Небеснi гостi

			Сиве небо надi мною,
			Хмари - як в суво§,
			Завернутi, збитi,
			Налитi водою.

			Сунуть небом наче вiйсько
	 		Величного пана.
			Непоборне, неосяжне, 
			Нiким не здолане.
	
			Пливуть собi в височинi
			Хмурi, одинокi.
			Окидають з пiднебесся 
			Землю грiзним оком.

			А з-за краю, з крутогору,
			З блакитно§ кручi,
 			Гучно кличе §х в дорогу
			Господар гримучий.

			Гучно кличе вiн, суворо
			Веде за собою.
			Бормоче, гуркоче,
			Трясе бородою.
	
			Гей же!! Гей!!! - гримить. - 
                        Дiвчатка!
			Пишнi! Повногрудi!
			Йдiть за мною, орошайте 
			Землицю повсюди! 

			Закудлавилось волосся,
			Груди налилися,
			Тяжко. Важко. Аж ось, раптом,
	 		Хмари - пролилися.
	
			Та лягли собi на полi, 
			Живою росою.
			Первiсно - криштальною, 
			Справжньою сльозою.
	
			Став легким тягар небесний,
			Посмiхнулись хмари,
			Загойдались, захитались,
			Прийнялись за чвари.

			Розлетiлись у всi боки -
			Дiвки полохливi.
			Черга сонцю золотиться
			У широкiй нивi.
(19 травня 2008р)