Аннотация: Вы, конечно же, можете не принять моё первое произведения, но я оченьнадеюсь на ваше признание мои чувств
Лист другу
Я знаю, що колись прийде час, коли треба буде розлучитись. Це може бути не з нашої волi, так розсудить доля. Я просто пiду...пiду з твого життя, з твоєї пам"ятi, з твоєї долi. Я не зможу бiльше бачити твоїх очей, не чутиму твiй голос, не вiдчуватиму твоє тiло. Але я завжди пам"ятатиму твiй запах, запах твого волосся. Але й це, з часом мабуть, забудеться.
Все, що вiд тебе залишилось, це лише маленький осколок скла. Пам"ятаєш, як ми, лежачи на гарячому камiннi, дивились крiзь нього на падаюче сонце?.. А я пам"ятаю, я добре пам"ятаю той вечiр. У розпеченому сонцем повiтрi вiдчувається тонкий аромат лiта: легкий запах чогось зеленого i свiжого з домiшком пилу. Я пам"ятаю, як було тепло...поруч iз тобою. Так, вiд цього лишився лише бiль, якийсь тупий бiль. Та серце iнколи зупиняє свою мiрну роботу, мовчить, а потiм знов: тук-тук. I я живу, далi продовжую дихати, бо мушу, бо обiцяла, тобi обiцяла. Не турбуйся, я виконаю обiцянку. Бо люблю, так, люблю, любитиму завжди, я можу кричати про це всьому свiтовi, я буду кричати, так, я кричу...бо я люблю...
Не сумуй, прошу, так мало статись. У нашi останнi днi я часто про це думала, я знала, що цей час настане, але не хотiла в це вiрити. Я насолоджувалась кожною хвилькою з тобою. Я знаю, як тобi було боляче, як тобi боляче й досi. Але, якщо вiрити Соломоновi, все пройде...i це теж. Пам"ятаєш цю iсторiю? А пам"ятаєш, як ми "малювали в очах гармонiю", коли нам було погано, коли дуже хотiлось плакати, але ж ми мужнi, так?..
Багато ми пережили разом, один рiк став для мене цiлим життям, а пiсля розлуки це життя просто скiнчилось. Тепер я не живу - я iсную. Постiйно питаю себе: "Навiщо?" Але ж обiцянка...
Та нiчого, коли щось досягає апогею, обов"язково наступає спад, i це - мiй спад!..