Гадаю, що асортi з Марiуполя, спеки та моря краще вживати на азовському пляжi, приправляючи процес засмаги чимось iншим за смаком. Вибрав книжку. А саме: Мандри Гуллiвера Джонатана Свiфта.

Рокiв з тридцять тому, з цукеркових обгорток та дитячих майданчикiв можна було дiзнатись про найбiльш вiдому подорож цього мандрiвника до Лiлiпутiї. Трохи менше до Бробдiнгнегу. Ще менше до Лапути, Белнiбарбi, Глабдабдрiбу, Лаггнеггу та Японiї. I лише залишок вiдомостей випадав на долю Подорожi до країни Гуїгнгмiв, яка, власне, як на мою думку, повинна була бути на першому мiсцi.

Таким чином, лежачи пiд сонечком та читаючи про пригоди Гуллiвера у країнi гуїгнгмiв, намагався поєднати матерiальне з iдеальним.

Свiфт так майстерно вводить читача до свого свiту, що, щойно вiдiрвавшись вiд читання, навколишня дiйснiсть сприймається крiзь призму його свiту.

Прочитав. Закрив останню сторiнку та пiдняв очi...

НАВКРУГИ БУЛИ ЄГУ!

Щоправда, не такi волохатi як у Свiфта, але такi ж самi за поведiнкою самцi егу, самицi та єгучата.

Очi зупинились на парi з дитинчам. Вони дбайливо вибрали мiсце почистiше, розгорнули пiдстилку, улаштувались... Самець єгу одразу закурив, скидаючи попiл прямо на пiсок, а потiм на цьому ж самому мiсцi зарив свiй недопалок. Тим часом самка єгу дiстала з полiетиленового пакету цукерку. Солодке дiсталось дитинi, а обгортка - вiтерцю, який понiс її вздовж пляжу.

Пильнiше придивившись навкруги, побачив як єгу каляють прямо пiд себе цигарковим попiлом, недопалками, цукерковими обгортками та полiетиленовими пакетами на пiсок, у якому вже була лузга соняшникового насiння, фiсташок, пляшковi закрутки та корки вiд попереднiх вiдвiдань пiщаної зони.

Враження вiд побаченного пiсля прочитанного було настiльки яскравим, що довелось на деякий час закрити очi щоб заспокоїтись.

Але тут стали бiльш чiткiшими звуки єгу.

Злiва: ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає Справа: пирашки-И-И-И

ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає пирашки-И-И-И

ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає пирашки-И-И-И

ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає пирашки-И-И-И

ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає пирашки-И-И-И

ма-пира-А-А-А-аро-шки-И-И-И-О-Оожєнає

пирашки-И-И-И ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає

пирашки-И-И-И ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає

пирашки-И-И-И ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає

Вигуки якоїсь митi злились у один, угвинчуючись у мозок, будуючись кубофутуристичними каркасами залiзобетонних поем Васi Каменського.

Не встигли вiддалитись пiрамарожшкi, як їх змiнили Сла-А-а-ткая ва-А-ата та Пирашки-И-И-И жа-А-Арєниє смакомспавiдламскапу-У-У-У-устай.

I знову залунало: Хало-О-однає ма-А-А-А-аро-О-Оожєнає...

А звуковий фон доповнювався: па-А-алачкi с сюрпри-И-изамi, попко-О-орн, се-Е-емечки, суха-А-арiкi та пєтушкi-i-I на па-А-лочкє...

Вирiшив подивився у сторону моря.

Шлаковий марiупольський Аю-Даг припав до плошки з отрутнозеленою рiдиною. Хто крiм єгу може розмiщувати шлаковi вiдвали металургiйного пiдприємства безпосередньо у морськiй зонi, не роблячi майже нiяких дiй по ефективнiй утилiзацiї останнiх? I це робиться у той самий час, коли навiть єгу набридло сварити поганi дороги, у будiвництвi яких цей шлак можна повнiстю використати...

Що робити.

Саме так: знак запитання пропущений навмисно.

Iдучи на пляж, помiтив щити з написами: Чтобы уберечь себя от дизентерии... та Правила для купающихся... Чомусь певен, що їх практично нiхто не читає. В усякому разi, зупинившись бiля такого щита та почекавши хвилин десять не побачив нiкого хто б звернув увагу на написане.

Щити обновляються щорiчно до сезону. I грошi на це, мабуть, мiською владою видiляються. Потрiбно лише на щитi написати самими великими лiтерами:

На пляже сорит только тот,

кто сам себя считает

ГОВНЮКОМ.

I все. I бiльше нiчого.

Хоча нi. Треба додати, що такого роду напис доцiльно розмiстити й у самому мiстi замiсть нецiльових: "Я люблю свой город" та йому подiбних.

В нашем городе сорит только тот,

кто сам себя считает

ГОВНЮКОМ.

Ефект максимальний при мiнiмальних витратах. Батько чи мати добре подумають чи засмiчувати довкiлля при дитинi, яка може запамятати такий вчинок та, при нагодi, нагадати хто, коли i ким сам себе вважав. Бiльше того, сусiдська дитина, побачивши таке, без сумнiву подiлиться побаченим iз друзями. I все це не враховуючи численних знайомих... Механiзм впливу торкається i поведiнки хлопцiв при дiвчинах (i навпаки), зграйок юнакiв, тобто усюди, де присутнi бiльше двох осiб, i навiть тодi, коли одна не бачить iншу.

Пригадуються телевiзiйнi акцiї про прибиранню декiлькох засмiчених територiй, якi насправдi лише заохочують єгу робити те, що вони i робили: може знову покажуть мiсце, яке саме ми обкаляли.

Враження, що обкаляна вся наша країна.

Ось на такi роздуми навiв Джонатан Свiфт.

Зiбрався та пiшов з пляжу. Iдучи вгору, почув зозулю, i менi здалось нiби i вона з насмiшкою кувала: Є-гу, є-гу, є-гу... А вже в мiстi дикi голуби насмiювались: Єгу-у, єгу-у, єгу-у...

Та й вдома з газет, з радiо та телебачення - всюди тотальна єгуїзацiя. Полiтики перед черговими виборами наче зовсiм зєгуїлись: каляють один одного, говорячи те чого не було, обiцяючи те чого не буде...

Спадає на думку, що надихнуло Шолом-Алейхема вигадати свого часу назву мiста: Єгупец. Вiн не мiг тодi розмiстити там Єгуховну Єгуаду, де нiбито поважнi єгу єгуюзуючи єгуїзують над здоровим глуздом. I за це їм ще платять. Навiть тим з них, хто не приходить на єгуiдання, єгуїтети та егуїссiї.

На всяк випадок, враховуючи фактичну ситуацiю з мовами в iнформацiйному просторi України, дуже не рекомендується перекладати цю статтю на мови, в яких фонетичнi особливостi перекладу повязанi з небажаними, у культурному сенсi, асоцiацiями.

На мову Свiфта перекладати, звiсно, можна.