Lakresta: другие произведения.

Зелений сад

Журнал "Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь]
Peклaмa:
Конкурс 'Мир боевых искусств.Wuxia' Переводы на Amazon
Конкурсы романов на Author.Today

Зимние Конкурсы на ПродаМан
Peклaмa
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    "Я несу любов-зажуру, Мрію молоду, І сади цвітуть для мене, Як до тебе йду" (с) Володимир Івасюк

  Здавалось, що Олекса не спав, тільки очі заплющив на хвилинку. Важкі потяги метро летіли по нічній підземці. Із вікон потягу замайоріла брудна блакитна плитка, Олекса подумки почав повторювати: "Станція метро Поштова площа, наступна станція - ..."
  "Наступна станція - Зелений сад", - закінчив за Олексу диспетчер і потяг легко, без ривків, потягнувся далі.
  "Помилився диспетчер, мабуть", - подумав Олекса, позіхаючи, вдивляючись в вогники за брудним склом вікон. Потяг плавно зменшував швидкість, і через декілька секунд зупинився, гостинно розчинились двері, запрошуючи пасажирів звільнити вагон, або навпаки - приєднатись до тих, хто вже подорожує в обійсті залізного тіла. Пасажирів не було, відверто кажучи, навіть станції такої ніколи не було. Крізь відчинені двері вагону проникав свіжий запах листя, струмків, п"янкий і ледь відчутний присмак яблук з"явився в повітрі, Олекса встав, роздивляючись довкола, йому не хотілось виходити з вагону. Він навіть не здивувався, часто марив, йому часто ввижалась всяка дивовижа і ця станція-примара не була для нього нічим особливим. На пероні, серед золотавого та зеленого соковитого листя, сиділа дівчина, величезні корені дерев сплітались у химерні візерунки, вона сиділа просто на підлозі, притулившись щокою до стовбура одного з велетенських дерев. Дівчина була ще більш примарною, ніж весь цей перон, деінде Олекса бачив, що під листям, яке по перону носив вітер, червоніла суниця, а із гілля дерев котились яблука, і все це спліталось в одну дивну круговерть. "Дуже дивна дівчина", - думав Олекса, розглядаючи її руде, неначе намальоване, волосся, її легкий силует, що ніби зливався в одне ціле із садом. Дівчина гірко плакала, не звертаючи ніякої уваги на Олексу. Вітер зірвався дуже сильний, закидав сухе листя до вагону, розгойдуючи його. Олекса зробив крок, вийшов із вагону, долонями намагаючись спіймати зелені та жовті листочки. Потяг повільно зачинив свої двері. "Станція метро - Зелений сад, наступна станція - Майдан Незалежності", - пролунало згори, і потяг зник, ховаючись у тунелі, що мав привезти Олексу на наступну станцію. Дівчина не зважала на Олексу, він також не дуже хотів її турбувати - ходив по листю, підбиваючи носками черевиків горіхи, прислухаючись до тихого пташиного співу, що лунав звідусіль. Дівчина підхопила в долоні горішок, що котився по підлозі, підійшла до Олекси, взяла його за руку і тихо запитала: "Вже час грати?" Він здивовано дивився на неї, здавалось, що її голос лунав звідусіль, що він котився тунелями, губився у верхівках дерев, шелестів із листям. Олекса мовчки йшов за нею, через декілька хвилин він побачив, що корені дерев сплелися у дивовижні сходи, що вивели їх до звичайних дверей, які Олекса штовхав щодня, щоб зануритись у підземку. Олекса чемно притримав двері, дівчина радісно посміхнулась, міцно тримаючи Олексину долонь. Тепер вони йшли по звичайному підземному переходу, Олекса чітко бачив, що за сотню кроків від них, щось грайливо світилось, переливаючись зелено-синіми вогниками. Наблизившись, Олекса побачив напис, викладений на вітрині синіми та зеленими ліхтариками: "Ігрові автомати Зеленого саду".
  Стало дивно, моторошно і трошки смішно. Олекса всміхався, а дівчина, мружачись, розглядала мерехтливі вогники, потягла його далі за собою, відчиняючи важкі двері, ховаючись вже десь за вітриною, що обіцяла Олексі гру. Олекса рвучко відчинив двері, що, зачиняючись, ніби підштовхнули його до зали.
  Нічого цікавого, нічогісінько. Довкола стояли автомати, що, здавалося, грали самі із собою, в залі нікого не було, його руда знайома сиділа біля одного із автоматів, розгойдуючись на стільці. Олекса сів поруч неї, вона пошепки заговорила. Він дуже швидко все зрозумів, підказав їй зробити ставку 1 на 9 виграшних ліній, вона натискала на кнопку, автомат вигравав мелодію, тихо скрипів, коли нічого не було виграно, і радісно дзвенів, коли були виграшні комбінації. Олекса дуже уважно стежив, він вже прочитав зверху екрана, що 3 зелені листочки відкривають додаткову, преміальну гру. Дівчина натискала на кнопку, їй було трохи нудно, вона навіть позіхала, але не закінчувала гру. Екран намалював серед інших знаків три зелені листочки, здавалось, що автомат просто таки вибухнув музикою, на екрані замерехтів напис: "Ласкаво просимо в Зелений сад, продовжуйте грати, щоб виграти додаткову кількість хвилин". На екрані з"явився малюнок із дерев, листочків, хмаринок, всі вони світились зеленим світлом, руда вибрала два листочки, хмаринку, камінчик та один горішок, під кожним з них було число, екран підсумовував ретельно і правильно.
  "П"ятдесят хвилин в Зеленому саду, продовжимо гру?" - надрукував автомат на блакитному екрані. Дівчина натиснула на кнопку "забрати виграш", спорхнула із стільця, поступаючись Олексі місцем. Олекса сів, автомат грав тиху мелодію, екран став темно-синім, на ньому з"явились контури двох долонь і білий напис просив поділитись щастям.
  "Як це - поділитись щастям?" - запитав Олекса, повернувшись до дівчини, що тепер розгойдувалась на сусідньому стільці.
  "Торкнись долонями екрану, пригадай те, що робить тебе щасливим і гра почнеться", - руда пальцями розчісувала своє дивовижне волосся.
  "Друзі, музика, університет", - подумки швидко перераховував Олекса і перед його очима пробігали спогади вуличних концертів, вечірок з друзями, вручення відзнаки за успіхи у навчанні в університеті, його долоні тремтіли над екраном. Як тільки долоні торкнулись екрану, знизу затріщав інтерактивний лічильник.
  "На вашому рахунку - 1500 кредитів", - дівчина засміялась, продовжуючи гойдатись на кріслі.
  Гра почалась. Олекса навіть втомився - спочатку він програвав, потім виграш майже підняв його до початкової ставки. В нього боліла спина, аж раптом дівчина радісно зойкнула, він тільки зараз помітив, що вона стежила за грою. На екрані світились три листочки. Він знав, що від його вибору залежить те, скільки він буду в Зеленому саду, затамував подих і вибирав. Екран безжально підсумував: "Тридцять хвилин в Зеленому саду, продовжимо гру?" Він хотів продовжити гру, але залишок у 2 кредити не давав йому продовжити грати. Руда задоволено посміхалась, Олекса не поспішаючи встав із стільця, десь всередині зали засвітились двері, розчинились і вони вдвох, не змовляючись, побігли до входу.
  
  Сад розлили в безкінечність. Сад заховали, викохали, виростили, зачарували. Все довкола переливалось багатогранною красою, Олекса бачив кожне листячко і зразу ж на сотні тисяч миль сягав поглядом і відчуттям, летів над безмежними і хвилюючими землями. Летів і ступав по листю, котився схилами, злітаючи до неба, десь за хмарами сміялась руда примара. Олекса опустився на траву, щоб роздивитись, лягти у цю зелену височінь і заснути, вже у снах кружляючи над деревами. Він провів долонею по траві, щось задзвеніло під пальцями, з-під долоні викотився маленький клубочок, підстрибнув розпластавшись по траві. Олекса побачив, що це маленьке створіння, що підіймалось з трави, низько нагинаючись, витирало свої штанці від бруду і дзвеніло своїм капелюшком.
  "Дзвіночок", - радісно привіталось створіння, Олекса тільки головою кивнув. Дзвіночок стрибав, пританцьовував, крутився довкола Олекси, а потім раптово впав в траву і покотився до Великих Дерев, що височіли за пагорбом. Олекса підхопився і побіг за Дзвіночком. Іноді Олекса відривався від землі, злітаючи над травою, потім падав і котився по м"якому настилу трави, але не міг обігнати Дзвіночка. Олекса вибіг на галявину і завмер, Дзвіночок сховався у траві і затих.
  На галявині гралась Оленка. Вона сиділа серед великих іграшок, розливаючи їм чай із пластмасового іграшкового чайничка. Олекса стояв і дивився не неї. Руда десь за хмарами засміялась: "Залишилось 15 хвилин".
  Олексу ніби хвилею покотило до Оленки. Вона впізнала його, радісно закричала, кидаючись в його обійми.
  Він втратив її так давно, вона була дуже вродливою, схожою на маленьке тепле сонечко, що іноді ховалось за хмарками і гірко плакало. Вона була безтурботною, яскравою і світлою. Він кохав її хворобливо і довго, навіть коли втратив - згадував, мучився, страждав. А тепер вони з Оленою лежали в траві, він обіймав її, притискаючи до змученого серця, цілуючи, Оленка заплющила очі, посміхалась. Олекса боявся її розпитувати, вона була реально і в той же час здавалось, що він просто її вигадав, згадав, намалював в уяві і оживив. Оленка мовчала, тримаючи його долонь у своїх долонях, притискаючи її до своєї щоки, солодка насолода розливалась по Олексиному тілу, він плакав, непомітно витираючи сльози долонею, від щастях його серце билось нестримно швидко, він божеволів від щастя.
  "Час вичерпано", - закричала руда дівчина з-за хмар, Олекса рвучко підвівся, Олена пішла до своїх іграшок, опустив голову, не дивлячись на Олексу, ніби його тут ніколи й не було. Олексу підхопило хвилею і понесло кудись вниз із шаленою швидкістю, він боляче вдарився коліном о коричневу плитку підлоги. "...не затримуйтесь у дверей, проходьте далі у вагони... Станція метро Майдан Незалежності, наступна станція...", - лунало десь згори. Олекса непевно став на ноги. "Роззява, впав на пустому місці", - сказав хтось із перехожих у Олекси за спиною.
  
  Ранок видався похмурим і сирим. За вікном рівними пластами наслоївся туман, вчора Олекса програв. Він згадував все, що хоча б теоретично робило його щасливішим. Гра не йшла, жодного разу не випало три зелені листочки. Олекса відчував себе нещасним і розбитим, тепер його нічого не радувало. Нічогісінько.
  На листочках фіалки розгойдувався Дзвіночок. Олексі не хотілось розплющувати очі, жити не хотілось.
  "Я програв вчора", - жалібно витиснув з себе Олекса.
  "Що програв?", - Дзвіночок застрибав на листочку.
  "В Зелений сад мене руда не пустила", - Олекса намагався підвестись але сил не було.
  "Руда? Тобто Чорна Королева?" - Дзвіночок зі сміхом скотився на стіл.
  "Може й Королева, але не було в ній нічого, щоб нагадувало королівське походження, дивна вона", - Олекса намацав рукою стакан і почав пити.
  "Вона Сад Зелений придумала, не добре з неї глузувати", - Дзвіночок повчально підняв вверх вказівний палець.
  "Як це придумала? І Оленку мою придумала? І яблука, суниці, горіхи, траву - все це вона вигадала?" - Олекса відчув що його роздратований голос звучав хрипло.
  "От смішний, Оленку твою автомат, з яким ти грав вималював. Ти згадав про неї, коли про щастя згадував, але не поставив її, як ставку в грі, бо вона занадто дорога. А щодо суниці... Ти куштував нашу суницю? Вона солодша за мед, соковита і завжди рясна-рясна, мов намисто червоне хтось розсипав під травою...", - Дзвіночок довго про щось розповідав, підстрибуючи.
  "А як це в неї вийшло... Отак придумати", - Олекса вже сидів на стільці, намагаючись якось втамувати головний біль.
  "Не знаю, просто мріяла, працювала і створювала. І автомати ці поставила, щоб ніхто її не обманув, щоб сад у неї не забрали, бо будь-яка мрія в автоматі, це не щастя, а сурогат якогось із твоїх почуттів. Тому і здалось тобі, що ти все програв...Пора мені одним словом", - Дзвіночок побіг до дверей, а Олекса взяв гітару і почав грати, силуючи себе. Він навіть пісеньку написав, ні, цілу пісню - мелодійну і чарівно добру. Через сили він ходив на лекції і жив.
  А вчора йому наснився сад, тільки не зелений, а золотий, осінній. І Оленка там була, але вона не гралася, як маленька дівчинка, а чекала на нього, заповнюючи години чекання віршами. Він заспівав їй свою пісню, вона розчулилась, але не заплакала, посміхнулась, сказала, що їй подобається їх Золотий Сад.
   []
The Secret Garden by ~MistaBobby ?2004-2006 ~MistaBobby
 Ваша оценка:

Популярное на LitNet.com М.Атаманов "Котёнок и его человек"(ЛитРПГ) Т.Серганова "Танец с демоном. Зимний бал в академии"(Любовное фэнтези) А.Фидем "Нежелательные эмоции красного уровня"(Антиутопия) В.Чернованова "Невеста Стального принца - 2"(Любовное фэнтези) К.Федоров "Имперское наследство. Забытый осколок"(Боевая фантастика) М.Атаманов "Искажающие реальность"(Боевая фантастика) Д.Соул "Семь грехов лорда Кроули"(Любовное фэнтези) В.Касс "Избранница последнего из темных"(Любовное фэнтези) А.Гаврилова "Не дразни дракона"(Любовное фэнтези) А.Завадская "Архи-Vr"(Киберпанк)
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Батлер "Бегемоты здесь не водятся" М.Николаев "Профессионалы" С.Лыжина "Принцесса Иляна"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"