Примружилось червневе надвечiр’я,

ЗгасаЊ день. А тиша... Не нiма:

У лузi безлiч струн, концерт. Не вiриш?

То цвiркуни заграли задарма.


Стою, не ворухнуся, скрiзь бо чари.

Боюсь: невидимий концерт пройде.

Щасливо вражений. Яка же гарна

Мелодiя тут ллється, як нiде!


Спокiйна, тиха, нiжна, монотонна,

Октав лиш двi, але якi п’янкi!

Навiйна, враз сприймається, невтомно, - 

Десь диригент, - в гармонiї стрункiй.


Геть не помiтно в запiчку, в городi

Спiва прудкий, чорненький стрибунець, 

Живе i не дивує, спiвом гордий,

Але щоб луг спiвав на диво весь!


Уклiн тобi, прелюба Полтавщино,

За цi хвилини радощiв. Не в снах.

Я де б не був, ще довго буде линуть

Домашня в серцi пiсня цвiркуна.


4 липня 2002 р.
с. Чернече - м.Київ