Левченко Татьяна: другие произведения.

Всесвітній Заєць

"Самиздат": [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Конкурсы романов на Author.Today
Загадка Лукоморья
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Оповідання прийнято до друку в N 43 журналу "РБЖ Азимут"

Розділ 1. Марсуанський телепорт
  
  - От же ж абракадабра... - Андрій Сіроманець розгублено роздивлявся вивіски.
  Трансгалактичний вокзал виблискував зеленуватим склом фасаду, крутив стрічки ескалаторів, ковтав і спльовував різнобарвну юрму й тягнувся аж до небокраю. Надсадно гуділа флеш-антена. Метушня, завали багажу й нестерпна, вбивча спека.
  Сіроманець зітхнув, подивився в сизе марсуанське небо, поправив панаму й почвалав до небокраю.
  - Мені б залу ветконтролю, - приречено запитував пасажирів, але щоразу стикався з переляканим поглядом на табельний плазмоган.
  Захеканий товстун віддавив ногу, вибачився, тицьнув у найближчі двері й побіг далі. Над дверима біг нескінчений рядок літер:
  
ВІП-ЗОО-ЗАЛА-ЗОО-ЗАЛА-ВІП...
  
  - Знайшли ветеринарку! - Сіроманець притулився лобом до гарячого вітражу.
  Крізь тоноване скло прозирнули ряди зелених крісел, малахітові колони, болотяні стіни й постаті пасажирів із недостиглими обличчями. В ногах здригнулась переноска. Кіт нашорошився й застиг - за смарагдовим склом шкірилася мокроноса морда вівчарки.
  Сіроманець усміхнувся й погладив крізь сітку рудого пухнастого кота:
  - Тихо, тихо, друже Василю.
  Прозорі стулки турнікета були поцятковані відбитками рук, лап і хитромудрими слідами казна кого. Сіроманець звично перевірив кобуру, притиснув сумку до грудей і ступив у віп-зоо-залу. Повіяло холодком. Василь невдоволено нявкнув.
  - Кайф! - не згодився Сіроманець і пошукав очима пса.
  Той лежав біля ніг худорлявої брюнетки. Поблискуючи спицями, вона в"язала смугасту шкарпетку. Волосся на прямий проділ, на лобі вишита стрічка, на шиї талісман на шкіряній поворозці.
  Зміркував: "Та вона ж гіпі!"
  Сіроманець збентежився і спіткнувся об край доріжки. Рукодільниця глянула на незграбного пасажира, затягнула вузлик, відкусила нитку й вивернула шкарпетку.
  "Симпатична дівчина, але неземна якась".
  Дівчина підсмикнула поділ довгої барвистої сукні, скинула сандалю і приміряла обнову. Пес закотив очі.
  "Я теж хочу", - виникло у Сіроманця в голові.
  Від простоти думок він крекнув і почухав потилицю...
  Раптом гучномовець оголосив:
  "На маршруті "Слава світу" скасовано зупинку на Землі. Пасажири попрямують до десятого сектора через технічні обставини. Претензії не приймаються".
  І галактичною латиною повторив:
  "Сік транзіт "Ґлорія Мунді"".
   Сіроманець підійшов до довідкового бюро.
  - Коли наступний рейс до Землі?
  На моніторі з"явилося дівоче обличчя й вимовило безбарвно:
  - Технічна перерва. Акумулятор телепорту заряджається.
  Андрій згадав гул флеш-антени й поставив безглузде питання:
  - Надовго?
  - Триває завантаження з чорної діри! - дівчина надула губки й зникла.
  Сіроманець зітхнув і рішуче попрямував до реєстраційної стійки. Аж тут з-за колони виступив квадратний чолов"яга із заячою губою, вдягнений у сірий камуфляж. Рипучим візком він загородив дорогу:
  - За мною будеш! - і схрестив руки на грудях.
  Під матовим ковпаком у візку сидів якийсь звір.
  - Здається, у службових справах можна без черги...
  - Не можна! - обличчя стало кам"яно-суворим.
  Сіроманець знизав плечима. Василь презирливо нявкнув. Брюнетка, озброївшись спицями, повела рахунок петлям другої шкарпетки.
  "Часу не гає", - вирішив Сіроманець.
  Дівчина вловила захоплений погляд і всміхнулась.
  "От і стусувались!"
  
  - Пора б уже, - пролунав сумовитий голос.
  У дальньому кутку, під рекламою "Найкраще родео Галактики" на великій валізі сидів цибатий худий... Сіроманець завагався - чи то ковбой, чи то жокей. На плечі в нього сидів фіолетовий крокус - звичайнісінький крокусянський папуга. Птах чистив пір"ячка й викушував блішок. Поруч із валізою стояли вузькі блискучі чоботи, увінчані крислатим капелюхом. Витягнувши босі ноги, жокей ворушив пальцями, помахував над ними коротким канчуком, немов розганяючи мух, і сумно зітхав:
  - Бачте, завантаження в них! А не треба зайців до телепорту пускати, через них увесь день коту під хвіст.
  Василь обурено завовтузився в переносці.
  - Чорт, чорт! - заверещав папуга. - Собака дррраний! Кіт пррропащий!
  Пес стрепенувся, гавкнув знехотя. Василь фиркнув.
  - Дракотику, припини! - жокей легенько придавив шию папузі, але звук став ще вищий:
  - ...дррраний!
  - Тихо, Лакі! - дівчина нахилилась, погладила вівчарку.
  "Ото вже компанія!" - розвеселився Андрій.
  
  Квадратний чолов"яга в камуфляжі подивився на годинник, поморщився і нетерпляче постукав по краю візка. З-під ковпака з"явилася гостра мордочка, вуха... клац! - вуха вискочили назовні. Заєць.
  - Привіт, вухатий, - усміхнувся Андрій.
  Заєць кивнув, сів стовпчиком і поправив лапкою скуйовджену шерсть на грудях.
  Андрій повернув сумку-переноску:
  - Знайомся, Василю. Напевно, це заєць.
  Кіт байдуже глянув крізь сітку й відвернувся.
  - Мимо, - констатував Сіроманець і звернувся до квадратного: - Ваш зайчик якої породи? Забув, довго великими тваринами займався.
  - Нумо, - пробасили у відповідь. Андрій відсахнувся. - Його звати Нумо.
  Заєць скривив мордочку, показав на камуфляжного дядька, провів, як міг, лапою по горлу й відчайдушно затряс вухами.
  Сіроманець помотав головою: "Не розумію!"
  
  Антена вщухла. До зали впливла огрядна білявка в уніформі кольору хакі, кинула на стіл опломбований портфель і зично оголосила:
  - Готуємо документи на тварин. Підходимо по одному. З чипом і маршрутною картою прошу не затримуватись у проході. Портал телепорту - коридором наліво, туалет - направо.
  Першим до стійки підійшов жокей. Білявка дістала з портфеля два чіпи:
  - Як користуватися, знаєте? Ваш гомо-чіп-телепортатор - контактом на шию, бестіа-чіп-телепортатор - папузі на лапку. Питання є?
  - Та знаю, пані, не вперше летимо, - і простягнув руку.
  - Пане, папузі чіп просто тут кріпите.
  - Чому?
  - Якщо загубите чи неправильно закріпите, папуга телепортується в тартарари. І шукай його у Всесвіті. Чи змішаєтесь на виході з папугою. Претензії не приймаємо, - реєстраторка зробила страшні очі. - Але й премії через вас не побачимо.
  - Та мені ваша премія до... Давай папери... Нумо!
  Білявка набурмосилась:
  - Пане, доки не очіпуєте папугу, документи не віддам! Одійдіть! Наступний!
  Квадратний дядько підкотив торохтючий візок. Білявка відсканувала штрих-код, прикрасила папір фіолетовим штампом і кинула на стійку чіпи, мов кості у грі:
  - Зайчику на вушко, вам на животок, пане Морковченку.
  Квадратний кивнув.
  Андрій теж отримав чіпи - зелені квадратики - собі й коту. Тут, розпихуючи чергу, до стійки протиснувся маленький засмаглий енкідіанець із планети Шухрімер:
  - У мене не приймають ветеринарний паспорт! - заголосив він і простягнув клинописну табличку.
  - Правильно - сканер його не візьме. Чекайте, оформлятимемо вручну. У вас перламутрова чайка?
  - Чайка! Вони її миршавкою обізвали. Мардук їм суддя!
  - Чим ви незадоволені? Чайка і миршавка - одне й те ж.
  - Чайкою задоволений, обслуговуванням - ні! Дайте книгу скарг.
  Білявка гучно оголосила:
  - Реєстрація призупиняється. Не розходимось! - портфель у руки, і пішла.
  Жокей підбіг до стійки, схопив забуті чіпи й, відштовхнувши енкідіанця, кинувся до валізи. Енкідіанець від несподіванки випустив чайку. Чубата злетіла під стелю, зачепилася за плафон і зробила Сіроманця щасливим на всю сорочку.
  "От миршавка", - подумав той.
  Дівчина-гіпі не стрималась і хихикнула. Сіроманець остаточно зніяковів і побіг до туалету. В коридорі клячав жокей і прилаштовував звіриний чіп до зеленувато-жовтої валізи. Поруч на підлозі, витягнувши лапки, із заплющеними очима нерухомо сидів папуга.
  - Вам допомогти? - запитав Сіроманець.
  Жокей обернувся, жваво схопився і сів на валізу, акурат на те місце, де чіп. Розглядаючи плями на сорочці, Андрій підійшов до умивальника, відтер перламутрові мережки й підставив шию під крижаний струмінь. Аж тут у голову угвинтився спочатку тихий, але дивний і неспокійний звук. Тональність росла, змінювалась, переходила в тонке виття, мов на базарі різали кролика. Це був справжній модульований ультразвук. Який долинав із зали очікування.
  "Там же Васько в переносці!"
  Сіроманець рвонувся до дверей... але вихід загородив жокей:
  - Друже, рятуй!
  - Та мені кота...
  - Виручай, земляку! Я теж із третьої планети. Візьми валізу, скажеш, що твоя. На Землі віддаси. В ПАНУкро летиш, я чув. Я знайду! Тільки залиш чіп, так треба.
  - Що там? Контрабанда?
  - Нічого. Диви! - жокей клацнув замком. Повіяло інкубатором драконаріума, проте валіза була направду порожньою. - Не відмовляйся, - жокей запхнув зім"яті купюри в нагрудну кишеньку вологої сорочки Сіроманця, ляснув по плечу: - Вуха затикай! - і першим вискочив у коридор.
  Андрій, не збагнувши, чому погодився взяти валізу, повернувся до зали. Заєць Нумо всівся стовпчиком, відчайдушно заплющив очі й, самозабутньо погойдуючись, вив тужливу ультразвукову пісню. Дівчина-гіпі закрила обличчя руками, білявка реєстраторка сховалася за стійку, енкідіанець лежав на підлозі, поруч валялась чайка.
  Жокей підскочив до Нумо й тицьнув кінцем канчука. Електричний тріск. Заєць замовк, повалився на бік, з рота вискочив кляп. Стало чутно звуки сирени. Вбігли двоє поліціянтів і начальник зміни телепорту.
  "Виходить, цей зайчик - лепус обсценус, лихослов рідкісної породи, - зрозумів, нарешті, Сіроманець. - Але ж його заборонено вивозити за ненормативну ультра-лексику. Ось тепер їх обох пов"яжуть, і зайця, і дядька в камуфляжі".
  Він пошукав квадратного чолов"ягу. Не знайшов. Захолонуло серце - не було й переноски з рудим ученим котом. Украли Васька!
  - Що тут відбувається? - запитав начальник.
  - Він кепсько повівся із зайцем, - втрутився енкідіанец.
  - Документи! - низенький поліціянт, схожий на вгодованого гусака, тицьнув коротким пальцем у жокея. Взяв за кутик картку, прокатав сканером... - Три терміни за контрабанду рідкісних тварин?.. Незле! Та ти в розшуку на планеті Земля. Підлягаєш телепортації та планетарному суду. Стій на місці й не дурій!
  - Я все одно туди лечу!
  - Тож полетимо разом, - зареготав поліціянт і прикував себе наручниками до жокея. - Де штатний ветлікар?
  - Хворіє, - стрепенулася білявка. - Вкушений гігантською гарпією.
  - Хто-небудь, допоможіть зайцю!
  - Я ветлікар, - підійшов Сіроманець.
  Поліціянт уперся поглядом у кобуру з плазмоганом і хитро посміхнувся:
  - Дозвіл маємо?
  - В базі даних драконаріуму.
  - Навіщо? Дракона везете?
  - Кота... у мене кота вкрали!
  Поліціянт узяв Андрія в приціл голографа, звірився з базою даних і вимовив:
  - Дозвіл є, але на Землю з плазмоганом без дракона не можна. Зброю доведеться залишити.
  Аж тут підійшла дівчина-гіпі й тихо прошепотіла:
  - Чи совою в пень, чи совою в дуба, а все сові буба. Чи совою в пень...
  Поліціянт запитав Андрія:
  - Жартуємо, пане? Який плазмоган, адже це кіт. Ветлікар, кажете?.. Допоможіть тварині!
  Сіроманець хотів заперечити, але дівчина взяла за руку:
  - Мовчіть!
  
  Нумо симулював зомління, раз-по-раз кліпаючи очима.
  "То що ж ти, брате, від мене хочеш?" - Сіроманець дістав із кишені пігулки, одну поклав собі за щоку, другу запропонував Нумо:
  - Прийміть аскорбінку, будь ласочка.
  Заєць здригнувся, зіщулив вуха й різко видихнув:
  - Скорбі... Скорботну кислоту жуй сам! Трясця її в печінки!
  - Тоді діятиму рішуче! - Сіроманець підхопив бешкетника за вуха.
  - Куди! Кудииии! - тихо сичав заєць і дриґав задніми лапами.
  - До сміттєвого телепорту! - Сіроманець відчинив двері комірчини.
  - У-у-у! Я рідкісна тваринка. Мене кохати, пестити й плекати треба. А щоб на тебе кицька чхнула, відпусти негайно! Бля!
  - Буде тобі бля, - суворо видав Сіроманець і взявся за важіль сміттєвого приймальника.
  - А-а! Вже не треба. Я вже хороший. Я все розскажу.
  - Роз"якався тут, матюкальнику ультразвуковий.
  - Це не матюк, бля, це енергія продовження роду! Бо ж каже Йоан Золотоустий - стільки створити може слово, скільки зруйнувати страх. Особливо, якщо це слово - матірне.
  - Так і сказав - матірне? Добре, зараз вирушиш чистити моркву на Альфу Центавра.
  - Стривайте, пане геніальний лікарю! Я! Лише я причетний до світової таємниці, через яку не сплю вже двадцять шість днів. Сьогодні двадцять сьомий. І рота мені не заткнете, як той браконьєр Морковченко. Все розкажу!
  - Та я вже зрозумів... - Сіроманець сів на стільчик, прилаштував поруч зайця. - Тільки я тут до чого? Розказуй, але швидко - і тихо...
  - Все просто. Коли кіт з"їсть равлика... Коли кота з"їсть вовк... Коли на спину вовка сяде заєць, а старий хворий дракон підніме обох до неба й скине на землю... Тоді заєць урятується й завиє на місяць. А світ - угадайте? - перетвориться, згорнеться, очиститься? Бля!!!
  - Маячня! - Сіроманець розкусив аскорбінку. - Коти не їдять равликів.
  - Тоді перейдемо до діла, - заєць нетерпляче смикнув вухами. - З дівчиною кортить познайомитись? Із тою, що з вівчаркою? Чи, як казала моя бабця, дурному не нудно й самому?
  - Ще б пак! Кортить!
  - Отже, повіриш у маячню.
  До стійки ветконтролю Сіроманець повернувся із зайцем, який мовчав і нібито спав. Начальнику зміни сказав:
  - Це не лепус обсценус. Він повторює слова мов папуга. Якщо вже його не можна повернути господареві, хай летить зі мною на Землю. Все одно кота вкрали.
  Поліціянт насупився, заєць розплющив ліве око й тихесенько забурчав...
  - Пропустіть його! - наказав начальник. - У пришвидшеному порядку! Від гріха...
  Тим часом поліціянти чемно, але міцно взяли жокея попід руки й вивели із зали.
  Сіроманець підхопив валізу. Непотрібний рипучий візок відкотив до пункту забутих речей. Дорогою згадав про папугу Дракотика. Птах так і сидів на підлозі. Ветлікар нахилився до нього...
  "Он воно що! Кіборг! Вимкнений".
  Андрій торкнувся чіпа на валізі - й замислився. Кинув усередину папугу й знову зачинив.
  - Увага! - ожив гучний зв"язок, - розпочинається телепортація на планету Земля. Прохання не затримувати відправлення...
  - Без квитка не можна! - білявка заступила дівчині з вівчаркою дорогу. - Хтось уже поїхав службовим телепортом. Бардак, а не телепортал.
  - Я не знала, що потрібен квиток.
  - Дівчино, люба, то як ви сюди дістались? Адже на марсуанську принцесу не схожі.
  - Стрілою часу.
  - Знущаєтесь? Якою ще стрілою? От як сюди прибули, так і летіть назад! Не пущу!
  Сіроманець згадав про гроші жокея, і за п"ять хвилин уже простягав білявці два квитки - собі й дівчині з собакою.
  
  Марсуанський телепорт здавався казковим каменем на роздоріжжі. Направо - службовий телепорт із кодовим замком. Ліворуч - вузькі дверцята, майже шпарина, над якою в повітрі коливаються літери:
  
Обережно! Для безтілесних істот!
dd>  
  Пасажирська кабіна в центрі, просто над нею бункер для тварин, на технічному жаргоні - "піддувало" або "собача скриня". Поруч табличка: "Вироблено Івано-Франківським заводом об"ємних і квантових телепорталів. Начальник ВТК В. Геник".
  - Ех, рідні місця. Коли навідаюся до них, хтозна... А ви звідки?
  Дівчина показала на дверцята для безтілесних істот.
  - То ви привид? Зовсім не схожі!
  - Ні, там стріла часу. Не всі знають. Мені негайно треба на Землю, тому я тут. Через мене розрядився телепорт. А про квиток я щойно дізналась.
  - Хіба відразу не можна стрілою до Землі?
  - Ні. Тут початок.
  - Початок чого?
  - Мені сказали - це знає той, хто зустрінеться зі мною на Марсуанії.
  - Шкода. Я гадав, ви розповісте. До речі, не бачили, хто вкрав кота?
  - Бачила. Той, що з заячою губою, в плямистому одязі.
  - Він прорвався до службового телепорту. Напевно, вже на Землі.
  Вівчарка дивилась то на Сіроманця, то на господиню.
  - Лакі, тобі до собачої скрині, - і пес слухняно пірнув у звіряче піддувало.
  Слідом застрибнув заєць. Сіроманець подумав і запхав туди валізу.
  
  Терміналом бігли звичні рядки - оберіть відстань у парсеках, пункт призначення, кількість місць і натисніть "інтер". Щойно увійшли всередину - казковий камінь перетворився на туманну субстанцію. Телепортація, авжеж, діло швидке, але не дарма роблять імітацію підльоту на літаку - щоб уникнути шоку від миттєвого переміщення у просторі.
  Сіроманець м"яв панаму. Не наважувався глянути дівчині в очі, тож розглядав кулон на шиї - закаменілого равлика з агату.
  - Як вас звати?
  - Андрієм.
  - Дивне ім"я, ніколи не чула.
  - А ви?
  - Агатова Змійка.
  "Як її в дитинстві звали? Агата?.. Гата... Агатка!"
  - Моє улюблене ім"я!
  Наче флеш-антена гуділа в голові, тягла до виру чорної діри. Сіроманець уже, не відриваючись, дивився на Агатову Змійку, й вона теж не відводила погляду.
  - Чому везли кота, якщо займалися драконами?
  - Один горинич у нас крав чужі яйця. Вистежив я його, але дракон здоровезний, хотів в"язи скрутити. Ну, я його підстрелив, для самооборони. Він був рідкісний... - Сіроманець запнувся, - птеродактиль. Тож перевели на кішок. Їхали з Василем на конференцію в ПАНУкро. І знову "проколовся". Невдаха я.
  - Теж у ПАНУкро? І я - на стажування.
  - Летите вперше? Чіп надійно посадили? Раптом на виході змішаємось, не страшно?
  - Виходить, не страшно.
  Пролунав дзвіночок, над дверима спалахнула емблема - золотий тризуб на синьому тлі. З туману виткались ілюмінатори, в них з"явилось величезне місто, розтяте річкою, побігла злітна смуга, і телепорт приніс їх у Жуляни, до міжнародного терміналу А.
  Люди вийшли з кабіни, з "піддувала" вистрибнув заєць. Сіроманець дістав валізу. Вівчарки не було.
  - Лакі! - Андрій тихо свиснув.
  І Агатова Змійка теж покликала пса. Тиша. Сіроманець суворо подивився на зайця.
  - Не бачив! Закуняв.
  - Може, теж заснув? - Андрій мало не вліз у "собачу скриню". - Нема!
  - Що шукаємо? - запитав черговий андроїд, увесь у наліпках для багажу.
  - Собаку.
  - Зачекайте. Кличка Вовкулакі? Телепортувався штатно. Чіп здано.
  - Де ж він?
  - Напевно, пішов із господарем. Сканери його не бачать, отже, в будівлі собаки немає!
  
  
Розділ 2. ПАНУкро
  
- Василя рудого привезли?
  Андрій обернувся. Сивий мольфар із крученими шворками на плечах, при краватці та з бейджиком ПАНУкро - українського відділення Планетарної академії наук - усміхаючись, дивився то на Андрія, то на Агатову Змійку. У правій руці він тримав суху заячу лапку з мідним дзвіночком. На цю лапку майже з людським жахом косився заєць Нумо.
  - Абарісе! - Агатова Змійка обійняла мольфара.
  - Вкрали Василя, - сумно повідомив Сіроманець. - На Марсуанії щез. А тепер ще й Лакі.
  - Що за Лакі? - Абаріс глянув на годинник. - У Василя о другій годині доповідь на конференції. Ви відповісте за це!
  - Ось лякати нас не треба! - прокашлявся Нумо. - Раз, раз... перевірка зв"язку...
  - Мовчи! - під поглядом Сіроманця заєць притих. - Украли кота. Загубився собака. Залишився заєць. І валіза з папугою. Але папуга несправжній. Вважаєте, нісенітниця? - і відкрив валізу.
  Папуга зиркнув на мольфара й тонким змученим голоском прохрипів:
  - Собака дррраний!
  - Якісна нісенітниця, - мольфар зачинив віко. - Нащо вам заєць-балакун? Ти хто, контрабандний лепус обсценус?
  Нумо затряс головою:
  - Я ультразвук у особистих цілях не використовую. Лише для слави науки. Приберіть отой амулет!
  Мольфар покрутив заячу лапку:
  - Це ключі від машини. Зайця не хочете здати до віварію?
  - Взагалі-то, хочу... - нерішуче сказав Андрій.
  - Не можна, найласкавіший пане лікарю! - заголосив заєць. - Нумо піде лише з вами.
  Андрій подумав і кивнув:
  - Нумо зостається!
  Заєць од задоволення замружив очі.
  
  На стоянці від мольфарського дзвіночка загурчав двигун чорної повнопривідної "Верховини".
  Абаріс недбало закинув валізу до багажника.
  - Дивно, - сказав Андрій. - Звідки ви одне одного знаєте, якщо Агата вперше на Землі?
  - З минулих часів, - усміхнувся Абаріс.
  - Ввічливі люди працюють у ПАНУкро! А мольфари, що, чаклують?
  - Ніт. Рухають науку. Знаннями й силою волі.
  - Дорогоцінні люди! - подав голос Нумо. - На яку тему доповідь Василя?
  - Міжзоряні імпульси радості й щастя, - відповів Абаріс.
  - Моя улюблена тема, - зітхнув Нумо.
  - Еге ж, із імпульсів ти спец! - Андрій згадав звукову атаку.
  Абаріс підморгнув зайцю:
  - Доповідь прочитаєш?
  - Вважатиму за щастя!
  - Значить, по руках... і по лапах.
  Минули розв"язку на Кільцевій дорозі, "Верховина" увімкнула польотні вогні й тихо злетіла в ранкове київське небо. Абаріс повів машину до Академмістечка. За десять хвилин вона зависла над мішенню посадкового майданчика й м"яко опустилась перед готелем, поруч із поліційним гелікоптером.
  - Вітаємо в ПАНУкро! - Абаріс змахнув дзвіночком, мотор затих.
  - Галактичні копи! - Сіроманець показав на зоряну емблему гелікоптера і латинський напис Оrdinis publicae - "поліція".
  - Охороняють гостей. У нас із усієї галактики зліт. Десять тисяч років тому в сузір"ї Водолія вибухнула зірка. Тепер це Туманність Равлик, у просторіччі Око Бога. Поруч із нами, шістсот світлових років. А нещодавно Вухо Землі виявило в центрі туманності струмінь первинної енергії.
  - Вухо чого? - перебив Нумо.
  - Радіотелескоп на горі Піп Іван.
  - Що це за струмінь? - поцікавився Андрій.
  - Потік проречовини, що створює та знищує планети.
  - Цікаво, - буркнув заєць.
  - Ще б пак, - Абаріс закашлявся. - Той струмінь рухається до Землі.
  - І за шістсот років додасть усім літньої засмаги, - зауважив Нумо.
  - Не вгадав! У Сонячній системі він буде завтра.
  - Ото швидкість, - видихнув Сіроманець.
  Нумо нервово затряс вухами:
  - Щось станеться, а ми навіть не знаємо, в яку точку планети припаде удар.
  - Як на мене, неважливо, куди. Вся Земля накриється мідним тазом, - сумно сказав Андрій.
  - Світло Ока не зброя, а сила, яку ми хочемо зрозуміти. За легендою, Равлик уже посилав імпульс у античні часи, коли з"явилися скіфи.
  На вході Андрій побачив товстуна-поліціянта з Марсуанії. Але жокея поруч не було. Правоохоронець тримав знайомі гостроносі чоботи.
  - А де ж...
  - Утік під час телепортації. Та ще чоботи підсунув! Відео в готелі записало схожого громадянина, до того ж босого, ось шукаємо. Якщо не знайду пройдисвіта, мене з Марсуанії на Марс переведуть, а там узимку, самі знаєте, мінус сто двадцять. Холоднувато!
  - Співчуваю! - кивнув заєць.
  Біля ресепшена Андрій потягнув Абаріса за рукав, шепнув:
  - Номери поруч будуть?
  - Я мольфар, а не чаклун...
  - Хочу сьогодні отримати гроші та зганяти до Франика.
  - Що там?
  - Батьківщина.
  - Хтось чекає?
  - Та майже ніхто...
  - Хто Нумо забере після доповіді? - встряв заєць.
  - Може, таки у віварій? - безнадійно запропонував Андрій.
  - Я вам не кролик для досліджень! Я екстремальний заєць Нумо.
  - Житимеш у мене вдома, - зітхнув Абаріс. - Ходімо в президію, але швидше, о десятій у мене лекція на кафедрі геофізики.
  У президії ПАНУкро в Абаріса був кабінет із золотою табличкою:
АБАРІС
  Завідувач лабораторії космогонічної стратегії
  доктор геолого - мінералогічних наук
  мольфар
Андрій краєм ока розглядав скляні шафи, заповнені такими ж цікавими речами, як і лапка з дзвіночком. Абаріс кивнув:
  - Сідай. Давай відрядження.
  Черкнув золотим пером:
  Головбухові: затримати виплату добових до повернення доцента Бассі-Левса. Завлаб КС ІГМ Абаріс.
  - Що то за Бассі-Левс?! - обурився Сіроманець. - Рудий Васько?
  - Тобі Васько, а для ПАНУкро доцент. Загубив кота - шукай, - повернув аркушик: - Успіхів!
  - Ну й гаразд! - Андрій постукав ребром долоні по одвірку. - Знайдемо пана доцента, не хвилюйтесь. Я про інше. Де зараз Агатова Змійка?
  Абаріс усміхнувся:
  - У Малій обсерваторії.
  
  Зусібіч на Андрія дивилося Око Бога. Helix Nebula. Туманність Равлик. У всіх ракурсах і відтінках, величезне, настирливе, чуже. Він ішов коридором мов під прицілом. І про що хотів сказати - тут-таки забував.
  Прохолодна напівтемна зала. Крісла приступками піднімаються вгору, до зашторених вікон другого світу. Замість кафедри - комп"ютер телескопа, на стінах - страшні язичницькі маски. Агатова Змійка з іншими аспірантами стежить на великому екрані за тією туманністю. Піктограми - як наскельні малюнки.
  Дівчина ступила назустріч.
  - Агато, я, напевно, знаю, хто мусить розповісти вам про справи земні.
  - Я здогадалась. Тільки давай на "ти"!
  Андрій збентежився, пошукав вузол уявної краватки, кашлянув...
  - Згоден! Найдивніше, що я чув на Марсуанії, таке: якщо кішка з"їсть равлика, кішку з"їсть вовк, сяде із зайцем на дракона, злетить, упаде на землю й завиє, то світу гаплик. А може, не гаплик.
  - Равлик, звичайно, туманність. Але як її ковтати? Заєць - Нумо. Вовк...
  Андрій засмутився:
  - Якщо Сіроманець - так відразу вовк? Літати на драконі? Ні, я висоти боюсь!
  Агата помовчала, всміхнулася...
  - Ні, ти не вовк. А де дракон? Усі мусять зібратись на Землі, в тому місці, куди подивиться Око Бога. Вже завтра.
  - Є думка щодо дракона! Але весь ланцюжок - із неможливостей. Кішки не їдять равликів, вовки не їдять кішок, заєць побоїться сісти на вовка. Дракон літає, так. Але Нумо сказав, що дракон старий і хворий, тобто майже нетранспортабельний! Добре, скине він їх на Землю. Заєць виживе. А де тіло вовка?
  - Заєць стане єдиним - вовком і собою. Тому завиє. Це наша легенда, але що далі, знають тільки мольфари. Звірі не їдять одне одного по-справжньому. У вас це звуть міфом - змій проковтнув Сонце, почалася зима.
  - Зрозуміло. Живцем, як вовк бабусю.
  - Яку бабусю? Дивись, - Агата доторкнулась до свого кулона, кам"яного равлика: - Це символ Усесвіту. Змія, що кусає власний хвіст. Тільки одного равлика зможе проковтнути кішка. І його треба знайти.
  - Не кішка це, а мій рудий Вася, досвідчений котяра. Доцент Бассі-Левс! Васька вкрав браконьєр. Равлик невідомо де. А якщо народиться новий Усесвіт і дістанеться дядькові з заячою губою? Давай спочатку знайдемо кота. Інакше не тільки Всесвіт вибухне, але й твій Абаріс відрядження не закриє, й у Франик я не поїду.
  - Ти зібрався їхати?
  Щось промайнуло в очах Агати, від чого Андрієві стало легко й тепло.
  - Куди ж я без кота... і без тебе.
  - Туманність Котяче Око в сузір"ї Дракона бачить усіх кішок. Через Вухо Землі вийдемо з нею на зв"язок, і вона назве місце, де зараз Васько. Потрібен маятник мольфара, заяча лапка. Але просити в Абаріса не можна. В кожного предмета душа, вона слухається лише того, хто її покликав до цієї речі.
  - Диви, ось маятник! - Андрій показав на кулон. - Ризикнемо?
  - Так! О третій годині ночі ми повинні бути тут.
  - А немає туманності Собаче Око, щоби знайти Лакі? Якби в мене загубився собака, я б місця собі не знаходив!
  - Він знайдеться, я знаю. Вовкулакі дуже розумний... пес.
  Сіроманець ліг рано, але все думав про Агатову Змійку. Ще цікавіше, чи думає про нього вона. Якщо не спить, то думає, напевно! Так, із радісною усмішкою, і задрімав.
  
  Сон мов наяву, з шепотом, шерехами, запахом квітів із драконаріуму Марсуанії, з криком марсуанських ластатих чайок і світлом трьох сріблястих місяців. Андрієві чи то ввижалося, чи то снилося, що шкіра на руках луската, синьо-жовто-зелена. Він підходить до вікна, підкурює сигарету... вогонь напалмом сапає з рота, обпалює руки. Мольфар дзеленчить заячою лапкою - і раптом Андрій уже на острішку скелі. Внизу прірва, а мольфар знову махає лапкою та бурмоче:
  "Валіза - новий господар. Знайди кота..."
  Андрій здригнувся, ніби справді впав зі скелі... прокинувся, увімкнув світло. В кімнаті хтось кректав і охав. Андрій підійшов до валізи, нахилився. Вона тремтіла, мов тварина від страху чи остуди, де-не-де проступали бліді синьо-жовто-зелені розводи, схожі на візерунок драконячої шкіри.
  Андрій обережно погладив потерті кути валізи, та заспокоїлась, затихла. В номері, що розділяв їх з Агатовою Змійкою, грюкнуло вікно. Повіяло сигаретним димом. Обережно виглянув і охнув:
  - Жокей?!
  Чи здалося? Той сховався, зачинилося вікно. Початок третьої, вже пора збиратися. Аж тут постукали. Відчинив... у дверях стояв жокей. Хоча, який він тепер жокей, коли замість чобіт з острогами - трекінгові черевики.
  - Я обіцяв, що валізу заберу? Дякую, друже!
  - Може, й забереш, та я не віддам. Ти її господар?
  Жокей мотнув головою:
  - Ні. Вона мій!
  - Що твій? - розгубився Андрій.
  - Ну, це... дракон, у сенсі, валіза мій господар. Він у процесі самопізнання почав згортатися всередину себе. А так він старий, хворий, розчарований і втомлений. Постійно бурчить. Мені його шкода.
  - Він знає, де равлик?
  - Ні, навіщо! Без нас знайдуть. Нам із ним по приколу злітати ще разок, та на спочинок.
  - Жодної моралі у звірюки, суцільний гонор! - Сіроманець тягнув час, поглядаючи на тумбочку, куди сховав плазмоган.
  - Я тобі замість валізи папужку залишу, Дракотика. Він хороший малий, - жокей носаком черевика трохи підштовхнув валізу, та відкрилася.
  Папуга злинув під стелю і з розгону дзьобнув Андрія у скроню. В очах потемніло, зробив крок - і впав.
  
  "А потім поцілували..."
  Андрій розплющив очі. Голова майже не боліла, тільки трохи паморочилось. Поруч сиділа Агатова Змійка, на люстрі гойдався папуга:
  - Дррракотик - хоррроша пташка! Дррракотик не горрробець!
  - Котра година?!
  - А казав, що не проспиш!
  - Жокей валізу поцупив.
  - Значить, доля така. Ходімо!
  - Стривай, оце прихоплю, - вийняв кобуру з плазмоганом. - Спокійніше з ним.
  В обсерваторії вони навели телескоп на туманність Котяче Око, схожу на хмару цукрової вати із зіницею всередині. Агата підносила кам"яного равлика по черзі до масок на стіні. Навпроти однієї з них равлик почав швидко розкручуватись.
  - Це розмова двох прихованих "Я", мого та небесної туманності. Так ми дізнаємося про те, що за межею розуму.
  - Хто ми?
  - Наш народ.
  - Звідки?
  - З Землі!
  Раптом кам"яний талісман тріснув і осипався сірим пилом, а Котяче Око на дисплеї змінилося настирливим Равликом. Агата злякано дивилась на розсипаний по підлозі порох, на який перетворився талісман:
  - Я помилилася з маятником. Потривожила Око Бога. Дивись - ти знаєш, де це?
   Величезні брили пісковику тягнулись вервечкою, переходячи у масивні моноліти. Верхівки каменів утворювали горизонтальну площину. На ній - дев"ять круглих виїмок-чаш. Удалині - двійко гострих скельних іклів, ніби гігантська куля-маятник вирвала серцевину гори.
  - Писаний Камінь на Верховині. Я там студентом практику проходив, малих дракончиків навчав літати. Назву Камінь одержав од скіфських карбів - петрогліфів. На скелях було язичницьке капище. А скелі ці - Агатова гора... - Сіроманець затнувся на слові.
  - Небесний Равлик показав, де знайти Бассі-Левса.
  - Це моя батьківщина.
  - Дісталися до равлика! - у верхньому ряду амфітеатру сидів Абаріс. - А я гадаю, хто світло в обсерваторії не вимкнув.
  - Абарісе, що буде? Чому розсипався талісман? - запитала Агата.
  - Старе закінчується, починається нове. За легендою, закохані зустрічають світанок на гірському плато, і в їхній владі врятувати чи погубити світ, коли злетить світовий змій Ки-Равл. Око Бога керує загибеллю планет, його відображення на Землі - закаменілий агатовий равлик. У ньому спить сила Змія і зашифровані легенди про створення світу. Твій равлик слабкий. Зате в нашому геологічному музеї є те, що треба. Жеода агату, розрізана вздовж, амоніт. Її знайшли в кургані Чортомлик. Жеода від грецького "геодес", "земляний", символ Великої Богині Геї. Якщо половинки з"єднати, на Землі розпочнеться новий цикл життя, зруйнувати - і світ щезне. У будь-якому разі Ки-Равл отримає силу зльоту, коли равлик буде в кішці, а кішка у вовку. Але з"єднати чи зруйнувати - залежить від людини. І це вже не легенда, а щира правда.
  - Давно перевіряли - на місці цей равлик чи ні? - спитав Андрій.
  
  Килимова доріжка Геологічного музею глушила кроки. Скляні вітрини відбивали тьмяне світло лампочок. Літній світанок сюди ще не дістався. Двері в торці прочинені. Занявчав кіт.
  - Василю! - Сіроманець упізнав руду згубу.
  Хтось схопив кота за хвіст і потягнув за колону. Кіт нявкнув і затих. Брязкіт, скалки розбитої вітрини, і майже відразу - дзвін сигналізації. Квадратний дядько з заячою губою, в камуфляжі схопив кота й метнувся до виходу.
  Абаріс підбіг до розбитої вітрини - агатової жеоди нема, решту експонатів скинуто на підлогу.
  До музею вдерся поліціянт із Марсуанії.
  - Ви затримані! Всі троє.
  - Я Абаріс, - мольфар підняв руку.
  - Стій! - поліціянт потягнувся до кобури. Вбігли два охоронці. - Взяти!
  Андрій повільно підняв плазмоган:
  - Першого, хто зрушить з місця - застрелю.
  Коридором вискочили на вулицю.
  - Куди тепер, у Франик?
  - Еге ж. Я миттю, за ключами від машини, - на ходу крикнув Абаріс, - а ви - до готелю, на стоянку!
  - Без дзвіночка не можеш завестись?
  - Віриш - не можу! В неї іммобілайзер від чаклунства.
  Мольфар повернувся швидко. У правій руці ключі, в лівій - шкіряний саквояж. Відразу злетіли й узяли курс на захід.
  
  
Розділ 3. Змійка Агатової Гори
  
На горизонті показався Івано-Франківськ.
  - За півгодини вже Верховина, - сказав Андрій. - Не люблю літати.
  Аж раптом мотор зачхав і, хоч що робив Абаріс, намертво укляк.
  - Пристебніться, йдемо на посадку!
  Машина зарилась носом, але мольфар утримав кермо й повільно, кружляючи над центром міста, дотягнув автівку до стоянки.
  Припаркувались на Галицькій, неподалік від Ратуші.
  - Франик, треба ж... - розгубився Сіроманець. - Немов сон побачив. Але що ж тепер робити?
  - Маю ідею, - відповів мольфар.
  З боку вулиці Шеремети, навпроти Вірменської церкви, за пів метра від землі колихалась у повітрі екскурсійна повітряна куля. Пальники нагнітали тепле повітря.
  - Пропонуєте вкрасти?
  - Час сприяє, шоста ранку, немає вертикальних потоків. За годину будемо на місці.
  - А висота?
  - Метрів триста.
  - Ні, це без мене...
  - Що? - мольфар нібито не розчув.
  - Пального вистачить?
  "Не має, не має вистачити!"
  Абаріс глянув на аеростат:
  - У кулі, начебто, нема іммобілайзера від чаклунства.
  Андрій заплющив очі, але промовчав... перестрибнув через борт кошика, допоміг піднятись Агатовій Змійці. Абаріс кинув на підлогу саквояж, заліз усередину й відв"язав фал. Погойдуючись, куля повільно піднімалась у небо. Мольфар додав вогню, пальники погнали під купол гаряче повітря.
  - Ага, біжиш! - Абаріс помахав комусь на землі. - Запізнився, брате. Черевики вже не знадобляться!
  - Які черевики, хто там? Власник кулі?
  - Можна й так сказати. - Абаріс пошепотів, покрутив заячою лапкою. Подув сильний бічний вітер, аеростат понесло на захід: - Долетимо вдвічі швидше. Проте, якщо вітер посилиться, кулю закрутить, і впадемо.
  - Він же не посилиться?
  - Ще не рішив...
  Андрій сів на долівку. Крізь вічка кошика на нього дивилась висота. Здригнувся, згадавши початок "Таємничого острова":
  
  "- Ми піднімаємось?
  - Ні! Навпаки! Опускаємось!
  - Гірше, пане Сайресе! Ми падаємо!"
  
  - Чоловіче, не чую тебе, не мовчи! - перекрикував шум вітру й полум"я мольфар.
  - Добре, - насилу озвався Андрій. - Тоді скажи, чому Око Бога обрало Карпати?
  - Устань і ходи до мене, чоловіче, нумо! Бачиш отой гірський хребет? Під ним тектонічний розлом. Земля пульсує, мов та зірка. Стиснеться - і океан заллє сушу, розшириться - прокинуться вулкани. Незабаром початок нового циклу. Недарма від Небесного Равлика летить послання, код майбутнього. Під Карпатами зійшлися три платформи. Якщо дозволити їм зіткнутися, Земля загине. Вихід існує, але ти можеш його не прийняти.
  - Це залежить від мене?
  - Космічна спіраль на кожному витку опиняється під загрозою. Іноді це має дивний вигляд, як от ковтання тваринами одне одного. Майбутнє відкрите. Може, ваше щастя варте того, щоб задля нього закипіли вулкани й залили Землю вогнем.
  - У розломі - стріла часу, шлях додому, - сказала Агатова Змійка. Абаріс суворо подивився на неї, проте нічого не сказав. - Я хочу, щоб Андрій усе знав.
  - Не пошкодуєш?
  - Краще жалкувати за тим, що було, ніж за нездійсненим. Андрію, я лише наполовину людина. Я дочка земної жінки й тотемного духа роду.
  - Авжеж! Дух мамі сам сказав? Винахідливий дядько! - тепер Абаріс просвердлив очима вже Андрія, але знову промовчав. - Та хіба я проти?
  - Я з Землі, але час мій - інший. Дух сказав, що я народжу сина на ім"я Скіф. Він стане на чолі великого народу.
  Сіроманцю стало сумно.
  - Скільки ж років до тебе?
  - Три тисячоліття.
  - Напевно, ми зробили щось не так, якщо стільки нас розділяє.
  - Чи, навпаки, зустрілись, незважаючи ні на що.
  Абаріс указав на птаха, що наздоганяв кулю:
  - Не пам"ятаю папуги в легенді.
  Паралельним курсом летів незрівнянний Дракотик, провокатор і підлабузник, фіолетовий крокусянський кіборг. Попереду здіймалась Агатова Гора. Їхня куля вже наблизилась до старовинного капища, вкритого петрогліфами. В центрі - зображення равлика.
  - Запізнились ми з тобою, Агато, - сказав Андрій. - Бассі-Левс уже на місці.
  
  Схилом дерся браконьєр Морковченко з переноскою. В ній - рудий доцент Васько. Побачивши повітряну кулю, Морковченко cхопив переноску обома руками й перекотився в кущі.
  Мольфар прикрутив полум"я й відкрив клапан, аби стравити повітря. Куля повільно опускалась. М"яке приземлення. Порожня оболонка з шовковим шарудінням лягла на землю.
  Морковченко підбіг до малюнка гігантського равлика. Випустив Бассі-Левса і з низьким поклоном простягнув йому половинки агатової жеоди. Кіт роззявив ікласту пащу, равлик зник. Бассі-Левс став схожий на круглого хутряного молюска.
  - Дррракон, дррракон! - вимагав папуга, кружляючи над капищем.
  Абаріс націлив на оболонку пальник аеростата. Спалахнуло полум"я. Папуга злякався й сів на верховіття смереки.
  За стіною вогню Андрій побачив, як у кошика вигинаються боки, на місці пальників наливаються густо-червоною барвою очі, з вогняних язиків народжуються крила.
  - Кулю в жокея вкрали? То он у якому "кошику" летіли! Тільки зайця - чортма!
  Полум"я відступило. Замість гондоли повітряної кулі клацав зубами й ворушив хвостом старий, але міцний і вгодований дракон зі слизькою шкірою, схожою на жаб"ячу. Світовий Змій Ки-Равл.
  Мольфар підняв саквояж і різко вивернув. І вже не саквояж, а екстремальний заєць Нумо негайно видав:
  - Піхвець, усе пішло по розкішниці.
  - Нумо! Хіба так можна казати при дівчині?
  - Ой, шо сі стало?! - удавано злякався заєць. - Почуваюся схарапуджено й згорьовано...
  Тим часом над Агатовою горою у подвійну спіраль закрутилися хмари.
  Сіроманець розстебнув кобуру плазмогана. Агата стала перед ним:
  - Не треба! Абаріс не простий мольфар. Безсмертний воїн, бог вогню, творець планет.
  - І твій батько?
  - Так. Тотемний вовк племені.
  Андрій опустив плазмоган:
  - Скажи, щоб відпустив зайця! Інакше...
  Абаріс обережно посадив Нумо на землю, а сам розкинув руки й закружляв на місці, поступово перетворюючись на щось волохате й кошлате. Потім став на карачки... ні, на чотири лапи!
  - Лакі! - охнув Андрій. - І ти все знала? Ех...
  - Ой, гралися гуси... - невдоволено пробурмотав Нумо.
  Морковченко з низьким поклоном, наче ідолу, підніс Абарісу кота. Та сама розкрита паща, тільки ікла зліші - й немає Бассі-Левса.
  Поміж двох вершин Агатової гори зазміїлась тріскуча вольтова дуга.
  - Це з"єднання стихій, - сказала Агата, - жіночої та чоловічої. Зараз з"явиться Небесний Равлик.
  - Пора! - майже по-людськи гавкнув Лакі.
  Нумо замотав головою, увімкнув ультразвук і з криком:
  - Бля бу, якщо не полетимо! - одним стрибком осідлав вовка. - Дай боже нашому теляті вовка з"їсти!
  Дракон ляснув крилами, мов парасолькою, прийняв на борт пасажирів і в крутому віражі злетів зі скелі.
  Змій ловив висхідні потоки, ніжився й купався в повітрі, реготав і плакав. Під критичним кутом атакував, пікував на плато й знову злітав угору. Вовк міцно тримався за гребінь драконячої шиї. Нумо не поділяв захвату крилатого ящера й голосно висловлював враження:
  - Довбанемось на відмінно, матері його ковінька!
  Нарешті в зеніті, в закрученій спіраллю хмарі, розкрився нескінченний тунель. Мов у воронці тайфуну, мчали по колу уламки планет, астероїди, камені. В дальній точці небесного коридору з"явився згусток полум"я. Вогняні витки наблизились до Землі. Краї тунелю мінилися розпеченою лавою. Жерло небесного вулкана дедалі ширшало, навколо нього - все темнішало, і Чумацький Шлях, незвично близький, яскравий, перекреслив небо. Павиними хвостами розцвітали комети, іскрились різнокольорові сполохи.
  Вогняна куля, мов бутон, розвернулась до Землі. Зсередини дивилося настирливе Око Бога, Helix Nebula.
  Дракон зобразив мертву петлю й, під радісні крики зайця, врізався заднім ходом у вольтову дугу між двох вершин. Відштовхнувшись, мов камінь із рогачки, підлетів до спіралі Небесного Равлика й перекинувся навзнак.
  - Втекти хочеш, так?! - закричав Морковченко, вихопив ракетницю й прицілився у дракона.
  Фіолетовий папуга зірвався з дерева, підлетів і дзьобнув браконьєра в тім"ячко. Відразу обоє зникли, зате нові малюнки - людини й птаха - з"явились на плато.
  Дракон обпікся лавою із зоряного тунелю й зі свистом увійшов у штопор. Сіра цятка відокремилась о шиї. Вовк упав додолу й перекинувся сірим Зайцем у вовчий зріст. Обмахнувшись розкішним хвостом, зайцевовк завив на місяць. Дракон вирулив біля самої землі й знову почав набирати висоту.
  - Тепер стріляй! - крикнула Агатова Змійка.
  - В кого?
  - Якщо в зайця - зрушаться гори, відкриють стрілу часу. Землю заллє вогняна лава, цей світ зникне, але ми з тобою вдвох помчимо у мій час. Якщо в дракона - Око Бога не зачепить Землю, поверне час. Але тоді я не зможу лишатися з тобою, це порушить рівновагу.
  - Тоді підказуй, що робити! Адже чудес не буває.
  - Бувають. Однак за все треба платити.
  - Три тисячоліття - безодня. Коли знаєш, що все можна повернути, тоді розлучатись легко. Але ми з тобою...
  - Ми теж знаємо... що не можна падати в безодню.
  - Подумаєш, три тисячі років... дурниця. Може, спробуємо писати есемески?
  Агата поправила комір Андрієвої сорочки й поцілувала ледь помітну родимку на шиї. Той розгубився:
  - Вічність? Та нехай! У спіраль їй згорнутися! Рятувати Землю на шкоду любові? Хіба ж це магія!
  - Це людська магія!
  Андрій вистрілив.
  Дракон урочисто заревів, розправив крила на всю широчінь і впав у далекій ущелині.
  "Другого дракона за кар"єру підстрелив".
  
  Шість скіфських небесних коней рудої масті, помісь коня та грифона, повстали з тисячолітнього праху, щоб нести колісницю богині-матері. Абаріс тримав поводи. Тепер він здавався молодшим і вищим на зріст. У лускатому обладунку поверх сорочки, у повстяних штанях, заправлених у невисокі м"які чоботи. На лівому боці - сагайдак, на поясі короткий залізний меч.
  - Дожидай мене, - сказала Агатова Змійка. - Коли-небудь я повернусь до цього світу... Обов"язково!
  І коні віднесли Абаріса з Агатою в минуле через тисячолітню спіраль Галактики.
  Згасла вольтова дуга... Побіліло й розтануло в денному небі загадкове Око Бога. Андрій відчув, наскільки втомився. Сів на плаский камінь, вкритий мохом, поруч поклав плазмоган і заплющив очі.
  "Ось такі зайці, Андрію..."
  
  
  Епілог
  
Крізь сон Сіроманець відчував, як собака обережно лиже руки.
  "Лакі, фу!"
  Андрій розплющив очі, роззирнувся. Посадку ще не оголосили, закачували енергію чорної діри. Величезна сіра, схожа на вовка, вівчарка стояла поруч із кріслом і густо дихала в обличчя псиною. З гарячого язика крапала слина. Очі - не по-собачому пильні.
  Вщухла флеш-антена. Розпочалась реєстрація на рейс до Землі.
  - Ти Лакі, так? Нумо, йди, то ж тебе кличуть.
  Пес не послухався, сів біля Андрія. Сіроманець узяв собаку за нашийник і підвів до господині.
  - Дякую, пане...
  - Андрій.
  - Моє улюблене ім"я!
  - Справді? А вас як звати?
  - Агатою.
  - Теж летите до ПАНУкро?
  - Так.
  "Це сон?"
  Аж тут заверещав Нумо...
 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
Э.Бланк "Пленница чужого мира" О.Копылова "Невеста звездного принца" А.Позин "Меч Тамерлана.Крестьянский сын,дворянская дочь"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"