Крихели Ангелина: другие произведения.

Как котенок Правду искал

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь] [Ridero]
Реклама:
Новинки на КНИГОМАН!


 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Когда из семьи лучшего друга вот-вот уйдет Счастье, кто как не маленький котенок, способен спасти ситуацию? Так что, кроха отправляется в опасное путешествие, чтобы отыскать Правду и спасти семейный уют. Найдет ли он ее и кого повстречает на своем пути, вы узнаете на страницах книги. "Как котёнок Правду искал" - интерактивная сказка на русском, украинском и английском языках Книга написана в 2015 году, издана - в 2016 году. Издательство "Илион" Автор, перевод на украинский - Ангелина Крихели (Ангеліна Кріхелі) Литературный редактор - Ольга Кухаренко (Ольга Кухаренко) Перевод на английский, редактор - преподаватель английского языковой школы "Аддриан" Вероника Писарева (Вероніка Пісарєва) Иллюстрация на обложке Ангелины Крихели (Ангеліни Кріхелі)

Как котенок Правду искал


     Ангелина Крихели
     Как котенок Правду искал
      Вместо пролога…
      Один очень близкий и дорогой мне человек считает, что хорошие
      книги можно поделить на два вида: познавательные/полезные и
      интересные. Надеюсь, что эта сказка станет хоть немного полезной и
      одновременно интересной для вас. Для этого она переведена на
      украинский язык (ведь у каждого должно быть право выбора), содержит в
      себе интерактивную составляющую (вопросы,
      страницы для
      изображения героев сказки такими, какими их видит читатель) и
      адаптирована как для маленьких читателей, так и для их родителей.
      Каждая сказка – это не просто книга, в которой автор делится
      своим видением мира, светом души, мыслями… Это нечто бесценное,
      объединяющее семью за вечерним чтением перед сном. И пусть
      благодаря этому каждый малыш Земли, как и котенок, найдет свою
      прекрасную и неповторимую Правду…
      С уважением,
      автор
      Моей маме,
      братьям и каждому
      читателю,
      который возьмет в
      руки эту книгу.
     - Ванечка! Ванечка, скажи мне, сынок, не ты ли уронил вазу со стола?
     – мама мальчика склонилась к нему, вытирая руки о фартук. Она пекла
     пироги, когда услышала грохот, вошла в зал и увидела на полу разбитую
     вазу и разбросанные конфеты.
     Входя в комнату, мальчик покачал головой, глядя на маму снизу
     вверх.
     - Нет, мама. Я играл в своей комнате и услышал, как она упала. А
     еще… из кухни так вкусно пахло пирогами, когда ты меня позвала!.. –
     застенчиво сказал мальчик, украдкой поглядывая на тарелку, полную
     румяных пирогов.
     Мама кивнула сыну, велела мыть руки и садиться за стол, после того,
     как он сложит игрушки. Но когда мальчик уже выходил из комнаты,
     добавила:
     - Ванюша, если ты захочешь конфет и не достанешь до стола, скажи
     отцу, чтоб ничего не уронить.
     Малыш кивнул и заторопился в комнату собирать игрушки.
     - Ай-ай-ай! – покачала мама головой, оставшись в комнате одна. -
     Ведь не могла же ваза упасть сама прямо с середины стола… Как же мне
     правду узнать, если Ванечка не говорит? Мишенька! – позвала она, и тут же
     прибежал второй мальчуган, похожий на Ваню как две капли воды.
     Мама и ему велела мыть руки и готовиться к обеду, а затем спросила:
     - Не ты ли нечаянно уронил вазу со стола?
     - Нет, - улыбаясь, ответил мальчик, вытирая руки о штанишки и
     поглядывая на пироги на столе.
     Мама кивнула малышу. А тот сказал задумчиво:
     - Может быть, это Мурзик играл и хвостом зацепил? – и убежал
     помогать брату собирать игрушки.
     Сидевший под столом Мурзик от удивления даже подскочил. Уж он
     точно знал, что никакую вазу со стола не ронял и конфеты не рассыпал, и
     вообще сладкого не любил. Котенок тихонько прошмыгнул в комнату, где
     братья усердно собирали игрушки и наводили порядок.
     - Мурзик! – радостно встретил котенка Ваня, и поспешил заключить
     его в объятия. Мальчик почесал котенка за ухом, отчего тот довольно
     замурлыкал, придвигаясь ближе к своему другу и подставляя спинку
     маленьким детским ручкам. Мальчик улыбнулся:
     - Где же мне, Мурзик, правду отыскать, чтоб мама из-за вазы не
     грустила и на меня не сердилась?
     Мурзик в ответ только вздохнул тяжело. Он и сам хотел бы знать, кто
     разбил чудесную цветную вазу, которая сияла всеми цветами радуги, как
     только ее касался лучик солнца, проникавший в дом через окно. Уж больно
     она была красивая и нравилась ему! Он часто приходил в зал с мамой-
     кошкой полюбоваться вазой.
     - Точно! – промурлыкал котенок, но Ваня ничего не понял, ведь
     котенок не умел разговаривать как люди. - Спрошу у мамы-кошки, что за
     зверь такой – эта Правда, что знает все секреты? И где его искать?.. Мама-
     кошка, мама-кошка! – закричал он, выбегая на порог, а Ванечка услышал,
     как котенок мяукнул и вдруг умчался куда-то.
     - Мама-кошка! – запыхавшись от резвого бега, котенок остановился у
     самого носа большой пушистой кошки, дремавшей у порога. Она нежилась
     на солнышке, от удовольствия лениво помахивая хвостом из стороны в
     сторону.
     - М-м… - промурчала кошка, открывая глаза и ласково глядя на
     котенка.
     - Мама-кошка, что за зверь такой – Правда?
     - А тебе зачем? – удивилась кошка, усаживаясь рядом с котенком.
     - Мой друг Ваня говорит, что Правда знает, кто вазу разбил. И если
     Правду найти, то его мама грустить перестанет из-за вазы.
     - Вот оно как!.. – промурчала задумчиво кошка, умываясь лапкой. -
     Правда – зверь большой и страшный! – сказала она. - Люди Правду искать
     боятся, а животным она ни к чему, мы и так знаем все, как есть.
     Котенок кивнул, но ничего не понял. И поэтому спросил:
     - Но ведь мой друг – человек. Значит, ему уж точно Правда нужна. Где
     же мне ее отыскать? – загрустил котенок, сворачиваясь клубочком у ног
     мамы-кошки.
     - А ты спроси у других, вдруг ее кто видел или знает, где искать, -
     приободрила его кошка. Котенок тут же вскочил на лапки, готовый
     отправиться на поиски Правды, чтобы помочь другу.
     - Только далеко не уходи и возвращайся до темноты! – крикнула ему
     вслед мама-кошка. Котенок пообещал вернуться засветло и умчался к
     водоёму.
     Солнышко пригревало спинку, ветерок щекотал усы и шерсть, а лапки
     браво вышагивали по дорожке. Маленький котенок очень хотел помочь
     своему другу, совершенно уверенный в том, что именно так и должны
     поступать настоящие друзья. И еще: ему ужасно хотелось взглянуть на
     Правду.
     «Наверное, - размышлял котенок по дороге к воде, - она очень
     высокая и взрослая, как Ванюшина мама! Наверное, она красивая и добрая
     и поит котят молоком, как Ванюшина мама! Только почему же тогда ее люди
     боятся?..».
     Но вот он достиг воды у кромки соснового леса. Перед ним был
     чистый пруд, а в пруду барахтался утенок. Он нырял и выныривал с веселым
     смехом. На берегу его ждал цыпленок, который восторженно аплодировал
     своему другу-утенку ладошками-крыльями. Ему нравились ныряния утенка.
     И всякий раз, стоило тому вынырнуть из воды, малыш подпрыгивал на месте
     и, радостно смеясь, хлопал в ладоши.
     Котенок с интересом поглядел на цыпленка, потом на утенка, который
     демонстрировал из воды только желтый пушистый хвостик. Мир казался
     маленькому котенку ярким, красочным и чудесным, и все новое, с чем он
     сталкивался, невероятно радовало и интересовало его. Он тщательно
     изучал предмет своего интереса, что бы это ни было. Поэтому однажды
     даже сунул носик в пчелиный улей. Пчелы, конечно, прогнали его из своего
     домика, но они были очень добрыми, поэтому не стали жалить любопытного
     котенка. Друг Ванечка рассказал ему, что пчелы собирают мед и жужжат
     сердито потому, что он их от важной работы отвлекает. И если не отвлекать
     их, то они не будут сердиться, жужжать и жалить. Теперь котенок это знал и
     за пчелиными трудами наблюдал со стороны, примостившись на пороге
     домика и греясь на солнышке.
     Но об этих желтых пушистых комочках котенок еще ничего не знал.
     - Здравствуйте! – мяукнул Мурзик, подходя поближе. Мурзик был
     очень воспитанным котенком и всегда желал здоровья встречающимся на
     его пути созданиям, говоря: «Здравствуйте!». Так его научила мама-кошка, а
     ее саму – ее мама, и так дальше.
     Цыпленок отвлекся от наблюдений за утенком и поздоровался в ответ.
     Ему тоже было интересно повстречать кого-то, кто совсем не похож на него.
     - Здравствуйте! – поздоровался и утенок, выбираясь из воды и
     разбрызгивая капельки повсюду, переступая лапками по земле.
     Котенок ни на минуту не забывал, что у него важное дело: ему нужно
     было спасти друга, а для этого требовалось найти страшного зверя по
     имени Правда.
     «Но, может быть, они знают, где ее искать?» - с надеждой подумал
     котенок.
     - Меня зовут Мурзик! Я мамы-кошки сыночек, – представился котенок
     по всем правилам приличия. - А вас как зовут?
     - Я Цыпленок, - кивнул ему один из малышей. - Я сыночек курочки.
     Очень приятно познакомиться.
     - А я Утенок. Моя мама – утка. И мне приятно познакомиться.
     Котенок обрадовался новым знакомым и тут же решил, что
     подружится с ними. Но сейчас ему нужно было выполнить важное задание.
     Поэтому он спросил:
     - Цыпленок, Утенок, скажите, не видали ли вы Правду?
     Те только переглянулись, пожимая плечиками.
     - Не видали! – в один голос ответили они. Малыши расстроились, что
     ничем не могут помочь новому знакомому. Но вдруг все трое услышали
     нежный голос, звучавший словно музыка.
     - И я не видала Правду, но говорят, что она прекрасна… -
     таинственным шепотом сообщил кто-то. Котенок, Цыпленок и Утенок стали
     озираться кругом, но кроме них, там никого не было. И тогда котенок опустил
     глаза и взглянул на пруд. Он понял, что с ним говорит Вода из пруда. Добрая
     Водица решила помочь котенку найти Правду. Она продолжала:
     - Ступай, котенок, к сосновому лесу. Скажи дедушке Бору, что ищешь
     Правду. Старик многое знает, он тебе и подскажет.
     Обрадовавшись, котенок поблагодарил всех за помощь и доброту и
     поспешил к лесу.
     Подойдя вплотную к высоким старым соснам, Мурзик замяукал:
     - Дедушка Бор, я ищу Правду для моего друга Ванечки. Не знаешь ли
     ты, где мне ее отыскать? Мама-кошка говорит, что люди ее очень боятся, а
     Вода в пруду - что Правда прекрасная. Как же я ее найду, если даже не
     знаю, как она выглядит?
     Сосны покачнулись в знак приветствия, и котенок услышал в ответ
     хриплый, шелестящий тысячами сосновых иголок, голос старика Бора:
     - Не горюй, котенок, Правду сложно отыскать, но коли ты решился,
     она непременно найдется. Ступай к Синичке, она знает, где Правду искать.
     И снова воцарилась тишина. Котенок поблагодарил старика и смело
     вошел в лес, тут же окутавший его сосновым ароматом.
     Мурзик шел по тропинке, пока не столкнулся с маленькой птичкой. У
     нее была желтая грудка, голубая шейка и синие крылья.
     - Здравствуй, птичка! – громко поприветствовал ее котенок.
     Птичка испуганно отпрыгнула в сторону, и настороженно
     поздоровалась с котенком. А потом подлетела к нему ближе.
     - Я ищу Синичку, - доверчиво сказал ей котенок. - Дедушка Бор
     сказал, что Синичка знает, где мне Правду искать.
     Птичка задумчиво поглядела на котенка, а затем ответила:
     - Я и есть Синичка, - кивнула она. - Коли тебя ко мне дедушка Бор
     отправил, я тебе помогу. Только я не знаю, где Правду искать, а знаю того,
     кто ее лично знает.
     Котенок с восхищением и уважением посмотрел на маленькую яркую
     птичку.
     - Ступай вглубь леса. Да будь осторожен: звери разные встречаются
     на пути. Дойдешь до середины, повстречается тебе Боровичок-Лесовичок.
     Старик уж точно знает Правду. А как его самого найти, тебе Еж подскажет.
     Котенок кивнул и поспешил вглубь леса. Деревья обступали его со
     всех сторон, солнце все дальше пряталось за высокими соснами, так что
     котенок даже стал бояться. Он устал, ужасно хотел молока, которое Ванина
     мама наливала ему в коричневую мисочку. Котенок присел у пенька, как
     вдруг услышал испуганное:
     - Ой!
     Мурзик и сам испугался и отпрыгнул в сторону, во все глаза глядя на
     пенек. Оттуда на него внимательно глядели глазки, скрытые под огромным
     количеством острых иголок.
     «Ежик!» - радостно подумал котенок, вспомнив, что видел такого же
     на картинках в Ваниных книжках.
     - Здравствуйте, дядя Еж! – вежливо промяукал Мурзик.
     Еж улыбнулся ему в ответ и тоже поздоровался.
     - Ты как, такой маленький, в лесу оказался? – спросил Еж. - Ведь
     скоро уже стемнеет. А малышам негоже без родителей в лес так поздно
     отправляться.
     - Мой друг Ваня попал в переделку, - бесхитростно рассказал котенок.
     - Чтоб его выручить, мне нужно Правду найти. И тогда его мама грустить
     перестанет. Мама-кошка сказала, что люди Правду боятся и поэтому вряд
     ли сами найдут. А Вода в пруду сказала, что Правда прекрасная. Я спросил
     дедушку Бора, где мне Правду отыскать, и он отправил меня к Синичке. А уж
     Синичка - к вам.
     Еж внимательно выслушал его, чинно кивнул и сказал:
     - Больше меня знает Белочка. Я-то все по земле хожу. А она и по
     земле ходит, и по деревьям скачет. Ей оттуда виднее. Белочку ты найдешь в
     дупле, там она свои орешки прячет от чужих глаз, запасы на зиму делает.
     - Спасибо вам, дядя Еж! – поблагодарил котенок и отправился дальше
     по лесу, даже и не зная, куда ему идти и где Белочку искать, которая знает,
     где Правда прячется.
     Маленькому Мурзику казалось, что идет он очень долго, тогда как на
     самом деле прошло не больше одного часа. Котенок испуганно оглядывался
     в постепенно темнеющем лесу, когда услышал грозное:
     - Ух! Ух!
     Котенок ощетинился, выгнул спинку и стал пятиться к дереву, как
     вдруг увидел прямо перед собой большого Филина.
     - З-дравствуйте, дяденька Филин! – заикаясь от испуга, произнес
     котенок, понемногу выпрямляясь.
     Филин внимательно посмотрел на котенка прежде, чем
     поздороваться. А затем сказал:
     - Ты что же это так поздно один в лесу гуляешь?
     - А я не гуляю, дяденька Филин, я Правду ищу, – ответил котенок.
     - Правду, говоришь? Что же, Правду искать – дело хорошее,
     благородное, - величаво кивнул Филин.
     - Дяденька Еж посоветовал мне обратиться к Белочке.
     - Верно он тебе подсказал. Постой-ка тут, никуда не уходи. А я сейчас
     вернусь.
     Филин раскрыл свои огромные крылья, взмахнул ими, взмывая в
     небо, и исчез из виду. Котенок растерянно смотрел ему вслед, пытаясь
     отыскать большую мудрую птицу, но не видел ничего, кроме темнеющего
     неба над верхушками старых сосен. Он присел у дерева и стал ждать.
     Вскоре Филин вернулся: он спикировал вниз, плавно взмахивая
     крыльями, у самой земли сложил их вдоль крепкого тела и уверенно
     приземлился. А с дерева донесся гомон голосов, и уже в следующий момент
     вниз – один за другим – стали спускаться бельчата, а следом - их мама
     Белка. Бельчата весело щебетали, разглядывая котенка и прячась за
     старым Филином.
     Котенок залюбовался забавными кисточками на их ушках, золотистым
     окрасом шерстки и огромными пушистыми хвостами. Он невольно махнул
     своим хвостиком, чтоб лучше его видеть, и загрустил, что у него самого нет
     такого пушистого хвоста. Белка прошла мимо своих малышей, каждому
     уделив внимание, приструнила бельчат и обратилась к котенку.
     - Говорят, ради друга ты смело отправился в густой и темный лес,
     чтобы отыскать Правду… - заговорила Белка.
     Котенок несмело кивнул, стоя перед двумя взрослыми и целым
     выводком резвящихся бельчат.
     Белка ободряюще улыбнулась котенку.
     - Зачем же твоему другу понадобилась Правда? – спросила она
     маленького Мурзика.
     - Тетя Белка, мой друг Ванечка попал в переделку. Его мама
     расстроилась из-за разбитой вазы, и ему очень нужно вернуть ей хорошее
     настроение. Он сказал, что Правда помогла бы ему. А я услышал это и
     отправился ее искать. По пути я встретил Цыпленка и Утенка, добрую Воду
     из пруда, старого дедушку Бора, Синичку и Ежа. А потом Филин отправился
     за вами, потому что все говорят, что вы точно знаете, где найти Боровичка-
     Лесовичка, который знает, где Правду искать, - тараторил котенок.
     - Что ж, - степенно ответила ему Белка, - вернуть Ваниной маме
     хорошее настроение – дело стоящее. И Правду искать – затея хорошая. Я
     помогу тебе.
     Белка свистнула что есть сил так, что котенок даже прикрыл ушки
     лапками. Свист оборвался, но ничего кругом не происходило. Котенок стал
     оглядываться по сторонам. А бельчата примчались под мамину защиту. Она
     обняла их всех, прижимая к себе. И тут послышалось тяжелое:
     - Уф-уф-уф…
     Котенок тоже прислонился к Белке испуганно, глядя в ту сторону,
     откуда доносился звук. А через минуту из-за деревьев к ним вышел
     медвежонок. Он тяжело пыхтел, пытаясь отдышаться от быстрого бега.
     Замедляя шаг, Потапыч-младший подошел к Белке.
     - Здравствуйте, тетя Белка! Услышал, что вы меня зовете, и
     примчался, - сопел медвежонок.
     Белка махнула бельчатам лапкой, и они тут же умчались на дерево. И
     уже оттуда, с ветки, наблюдали за происходящим внизу, помахивая
     огромными пушистыми хвостами и навостряя ушки с забавными
     золотистыми кисточками. Один бельчонок, не переставая, грыз орешки и
     был самым пухленьким из всех. Другой бельчонок ни секунды не мог усидеть
     на месте и был самым худеньким и подвижным. Третий всегда навострял
     ушки и слышал лучше других. А двое других бельчат всегда жались поближе
     к маме в поисках тепла и защиты, потому что были самыми младшими.
     - Все правильно ты сделал, маленький Потапыч, - ответила Белка
     медвежонку. - Котенку нужна твоя помощь. Отведи его к Боровичку-
     Лесовичку.
     - Хорошо, - пропыхтел медвежонок и подставил свою спину котенку.
     Мурзик нерешительно протянул лапку и тут же боязливо отдернул ее. Но он
     ни на минуту не забывал, что ему непременно нужно помочь другу. Поэтому
     взобрался на спину медвежонка. И, попрощавшись со всеми, они
     отправились в путь. Медвежонок пробирался по лесу, а над их головами
     небо, будто тоже желая помочь малышам, рассыпало звезды-лампочки,
     освещая дорогу.
     Котенок сонно зевал и несколько раз даже сворачивался клубочком
     на спине медвежонка, но храбрился, запрещая себе спать. И вскоре его
     терпение и упорство были вознаграждены. Прямо перед друзьями
     расстилалась полянка, полная светящихся огоньков. Маленький Потапыч
     помог котенку спуститься со спины.
     - Мы пришли уже, - пропыхтел мишка. - Здесь найдешь Боровичка. Да
     смотри, старик хитер. Будь осторожен. А мне к маме пора, а то она
     волноваться станет.
     - Спасибо тебе, мишка, - сказал котенок на прощание, и косолапый
     отправился обратно, в густой и темный лес. А Мурзик пристыженно подумал,
     что, наверное, и его мама-кошка сейчас волнуется, куда запропастился ее
     котенок. Но он был уверен, что мама-кошка непременно поймет его, когда
     узнает, что ему удалось найти Правду.
     Пока же он восхищенно обводил взглядом сверкающую поляну,
     пытаясь уследить за светлячками, но всякий раз не поспевал за их
     передвижениями.
     - Здравствуйте, светлячки! – сказал котенок, и ему ответил целый хор
     голосов.
     - Здравствуй, котенок!
     - Я ищу Боровичка-Лесовичка. Мне очень нужно другу Ванечке
     помочь, - объяснил котенок, присаживаясь около огромного гриба с широкой
     коричневой шляпкой, которая вполне могла послужить котенку зонтиком,
     если бы вдруг пошел дождь. Но, к счастью, дождя не было. А вот гриб
     оказался непростым. Потому что, когда котенок договорил, гриб неожиданно
     открыл глаза, повернувшись к котенку лицом, и распрямился. Оказалось, что
     это и не гриб вовсе, а старичок очень маленького роста, в огромной шляпе.
     Светлячки хихикали, глядя на удивленного котенка, и разлетались в
     разные стороны, по своим делам.
     А Боровичок приветливо улыбнулся котенку.
     - Ну, здравствуй, Мурзик, - сказал он, хлопнул в ладоши, и перед
     котенком появилась миска с молоком.
     - Здравствуйте, Боровичок-Лесовичок. Спасибо вам, – и котенок
     принялся лакать из миски. Напившись молока, он еще раз поблагодарил
     старика, и миска тут же исчезла.
     - Весь лес уже облетел твой рассказ про бедняжку Ивана, - обратился
     к котенку старичок. - Знаю и я, что ты ищешь Правду, чтобы другу своему
     помочь. Что за чудеса! Таких друзей сыскать надо, чтоб за друга в темный
     лес отправлялись и опасностей не боялись, – сказал старик в огромной
     коричневой шляпе.
     Мурзик задумался на минутку.
     - Ванечка бы тоже пошел для меня в лес, - наконец ответил котенок,
     поразмыслив. - А еще на пути мне встретились очень добрые, хорошие
     друзья. И Цыпленок бы вступился за Утенка, дедушка Бор - за тетушку Воду,
     Еж – за Синичку, а Филин и медвежонок – за Белку.
     Старичок-Боровичок захлопал в ладоши.
     - Вот так-так! – радовался он. - Стало быть, маленький храбрый
     котенок, тебе и впрямь моя помощь нужна!
     - Очень нужна, - кивнул котенок, пересказав Боровичку всю историю
     от начала. - Ведь я даже не знаю, какая она – Правда? Зверь это или
     человек? Красивая или страшная? И где мне ее искать?
     Боровичок лукаво улыбнулся котенку, присаживаясь перед ним на
     колени.
     - Правду не нужно искать, - ответил лесной житель удивленному
     котенку. - Правда у каждого своя есть.
     - Как же так? Почему же тогда Ванечка ее не нашел?
     - В доме, где живет Добро, - ответил Боровичок, - всегда поселяется и
     Честность. Уж она точно знает, где Правду искать. Она ее часто к себе в
     гости приглашает и вкусностями угощает, приваживает, привечает.
     Котенок решительно ничего не понимал, а между тем, Боровичок
     продолжал:
     - А вот ежели кто в доме с Честностью не дружит, так и Правда в гости
     не захаживает, и Добро со временем в другом доме поселяется. Правда
     красивой али некрасивой не бывает, она всякая, это как поглядеть на нее, -
     рассудительно произнес старик. - И всякой Правде свой черед. Вот ежели на
     звёзды днем посмотреть, увидишь ли ты их?
     - Нет, - ответил котенок, с удовольствием посмотрев на звёзды,
     которые, казалось, подмигивали ему с небес.
     - А ежели ночью поглядеть?
     - Ежели ночью, то видно, – мечтательно ответил котенок, снова глядя
     на звёзды.
     - Так, стало быть, нужно научиться ждать днем до ночи, чтобы звёзды
     увидеть, а ночью до утра, чтоб солнце взошло. Всему свой черед, - сказал
     Боровичок, пристально всматриваясь в любознательного котенка, который
     внимательно слушал старика, не переставая любоваться то светлячками, то
     звёздами.
     - Значит, если Ваня Правду не нашел, наше Добро в другой дом
     переехало? – испуганно спросил котенок.
     - Нет еще, не переехало, - отвечал ему старик. - Ежели ты в лес за
     друга пошел, а Ваня хочет Правду найти, чтоб маме вернуть хорошее
     настроение, и мама ругать его не стала, то Добро еще живет в вашем доме.
     Но поторопись пригласить в дом Честность, и тогда эти трое сберегут
     Счастье в вашем доме.
     - Да где же мне Честность искать? – допытывался котенок.
     - Где обертки от конфет, там и Правда… - с загадочной улыбкой
     ответил Боровичок. - А теперь поспеши, а то твоя мама волноваться станет.
     Светляки проводят тебя, чтоб ты не заблукал в темном лесу.
     - Спасибо вам, дяденька Боровичок! – выкрикнул напоследок котенок
     и помчался следом за светлячками.
     Дорога оказалась не такой уж и длинной, какой представлялась, когда
     Мурзик искал Боровичка. Вскоре котенок оказался у пруда. Он весело
     поблагодарил тетушку Воду и дедушку Бора за помощь, рассказал им, как
     нашел Боровичка, и какой тот дал ему совет. Обитатели леса пожелали
     котенку удачи, и он бодро зашагал к дому. Там его ждала, волнуясь, мама-
     кошка. А рядом с ней и его друг Ванечка.
     Котенок довольно потянулся, устроившись на коленях мальчика,
     который гладил его по голове и спине, и стал мурлыкать маме-кошке о том,
     что узнал в лесу. Мама-кошка слушала его внимательно, и как только
     малыш уснул на руках у своего друга, вошла в дом. Обошла все его
     закоулки, расспросила мышь, жившую в норе, осмотрелась кругом. И тут
     взгляд ее уловил блеск в углу. Это луна помогала маме-кошке найти Правду
     и светила на яркий фантик на полу у Мишиной кровати.
     Мальчик сидел за столом и читал сказку. Мама-кошка громко
     замяукала, привлекая к себе его внимание. Мальчик недовольно оторвался
     от чтения и повернулся к ней. Кошка царапнула блестящий фантик, и он
     громко зашуршал. Она поглядела пристально на мальчика, на фантик и на
     дверь в детскую комнату. Мальчик нахмурился, но ничего не сказал. Кошка
     встала, прошла к другой кровати и, присев около нее, стала умываться. Так
     могло показаться на первый взгляд. На самом деле, мама-кошка от стыда
     спрятала лапкой мордашку, и Мише тоже стало стыдно за себя. Ведь Добро
     все еще проживало в их доме, и мальчику совсем не хотелось, чтоб его брат
     и мама грустили.
     Миша подобрал с пола фантик, брошенный им там с утра, и поплелся
     «сдаваться». Мама-кошка проводила его довольным взглядом и вернулась
     на порог, к своему котенку, который во сне перебирал лапками и мурчал,
     словно все еще был в лесу и встречал там удивительно добрых, отзывчивых
     животных и птиц.
     Мама-кошка очень гордилась своим сыночком – ведь Мурзик был
     настоящим верным другом для Ванечки.
     А Мишенька вошел в зал, где мама и папа сидели в креслах и читали.
     - Мама… - негромко позвал мальчик, пристыженно опуская глаза.
     Мама тотчас же обратила на него внимание, отложив книгу в сторону.
     - Что случилось, Мишенька?
     Мальчик протянул ей фантик от конфеты и сознался:
     - Мне очень стыдно, что я сказал неправду сегодня утром, когда ты
     меня спросила, кто разбил вазу. Это я потянулся за конфетой, но не достал
     и нечаянно уронил вазочку.
     - Но почему же ты мне сразу не сказал? – удивилась мама, и папа
     тоже отложил книгу, внимательно слушая их разговор. - Разве я не учила
     тебя всегда быть честным?
     - Учила, - кивнул мальчик. - Но я подумал, что ты ужасно
     расстроишься, если узнаешь, что это сделал я.
     - Верно, сынок, - ответила ему мама, усаживая к себе на колени. - Но
     еще больше я расстроилась бы, если бы Честность покинула наш дом
     вместе с Правдой.
     - Ведь тогда мы навсегда потеряли бы Добро и Счастье, - сказал папа.
     - Разве это было бы хорошо?
     - Нет, - Миша покачал головой и крепко обнял сперва маму, а потом
     папу. - Я больше никогда не буду обманывать. Ведь Добро и Счастье
     должны быть в каждом доме! И в нашем тоже!
     Ванечка вошел в комнату пожелать всем доброй ночи, и увидел как
     мама, папа и братик обнимаются. Мама улыбалась и больше не грустила.
     Ванечка так обрадовался этому, что тут же бросился в объятия родителей и
     брата.
     Миша рассказал брату о конфетах и разбитой вазе.
     - Я так счастлив, что Правда нашлась! – крикнул мальчик, и родители
     рассмеялись.
     Но больше всех был счастлив маленький котенок, который нашел
     Правду и помог сохранить в доме Счастье.
      ноябрь 2015 года
      Мой дорогой юный читатель и его любящие родители!
      Вместе с котенком мы проделали долгий путь и помогли ему
      отыскать Правду. Но помните ли вы, как его зовут?
     ________________________________________
     А кого он повстречал на своем пути?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _____________________
     Котенок – верный друг?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     ______________
     Попробуй вместе с родителями нарисовать на отведенной для этого
     странице тех героев сказки, которые больше всего тебе понравились.
     Расскажи о них. Какие они? Как выглядят? Добрые они ли злые? Почему ты
     выбрал именно их?
     Какими героев сказки
     видишь ты?
     Як кошеня Правду шукало
      Замість прологу…
      Одна найближча та дорога мені людина вважає, що книги можна
      умовно поділити на два види: пізнавальні/корисні та цікаві/захоплюючі.
      Сподіваюся, що ця книга для дітей та їх батьків стане хоча б
      трішки корисною та одночасно цікавою для вас, мої дорогі читачі. Для
      цього казку перекладено українською та англійською мовами (адже у
      кожної людини має бути право вибору, якою мовою читати книжки). Тут є і
      невеличка інтерактивна складова: запитання для маленьких читачів і
      сторінки для зображення улюблених героїв казки.
      Кожна казка - це не просто книга, в якій автор ділиться своїм
      баченням світу, світлом душі, думками... Це щось безцінне, що об'єднує
      сім'ю за вечірнім читанням перед сном. І нехай завдяки цьому кожен малюк
      Землі, як і кошеня, знайде свою прекрасну та неповторну Правду...
      З повагою,
      автор
      Моїй матусі,
      братикам та
      кожному читачеві,
      який візьме до рук
      цю казку.
     - Іванку, скажи мені, синку, чи не ти випадково розбив вазу, що стояла
     на столі? – мама маленького хлопчика нахилилась до нього, витираючи руки
     об фартух.
     Вона пекла пироги, коли почула гуркіт, увійшла до залу і побачила на
     підлозі розбиту вазу і розкидані цукерки.
     Хлопчик, який щойно увійшов до кімнати, похитав головою, дивлячись
     на маму знизу вгору.
     - Ні, мамо. Я грався у своїй кімнаті і почув, як вона впала. А ще... з
     кухні так смачно пахло пирогами!.. - сором'язливо сказав хлопчик, крадькома
     поглядаючи на тарілку, повну рум'яних пирогів.
     Мама кивнула синові, наказала мити руки і сідати до столу після того,
     як він складе іграшки. Але коли він вже виходив з кімнати, додала:
     - Іванку, якщо ти захочеш цукерок і не дістанеш до столу, скажи татові,
     щоб раптом нічого не скинути.
     Малюк поспішив в кімнату збирати іграшки.
     - Ой-ой-ой! - мати похитала головою, залишившись в кімнаті одна. -
     Адже не могла ж ваза впасти сама прямо з середини столу. Як же мені
     правду дізнатися, якщо Іванко не говорить?.. Михайлику! - покликала вона, і
     відразу прибіг другий хлопчина, схожий на Ваню як дві краплі води.
     Мама і йому веліла мити руки і готуватися до обіду, а потім запитала:
     - Це раптом не ти випадково впустив вазу зі столу?
     - Ні, - посміхаючись, відповів хлопчик, витираючи руки об штанці, і
     подивився на апетитні пироги на столі.
     Мама кивнула малюкові. А він сказав задумливо:
     - Може, це Мурзик грався і хвостом зачепив? - і втік допомагати
     братові збирати іграшки.
     Мурзик, який сидів під столом, від подиву аж підскочив. Він точно знав,
     що ніяку вазу зі столу не скидав, і цукерки не розсипав, і взагалі солодкого не
     любить. Кошеня тихенько прошмигнуло в кімнату, де брати старанно
     збирали іграшки та наводили порядок.
     - Мурзик! - радісно зустрів улюбленця Іван і обійняв його. Хлопчик
     почухав кошеня за вухом, від чого той задоволено замуркотів, присуваючись
     ближче до свого друга і підставляючи спинку маленьким дитячим рученятам.
     Хлопчик радісно та тепло посміхнувся.
     - Де ж мені, Мурзику, правду відшукати, щоб мама через вазу не
     сумувала і на мене не сердилась?
     Мурзик у відповідь тільки важко зітхнув. Він й сам би хотів знати, хто
     розбив чудову кольорову вазу, яка сяяла усіма барвами веселки, щойно її
     торкався промінчик сонця, який потрапляв у будинок через вікно. Аж надто
     вона була красива і подобалася йому! Він часто приходив до зали з мамою-
     кішкою і милувався вазою.
     - Точно! - промуркотіло кошеня, але Іван нічого не зрозумів, адже
     маленький котик не вмів розмовляти як люди. - Запитаю у мами-кішки, що то
     за звір такий - ця Правда, що знає всі секрети? І де його шукати?.. Мама-
     кішка, мама-кішка! - закричав він, вибігаючи на поріг, а Іванко почув лише, як
     кошеня нявкнуло і раптом помчало кудись.
     - Мама-кішка! - захекавшись від швидкого бігу, кошеня зупинилося
     біля самого носа великої пухнастої кішки, що дрімала біля порога. Вона
     ніжилася на сонечку, від задоволення ліниво помахуючи хвостом з боку на
     бік.
     - М-м... – задоволено мурчала кішка, відкриваючи очі і ласкаво
     дивлячись на кошеня.
     - Мама-кішка, що то за звір такий - Правда?
     - А тобі навіщо? - здивувалася кішка, сідаючи поруч з кошеням.
     - Мій друг Ваня каже, що Правда знає, хто вазу розбив. І якщо Правду
     знайти, то його мама сумувати перестане через цей прикрий випадок.
     - Ось воно як!.. - промуркотіла задумливо кішка, вмиваючись лапкою. -
     Правда - звір великий і страшний! - сказала вона. - Люди Правду шукати
     бояться, а тваринам вона ні до чого, ми і так знаємо все, як є.
     Маленький котик задумливо кивнув головою, але насправді нічого не
     зрозумів. І тому запитав:
     - Але ж мій друг - людина. Значить, йому вже точно Правда потрібна.
     Я не боюся відшукати її замість нього! Та де ж мені її знайти? - засумувало
     кошеня, згортаючись клубочком біля ніг мами-кішки.
     - А ти запитай у інших, раптом її хтось бачив або знає, де шукати, -
     підбадьорила його кішка. Кошеня схопилося на лапки, готове вирушити на
     пошуки Правди, щоб допомогти другу.
     - Тільки далеко не йди і повертайся до темряви! - вигукнула йому вслід
     мама-кішка. Котик пообіцяв повернутися завидна і помчав до водойми.
     Сонечко пригрівало спинку, вітерець лоскотав вуса і шерстку, а лапки
     браво крокували доріжкою. Маленьке кошеня дуже хотіло допомогти своєму
     другові, абсолютно впевнене в тому, що саме так мають чинити справжні
     друзі. І ще: йому страшенно хотілося поглянути на Правду.
     «Напевно, - розмірковував котик дорогою до води, - вона дуже висока і
     доросла, як Іванкова мама! Напевно, вона красива і добра, і поїть кошенят
     молоком, як Іванкова мати!, - мріяв Мурзик. - Тільки чому ж тоді її люди
     побоюються?..».
     Та ось він вийшов до води біля соснового лісу. Перед ним був чистий
     ставок, в якому борсалося каченя. Воно пірнало і одразу ж виринало з
     веселим сміхом. На березі його чекало курча, яке захоплено аплодувало
     своєму другові-каченяті долоньками-крилами. Йому подобалися пірнання
     каченяти, і кожного разу, щойно той виринав з води, малюк радісно
     підстрибував на місці і, сміючись, плескав крильцями.
     Маленький котик зацікавлено подивився на курча, потім на каченя, яке
     демонструвало тепер з води лише жовтий пухнастий хвостик. Світ здавався
     маленькому кошеняті яскравим, барвистим і дивним, і все нове, з чим він
     стикався, неймовірно тішило і цікавило його. Він ретельно вивчав предмет
     свого інтересу, що б це не було. Тому одного разу навіть встромив носика в
     бджолиний вулик. Бджоли, звичайно, прогнали його зі свого будиночку, але
     вони були дуже добрими, тому не стали жалити допитливе кошеня. А його
     друг Іванко розповів йому, що бджоли збирають мед і дзижчать сердито тому,
     що він їх від важливої роботи відволікає. І якщо не відволікати їх, то вони і
     сердитися не будуть, дзижчати і жалити. Тепер маленький котик це знав і за
     бджолиною працею спостерігав здалека, примостившись на порозі будиночку
     і гріючись на сонечку.
     Але про цих жовтих пухнастиків котик ще нічого не знав.
     - Вітаю! - промуркотів Мурзик, підходячи ближче. Він був дуже
     вихованим кошеням і завжди вітався з тими, хто зустрічався на його шляху.
     Так його навчила мама-кішка, а її саму - її мама, і так далі.
     Курча відволіклося від споглядання каченяти і привіталося у відповідь.
     Йому теж було цікаво зустріти когось, зовсім не схожого на себе.
     - Вітаю! - привіталося і каченя, вибираючись з води і розбризкуючи
     крапельки всюди, переступаючи лапками по землі.
     Котик ні на хвилину не забував, що у нього важлива справа: йому
     потрібно було врятувати друга, а для цього необхідно знайти страшного
     звіра на ім'я Правда.
     «Але, можливо, вони знають, де її шукати?» - з надією подумало
     кошеня.
     - Мене звати Мурзик! Я мами-кішки синочок, - представилося як
     годиться кошеня. - А вас як звати?
     - Я Курча, - кивнув йому один з малюків. - Я синочок курочки. Дуже
     приємно познайомитися.
     - А я - Каченя. Моя мама - качка. І мені приємно познайомитися з
     тобою.
     Кошеня зраділо новим знайомим і відразу ж вирішило, що
     потоваришує з ними. Але зараз не можна гаяти часу, йому потрібно виконати
     важливе завдання. Тому Мурзик доволі серйозно запитав:
     - Курча, Каченя, скажіть, чи не бачили ви Правду?
     Ті лише перезирнулися, знизавши маленькими плечима.
     - Ні, не бачили! - одноголосно відповіли вони. Малюки засмутилися,
     що нічим не можуть допомогти новому знайомому. Але раптом всі троє
     почули ніжний голос, який звучав немов музика.
     - І я не бачила Правду, але кажуть, що вона прекрасна, - таємниче
     пошепки повідомив хтось. Кошеня, курча і каченя стали озиратися навкруги,
     але крім них, там нікого не було. І тоді котик опустив очі і глянув на ставок.
     Мурзик зрозумів, що з ним говорить Вода зі ставка. Добра Водиця вирішила
     допомогти кошеняті знайти Правду. Вона продовжувала:
     - Рушай-но, кошеня, до соснового лісу. Скажи дідусеві Бору, що
     шукаєш Правду. Старий багато знає, він тобі і підкаже.
     Зрадівши, кошеня подякувало усім за допомогу і доброту та побігло до
     лісу.
     Підійшовши впритул до високих старих сосен, Мурзик ввічливо
     звернувся:
     - Дідусю Бор, я шукаю Правду для мого друга Іванка. Чи не знаєш ти,
     де мені її відшукати? Мама-кішка каже, що люди її дуже бояться, а Вода в
     ставку - що Правда прекрасна. Як же я її знайду, якщо навіть не знаю, як
     вона виглядає?
     Сосни захиталися на знак вітання, і кошеня почуло у відповідь хрипкий
     голос старого Бора, що лунав тисячами соснових голок:
     - Не засмучуйся, кошеня. Правду складно відшукати, але коли ти
     зважився, вона неодмінно знайдеться. Іди до Синиці, вона знає, де Правду
     шукати.
     І знову запанувала тиша. Котик подякував старому і сміливо зайшов у
     ліс, який одразу ж огорнув його сосновим ароматом.
     Мурзик йшов стежкою, доки не зіткнувся з маленькою пташкою. У неї
     була жовта грудка, блакитна шийка і сині крильця.
     - Здрастуй, пташко! - голосно привітало її кошеня.
     Пташка злякано відскочила в бік – адже змалку її вчили остерігатися
     котів, і насторожено привіталася з кошеням. А потім сміливо підлетіла до
     нього ближче.
     - Я шукаю Синичку, - довірливо сказало їй кошеня. - Дідусь Бор
     говорить, що Синиця знає, де мені Правду шукати.
     Пташка задумливо подивилася на кошеня, а потім відповіла:
     - Я і є Синичка, - кивнула вона. - Коли тебе до мене дідусь Бор
     відправив, я тобі допоможу. Тільки я не знаю, де Правду шукати, але знаю
     того, хто її особисто знає.
     Мурзик із захопленням та повагою подивився на маленьку яскраву
     пташку.
     - Іди вглиб лісу. Та будь обережний: звірі різні зустрічаються на шляху.
     Дійдеш до середини, зустрінеться тобі Боровичок-Лісовичок. Старий вже
     точно знає Правду. А як його самого знайти, тобі Їжак підкаже.
     Котик кивнув і поспішив углиб лісу. Дерева обступали його з усіх боків,
     і сонце все далі ховалося за високими соснами. Тож кошеня навіть стало
     побоюватися темряви. Малий втомився, страшенно хотів молока, яке
     Іванкова мама наливала йому в мисочку. Кошеня присіло біля пенька, аж
     раптом поряд хтось зойкнув.
     Він і сам злякався і відскочив убік, уважно дивлячись на пеньок. Звідти
     на нього дивилися великі очі, приховані безліччю гострих голок.
     «Їжачок!» - радісно подумало кошеня, згадуючи, що бачило такого ж
     на картинках в розумних книжках Івана.
     - Здрастуйте, дядьку Їжак! - ввічливо промуркотів Мурзик.
     Їжак посміхнувся йому у відповідь і теж привітався.
     - Ти як, такий маленький, в лісі опинився? - запитав Їжак. - Адже скоро
     сутенітиме. Малюкам не варто без батьків в ліс так пізно рушати.
     - Мій друг Ваня потрапив у халепу, - безхитрісно розповіло кошеня. -
     Щоб його виручити, мені потрібно Правду знайти. І тоді його мама більше не
     сумуватиме. Мама-кішка сказала, що люди Правду бояться і тому навряд чи
     самі відшукають. А Вода в ставку сказала - Правда прекрасна. Я запитав
     дідуся Бора, де мені Правду відшукати, і він відправив мене до Синиці. А вже
     Синичка - до вас.
     Їжак уважно вислухав його, поважно кивнув і сказав:
     - Більше мене знає Білочка. Я-то все по землі ходжу. А вона і по землі
     ходить, і по деревах скаче. Їй звідти видніше. Білочку ти знайдеш в дуплі,
     там вона свої горішки ховає від чужих очей, запаси на зиму робить.
     - Дякую вам, дядечку Їжак! - подякував котик і почимчикував далі в ліс,
     навіть і не знаючи, куди йому йти і де Білочку шукати, яка знає, де Правда
     ховається.
     Маленькому Мурзику здавалося, що йде він дуже довго, тоді як
     насправді пройшло не більше однієї години. Кошеня злякано озиралося в
     лісі, де ставало дедалі темніше, коли почуло грізне:
     - Ух! Ух!
     Кошеня перелякано вигнуло спинку і позадкувало до дерева, як
     раптом побачило просто перед собою великого Філіна.
     - З-здрастуй, дядечку Філіне! - заїкаючись від переляку, вимовив
     Мурзик, помалу випрямляючи спину. Щось підказувало йому, що лякатися
     нема чого.
     Філін уважно подивився на кошеня перш, ніж привітатися. А потім
     сказав:
     - Ти чого це так пізно один в лісі гуляєш?
     - А я не гуляю, дядечку Філіне, я Правду шукаю, - відповіло кошеня.
     - Правду кажеш? Що ж, Правду шукати - справа хороша, шляхетна, -
     величаво кивнув Філін.
     - Дядько Їжак порадив мені звернутися по допомогу до Білки.
     - Вірно він тобі підказав. Чекай тут, нікуди не йди. А я зараз повернуся.
     Філін розкрив свої величезні крила, змахнув ними, злітаючи в небо, і
     зник з поля зору. Кошеня розгублено дивилося йому вслід, намагаючись
     відшукати великого мудрого птаха, але не бачило нічого, крім темного неба
     над верхівками старих сосен. Він присів біля дерева і став слухняно чекати.
     Невдовзі Філін повернувся: він спікірував вниз, плавно змахуючи
     крилами, біля самої землі склав їх уздовж міцного тіла і впевнено
     приземлився. А з дерева долинув гомін голосів, і вже в наступний момент
     вниз - одне за одним - спустилися маленькі білченята, а слідом - їх мама
     Білка. Білченята весело щебетали, розглядаючи кошеня і ховаючись за
     старим Філіном.
     Кошеня замилувалося кумедними китицями на їхніх вушках,
     золотавим хутром і величезними пухнастими хвостами. Мурзик мимоволі
     змахнув своїм хвостиком, щоб краще його бачити, і зажурився, що у нього
     самого немає такого пухнастого хвоста. Білка пройшла повз своїх малюків,
     кожному приділивши увагу, і звернулася до кошеняти.
     - Кажуть, заради друга ти мужньо вирушив в густий і темний ліс, щоб
     відшукати Правду... - заговорила Білка.
     Кошеня несміливо кивнуло, стоячи перед двома дорослими і цілим
     виводком грайливих білченят.
     Білка посміхнулася кошеняті підбадьорливо.
     - Навіщо ж твоєму другові знадобилася Правда? - запитала вона
     маленького Мурзика.
     - Тітко Білко, мій друг Іванко потрапив в халепу. Його мама
     засмутилася через розбиту вазу, і йому дуже потрібно повернути їй гарний
     настрій. Він сказав, що Правда допомогла б йому. А я почув це і вирушив її
     шукати. Дорогою я зустрів курча і каченя, добру Воду зі ставка, старого
     дідуся Бора, Синичку та Їжака. А потім Філін полетів за вами, тому що всі
     говорять, що ви точно знаєте, де знайти Боровичка-Лісовичка, який знає, де
     Правду шукати, - торохтіло кошеня на одному подиху.
     - Що ж, - поважно відповіла йому Білка, - повернути Іванковій мамі
     гарний настрій - справа варта уваги та сил. І Правду шукати - намір гарний. Я
     допоможу тобі.
     Білка свиснула щосили, так що кошеня навіть прикрило вушка
     лапками. Свист обірвався, але нічого навкруги не відбувалося. Кошеня стало
     озиратися. А білченята примчали під мамин захист. Вона обійняла їх усіх,
     притуляючи до себе. І тут почулося важке:
     - Уф-уф-уф...
     Котик теж притулився до Білки злякано, дивлячись в той бік, звідки
     линув звук. А за хвилину з-за дерев до них вийшов маленький ведмідь. Він
     важко сопів, намагаючись віддихатися від швидкого бігу. Сповільнюючи
     кроки, Потапич-молодший підійшов до Білки.
     - Здрастуйте, тіточко Білко! Почув, що ви мене кличете, і примчав, -
     сопіло ведмежа.
     Білка махнула білченятам лапкою, і вони миттю помчали на дерево. І
     вже звідти, з гілки, спостерігали за тим, що відбувається внизу, помахуючи
     величезними пухнастими хвостами і нагостривши вушка з кумедними
     золотистими китичками. Одне білченя постійно гризло горішки і було
     найпухкішим з усіх. Друге ні секунди не могло сидіти на місці і було
     худеньким і рухливим, третє - завжди нагострювало вушка і чуло краще за
     інших. А двоє інших білченят завжди тулились ближче до мами в пошуках
     тепла і захисту, тому що були наймолодшими.
     - Все правильно ти зробив, маленький Потапичу, - відповіла Білка
     ведмежаті. – Маленькому котику потрібна твоя допомога. Відведи його до
     Боровичка-Лісовичка.
     - Добре, - пихнуло ведмежа, і підставило свою спину кошеняті. Мурзик
     нерішуче простягнув лапку і одразу ж боязко відсмикнув її. Але він ні на
     хвилину не забував, що йому неодмінно потрібно допомогти другові. Тому
     виліз на спину ведмедика і, попрощавшись з усіма, вони вирушили в дорогу.
     Ведмедик пробирався лісом, а над їхніми головами небо, ніби теж бажаючи
     допомогти малюкам, розкидало зірки-лампочки, висвітлюючи дорогу.
     Кошеня сонно позіхало, і кілька разів навіть згорталося клубочком на
     спині ведмедика, але трималося, забороняючи собі спати. І його терпіння і
     наполегливість не були марними. Просто перед кошеням і ведмежам
     стелилася галявина, повна вогників, що виблискували в темряві. Маленький
     Потапич допоміг кошеняті спуститися зі спини.
     - Ми прийшли вже, - промовив ведмедик. - Тут знайдеш Боровичка.
     Але пильнуй, старий хитрий. Будь обережний. А мені до мами час вертатись,
     бо вона хвилюватиметься, якщо не повернусь вчасно.
     - Спасибі тобі, ведмедику, - сказав котик на прощання, і ведмедик
     попрямував додому, в густий і темний ліс. А Мурзик присоромлено подумав,
     що, напевно, і його мама-кішка зараз хвилюється, куди поділося її кошеня.
     Але він був упевнений, що мама-кішка неодмінно зрозуміє його, коли
     дізнається, що йому вдалося знайти Правду.
     Поки ж він захоплено обводив поглядом блискучу галявину,
     намагаючись устежити за світлячками, але щоразу не встигав за їх
     пересуваннями.
     - Здрастуйте, світлячки! - сказало кошеня, і йому відповів цілий хор
     голосів.
     - Здрастуй, кошеня!
     - Я шукаю Боровичка-Лісовичка. Мені дуже потрібно другові
     допомогти, - пояснив Мурзик, сідаючи коло величезного гриба з широким
     коричневим капелюшком, який цілком міг би бути кошеняті парасолькою,
     якби раптом пішов дощ. Але, на щастя, дощу не було. А ось гриб виявився
     непростим. Тому що, коли кошеня замовчало, гриб несподівано відкрив очі,
     повернувшись до кошеняти обличчям, і випростався. Виявилося, що це і не
     гриб зовсім, а старий дуже маленького зросту, у величезному капелюсі.
     Світлячки сміялися, дивлячись на здивованого котика, і розліталися в
     різні боки, по своїх справах.
     А Боровичок привітно посміхнувся кошеняті.
     - Ну, здрастуй, Мурзик, - сказав дід, плеснув у долоні, і перед кошеням
     з'явилася миска з молоком.
     - Здрастуйте, Боровичок-Лісовичок. Спасибі вам, - і Мурзик почав пити
     з миски. Напившись молока, він ще раз подякував старому, і миска зникла.
     - Весь ліс уже облетіла твоя розповідь про бідолаху Івана, - звернувся
     до кошеняти дід. - Знаю і я, що ти шукаєш Правду, щоб другові допомогти.
     Що за дива! Таких друзів пошукати треба, щоб за друга в темний ліс
     вирушали і небезпек не боялися, - сказав старий у величезному коричневому
     капелюсі і подивився на кошеня.
     Мурзик замислився на хвилинку.
     - Іванко б теж пішов для мене в ліс, - нарешті відповів котик,
     поміркувавши. - А ще на шляху мені зустрілися дуже добрі, хороші друзі. І
     Курча б заступилося за Уаченя, дідусь Бор - за тітоньку Воду, Їжак - за
     синичку, а Філін і ведмежа - за Білку. Мені багато зустрічалося друзів на
     шляху.
     Боровичок заплескав у долоні.
     - Ось так-так! - радів він. – Отже, маленьке хоробре кошеня, тобі й
     справді моя допомога потрібна!
     - Дуже потрібна, - кивнув Мурзик, переказавши Боровичку всю історію
     від початку. - Адже я навіть не знаю, яка вона - Правда? Звір це або людина?
     Красива або страшна? І де мені її шукати?
     Боровичок лукаво посміхнувся кошеняті, сідаючи перед ним на коліна.
     - Правду не потрібно шукати, - відповів лісовий житель здивованому
     кошеняті. - Правда у кожного своя є.
     - Як же так? Чому ж тоді Іванко її не знайшов?
     - У будинку, де живе Добро, - відповів йому Боровичок, - завжди
     оселяється і Чесність. Вже вона точно знає, де Правду шукати. Вона її часто
     до себе в гості запрошує і ласощами пригощає, принаджує.
     Кошеня анічогісінько з почутого не розуміло, а Боровичок тим часом
     продовжував:
     - А ось якщо хто в домі з Чесністю не дружить, так і Правда в гості не
     заходить, і Добро згодом в іншому будинку оселяється. Правда красивою або
     некрасивою не буває, вона різна, це як подивитися на неї, - розважливо
     промовив старий. - І кожній Правді свій час. Ось якщо на зірки вдень
     подивитися, чи побачиш ти їх?
     - Ні, - відповів котик, із задоволенням подивившись на зірки, які,
     здавалося, підморгували йому з небес.
     - А якщо вночі подивитися?
     - Якщо вночі, то видно, - мрійливо відповіло кошеня, знову дивлячись
     на зірки.
     - Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а
     вночі до ранку, щоб сонце зійшло. Всьому свій час, - сказав Боровичок,
     пильно вдивляючись в допитливого котика, який уважно слухав старого, не
     перестаючи милуватися то світлячками, то зірками. – Хто вміє чекати, той
     дочекається найкращого…
     - Значить, якщо Іван Правду не знайшов, наше Добро в інший будинок
     переїхало? - злякано запитало кошеня.
     - Ще ні, не переїхало, - відповів старий. - Якщо ти в ліс за нього пішов,
     а Іван хоче Правду знайти, щоб мамі повернути гарний настрій, і мама не
     сварила його, то Добро ще живе у вашому будинку. Але поквапся запросити
     в будинок Чесність, і тоді ці троє збережуть Щастя у вашому домі.
     - Та де ж мені Чесність шукати? - допитувалося кошеня.
     - Де обгортки від цукерок, там і Правда... - із загадковою посмішкою
     відповів Боровичок. - А тепер поспішай, інакше твоя мама хвилюватиметься.
     Світляки проведуть тебе, щоб ти не заблукав у темному лісі.
     - Дякую вам, дядьку Боровичок! - вигукнуло наостанок кошеня і
     помчало слідом за світлячками.
     Дорога виявилася не такою вже й довгою, якою здавалася на перший
     погляд, коли він шукав Боровичка. Незабаром Мурзик опинився біля вже
     знайомого ставка. Він весело подякував тітоньці Воді і дідусеві Бору за
     допомогу, розповів їм, як знайшов Боровичка, і що він йому порадив. Вони
     побажали кошеняті удачі, і той бадьоро рушив до будинку. Там на нього
     чекала, хвилюючись, мама-кішка. А поруч з нею і його друг Іванко.
     Котик задоволено потягнувся, влаштувавшись на колінах хлопчика,
     який гладив його по голівці і спині, і став муркотіти мамі-кішці про те, що
     дізнався в лісі. Мама-кішка слухала його уважно, і щойно малюк заснув на
     руках у свого друга, увійшла в будинок. Обійшла всі його закутки, розпитала
     мишу, яка жила в норі, озирнулася уважно. І тут вона побачила блиск в кутку.
     Це місяць допомагав мамі-кішці знайти Правду і світив на яскравий фантик в
     кутку, біля ліжка Михайлика.
     Хлопчик сидів за столом і читав казку. Мама-кішка голосно нявкнула,
     привертаючи до себе його увагу. Хлопчик невдоволено відірвався від
     читання і повернувся до неї. Кішка дряпнула блискучий фантик, і той голосно
     зашурхотів. Вона подивилася пильно на хлопчика, на фантик і на двері в
     дитячу кімнату. Хлопчик насупився, але нічого не сказав. Кішка встала,
     пройшла до іншого ліжка і, присівши біля нього, стала вмиватися. Так могло
     б здатися на перший погляд. Насправді ж, мама-кішка від сорому сховала
     лапкою мордочку, і Михайлику, який це зрозумів, теж стало соромно за себе.
     Адже Добро все ще проживало в їхньому будинку, а хлопчикові зовсім не
     хотілося, щоб його брат і мама сумували.
     Хлопчик взяв з підлоги фантик, який кинув там зранку, і поплентався
     «здаватися». Мама-кішка провела його задоволеним поглядом і повернулася
     на поріг, до свого кошеняти, яке уві сні перебирало лапками і мурчало, немов
     все ще було в лісі та зустрічало там дивовижно добрих, чуйних тварин і
     птахів.
     Мама-кішка дуже пишалася кошеням - адже її синочок був справжнім
     вірним другом для Іванка.
     Михайлик тим часом увійшов до зали, де мама і тато сиділи в кріслах і
     читали.
     - Мамо... - неголосно покликав хлопчик, присоромлено відводячи очі.
     Мама відразу ж звернула на нього увагу, відклавши книгу.
     - Що трапилося, Михайлику?
     Хлопчик простягнув їй фантик від цукерки і зізнався:
     - Мені дуже соромно, що я сказав неправду сьогодні вранці, коли ти
     мене запитала, хто розбив вазу. Це я потягнувся за цукеркою, але не дістав і
     ненавмисно скинув її.
     - Але чому ж ти мені одразу не сказав? - здивувалася мама, і тато теж
     відклав книгу, уважно слухаючи їхню розмову. - Хіба я не вчила тебе завжди
     бути чесним?
     - Вчила, - кивнув хлопчик. - Але я подумав, що ти страшенно
     засмутишся, якщо дізнаєшся, що це зробив я.
     - Вірно, синку, - відповіла мама, саджаючи його до себе на коліна,
     ласкаво пригортаючи ближче. - Але ще більше я засмутилася б, якби
     Чесність залишила наш будинок разом із Правдою.
     - Адже тоді ми всі назавжди втратили б Добро і Щастя, - сказав тато. -
     Хіба це було б добре?
     - Ні, - Михайлик похитав головою і міцно обійняв спершу маму, а потім
     тата. - Я більше ніколи не буду обманювати. Адже Добро і Щастя повинні
     бути в кожному домі! І в нашому теж!
     Іван увійшов до кімнати побажати всім на добраніч і побачив, як мама,
     тато і братик обіймаються. Мама посміхалася і більше не сумувала. Іванко
     так зрадів цьому, що також кинувся в обійми батьків і брата.
     Братик довірливо розповів Іванкові про цукерки і розбиту вазу.
     - Я такий щасливий, що Правда знайшлася! - вигукнув хлопчик, і
     батьки розсміялися.
     Але більше всіх був щасливий маленький Мурзик, який знайшов
     Правду і допоміг зберегти в будинку Щастя.
      листопад 2015 року
      Мій дорогий юний читачу і його люблячі батьки!
      Разом з кошеням ми пройшли довгий шлях і допомогли йому
      відшукати Правду. Але чи пам'ятаєте ви його ім’я?
     ________________________________________
     А кого він зустрів на своєму шляху?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _____________________
     Кошеня - вірний друг?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     ______________
     Спробуй разом з батьками намалювати на відведеній для цього
     сторінці тих героїв казки, які найбільше тобі сподобалися. Розкажи про них.
     Які вони? Як виглядають? Добрі вони чи злі? І чому подобаються тобі?
     Якими героїв казки
     бачиш ти?
     Angelina Kriheli
     (перевод с украинского языка - Anhelina Krikheli)
     How a kitten looked for Truth
      Translator – Veronika Pisarieva
      Instead of a prologue…
      One my very close and dear person to me believes that good books can
      be divided into two types – informative/useful and interesting ones. I hope that
      this fairytale wil be at least a little bit useful and interesting for you at the same
      time. For that to happen it is translated into Ukrainian (indeed, everyone should
      have a right to choose), contains an interactive component (questions and pages
      to draw fairytale characters as a reader sees them) and it is adopted for both
      young readers and their parents.
      Every fairytale is not just a book, where an author shares his view of the
      world, the light of his soul and thoughts… It is something priceless, that units the
      whole family while evening reading of fairytales before going to bed.
      And thereby let every child on the Earth, as well as this kitten, finds his
      own beautiful and inimitable Truth…
      To my mother,
      brothers and every
      reader, who takes this
      book in his arms.
     - Vanechka! Vanechka, tell me, sonny, didn’t it you drop a vase from a
     table? – his mother bent to the boy, wiping her hand on an apron. She was baking
     pies when she heard the rumble, entered the living room and saw a broken vase
     and scattered candies on the floor.
     The boy entered the room and shook his head, looking at his mother from
     the bottom up.
     - No, mommy. I was playing in my room and then heard as it fell. And…
     The pies smelled so good from the kitchen!.. – said the boy sheepishly, looking
     stealthily at the plate full of toasted pies.
     Mum nodded to his son, told to wash his hands and sit at the table after he
     puts his toys away. But when the boy was leaving the room, she added:
     - Vaniusha, if you want some candies and can’t reach the table, ask your
     father for help so not to drop anything. The kid nodded and hurried into the room
     to put his toys away.
     - Tut-tut! – mum shook her head, left in the room alone. – Sure the vase
     couldn’t fall itself right from the middle of the table… How can I find the truth, if
     Vanechka doesn’t tell me? Mishenka! – She called and right then the second kid
     ran, into looking like Vania as two peas in a pod.
     Mum told him to wash his hands and get ready for the mealtime as well,
     and then asked:
     - Didn’t it you drop the vase from the table unexpectedly?
     - No, - the boy answered with a smile, wiping his hands on his trousers
     and looking at the pies on the table.
     Mum nodded to the kid and he said thoughtfully:
     -
     Maybe, Murzik played and hit it with his tail? – And he ran to help his
     brother with the toys.
     Murzik, who was sitting under the table, jumped out in surprise. He
     definitely knew that he didn’t drop any vase from the table and didn’t scatter the
     candies and in fact, he didn’t like sweets at al . A kitten quietly slipped into the
     room, where brothers in eagerness were putting the toys away and cleaning the
     room.
     - Murzik! – Vania happily met the kitten and hastened to fold him in his
     arms. The boy scratched kitten’s ear, making him purr gladly, got closer to his
     friend and move up his back to small child hands. The boy smiled:
     - And where should I, Murzik, look for Truth so that my mommy wouldn’t be
     sad and angry at me?
     Murzik just sighed heavily in reply. He would like to know himself who
     broke a wonderful colourful vase, which shone with all rainbow colours as thread
     of light touched it coming into a house through the window. It was so beautiful
     and he liked it so much! He often came to the living room with his mother-cat to
     admire the vase.
     - That’s it! – purred the kitten, but Vania understood nothing since the
     kitten couldn’t speak as people do. – I’l ask my mother-cat who on Earth is that
     this Truth that knows all the secrets? And where can I find it? Mommy-cat,
     mommy-cat! – He yel ed running at the door, but Vania heard only how kitten
     purred and suddenly whisked away.
     - Mommy-cat! – Breathless from fast ran the kitten stopped close to nose
     of a big fluffy cat dazing on a sil . She was lazing at the sun, swishing her tail idly
     from side to side with a great pleasure.
     - Umm… - the cat purred, opened her eyes and looked sweetly at the
     kitten.
     - Mommy-cat, who is Truth?
     - Why? – cat surprised, seating herself next to the kitten.
     - My friend Vania says, that Truth knows who broke the vase. And if
     someone finds it his mother won’t be sad because of the vase.
     - Oh, I see!.. – Cat purred thoughtfully, grooming herself. – Truth is big
     and scary! – She said. – People are afraid to look for Truth, but there is no use in
     it for animals, we already know straight goods.
     The kitten nodded, but understood nothing. That’s why he asked:
     -
     But my friend is a human. So, he needs Truth indeed. Where can I
     find it? – the kitten grew sad, curling into a ball at mother-cat’s paws.
     - Then asked others, just in case somebody saw her or knows where to
     look. The kitten leapt to his paws at once, ready to go and look for Truth, so he
     can help his friend.
     - But don’t go far away and come back before nightfall! – Mother-cat
     shouted at his direction. Kitten promised to come back by daylight and
     scampered away to a pond.
     The sun was warming his back, the wind was tickling his whiskers and hair
     and his paws were pacing bravely along the path. This little kitten really wanted to
     help his friend and strongly believed that this is what exactly true friends should
     do. And one more thing – he wanted to have a look at Truth badly.
     «Maybe, - the kitten was wondering on his way to the water, - she’s very
     tall and adult like Vania’s mother! Maybe, she’s kind and beautiful and gives milk
     to kittens as Vania’s mother does. But why are people afraid of her then?..».
     He reached the edge of the pinewood. A pure pond with a puddling
     Duckling in it came to his view. He was diving in and coming up with a light
     laughter. Ashore a Chick was waiting for him, clapping his wing-hands to his
     Duckling-friend enthusiastically. He liked the Duckling diving. And every time the
     letter came up the water, the chick jumped about and clapped his hands laughing
     gladly.
     The kitten looked at the baby-Chicken with interest and then at the
     Duckling that now was showing only his little yel ow feathery tail. The world
     seemed very bright, colourful and wonderful to the little kitten and everything new
     he faced cheered him and interested incredibly. He studied every object of his
     interest thoroughly, whatever it was. That’s why once he even put his nose into
     the alveary. Of course, the bees sent him off their house, but as they were very
     kind they didn’t sting the curious kitten. His friend Vanechka told him, that bees
     sip honey and buzz crossly because he kept them from their important work. But
     if he didn’t, they wouldn’t be angry, buzz and sting. Now the kitten knew it and
     watched them working from the sidelines, nestling on a house’s sil and catching
     a few rays of sun.
     Though, he stil knew nothing about these little feathery nubbins.
     - Good afternoon! – Murzik purred and came a little closer. He was a very
     well-bred kitten and always wished good day to everyone he met on his way
     saying “Good afternoon!”. That’s what his mother-cat taught him as well as her
     mother did and so on.
     The Chick got distracted from observing the Duckling and said hello back.
     It was interesting for him to meet somebody who didn’t look like him at all.
     - Good afternoon! –the Duckling greeted too? while getting out the water
     and splashing the drops whenever he stepped.
     At al times the kitten remembered that he had an important matter – he
     had to rescue his friend, so he needed to find a strange creature called Truth.
     «But maybe they know where to find it?» - the kitten thought hopefully.
     - My name’s Murzik! I’m the mother’s-cat son. – The kitten introduced
     himself by the proprieties. – And what are your names?
     - I’m a Chick, - one of the babies gave him a nod. – I’m a hen’s son. Nice
     to meet you.
     - And my name’s Duckling. My mother is a duck. It’s nice to meet you too.
     The kitten was glad to new acquaintances and right there he decided to
     become friends. However, at this point he had to do an important task. So he
     asked:
     - Chick, Duckling, can you tell me please, have you seen Truth?
     They just looked at each other and shrugged their shoulders.
     - We haven’t ! – they answered in the same breath. They were really
     upset, because they couldn’t help their new friend. But suddenly the three heard
     a gentle voice that sounded like a melody.
     - I haven’t seen Truth either, but they say she’s beautiful… - someone
     whispered mysteriously. The kitten, Chick and the Duckling looked around but
     there was no one but them. So the kitten lowered his eyes and saw the pond. He
     understood that it was Water who talked to him. Kind Water decided to help the
     kitten to find Truth. She went on:
     - Go, kitten, to the pinewood. Tel the old father Pinery that you’re looking
     for Truth. The old man knows a lot, he is to prompt you.
     Being happy about it, the kitten thanked everyone for their help and
     kindness and hurried to the forest.
     Coming close to old tall pines Murzik purred:
     - The old father Pinery, I’m looking for Truth for my friend Vanechka. Don’t
     you know where to find her? Mother-cat says that people fear her very much,
     though Water in a pond thinks she’s beautiful. How can I find her, if I don’t even
     know how she looks like?
     Pines swayed in greetings and the kitten heard a thick rustling, with the
     thousands of pine needles, voice of old Pinery:
     - Don’t worry, kitten, Truth is hard to find, but if you have a heart you wil
     definitely do it. Go to Titmouse, she knows where to find Truth.
     The silence fell again. The kitten thanked the old man and bravely entered
     the wood that wrapped him with a pine scent.
     Murzik was walking down the path when he ran into a little birdie. She had
     a yel ow breast, blue neck and dark blue wings.
     - Good afternoon, birdie! – The kitten greeted her loudly.
     The birdie leapt back and greeted the kitten cautiously. Then she flew
     closer to him
     - I’m looking for Titmouse, - he said her trustfully. – Old father Pinestry said
     that Titmouse knows where I can find Truth.
     The birdie looked at the kitten thoughtfully and then answered:
     - I am Titmouse, - she nodded. – As old father Pinestry sent you to me, I’l
     help you, except that I don’t know where to find Truth, but there’s someone who
     knows her by name.
     The kitten looked at a little bright birdie with delight and respect.
     - Go deep into the forest. But be careful: different animals may crop up
     along the way. When you reach the middle, you’l see a forest mushroom
     Lesovichok-Borovichok. The old man by far knows Truth. However, Hedgehog wil
     help you to find him.
     The kitten nodded and hurried deep into the forest. The trees were
     crowding him round, the sun was hiding far behind the tall pines and the kitten
     began to fear. He felt tired and wanted to drink some milk badly. Vania’s mother
     always poured it into his bowl. The kitten sat on a little stub as suddenly he heard
     fearful:
     - Оw!
     Murzik was scared, so he jumped back and looked with all eyes at a stub.
     Small, hidden under the huge amount of sharp needles eyes were staring at him.
     «Hedgehog!» - thought the kitten happily when he remembered, that he
     saw the same one in Vitia’s books.
     - Good afternoon, uncle Hedgehog! – purred Murzik politely.
     Hedgehog smiled back and greeted him too.
     - How did you being so small happen to be here? – asked Hedgehog. – It’s
     getting dark soon and kids shouldn’t go to the forest so late without their parents.
     - My friend Vania got in trouble, - told him the kitten sincerely. – I have to
     find Truth to help him. Then his mother won’t be upset. Mommy-cat told me, that
     people fear Truth and that’s why they hardly can find her. Though, Water in pond
     said Truth is beautiful. I asked the old father Pinestry and he sent me to Titmouse.
     And Titmouse – to you.
     Hedgehog listened to him carefully, nodded primly and said:
     - Squirrel knows more. I just tread the ground and she can even jump from
     tree to tree. She knows much better from there. You’ll find Squirrel in a hollow
     where she hides her nuts from view and lay them in a store for winter.
     - Thank you, uncle Hedgehog! – said the kitten and went on through the
     wood without even knowing where to go and where to find Squirrel that knows
     where Truth hides.
     It seemed to little Murzik that he was walking for so much time whereas it
     wasn’t more than one hour. The kitten was looking around frightenedly in a
     gradually darkling forest when he heard threatening:
     - Who-o-o! Who-o-o!
     The kitten bristled, arched his back and started to move back to a tree
     when he saw a huge Owl just in front of him.
     - G-good evening, uncle Owl! – The kitten said stammering from fright and
     began to straighten little by little.
     Owl looked at him carefully before greeting. Then he said:
     -Why are you strolling alone in the woods so late?
     - I’m not strolling, uncle Owl, I’m looking for Truth, - the kitten answered.
     - Truth, you say? Wel , to look for Truth is a good, noble thing. – Owl
     nodded stately.
     - Uncle Hedgehog advised me to address Squirrel.
     - It is truly advised. Wait here a minute and don’t go anywhere. I’l be back
     right now.
     Owl spread his huge wings, flapped and went out of sight reaching into the
     sky. The kitten was following him with his eyes trying to trace a big wise bird but
     he didn’t see anything but the darkling sky above the crowns of the old pines. He
     sat down by a tree and began to wait.
     Owl was back shortly – he dived down with a gentle flap, folded his wings
     along his strong body and landed steadily. A din of voices was heard from a tree
     and by the next moment squirrel kits went down one by one with their mother
     Squirrel behind. Kits were chatting cheerfully, looking at the kitten and hiding
     behind old Owl.
     The kitten admired funny switches on their ears, golden tint of their hair
     and enormous fluffy tails. He unwittingly waved his tail to see it better and grew
     sad as it wasn’t so fluffy. Squirrel passed her kids paying attention to everyone
     and turned to the kitten.
     - They say you went bravely into the deep dark forest to find Truth for your
     friend… - Squirrel started speaking.
     The kitten nodded humbly, standing in front of two adults and the whole
     brood of playing squirrel kits.
     Squirrel smiled to the kitten encouragingly.
     - Why does your friend need Truth? – she asked little Murzik.
     - Aunt Squirrel, my friend Vanechka got into trouble. His mother is very
     upset because of a broken vase and he needs to bring back her good mood
     badly. He said that Truth could help him. I heard it and went to look for her. On my
     way I met a chick and a duckling, kind Water from the pond, the old father
     Pinestry, Titmouse and Hedgehog. Then, Owl flew away to find you, because
     you’re said to know for sure where to find Lesovichok-Borovichok, who knows
     where to find Truth. – The kitten pattered.
     - Wel , - Squirrel replied sedately. – Returning Vania’s mother her good
     mood is worthwhile. And looking for Truth is a good idea as well. I’l help you.
     Squirrel whistled as ever she could and the kitten even covered his ears
     with his paws. The sound broke but nothing happened. The kitten began looking
     around and squirrel kits ran to their mother to protect them. She hugged them all
     and cuddled. And suddenly they heard heavy:
     - Pooh, pooh, pooh…
     The kitten also snuggled frightenedly against Squirrel, looking away the
     side where the sound was coming. A minute after a bear cub stepped forward
     from the trees. He was puffing heavily, trying to recover his breath from a fast run.
     Slowing down he came to Squirrel.
     - Good evening, aunt Squirrel! I heard you called me and came racing
     along. – A bear cub sniffed.
     Squirrel waved her paw to her kits and they darted away on a tree at once.
     There they were sitting on a branch and observing the events happening down
     with their enormous fluffy tails and pricked ears with funny golden tassels. One kit
     was constantly eating nuts and was the plumpest one. The second couldn’t sit stil
     even for a minute and was the slimmest and the most energetic. The third one
     heard everything because he always had his ears pricked. And two other kits
     always cuddled their mother in search of her warm and protection as they were
     the youngest ones.
     - You did everything right, little Potapych, - Squirrel replied to a bear cub.
     – Lead him to Lesovichok-Borovichok.
     - Alright, - a bear cub sniffed and moved his back up to the kitten. Murzik
     stretched his paw out flabbily and then jerked it back frightenedly. Though, there
     was no moment when he forgot that he had to help his friend by all means.
     That’s why he climbed on the bear cub back. They took to the road after saying
     goodbye to everyone. A bear cub was making his way through the forest and the
     sky above their heads shone with a lot of stars. They were lightening their way in
     order to help them.
     The kitten was yawning sleepily and even curled into a ball several times
     on a cub’s back, but did his best no to fall asleep. Soon his patience and
     persistence were awarded. Just in front of them a forest meadow full of fireflies
     came into the view. Small Potapych helped the kitten to get down his back.
     - We have already come, - the bear puffed. – Hear you’l find Borovichok.
     But be careful, because this whitebeard is sly. And for me it’s time to go home,
     because my mother wil begin to worry.
     - Thank you, bear, - the kitten said farewell and a splay-footed went back
     into the thick and dark forest. Murzik thought ashamedly that his mother-cat is
     probably also worrying now about where her kitten went. But he was sure that
     mother-cat would necessarily understand him when she knew that he managed
     to find Truth.
     In the meantime, he was looking around a forest meadow, trying to follow
     the fireflies, but every time he lagged behind their direction.
     - Good evening, fireflies! – The kitten said and the whole choir of voices
     replied to him.
     - Good evening, kitten!
     - I’m looking for Lesovichok-Borovichok. I really have to help my friend
     Vanechka – the kitten explained, sitting down next to a huge mushroom with a
     wide brown cap that could easily serve the kitten an umbrella in case of rain.
     Luckily, the rain didn’t come. However, the mushroom appeared to be not an
     ordinary one. That’s because while the kitten was talking, the mushroom
     suddenly opened his eyes and straightened, facing the kitten. It turned out that
     wasn’t a mushroom at all, but a short whitebeard with a huge hat.
     The fireflies giggled looking at a surprised kitten and flew away in different
     sides.
     Borovichok smiled to the kitten gladly.
     - Wel , good evening, Murzkik, - he said with a clap and a bowl with milk
     appeared in front the kitten.
     - Good evening, Borovichok-Lesovichok. Thank you, - and the kitten
     started to lap. After quenching his thirst he thanked a whitebeard one more time
     and a bowl disappeared.
     - Your story about poor Ivan has already gone around the whole forest, -
     an old father addressed to the kitten. – I know that you’re looking for Truth to help
     your friend too. It’s amazing! It’s difficult to find such a friend that can go to a dark
     forest because of you and is not afraid of danger. – A whitebeard with a huge
     brown hat said and looked at the kitten.
     Murzik too thought for a minute.
     - Vanechka would go to a forest for me as well, - the kitten added finally. –
     What’s more, I met very kind and good griends on my way. A chick would stand
     up for a duckling, old father Pinestry – for aunt Water, Hedgehog - for Titmouse
     and Owl with a bear cub for Squirrel.
     Starichok-Borovichok clapped his hands.
     - Oh dear! – He felt happy. – Then, my little brave kitten, you need my help
     indeed!
     - Indeed, - the kitten nodded and told Borovichok the whole story from the
     very beginning. – I don’t even know what it is – Truth? Is it an animal or a human?
     Is she beautiful or terrible? And where I can find her?
     Borovichok smiled archly dropped on his knees in front him.
     -
     There’s no need to look for Truth, - a forest creature answered the
     surprised cat. – Everyone has his own Truth.
     - But how? And why Vanechka couldn’t find it?
     - In the house where Goodness lives, - answered Borovichok, - Honesty
     settles down too. She definitely knows where to find Truth.She often asks her
     over, treats with sweets, lures and welcomes.
     The kitten didn’t understand anything and meanwhile Borovichok
     continued:
     - But if there’s somebody in a house who doesn’t get along with Honesty
     well, Truth also stops coming and Goodness moves to another house. Truth is
     neither beautiful, nor terrible – she’s of all sorts depending on your point of view, -
     an old man said reasonably. – Each Truth has own course. For example, wil you
     see the starts if you look at them in the middle of the day?
     - No, - the kitten answered but looked with pleasure at stars that seemed
     to be winking right from the skies.
     - And what if you look at the night?
     - Then, I wil , – the kitten answered dreamily looking at the starts again.
     - Therefore, you need to learn to wait from day til night to see the stars
     and sunrise. Everything is good in its season. – Borovichok said looking closely at
     a curious kitten that was listening carefully to an old man and admiring both
     fireflies and stars at the same time.
     - It means that if Vania didn’t find Truth, our Goodness has moved to
     another house? – The kitten asked frightenedly.
     - Not yet –the old man answered. – Given that you went to the forest
     because of your friend and Vania himself wants to find Truth to bring back his
     mother her good mood, Goodness stil lives in your house. But hurry up to invite
     Honesty and then these three wil keep Happiness in your house.
     - But where should I look for Honesty? – The kitten kept asking.
     - Truth is where the candy wrappings are…- Borovichok answered with a
     mysterious smile. – And now hurry up, otherwise your mother wil worry. The
     fireflies wil lead you so you won’t get lost in a dark forest.
     - Thank you, uncle Borovichok! – The kitten cried out at last and rushed
     after the fireflies.
     The road turned to be not so long as it seemed when Murzik was looking
     for Borovichok. Soon the kitten found himself near the pond. He gladly thanked
     aunt Water and uncle Pinestry for their help and told them how he found
     Borovichok and what advise he gave him. The forest creatures wished the kitten
     luck and he went home briskly. There his worried mother-cat was waiting for him
     with his friend Vanechka beside her.
     The kitten stretched with pleasure and sat himself on boy’s knees. He was
     stroking kitten’s head and back and the kitten started purring his mother-cat about
     the things he found out in the woods. Mother-cat was listening to him carefully
     and went to the house when he fell asleep. She went around the whole house
     and talked with the mouth that lived in a hole. And then her eyes caught a glint in
     the corner. It was the moon that was helping her find Truch and was shining on a
     bright wrapper on the floor next to Misha’s bed.
     The boy himself was sitting at the table and reading a book. Mother-cat
     meowed loudly trying to attract his attention. The boy tore himself away from
     reading and turned to her. The cat rased a bright wrapper and it rustled loudly.
     She looked closely at the boy, the wrapper and the door of a child room. A boy
     frowned but said nothing. The cat stood up, went to the other bed and began
     washing herself. But it would appear at first sight. Actually, mother-cat hided her
     face with shame and Misha felt ashamed for himself too. Goodness stil lived in
     their house and the boy didn’t want his brother and mother to feel upset at all.
     Misha picked up a wrapper that he threw away in the morning and shuffled
     off to “give up”. Mother-cat followed him with her pleased eyes and went back to
     the sil where her kitten was kicking up his paws and purring asleep as he stil
     was in the forest and saw incredibly kind and sympathetic animals and birds.
     Mother-cat was proud of her son badly, as Murzik was a real true friend to
     Vanechka.
     Meanwhile Mishenka entered the living room where his mother and father
     were reading in the armchairs.
     - Mother… - the boy called quietly and lowered his eyes ashamedly.
     Mum turned her attention to him at once and put a book aside.
     - What happened, Mishenka?
     The boy stretched a candy wrapper to her and confessed:
     - I feel so embarrassed that I lied to you today in the morning when you
     asked me who broke the vase. It was me who stretched out for a candy, didn’t
     reach it and dropped the vase unwittingly.
     - But why didn’t you tell me al at once? – Mother surprised and father also
     put his book aside, listening carefully to their conversation. – Didn’t I teach you to
     be always honest?
     - You did, - the boy nodded. – But I thought you’d get upset when you
     found out that it was me.
     - That’s right, sonny, - his mother answered him, sitting him on her knees.
     – But I would upset more if Honesty left our house together with Truth.
     - Otherwise we would lose Goodness and Happiness forever, - said father.
     – Would it be good?
     - No, - Misha shook his head and gave a hug at first to his mother and then
     to his father. – I wil never cheat. After all, Goodness and Happiness should live in
     every house! And in our as well!
     Vanechka entered the room to wish everyone good night and saw his
     mother, father and brother hugging each other. Mother was smiling and didn’t feel
     upset anymore. Vanechka felt so happy that he flew into their arms immediately.
     Misha told his brother about the candies and a broken vase.
     - I’m so happy that Truth is found! - the boy yelled and parents laughed.
     But the kitten who found Truth and helped to keep Happiness in the house
     was the happiest.
      My dear young reader and his loving parents!
      We have come a long way together with a kitten and helped him to find
      Truth.
     Do you remember his name?
     ________________________________________
     Has he met anyone on his way?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     _____________________
     Is the kitten a true friend?
     ___________________________________________________________
     _________________________________________________________________
     ______________
     Together with your parents try to draw the fairytale characters you liked the
     most on a separate page. Tel about them. What are they like? How do they look
     like? Are they kind or evil? Why did you choose them?
     How do you imagine the fairytale
     heroes?

     
     Литературно-художественное издание
     Ангелина Крихели
     КАК КОТЕНОК ПРАВДУ ИСКАЛ
     Перевод на украинский - Ангелина Крихели (Ангеліна Кріхелі)
     Литературный редактор – Ольга Кухаренко (Ольга Кухаренко)
     Перевод на английский, редактор - преподаватель английского
     языковой школы «Аддриан» Вероника Писарева (Вероніка
     Пісарєва)
     Иллюстрация на обложке Ангелины Крихели (Ангеліни Кріхелі)
     Дизайнер (макет, верстка) – Ирина Шатура (Ірина Шатура)
     Комментарии, отзывы, пожелания и впечатления можно присылать
     по адресу angelinakrikheli@ukr.net


 Ваша оценка:

РЕКЛАМА: популярное на Lit-Era.com  
  В.Богатова "Невеста княжича" (Фэнтези) | | Д.Че "Меняю на нового ... или обмен по-русски" (Попаданцы в другие миры) | | В.Свободина "Прекрасная помощница для чудовища" (Любовные романы) | | С.Александра "Волчьи игры. Без правил" (Любовное фэнтези) | | E.Maze "Секретарь для дракона" (Приключенческий роман) | | С.Суббота "Горячая Штучка" (Современный любовный роман) | | О.Райская "Полное счастье Владыки" (Фэнтези) | | Н.Соболевская "Ненавижу, потому что люблю " (Современный любовный роман) | | Д.Дэвлин "Ключ от магии или нимфа по вызову" (Любовное фэнтези) | | Ю.Журавлева "В другой мир на пмж" (Приключенческое фэнтези) | |
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
И.Котова "Королевская кровь.Связанные судьбы" В.Чернованова "Пепел погасшей звезды" А.Крут, В.Осенняя "Книжный клуб заблудших душ" С.Бакшеев "Неуловимые тени" Е.Тебнева "Тяжело в учении" А.Медведева "Когда не везет,или Попаданка на выданье" Т.Орлова "Пари на пятьдесят золотых" М.Боталова "Во власти демонов" А.Рай "Любовь-не преступление" А.Сычева "Доказательства вины" Е.Боброва "Ледяная княжна" К.Вран "Восхождение" А.Лис "Путь гейши" А.Лисина "Академия высокого искусства.Адептка" А.Полянская "Магистерия"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"