Останнiм часом в нашому мiстi вiдчувається гостра нестача дрiбних монет номiналом в одну та двi копiйки. В магазинах, їдальнях та iнших торгових установах касири пояснююсь ситацiю нестачею дрiбної монети i вельми охоче дають здачу з округленням до п'яти копiйок. Цiлком зрозумiло, що це округлення зовсiм не на користь споживача. I, схоже на те, що проблема набирає загальнонацiональних рис.

Виходить, що звичайний покупець одноразово залишає у торговiй точцi вiд однiєї до чотирьох копiйок власних грошей.

Дрiбниця, можна сказати.

Звiсно - дрiбниця.

Але копiйка, як вiдомо, гривню береже. Тобто ця сама копiйка повинна стояти на вартi купiвельної спроможностi нацiональної грошової одиницi. I хтось цей пост зняв.

Подивимось на дрiбницю з iншої сторони.

В країнi з майже з пiвсотнею мiльонiв населення робиться, як мiнiмум, п'ять мiльонiв покупок щоденно. Якщо кожен з покупцiв недоотримує лише двi копiйки за покупку, то сума складе десять мiльонiв копiйок, або сто тисяч гривень. А за рiк покупцi недорахуються суми у тридцять шiсть з половиною мiльонiв гривень.

36.500.000 гривень по країнi та бiльше семи гривень по кожному покупцю. I цi мiльони, зважте, є мiнiмальною сумою, яка дивним чином розчинюється в загальному грошовому обiгу.

Касири кивають на банковськi установи. А що ж банки? I, взагалi, що думає з цього приводу Нацiональний банк України?

Невже знову у країнi з'являється привiд закону Грешема? Закону, за яким собiвартiсть дрiбної копiйчини стає вищою її купiльної спроможностi.

Частково цю проблему можна розв'язати сплачуючи за покупки кредитною карткою. Частково - тому, що далеко не всi торговi установi обладнанi вiдповiдною апаратурою.

Є i iнший шлях: зобов'язати установи, касири яких не дають здачу дрiбною монетою, вiдраховувати вiдповiдну долю вiдсотка вiд щоденного обороту до Фонду копiйки, з якого, власне, i компенсувати виробництво тих самих копiйок. Зворотнiй зв'язок, тобто контроль процесу повинна забезпечувати тiлькi мiсцева громадськiсть i в нiякому разi нiяка установа "по захисту прав споживачiв".

"Дрiбна" проблема стає значно ширшою, коли до неї додаються обвiси, недорахунки, торгiвля "прострочкою"; i тому має сенс контролювати весь комплекс торгових вiдносин "покупець-продавець".

Наприклад, майже з повною впевненостю можу стверджувати, що кожен читач цих строк заходячи до звичайного магазину, зi звичайними стрiлочними вагами (електроннi продавцiв популярностю не користуються) можуть одразу помiтити, на вагах стрiлка показує близько двадцяти грамiв на користь продавця.

Що означають двадцять грамiв?

Ось що: при покупцi продукту цiною в п'ятдесят гривень за кiлограм, покупець вiддає продавцю одну гривню; деять гривень за кiлограм - двадцять копiйок.

I це на кожнiй покупцi, бо зазвичай купують i ковбасу, i сир, i масло.

Кожен покупець може пiдрахувати сам скiльки грошей вiн вiддає просто так - "за повiтря", але повiдомимо, що ця сума складе нiяк не менше нiж триста п'ятдесят гривень за рiк.

Обрахунок - це вже само собою - в залежностi вiд рiвня сумлiння конкретного продавця: примемо десь близько п'ятдесяти гривень за рiк.

Загальна сума втрат таким чином становитиме не менше чотирьохсот десяти гривень за рiк.

Приймаючи, що середня купiвельна активнiсть кожного покупця становитиме п'ятдесят рокiв, маємо, що бiльше двадцяти тисяч гривень покупець просто дарує торгiвлi.

А, може, доцiльнiше було б залишити їх собi, як додаток до пенсiї?

Тепер контроль. Пропонується на стiнi перед входом до кожного торгового пiдприємства розмiстити спецiальне табло

Можливо, при наявностi полiтичної волi при впровадженнi викладених пропозицiй, вдастся знову поставити на варту таку маленьку, але таку важливу складову всiєї фiнансової системи держави.

Чи не в цьому є вiдповiдь на запитання: чому ми такi бiднi.

До цього можна лише додати свiжу iсторiю iз Сполучених Штатiв Америки повязану зi звинуваченнями колишнього премєр-мiнiстра України.

Нас бiльше цiкавить куди саме пiдуть грошi, якi вiдмивались.

Є лише один, так би мовити, "чистий" засiб - повернути їх тим у кого їх вкрали, тобто українському народовi. В будь-якому iншому випадку має мiсце присвоєння грошей.

Грошi не пахнуть - вони вже вiдмитi судом.