|
|
||
(До рiчницi публiкацiї однiєї розповiдi однiй газетi ).
Краще своє латане, нiж чуже хапане.
(Народна мудрiсть)
Осiнь. Вечiр. Мряка. Сум. Серед усього цього я сиджу дома i пишу нову розповiдь. Натхнення нiби розчинилось у суровiй дiйсностi, тому справа йде досить мляво.
Трудову повиннiсть перериває вiзит мого сусiда, який одразу додає до невеличкого набору мого настрою передчуття новин, ввiмкнене свiтло в залi, тепло своєї душi та слабкий запах портвейна.
- Не завадив? - спитав вiн ще з порога.
- Заходь, заходь. Поспiлкуємось. Все одно, - я кивнув на машинку, - щось не йде як треба... Сiдай, будь ласка.
Я вiдчув, що в нього є якась справа до мене, але вiн, як завжди, приступив до неї не одразу, подякував, сiв на облюбований стiлець i сказав:
- Ну як твої справи? Газети хоч що-небудь платять?
- Ще б пак! - я подивився у вiкно, а не йому в очi.
- Усе зрозумiло. А памятаєш, десь рiк тому вiдома газета надрукувала твою розповiдь?
- Дещо пригадую, - а сам собi думаю: "Менi ще й не памятати! Надiслали примiрник газети разом з обiцянкою невеличкого гонорару".
- Ти ж щось писав туди, здається...
- Ага, щось писав... - А в головi: "Чотири листи туди - як в прiрву, без вiдповiдi!
- Говорив я тобi: "Не займайся дурною справою".
- Говорив, говорив. Але я ж не винен, що хтось у Сiрка очей позичив. Можна, звичайно, звернутись до суду, або до якоїсь конкуруючої газети з цим фактом та коментарями... - Я зiтхнув. - Однак бере мене сумнiв, що наш суд - найкращий в свiтi суд, i камiнь вiри в журналiстську поряднiсть перетворився у вату пiд безпосереднiм впливом алхiмiкiв-журналiстiв...
Тут я вирiшив трохи змiнити тему:
- А ти з чим прийшов?
Вiн замявся i якось збентежено подивився на мене:
- Та тут, розумiєш, дещо делiкатна проблема виявилась... До речi повязана з цiєю твоєю газетою...
- Ти вже взагалi... Яка ж вона моя?
- Ну, не твоя... Але в неабияку халепу можу вскочити з цiєю газетою.
- Як це? - здивувася я.
- А ось так! Ти менi пятничний випуск давав?
- Так це було тиждень тому. I все одно не розумiю при чому тут...
- При чому? - вiн пильно подивився на мене. - А ти знаєш, що "нєзннiє закнов нє асвабаждєт ат атвєтственастi?"
- Ну...
- Так ти мене на що штовхнув?
- На порушення закону? - нарештi здогадався я.
- Так!
- I яким чином?
- Знову запитую: "Газету давав?"
- Та давав! Бачиш - не вiдпираюсь!
- Так чому не попередив, що при використаннi їхнiх публiкацiй посилання на газету обовязкове?
Вiн дiстав з кишенi акуратний папiрець у чверть газетної полоси i ткнув пальцем у текст:
- Читай ось тут! Де - дрiбненькими лiтерами.
- Так... "Прi iспльзованii ншiх публiкцiй сслка на газєту абязтєльна". Ну то що?
- Так я ж таки використав! - вiдвертий вiдчай в його очах змусив трохи тьохнути й моє серце. - А вони, бачиш, ще тут про законодавство неспроста згадують.
- Заспокойся, будь ласка. Де ти їх використав?
Вiн почухав в потилицi.
- Як тобi сказати... Часи скрутнi, доводится економити на всьому...
- Ти їх десь передрукував?
- Що я з глузду зїхав?
- Так у чому тодi справа?
- Та я i говорю тобi, думав зекономити... на цьому... ну... на туалетному паперi. I, зрозумiло, певним чином використав. I тiльки ось на цьому, останньому клаптику дочитався...
Я розсмiявся:
- Ти завжди вмiєш пiдняти настрiй. Заспокойся. На ось тобi ще. - Я протягнув йому позавчорашнiй номер, який купив сьогоднi в газетному кiоску для власних потреб. - Читай де хочеш, що хочеш, як хочеш, чим хочеш... i не хвилюйся.
Трохи опiсля вiн пiшов додому. А я яскраво собi уявив, як вiн прямо на дверях кабiнки робить вiдмiтку обовязкового посилання про використання публiкацiй i ставить дату.
Потiм пускає воду.
А потiм ретельно вимиває руки.
Цiкаво, вiд чого?
I дiйсно, вiд чого менi було так смiшно?