я без двигуна облетiв хащу з iншого боку i, склавши крила, влетiв мiж деревами. Вiдштовхуючись руками й ногами вiд стовбурiв, я дострибав майже до самого лiтака i, перестрибнувши через нього - звалився йому на спину.
  Вiн сiпався пiдi мною, намагаючись скинути, а я вчепився кiгтями йому прямо в каркас, прориваючи обшивку там, де вона ще була. Я по собi знав, наскiльки це боляче, тому не скупився на удари i ривки. Наче сокiл, що шматує свою здобич, я вминав лiтака в землю. Лiсову тишу розiрвали пострiли кулемета. По спалахах я зрозумiв, що вони стояли в нього в правому крилi. Але лiтак не мiг повернути крило окремо вiд решти тiла. Два рiзких змахи кiгтями, i лiтак остаточно перетворився на iнвалiда, позбувшись своїх останнiх кiнцiвок.
  - Допоможiть!!! - верещав недобиток.
  - Давай гучнiше, з коментарями, - я загнав кiгтi йому в загривок, збираючись виколупати ще й радiостанцiю, щоб слухати розмови своїх ворогiв. - Нехай усi почують вiд моєї жертви, що я потiм з ними робитиму.
  - Рятуйте!!!
  Вирвавши радiостанцiю з м'ясом, я перекинув полоненого на спину, щоб вiн нiкуди не втiк, i взявся прилаштовувати трофеї на себе. З радiостанцiєю я вправився без проблем, щоправда, викидати власну було шкода - у багажнику вона до фiнiшу не доживе. А от iз кулеметом виникли проблеми: я мiг стрiляти лише з рук. Добре, що хоч вдалося вирiзати обшивку крила у наближенiй до пiстолета формi, iнакше я б узагалi не ризикнув за нього братися. Закинувши все своє добро в багажник, я швиденько покинув хащу й вiдправився наздоганяти Громилу.
  Пристрiй, який я спочатку сприймав звичайною рацiєю, насправдi виявився багатофункцiональним комунiкатором, який зараз був налаштований на роботу iх шифратором.
  - Нед! Нед, вiдгукнись! - чувся в ефiрi переляканий голос утiкача.
  - Я тут. - прохрипiв я у вiдповiдь, iмiтуючи пораненого.
  - Як ти там? Куди вiн подiвся?
  - Тут. Лежить. На менi.
  - Фух, добре.
  - Баратеї. Сiдають.
  - Потерпиш. - в голосi на iншому кiнцi чулися нотки роздратування.
  Схоже Зед щось задумав. Добре, що в мене й досi увiмкнутий запис - слiдчому буде дуже цiкаво послухати й подивитися все це. Вже почувся звук робочого двигуна, тому я поспiшив вiдтягнув пораненого вбiк, запхав йому якусь колоду в повiтрозабiрник, щоб не волав, а сам влiгся в калюжу його мастила i прикинутися мертвим. Кулемет був у мене пiд рукою, а позицiя дозволяла вести вогонь у будь-якому напрямку. Не минуло й хвилини, а другий близнюк вже пробирався лiсом.
  - Ну i хто з нас тепер програв? - Зед не поспiшаючи пiдкотив до пораненого i навiть не помiтив, як кулемет нацiлився йому в шассi.
  - Ти! - не втримався я вiд пафосної фрази, i натиснув на спуск.
  Коротка черга майже розiрвана алюмiнiєвий диск колеса i Зед виявився прикутий до землi, а стрибок до нього й наступний удар в крило зi зброєю остаточно знешкодив ворога. Вiдiрвавши йому пропеллер i вкоротивши другу стiйку шассi, я також вийняв з нього комунiкатор i, замiнивши ним свiй, поспiшив покинути це негостинне мiсце.
  Розгон униз по схилу, вирiвнювання, набiр висоти й форсаж...
  Комунiкатор показував, що ми з Громилом iдемо майже однаково. Звiсно я був швидшим, але недостатньо, щоб обiгнати його до фiнiшу. Єдиний шанс - пiднiматися й гнати по висотi, як я це зробив на першому вiдрiзку. Але до ворiт, пiсля яких це можна буде зробити, летiти було ще довго, тому я взявся розбиратися iз можливостями отриманого мною девайсу. Нед, як виявилося, дуже полюбляв класичну музику. Я ж її терпiти не мiг - мене вiд неї постiйно хилило в сон. Однак пiсля нетривалих пошукiв знайшлася й папка з класичними творами в рок-виконаннi - саме те, чого менi зараз так не вистачало. Вiраж, iще вiраж, прохiд на наднизькiй висотi й пролiт крiзь щiлину мiж скелями - небезпечний момент... В якийсь момент я просто розчинився в цьому ритмi, не думаючи нi про що, перетворивши полiт в одну суцiльну надскладну фiгуру найвищого пiлотажу, де немає мiсце помилкам. Тут немає розрахункiв i попереднього планування, тут не залишилося мiсця сумнiвам i думкам, тут панує лише iнтуїцiя й iнстинкт. I нiякi прилади не замiнять тобi вiдчуття повiтряного вихра, що пробiгає вiд фюзеляжу по заднiй кромцi крила до самого його кiнчика, i зривається в простiр, забираючи з собою частинку пiдйомної сили. Нiколи не думав, що буду такий радий вiдчути це навантаження на крилах, коли потiк повiтря намагається їх зламати, вивернути, вирвати зi своїх гнiзд... Тiльки на такiй швидкостi розумiєш, що повiтря не невагома субстанцiя, а доволi щiльна й пiдступна речовина, яка жорстоко вiдплачує за будь-яку твою помилку. I водночас, при належному пiдходi, вона буде для тебе опорою, мiцнiшою за камiнь та сталь. Треба лише не втрачати того ритму, в якому ти танцюєш. Танцюєш? Так, це можна назвати хiба що танцем. Швидкiсть, потужнiсть, плавнi, але водночас крутi повороти, адреналiн, i все - це пiд соусом хорошої музики... Це приємнiше, нiж потрапити в першi ряди на концерт улюбленої групи. Це веселiше за кинутого в тарiлку сусiдки таргана. Це страшнiше за банджi-джампiнг...
  В якийсь момент я розумiю, що вже кiлька хвилин лечу по прямiй, а фiгурний вiдрiзок маршруту залишився далеко позаду. Не знаю, що на мене найшло, але менi це сподобалося. Треба буде потiм якось повторити, а зараз - угору!
  Конфiскований комунiкатор мав одну дуже важливу для мене функцiю - вiн мiг показувати розташування всiх iнших учасникiв, окрiм мене. Вiдстань мiж мною та Громилом складала трохи бiльше ста кiлометрiв. Якщо менi вдасться зловити попутнiй повiтряний потiк, як я це зробив над Мексикою, то менi вдасться наздогнати, а потiм, перед самим фiнiшем - i обiгнати його пiд час спуску.
  Нарештi навiгатор показав, що повiтрянi потоки пiдхопили мене й правильному напрямку i я помчав серед хмар. Ця небесна траса була нiчим не гiрша за попередню. Щоправда, тут не треба було обминати перешкоди, дозволяючи собi просто пролiтати крiзь них. Звiсно, все було не так уже й гладко, як минулого разу. Турбулентнiсть тут була така, що менi доводилося докладати зусиль тiльки для того, щоб летiти рiвно. Але й швидкiсть при цьому була значно бiльшою. I що вище я пiднiмався, то краще в мене це виходило. Максимальна висота, де мiй двигун ще мiг працювати в повну силу, склала трохи бiльше одинадцяти тисяч метрiв. Вiдставання скоротилося менш нiж до п'ятдесяти кiлометрiв. Але фiнiш був уже зовсiм близько. Щоб достатньо розiгнатися, менi доведеться зiрватися вниз десь кiлометрiв за двадцять до фiнiшу, а це буде десь... Зараз!
  Опускаю нiс донизу й вiдчуваю, як крила починають вiбрувати. Це - флатер у всiй своїй красi. Втягую крила, наскiльки це можливо, щоб послабити ефект, але продовжую зниження. Крiзь розрiджене повiтря в кабiну пробивається звук, схожий на завивання сирени. У фiльмах про Велику вiтчизняну такий звук видавали нiмецькi лiтаки, коли в пiке атакували наземнi сили. Але там для цього ставилися спецiальнi сирени, а в мене їхню роль вiдiграв обтiчник компресора, що стирчить у мене на пузi. Довершують картину бiлi нитки конденсату, що зриваються з кiнчикiв крил та стабiлiзатора. Ось бортова РЛС уже побачила попереду Громилу й навiть пiдсвiтила його. Цiкаво, це Доттi менi так електронiку налаштувала, чи комп'ютер локатора сам перейшов у бойовий режим? Хоча, вектор i швидкiсть руху ворога знати завжди корисно. Десять кiлометрiв до цiлi, вiдстань скорочується...
  Тисяча метрiв, i я починаю вирiвнюватися. Вiд перевантаження меркне в очах, але розумiю, що iнакше розiб'юся. Сил на вирiвнювання не вистачає i я мушу затягувати маневр.
  - Зед, згинь звiдси. - почувся незадоволений голос Громили з комунiкатора. - Або будеш посмiхатися в камеру з погнутим гвинтом.
  - Посмiхнись менi у прицiл, баран. - буркнув я, не подумавши.
  - Що?!!! - я помiтив, як смикнулися його рулi, на мить збивши Громила з курсу.
  А комунiкатор, як виявилося, працював в обидва боки! Напевно мої слова i завивання гвинта були сприйнятi як загроза, бо Громило одразу ж додав обертiв, намагаючись якомога швидше дiстатися до фiнiшу. Але усi його зусилля були марними. Добряче розiгнавшись пiд час спуску, я вже не мiг швидко вирiвнятися, не обламавши собi крила. Я ледве встиг вирiвнятися в якихось десяти метрах над землею i зi свистом пройшов пiд Громилом. Нашi швидкостi зараз не дуже вiдрiзнялися, але отой момент його розгублення дав менi цiлу секунду фори, щоб я майже на половину корпусу вирвався вперед. Так завжди буває: фiнiшна пряма, кiнець дистанцiї, ти розслабляєшся, втрачаєш пильнiсть i тут в тебе з-за спини вискакує твiй суперник i обганяє тебе на останнiх метрах! Тепер треба вижати з себе все, що тiльки можна.
  Вже пролiтаючи над посадковою смугою я вiдчув, як луснула прокладка в паливному насосi й пальне бризнуло прямо на розпечену вихлопну систему. Вирвавшись з-пiд капоту полум'я вдарило менi в очi, вмить перетворивши мене на комету...
  
  
  Глава 10
  
  ***
  
  Дирижабль Колiн висiв над аеродромом уже добрих пiвгодини, очiкуючи появи спортсменiв. Нарештi диспетчери повiдомили про появу на радарах першого з учасникiв. Як i очiкувалося, ним виявився Громило, тому вiн зосередив усю свою увагу на ньому. Навiвши всi свої камери на лiдера, Колiн помiтив, що той виглядає дещо подертим. Не залишили осторонь цей факт i коментатори змагань, якi в цей час спостерiгали за всiм через його камери
  - А ось i лiдер змагань - Неборiз Громило!
  - Бiл, зверни увагу на його шасi! Схоже цього разу йому не доведеться позувати перед камерами. I як вiн збирається сiдати з такими пошкодженнями?
  - Мене бiльше цiкавить, де це вiн умудрився так себе побити, якщо iз Мексики вiн вилiтав абсолютно цiлим.
  - Ну що ж, скоро ми матимемо змогу особисто в нього це запитати... А це що таке?!
  Зi хмар, прямо на Громилу пiкiрував якийсь винищувач, залишаючи за своїми крилами бiлi слiди конденсату. Iз деяким запiзненням до мiкрофонiв долетiло завивання двигуна незнайомця, який зараз дуже сильно нагадував пiкiруючого бомбардувальника часiв Другої свiтової вiйни.
  - Якийсь невiдомий лiтак стрiмко наздоганяє Громила, i точно не з добрими намiрами. Хоча... Та це ж Гавайський камiкадзе! Ви тiльки прислухайтеся до цього звуку!
  - Так, Пилюк Дастi в повнiй мiрi виправдовує всi свої прiзвиська. Лише вiн може на такiй швидкостi продиратися до фiнiшу. Схоже вiн надто сильно розiгнався! Вiн зараз розiб´ється!
  - Нi, вiн устигає вирiвнятися перед самою землею!
  - Схоже поява фаворита дезорiєнтувала нашого лiдера. У Дастiна є реальнi шанси перемогти. Але що це?! У нього пiд капотом почалася пожежа!
  - Суперники йдуть плiч-о-плiч! Фiнiшна пряма! Фiнiш!
  - Неймовiрно! Вони порвали фiнiшну стрiчку фактично водночас! Що скаже нам повторний кадр?
  - Дастiн - однозначно.
  - Так! Вiн зробив неможливе!
  - З вiдстаючих в переможцi! Iз забуття в безсмертя! Вiн навiки вписам своє iм΄я в спортивний лiтопис!
  - Уперше гонки такого рiвня виграє лiтак сiльськогосподарської авiацiї.
  Перемога Пилюка була несподiваною, наче грiм з ясного неба. Зробивши рiзкий вiраж над аеродромом, чемпiон iз палаючим двигуном звалився прямо на стоянку бiля пожежникiв. В його бiк одразу ж ринув натовп репортерiв та фанатiв, яких на аеродромi виявилося несподiвано багато. Спортсмен виглядав утомленим i задоволеним, але аж нiяк не щасливим. Репортери, якi змогли до нього пробитися, так i не змогли добитися вiд захеканого i обгорiлого лiтака жодного слова.
  - Схоже наш чемпiон не дуже налаштований на спiлкування iз пресою.
  - Цiкаво, що на це скаже наш екс-чемпiон? Хвилинку, куди це вiн?
  - Хм, мене зараз бiльше хвилює наш головний учасник. Зверни увагу на його нiс. Не помiчаєш нiчого дивного?
  - Ти про слiди вiд вогню? Хилинку, та це ж...
  
  ***
  
  - А-а-а-а-а!!! Ох ти ж... Ай-бл... Обережнiше!
  - Терпи! Ще трохи! - останнi лiтри пiни повнiстю покрили розпечений двигун i розлите пiд капотом пальне нарештi погасло. - Все! Механiки - вiн ваш!
  - Так, пацiєнт, вiдкрийте капот i терпiть. Зараз Вам стане краще. - промовив до мене якийсь бiлий iз червоною смужкою на борту кар, тримаючи в руках шприц iз замазкою.
  Ось i закiнчився мiй квест у цьому свiтi. Я не очiкував, що все це стане для мене чимось буденним: навколосвiтнi гонки, живi машини, реальнi персонажi з мультфiльму... I навiть закiнчення цiєї пригоди не принесло iз собою радостi, а лише полегшення вiд закiнченого шляху. Я й сам не зрозумiв, як i коли на мене нахлинула апатiя. Я ж нiколи не задумувався над тим, що трапляється з героями фiльмiв та книжок пiсля останньої перегорнутої сторiнки, останнього кадру. Чи радiв я за свою перемогу? Звiсно, але чому ж так гидко на душi?
  Я виконав усе, що запланував, i на цьому мiй сценарiй життя закiнчився. Усе, на що я опирався до цього часу, обмежувалося канонiчними подiями, якi я змiг пiдглянути iз трейлеру мультфiльму. Може пiти поспiлкуватися зi своїми товаришами? Не iз односельцями, якi щосекунди були готовi мене вбити за найменшої пiдозри, а з тими, хто не покинули мене в скрутну хвилину. Бульдог, Ель Чу, Крi-Крi, Iшанi... Де вони зараз? Розпитавши про це лiкаря, який порадив менi найближчi кiлька годин не напружувати двигун, я вiдправився на стоянку, де я ночував вперше. По дорозi я наткнувся на Доттi iз Чухом.
  - Поздоровляємо з перемогою, Дастi. - тихенько буркнув Чух.
  - Дякую. Без вас я б цього не домiгся. Ви пiдняли мене з брухту. За це я вам щиро вдячний.
  - То ти не ображаєшся на нас? - ой, тiльки не треба так на мене дивитися такими очима, я ж не залiзний!
  - Ну як вам сказати... - я глянув на цих двох, пiдбираючи потрiбнi слова. - Наламали ви дров, але тут, певною мiрою, винен i я. Якби не... Хвилинку, Капiтан що - все ж втiк?
  - Не знаю. Вiн казав нам iншим рейсом, але ми не послухалися. Ми i так надто довго слухалися його порад, i подивися, куди це нас завело. Ми не хочемо бути таким як вiн.
  - Он як... Тодi давайте забудемо всi свої грiхи, i почнемо все з чистого листа. Годиться?
  - Годиться! - вигукнула Доттi, мало не вiшаючись менi на вкритий опiками нiс.
  - Згоден. - чух теж налетiв на мене, залишивши на моєму носi плями мастила.
  - Ну то давайте до сцени. Гуляйте, поки до нас репортери не дiсталися.
  Учасники все ще продовжували фiнiшувати, тому залишалося лише дочекатися останнього, а потiм мала розпочатися офiцiйна частина - нагородження переможцiв, тому усi лiтаки зараз приводили себе до ладу. I хоча бiльше половини учасникiв так i не дiйшли до фiнiшу, мiсця тут стало iще менше через величезний наплив репортерiв та глядачiв. Мене хотiли вiдправити у шпиталь до моменту початку церемонiї, але механiки лише подивилися на замазку й махнули вилами - за час польоту вiн знову вирiс i потрiбних на складi можна було навiть не шукати - ця моя особливiсть вже була вiдома мало не усiм механiкам на свiтi. Натомiсть головний механiк вхопив мене за хвiст i вiдправив на медичне обстеження. Я спробував-було вiдмазатися але одразу все зрозумiв, коли побачив бiля палати Рупера - вiн iз кiлькома офiцерами полiцiї з цiкавiстю дивилися на мiй подертий нiс та дiрки в крилах. Спершу я чесно намагався вiдповiдати на питання, але потiм психанув i просто скинув усi свої записи в мережу: захочуть - подивляться. Тут же вiддав їм вiдiбраний у Неда, чи то був Зед, уже не пам΄ятаю, кулемет, i вказав мiсця розправи iз усiма своїми нападниками. Про позичений комунiкатор вирiшив зайвий раз не згадувати. Менi залишалося лише витерти свiй нiс ганчiркою вiд тiєї гидоти, що на мене налiпили лiкарi, i можна було вiдправлятися на церемонiю, але на душi було тривожно.
  Потiм я потрапив у щiльне кiльце репортерiв, вiдбитися вiд яких не було нiякої можливостi. Якби не кремезнi джипи з охорони, я б так i не дiстався до сцени. Ошелешений таким натиском, я не одразу зрозумiв, що мене вже виштовхнули на сцену i Рупер вручає менi кубок переможця. Друге й третє мiсця зайняли вiдповiдно Бульдог та Чупакабра. Потiм була промова експромтом, я вiдповiдав на чиїсь питання, давав автографи... На щастя офiцiйна частина закiнчилася i я нарештi опинився в кабiнетi Рупера, де вiн запропонував менi договiр на роботу в якостi спецiалiста з повiтряної безпеки i виплатив виграш на щойно оформлений рахунок. Пiдписавши всi потрiбнi папери, ми з Рупером обговорили всi деталi нашої спiвпрацi.
  - Ну, з цим ми закiнчили. Мої контакти в тебе є. Ти поки пiдготуй якийсь план роботи, склади список усього необхiдного. Раджу тобi зникнути на цi пiвроку з країни, щоб репортери не дiставали, а вже потiм будемо готуватися до наступних гонок. Усе, можеш бути... - раптом Рупер смикнувся, прислуховуючись до гарнiтури на кабiнi.
  - Що таке?
  - Тут на зв΄язку твiй тренер - нiяк не може з тобою зв΄язатися. Зараз виведу на динамiки.
  - Сьомий! Сьомий! - iз рацiї пробивався голос Капiтана. - Сьомий, бiда!
  - Що сталося? - не було схоже, що вiн жартує.
  - Iшанi зникла. I на радарах не вiдображається. Твоя РЛС зараз єдине, що може її вiдшукати.
  Точно - ось що мене бентежило! Але до чого тут мої локатори? Чи це вiн, таким чином, хотiв пiдставити мене перед полiцiєю за використання краденого обладнання? Усе може бути. Але щоб скористатися РЛС менi треба пiднятися в повiтря, а лiкар сказав менi не напружувати двигун хоча б три-чотири години. Утiм, увiмкнувши комунiкатор, я вiдшукав у списку учасникiв Iшанi й перейшов на її вiдмiтку - вона знаходилася в якихось ста милях вiд околиць Нью-Йорка. I не рухалася. Не слухаючи, що менi кажуть, я зiрвався з мiсця й вискочив на злiтну смугу. Енергiйно махаючи крилами, я розiгнався i прошмигнув над аеродромом на наднизькiй висотi, аби не дiставали диспетчери. Вийшовши за межi контрольованого повiтряного простору, я спокiйно набрав висоту i вийшов на прямий крус до цiлi - все ж маховий режим польоту iз нерухомим гвинтом доволi сильно вимотує.
  Навiгатор показував, що до Iшанi залишилося менше п´яти миль, але я вже й так бачив, куди слiд летiти. Важко не помiтити слiди аварiйної посадки вздовж усього поля. Рiзко загальмувавши, я спустився в кукурудзу прямо бiля пораненої.
  Iшанi виглядала просто жахливо: вiдiрванi обидва крила й стабiлiзатори, вiд шасi не залишилося й слiду, погнутий гвинт - неприємно, але не смертельно, а от маслянистi плями пiд двигуном - це серйозно. Двигун дiвчини працював лише на чотири цилiндри iз шести, i з перебоями. Швидку викликати було безглуздо - вони не встигнуть дiстатися, а моєї аптечки тут було замало. Звiсно я залив у неї кiлька лiтрiв свого мастила з цiлою купою присадок, але це була лише вiдстрочка.
  Зважитися на перевезення Iшанi було дуже важко. Я розумiв, що iнших варiантiв немає, однак постало питання: як її транспортувати? Мотузки в мене вже не було, тому залишалося лише пiдхопити її своїм шассi й дуже обережно летiти, аби вона не випала. I хоча пазурi бiля колiс допоможуть менi втримати дiвчину, вони ж можуть її в дорозi й добити, якщо я щось зроблю не так. Попри очiкування, дiвчина виявилася навiть легшою за мої гантелi - усе ж вуглепластиковий корпус. Навiть злетiти вдалося майже без розбiгу. Сам полiт проходив десь на швидкостi двохсот з хвостиком кiлометрiв на годину - бiльше з таким габаритним вантажем на пузi я б при всьому бажаннi не розвинув. Звiсно пiдйомної сили моїх крил на такiй низькiй швидкостi для цього було замало, тому доводилося постiйно пiдмахувати, щоб не зiрватися вниз.
  Цi п´ятнадцять хвилин, поки ми добиралися до аеродрому були, мабуть, найдовшими в моєму життi. Притискаючи до себе покручений корпус дiвчини, я вiдчував кожен удар її оголеного серця, наче свого власного. З кожним моїм змахом я вiдчував, як чергова порцiя повiтря повiтря з-пiд моїх крил налiтає на повiтряний фiльтр Iшанi i її двигун пропускає такт. Потерпи, дорогенька, ще раз, i ще один раз, i ще... Як же все це боляче...
  Але все закiнчилося добре. На пiдльотi до аеродрому я завчасно попередив диспетчерiв про ситуацiю й на смузi нас уже чекали кiлька карет швидкої допомоги з евакуатором. Обережно переклавши свою безцiнну ношу на новий транспорт, я вiдправився разом iз ними до шпиталю, вiддiлення якого виявилося всього в десяти хвилинах їхди вiд аеродрому. Забувши, що я вже не людина, я не їхав, i не летiв, а бiг за ними! Добiг до самого шпиталю, де мене й зупинили на в΄їздi всередину. Слiдом за мною приїхала й Доттi з Чухом, а потiм i вся моя повiтряна банда.
  Чекати довелося довго, дуже довго. До самого вечора ми крутилися на стоянцi, не знаходячи собi мiсця. До нас спробували пiдiйти репортери, але Бульдог так на них визвiрився, що вони поспiшили зникнути з поля зору. Вирiшивши, що так я нiчого не дочекаюся, я метнувся назад на аеродром i попросив механiкiв знову зробити менi слiди пожежi. Кiлька хвилин нависання над пiдпаленими шинами перетворили мене на справжнього шахтаря й у такому виглядi я знову вирушив до лiкарнi. Єдиною мене впiзнала Доттi, але видавати мене не спiшила. Так я проник всередину й вирушив на пошуки головного лiкаря. А знайшов я його чисто випадково, наштовхнувшись на нього бiля реєстратури.
  - А це що таке? - визвiрився на увес коридор. - Немає менi чого робити, тiльки пацiєнтiв по палатах розводити!
  - Пробачте, я шукаю...
  - Менi нiколи, у мене й так зараз термiнова операцiя...
  - Стоп! Значить менi до Вас. Я її хлопець.
  - Ох, ще тебе нам не вистачало. Давай за мною в кабiнет. Лiкування будеш оплачувати?
  - Так. Скiльки?
  Спiлкування йшло туго, лiкар виявився доволi норовливим i дещо психованим, на мою думку - типовий доктор Хаус. Довелося начепити покерфейс i тупо чекати доки вiн заспокоїться вiд моїх останнiх слiв, пiсля чого назвати йому мiй номер рахунку для лiкування. Увiвши данi в систему, вiн ще довго зиркав на мене з того боку монiтору, пiсля чого одразу ж перейшов до справи.
  - Значить це ти її привiз?
  - Що з нею?!
  - Окрiм пошкоджень фюзеляжа i двигуна, якi вона отримала ще ДО падiння, у неї є серйознi вiдхилення у компоновцi. Я взагалi не розумiю, як вона ще не розбилася...
  - Коротше. - перервав я його.
  - Замiсть рiдних стабiлiзаторiв їй поставили - ось ЦЕ! - вiн тицьнув на схему, мало не порвавши її. - I тепер замiсть нього я не можу поставити нiчого! Ти розумiєш? Нi-чо-го! За цi кiлька рокiв, що вона лiтала без стабiлiзатора, її крила деформувалися й тепер навiть установка рiдного не дасть потрiбного еффекту. Їй потрiбна повна реконструкцiя.
  - Менi нещодавно робили... - тiльки розпочав я описувати свою iсторiю, як лiкар знову мене перебив.
  - У тебе ранiше був нормальний корпус! У тебе було звiдки знiмати мiрки! А вона так лiтає вже дуже-дуже давно! А завдяки тим виродкам у нас навiть немає її справжньої техкарти, щоб провести реконструкцiю!
  Тiльки тепер я почав розумiти причину проблем Iшанi, коли в неї над океаном зупинився двигун. Адже тяга гвинта компенсувала вiдсутнiсть нормального стабiлiзатора. Навiть не уявляю, як вона мала через це страждати...
  - Скiльки це коштуватиме? - я приготувався почути сумний вирок.
  - Тут не у коштах справа. Одного стабiлiзатора їй тепер буде мало. А якщо ставити такий, як слiд - з красою їй доведеться попрощатися. Можливо - назавжди. Я пропоную поставити їй iще один стабiлiзатор, але вже не спереду, а ззаду. Бiльше варiантiв я не бачу.
  Лiкар накидав на схемi новi елементи. Виходило вiдверто жахливо: балка поверх фюзеляжу iз додатковим кiлем та стабiлiзатором не тiльки псувала зовнiшнiй вигляд, але й порушувала геометрiю корпусу, обмежуючи маневренiсть пiд час злету й посадки. I тут мене перемкнуло. Я вiдiбрав у доктора маркер i домалював усе те, що змiг пригадати.
  Ранiше я всерйоз цiкаився авiацiєю, тому менi добре запам'яталися контури одного експериментального штурмовика-триплана Т-502. Тепер вiд середини крил назад i вгору тягнулися сильно витягнутi додатковi два кiлi й переходили в горизонтальний стабiлiзатор над гвинтом. У результатi контури корпусу майже не змiнилися, але загальний силует тепер нiчим не гагадував колишнiй образ дiвчини. Вiн i досi був витончений i аеродинамiчний, але тепер у ньому проглядалася деяка хижiсть бойової машини.
  - Цiкаво-цiкаво. А ти непогано малюєш. - лiкар на мить задумався. - Здається я знаю, що можна зробити. Накидаєш ще кiлька ескiзiв?
  - Спробую. - я тiльки тепер зрозумiв, що мої навики малювання вiд мене нiкуди не дiлися, i я вiльно орудую новими кiнцiвками як власними руками. - Є папiр?
  - Знайдеться. Арсi! - кар виглянув в коридор. - Тягни сюди нашi старi схеми! Ти малюй, а я поки замовлю все необхiдне. Можеш не спiшити - твоїй дiвчинi вже нiчого не загрожує.
  Прикидаючи майбутнiй вигляд, я вимальовував не лише контури корпусу, але й вiзерунки на ньому. Я не художник, але зробити нормальний петрикiвський розпис умiю ще зi школи. Поступово я захопився цим настiльки, що почав пiдмальовувати рiзноманiтнi вiзерунки, аби компенсувати диспропорцiї корпусу. Я навiть не помiтив, як лiкар забрав кiлька з них на зразки. У цих малюнках я забув про всi тi негаразди, з якими зiткнувся тут. Отямився тiльки тодi, коли сонце почало сiдати. Вiдклавши маркер, я згрiб усi свої ескiзи й вiднiс до операцiйної, де вже зiбралася вся лiкарня.
  Потiм було очiкування, список усього необхiдного для лiкування та реабiлiтацiї вiд лiкаря, оплата i знову очiкування. Я стояв у коридорi, склавши крила, щоб нiкому не заважати. Сидiв, чекаючи на пробудження Iшанi. Моя бригада поїхала на аеродром, залишивши номери своїх телефонiв. Ось так, у спокої та вiд'їздами за черговою пляшкою пального до торгового автомату в холi, й проходило моє перебування в лiкарнi. На третiй день Iшанi перевезли у вiддiлення iнтенсивної терапiї, де я змiг нарештi її побачити.
  Медсестра пояснила менi, що пацiєнтка ще не прийшла до тями й мене пускають до неї виключно для того, щоб я заспокоївся i не заважав роботi лiкарiв-механiкiв. Ну що сказати: чорний колiр їй не личить. Зовсiм. Я поклявся собi, що, коли її випишуть, я особисто вiзьмуся робити їй аерографiю. Але слiд вiдзначити, що, на мiй погляд, вона тепер виглядала значно краще. Механiки постаралися на славу, фактично створивши їй нове тiло. Та й пропорцiї були витриманi iдеально, що анiтрохи не зiпсувало загальнi обриси корпусу, а лише пiдкреслювали аеродинамiку дiвчини. Дивився я, i не мiг надивитися... Це вже потiм мене розтормошили лiкарi й сказали, що час вiдвiдування закiнчився й виштурхали в коридор.
  Через пiвгодини в холi на мене налетiла вся наша ватага й стали розпитувати мене, як поживає наша красуня. Замiсть вiдповiдi я лише пiдсунув їм кiлька ескiзiв, що залишилися в мене.
  - Амiго, ти не казав, що розбираєшся в механiцi!
  - Та що там розбиратися? - я нарештi вiдволiкся вiд спогадiв i помiтив, як вони роздивлялися один з малюнкiв, на якому я намагався розкреслити механiзм керування рухомими поверхнями нових кiнцiвок. - У мене просто хороша фантазiя. Усе одно лiкарi знають усе краще за мене, а я так - нахапався по верхах.
  - Ой, а це що? - Крi-Крi витягнула листок iз вiзерунками. - То ти ще й малювати вмiєш?
  - Я ж кажу - у мене хороша фантазiя. - мене вже починало дратувати, що менi приписують рiзноманiтнi якостi, яких у мене насправдi немає. - Не видумуйте собi нiчого зайвого: я звичайний студент iз широким кругозором - вiд цього й усi мої i достоїнства, i проблеми.
  Але поговорити нам не дала якась шумна компанiя лiтакiв iндiйської нацiональностi, що увiрвалася в хол i повалила кудись у хiрургiчне вiддiлення. I все було б не так погано, якби цей натовп не прихопив iз собою нас. На власному досвiдi знаючи, як важко буває в таких випадках вирватися iз натовпу, я вирiшив не опиратися а йти за течiєю, поступово змiщуючись до її краю. Вивалився я звiдти саме в той момент, як до натовпу пiдiйшла охорона. Я вже встиг примелькатися, тому на мене уваги не звернули, а от усiх iнших виштовхали з примiщення на вулицю. I дуже вчасно, бо саме в цей час крiзь них намагався пробитися тягач iз замовленими лiкарем матерiалами для нашої пацiєнтки. Схоже Iшанi не доведеться примiряти новi запчастини - їй усе робитимуть з нуля, та ще й наживо. Але довго стояти менi не дозволили. Головний лiкар, постiйно забуваю спитати його iм΄я, вiдправив мене на iнший кiнець лiкарнi, щоб менi нарештi замiнили прокладку й залiпили дiрки вiд куль. Там же мене й зловив Рупер.
  - Ну як ти тут? Вже справний?
  - Я - так. А от Iшанi... У неї щойно знайшли слiди попереднього операцiйного втручання.
  - Щось серйозне?
  - Не те слово! Їй рiднi стабiлiзатори замiнили на макет! Ти можеш собi таке уявити? На неї чекає повна реконструкцiя корпусу.
  - Угу. Ну що ж, тепер ви точно будете iдеальною парою. - Рупер зазирнув у свiй блокнот i з хитрим поглядом повернувся до мене. - Тут номер двадцять два запитувала, чи не бажаєте ви поїхати на медовий мiсяць у Канаду? Пропонує вам зупинитися в її будинку на березi озера.
  - Рошель? А вона тут до чого?
  - Як же? Це ж ти влаштував їй сiмейне життя! Ось тепер вона вирiшила влаштувати ваше.
  - Наше? - i тут до мене дiйшло. - Хвилинку, але мiж нами нiчого не було!
  - А сам назвався її хлопцем! Та про вашi стосунки увесь аеродром гуде! I тiльки ви самi собi не можете в цьому зiзнатися.
  - Стоп-стоп-стоп! Зiзнатися в чому?! Ми ж майже незнайомi! Вона мене не...
  - Не любить? А сам ти у це вiриш? - Рупер упер у мене всiй пронизливий погляд. -Послухайся моєї поради: хапай свою дiвчину, забери її на край свiту та розкажи їй усе - досить вже мучити бiдну дiвчину. Вона й так за своє життя настраждалася.
  - А... Звiдки ви дiзналися, що вона...
  - Ой, я тебе прошу! - Рупер подивився на мене, як на iдiота. - Гадаєш я просто так пiдняв цю тему? Та я ще iз самого початку вiдбiркових турiв стежив за кожним кроком усiх учасникiв. А з таким фiнансуванням, як тут, дiзнатися вашi маленькi секрети - раз плюнути. Я ще рiк тому в органах працював, i вмiю бачити всi машини наскрiзь. Особливо таких як ти, Дастiн. Чи може менi називати тебе справжнiм iменем?
  - Я... - вiн усе про мене знає! - Менi треба поговорити з Iшанi.
  - Нарештi. Зараз улаштую. - Рупер кiлька хвилин щось бубнiв по рацiї. - Усе, у тебе десять хвилин. Поспiши, поки не почали операцiю.
  Ну я й зiрвався з мiсця так, що Рупера мало не здуло. Пролетiвши через усю територiю лiкарнi, я майже увiрвався в палату, за що отримав по носi ключем вiд розгнiваного головного механiка. До початку операцiї було ще достатньо часу, тому вiн попросив мене якось вiдволiкти пацiєнтку вiд очiкування, бажано розмовою, поки вони все пiдготують. Iшанi вже поклали на стапелi й техсестри пiд керiвництвом головного механiка готували її до операцiї, обережно знiмаюючи фарбу й пошкодженi частини корпусу. Судячи по блукаючому погляду, лобове скло їй уже зняли й навряд чи вона мене зараз бачить.
  - Привiт. - я якомога гучнiше покрутився перед нею, аби показати свою присутнiсть.
  - Гром... Дастiн?! Це дiйсно ти?
  - Як бачиш. Не звертай уваги на макiяж - iнакше мене б у лiкарню не пропустили. - я спробував зiтерти з носа нагар, але лише розмагав його по всiй мордi. - Як ти тут?
  - Жити буду. А твоя участь у гонках?
  - Я перемiг.
  - Он як... - здавалося з дiвчини випустили все повiтря. - До тебе вже пiдходили спонсори?
  - Угу. Щойно пiдкотив Рупер iз дуже вигiдною пропозицiєю. Менi пропонують посаду спецiалiста з повiтряної безпеки...
  - Погоджуйся! - Iшанi аж смикнулася, за що всi знову почали на мене шикати. - Тобi потрiбне це мiсце! Тодi в тебе не буде проблем...
  - Зараз моя головна проблема, це - ти! - спересердя гаркнув я, за що знову отримав по носi, цього разу - молотком. - Невже ти дiйсно гадаєш, що пiсля всього того, що ти для мене зробила, я просто так залишу тебе?!
  - Крi-Крi проговорилася? - дiвчина якось сумно посмiхнулася. - Забудь про це. Я вже отримала свiй шанс. I тепер хочу ним скористатися.
  - Який шанс? Залишитися iнвалiдом, на все життя прикутою до землi, як той придурок iз Гiмалаїв? Як капiтан Райлi?
  - Капiтан... - Iшанi про щось мiцно задумалася. - Зараз я тобi дещо розкажу, але поклянися менi, що не будеш робити дурниць.
  Передчуваючи неприємну розмову, я мусив погодитися. Тодi дiвчина попросила всiх присутнiх на хвилину залишити нас наодинцi. Головний механiк ще щось бурчав, але я силомiць виштовхав його за дверi, а коли спробував повернутися - тицьнув у нього пазуром. Тiльки пiсля цього вiн заспокоївся.
  - Ну, що ти хочеш менi розказати?
  - Це стосується капiтана Райлi, - дiвчина зам΄ялася, пiдбираючи слова, а я просто стояв поруч i вже й не знав, що думати. - Твiй тренер не iнвалiд.
  - Тобто?
  - Це я попросила його iнсценiзувати мою аварiю. Зрозумiй - для мене це був єдиний шанс вирватися iз...
  - Золотої клiтки... - продовжив я за неї, одразу вхопивши суть її плану. - Це вiн запропонував тобi такий план?
  - Нi, то була моя iдея.
  - Ага, значить це все ж таки був вiн...
  - Ти знав?
  - Здогадався, поки крутився на входi. Нед, Зед i Громило до тебе дiстатися вже не могли, мексиканськi головорiзи чекали лише мене, над територiєю США контроль майже абсолютний, а наштовхнули на думку мене вашi посиденьки в барi.
  - То ти шпигував за мною? - надто спокiйним тоном поцiкавилася дiвчина.
  - За Капiтаном - вiн пiдсунув менi таку свиню, що я всерйоз подумував зробити з тим те, що вiн тепер зробив iз тобою. Як я бачу - менi так i доведеться зробити. Тiльки спочатку знайду цього виродка. Ну що ж. - я подумав, що гiрше вже не буде, i вирiшив послухатися поради Рупера, поки маю смiливiсть. - Вiдвертiсть за вiдвертiсть. Вiдкрию тобi одну свою таємницю. Я - не Дастiн.
  - Ой! То це серйозно?
  - Що серйозно? - я був здивований такою реакцiєю дiвчини. - Я ще чогось не знаю?
  - Здається Капiтан щось розказував про блискавку й одержимiсть... Хоча нi, про одержимiсть - то вже я сама придумала... Не пам'ятаю точно.
  - I тебе не лякає те, що я такий - одержимий? - я з цiкавiстю подивився на Iшанi, вже нiчому не дивуючись. Схоже я тут єдиний, хто нiчого не помiчає й не знає.
  - А тебе не лякає мiй теперiшнiй вигляд? - i знову ця сумна посмiшка.
  - Менi байдуже. - я пiдкотив ближче й обережно, аби не зачепити рани, пiдняв її пiдборiддя, щоб вона дивилася прямо на мене. - Не важливо який у тебе корпус - усе це наживне. Головне - будь собою.
  - Дастi...
  - Що?
  - Не залишай мене.
  - Не залишу. - я пiдiйшов ще ближче i накрив її своїми крилами, таку маленьку й беззахисну.
  I можна було б уже перейти до поцiлункiв, але вiдкладати операцiю зараз небажано. Тому трохи погладивши розiмлiлу дiвчину, я легенько торкнувся її носика своїм гвинтом, i махнув iншим, щоб заходили. На жаль, на час операцiї мене все ж змусили покинути примiщення, однак я мiг спостерiгати за процесом через вiкно. Пiсля нашої розмови минуло майже двi години. За цей час Iшанi розiбрали ледве не до гвинтика. I хоч я не дуже розбираюся в технiцi, але навiть менi зрозумiло, що вiдремонтувати двигун на ходу дуже й дуже складно, якщо узагалi можливо. I навiть коли його функцiї взяла на себе лiкарняна апаратура, тривога за дiвчину нiкуди не подiлася. Дивитися на те, як iз дiвчини в прямому сенсi витягують серце - видовище не з приємних. А коли взялися рихтувати каркас... Я був готовий усiх там порвати! Добре, що поруч була вся наша банда, i менi не дали наробити дурниць. Виявилося, що вони тут теж сидять вiд самого початку операцiї: Крi-Крi простежила за Рупером, а вже потiм покликала сюди решту. Вони ще щось менi говорили, але я їх не чув - в головi й досi чувся тихий стукiт двигуна Iшанi. Як вона там? Чи допоможе їй операцiя? Знайшовши очима вiкна операцiйної, я вiд΄їхав на мiсце для стоянки так, щоб знаходитися неподалiк, i взявся чекати. Поруч улаштувалася Крi-Крi та Ель-Чу. Бульдог зайняв аж два мiсця, а всi iншi розосередилися навколо лiкарнi. Ось так я сидiв-сидiв, i сам не помiтив як заснув.
  - Дастi! Прокидайся!
  - Га? Що? - я пiдiрвався й побачив перед собою знервовану Доттi.
  Надворi стояла нiч. Свiтив мiсяць, однак народ навколо був дуже знервований. Десь неподалiк чулося завивання сирен.
  - Iшанi викрали! - ошелешила мене Доттi новиною.
  - Що?! Коли?
  - Щойно, хвилин п΄ять тому. Громило та ще двоє лiтакiв iз вертольотом.
  - Куди полетiли?
  - А хто їх знає?
  Ох, ну я i дурень! Завершив квест, а про наслiдки не подумав, йолоп. Ну i що тепер робити? Може комунiкатор Неда зможе її знайти? Хоча як вiн її знайде, якщо з неї майже усю електронiку вийняли? Що ще можна зробити? Ага, можна шукати не її, а викрадачiв: якщо вони не встигли вiдлетiти достатньо далеко, то моя РЛС їх дiстане.
  Пiднявшись у повiтря, я вмикаю апаратуру й починаю лiтати колами, змiнюючи дiапазони пошуку. Нарештi я бачу кiлька iндикаторiв на дальнiх рубежах радару. Один iз них належить вертольоту. Спробував передати їхнi координати диспетчеру аеродрома, але в ефiрi чулися лише перешкоди. Ну й що менi тепер робити? Тiльки летiти слiдом за ними, що я й зробив.
  - Дастi, амiго, ти куди полетiв? - Чупакабра прилаштувався поруч, а слiдом за ним пiдтягнулися й решта гонщикiв.
  - Кiлька вiдмiток на пiвнiчний захiд звiдси. - пояснив я ситуацiю. - Один iз них позначений як вертолiт, але це може бути обманка.
  - А хiба є iншi варiанти? - поцiкавився Бульдог.
  - Нi. Тому я й лечу за ними. Ви зi мною?
  Дурницю спитав - усi були летiли зi мною. Тому ви вишикувалися клином i на низькiй висотi рушили в напрямку вiдмiток. Хвилин через сорок, коли ми їх майже наздогнали, вони рiзко пiшли на зниження й зникли з екрану радара.
  - Усiм знизитися на мiнiмальну висоту й скинути швидкiсть. Залишайтеся кружляти тут. Я пролечу трохи далi вперед i огляну мiсцевiсть. Зберiгайте радiомовчання. Бульдог за старшого.
  - Прийнято.
  Я став пробиратися до того мiсця, де востаннє на радарi бачив чужi сигнали. Усi свої системи довелося вимкнути, щоб нiчим себе не видати, у тому числi й комунiкатор Неда - на випадок, якщо у ньому є маячок.
  Зараз ми летiли над одним великим полем, тому єдиним мiсцем, куди могли подiтися викрадачi, була ферма бiля автомагiстралi. Не дуже наближаючись до неї, я облетiв об΄єкт з усiх бокiв, розглядаючи його через бойову оптику. I хоча ставнi на вiкнах були закритi, але обманути тепловiзор їм не вдалося - гараж та будинок були значно теплiшими за решту будiвель. Бiля гаражу на вологiй землi було добре видно слiди, наче туди щось тягнули. Ну й особливо пiдозрiлим менi здалася купа соломи, насипана посеред двору. Причому видно, що сiно брали iз брикетiв у амбарi, ворота якого так i залишили вiдкритими. Ех, шкода, що в мене вже немає шокера. Зараз би виманив їх по одному, та й вирубив би. Ну й що тепер робити? Гадаю перш за все треба повернутися до своєї банди i переказати iм побачене - може разом ми придумаємо нормальний план.
  Зробивши ще два кола й зазнявши все з рiзних ракурсiв, я полетiв назад. Посадивши народ прямо посеред поля, я описав їм ситуацiю. За спiльною згодою було вирiшено вiдправити Рошель у найближче поселення за допомогою, а самi, стоячи навколо намальованої на землi карти, намагалися придумати план дiй.
  - Якi в кого є думки?
  - Дуже схоже на пастку. У тiй копицi сiна хтось може ховатися. Або її навмисне виклали, щоб вiдволiкти нашу увагу. - запропонував Бульдог.
  - Скорiш за все. Але обiйти те мiсце дуже важко.
  - Можна спробувати зайти з iншого боку. - Крi-Крi показала на картi один iз шляхiв пiдходу. - Але в гараж можна потрапити лише iз двору. До того ж вiн достатньо великий, щоб там теж засiли бандити.
  - Якби я робив пастку, я б просто заклав усе вибухiвкою. - Буркнув Ель Чу.
  - Але вони все ще там. Якби я прилетiв на годину пiзнiше, я б не побачив би слiдiв на землi... Хвилинку! - я ще раз передивився всi фотографiї й сплюнув вiд злостi. - Там не тiльки лiтаки. Я спочатку не помiтив, але там є ще й слiди автомобiлiв, не менше трьох. Ведуть i до будинку, i до гаражу.
  - Слухайте, а може краще дочекатися полiцiї? - Рошель, як завжди, виступала за обережнiсть.
  - Ми й так це робимо. Якщо самi попхаємося в руки бандитiв - тiльки забезпечимо їх новими заручниками. Скорiш за все Громило саме на це й сподiвається.
  - То ми не пiдемо на допомогу Iшанi?
  - Не зараз. Бульдог, позичеш свою радiостанцiю? - я без проблем помiнявся з гонщиком радiостанцiями, вiдiйшов вiд нашої компанiї, щоб перевiрити апаратуру на наявнiсть дучкiв, i лише потiм розгорнув крила. - Я кружлятиму навколо будинку. Якщо щось буде потрiбно - тричi прошипiть рацiєю на моїй частотi, i я повернуся. А якщо пiднiметься шум, то вiдгукуваттися буду лише на позивний: Гаррус.
  - Що це за позивний такий?
  - Потiм поясню.
  Змахнувши крилами, я пiднявся над полем i знову полетiв до ферми. Я не збирався втручатися в хiд операцiї копiв, якщо вона взагалi буде. Однак пiдстрахувати їх на випадок ускладнень було б непогано, та й не хочу я залишатися осторонь, коли моїй коханiй (хоч я ще в цьому не зовсiм упевнений) загрожує небезпека. А так буду служити їм повiтряною розвiдкою.
  Нарiзаючи кола над будинком, я став свiдком того, як один з автомобiлiв завозив в гараж кiлька канiстр бензину та одну - гасу. Принаймнi тепер я знаю, де можуть утримувати полонянку. Або ж це було зроблено для вiдволiкання уваги. Звiсно я не вважаю себе параноїком, але навiть своїх друзiв я повнiстю посвячувати у свої плани не збирався. Тутешнiй свiт нiчим не нагадував казку Уолта Дiснея. Тут було все: зрада, пiдлiсть, пiдстави, грошi та вся та мерзота, на яку я встиг надивитися ще до майдану. Першу я вже встиг вiдчути на собi й подумав, що вдруге наступати на тi самi граблi менi не варто, особливо в такий момент. Тому й позивний собi я вибрав не просто так: в першiй грi серiї Mass Effect є схожий епiзод у лiкарнi, i роль одноiменного героя там була дуже схожою до моєї, як я її бачив. Сподiваюся менi не доведеться повторювати подвиг свого кумира. I добре, якби вiд цього залежало лише моє життя, а так ти переживаєш за когось, i вiд усiєї твоєї рiшучостi залишається менше одного вiдсотка, що веде до помилок.
  Не наю, скiльки минуло часу з моменту мого вильоту, але я навiть з деяким полегшенням сприйняв появу на горизонтi цiлої колонни полiцейських автомобiлiв iз вимкнутими фарами. Принаймнi тепер у мене не буде часу на шкiдливi думки. До цього моменту всi мої прилади працювали виключно в пасивному режимi. Тепер же переховуватися не було сенсу i я врубив усе, що мав.
  Копи роздiлилися на чотири групи: двi пiдходили до ферми вiд автотраси i польової дороги, а iншi їх мали їх прикривати з поля, контролюючи переднiй та заднiй двори. Таким чином, вони вiдсiкали нападникiв з протилежних бокiв. Однак бiда прийшла, звiдки її не чекали: десь у зарослях один iз копiв зачепив розтяжку, i через мить усе поле освiтила сигнальна ракета. А бандитам, здавалося, тiльки того й потрiбно було. Не встигли полiцейськi отямитися, як їх закидали димовими гранатами, i з гаражу вирвалися двi вантажiвки, що вискочили на дорогу й одразу ж роз'їхалися в протилежнi сторони. Водночас звiдти вилетiв лiтак i спробував зникнути в низьких нiчних хмарах, але проти мого радара його зусилля були даремнi. Пошкодження двигуна в мене вже трохи загоїлися, герметик усе ще замiняв менi вiдсутню прокладку, тому я почав потроху нарощувати швидкiсть доки не переконався, що звожу наздогнати втiкача.
  - Сержант Мейн викликає Гарруса! - почувся на хвилi мого комунiкатора незнайомий голос. - Потрiбна допомога.
  - Говорить Гаррус. Допомогти не можу. Переслiдую втiкача: летить точно на пiвнiч, висота п'ятсот, швидкiсть триста.
  - Вас зрозумiв Гаррус. Продовжуйте переслiдування, але не намагайтеся затримати злочинця - вiн може бути озброєний. Через десять хвилин увiмкнiть свiй iдентифiкатор i чекайте на пiдкрiплення.
  - Вас зрозумiв сержант. Кiнець зв'язку.
  Ось так усе просто. Нi, звiсно на мене вже начепили ярлик 'мiцного горiшка' та вдруге кидатися на амбразуру мене не тягнуло - для цього iснує полiцiя, яка от-от до мене приєднається. Наближатися не став - на радарi його i так прекрасно видно.
  Ледве минуло п'ять вiдведених менi сержантом хвилин, я увiмкнув свiй iдентифiкатор i приготувався до неприємностей - на випадок, якщо сержант виявиться липовим. Але нi - незабаром бiля мене прилаштувалися два чорно-бiлих лiтаки з вимкнутими мигалками на крилах. Я ще й подумав, що в темрявi нас буде важко розрiзнити.
  - Це ти Гаррус? - запитав один iз них, але одразу ж був перебитий iншим.
  - Та який вiн там Гаррус? Це ж Гавайський камiкаадзе!
  - Замовкни, телепень! Ох i послав же бог стажера... - зiтхнув перший. - Що з пiдозрюваним?
  - Вилетiв iз ферми пiд час затримання. Iдентифiкатор за час польоту не вмикав, курс i висоти не мiняв. Намагається уникати вiдкритого простору, летить у хмарах по компасу.
  - Озброєний?
  - Напевно, я не знаю.
  - Я за тебе питаю - озброєний?
  - Та нi, звiдки?
  - Ясно. Значить так: я йду знизу, стажер над хмарами, а ти, як найбiльш зрячий - заходиш до нього ззаду. Зможеш зiграти копа?
  - Так.
  - Якщо вiн почне крутитися - одразу ж падай униз, а далi ним займемося вже ми. I щоб нiякої самодiяльностi. Усе зрозумiв?
  - Так.
  - Полетiли.
  I ми розiйшлися. Зорiєнтувавшись по РЛС я наблизився до втiкача, i щойно той мене помiтив - вийшов на загальну частоту:
  - Невiдомий лiтак, говорить сержант Мейн - повiтряна полiцiя. Скиньте швидкiсть до двохсот i знижуйтесь: плавно, i без дурниць.
  - Сержант, кажеш? - з якимось дивним акцентом вiдповiв пiдозрюваний, нiби посмiхаючись, але вимогу виконав. - Як скажеш, сержант.
  Супроводивши пiдозрюваного до полiцейських, я пiдлетiв ближче i при свiтлi своїх фар зумiв краще роздивитити втiкача. Це був жовто-оранжевий смугастий лiтак схеми 'качка'. Вiд Iшанi його вiдрiзняли лише бiльшi розмiри, вiдсутнiсть вiзерункiв та прямий стабiлiзатор на носi, що рiзко видiлявся на фонi його зализаних форм. Уже здогадуючись, хто це такий, я вирiшив переконатися.
  - Пiдозрюватий, назвiться! - спробував я продовжити роль полiцейського.
  - Можеш не старатися, Камiкадзе - я твiй голос одразу впiзнав.
  - Хто ти такий? Вiдповiдай! - терпець увiрвався i я випустив кiгтi, вiд чого всi троє напружилися.
  - Айчара Ганеш.
  - Хм... - i котре з цих слiв є прiзвищем? - Для батька ти надто молодий.
  - Брат. - буркнув вiн.
  - Ще краще... Ну й навiщо ви це все влаштували?
  - У судi почуєш.
  - А так сказати, що - в падло? Усе одно тебе вже зловили... Так хлопцi, я вам бiльше не потрiбен?
  - Нi, можеш повертатися. Там тебе твiй сержант Мейн у лiсi чекає - казав, щоб ти до нього пiдiйшов.
  - Як пройшла операцiя? Iшанi знайшли?
  - Не знаю - питай у свого начальства.
  - Ясно. Бувайте здоровi.
  - I тобi не ламатися!
  Розвернувшись, я полетiв до своїх. Операцiя вже завершилася i я ще на пiдльотi бачив, як Iшанi перевантажують iз кузову в карету швидкої. До моменту моєї посадки й злочинцiв, i потерпiлу вже вiдвезли, i на лiсовiй галявинi, де полiцiя влаштувала тимчасовий штаб, залишилася лише моя команда та кiлька офiцерiв, серед яких особливо видiлявся кремезний позашляховик зi значком на капотi.
  - Значить це ти вiв нашого втiкача? - замiсть привiтання хвикнув вiн, коли я до них пiд'їхав. - Знаєш, я не дуже вже й здивований.
  - Чому це?
  - Те вiдео, де ти розбираєшся з мексиканцями, уже стало хiтом.
  - Дивно, я думав до мене за це будуть претензiї.
  - Нiяких претензiй: ти учасник мiжнародних гонок, а значить - недоторканий. Тебе замовили, у тебе стрiляли, ти захищався, а кадри все це пiдтверджують. Хлопче, та ти пiдняв на вуха три країни! Ти новини давно дивився? Можу собi тiльки уявити, який скандал зараз вибухнув мiж їхнiми дипломатами. Звiсно я, як представник закону, не схвалюю протиправної поведiнки, але за таке - поважаю. Скажи чесно - служив?
  - Ну, не зовсiм.
  - Проїхали. I заховай уже свої шпичаки, або влiплю тобi штраф за вiдкрите носiння холодної зброї. - вiн кивнув на мої кiнцi крил, з яких i досi стирчали пазурi.
  - Ой, вибачте.
  - Так, iз цим розiбралися. На час розслiдування раджу тобi не покидати межi штату й з'являтися на всi слухання справи. Давати коментарi, якось коментувати останнi подiї, або навiть просто згадувати про них забороняю - це таємниця слiдства. Також до нас щойно додзвонилося керiвництво гонок i призначило вам усiм своїх адвокатiв. А з тобою персонально хоче поговорити якийсь Руперд... Тримай слухавку.
  Описувати подальшi подiї для мене доволi складно. Навiть нагiнка вiд Рупера за моє самоуправство пройшла якось у фонi. Єдиним, що мене зараз хвилбювало - було здоров'я Iшанi. Тiльки тепер я зрозумiв, наскiльки сильно встиг прив'язатися до цiєї дiвчини. Тепер слова про одруження вже не сприймалися як жарт. I мене абсолютно не хвилювало, що вона старша за мене - фiзично й психiчно я її навiть випереджаю. Та й сприймалася вона мною вже не просто як персонаж мультфiльму. За увесь час з моменту мого потрапляння сюди, я щось схоже вiдчував лише як до Крi-Крi, та й то - лише через її вiдсутнiсть у кадрi. Тут же я зiткнувся зi справжньою особистiстю, описати яку повнiстю не може нiякий канон. А всi iншi... Я й досi не можу позбутися вiдчуття, що вони ведуть себе як боти, поведiнка яких прописана у грi вiд початку й до кiнця. I це дратувало. Ранiше я над таким не замислювався, але ж от - приклад перед очима. Навiть сержант Мейн, з яким би я навряд чи зустрiвся в канонi, лише пiдкреслює свiй образ. Нi, я не кажу, що вони ведуть себе як ляльки, як iграшки, хоча така аналогiя в моїй головi є найбiльш близькою, але все ж... Ну не бувають люди настiльки вiдмiнними один вiд одного, як це видно тут, серед машин. Ось за такими роздумами я й вiдправився у вже знайому лiкарню й майже дiстався туди, коли сталося ЦЕ!
  Перелiтаючи якийсь пагорб, я вiдчув, як щось зачепилося менi за крило, а потiм...
  
  Тиша. Немає нi звукiв, нi запахiв, нi часу... Вишу посеред порожнечi, нi про що не думаючи.
  - Ну привiт, мандрiвник. - несподiваний голос вириває мене iз забуття.
  - Хто тут? - я нiчого не бачив, нiчого не вiдчував, нi про що не думав. - Де я?
  - Байдуже. Тобi сподобався останнiй свiт?
  - Так, напевно...
  - Хочеш залишитися, чи пiдеш далi?
  - Я... Я не знаю. - я на мить розгубився, не знаючи, що вiдповiсти. - А з ким я розмовляю?
  - Ох, ну якi ж ви всi передбачуванi... Ну дiзнаєшся ти одне з моїх iмен, i що змiниться?
  - Буду знати, як до тебе звертатися. - висунув я логiчну пропозицiю.
  - Та називай мене, як хочеш. Святослав - годиться? А тепер вiдповiдай на питання, не витрачай мiй час даремно...
  - Пробачте, але я не до кiнця зрозумiв питання: куди я пiду?
  - Далi, хiба не ясно?
  - А конкретнiше?
  - Угх... У наступний свiт. ТАК - конкретнiше?!
  - Хвилинку, то це ти... Ви...
  - Ну я, я це все замутив. Але ж погодься - тобi сподобалося? Краще, а нiж бути мертвим?
  - Не те слово. А чому я перед смертю бачив там жiнку з дитиною? Хiба Ви...
  - А ти хотiв побачити скелет з косою? Забудь усе, що ти тодi бачив i вiдчував - вважай це галюцинацiєю. То ти так i не вiдповiв на моє запитання: йдеш далi по свiтах, чи менi шукати когось iншого?
  Iншого! У пам'ятi одразу спливли останнi хвилини мого буття людиною. I простреленi ноги хлопцiв, i поранений на носилках, i власну смерть... Мандрувати далi? Та нехай горить воно все синiм полум'ям! Я вже й так отримав другий шанс: друге життя, молоде й здорове тiло, облетiв навколо свiту, пережив справжню пригоду й зустрiв дiвчину, заради якої все це мало сенс! Я своїм шансом скористався сповна, а от хлопцi... Нехай же й у них з'явиться такий шанс.
  - Отже, нi?
  - Нi, шукайте когось iншого. Там, на майданi, таких кандидатiв ще вдосталь.
  - Хех, я так i знав! Хоч на цьому змiг заробити. - вiн там посперечався на моє рiшення? - Звiсно! Ти вже третiй, на кому я змiг заробити. - та вiн ще й думки мої читає! - Вас там ще дев'яносто сiм залишилося. Ну добре, а тепер головне питання: який всесвiт ти побажаєш своєму наступнику? Тiльки добре подумай.
  - Свiт для потраплянця? - я надовго, наскiльки це було доречно у моєму станi, задумався над вибором. - Може 'Зорянi вiйни'?
  - Банально.
  - Наруто?
  - Нi-нi, там i так усiляких волоцюг вистачає - мiсця хiба що для другорядних персонажiв залишилися.
  - Гаррi Поттер?
  - Аналогiчно.
  - Комiкси або манга?
  - Там дуже велика кiлькiсть варiацiй, а менi потрiбен стабiльний свiт.
  - Вiдеоiгри?
  - Здурiв?! Хочеш його в Тетрис закинути?!
  - Ох як складно... Значить треба щось оригiнальне, але загальновiдоме? А як щодо iнших мультикiв? Хто зробив цi 'Лiтачки' - Пiксар? От нехай наступний кандидат також потрапить у мультик. Тiльки щоб той був по мотивам казки - там кiнець завжди щасливий.
  - Зараз подивлюся. Хм... Так... Угу... За мотивами казки 'Снiгова королева'... Взагалi-то революцiя закiнчиться ранiше, нiж вийде мультик - тут уже треба набирати з АТО, а не з майдану... Ну добре, я замовлю за них слiвце. Давай - остання спроба продовжити свiй шлях. Iдеш зi мною?
  - Нi, дякую, Ви й так зробили для мене достатньо. Нехай усе залишається так, як є.
  - Ну, прощавай, майданiвець ти наш!
  - Наш? Хвилинку, то Ви теж...
  - Бувай здоровий!
  - А звiдки це Ви їх набирати будете? Що за АТО?!
  I бiльше я сказани не встиг, бо мене так перемкнуло, що я засвiтився не гiрше за рiздвяну ялинку. Це вже потiм, коли мене знiмали рятувалиники - менi пояснили, що я в темрявi налетiв на ЛЕП. Добре, що спалах привернув увагу полiцейських, якi зетiли слiдом за мною, iнакше б я так i залишився висiти на дротах. I це менi ще дуже пощастило, що розряд струму пройшов через крило та шасi. Летiв би я хоч трохи вище - жахнувся б носом прямо в опору.
  Коротше поклали мене в сусiдню з Iшанi палату (з подачi Рупера). Не те, щоб я був дуже хворий, так - задля моєї ж безпеки, аби бiльше нi в яку пригоду не влiз. Курси вiдновлювальної терапiї ми проходили також разом. Уся наша ватага ще тиждень навiдувала нас, пiсля чого всi розлетiлися по своїх країнах, залишивши нам свої контакти. Крi-Крi та Бульдог полетiли першими. Їхнiй неофiцiйний дует тепер був ласим шматочком для органiзаторiв будь-яких виставок та змагань. Та й для полiтикiв такий прояв дружби народiв був дуже корисним. Тодi ж Ель-Чу з Рошель оголосили про свої заручини. Стягнувши зi свого нареченого маску веселуна й дивака, дiвчина одразу ж показала всiм брутального мексиканця, образ якого вмить запав у жiночi серця половини свiту. Ну що тут сказати: вона вмiє показати свiй скарб, а сам вiн тепер мало не в рота їй заглядає. Мої односельцi, команда 'Destiny', все ще час вiд часу провiдують мене, тiльки цього разу вже без Капiтана. Не знаю, чому вони не вiдвернулися вiд мене пiсля всього, що я їм наговорив, але я вже майже готовий розкаїтися за свою поведiнку. Майже, але ще не до кiнця... Капiтан зник майже одразу пiсля мого фiнiшу i бiльше нiде не з'являвся. Його речi з будинку також безслiдно зникли а представники армiї, що приїхали розбиратися з ним за крадене обладнання, знайшли лише величезний порожнiй пiдвал. Але найбiльше мене вразив Громило, якого лише нещодавно перестали тягати по судах. Адвокати змогли його вiдмазати, але пiсля такого скандалу про подальшу кар'єру йому можна було забути назавжди. Вiн заявився до мене в палату й... Ми з ним спочатку говорили, потiм посварилися, побилися, нас розiйняли й розвезли по рiзних палатах (роздертий хвiст у нього та зламаний гвинт у мене), потiм ми знову перестрiлися в коридорi, знову побилися й розiйшлися, потiм iгнорували один одного... Через три днi ми договорили те, що не встигли тодi, образилися один на одного й бiльше не бачилися. Не знаю як йому, а менi пiсля цього стало якось легше на душi, нiби ти позбавився якоїсь загрози, що довгий час висiла над тобою. Скорiш за все вiн хотiв добитися того ж самого - не бажав залишати ворога за спиною. А так ми хоч i залишилися ворогами, але з'ясували стосунки на мiсцi, i причин для подальшого переслiдування один одного вже нiби й немає.
  Якщо чесно - я не знаю, що чекає на мене в майбутньому. Тiєї меланхолiї, що накотила перед моєю зустрiччю iз... Як же там його звали... Забув. З того моменту мене бiльше нiчого не тривожило. Тiльки зараз я зрозумiв, що повернувся до норми, i бiльше не сприймаю цей свiт вороже. До мене повернувся мiй звичайний флегматично-оптимiстичний настрiй, з яким я жив усе своє людське життя, я вiдновив здоров'я свого нового тiла, а також закрутив серйозний роман iз дiвчиною iз сусiдньої палати. Якби я сам не розмальовував її, то нiзащо б не впiзнав у цiй красунi колишню Iшанi. Здавалося, що пiсля того викрадення її, наче б то, пiдмiнили - настiльки разючими були змiни. О, мало не забув: те викрадення органiзували родичi Iшанi вважаючи, що таким чином вони рятують її з лап того придурка-менеджера. Незадовго до цього Алан Голдстейн був оголошений у мiжнародний розшук. Виявилося, що вiн привласнив майже всi отриманi за кiлька рокiв кар'єри Iшанi кошти. У сумi набралося близько двох мiльйонiв доларiв, i зараз її адвокати займаються їхнiм поверненням. I грошi неодмiнно б повернулися до своєї власницi, якби її родичi не втнули цiєї дурницi з викраденням. Добре, що нiхто окрiм лiкарнi не висловив претензiй, тому брати обiйшлися лише величезним штрафом, який з'їв i без того невеликi прибутки вiд справи. Знайомитися iз сiм'єю я не спiшив, вiдклавши це на потiм, коли трохи затруться спогади про цей казус. А до того часу ми вiдпочивали й набиралися сил перед майбутнiм сезоном. Кажучи 'ми', я маю на увазi нас обох. Незадовго до своєї виписки з лiкарнi Iшанi отримала запрошення вiд органiзаторiв якогось телешоу на роль ведучої, i тут виявилося, що в неї вже є контракт з органiзаторами авiараллi 'На крилах навколо свiту'. А я, як якийсь недоумок, цiлий тиждень перед цим тероризував Рупера, щоб вiн пiдшукав дiвчинi якусь спокiйну роботу. Знайшов - називається! I знає ж скотина, що я тепер з обшивки вилiзу, але не допущу нiяких аварiй та нещасних випадкiв. Уже потiм до мене дiйшло, що все було давно узгоджено, а вони просто змовилися й розiграли передi мною спектакль!!! Пiдозрюю, що це Рошель iз Чупакаброю так її навчили. Сподiваюся той тягач-санiтар не дуже образився за роздертий на шматки в приступi лютi причеп - я за все заплатив! Ось тодi я вперше i востаннє не знав, що менi робити далi: гнiватися на неї, чи спустити їй це з рук? Ризикнув поставити на друге i...
  Не прогадав!
  
  Епiлог
  
  Дивлячись, як Iшанi сiдає на пiщаний пляж, я вкотре дивувався тому, як вона зi своїми збiльшеними габаритами вмудряється виглядати ще бiльш компактною, нiж ранiше. Чи це я так вирiс? Скорiш за все останнє - фарба з мене й досi злущується. Я вже тричi повнiстю перефарбовувався i тепер мiг похизуватися золотими розводами на зеленому фонi - в тон до своєї дiвчини. Тiльки в неї цi вiзерунки були витонченими й гармонiйними, а в мене нагадували якiсь дешевi татуювання. Звiсно вона скаржилася, що у такому виглядi їй соромно з'являтися зi мною в народi, але темпи мого росту поступово уповiльнювалися i я сподiвався, що мiсяцiв через три-чотири менi не бiльше доведеться стiльки мучитися, аби просто вийти на роботу. Добре, що до початку сезону в мене ще є достатньо часу, аби щось придумати. Я саме набирав останнi сторiнки тексту в чергову iнструкцiю, коли менi пiд бiк ткнувся такий знайомий, вкритий озерною вологою корпус.
  - Не розумiю.
  - Що таке? - я вiдiрвався вiд комп'ютера i повернувся до дiвчини, що вже вилiзла менi на хвiст, i тепер заглядала на клавiатуру.
  - Як ти вмудряєшся з ними працювати? Та ще так швидко й вправно... Я зi своїми кiнцiвками й досi звикнутися не можу. - Iшанi помахала вузьким крилом, що роздiлилося на три 'пальцi'.
  - Нiчого особливого. - я згорнув документ i вiдклав комп'ютер, перекотившись на бiк, притискаючи до себе з iншого ще трохи холоднувате тiло дiвчини. - Я думав ти вже давно здогадалася.
  - Про що?
  - Я ж казав тобi, що отримав це тiло нещодавно. А до того в мене було iнше. Зовсiм не схоже на це.
  - Розкажеш?
  - Краще покажу.
  Я знову дiстав комп'ютер i вивiв на екран малюнок нашого куреня пiд час вечерi, вiдтворений по пам'ятi. I хоча змiнився свiт, змiнилося тiло, але руки не забули. Я дивився сторiнку свого двiйника тут, i всi мої малюнки, з деякими поправками на реальнiсть, повнiстю вiдповiдали тому, що залишилося ТАМ. Важко сказати, чи шкодую я про те, що тутешня iсторiя пiшла iншим шляхом, вiдмiнним вiд оригiнального свiту, але схиляюся до думки, що нi - не шкодую. Тут не було кривавого майдану, не було жертв, але й революцiї гiдностi, як такої, також не сталося. Тут усе iнакше. Тепер менi доведеться жити тут, тому нехай цей малюнок залишиться для мене єдиним нагадуванням про всi тi достойнi вчинки та помилки, якi я зробив.
  - Он я, скраю, щити розмальовую. Подивися на мої верхнi кiнцiвки. Тепер бачиш схожiсть? - я поворушив пальцями перед екраном.
  - А хто цi iншi... iстоти, що стоять поруч?
  - Мої товаришi.
  - Слухай, я постiйно забуваюся тебе спитати.
  - Що саме?
  - Ти ж переселився, так?
  - Ну й що?
  - Значить i тiло, й iм'я в тебе новi, так?
  - Так.
  - А як же тебе звати насправдi?
  - Насправдi мене звати...
  
  Кiнець!
  Завершено 26 сiчня 2015 року
  
  
  
  
  
  
Оценка: 3.00*20  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"