Блін, так люблю ці розповіді про себе... я живу і в цьому є певна приреченість. я хочу жити - однобокий оптимізм, а насправді просто існую. мета мого існування - навчитись входити в інші системи.
Стукіт в деревяні двері виглядає так: тук-тук. голос з середини:- хто там.- той, хто змерз жити назовні.впустіть у кімнату.- а ти певний що достойний зайти сюди.- так, я звільнився.