Становлення української держави вiдбувалося в досить складних iсторичних умовах, часто екстремальних - голод, вiдчуження хлiбороба вiд землi та рiдної мови, вiйни, економiчнi кризи, розруха, репресiї, полiтичнi та iдеологiчнi утиски, радянська, пострадянська унiфiкацiя культури. Заборонялася, принижувалася, iгнорувалася етнiчна специфiка, натомiсть адмiнiстративно впроваджувалися унiфiкованi загальнорадянськi форми святково-обрядової культури. Утворився своєрiдний вакуум у пам'ятi не одного поколiння, якi жили в умовах нестабiльностi соцiально-полiтичного й економiчного життя. Вже кiлька поколiнь людей виросли на постулатах iдеологiї i цiлеспрямованої пропаганди, яка спрямовувалася на посилення комплексу меншовартостi у населення України, особливо на мовному та етнiчному ґрунтi, витоки якого - у тiй нацiональнiй полiтицi, яку проводила Росiйська iмперiя, а потiм - нова система в оболонцi СРСР. Попри все, українському народу завжди була притаманна висока культурнiсть, шанування звичаїв, традицiй та своєї iсторичної спадщини. Пiсля проголошення незалежностi 1991 року перед Україною постало важливе завдання: побудувати нову, незалежну державу МИСЛЯЧИХ людей. Процеси iнформатизацiї, комп'ютеризацiї та розвитку телекомунiкацiй на межi кiн. ХХ - поч. ХХI ст. дали можливiсть створити серйознi передумови переходу до iнформацiйного суспiльства, iнтеграцiї України у свiтове спiвтовариство. Процеси глобалiзацiї невпевнено, але повiльно руйнують нацiональну iдентичнiсть, нав'язуючи поп-культуру, тотально "зомбуючи" населення. Спостерiгаються кардинальнi змiни у суспiльствi: вiдбувається перехiд вiд пострадянського диктаторського прагматизму до нового українського демократизму. З приходом Iнтернету спостерiгається змiна цiнностей: вiд кохання до сексу, вiд щастя до багатства тощо. Матерiалiстичнiсть мислення спостерiгається у всiх сферах суспiльного життя.
Початок 2000-их... Нове столiття, що ставить перед Україною завдання обрати шлях розвитку - русифiкаторський або проєвропейський, проте бiльшiсть українцiв не бачить перспектив у майбутньому, не вiрить у можливiсть покращення ситуацiї в державi, молодь не знаходить моральних авторитетiв та достойних прикладiв для наслiдування. Подiбний стан, зокрема, зумовлений слабкою державною пiдтримкою сфери культури, яка самостiйно не може протистояти загрозливим тенденцiям до її утискiв, створення загального вiдчуття байдужостi до iсторичних традицiй. Настав час боротися... Переломний 2004 рiк, Помаранчева Революцiя, що дозволила народовi, принаймнi, мати право вибору. Чи був цей вибiр дiйсно народним - сказати дуже важко, проте бажання народу протистояти заслуговує на повагу. Боротьба проти Росiї, що прагне повернути СРСР - ось головна проблема, що постала перед українським народом, проблема, котра докорiнно змiнює хiд усiєї iсторiї України. Незважаючи на певну деформацiю менталiтету багатовiковим колонiальним гнiтом, основи української народної моралi й стики зовсiм не зруйнованi. Як християнська нацiя, українство органiчно сприймає сучаснi загальнолюдськi iдеї i способи мислення. Здавалося б, все добре, проте знову Україна переходить у фазу "застою мислення": перiод 2005-2013 рокiв. Президентство Ющенка та правлiння Януковича (наголошую на словi "правлiння") поглибили деградацiю суспiльно-морального життя держави. 22 листопада 2013 - новий виклик! Революцiя свiдомостi. Шлях до Європи, здавалося б, вiдчинений, але i недосяжний одночасно. Тисячi людей виходили на iмпровiзованi майдани, вiдстоюючи права. В цьому прослiдковується дуже цiкава риса: циклiчнiсть подiй: знову Майдан, знову протистояння, проте Революцiя Гiдностi покраплена кров'ю невинних людей. Ось як писав нiмецький економiст Гакстгавзен: "Українцi є протилежнiстю москалiв. Українець є вдумливий, запальний, радо згадує минуле свого народу i кохається в спогадах про героїчнi вчинки своїх предкiв. Вони мають великий хист до мистецтва, а до спiву створений у них дзвiнкий голос, чутке ухо й пам'ять..." Цiкава характеристика, яка вiдображає те, що сталося з Україною у ХХI сторiччi - прагнення до побудови вiльної, демократичної держави. Люди часто люблять повторювати фразу "нiхто не знає, що чекає нас у майбутньому", проте хотiлося б жити за таким принципом: побажав - здiйснилося. Щоправда iснує серйозна небезпека: людина не цiнує легкої здобичi i не може повною мiрою оцiнити те, що отримав без зусиль.
Тож кращий варiант - прагнути до кращого, бути кращим. Це i є майбутнiй розвиток кожної країни, кожної людини, кожного Я. В сукупностi, такi люди складають Свiт. I лише працюючи наполегливо досягається загальна цiль - формується нацiя, яка намагається бути славетною в Свiтi.
Отже, можна сказати те, що ми втрачаємо життя духовне, внутрiшнє, опiкуючись лише удосконаленням матерiальної його сторони, дбаємо про фiзичне здоров'я тiла, намагаємось запобiгти i попередити будь-якi хвороби та одночасно нехтуємо духом, постiйно засмiчуємо його чужою мовою та iнформацiєю, чужими iдеями, прагненнями та цiлями. Iснують шляхи вирiшення цiєї проблеми. Це, перш за все, проведення ефективної державної полiтики, особливо молодiжної; по-друге, здiйснення соцiального контролю за суспiльною мораллю; по-третє покращення стану суспiльного iнституту сiм'ї.
Але, яким би не було наше майбутнє, ми повиннi творити його разом, всiєю нацiєю,та вiдповiдати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в життi, а те, як ми це зробимо, i що принесемо нашiй країнi.
Iз надiєю на це Я роблю крок у своє Майбутнє, чого i всiм вам бажаю.